Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України    Генеральне консульство Республіки Польща у Вінниці    Вінницький державний педагогічний університет імені Михайла Коцюбинського    Інститут історії, етнології і права    Університет Кардинала Стефана Вишинського  у Варшаві (Республіка Польща)    Міжнародне товариство «Україна  –  Польща  –  Німеччина»    Державний архів Вінницької області    Вінницький обласний краєзнавчий музей                                  УКРАЇНА І ПОЛЬЩА:     ІСТОРИЧНЕ СУСІДСТВО             МАТЕРІАЛИ МІЖНАРОДНОЇ НАУКОВОЇ КОНФЕРЕНЦІЇ    17– 18 ТРАВНЯ 2012 Р.                                           Вінниця 2012     УДК   94(477):94(438) (06)   ББК 63.3 ( 4 Укр  –  4 Пол)я 431    І 45       Україна Польща: сусідство. матеріалів   міжнародної наукової конференції.  –  Вінниця, 2012.  –  635 с.       Рекомендовано до друку вченою р адою інституту історії, етнології і   права державного університету                      ім ені  М ихайла  Коцюбинського (протокол №  8 від 1 2 квітня  2012р.)         РЕДАКЦІЙНА КОЛЕГІЯ:       Ю.Зінько редактор );  К.Висоцька ;  А. Войнаровський   (відповідальний  ;  О.Гаврилов;   П.Григорчук;   С.Гусєв;   В. Даниленко;   О.Коляструк;  К .Латак ;  Ю.Легун;   О.Мельничук;   О.Неприцький;  І.Романюк;  І.Руснак;  Ю. Степанчук ;   В.Тучинський ; Д.Цярцінські.          Адреса редакційної колегії:  21001, м . Вінниця, вул. Острозького, 32,   Вінницький педагогічний ім ені   М ихайла    Коцюбинського,  Інститут історії, етнології і права. Тел.  (0432)26-71-33.         Збірник містить матеріали з історії українсько -польських взаємин. Автори   статей  ють ідентичності народів, сторінки   воєн досягнення цілей мирні культурні та   практику сусідів, видатних та і   роль поляків в історії Поділля.          Автори вміщених ст атей та матеріалів висловлюють власну думку ,   що завжди з членів і   відповідальність за достовірність наведених фактів та відомостей.             ©  Автори статей, 2012          3       ЗМІСТ          Олексій Циганков     «ПОЛЬСЬКИЙ» ВПЛИВ НА ДЕМОНОЛОГІЧНІ УЯВЛЕННЯ   УКРАЇНЦІВ ПРАВОБЕРЕЖНОЇ УКРАЇНИ   14        Едуард Зваричук     РИМО -КАТОЛИЦЬКА ЦЕРКВА НА ПОДІЛЛІ   НАПЕРЕДОДНІ ПРИЄДНАННЯ КРАЮ ДО РОСІЙСЬКОЇ   ІМПЕРІЇ   17        Анатолій Лисий     ЄЗУЇТИ У ВІННИЦІ   24        Євген Антонюк      ПОЛЬСЬКІ КОНФЕДЕРАТИ ТА УКРАЇНЦІ   29        Олена Стадник      З  ПОЛЬСЬКИХ  ДЖЕРЕЛ   ПРО   ПОЧАТКИ КОЗАЦТВА  НА     ПОДІЛЛІ   34        Kazimierz Łatak      KWESTIE  W  KRONICE  STEFANA   RANATOWICZA CRL (1617-1694)  39        Dariusz Milewski      WINNICA W POWSTANIU BOHDANA CHMIELNICKIEGO  51        Віталій  Тучинсъкий       ХМІЛЬНИЦЬКИЙ ЛІТОПИС ЯК ДЖЕРЕЛО ДО  ІСТОРІЇ   УКРАЇНО -ПОЛЬСЬКИХ ВІДНОСИН НА ПОДІЛЛІ   НАПЕРЕДОДНІ ТА У ПОЧАТКОВИЙ ПЕРІОД    ВИЗВОЛЬНОЇ ВІЙНИ ПІД ПРОВОДОМ     БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО   74       4         Ю р ій  Степанчук      ДІЯЛЬНІСТЬ ХМЕЛЬНИЦЬКОГО   УМОВАХ ПЕРЕМИР’Я РОСІЄЮ   ТА ПОЛЬЩЕЮ 1656 Р.   78        Олеся Коваль       ПОЛЬСЬКИЙ ЯРОШИНСЬКИХ ТЕРИТОРІЇ   ПОДІЛЛЯ   82        Bartłomiej Dźwigała      WOŁYŃ, BRACŁAWSZCZYZNA I KIJOWSZCZYZNA WOBEC   ROKOSZU SANDOMIERSKIEGO  86        Анатолій Трембіцький       УРОДЖЕНЕЦЬ ЮРІЙ -МИХАЛ   ВОЛОДИЙОВСЬКИЙ  —   ІДЕАЛ   ЛИЦАРСТВА, НАЦІОНАЛЬНИЙ ГЕРОЙ ПОЛЬЩІ   95        Василь Кононенко      ІНТЕЛЕКТУАЛЬНІ ЕЛІТИ В ІСТОРІЇ УКРАЇНИ РАННЬОГО   НОВОГО ЧАСУ   109        Яросла в Демченко       РІЧ ПОСПОЛИТА В ЧАСИ ПРАВЛІННЯ СТАНІСЛАВА -  АВГУСТА ПОНЯТОВСЬКОГО  (1764 –  1795 РР.)   114        Marek Nita     KOLISZCZYZNA SYNTEZACH POLSKI.   JOACHIMA LELEWELA DO NORMANA DAVISA  118        Людмила Данилюк      МАЛОВІДОМА ІСТОРІЯ РОДИНИ РИЛЬСЬК ИХ  –    ПЕРЕДУМОВА НАПИСАННЯ «КАНІВСЬКОГО ЗАМКУ»   СЕВЕРИНОМ ГОЩИНСЬКИМ   130         5    Захар  Вітенко        ГРОХОЛЬСЬКІ У ВОРОНОВИЦІ 1752  –  1869 РР.   141        Богдан Хіхлач       ВЗА ЄМОВІДНОСИНИ ПОЛЯКІВ ТА УНІАТІВ  НА ПОДІЛЛІ   У XVIII СТ .  145        Віктор Косаківський      З ІСТОРІЇ  КОСТЕЛУ У МІСТЕЧКУ ЧЕЧЕЛЬНИК НА   ПІВДЕННО -СХІДНОМУ ПОДІЛЛІ   153        Олександр Григоренко      З ІСТОРІЇ СТАНОВИЩА РЕЛІГІЙНОГО ЖИТТЯ   ПОЛЬСЬКОЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ МЕНШИНИ НА ПОДІЛЛІ   156        Володимир Перерва      ПОЛЬСЬКА АРИСТОКРАТІЯ І ПРИЗНАЧЕННЯ   НАСТОЯТЕЛІВ ДО ПРАВОСЛ АВНИХ ПАРАФІЙ   КИЇВСЬКОЇ МИТРОПОЛІЇ НАПРИКІНЦІ XVIII  –  ХІХ СТ.   168        Ігор Кривошея, Тетяна Солощенко      ІСТОРІОГРАФІЯ ТА ДЖЕРЕЛА ІСТОРІЇ ПОЛЬСЬКОЇ   СПІЛЬНОТИ УМАНЩИНИ НАПРИКІНЦІ XVIII  –  ПОЧАТКУ   ХХ СТ .  177        Олександр Барнасюк      БОЛЕСЛАВ (1805 -1893)  –   МЕЦЕНАТ   ПОДІЛЬСЬКОЇ ОСВІТИ ТА КУЛЬТУРИ   183        Роман Крохмалюк       МАЛЬОВНИЧЕ ПОДІЛЛЯ У ЖИТТІ ТА ТВОРЧОСТІ   ЮЛІУША СЛОВАЦЬКОГО ЯК АПОГЕЙ РОЗВИТКУ   ПОЛЬСЬКОГО РОМАНТИЗМУ   188        Олександр Роговий      ДОРОГИ ЮЛІУША СТРУТИНСЬКОГО   193       6         Віктор Мельник       ТВ ОРЧІ   ПОШУКИ ПЬОТРА   ЯКСА -БИКОВСЬКОГО     (1823-1889)  197        Оксана Маркевич        ФОРМУВАННЯ МЕРЕЖІ ПОШТОВИХ УСТАНОВ ВОЛИНСЬКОЇ   ГУБЕРНІЇ ТА РІЧПОСПОЛИТСЬКИЙ ДОСВІД   206   Adam Buława      ROMANTYCZNA RODZINY   BOHATEROWIE ZRYWÓW Z BROJNYCH   NA  JAZDY KAROL   (1831) I EDMUND (1863)  212        Микола  Йолтуховський       ПОДІЛЛЯ  –  КОЛИСКА ПОЛЬСЬКИХ     ПОЕТІВ -РОМАНТИКІВ   234        Віктор Мельник       СВІТОВИЙ КЛАСИК З ПОДІЛЛЯ : ТЕЗИ ДОПОВІДІ   ПРИСВЯЧЕНОЇ 155 -ЛІТТЮ З ДНЯ НАРО ДЖЕННЯ   ДЖОЗЕФА КОНРАДА   239        Сергій Гальчак      ПОДІЛЬСЬКІ  СТОРІНКИ  В  БІОГРАФІЯХ ДЖОЗЕФА    КОНРАДА  ТА  МАРКА  СОКОЛОВСЬКОГО   245        Олеся  Сологуб      ГЕНРІК ВИДАТНИЙ   ПИСЬМЕННИК І ГРОМАДСЬКИЙ ДІЯЧ   255        Петро Григорчук, Вікторія Єрма кова      ІГНАЦІЙ ПАДЕРЕВСЬКИЙ  –   УРОДЖЕНЕЦЬ   ВІННИЧЧИНИ, ДЕРЖАВНИЙ І   КОМПОЗИТОР ПОЛЬЩІ   258              7    Олександр Кравчук      ІГНАЦІ ПАДЕРЕВСЬКИЙ: МИТЕЦЬ,   ДЕРЖАВНИЙ ДІЯЧ ПОЛЬЩІ   262        Іван Романюк, Богдан Романюк      СХІДНЕ ПОДІЛЛЯ В ПОЛЬСЬ КОМУ ПОВСТАННІ 1863 -1864   РР.   277        Віталій Іванчишен, Віктор Косаківський       ПАМ’ЯТКИ КАМЕНОТЕСНОГО МИСТЕЦТВА    У С. БУША ЯМПІЛЬСЬКОГО РАЙОНУ     ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ   284        Віра  Гаврилюк      ОСВІТНЯ ПОЛЬСЬКОЇ НА   ПОДІЛЛІ У ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ ХІХ  СТ.   292        Ірина Батирєва      ВІДОБРАЖЕННЯ ВЗАЄМИН   УКРАЇНСЬКОГО ПОЛЬСЬКОГО   ПОДІЛЛЯ МІСЦЕВІЙ ПЕРІОДИЦІ ПОЛОВИНИ   ХІХ СТ. (ЕТНОГРАФІЧНИЙ АСПЕКТ)    296        Жанна  Мазур      ЮЗЕФ ПІЛСУДСЬКИЙ І УКРАЇНА   302        Олена  Корзун      ВНЕСОК   ПОЛЯКІВ СТАНОВЛЕННЯ   СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОЇ СПРАВИ   ПОДІЛЛІ В КІНЦІ ХІХ  –  ПОЧАТКУ ХХ СТ.   306        Олександр Кравчук, Наталія Мельник      ПОЛЬСЬКІ ЕПІЗОДИ ДРУГОЇ ЧАСТИНИ СПОГАДІВ В.   ПРИХОДЬКА «ПІД СОНЦЕМ ПОДІЛЛЯ»   314   Олександр Головко      «НОВА  »  -ПОЛЬСЬКИХ В   ГАЛИЧИНІ: СПРОБА ПОРОЗУМІННЯ (1890 -1894 РР.)   327       8         Аліна Остафієва       ЯРОСЛАВ ІВАШКЕВИЧ: ПОЛЬСЬКИЙ ПИСЬМЕННИК З   УКРАЇНИ  (1894-1980)  334        Петро Григорчук,  Тетяна  Гусельникова       ЯРОСЛАВ  –   ПОДОЛЯНИН,   ПОЛЬСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ   338        Тетяна Кароєва       ПРИВАТНІ КНИЖКОВІ ЗІБРАННЯ У КОНТЕКСТІ   БІБЛІОТЕЧНОЇ ЕТНОЛОГІЇ (НА ПРИКЛАДІ ПОЛЬСЬКОЇ   СПІЛЬНОТИ ПОДІЛЛЯ  ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХІХ  -   ПОЧАТКУ ХХ СТ.)   343        Анатолій Глушковецький      ОБМЕЖЕННЯ ПРАВ ПОЛЯКІВ НА ВИБОРАХ  ДО ІІІ ТА   ІV  ДЕРЖАВНОЇ ДУМИ (ЗА МАТЕРІАЛАМИ ПОДІЛЬСЬКОЇ   ГУБЕРНІЇ)   348        Николай Мезга      ИСТОРИЯ РИЖСКОГО ДОГ ОВОРА В ОТРАЖЕНИИ    ПОЛЬСКОЙ МЕЖВОЕННОЙ  ИСТОРИОГРАФИИ   357        Оксана Ружківська      ПОЛЬСЬКО -УКРАЇНСЬКА (ЛИСТОПАД   –   ЛИПЕНЬ 1919 РР.)  –  ТРАГ ІЧНА СТОРІНКА У ВЗАЄМИНАХ   ДВОХ НАРОДІВ   364        Юлія Пачос      СОЦІАЛЬНО -ЕКОНОМІЧНЕ ПОЛЬЩІ   ПЕРІОД ПАРЛАМЕНТСЬКОЇ ДЕМОКРАТІЇ     (1918 –  1926 РР.)   369   Сергій Сергійчук        ТРАГІЧНА СТОРІНКА З ІСТОРІЇ  УКРАЇНСЬКОГО ТА ПОЛЬСЬКОГО   НАРОДІВ У ПЕРІОД ДІЯЛЬ НОСТІ РЕПРЕСИВНО -КАРАЛЬНОЇ СИТЕМИ   РАДЯНСЬКОЇ УКРАЇНИ НА ПОДІЛЛІ У 1918 -1923 РР .     ( ЗА МАТЕРІАЛАМИ АРХІВНОЇ СПРАВИ Д АВО )  376       9         Наталія Іванова      ЕВОЛЮЦІЯ  -ПОЛЬСЬКИХ   НАПЕРЕДОДНІ РАДЯНСЬКО -ПОЛЬСЬКОЇ ВІЙНИ 1920 Р .  382        Віталій Гандзюк      ПОЛЬСЬКО -УКРАЇНСЬКЕ У З   БІЛЬШОВИКАМИ 1920  .  (ЗА   ПОДІЛЬСЬКИХ ГАЗЕТ)   392        Юлія Хомрійчук      ВАРШАВСЬКИЙ 1920  РОКУ  ЯК   ПОРОЗУМІННЯ МІЖ ПОЛЬЩЕЮ ТА УКРАЇНОЮ   398        Павло Поліщук      ПОЛЬСЬКО -УКРАЇНСЬКИЙ  ОВІР  Р ОКУ   ЯК   ОБУМОВЛЕНА ІСТОРІЄЮ НЕОБХІДНІСТЬ   401        Віктор Сологуб      ДО ПРО  -УКРАЇНСЬКИЙ   1920 РОКУ ТА ЙОГО НАСЛІДКИ   407        І.М. Конончук       ЖИТТЯ ТА ДІЯЛЬНІСТЬ ПОЛЬСЬКОЇ   АДМІНІСТРАТИВНО -ТЕРИТОРІАЛЬНОЇ ОДИНИЦІ В   УКРАЇНІ 1920 -Х  Р Р.   410        Петро Григорчук      ПОЛЬСЬКІ НАЦІОНАЛЬНІ СІЛЬРАДИ У 1920 -Х  Р Р.  ХХ  С Т.   416        Олег Мельничук      ІНСТИТУТИ ЗАХИСТУ НА   ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЛЯХ У 20  –  30-Х РР. ХХ СТ.   423   Наталія Кузьмінець      УЧАСТЬ ПОЛЬСЬКОГО НАСЕЛЕННЯ У     СОЦ ІАЛЬНО -ЕКОНОМІЧНИХ В   УКРАЇНІ У 1920 -1930-Х РР.   426       10         Володимир Боровський      ЕКОНОМІЧНЕ НАЦІОНАЛЬНИХ   ПОДІЛЛЯ У 20 -ТІ РР. ХХ СТ.   432        Петро Григорчук, Наталія Герасимова       РЕПРЕСІЇ ПРОТИ ПОЛЬСЬКОГО НАСЕЛЕННЯ     ПОДІЛЛЯ У 20 -30-ТІ РР. ХХ СТ.   441        Володимир Шевчук      «ОСАДНИЦТВО» КОНТЕ КСТІ   ПОЛІТИКИ II РЕЧІ ПОС ПОЛИТОЇ У 1920 -Х  - 1930-Х РР.   445        Василь Черняк       ВИХІДЦІ З ПОДІЛЛЯ  –  ВИКЛАДАЧІ ПОЗНАНСЬКОГО   УНІВЕРСИТЕТУ (1919  –  1939 РР.)    447        Олександр Кома рніцький      СТУДЕНТСТВО ПРОСКУРІВСЬКОГО ПОЛЬСЬКОГО   ПЕДАГОГІЧНОГО ТЕХНІКУМУ: ОСНОВНІ РЕЗУЛЬТАТИ   ДІЯЛЬНОСТІ   457        Павло Притуляк      ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ У СКЛАДІ     ІІ РЕЧІ ПОСПОЛИТОЇ (1921  –  1939 РР.)   468        Олександр Швець      ПАКТ  -РІББЕНТРОПА Й ОГО   РОЛЬ В ІСТОРИЧНІЙ ДОЛІ ПОЛЯКІВ ТА УКРАЇНЦІВ   473        Костянтин  Могаричев       ДО ПРО ПОЛЬСКИХ   ГРУП НА ТЕРИТОРІЇ КАРПАТСЬКОЇ УКРАЇНИ     У 1938 -1939 РР.   479              11    Світлана Корнійчук       ДЕПОРТАЦІЇ ПОЛЯКІВ З ТЕРИТОРІЇ СРСР     У 1940 -1941 РР.   485        Сергій Роїк      УКРАЇНСЬКА АРМІЯ АРМІЯ   КРАЙОВА: ПРОТИСТОЯННЯ І СПІВРОБІТНИЦТВО   488        Тетяна Єфремова      ДОЛЯ ВІЙСЬКОВОПОЛОНЕНИХ   СПЕЦТАБОРАХ: КОЗЕЛЬСК, СТАРОБЕЛЬСК, ОСТАШКІВ   493        Сергій Роїк , Ольга Коляс трук       ВСТАНОВЛЕННЯ ПОРЯДКУ   ГЕНЕРАЛЬНОМУ ГУБЕРНАТОРСТВІ ТА ЙОГО ВПЛИВ НА   РЕАЛІЇ  ПОВСЯКДЕННОГО  ЖИТТЯ         499        Віктор Сологуб      ФРАНЦІШЕК ЯКОВЧИК: «СВОБОДА АБО СМЕРТЬ!»   507        Алла Зеленкова, Марина Савинская      КУЛЬТУРНО -ПРОСВЕТИТЕЛЬСКАЯ Р АБОТА СРЕДИ   УКРАИНСКОГО И ПОЛЬСКОГО НАСЕЛЕНИЯ   ВОСТОЧНЫХ БЕЛОРУССКИХ ГУБЕРНИЙ В СОСТАВЕ   РСФСР    514        Василь Горбатюк      ЇХ ПОДРУЖИЛА САТИРА : ЛИСТУВАННЯ МИКИТИ   ГОДОВАНЦЯ І СТЕФАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО       526        А.Р.Олещук      СУЧАСНА ІСТОРІОГРАФІЯ ПОЛЬСЬКО -УКРАЇНСЬ КИХ   СТОСУНКІВ: ВІД НЕГАТИВНОГО ОБРАЗУ ДО ТІСНОЇ   СПІВПРАЦІ (90 -ТІ РОКИ XX СТ.  – ПО Ч АТОК  XXI СТ.)   535              12    Олена Вальчук      ПОЛЬСЬКО -УКРАЇНСЬКІ ВЗАЄМИНИ В   ПОСТСОЦІАЛІСТИЧНИЙ ПЕРІОД   546        Наталія Кузьмінець      ВІДРОДЖЕННЯ НАЦІОНАЛЬНО -КУЛЬТУРНОГО ЖИТТЯ   УКРАЇН СЬКИХ ПОЛЯКІВ У НЕЗАЛЕЖНІЙ УКРАЇНІ   552        Анна Стасько      СПІВПРАЦЯ ТА ЯК   СТАБІЛЬНОСТІ В СХІДНІЙ ЄВРОПІ   559        Олександр Неприцький      СПІВПРАЦЯ МІСЦЕВИХ ГРОМАД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ   ТА СВЄНТОКШИСТСЬКОГО І ВЕЛИКОПОЛЬСЬКОГО   ВОЄВОДСТВ У 20 03-2009 РР.   564        Володимир Петренко      ГЕНЕЗА УКРАЇНО -ПОЛЬСЬКИХ ВІДНОСИН НА   ВІННИЧЧИНІ В ОСТАННІ ДЕСЯТИРІЧЧЯ   570        Андрій Куцак      РОЛЬ ТОВАРИСТВА «УКРАЇНА -ПОЛЬЩА -НІМЕЧЧИНА» У   ЗМІЦНЕННІ УКРАЇНСЬКО  –  ПОЛЬСЬКИЙ ВІДНОСИН   578        Микола Биць      ВЗАЄМОВПЛИВИ  ПОЛЬСЬКОЇ ТА УКРАЇНСЬК ОЇ  КУЛЬТУР   584        Наталія Марущак      УКРАЇНСЬКО  –   ПОЛЬСЬКІ ВЗАЄМИНИ   СУЧАСНОМУ ЕТАПІ   587        Віталій Іванчишен      ВЗАЄМИНИ І ТА   НИМИ ПОЛЬЩІ ПРИКДАДІ МУРАФА   ШАРГОРОДСЬКОГО РА ЙОНУ ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ)   592         13    Марія Кічула      ПЕДАГОГІЧНИЙ НАГЛЯД ЗА ЯКІСТЮ ОСВІТИ В   ПОЛЬЩІ: ІСТОРИЧНА РЕТРОСПЕКТИВА   600        Діана Павлюк      ПОЛЯКИ НА ПОДІЛЛІ: ІСТОРИЧНИЙ ВИМІР   605        Тетяна Соломонова       РОДОВА БІБЛІОТЕКА СОБАНСЬКИХ З ОБОДІВКИ     (ЗА МАТЕ РІАЛАМИ ВІННИЦЬКОЇ ОУНБ ІМ. К.ТІМІРЯЗЄВА)   609        Алла Ліпська      НАУКОВО -ДОСЛІДНИЦЬКА РОБОТА ВІННИЦЬКОЇ   КУЛЬТУРНО -ПРОСВІТНИЦЬКОЇ СПІЛКИ ПОЛЯКІВ   621        Алла Ратинська      РОЛЬ ПОЛЬСЬКИХ НАЦІОНАЛЬНО -КУЛЬТУРНИХ   ТОВАРИСТВ  У РОЗБУДОВІ  СУЧАСНИХ      УКРАЇНСЬКО -ПОЛЬ СЬКИХ ВІДНОСИН   625        Анатолій Войнаровський, Юрій Зінько, Павло Кравченко      ВОЛОДИМИР ДРУГА  -  УКРАЇНСЬКА ВІЙНА  –   1947.  –   К., ВИД. ДІМ  -  МОГИЛЯНСЬКА АКАДЕМІЯ». 288 с.   629       14    Олексій Циганков    «ПОЛЬСЬКИЙ» ВПЛИВ НА ДЕМОНОЛОГІЧНІ   УЯ ВЛЕННЯ УКРАЇНЦІВ ПРАВОБЕРЕЖНОЇ УКРАЇНИ        У культурі кожного народу є певні поняття про   «нечисту» визначене до окреслений   їхньої в Україна досі   місцем не зосеред ження   демонологічного Головними які на   демонологію, в чергу, морально – етичні   стосунки між людьми, а у деяких країнах й право, яке давало чітке   визначення  демонологічного, унормовувало ставлення  до нього.    Сьогодні не тезу, українська   культура сформована у контексті православної культури. Водночас   і дослідники, і пересічні мешканці країни констатують значущість   демонологічних у українців, теоретично   по винно у з доктриною,   мирно співіснує тривалий час. Тому метою даної наукової розвідки   є з‘ясування причин, факторів формування подібної ситуації.    З розколу церкви східну   (Православну) та західн у (Католицьку) формується різне ставлення   до канонів  –   їхнього   обрядовості, шанування святих тощо. Вчення про Диявола і досі в   східній церкві не набуло чітких форм, відсутня розроблена теорія   про і демонологічн ого релігійному не   проаналізовано до Православна   пропонує загальне ставлення «нечистого».   Православне уникнуло демонізації: диявол,   ні слуги виділялися окремий  южет іконах   гравюрах. їх як але   кумедний до із святих. з‘являвся   буквально в кількох іконографічних сюжетах, наприклад, іноді він   фігурував у сцені боротьби архангела Михаїла з Дияволом , спокус   св. або зішесття пекло «Страшний   Відповідно критеріїв демонологічного   православній відсутні, впливало повсякденне   (побутове) до сил суспільстві.   українська до слідниця К. Диса у монографії   (2008 р.) дійшла до висновку про м‘якість українських судів, адже,   за матеріалами нею, кари горло       15    було 13 із обвинувачених відьомстві,   наступне тяжке покар ання  –  вигнання і публічне побиття різками,   але більшості обходилося штрафу   користь або Прикметна українських про   чари  –   суд часто проводити така   ситуація характерна для понад по ловини звернень до суду [1, с.64].     Релігійність характеризується   натуральних в й Божих   святих, вшануванням Біблії як святині, попри поверхове знання її   змісту, сприйняттям християнств а,   догматування. змінювали зміст зовнішні   прояви у наближення потреб   народних спрощення пристосування реальних   народу. особливістю на землях,   виз наченням науковців так «народне   православ‘я», для якого характерне обов‘язкове виконання обрядів   при володінні канонами.   православ‘я складалося на ґрунті тих сторін християнства, які тісно   межували народн ими Так, народній   поступово образи святих образами   давніх богів, календар до   давніх сільськогосподарських свят, а духівництво допускало багато   послаблень  й Взаємовпливи до   формування яка сполучається   підвалинами духовності побуту. такій   Православна в не боротися народними   демонологічними уявленнями язичницького періо ду, адже не мала   чіткого систематизованого вчення.     З врахуванням цього, можна припустити, що руській культурі   також притаманна ця риса, але жодний науковець не підтверджує   цю Руська також в   православної ц ерковний XVII на   російської Є. призвів політизації   релігійного руських с.  -93]. церква   вступила активну з суспільства,   вбачаючи в цьому вияв старообрядських по глядів або політичний   підтекст. цю підтверджує факт, у   Московії другої половини XVII ст. чоловіки  –  відьмаки становили   80% обвинувачених у відьомстві (на відміну від   Західної Європи, де переважали жінки).       16    Богосло ви церкви уваги розробці   есхатологічних та демонологічності. це   відбилося католицькій де розмаїття   подібних сюжетів.     Постійні контакти із Європою   до зволяють висунути припущення про західноєвропейський вплив   у демонологічних українців. дотично   підтверджують етнографів, неодноразово   відзначали, арсенал засобів з та   способи розпізнава ння спільними всієї тобто   спостерігається риса регіональних   особливостей. Тому можна припустити про одночасне поширення   цієї інформації за допомогою певних соціальних комунікацій.     Мабуть, вплив впро вадження   українських землях магдебурзького права. Наприклад, звід законів   «Saxon» обробки Троїцького, на   території Речі Посполитої, містив розроблену систему покарань за   злочини, з та Крім   того,   місцевих поширювалася тільки правова   система, а й система світоглядних уявлень відповідно до неї.     В західноєвропейської цілком   закономірною була поява такої відомої книги як «Молот відьом»,   якою закладен о теорії практики з   відьмами та Дияволом. Католицька церква, а разом з нею й греко  –    католицька після собору року,   був курс латинізації стали одним   каналом поширення систематиз ованих уявлень про демонологічне.     Таким чином, українцям була запропонована готова система   поглядів, з якої було сприйнято лише деякі, вже згадані постулати   (як розпізнавати і боротись з відьмами). Неабияку роль тут зіграло   те, що інформація йшла зверху і  тільки в усній формі. Традиційна   практика Богу відреагувала сутнісні   сприйняла зовнішні що, згадувалося,    характерно для «народного православ‘я».     У ст. досліджуваній виявилася одна   складова . За твердженням американського дослідника Ларі Вульфа   в Просвітництва конструювання Східної   Європи  –   території, відрізнялася іншої своєю   цивілізованістю. європейцями сприймалася   як терени, де віра в гор оскопи, забобони і пророцтва  –  найвища [2,       17    с.151]. це матеріали   процесів Волині Галичині. К. простежуючи   ставлення судів до звинувачень   що у жінки  ідчать отримання від   людей «з -під Бердичева», «з -під Києва», відвідування відьомських   шабашів «на сході на Дніпрі» [1, с.245].    На XVIII  –   XIX в європейської   людини була з демонологією.   Том у етнографічні цього для   характерна увага міфології,   відповідних що свою сприяло   уявлення поширення уявлень українських   землях історіо графії. також до   формування цієї концепції. Тут можна пригадати відомі твори М.В.   Гоголя, Г.Сенкевича, М.Милорадовича тощо.     Отже, землі, тривалий перебували   впливом різних культурних традицій, зберегли свою  св оєрідність  у   контексті  уявлень . «польський» і   позначився відкрито на системі демонологічних уявлень українців,   але опосередковано сприяв їхньому  окресленню . Цей вплив також   позначився актуалізації як досл іджень   українськими і польськими етнографами першої половини ХІХ ст.,   а згодом і письменниками.       ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА    1. К. з Суди чари українських   воєводствах Речі Посполитої ХVII  –  XVIII століття / К. Диса.  –  К., 2008.  –    245  с. Вульф Винайдення Європи. цивілізації   свідомості Просвітництва Л.Вульф.  –   К.,  –   591 3.   Смилянская Волшебники, еретики.   религиозность духовние в ХІХ /   Смиля нская.  –  М., 2003.  –  436 с. 4. Історія української культури : в 5 т.  –    К., 2003.  –  Т. 3.  –  С. 65  –  66.      Едуард Зваричук    РИМО -КАТОЛИЦЬКА ЦЕРКВА НА ПОДІЛЛІ   НАПЕРЕДОДНІ ПРИЄДНАННЯ КРАЮ ДО РОСІЙСЬКОЇ   ІМПЕРІЇ    Римо -Католицька церква в Україні існує на протязі ба гатьох   століть. Її історичний поступ знайшов своє відображення в працях       18    багатьох поколінь українських, польських та російських істориків.   Особливої заслуговують М.Сімашкевича,   Е.Сіцінського, Крижанівського, Плохія, Зинченко   тощо.   Здебільшого доробки окремі   історії РКЦ на теренах Подільської землі. Нажаль, сьогодні не існує   багатопланового історії  -католицтва Україні,   зокрема на Поділлі, від часів становлення і до моменту приєднання   кра ю Російської Ми частково   прогалину дати історичний діяльності на   Поділлі в зазначений період.    Поширення  -католицтва на   пов‘язується діяльністю князів т а   польського Казиміра  IV  (1341-1370). 1351 останній   надіслав до папи  VI, якому   про Поділля про що з Русі   католицьку віру разом із своїм народом 1.   У політиці  і, Олександр,   підтримували зв‘язки Польською Вони   близькі контакти з польською шляхтою, неодноразово відвідували   польську столицю Краків 2.   Все це вело до поступового утвердження польських порядків   у та краю. р езультаті більшого на   Поділлі католицизм. з римський   Григорій ХІ спеціальною буллою в 1375 р. затвердив Кам‘янецьку   римо -католицьку першим якої   призначений  -домініканець Зав дяки   зусиллям, отримала земельних у   Кам‘янецькому зокрема і Чорнокозинці,   Черче, Нігин,  3. Олександра   Коріатовича в 1375 р. Смотрицькому домініканському монастирю   було мл ин прилеглою нього та   Польським Свидригайлом, початку  V  ст.,   Кам‘янець -Подільського домініканського монастиря було надано у   користування с. Зубрівку під Кам‘янцем зі всіма угіддями. В 20 -х   рр.  XV  ст. римо -католицьке отримало   володіння замок, міста біля весей, яких   налічувалося майже 3750 селян 4.     Згодом на Поділлі з‘являються францискани. Зокрема, у 1400   р. Свидригайло їм отримувати з       19    Гол осків замкового  5.  Так покладено   католицькому землеволодінню на Поділлі.     Однак, проникнення католицизму на Поділля в  XIV –  першій   половині  XVI  ст. повільними Авторитет вплив   римо -католиків тут був ще тривалий час н езначним. Так, в середині   XV  ст. Поділлі всього католицькі з   чотирма парафіяльними костьолами, через сто років кількість цих   парафій до Навіть  XVI  ст.   теренах римо -католицької    знаходилось   кляшторів і парафіяльних з   яких більше половини (7) було в Кам‘янці, а решта  –  виключно в   містах воєводства Чорнокозинцях,   Червонограді Городку. на час Поділлі  яло   близько 30 релігійних споруд 6.   Повільне католицького на   обумовлювалося татарським на   прикордонний край. За даними історичних джерел лише за період з   1450 1550 відбулося великих    походів   татар Україну, в числі Поділля 7. завдавали   багато як так католикам. руйнували   грабували монастирі, вбивали   розорювали населення.    Після Люблінської 1569   р. створення   Посполитої почало на більш   інтенсивно. свідченням стало зростання   католицьких в  XVI  ст. нараховувалось   всього  –  8, в 1607 р.  –  30, а в 1620 р.  –  вже 45 8.   Особли во участь поширенні утвердженні  -  католицизму Поділлі орден якій 1606   з‘являється Кам‘янці -Подільському запрошенням   єпископа А. Прохницького. Останній надав їм у володіння садибу   та збудував за свій к ошт костьол 9. Окрім цього, значні суми грошей   єзуїтам надані магнатами і   Язловецьким. польський Калиновський 1647   подарував єзуїтський 30 злотих 10.   ліквідації у 1773 р. ордену  єзуїтів, його маєтки в Речі Посполитій,   що назву спеціальна комісія   основі королівських привілеїв роздала місцевій шляхті. Статус цих   конфіскованих у Посполитій, після поділів  –   і       20    Російський бу в частина від   надходила в державну казну 11.   Поряд єзуїтами Поділля монахині   домініканки, у р. Сигізмунд надав   користування Новосілку Жабинці), що   Кам‘янеччині. пол ьська подарувала та   25000 злотих 12.    У  р. Українська   революція, яка тривала до 1676 р. Вона мала чітку антикатолицьку   та антиуніатську спрямованість. Повстанці нападали на католицькі   осередки,  ся католицьким яке   масовій тодішнього населення   уособлювало гніт Речі Посполитої.    Перші випадки подібного роду сталися весною і літом 1648 р.   Так, наприкінці травня 1648 р. козаками Максима Кривоноса було   взято  Немирів була розправа шляхтою   католицьким духовенством. У середині   листом військового Речі звернувся   кам‘янецький суддя який   ―Заради Бога рятуйте хоч мури і  костьоли, якщо нас, своїх братів,   не хочете і не можете рятувати від нападів‖ 13.   Важким для Кам‘янця Поділля   було панування турків, які володіли цим краєм на протязі 27 років   –   з по рр. час Кам‘янця  и   військами р., стало що не   було погодитись капітуляцію. передбачала   безпеку всім, залишався місті, вільного   володіння нерухомим й рухомим майном, вільний вихід з Кам‘янця   шляхти та ж овнірам з їх сім‘ями і майном. Усім, хто залишався в   місті, свобода й   релігійних Ідею капітуляцію кам‘янецький   римо -католицький В.Лянцкоронський, скликав   кафедральному нар аду якій присутніх   необхідності цього кроку для збереження життя дітей і врятування   костьолів від наруги 14.   Панування нанесло шкоди  -  Католицькій У католикам залишено   Петропавловську для  проведення всі   костьоли монастирі перетворені мечеті.   кафедральний турки на мечеть,       21    домініканський мечеттю паші,   францисканський монастир і будівлі кармелітів взагалі ліквідувал и,   а в будинках єзуїтів влаштували військові склади та конюшні 15.   