Fb Fb Fb

Наукова і науково-технічна діяльність є невід’ємною складовою системи вищої освіти України. Вона відіграє важливу роль як з погляду створення нових знань і отримання вагомих наукових результатів, так і з погляду формування кадрового потенціалу ВНЗ та підвищення якості підготовки висококваліфікованих фахівців.

ВИКЛАДАЧІ ВДПУ ІМ. М. КОЦЮБИНСЬКОГО ВЗЯЛИ УЧАСТЬ У РОБОТІ САБАРІВСЬКОГО КРАЄЗНАВЧОГО СЕМІНАРУ, ПРИСВЯЧЕНОГО 30-Й РІЧНИЦІ УХВАЛЕННЯ ДЕКЛАРАЦІЇ ПРО ДЕРЖАВНИЙ СУВЕРЕНІТЕТ УКРАЇНИ

20.07.2020 р.

16 липня 1990 року Верховна Рада Української PCP ухвалила Декларацію про державний суверенітет – програму побудови незалежної держави, яка прискорила вихід України зі складу СРСР. Декларація стала епохальним засадничим документом для проголошення незалежності України 24 серпня 1991 року та правовим підґрунтям для проведення Всеукраїнського референдуму 1 грудня 1991 року.

Ушановуючи ювілей новітнього початку національного державотворення, вінницькі історики, архівісти, краєзнавці, журналісти та книговидавці організували та провели краєзнавчий семінар, який відбувся на території мікрорайону Сабарів.

Про колишнє село Сабарів, яке відоме ще з XIII ст. як володіння литовських князів Гедройц, розповів Почесний краєзнавець України Олександр Роговий. Хоча, зауважив краєзнавець, люди проживали тут із давніх-давен. Зокрема, у районі Сабарівського мису були знайдені кремінні знаряддя праці пізнього палеоліту, яким понад 20 тисяч років, керамічні вироби хліборобів-трипільців, яким більше як 5 тисяч років, та інші матеріальні рештки багатьох доісторичних археологічних культур.

Цікаво, що родина Гедройц мешкала у Вінниці до революції 1917 року й вимушено емігрувала до Європи у зв’язку з приходом до влади більшовиків. Книговидавець і краєзнавець Ігор Балюк повідомив маловідомі факти з життя та діяльності одного з представників цієї сім’ї – Єжі Гедройця – видатного польського видавця, публіциста, засновника та керівника популярного видавництва «Літературний інститут» у французькому місті Мезон-Лаффіті, активного прихильника польсько-українського співробітництва в усіх галузях суспільного життя. Ігор Борисович зауважив, що саме Єжі Гедройц у 1958 році запровадив метафору «розстріляне відродження», яка означає фізичне знищення покоління української творчої інтелігенції сталінським режимом у 20-30-х роках XX ст.

Своєрідною візиткою сучасного Сабарова є місцева гідроелектростанція, яка була збудована протягом 1948–1952 років. Вона належить до числа найстаріших малих ГЕС в Україні, хоча перша гідроелектростанція на терені області почала працювати в селі Сокілець ще в 1913 році за ініціативи графа Костянтина Потоцького. Завідувач кафедри суспільно-гуманітарних дисциплін Вінницького гуманітарно-педагогічного коледжу доцент Анатолій Лисий поділився спогадами про те, як у 1984 році на Сабарівській ГЕС сталася масштабна аварія: вода прорвала один із восьми шлюзів дамби – і рівень води в річці почав стрімко знижуватися. Постала реальна загроза припинення постачання води для населення Вінниці. Уникнути цього вдалося лише завдяки застосуванню військової техніки.

У кількасот метрах на схід від греблі, на лівому березі Південного Бугу, збереглася унікальна пам’ятка нашої прадавньої історії – Сабарівське (Лучанське) городище, яке іноді називають Скіфським городищем. Три пагорби, на яких розташоване городище, місцеві мешканці називають «Три брати». Професор ВДПУ ім. М. Коцюбинського Юрій Степанчук поінформував, що уперше його територію описав засновник поділлєзнавства Юхим Сіцінський у праці «Археологическая карта Подольской губернии» (1901), назвавши його городищем старого Сабарова. Першим дослідником цього давнього поселення був Іван Шипович, ім’я якого також увічнено в назві однієї з вінницьких вулиць. Усесвітньо відомий радянський археолог Михайло Артамонов у 1946 році зробив наукове припущення, що Сабарівське городище належить до скіфського часу і датується VI–IV ст. до н.е., хоча експедиція М. Артамонова не виявила скіфських пам’яток, а лише археологічні знахідки періоду Київської Русі. Учасники наукового зібрання оглянули площу городища, яке обнесене оборонним глиняним валом протяжністю понад 1000 м., та визначили два ймовірні в’їзди до поселення: із Півночі та Південного Сходу.

У підніжжя Сабарівського городища, на березі Південного Бугу, знаходиться знаменитий «камінь Коцюбинського», на якому писав свої безсмертні твори наш видатний земляк. Краєзнавець Ігор Жураківський зазначив, що за поетичним натхненням сюди приходили Андрій Малишко, Павло Тичина, Володимир Сосюра, Іван Микитенко та інші визначні літературні митці, а відомий художник Микола Бурачек відтворив цю місцину в картині, яка експонується в музеї-садибі Михайла Коцюбинського у Вінниці.

1968 року Сабарів увійшов до складу Вінниці й став одним із мікрорайонів міста. На думку голови Вінницької обласної організації Національної спілки журналістів України, краєзнавця Василя Паламарчука, ця подія мала для Сабарова різні наслідки. Зокрема, ставши частиною Вінниці, покращилася його житлова інфраструктура, з’явилося постійне транспортне сполучення з містом, зріс добробут населення тощо. Водночас Сабарів майже втратив свою самобутність як окремий населений пункт, його назва не згадується в довідникових та бібліографічних виданнях, а історія селища стала частиною загальної історії міста Вінниця.

Підсумував роботу Сабарівського краєзнавчого семінару голова Вінницької обласної організації Національної спілки краєзнавців України професор ВДПУ ім. М. Коцюбинського Сергій Гальчак. Із-поміж іншого вчений зауважив, що історія мікрорайонів Вінниці як невід’ємний складник історії міста, усе ще мало досліджена та потребує ґрунтовного вивчення.

Ю.С. Степанчук – професор кафедри історії та культури України

Переглядів: 1