16.03.2016 р.


Перші дні весни… Прокидається природа. Саме час молодим закохуватися, обирати пару. Мудрий український народ подбав, аби створити для цього найкращі умови. Традиційно в останній тиждень перед великоднім постом святкували Колодія. Відновити гарну давню традицію за етнографічними джерелами взялися учасники фольклорно-етнографічного колективу «Душі криниця» під керівництвом Пірус Катерини Леонідівни, секцій психодрами та дослідження національних архетипів, які функціонують при лабораторії психологічного консультування та психокорекції.

За матеріальне забезпечення реконструкції свята дякуємо навчально-науковій лабораторії з етнології Поділля за надані автентичні предмети (експонати) із фондової колекції. Гостями заходу були студенти-психологи, викладачі кафедри психології та усі зацікавлені народними традиціями. Свято розпочалось інсценізацією обрядів (народження Колодія, в’язання колодок неодруженим юнакам, дівчатам та їхнім батькам) та виконанням народних українських пісень, які співали у давнину під час тижневого святкування Колодія.




Символічна мета святкування – знайти собі пару, щоб на Покрову створити сім’ю. У письмових джерелах з ХVІ ст. зазначається, що «…звичай «Колодки» є дуже старий, далеко з передхристиянського часу та протягом віків, краще сказати тисячоліть, з часів матріархату. Для всіх місцевостей України є чимало спільних і загальних звичаїв, пов’язаних із «колодкою». На останньому тижні перед Великим постом сходились лише жінки до корчми. Одна з жінок клала сповите полінце і тоді всі разом вигукували: «Колодій народився! Колодій народився!».

За дослідженнями С. Творун, на Колодія (Масницю, Масляну) вживали традиційні обрядові страви із борошна, якими є вареники: «Вареники доведуть, що і хліба не дадуть». Крім вареників, на Колодія готували різноманітні млинці з пшеничного і гречаного борошна, з начинкою і без, а також їх різновиди – налисники, пальчики, сирники. Казали, що на сиропусному тижні всі дні присвячувались «колодці»: в понеділок народжувалась, у вівторок хрестилась, у середу справляли похрестини, в четвер «колодка» помирала, у п’ятницю відбувався похорон «колодки», а в суботу за «колодкою» тужили, плакали. У вівторок замужнє жіноцтво виходило за межі корчми і «колодку» чіпляли вже і бездітним чоловікам з подружжя, і чоловікам, у яких не одружились сини, і матерям, які не віддали заміж своїх доньок, що були на порі. Та в першу чергу чіпляли колодку парубкам, які не женились, та дівчатам, які відмовили тому чи іншому хлопцеві. Усі ті, кому вчепили колодку, мусіли відкупитися прийняттям, а чи горілкою, інакше не мали права знімати колодку.




У ХХ ст. характернішим для Поділля був специфічний варіант обряду «колодки», що являє собою узвичаєну форму молодіжного спілкування і вибору шлюбного партнера. На Колодія хлопці пригощали дівчат пивом, солодощами – «купували колодку», «запивали», як говорили на Вінниччині. На Великдень кожна дівчина «повертала колодку»: вишивала перкалеву хустку, оздоблювала її й квітами та ініціалами свого обранця і разом із 2-4 писанками вручала її парубкові. Такі ритуалізовані обдаровування виявляли взаємні симпатії молодих людей і нерідко завершувалися укладанням шлюбу. Традиції святкування Колодія на Поділлі були поширені ще в другій половині ХХ ст. Вони були виявом громадського характеру свята, яке об’єднувало усіх жителів села. Вагомим було й те, що в протягом святкування всі приходили до загальної згоди-злагоди, відзначали Колодія мирно, лагідно, морально. В основу свята були покладені ідеї одруження, народження дітей у певний період року, загальний мир та дотримання основних засад моралі.

Друга частина університетського заходу пройшла у форматі святкових молодіжних ігор: перетягування канату, відгадування народних загадок та пісень за мелодією й особливо романтичної забави «Голубки», кульмінацією якої стали поцілунки. Наостанок усіх учасників та гостей запросили до столу, де були вареники з сиром, капустою, картоплею та грибами, млинці, квашені огірки та помідори, домашній вишнево-яблучний компот й екзотичні фрукти, які доповнювали традиційну українську кухню сучасними нотками.

Відродження традицій наших пращурів – це реальна можливість здобути їх досвід, силу та мудрість.



Репортаж - Лада Мазай,
студентка 3 курсу ІППМ

переглядів: 1