Після повернення Поділля до складу Речі Посполитої у 1699   р.  -Католицька не допомоги шляхти   швидко свої Завдяки співпраці   продовжувало зроста ти католицьке землеволодіння на Поділлі. За   даними р. теренах (Польщі Правобережної   України)  римо -католицькі священики мали 90 000 димів, або 10 %   від їх загальної кількості. Статистика володінь на Поділлі складала   2,4 тобто димі в. на Речі у   власності духовенства знаходилося 153 551 дим (біля 921 300 душ).   З них у Великому князівстві Литовському 50 274 дима, зокрема у   Білорусії   –  39 085, Литві  –  11 189. На Правобережній Україні цей   показник становив 4 5 270 димів 16.    Треба і факт, приріст   землеволодіння XVIII на відбувався   основному за рахунок розширення мережі культових споруд. Римо -  католицькі заохочували родини   будівництва  ьолів каплиць, в чергу   новостворені рухомим, нерухомим а   грошовим майновим яке поміщик   для утримання католицьких священиків. Зокрема, впродовж  XVIII   ст. Поділлі відбудовано   54 тоді на   століття всього релігійні (на   приєднання Поділля до складу Російської імперії на теренах краю   працювало костьолів, монастирів, парафіяльних   284 священика та мешкало 196  725 віруючи х -католиків) 17.   За польських  -аграрників,   таким з по рр. димів маєтках   духовенства на Поділлі зросло з 1960 до 3363, або з 2,4 % до 3,83   %18. даної є А.Л.Зінченка   М.Г .Крикуна. відміну польських вони   статистичні лише двох Подільської   Зокрема, Кам‘янецькому Летичівському у   половині  XVIII ст. римо -католицьким священикам належало 2,1 %   населених пунктів , а наприкінці століття 3,4 %, на них припадало   2,3 % податкового населення. При цьому в Кам‘янецькому повіті у   володіннях духовенства мешкало 4 % населення, а в Летичівському   відповідно  –   1,2 Порівняно іншими населення       22    губернії н алежало  –   71,5 державі  –   25,1  %)   церковне було  19. на   входження до Російської РКЦ Поділлі   належало 555,2 землі, них 7442   українських  -кріпаків 20. є пископ у   володінні  3000 кріпаків 21.   Такий коефіцієнт був   традицією  -визвольної українського   Тому на Поділлі Католицька церква до другої половини XVIII ст.   не встигла закріпити свої економічні  позиції та придбати маєтки у   тій кількості, в якій їй вдалося це зробити у північних та західних   воєводствах польської держави.     Ще важливою економічного   Римо -Католицької церкви на Поділлі наприкінці  XVIII ст. було те,   що в має тках духовенства через нестачу робочої сили, спричиненої   масовими втечами низькою   підневільної кріпаків, священиками   широко використовуватися вільнонаймана праця 22. Разом з цим, за   своєю костьо льне залишається   консервативним. спричиняється лише   характером а наявністю священиків   джерел пошуків нових   форм господарювання. Відтак, традиційними джерел ами прибутків   залишаються: та десятини, за   духовних треб, пожертви парафіян тощо.    Щодо десятини, за Речі вона   була найзначнішим доходом. Католицький єпископат домігся права   на десятину ще в ХІІІ с т., а на початку  XV ст. у Польщі цей збір   почали з і Проте   католицьке духовенство перетворило стягнення зернової десятини   в систему лише в  XVII –  XVIII ст. До Замойського собору (1720)   духовенство її  з маєтків, потім   Кам‘янецький Степан добився короля   Августа дозволу зернову також   королівських старостинських у числі у   посесію. Характерно, що снопова та зернова десят ини, як надійне   джерело була Правобережжі товаром.   можна здавати оренду, навіть особам,   відчужувати її в інший спосіб 23.       23    Римо -Католицька церква в Правобережній Україні й, зокрема,   на Поділлі, канонічно підл ягала не Польській короні чи сенатові, а   папській й значною була від   держави. її  -правового   оформленого статутом, незалежним   від  -територіального  -адміністративним   поділом. Щодо Кам‘янецької римо -католицької єпархії, то за часи   Речі Посполитої, вона канонічно підлягала Львівській митрополії і,   на відміну від Луцької та Київської своїх провінційних соборів не   скликала, керувалася львівськог о   собору 24.   Римо -католицької єпархією керував єпископ, якого призначав   польський та Апостольська   Єпископи підлягали нунцію Варшаві.   Вони зосереджували в своїх руках значну реальну владу,  причому   не духовну, й Вони були   сенаторами, брали участь у роботі провінційних (в межах єпархії)   сеймиків, головували у фінансових і військових комітетах, декотрі   з навіть ротмістрами польський  Таким   чином, суспільно -правовий статус римо -католицького духовенства   в Посполитій досить Воно   юридичним навіть у сфери,   скажімо, розглядало справи про церковну десятину, про фундушові   записи   та інші дарчі акти, що стосувалися Церкви, контролювало   видавництво літератури, в якій висвітлювалися проблеми релігії та   моральності 25.   Відтак, напередодні приєднання Поділля до складу Російської   імперії  -католицьке на краю   п ровідною ланкою, яка суттєво впливала на економічне, суспільно -  політичне, громадське та культурне життя регіону. Саме головне за   часи Речі Посполитої зберігався міцний економічний та політичний   союз шляхти римо -католицького що   нада вало можливість підтримку боку   держави.       ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА    1.Труды Епархиального  -статистического   комитета: 9 и Подольской / ред.   Сецинского.  –  Каменец -Подольский: Тип. С.Н. Ки ржацкого, 1901.  –  С. 8;   2. М. католичество его на //       24    Подольские Епархиальные Ведомости.  –  Каменец -Подольский: Тип. Губ.   Правления,  –   №  –   С. 3. М.   католичество его на  и. Подольские   Ведомости.  –  Каменец -Подольский: Тип. Губ. Правления, 1871.  –  № 21.  –    С. 4. М. католичество его на   Подолии.  –  Каменец -Подольский: Тип. Губ. Правления, 1872.  –  С. 60. 5.   Симашкевич Римское  католичество его на //   Подольские Епархиальные Ведомости.  –  Каменец -Подольский: Тип. Губ.   Правления,  –   №  –   С.  -892; Симашкевич Римское   католичество его на  –   Каменец -Подольский:   Губ. Правления,  1872. –  С. 507; 7. Симашкевич М. Римское католичество   и иерархия Подолии. Подольские Ведомости.  –    Каменец -Подольский: Губ. 1871.  –   №  –   С. 8.   Симашкевич Римское и иерархия Подолии.  –    Ка менец -Подольский: Губ. 1872.  –   С. 9.   Подольского Епархиального  -статистического   Приходы Церкви епархии Под Е.  –    Каменец -Подольский: С.Н. 1901.  –   С. 10 .   Симашкевич Римское и иерархия Подолии.   Подольские Епархиальные Ведомости.  –  Каменец -Подольский: Тип. Губ.   Правления, 1871.  –  № 21.  –  С. 823; 11. Крижанівський О.П. Плохій С.М.   Історія церкви та релігійної думки в Україні. : Навч . посібник. : У 3 кн.   Кн. 3. Кінець  XVI –  середина  XIX століття.  –  К. : Либідь, 1994.  –  С. 155;   12. Подольского историко -статистического   комитета: 9 и Подольской / ред.   Сецинского.  –   Каменец -Подольский : С.Н. 1901.  –   С.   123; Труды Епархиального  -статистического   комитета: 9 и Подольской / ред.   Сецинского.  –   Каменец -Подольский: С.Н. 1901.  –   С.   170; Симашкевич  . католичество его на   Подолии.  –  Каменец -Подольский: Тип. Губ. Правления, 1872.  –  С. 177; 15.   Труды Епархиального  -статистического   Вып. 9 Приходы и Церкви Подольской епархии / Под ред. Е. Сецинского.   –   Камен ец -Подольский: С.Н. 1901.  –   С.118;   Зинченко Реформа деревни секуляризация   церковного землевладения в западных губерниях Российской империи. //   Исторические записки. /Гл., ред. А.Н. Самсонов/.  –  М.: Наука, 1985.  –  №   112. –  С. 102; 17. Кам‘янець -Подільський міський державний архів.  –  Ф.   115.  –   Оп.  –   Спр.  –   Арк.  -70;  -Подільський   державний  –   Ф.  –   Оп.  –   Спр.  –   Арк.  -6   Центральний державний історичний архів України у  м. Києві.  –  Ф. 442.  –    Оп.  –   Спр.  –   Арк.  -16; Зінченко Церковне   землеволодіння  в політиці царизму наприкінці  XVIII –  перша половина   XIX ст.  –  К., 1994.  –  С. 36 -38; 19. Зінченко А.Л. Церковне землеволодіння       25    в політиці царизму наприкінці  XVIII –  перша половина  XIX ст.  –  К., 1994.   –   С. 20. Г.Д. Т.М.  -економічний   розвиток Правобережної України в І чверті  XIX ст.  –  К. : ТОВ ―Міжнар.   фін. 1998.  –   С.  -151; Крижанівський Церква   соціально -економічному розвитку Правобережної України  XVIII –  перша   половина  XIX  ст.  –  К.,  –   С. 22. О.П. у   соціально -економічному розвитку Правобережної України  XVIII –  перша   половина  XIX  ст.  –   К.,  –   С. 23. О.П .   С.М. Історія церкви та релігійної думки в Україні. : Навч. посібник. : У 3   кн. Кн. 3. Кінець  XVI –  середина  XIX століття.  –  К. : Либідь, 1994.  –  С.   171-172; 24. Крижанівський О.П. Плохій С.М. Історія церкви та релігійної   думки в Україні. : Навч. п осібник. : У 3 кн. Кн. 3. Кінець  XVI –  середина   XIX століття.  –  К. : Либідь, 1994.  –  С. 124; 25. Крижанівський О.П. Плохій   С.М. Історія церкви та релігійної думки в Україні. : Навч. посібник. : У 3   кн. Кн. 3. Кінець  XVI –  середина  XIX століття.  –  К. : Либі дь, 1994.  –  С.   124-125.         Анатолій Лисий    ЄЗУЇТИ У ВІННИЦІ       Після унії р., литовська   увійшла до складу Речі Посполитої, почалася активна католизація   місцевого населення. Вінниця, яка спочатку була повітовим містом   Брацлавського   воєводства, 1598 стала його   центром 1. Саме після цього, у 1611 р. вінницький староста Валентій   Олександр запросив міста і їм   фундуш* чотири села. Їм було надано територію   міста, ченц і свою і дерев‘яний   будинок.    Ченці Товариства Ісуса  в 1611 -1619 рр. провадили у Вінниці   лише діяльність метою місцевих   православних у католицтво, наїжджаючи з Кам‘янця -Подільського.   Їхній згорів   під міської 1613  2.   місію який оточив частоколом валами   ніби -то поставив для оборони «дві гарматки» 3.   З р. вже в постійну У   1630-х роках вони спорудили кам‘яний кляштор,**  у 30 -40 рр. (до   1645)  –   костьол 4. ренесансну елементами барокко   архітектуру наклала відбиток постійна загроза татарських набігів із   близького Поля козацьких Отож       26    комплекс як за й  ав   «Мури» латинського  murus  –   стіна). міцніший   замку, розташованого на острові Кемпа між Бугом і його рукавом,   він середини  VIII  ст. у небезпеки   загони, шляхту та городян з їхнім майном. Місцеві магнати нада ли   ченцям маєтності Східному Балабанівка,   (де 1652 відбулася битва з   Юрківці, Казаниха, Лукашівка,   П‘ятничани, Замислівці, Бондарівка 5.   У р. Мури зд обуті і час   Хмельниччини Ченці Товариства повернулися   до міста після Карловицького миру (1699) і до 1719 р. діяли тут як   місіонери. комплексу суперіор   єзуїтів 1741 -  1747 1750  -   1757 от ець Вєжбич   скасування вона і була За   урядування єзуїтський осередок був також обгороджений великою   мурованою з баштами стрільницями 6.   Відкритим залишається питання наявності огороджувальних мурів    перед 1648 р.: можливо вони були тільки зруйновані,  а Вежбичем   –  тільки відбудовані.    Після костьол діяв як В   ньому р. воєводський сеймик,   де депутатів Варшави. 1741 відрест аврований   оздоблений консекровано кам‘янецьким   біскупом.    При єзуїтському була   (колегіум) класами і (від р.),   (від р.), (від р.). дорогу   Пет ра Могили при Вознесенському православному монастирі було   1632 р. створено православну колегію. Між її учнями і студентами -  католиками бійки, давали «для і   свавілля Вінниці» начебто єзуїтів їх   Тому  і Вознесенського та   православної були «бунтівниками», колегія   зазнавала переслідувань, внаслідок чого 1639 р. П. Могила перевів   її в Гощанський монастир на Волині 7.  Принагідно слід зауважити,   що випускники об ох колегій могли продовжувати навчання в будь -  якому університеті Європи, адже мовою науки тоді була латина.         З 1648 і до 1665 рр. не проводилося жодних занять. Після   повернення єзуїтів до Вінниці навчання відбувалося нерегулярно і       27    лише в початкових кла сах. Повністю заклад відновлено лише 1732   р. Близько р. учнів шляхетський   (гуртожиток). саме нього збудовано   двоповерховий будинок (нині частина краєзнавчого музею). У 1757   р. колегіум переведено до нового примі щення. Очевидно, йдеться   про будівлю, частина якої збереглася до сьогодні (художній музей).   1758 в було курс та   математики. кляшторі існували для   (щонайменше в 1636 -1648 рр.) і її префектом був Шимо н Бобовіус   та бурса від яку Антоні   Багінський; з 1639 р. діяв, хоч і з великими перервами, шкільний   театр 8.    Не й пригод. 1750 гайдамаки   Якушинецького напали Вінницький і   схо пити губернатора.*** Звідти вони напали на єзуїтську колегію,   виламали двері в коридор будинку, але були відбиті. Відступаючи   від єзуїтської колегії, гайдамаки обіцяли ще раз побувати у єзуїтів 9.   3 березня 1774 р. в єзуїтському монастирі згоріло дві будівл і. А у   жовтні заворушення учнів євреїв.   Приводом те, вінницький Ратговський   не звернув уваги на заяву учнів, що скаржилися на місцевих євреїв.   Тоді самі бити однак завдали   єврейс ькому Для молоді влада   викликала Янова російських «за всі   Ратговського» 10.   Наприкінці листопада 1774 р. до Вінниці прибув посланець з   Варшави  –  канонік Кучковський. Йому було доручено забезпечити   виконанн я булли ліквідацію ордену.   грудня він єзуїтам буллу сказав   декілька слів. Єзуїти розійшлися по своїх келіях, переодягнулися в   сутани ксьондзів і до каноніка,   запитав їх,  який спосіб життя кожний з них бажає обрати. Тим, хто   залишився колегії, заборонено і   проповіді.   Двох єзуїтів прийняли місцеві капуцини і домініканці.   Деякі поїхали своїх інші посади   священиків -вік аріїв парафіях. колегії розподілив   між єзуїтами наявну готівку.    Світськими при Вінницької   колегії кухмістр Биковський підчаший Всі   срібні речі, які були в єзуїтському костьолі, а також сріб ні й золоті       28    чаші комісари забрали собі. Не забули й про срібні оправи ікон, які   були в костьолі та навчальному корпусі 11.   Колегіум мав невелику бібліотеку, яку в 1648 р. перевезли до   Острога повернули Вінниці 1723 В р.   знищили бага то книжок. Напередодні заборони єзуїтського ордену   бібліотека мала біля 1000 книжок, які зберігалися в трьох шафах у   просторій Після ордену полковник   Шилінг викинути в і книг   загинуло. Незнач на частина пізніше перейшла до чотирьохкласної   школи комісії.**** ній біля учнів   викладало 13 бувших монахів 12.   Вінницький послідовників Лойоли   очолювали в різний час суперіори: Себастіан Косдровіус 1619 -22;   С таніслав 1622 -23; Нужинський  -27;   Марцин 1627 -31; Тарло  -41;   Хочилевич 1641 -42; Якуб Світеціус 1642 -44; Микола Коженівський   1644-45; Валентій Тарло 1645 -48; Станіслав Шляхінський 1648; Ян   Зухович  -52; Гротковський  -54 у   Луцьку).    Суперіори Томаш 1703 -6;   Калиновський 1706 -7.   Суперіори Криштоф 1716 -22;   Супнєвський  -24; Вілоцький  -32;   Залеський 1732 -39; Лукаш  Лазовський 1739 -1740; Антоні   1741-47; Марцин Вижбовський 1747 -1750; Антоні Вежбич 1750 -59;   Людвік 1760 -63; Градський  -65;   Антоні 1765 -69; Шмігельський  -70;   Слівський 1770 -72; Вацлав Попель 1772 -7313.           ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА    1.Вінниця. Історичний нарис.  –  Вінниця, 1964.  –  С. 43.*  Фундуш  –    грошові маєтності приватною (фундатором)   певну зазвичай культурну, релігійну;   2.Омікрон. Вінницькі мури  –  як джерело освіти в краї.  –  Вінниця, 2010.  –    С. 7.; 3.  Zaleski St. Jezuici w Polsce. –  Krakow, 1908. –  S. 193.**  Кляштор  –    назва монастиря в та   традиції).; 4.  Grzebin L. Encyklopedia wiedzy o jezuitach na ziemiach Polski I   Litwy, 1564-1995. –  www.jezuici.krakow.pl.7387.; 5. Ibid.; 6. Омікрон.  –  С.   8.; Лисий Шипович Вінницький монастир.  –    Вінниця, 1995.  –  С. 67.; 8. Омікрон.  –  С. 9.*** Губернатор  –  управитель   староства.; 9. Вінницький кап уцинський монастир.  –  С. 44.; 10.  Там само.;       29    11. Там  –   С. **** комісія  Komisja  Edukacji   Narodowej) –  головний орган  управління польськими освітніми закладами   з 1773 р.; 12.  Grzebin L. Encyklopedia wiedzy o jezuitach na ziemiach Polski I   Litwy,  1564-1995. –  www.jezuici.krakow.pl.7387.;13 .Ibid.         Євген Антонюк     ПОЛЬСЬКІ КОНФЕДЕРАТИ ТА УКРАЇНЦІ       Протягом кількох століть  –  від кінця ХV   –  до кінця ХVІІІ ст.   –  тривала на Україні доба,  названа  козацькою  ерою. Вона  мала    велике  ння в України що  мали   власної держави їм цілковите Сусідні   держави прагнули розширити свої території за рахунок українських   земель наш став  боротьби між   Польщею  і  Росією. Яс кравим  прикладом цієї боротьби,  що  так   болісно інтересів селянства створення   дрібною шляхтою теренах Барської   конфедерації.     Ця подія була і є актуальною як сьогодні, так і кілька сотень   років Адже    була війна» в важко   визначити сторону,  ставитися всіх   учасників зайняти позицію. цього ведуться   суперечки та щодо українців   конфедерації ставлення  тів селянства   духовенства.    Нині праць, польським   налічує сучасна історіографія  –  С. М. Соловьев «История России с   древнейших   -П., О.А. «Барская   конфедерация» 1994) ін. ці нною праця   Іваницького Барской в   крестьянского на 1768 1980), якій   автор думки політиків часу   конфедерації, на листуванні.   специфікою   селянського 1768 був зв'язок   Барською який тогочасні   хоча й його там, потрібно. Катерина в   рескрипті Рум'янцеву 12/23 1768 писала, «бунт    польских Украине и   Подолии «должно   следствием  ской ибо фанатизм       30    возбудил и наших  1  Той релігійний   момент і Август своєму до   Жефрен 6 1768 вказуючи, ко нфедерати   крестьянам нашей Украины всевозможными бедствиями, если они   не быть  -неуниатами», як «оказалось   достаточно, чтобы заставить их восстать. . . Фанатизм  греческий  и   крепостной здесь  мечом фанат измом   католическим шляхетским  конфедерации было   этого несчастья».     Дещо вже суті підходив   Кречетников, діяв Україні. одному своїх   російському у Репніну причину   селянсько го повстання в діях конфедератів, які своїми податками  і   насиллям Україні обурення Однодумцем    Кречетникова  в цьому відношенні був Мокроновський, що їздив   послом конфедератів. в зі листів   Станіславу  у що своїми   викликали «великое смятение»  у всій Україні.     Але польські  що   прибрали України базу, контролювала і   цим  злість пристрас ть до   пограбувань руйнувань. історики чином   визнавали насильства, конфедерати на   проводячи насильницький грошових провіанту   людей, а також займаючись переслідуванням православ'я. 2   Барська  конфедерація виникла в умовах загального занепаду   Польщі,  республіка», на   експлуатації нездатна конституції жодних   загальнонаціональних  -  стала тем стать   легкой добычей соседей». 3  З поч атку ХVІІІ ст., за словами самих   поляків, Польщу заполонив безлад (Polska niezzadem stoi); іноземні   війська безперервно захоплювали всю країну або проходили по ній;   вона служила їм «прохідним двором» і «харчевнею».     З XVIII після як  ія посадила   польський свого Станіслава   Понятовського,  вона остаточно підпорядковує собі Польщу.     Всі ті насильства, які проводили російські військові власті на   чолі Репніним, рівняння правах  —   все   ви кликало сильне обурення шляхти.  І в той час, коли одна частина   цієї шляхти, пов'язана з верхівкою суспільства, думала про те, як за       31    допомогою держав край   прагненням інша переважно шляхта,   підбурена  натичним духівництвом,   негайно повстання Росії. цього   стало українське Поділля, а центром повстання було місто Бар. Так   в лютому 1768 р. виникла Барська конфедерація. 4   Оголошуючи своєю метою «захист віри,  свободи і народних   прав», Барська конфедерація виступала перш за все проти Росії на   користь Польщі. прагнучи   шляхетський лад, що розкладався, і виставляючи на своєму прапорі   гасло католицької проти дисидентів,  вона   реакційним рухом. Хоча  гасло не повинно було   проти конфедерації широкі населення, землях   виникла селянство), саме стало   найбільш характерним для всього руху, абсолютно  закривши  і нше   —  боротьбу «за свободу».     Українське свідомо якою   загрожує йому конфедерація з її гаслом «за віру і свободу». Слово   «конфедерація» швидко облетіло Україну і міцно засіло в головах   селян. Селяни не розуміли до ладу, що це  слово власне означає, але   конфедерація їх рухом і   переробили слово  -своєму. селян була   конфедерація, «кондирация», на здирання   Настрої всіляко в відношенні   прав ославним України, селянам,   конфедерація з знищити віру   занапастити православний український народ.    До часу, виникла в вже   точилася між і як  новидом   католицизму. Уніатське духівництво разом з панами - фіціалістами   намагалося всілякими засобами відірвати селян від православ'я.  Як   скаржилися селяни, війська негайно після приходу «начали делать   немилосердии с народа издярства, подати так велики и  неумеренны   брать, что иной бедный человек всем имуществом едва высточить   мог». 5 Вказуючи, що багато православних священиків вже змушені   були за селяни що не   насильства, то «и они убегут за границу» .    Страхи і побоюв ання селян не були марні, якщо конфедерати   дозволяли взагалі обкладаючи   поборами, у фураж продовольство       32    примушуючи давати військову   насильства в Україні. Численна поль ська шляхта, що сиділа тут   власних маєтках як державці, із задоволенням приносила присягу   на конфедерації всіляко сприяти її.   Розбившись на малі загони, конфедерати усюди проводили розбій,   грабежі і спустошення. Їх насильства з більшувалися ще тим, що на   Україні мали з  -схизматиками», вороже   відносилися своїх  -ляхів» схильні покладати   надії єдиновірну Адже ця піклуючись   дисидентів, добилася для них рівноправ'я,  нав'язала свою гарантію   Польщі поставила удар віру шляхетської   вільності. Звідси, починаючи боротьбу, конфедерати бачили своїм   ворогом не тільки Росію, а й українське селянство.    З'явившись Україні, конфедерати  по   ц ерквам універсали свободу для    православних,   сеймом.   Православні були конфедератів, це з   офіційних маршалка у міських   книгах, «мерзкими и  безбожными сынами», які, завдяки зробленим   їм поступкам, тепер «поношения католическою   веры». шляхта різного офіціалісти   навалювалися українських селян, їх   зв'язку зі своєю боротьбою проти ко роля і Росії.     В же конфедерати і   примушували тільки але православне   надавати допомогу і Дивне,   положення: себе за віру,   жорстоко прав ославне як   заклятих і той час це   давати засоби на знищення православ'я і перемогу католицизму.      Так, священик села Насташки Петро Кунцевич скаржився, що   білоцерківський губернатор  - Рильський забрав  у нього в селі дячка   «в допомогу до конфедерации, а його самого примушував, щоб він   від себе поставив жовніра або десять рублів дав на допомогу. При   цьому Кунцевич підкреслював, що і  по  інших  селах  священики    «за своїх в а   за прихожан   установлений платіж по п'ятдесят гривень уплачивати». 6   Що привертало в так   багаточисельні надвірної розкидані по   маєтків Міліція повинна скласти головну       33    силу і соромилися здійснювати   насильницький її набір, особливо стараючись використовувати при   цьому надвірних Але абсолютно хотіли   боротися на боці конфедератів. 7    Одні них при появі  федератів.   особливо козаків губерній,   розташованих від кордону. Прибережні   райони Дніпра по обох берегах його були переповнені утікачами з   України, яких весни р. збільшуватися   приходом  нових небажаючих служити полякам -конфедератам. 8   Інші будучи взяті в конфедерацію,   були незадоволені своїм становищем, та озлоблювалися ще більше   на «ляхів» і, якщо їм вдавалося бігти з лав конфедератів, то вони    ставали найакти внішими проти   господарювання в Україні. 9   Так, в книзі військово -судної польської комісії в Кодні існує   свідчення козака який, взятий своїм   загоном в конфедерацію, незабаром з 13 -ма товаришами брав потім   діяльну уча сть в селянському повстанні проти поляків. 10   Втікали тільки козаки, і старшина   абсолютно не налаштована боротися за справу конфедерації .     Недаремно з істориків був   констатувати, на «не собств енно   признающих иные, отличные догматы, а было скорее решительное   наступление всего шляхества против всех тех, кто выламывался из   существующих норм и убегал под защиту чужой власти». 11   Можна уявити собі, яке враження за таких умов наводила на    селян конфедерація її боротьби віру   (католицьку) Адже перевага шляхетської   свободи на перевагою феодально -  кріпосницької знаряддям був   подібно того, пр авослав'я широких мас   прапором  -визвольної проти   панування в Україні. 12   Конфедерати те, мали свою   незалежність, позбавилися «вищості» українцями.   Вони могли в ід «традиції»   українського Також контексті подій   польська неправильно з залучення   союзників, козаків. велика знущань зборів       34    податків визначило се лянства, цілковито   було проти конфедератів  –  ляхів. 13    Історія  - це явище, яке дає нам корисні життєві уроки. Можна   сказати, народ, прагне від на   шляху незалежності, може зробити і   використовуючи  ні на давно   лиховісне прокляття нижчості перед кимсь. Але все  - таки це були   умови часу, на віками   відносинах. була в традиціях   реаліях. цю важко  редбачити плин   подій, чи зайняти єдино правильну сторону в цій боротьбі.        ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА    1. В. Дипломатия великой Новая   новейшая история.  - 2001. - №3.  - С. 131  –  150 ;  2. Иваницкий С. Значение   Барской  ии истории восстания Украйне   1768  –   М.,  -  С.  –   47; Соловьев М. История в   древнейших времен. Кн. 6. Т. ХХУІ -ХХІХ, Узд. 2 -е. С. -П.,   - С.1178; 4.   Навроцький Н. близька історія 230 -річчя   К онфедерації] Подільський  –   1998.  –   30 5. С.    Кривава гроза Коліївщини // День.  -  2000. –  11 березня; 6. Глушкова О. А,   Барская 1768 -1792 Отчественная История   России с древнейших времен до 1917 г.  - М., 1994.  - Т. І.  - С.166; 2001. -  №5; Йолтуховський  конфедерати і Україні:   Поділля.  –  1998. - 7 березня;  8. Власов В.,  Національно  - визвольна війна   і антикріпосницька боротьба в Україні  в середині і другій половині XVIII   ст. // Істор ія України.  - 1999. - №46.  - С.8  –  9; 9. Советская историческая   энциклопедия. 2.  -  Баал  -  Вашингтон  -  М.,  -  С.356  –   359;  10.   Скальковський С., Нової або Коша   Запорізького.  -  Дніпропетровськ,  -  1994  -  С.678; Історія  міст сіл   УРСР: область:  -  К.,  -  С. 12. П.   СССР - М., 1974.  - С. 346; 13. Наш Г.  Історія  - К.,    1993. –  С. 247.            Олена  Стадник     З  ПОЛЬСЬКИХ  ДЖЕРЕЛ   ПРО  ПОЧАТКИ    КОЗАЦТВА  НА  ПОДІЛЛ І       Хоча  ння походження становлення   загалом рання козаччини привертала       35    привертає увагу Існує версій   тлумачення самого слова «козак», висловлюються різні погляди на   першопочатки як  ща історії, причини   появи цього історичного феномена. Не вщухають дискусії   часу його утворення, і щодо території, на якій козацтво зародилося.    Усталеною думка, виникнення козацтва   було результатом  вічної осілого   землеробського зі кочівниками, основна   його була з південного   Частиною цього південного кордону було  П оділля.    У  ХІ V ст.  в оно обіймало простір між  Д ністром і  Дніпром аж   до  Ч орного а   П одністров `я  Б олохівську   землю. що його входил а   і  Т еребовлянська   волость [1].    Основна  П оділля кінці  -  на ХІУ   б ула поступово опанована ординцями. У  ХІ V ст. Подільський улус   зна ходився під владою емірів, одним з яких був  Х аджибей, учасник   битви на річці  С ині води. Свідчення про це знаходимо у польських   хроністів кінця  ХVІ   ст. М. Стрийковського, с. Сарницького та на   сторінках « К роніки литовської та жемайтської» [2].    У році,  ісля наступу,  Т еребовлянське   князівство опинилося у сфері польського впливу. Папа  К лимент  ІV    у від березня року польський про   захоплення королем  К азимиром земель   можливість створення там семи єпископст в. У цьому ж документі   зустрічаються про напади   Підтвердженням фактам повідомлення   хроніста  Я .Длугоша, пише похід на   «підпорядковане польському королівству  П оділля» у 1352 році [4].    У рез ультаті перемоги великого князя литовського  О льгерда   у 1362 році на  С иніх водах ці землі утворили потужне  П одільське   князівство з центром спочатку  у  С мотричі, а згодом  –  у  К ам`янці   [5] почали  К оріатовичами ординців.   брак    подальшу  П одільського   реставровано тільки фрагментарно, немає достовірних свідчень про   те, саме  К оріатовичів  –   К остянтин,  Ю рій  Ф едір  –   був   першим у послідовності це   правління  кожному   з доводилося справу   кримськими татарами.       36    Перші напади на землі   відбулися  ХV   ст. вони регулярними.   Татари грабували  П оділля,  Г аличину  В олинь.   Густинський зберіг про  цілий татарських   вторгнень  П оділля: 1447 «татаре пакости   П одолю Те відзначено 1452, та   роком  [7]. Ці напади становили найбільшу і постійну небезпеку для   розвитку українського суспільства.    Необхідність  відсічі татарської агресії в другій половині  ХV    ст.  з умовила на прикордонні  -  руської контингенту людності,   завданням якої була боротьба з татарськими завойовниками у той   час, держава змогла  організувати захисту   степового [8]. з природні степу   приваблювали промисловців -уходників  –   мисливців   степовим звіром, рибалок, бортників, добувачів солі та селітри [9].   Їх поповнював і різний зайшлий люд , в тому числі ті, хто втікав на   П оділля зростаючих із та   областей  У країни. Різні категорії військової верстви прикордонної   людності, також щоб в постійної   воєнної мусили  тись вільне   населення, яке отримало назву козацтва.     Формуючи козацтво, український народ відповідав на виклик   об`єктивних обставин. З моменту виникнення воно   одну з найважливіших політичних функцій, які б мала виконувати   польсько -литовська  –   захисту територій   населення зовнішнього І  П одільське   князівство, виникло безпосередньо   ординцями і в звільнення від   ординського стало  ном, якому і   розвинулася верства осілого населення, здатна виживати в умовах   постійної Підтвердженням думки свідчення   численних джерел.    Перші згадки в джерелах про українське козацтво, як відомо,   сягають кінця  ХV  ст. Аналіз вве деного у науковий обіг конкретно -  історичного та документального матеріалу переконує, що на терені   П оділля і  К иївщини вони з `явилися на рубежі 80 -90-х років, так як   фігурують офіційних , під роком   згадуються козаки, які ходили дніпро м на промисли «до   Ч еркас і   далі»  [10]. Більшість початкових відомостей про       37    до нас з дипломатичного листування між литовсько -польськими і   турецько -татарськими з етнографічно -  історичних описів мемуарів ,   приватних Левова свідчень у   джерелах другої половини  ХVІ  ст.    Перш все твір  Я на  К расінського  П олонія»,   1574 у  Б олоньї. місце відведено   землям, які входили до  Р ечі  П о сполитої, в тому числі і  П оділлю,   замальовкам життя та ними дій   [11]. Географічно -етнографічні описи  В олині,  Г аличини,  П оділля і   К иївщини знаходимо у  « О писі європейської  С арматії»  А лессандро   Г ваньїні, у  К ракові   у році. йдеться   зростання і поширення українських В   описі  П оділля повідомляє: часом з`явилися   черкаси, що живуть по  Б ористену» [12].     У польській історіографії  ХVІ –  ХVІІ  ст. Вирізняється хроніка   Б є льських. Саме у цьому творі вперше згадано українських козаків   під 1489 роком  –   вони виступають провідниками військ великого   князівства литовського і допомагають йому здобути перемогу над   ординцями У випадку йде подільських   козаків,  о королевича  Я на  А льбрехта  С хідну  П одолію   [14]. Бєльський що  -литовське могло   успішно просуватися у подільських степах тільки тому, що місцеві   козаки знали край. наздогнали під   К уперштином с.  Копистерин  Ш аргородського   В інницької області) і вщент розбили 15 -тисячний татарський загін.   «в цей час татари часто чинили великі шкоди  П оділлю і  Р усі. Не   бажаючи цього терпіти далі, король  К азимир, коли почув, що вони   переправилися  Д ніпро,  дправив них   свого  Я на  О льбрахта усім двором, котрого   приєдналися подоляни й русини. Це діялося року божого 1489. Ян   О льбрахт, знаючи, що татари звичайно не сидять довго на одному   місці, але якнайшвидше тікають зі здобиччю  назад, то насамперед   перекрив максимальною їхні шляхи,   особливо ж тому, що мав провідниками козаків, які обізнані з тими   місцями. також  Ян  льбрахт села  К оперстина,   довідався, що татари вже повертаються з полоном двома заг онами,   бо мали у себе двох вождів або цариків. Залишивши у тому місці   вози інше він проти легко   опір, і татари зразу ж почали тікати на болота, де загрузли. Наші ж,       38    зійшовши коней, до перебили а   полонили. Там їх загинуло до 15 -ти тисяч»  [15].    Пізніші свідчення про подільських козаків маємо з хроніки м.   Стрийковського. 1516 відбувся похід   перекопської орди на  В олинь,  Поділля і Г аличину, і козаки брали   участь у оборонних боях. В осени того ж року вони взяли участь у   поході шляхти чолі хмільницьким   П редславом  Л янцкоронським  П івнічне  П ричорномор`я   Спроба турків із числа захисників білгородської фортеці і місцевих   татар  Л янцкоронського  знала  –   біля   О відієвого озера їх було розгромлено.    Спалах козацької активності знову відбувається у 40 -х роках   ХVІ   ст. в період походах татар участь   подільські Так, 1544  –   1545 у вийшло   одночасно коз ацьких з  Ч еркас,  К анева,  Б рацлава,   В інниці та інших прикордонних міст, їх кількість становила понад   800 чоловік [17].    Не саме землях  П одільського   князівства і ранніх вождів   половини  ХVІ   ст.   Предслава  Л янцкоронського  Б ерната   П ретвича, козацька називала   організаторами козацтва    Д окументальні   свідчення про цих місцевої   адміністрації у козацьких походах. Вони очолювали  загони козаків   і сміливі у степи до   узбережжя. Листи турецького султана  С улеймана  ІІ  до польського   короля 1546 повідомляють, козаки  П ереяслава,   Ч еркас,  Б рацлава  К иєва,  П ретвичем,  С ангушком  і   П ронським, здобули приступом  О чаківську фортецю [19].    Отже, оборона південного прикордоння до середини  ХVІ  ст.   т а були чинниками   українського однією перших де   сформувалось була  П о ділля, ці   знаходимо насамперед у польських джерелах кінця  ХVІ  ст.       ДЖЕРЕЛА  ТА  ЛІТЕРАТУРА    1.  Ф . Земли  -западной в великого   княжества литовського.  –  к., 1987.  –  с. 71  –  72. 2. Історія хаджібея (одеси)   1415 –  1795 рр. В д окументах /за ред. Т. Г. Гончарука.  –  одеса, 2000.  –  с. 6   –   7. Шабульдо. праця.  –   с. 4. п.       39    Внешнеполитические образования феодального   государства.  –  кишинев, 1981.  –  с. 105  –  106. 5. Полное собрание руських   летоп исей (далі  –  псрл).  –  м,1908.  –  т. 35.  –  с. 66, 228. 6. Шабульдо ф. М.   Вказана праця.  –  с.87. 7. Псрл.  –  т. 2.  –  с.356  –  358. 8. Леп`явко с. Великий   кордон європи як фактор формування українського козацтва.  –  запоріжжя,   2001. –  с. 39  –  52. 9. Крип`якевич і . Історія україни.  –  львів, 1992.  –  с.155  –    159.  10.  Акты, к западной изданные   археографической комиссией.  –  спб, 1846.  –  т. 1.  –  с. 170.  11. Krasinsks j.   Polska  czyli  opisanie  topographiczno-polityczne  polski  w  wieki  xyi.  –    warszawa,  1852.  –   s.  78  –   79.  12.  Guagnini  a.  Sarmatia  europea  et  asiatica   descripio. –  cracovia, 1578. –  p. 31. 13. Kronika m. Bielskiego. –  sanok, 1856.   –  n.ii. –  kn. 5. –  s. 882. 14.татаро -турецькі напади на україну хііі  –  хуі ст. За   хроніками та   стрийковського історико -  географічний  –   к,  –   вип.1.  –   с.  –   102. Ю.   Перша про козаків слово.  –   4   1997.  –   с. 16. державний україни.  –   ф. 36   (литовськ а метрика).  –  оп.1.  –  од. Зб. 7.  –  арк. 736. 17. Книга посольская   метрики великого княжества литовського (1545  –  1572). –  м., 1843.  –  с.20.   18. Літопис гадяцького полковника григорія грабянки.  –  к., 1993.  –  с.26.   19. Жерела до історії україни -руси.  –  Л ьвів , 1908. –  т. 8.  –  с.21.            Kazimierz Łatak     KWESTIE UKRAIŃSKIE    W KRONICE STEFANA RANATOWICZA CRL   (1617-1694)      Słów kilka o kronice i jej autorze    Kronika o łacińskim tytule:  Casimiriae civitatis, urbi Cracoviensi   confrontatae,  origo.  In  eaque  ecclesiarum  erectiones  et  religiosorum   fundationes, nec non series, vitae, res gestae praepositorum conventus   Canonicorum  Regularium  Lateranensium  S[ancti]  Augustini  ad   Ecclesiam  S[acratis]S[imi]  Corporis  Christi  descriptae  -  co język   polski przełożyć:  Miasta  Kazimierza,  miastu  krakowskiemu   pobliskiego, W zaś powstanie klasztorów   założenie, także żywoty czyny konwentu   kanoników laterańskich Augustyna kościele   Bożego Ciała opisane  –  zaś na ję zyk ukraiński:  Mista Kazimierza, mistu   karoliwskomu poczatok. nych kosteły,   monastyrii a takoż spysok, biografii tam istoria kanononykiw konwentu   pry kosteli Bożogo Tiła opisani   –   należy       40    pomników  go dziejopisarstwa   Kronika powstała w XVII wieku w klasztorze Bożego Ciała kanoników   regularnych laterańskich na Kazimierzu, wówczas miasta niezależnego,   sąsiadującego Wisłę stołecznym dzisiaj   prestiżowej  icy Krakowa. dzieła   przechowywany obecnie dziale Biblioteki   Jagiellońskiej Krakowie 1 'RWG QLHZLHONL W\ONR MHJR IUDJPHQW ]  opisem inkursyi Szwedów do Polski  ukazał się drukiem w 1958 roku w   opracowaniu Józefa Mitkowsk iego,  wybitnego  profesora  Uniwersytetu   Jagiellońskiego 2.    Autorem jest Stefan zakonnik   tymże Ksiądz [Ranoth] na   jesienią  3 %\á V\QHP $OEHUWD L (O*ELHW\ UHGQLR]DPR*Q\FK  obywateli  Kazimierza4. rodzeństwa jest brat   Floryd, w roku do samego   zakonnego Stefan, zmarł lipca roku klasztorze   Krzemienicy dzisiejszej  5 0\ORQR ] QLP GRü F]VWR                                                      1  Biblioteka  Jagielloń ska  [dalej:  BJ],  sygn.  3742.  Uwierzytelniony  odpis,   sporzą dzony  w  1901  roku, znajduje  się  w  Archiwum  klasztoru  Boż ego  Ciał a   kanonikó w regularnych [dalej: ABC]. Formułę uwierzytelniającą zamieszczono   na stronie „Copiam cum libello   Bibliotheca nostra asservato concordari testamur, in cuius rei testimonium eam   nominibus  nostri  (infra)  propriis  manibus  subscriptis  ac  Bibliothecae  sigillo   munimus. Dr Feliks Koneczny, Dr Estreicher Karol‖. Oryginał kroniki dostał   się do Biblioteki Jagiellońskiej w 1877 roku za sprawą Szymona Dutkiewicza,   krakowskiego historyka i zbieracza materiałów historycznych.    2  J. Stefana opisanie Szwedów Polski,   Kraków 1958.    3  K. Zakon w ks. Ranatowicza w:   Veritati serviens. Księga pamiątkowa dedykowana  ojcu profesorowi Januszowi   Zbudniewkowi, Warszawa 2009, s. 401-406; E. Ozorowski, Ranatowicz Stefan,   w: Słownik Polskich Teologów Katolickich, t. 3, Warszawa 1982, s. 492 -493;   W. Kolak, Ranatowicz Stefan, PSB, t. XXX/4, s. 504-505.   4  Rodziców własn oręcznie nekrologu jako   benefaktorów: D[ominus] Ranothowic Casim[iriensis]   cum coniuge Zob. Memoriale et   defunctorum Congregagiotis Canonicorum Regularium Lateranensium, rkps, s.   364.   5  W kronice napisał nim: Floridus   Casimiriensis,  professus  Domus  nostrae,  presbyter.  Obiit  in  conventu   Cremenecense Anno Domini 1657 die 8 Julii in Religione anno 19‖. Zob. S.       41    Stefana; nawet w nekrologu klasztornym sporządzonym w 1818 roku na   użytek przy Augustynie „chronista   Congr[egationis]  6 3RF]WNRZH QDXNL SRELHUDá SU]\V]á\   NURQLNDU] Z V]NROH SU]\ SDUDILL %R*HJR &LDáD Z .D]LPLHU]X  prowadzonej przez kanoników regularnych. Od semestru letniego 1635   roku studiował Artium   studia zakończył bez stopnia naukowego 7:JUXGQLXURNXZVWSLá   GR ]DNRQX NDQRQLNyZ UHJXODUQ\FK NRQJUHJDFML ODWHUDVNLHM 8.  Na   marginesie dodam, do samego wstąpił   odejściu od jezuitów ks. Andrzej Hączel Mokrski (1598 -1649), najpierw   nauczyciel później w miasta oraz   Władysława do Bohdana  9.  Roczny   nowicjat  odbył w krakowskim. zakonne   złożył 1637 W roku studia w   studium Święcenia otrzymał 1642 w   Krakowie. Po święceniach pozostawiono go w klasztorze krakowskim, a   26  lipca roku mu promotora   wówczas najstarszego aglomeracji Bractwa   Najświętszego i Ran Jezusa 10 1D SU]HáRPLH   URNX]RVWDáSU]HQLHVLRQ\GR:ROEURPLDQLHRSRGDO.UDNRZD   JG]LH MX*  VW\F]QLD  URNX XG]LHODá FKU]WX 11.  W  Wolbromiu                                                                                                                 Ranatowicz, Casimiriae civitatis, k. 46v. Zob. też: ABC, Memoriale fratrum et   benefactorum, k. 195. Oznacza to, że do zgromadzenia wstąpił w 1638 roku. W   1645 był księdzem rezydował klasztorze Kraśniku.   22.X.1645 udzielił po pierwszy W 1647 z ostał   przeniesiony innego Drugi rezydował Kraśniku   13.VII.1655 do maja 1656 roku. Udzielał się bezpośrednio w duszpasterstwie   parafialnym, co poświadczają zachowane księgi metrykalne parafii kraśnickiej.     6  „Floridus Ranatowicz Chron ista Congre[gationis] nostrae 1657‖. Zob. ABC,   Cathalogus fratrum defunctorum Can[onicor]um Reg[ulari]um Lat[eranensi]um   Congr[egationis]  Cracov[iensis]  ab  introductione  Cracoviam  scilicet  ab  Anno   1405  conscriptus  cui  accedit  cathalogus  defunctorum    fundatorum  atque   benefactorum eiusdem Congregationis, rkps, n. 48.   7  Album  studiosorum  Universitatis  Cracoviensis,  t.  4  (1607 - 1642),  ed.  G.   Zathey i H. Barycz, Kraków 1950, s. 157.    8  S. Ranatowicz, Casimiriae civitatis, k. 31v, 146, 147, 148v.    9  SPTK, t. 3, s. 1 57; PSB, t. 21, s. 599 - 600.    10  ABC, Protocolon actorum Confraternitatis, s. 65.    11  APW,  Inscriptio  puerorum  in  Ecclesia  Parochiali  tituli  S.  Catherinae  in    Wolbram  per  religiosos  ac  venerabiles  patres  eiusdem  Ecclesiae  Canonicos       42    przebywał połowy 1647  12.  W  latach  1647-1653   proboszczem Krzeszowie Suchej W 1653   roku został wybrany prepozytem klasztoru w samej Suchej Beskidzkiej,   gdzie    do  lipca  1658  roku13. lipcu roku   przeniesiony  ponownie  do  Wolbromia14. tu z   prepozytem Jerzym Giedzińskim, późniejszym biskupem pomocniczym   lwowskim. Nie dane mu jednak było dłużej pozostać w Wolbromiu, bo   już    roku został przeniesiony   był mistrzem nowicjatu 15, podprzeorem16, bibliotekarzem i archiwistą 17,   kustoszem  18 SURIHVRUHP ILOR]RILL RUD] ND]QRG]LHM -HJR   G]LHáHP ] WHJR RNUHVX MHVW PLQ NVLJD SU]\FKRGyZ L UR]FKRGyZ  zakrystii kościoła Bożego Ciała, którą prof. Franciszek Stolot wydał w   swoim jako ważne do sztuki   Krakowie XVII a kolekcja przechowywana   obecnie  w  Bibliotece  Uniwersyteckiej  w  Wilnie.  W  latach  1670-1675   był  pozytem w  19.  Od  lipca  1675  roku  do   śmierci rezydował w krakowskim, będąc tu m.in. przeorem                                                                                                                 Regulares baptisati, s. 25.   12  Jeszcze 12.VII.1647 r. udzielił chrztu Agnieszce, córce Krzysztofa i Doroty   Pieklik. Zob. Tamże, s. 36v.    13  ABC, Acta Capituli Generalis, rkps, k. 19; M. Leśniakiewicz, B. Woźniak,   Parafia w Suchej Beskidzkiej, Sucha Beskidzka 2008, s. 60; Sucha Beskidzka,   red. J. Hampel I F. Kiryk, Kraków 1998, s. 76.    14  APW, Protocolon, s. 44; ABC, Acta Capituli Generalis, k. 20.    15  Z tytułem 3.VII.1664 w obrzędu kapituły   generalnej, oznacza, urząd już albowiem   oficjalistów kadencję się początku na   ostatniej sesji kapituły. Zob. ABC, Acta Capituli Generalis, k. 22v.       16 Na tym stanowisku został wymieniony 25.V.1664 r. w akcie darowizny Zofii   Zabickiej-Krolikowskiej na rzecz klasztoru. Zob. ABC, Kamienice 1584-1647,   sygn. II-D-96.   17  Z tym tyłem nie wystąpił nigdy, aczkolwiek odwoływanie się w kronice i w   biografii do archiwalnych oraz   proweniencji znajdujących na ksiąg kl asztornych  sugeruje   dość wyraźnie, że archiwum oraz księgozbiorem zajmował się urzędowo.       18  Urząd kościoła 10.X.1664 po Jarockim pełnił   połowy lipca 1667 r. Prowadził ksiegę przychodów i rozchodów zakrystii. Zob.   ABC, Expensa pecuniae thesauri sacrary Ecclesiae SS. Corporis Christi, rkps b.   sygn., s. 105-117.    19  ABC, Acta Capituli Generalis, k. 24v,  27v.       43    (1681-1685)20,  a  od  1688  roku  konsultorem  kongregacji 21. 27   kwietnia  1694  roku  w  Krakowie  w  wieku  77  lat.  Pogrzebano  go  w   podziemiach Bożego  22 : ]DNRQLH E\á V]DQRZDQ\   QDOH*Dá GR EOLVNLFK L ]DXIDQ\FK ZVSyáSUDFRZQLNyZ SUHSR]\WyZ  generalnych  Jacka  Liberiusza  (1644-1673)  oraz  Wiktoryna  Jacka   Wereszczyńskiego  -1694). się biegłością   administracji i rachunkowości, gdyż w czasie kapituł generalnych dość   często mu kalkulatora, był   odpowiednikiem  dzisiejszego  audytora.  Zainteresowania  naukowe  i   historyczne pod ks. Łoniewskiego   (1576-1656) oraz prepozyta Jacka Liberiusza. Pierwszy był historykiem,   hagiografem, współpracował Bollandystami z   ośrodkami naukowymi w Rzymie i w Paryżu 23'UXJLXZD*DQ\MHVW]D   ZD*QLHMV]HJRWHRORJDDSU]HGHZV]\VWNLPND]QRG]LHMSROVNLHJR;9,,   ZLHNX RSXEOLNRZDá   kilka kazań, przez Piotra   Gembickiego zalecane diecezji jako   dzieło uczone i wzorcowe 24.     Kronikę ks. redagować w   roku25, aczkolwiek materiały do niej gromadził już w 1659 r oku, kiedy   pisał Stanisława wydany w   1660  roku26. w Kazimierz zgromadzenie w   którym przeżył pięćdziesiąt siedem lat oraz pięć miesięcy, ale przekazał   też informacji dziejów aglomerac ji  krakowskiej,                                                       20 ABC, Album Confraternitatis Literatorum, rkps, b. sygn., s. 33, 41.   21  ABC, Acta Capituli Generalis, k. 35, 37, 39, 39v.     22  Po śmierci, kronice pisał, z dopisał:   Stephanus  Ranathowicz  post  exactam  aliquoties  administrationem   praepositurae  Suchensis  et  Curozwacensis  senectute  gravatus  ad  domum   professionis rediit, ibique in consiliarium Reverendissimi Praelatis electus cum   suo  officium  non  impigre  Acta  Religionis  longo  tempore  connotavit,  tandem   plenus  dierum  Anno  Domini  1694  die  27  mensis  Aprilis  senectute  secunda   consumptus,  vitam  finivit  temporalem.  Expletis  in  Religione  annis:  57   mensibus quinque‖. Zob. S. Ranatowicz, Casimiriae civitatis, k. 58v.    23 E. Ozorowski, Łoniewski Krzysztof, SPTK, t. 2, s. 574 -575.   24  J. Jacek PSB, s. E. Jacek   Liberiusz, SPTK, II, s. 524; K. Łatak, Poczet rządców opactwa Boże go Ciała   kanoników regularnych laterańskich w Krakowie, Kraków 2005, s. 97 -108.   25  S. Ranatowicz, Casimiriae civitatis, k. 2.    26  Tenże, Jasna pochodnia życia apostolskiego. Żywot świątobliwy Stanisława   Kazimierczyka, Kraków 1660.       44    Małopolski, i Ostatnie w poczynił   października roku, na miesięcy śmiercią.   Kronika jest wartościowym źródłem historycznym. I rzeczywiście bywa   często zwłaszcza publikac jach  na  temat  dawnego   Krakowa. W 1822 roku kronika była jeszcze w archiwum klasztornym,   co sam Samuel W roku   dokonał niej wypisów, w roku   Bibliotece Jagiellońskiej 27 :NUyWFH SRWHP Z\ E\áD MHGQDN ] NODV]WRUX   E\ Z  URNX ]D VSUDZ 6]\PRQD 'XWNLHZLF]D  -1877),   krakowskiego i zbieracza dotyczących   przeszłości odnaleźć w rękopisów   Jagiellońskiej, przechowywana d o  dzisiaj28.  Papierowy    kodeks  kroniki  o  wymiarach  30,2  na  19,5  cm  liczy  159  kart.  Jego   oprawę twarda powleczona skórą,   tłoczonym roślinnym liniowym w ramek,   medalionem z  monogramem IHS [Iesus Hominum Salvator] w środku   oraz napisem: CONVENTU   REG[ULARIUM] CORPORIS Napis   sugeruje, księga wykonana introligatorni użytek   klasztoru jeszcze zanim została przejęta przez kronikarza. Wew nątrz nie   posiada zdobienia, stroną rubryk   ramek stronach opis poszczególnych   prepozytów kanonickiego, sztanca   Osobliwością jest rysunek herbu miasta, wykonany wł asnoręcznie przez   kronikarza, oraz krótki wiersz na pochwałę tegoż herbu i miasta 29. Tekst   pisany jest w dwóch językach  –  łacińskim i polskim.     Ukraina - jej sprawy i ludzie w kronice   W tytule swojego dzieła zapowiedział ks. Ranathowicz, że będzie   w nim opowiadał o podkrakowskim Kazimierzu i tamtejszym klasztorze   kanoników regularnych w 1405 roku przy   kościele Bożego przez Władysława (ok.   1351-1434). miasta konwentu przysłoniły jednakże   kwestii ogólnopolskich międzynarodowych,   aczkolwiek ostatnie przede w   europejskim. Ameryce wspomniał razu. wymienił   kilka razy, ale wyłącznie w jej części północnej, bo stąd pochodził św.                                                       27 BJ,  rkps 2732; I. Pietrzkiewicz, Biblioteka, s. 58-59.    28  BJ, rkps 3742.    29  S. Ranatowicz, Casimiriae civitatis, k. 82.       45    Augustyn (354-430), genialny ojciec Kościoła a jednocześnie patriarcha   jego zakonu. Sporo uwagi poświęcił odległemu Wschodowi (Orient), do   którego najpierw Świętą  –   ziemię   proroków, Chrystusa, wielu ojców Kościoła starożytnego  –  i Bizancjum,   a wszystko, łączyło z (Państwo   Mongoła), oraz (Imperium O o   Ziemi wypowiadał zawsze dewocyjnym i   teologiczną to Bizancjum  iej  przez  pryzmat   wielkiej schizmy z 1054 roku. Dodam, bo stanowi to swoistego rodzaju   ciekawostkę, prawosławie dla jedynie nigdy   herezją; o prawosławiu wyrażał się subtelniej i z wyraźnie wyczuwalną   tolerancją. protestanty zm Calvini)   bezwzględnie in Poloniam introductam‖,   niesie sobą zło  -społeczne 30.  Podobnie  pod   adresem i ich nie nigdy   sugerujących uznanie, zrozumie nie czy –  broń Boże  –  podziw. Tatarów   i Turków nie nazwał nigdy inaczej, jak poganami, barbarzyńcami oraz   dzikimi nieprzyjaciółmi chrześcijan.    Ukrainie dzisiejszych granicach poświęcił   opisu, aczkolwiek przy różnych okazjach i wydarzeni ach wymieniał jej   krainy i wspominał Nigdy ks.   Ranatowicz nazwy   funkcjonowała. dzisiejszej nazywał   Rusią czasami Czerwoną  Ruthena) Rusią   Kijowską Kijoviense). nadto (Terra):   Halicką, Kijowską, nieobce było   księstwa Księstwo Księstwo oraz   województwa i (cas tellaniae):   Kijowskie. Z Ukrainą ani razu nie skojarzył dzisiejszej Białorusi, którą   nazywał Russia Alba, ani Rosji, którą nazywał po prostu Moskwą 31.    Wiedzę o Rusi czyli dzisiejszej Ukrainie, jej krainach, miastach i   ludziach  ks.  Ranatowicz  czerpał różnych żywotów,   korespondencji, którą nazywał pocztą, oraz relacji gości zatrzymujących   się klasztorze. kronik najpierw Jana   którego uważał za największego i najważniejszego polskiego historyka,                                                        30 Tamże, k. 18, 18v, 23.    31 „W roku tedy Pańskim 1660, gdy Moskwa spaliła kościół y plebanią wojując   w Litwie […]. Zob. Tamże, k. 56.       46    następnie  eja  z  Michowa  [Miechovita]32,  Marcina  i  Joachima    Bielskich 33, Marcina Kromera 34, Pawła Piaseckiego 35 i Jana Herburta36;    z  biografii  –   przede żywoty halickich   lwowskich,  wydane  w  1628  roku  we  Lwowie  przez  Jakuba   Skrobiszewskiego  [Scrobisevius],  kanonika  lwowskiego  (+1635)37;  z   poczty listy nadsyłane do klasztoru z klasztorów bratnich, znajdujących   się w Wielkim Księstwie Litewskim i w Podolińcu; z gości  –  najczęściej   jezuitów kanoników z w   Słonimiu  z Nie w pogłoskami,   aczkolwiek te traktował zawsze z dużą ostrożnością.    Pierwszy napomknął o gdy zagon   tatarski na Polskę w latach 1241/1242. Zniszczywszy Ruś  –  odnotował   –   wdarli Tatarzy Polsk i. obronę ponosili   klęski za tak najeźdźcy aż Śląsk, na   polach legnickich pokonali rycerstwo chrześcijańskie pod wodzą księcia   Henryka Kraj łuną Lublin,   Sandomierz, a Kraków, pozostało   obrońców, w Na Krakowa się   jedynie murowany kościół św. Andrzeja. Ludność w przerażeniu kryła   się w lasach, a kto nie zdążył się ukryć szedł w srogą niewolę lub pod   miecz. przywołajmy oryginalny: hoc   [Bolesław Anno 1241 vastata   venerunt ad Lublinensem ovam, Zawichostum, Sendomiriam, Visliciam,   ac  tandem  Cracoviam,  quam  cum  vacuam  defensoribus  reperissent,   incendunt.  Templum  tamen  D[ivi]  Andreae,  quod  erat  extra  civitatem   (nam  tum  temporis  Vistula  fluvius,  per  hunc  locum  ubi  nunc  est   Ecclesia  S[ancti]  Michaelis  in  platea  Castrensi  fluebat)  defensa  est.   Tunc  apud  Legniciam,  Henricus  Dux,  filiuus  S[anctae]  Hedvigis   occubuit  in  bello.  Sancta  vero  Hedvigis,  Monasterii  Trebnicensis   munitioni  diffisa,  Crosnam  cum  grege  monacharum  et  Anna  Henrici   uxore,  sub  adventu  Barbarorum  se  receperat.  Boleslaus  vero  pudicus,                                                        32 Chronica Polonorum, Kraków  1521.   33 Kronika wszystkiego świata, Kraków 1564; Kronika polska, Kraków 1597.    34  Polonia sive de origine et rebus gestis Polonorum, Coloniae 1589.    35  Chronica  gestorum  in  Europa  singularium  accurate  ac  fideliter  conscripta,    Cracoviae 1645.    36  Chronica sive hi storiae Polonicae compendiosa ac per certum librorum capita    ad facilem memorim recens facta descriptio, Basileae 1584.    37 Vitae archiepiscoporum Haliciensium et Leopoliensium, Lwów 1628.       47    princeps tunc Poloniae, cum Gremislava  matre  et Cunegunda uxore in   Ungariam  cum  familia,  et  supellectile,  raptim  collectis  sarcinis,  ad   socerum  profugit.  numquam  ausus  tantae  hostium  multitudini  sese   opponere.  Principis  exemplo,  plurimi  ditiores,  partim  in  Ungariam,   partim  in  Germaniam  profugerunt.  Iterum  anno  secundo  Tartari  ex   Ungaria  per  scepusiensem  tractum  sxcursione  facta,  Cracoviam   advolarunt, direptaque Urbe, et maiore quam prius caede hominum facta   cum ingenti praeda, per Osvencimense territorium in Ungariam reversi   sunt‖ 38:SUDZG]LHZGZyFKW\ONRV áRZDFKRGQLyVáVLWXNURQLNDU]GR   5XVLDOHVWRVáRZDQLH]Z\NOHZD*QHERSU]\ZRáXMMHMZ\QLV]F]HQLH   Z SLHUZV]HM SRáRZLH ;,,, ZLHNX : 3ROVFH VNXWNL RZ\FK ]DJRQyZ   WDWDUVNLFK E\á\ RJURPQH WDN SRG Z]JOGHP GHPRJUDILF]Q\P MDN WH*  gospodarczym i kulturowym. Małopolska i Śląsk utraciły wiele miast i   wsi, ich musiała oprzeć ludność w   większości nie pozostało bez na   się późniejszego społecznego, kulturalnego,   infrastruktur, a nawet prawa [ius theutonicum]39. Trudno  o sytuacji  na   Rusi inaczej. także trwogę rujnujące   tatarskie Tartarorum] podobnie w   skutkować zahamowaniami drodze   demograficznego, gospodarczego, kulturowego i religijnego.     Wspominając króla Wielkiego  -1370)   nadmienił o ustanowieniu arcybiskupstwa w Haliczu czyli we Lwowie,   a jej wymienił Jakuba   (+1409), franciszkanina. Opisał też krótko inwazję królewską na Ruś w   1342  roku,  zdobyciu  Lwowa  i  wywiezieniu  z  tamtejszego  zamku   skarbów, tym złotych które krakowskiej   katedrze: Domini Casimirus Rex   devictis  Russiae  ducibus,  Leopolim  coepit.  In  cuius  Arce,  ingens  vis   auri  et  argenti,  vetusta  Russorum  Ducum  gaza,  reperta  est.  Ubi  et   insignes  duae  Cruces  erant  aureae,  plurimis  et  preciosis  gemmis   distinctae; quorum altera, portionem ligni in quo Christus Iesus pependit   inclusam habuit, quam Casimirus Rex Ecclesiae Cathedrali Cracoviensi                                                        38 Casimiriae civitatis, k. 116-116v.   39  G.M., Kowalski, Prawo miejskie  magdeburskie w Polsce od XIII do XVIII   wieku, Kraków  –   europejskie  miasto  prawa  mgdeburskiego  1257-1791,   Kraków 2007, s. 22 -23; M. Zymura, Niemcy w Polsce, Wrocław 2004, s. 20 -  27.       48    obtulit, extat in Cracoviensi‖ 40 2 Z\SUDZLH NUyOD   .D]LPLHU]DQD5XQDGPLHQLáWDN*HSU]\LQQHMRND]MLDPLDQRZLFLHSU]\   RSLVLH MHJR ]DOXELQ ] $GHODMG L NRQIOLNFLH ] ELVNXSHP NUDNRZVNLP   %RG]DQWZURNX 41.   Opisując epoki i kronikarz   razu  nie  wspomniał Rusi, krainach ludziach. w   partiach opisujących w XVII   wieku, zatem współczesnych znalazło   więcej o czyli Ukrainie. tu   informacje  o  konfliktach ale o o   rozprowadzanych w kraju, o obyczajach i wielu innych. Wypowiedzi ks.   Ranatowicza tych mogłyby wyśmienity   odrębnej dlatego uwzględnię te, z   względów uznałem za ważniejsze.     Korpus, tak nazwać, wypowiedzi   wzmianka trzęsieniu które Lwów jego   wieczorem 8 listopada 1620 roku. Kronikarz powtórzył tę wiadomość za   kanonikiem Jakubem Skrobiszewskim, gdyż sam nie mógł wydarzenia   pamiętać, kiedy się miał trzy „Anno   Dni  1620.  Octava  die  Novemb[ris].  Circa  horam  21.  Leopoli,  tam  in   Civitate,  quam  extra  Civitatem,  certis  locis,  terrae  motus  factus  est   terribilis.  Ita  Jacobus  42 3R URNLHP  RGQRWRZDá *H   ]ELRU\ FKPLHOX NWyU\ E\á QLH]EHGQ\ GR SURGXNFML SLZD ]DZLRGá\ Z   3ROVFH WDN GDOHFH *H WU]HED JR E\áR VSURZDG]Dü ] 5XVL : .UDNRZLH   SáDFRQR ]D QLHJR SR  IORUHQ\ ]D PLDU 43.  Sporo  miejsca  w  kronice   zajął  pis wojsk Chmielnickiego Kraśnika   Lubelszczyźnie w listopadzie 1648 roku, gdzie był klasztor kanoników   regularnych Miasto spalone, mieszczan   straciło Wojsko także ograbiło  or,   zabijając sparaliżowanego  –   świątobliwego   Malanowskiego: „Anno Domini 1648. Quo tempore Chmielnicius, cum                                                        40 Casimiriae civitatis, k. 118v.   41 „A nno Domini 1349 Casimirus Rex, pr aeclare res a se gestas, et virtutes suas   eximias, macula non parva defaedavit, nam is a Russia expeditione reversus, et   secundis rebus, laudibusque hominum insolescens, Adeleydam, sive Hedvigim,   quam uxorem, priori nuper […]‖.    Casimiriae   civitatis, k. 2.   42  Casimiriae civitatis, k. 27v.    43 Tamże, k. 33.       49    maxima Cosacorum colluvie, totam Russiam vastaverat; eodem ut supra   anno,  die  20  Novembris,  oppidum  Crasnicense,  cum  Monasterio  et   Ecclesia,  ab  iisdem  Cosacis  devastatum.  Hi  matutino  tempore,  post   missam  in  Ecclesia  celebratam  oppidum  invadentes,  primo  per  domos   cursitare,  ferro  cunctos  obvios  trucidare  caeperunt,  deinde  infantes   coram genitoribus suis ut agniculos mactabant, in xenodochio pauperes   occidebant.  Homines  ad  Ecclesiam  confugientes,  effractis  foribus   universam  pavimentum  templi  trucidando,  sanguine  resperserunt,   sepulchra  aperiebant,  mortuos  eieciebant,  fenestras  Ecclesiae,  organa,   altaria  securibus  confragebant,  Imagines  et  Christi  Crucifixi  insignia   conculcabant,  nihil  penitus  intactum  relinquentes.  Ibidem  religiosum   Dominicanum  hispitem,  qui  missam  ante  adventum  eorum  celebravit,   occiderunt;  nam  praepositus  Vitus  Wnuczkowski  cum  fratribus   Zamoscium ante duas septimanas discesserat, timore adventantis hostis    perterritus. O quam amarae lacrimae, quanta suspiria, quam miserabiles   voces  emittebantur,  inter  tantas  caedes.  Inde  Monasterium  invadentes,   multos  saeculares  occiderunt,  inter  quos  Joannem  Malanowski,  olim   praepositum  Crasnicensem,  senem,  ac  infirmum,  in  lectulo   decumbentem,  primo  variis  supplicis  (ob  spem  pecuniae)  affectum,   interemerunt. Post tres horas oppidum sanguine undique respersum,  et   cadaveribus repletum reliquentes, recesserunt‖ 441LHFRZF]HQLHMWHJR*   URNXKHWPDQ%RKGDQ&KPLHOQLFNLVWDQáSRGPXUDPL/ZRZD0LPR*H   QLH V]XNDá Z QLP ZVSRPQLH ] PáRGRFL WR MH MHGQDN ]QDOD]á   :\VáDQQLNLHP PLHV]F]DQ OZRZVNLFK FR MX* QDGPLHQLáHP PDMF\P   QDNáRQLüJRGR]ZLQLFLDREO*HQLDPLDVWD]RVWDáNV$QGU]HM0RNUVNL ,   wówczas kanonik regularny laterański. Był on doktorem teologii i miał   za kilkuletnią w kolegium gdzie   hetman uczył. upływu Chmielnicki go jak   opowiadano, się niego najgłębszym  kiem.  Ks.   Ranatowicz nie mógł tego wydarzenia znać z opowiadania samego ks.   Mokrskiego, ten zmarł lwowskich i   wiadomo w zdążył w Do   Chmielnickiego prowadzonej nim ks. nawiąz ał   jeszcze przy wspomnieniu śmierci króla Władysława IV oraz wyborze   króla Jana Kazimierza: „Anno Domini 1649. Post decessum   IV quantocicius proceres de Rege eligendo solliciti, ob bellum immines   cum et Duce […] 45.  Przy  opisie  obrony                                                       44 Tamże, k. 37v    45  Tamze, k. 126v.       50    Krakowa Szwedami wrześniu w 1655   nadmienił że Gustaw, szwedzki, cztery   tygodnie stać w Kazimierzu,   „denegabatur aditus per Czarnecki,   Castellanum Kijoviensem‖ 463RGURNLHP]DPLHFLáRSLVQRPLQDFML   NV -HU]HJR *LHG]LVNLHJR NDQRQLND UHJXODUQHJR ODWHUDVNLHJR QD   ELVNXSDVXIUDJDQDOZRZVNLHJR.V*LHG]LVNLE\áV\QHP$OHNVDQGUD  wychowanka  uniwersytetu  padewskiego  (1614)  i  Anny  z   Dzieduszyckich. się Bolechowie Ziemi Lata   młodzieńcze spędził na dworze królewicza Ferdynanda Wazy, biskupa   wrocławskiego płockiego. zakonu regularnych   laterański w Krakowie wstąpił w sierpniu 1646 roku. W roku następnym    złożył sluby oraz przyjął święcenia. W latach 1652 -1663 był   prepozytem  w  Wolbromiu, nieopodal Krakowa. W sierpniu 1663 roku   po sufragana Stefana Kurbickiego,   nuncjusz Antonio Pignatelli wszczął proces kanoniczny zmier zający do   mianowania to ks. Prowizja z   tytułem biskupa Nicopolis i sufragana lwowskiego została wystawiona   10 1663 Konsekrację otrzymał Lwowie   czerwca roku. we 2 16 90  roku47.    W   zakonie regularnych też bratanek  –   ks.  Stefan   Giedziński, rzymski i jej   1693 został na katedralną Lwowie,   jeszcze tym roku  48.  Pod  rokiem  1672  wspomina   kronikarz o utracie Kamieńca Podolskiego oraz starciach wojsk Jana III   Sobieskiego  z  Turkami.  W  1685  roku  prepozyt  generalny  zakonu  ks.   Wiktoryn „aż Wołyń Bielskiego   jeździł‖, gdyż „prawował się z żołnierzami, którz y roku przeszłego nie   słusznie statią wsiach i 5  49.   Chodziło o na Białorusi, w   Bychowie, Słonimiu w Ostatnia którą   przytoczę się szarańczy,  tóra 1690 dotknęła   ówczesną i a pod „Tegoż ut   supra  (1690)  –   notował  –   przysłano z od   X[iędza] Wileńskiego, w y Lwowa                                                       46 Tamże, k. 38.    47 Tamże, k. 68v.    48 Tamże.    49 Tamże, k. 56.       51    szarańcza wielka przypadła, leżac od połu dnia aż do nocy jako śnieg, y   pola okryła, a że już in Octobre po żniwach było, trwę wygryzła. A gdy   i myszach że od nakazał   supplikacye, y posty trzy razy w tydzień, przez niedziel sześć, aby P[an]   Bóg tę plagę odwrócił. By ła ta szarańcza y blisko Krakowa, przywozili   ją chłopi w naczyniach do Krakowa dla pokazania, y płacono ią, jedna   po groszu, kto ią chciał widzieć‖ 50.    Ukraina w kronice ks. Ranatowicza, jak już nadmieniłem, to także   wzmianki podróżach, towarach,  jach  i  innych.  Niech  mi   jednak będzie moje pozostawiając   sprawy na inną okazję.    Podsumowanie   Kronika ks. Ranatowicza ma charakter źródła regionalnego. Sam   zresztą autor uprzedził w prooemium, że przedmiotem jego kwerendy i   pisania będą miasta Kazimierza oraz klasztoru   kanoników regularnych laterańskich, działającego w tymże mieście od   1405 roku, w wieku. Dzieje   swojego klasztoru ukazał jednak na tle szerszym, w k tórym znalazła się   niejedna wzmianka także o Rusi, czyli dzisiejszej Ukrainie. Wzmianki   te zmieniają ogólnej na Ukrainy   średniowieczu w nowożytnej, w mogą   okazać się zaskakujące. Dowodzą jednakż e, że w XVII wieku Ukraina  -   jej przeszłość, ludzie i kultura  –  cieszyła się zainteresowaniem nie tylko   ludzi wielkiej polityki i sukcesu gospodarczego. Rzucają nadto światło   na jej recepcję i percepcję na zewnątrz w tymże okresie, co jest równie   ważne jak  same procesy cywilizacji wewnętrznej.               Dariusz Milewski   WINNICA W POWSTANIU BOHDANA   CHMIELNICKIEGO      Powstanie kozackie Bohdana Chmielnickiego, które wybuchło na   Ukrainie wiosną 1648 r., przerodziło się rychło w wielką wojnę, która   objęła zasięg iem wszystkie i ziemie   Korony oraz znaczną część Wielkiego Księstwa Litewskiego. Działania   Kozaków, poparte przez ludność plebejską, a także sporą grupę szlachty   prawosławnej na Ukrainie, doprowadziły w efekcie do usunięcia władzy                                                       50 Tamże, k. 64.       52    polskiej zastąpienia przez kozacką.   strona nie pogodzić z stanem i   konsekwentnie do  status  quo  ante  bellum.  Te   wzajemnie się Polaków Kozaków  –   zarazem   niepodlegające dla ze  –   stały podstawową   przyczyną, uniemożliwiła trwałego i   niweczyła w tym chodziło   już o większego mniejszego  u   Wojsku Zaporoskiemu, czy Bohdanowi Chmielnickiemu,   co polska była  51 6WDZN Z JU]H E\áD UHDOQD   ZáDG]D QDG 8NUDLQ D WDN*H Sá\QF\PL ] QLHM GRFKRGDPL -HGQ\P ]   SU]\NáDGyZ LOXVWUXMF\FK W WH] VWDá\ VL ORV\ :L nnicy  w  tamtym   okresie.   Winnica, położona dogodnie nad górnym Bohem, przy ujściu doń   rzeczki była XVII jednym głównych   województwa Chroniona przez jeszcze   średniowiecznej aczkolwiek prze budowywany,  czy   wręcz na po  52 'RFHQLDMF ]DOHW\                                                      51 Ku temu zmierzał y zaró wno usił owania polskie na począ tku powstania, jak i   w  jego  póź nej  fazie  –   przykł adowo  wymień my  tu  misję  Adama  Kisiela,   wojewody  bracł awskiego  i  głó wnego  rzecznika  porozumienia  z  Kozakami,   podję tą  w  sierpniu  1648  r.  (W.A.  Serczyk,  Na  pł oną cej  Ukrainie.  Dzieje   Kozaczyzny  1648-1651,  Warszawa  1999,  s.  118-130)  czy  starania  pierwszej   komisji, wysł anej do B. Chmielnickiego w grudniu 1648 r. już  przez kró la Jana   Kazimierza  (na  jej  czele  stał  A.  Kisiel –   tamż e,  s.  173-192),  jak  i  inicjatywę   pokojową  Janusza  Radziwiłł a,  hetmana  polnego  litewskiego,  podję tą  we   współ pracy  z  hospodarem  moł dawskim  Bazylim  Lupulem  wiosną  r.  –    zob. M. Г pyш eв cький,  Icт opiя Ук paїни -Pycи , t. 9, Київ 1996,  s. 464-466, M.   Matwijó w,  Pró ba  mediacji  hetmana  litewskiego  Janusza  Radziwiłł a  w   konflikcie  polsko-kozackim  w  latach  1653-1655,  Wrocł awskie  Studia   Wschodnie‖, 2001,  t. 5, s. 10-13 i ostatnio D. Milewski, Rywalizacja polsko-  kozacka o Moł dawię  w dobie powstania Bohdana Chmielnickiego (1648-1653),   Warszawa 2006, mps, Archiwum Uniwersytetu Warszawskiego, sygn. WH-dr   1227,  s.  227-232.  Memoriał  J. Radziwiłł a  do  B.  Chmielnickiego  przytoczony   jest w relacji K. Burł aja i S. Muż ył owskiego w Posolskim prikazie 22 IV/2 V   1653  r.,  w:  Boccoeдин eни e  Ук paины  c  Poccи eй ,  red. Гудзенко,   t.  3,   Mocкв a 1954, nr 153, s. 264-266 (dalej: П.П. Гудзенко,  Boccoeдин eни e…).    52  Spalony   przez   Tatar ó w w 1580 r., zamek winnicki został  odbudowany przez   starostę  Walentego Aleksandra Kalinowskiego, co potwierdził a lustracja z 1613   r.  –   zob.  Sł ownik  geograficzny  Kró lestwa  Polskiego  i  innych  krajó w   sł owiań skich, wyd. B. Chlebowski, t. 13, Warszawa 1893, s. 554-555. Obecnie       53    obronne szlachta na w r. o   przeniesienie do Winnicy sądu i akt grodzkich i ziemskich z Bracławia,   narażonego ataki na też  zyskała  53 2GWG   :LQQLFDVWDáDVL de facto stolicą województwa bracławskiego. Rozwój   miasta pierwszej XVII związany z   Walentego  Aleksandra  Kalinowskiego,  starosty  generalnego   podolskiego, żonatego z Elżbietą Strusiówną.  Przejął on po swym teściu   Jerzym na XVII rozległe w   Bracławiu Winnicy, się potem, 1609 o   nadanie w  54.  Fortunę odziedziczyli   Walentego:  Jerzy,  Adam  –   starosta bracła wski  –   i  Marcin,  od  1646  r.   hetman polny koronny. Winnica zawdzięczała im swój dalszy rozwój,   czego było warownego   jezuickiego. Nic na rzecz   Kozaków wyniku wojennych 1648 r . z   żywym niezadowoleniem byłych potentatów.    Bohdan  Chmielnicki,  któ ry  jesienią  r.  doszedł  pod  mury   Zamoś cia,  zdoł ał  na  trwale  opanować  trzy  ukrainne  wojewó dztwa   Korony: kijowskie, czernihowskie i bracł awskie. Stan ten potwierdzał a   m.in.  ugoda  zborowska,  zawarta  w  sierpniu  1649  r.  Co  wię cej,   wyznaczał a  ona  zaró wno  Bracł aw,  jak  i  Winnicę,  do  grona  miast,  w   któ rych  mogli  przebywać  Kozacy  i  gdzie  miano  dokonać  ich  spisu55.    Polacy   zgodzili   si ę  na  40-tys.  rejestr  kozacki  i  Bohdan  Chmielnicki   rzeczywiś cie  przystą pił  do  jego  sporzą dzania.  Pod  koniec  obrad   sejmowych,  5  stycznia  1650  r.  przybył o  do  Warszawy  poselstwo   kozackie  na  czele  z  dawnym  puł kownikiem  korsuń skim  Maksymem                                                                                                                zamek ten już nie istnieje.    53  Tamże , s. 554. Volumina Legum, wyd. J. Ohryzko, Petersburg 1859, t. 2, s.   375. Konstytucja „Przeniesienie sądów bracławskich do Winnice‖ głosiła: „Za   prośbą i za potrzebą  posłów bracławskich, które Nam przekładali, sądy i akta   ziemskie grodzkie wszystkę sądową sejmiki z   Bracławia do Winnice przenosimy, które sądy ziemskie i grodzkie i sejmiki, we   dworze na czasy dni, dotąd Br acławiu, tytułem   winnickim odprawowane będą. Akta tamże w zamku Winnickim chowane być   mają. starosta będzie jednak mocy   wszystkich akt ważność, do tego czasu w Bracławiu odprawowanych‖.    54  K. Mazur,  W stronę integra cji z Koroną. Sejmiki Wołynia i Ukrainy w latach   1569-1648, Warszawa 2006, s. 211.   55  W.A.  Serczyk,  dz.  cyt.,  s.  262,  Peє cт p  Biй cьк a З aп opoзьк oг o  1649  poку ,   red. Ф .П . Ш eвч eнк o, Київ  1995.       54    Nestorenką,  któ re przywiozł o wykaz puł kó w kozackich56.  W   zwi ą zku z   realizacją  uzgodnień  zborowskich, Bracł aw stał  się  puł kowym miastem   kozackim –  na czele puł ku bracł awskiego,  któ ry miał  liczyć 21  sotni i   2662  moł ojcó w,  stanął  puł kownik  Danił o  Nieczaj.  Sama  Winnica,   leżą ca  niedaleko  granic  wojewó dztwa  podolskiego,  któ re  ugoda   zborowska  pozostawił a  w  gestii  Polakó w,  stał a  się  pogranicznym   miastem kozackim.   Niestety, porozumienie miało trwałości.   strony zawarły je pod przymusem  –   zostało narzucone Polakom przez   Tatarów, sojuszników Chmiel nickiego,  w  fatalnej   sytuacji militarnej, która groziła zupełną klęską armii koronnej z samym   królem czele. kolei ugoda odbierała na   zebranie pewnych już owoców zwycięstwa. Obie strony  –  za wyjątkiem   pośredniczących Tatarów, którzy   jako jedyni   korzyści 57  -  traktowały zawarte jako   rozejm. Bohdan dał temu zabiegając   niemal natychmiast po zawartej ugodzie o sojuszników przeciw Polsce i   dezawuując wobec  nich wartość porozumienia z królem 58=DZLyGáV]\   VL QD 7DWDUDFK VWDUDá VL R SR]\VNDQLH SURWHNFML LFK EH]SRUHGQLHJR  zwierzchnika  –   Porty  –   oraz w z   Siedmiogrodem Moskwą 1649 bawiło Czehryniu   poselstwo  moskiewskie przywództwem Nieronowa) 59.   Strona nie mu odmawiając   hierarchów do  –   co jednym warunków   ugody  zborowskiej  –   oraz stare wojny i   usiłując ic h „wypchnąć‖ z na                                                       56 W.A. Serczyk, dz. cyt., s. 283-287, Ł. Częścik,  Sejm warszawski w 1649/50   roku, Warszawa 1978, s. 121-123, 137-138.   57 Polacy musieli pozwolić Tatarom na wybranie jasyru, a także zgodzili się na   „gwarantowanie‖ układu z Kozakami, co czyniło z chana arbitra w sprawach   ukraińskich i pozwalało mu ciągnąć korzyści z konfliktu  polsko-kozackiego.    58  W do siedmiogrodzkiego m.in.: etsi est   acceptata, eam tempore […] scimus   simulationem esse, pacem‖  –   B.  Chmielnicki  do  Jerzego  II   Rakoczego, Subotów, 25 IX 1 649 r., w: Д oкум eнти  Б oгд aн a Xм eльницьк oг o   1648-1657, wyd. I. К pип `якевич , Київ  1961, nr 74, s. 136.   59 Relacja G. Nieronowa i G. Bogdanowa dla Posolskiego prikazu, październik -  grudzień 1649 r., w:  П .П . Гудзенко , Boccoeдин eни e…, t. 2, Moc кв a 1953, nr   118, s. 270. Na temat działań dyplomacji kozackiej w tamtym okresie zob. też   D. Milewski, dz. cyt., s. 108-111.       55    Czarne (nawiasem mówiąc, dowodziło to niezrozumienia przez Polskę   istotnych motywów powstania kozackiego) 60.   Niezależ nie  od  ewentualnej  dobrej  woli  z  obu  stron,  zerwanie   ugody zborowskiej był o tylko kwestią  czasu –  logika wydarzeń  pchał a   wszystko ku nowej konfrontacji. Okreś lenie 40-tys. rejestru kozackiego,   któ re  dla  Rzeczypospolitej,  dysponują cej  przed  1648  r.  zaledwie   kilkoma  tysią cami  ż oł nierzy  kwarcianych,  był o  wielkim  ustę pstwem  i   zgodą  na  utworzenie  nieproporcjonalnie  wielkiej  sił y  zbrojnej,  dla   Kozakó w wią zał o się  z redukcją  armii, zasilonej masami czerni. Tej zaś   nie się powrót majątków pracy roli.   Hetman robił, mógł, obejść rzeczywistej   redukcji  wojska 40 ale tak zgodzić na   licznych „wypiszczyków‖. W odpowiedzi doszło do buntu na Zaporożu,   gdzie się hetman Bunt na   początku r., był dla Chmielnickiego   groźn ym sygnałem niezadowolenia z polityki pokojowej i wiążącej się z   nią sprawy powrotu szlachty do majątków na Ukrainie 61.   Z  drugiej  strony  Polacy  naciskali  –   m.in.  przez  Adama  Kisiela,   któ ry jako wojewoda kijowski pojawił  się  w Kijowie już  w listopadzie   1649  r.  –   na  rzetelne  wypeł nianie  przez  Kozakó w  przyję tych   zobowią zań.  Dyplomacja  polska,  wykorzystują c  ocieplenie  w   kontaktach z Krymem, doprowadził a ró wnież  do wypuszczenia wiosną   1650  r.  z  niewoli  tatarskiej  obu  hetmanó w  koronnych  –   wielkiego   Mikoł aja  Potockiego  i  polnego  Marcina  Kalinowskiego  –   i  to  bez   zapł acenia cał oś ci żą danego okupu. Bohdan Chmielnicki bezskutecznie   pró bował  temu  zapobiec62.  Dodajmy ,  e  wiedział,  co  robi,  gdyż  M.   Potocki już  w drodze do wojska wysł ał 25  marca 1650 r. ze Lwowa list                                                       60  Zob.  E.  Latacz,  Ugoda  Zborowska  a  plany  tureckie  Jana  Kazimierza,   „Historja‖, 1933, R. 3, nr 3, s. 4 -6, Ł. Częścik,  dz. cyt., s. 137-138, 142-143.   Zwolennikami rozwiązania przede kanclerz   Jerzy i A.  –   zob.  L.  Kubala,  Jerzy  ,   Warszawa  1924,  s.  376,  F.  Sysyn,  Between  Poland  and  the  Ukraine.  The   Dilemma  of  Adam  Kysil  1600-1653,  Cambridge,  Massachusetts  1985,  s.  181.   Plany potwierdzają doniesienia  -  G.  de  Torres  do   Rzymu,  Warszawa,  20  XI  1649  r.,  w:  Baтикан cьки   м aт epiaли   д o  icт opiї    Ук paїни ,  t.  1  –   Д oн eceння   pим cьки x  нунц iїв   п po  Ук paїну ,  w:  Ж epeл a  д o   icт opiї  Ук paїни , t. 16, wyd. C. Toм aш iв cький , Льв iв  1924, nr 110, s. 61-62.   61  M.  Г pyш eв cький , dz. cyt., s. 9-17, W.A. Serczyk, dz. cyt., s. 290-291,    62  Na wyjścia hetmanów z krymskiej D.   Milewski, dz. cyt., s. 83-100.       56    do  kró la,  w  któ rym  rozwiewał  wszelkie  mrzonki  o  pokojowym   rozwią zaniu konfliktu na Ukrainie i doradzał  wprost stł umić  powstanie   siłą 63.  Przeją wszy  dowodzenie  nad  wojskiem  koronnym,  M.  Potocki   skoncentrował  je w obozie pod Oryninem na Podolu, ską d obserwował   poczynania  Bohdana Chmielnickiego.  Pozwolił  sobie  takż e  w sierpniu   1650  r.  na  ostre  skarcenie  hetmana  kozackiego  za  utrzymywanie   kontaktó w  dyplomatycznych  z zagranicą  bez  wiedzy  wł adz polskich –    wszystko  to  wzbudzał o  obawy,  takż e  w  Warszawie,  e  stary  hetman   koronny dąż y do rozprawy zbrojnej z Kozaczyzną 64. Niemniej, obawy te   okazał y  się  pł onne  i  hetman  koronny  zachował  neutralność  wobec   jesiennej agresji  kozacko-tatarskiej  na Moł dawię,  polskiego sojusznika   –   nie  był  jeszcze  wtedy  gotó w  do  wojny.  Wycią gnął  jednak  należ yte   wnioski  i  na sejmie zimowym 1650 r.  stał  się  gorą cym  orę downikiem   wojny z Kozaczyzną 65.   Wobec  ś mierci  w  sierpniu  1650  r.  kanclerza  koronnego  Jerzego   Ossoliń skiego,  głó wnego  orę downika  porozumienia  się  z  Kozakami  i   ustatysfakcjonowania  ich  poprzez  wojnę  turecką,  sejm  w  Warszawie,   obradują cy w grudniu 1650 r., rzeczywiś cie postanowił  przygotować  się   do wojny na Ukrainie. Uchwalono zwiększenie liczby wojska do 36 tys.   żołnierzy w Koronie i 15 tys. na Litwie 66'RZyG]WZRQDG ZRMVNLHP                                                       63 M. Potocki do Jana Kazimierza, Lwów, 25 III 1650 r.,  Льв iвська  наукова    б iбл ioтека   iм .  B.  Cтефаника   HAH Ук paїни ,  fond  5, rkps  1453,  s.  392-393.   Zob. M.  Г pyш eв cький ,  dz.  cyt.,  s.  10-12  i  D.  Milewski,  Hetman  wielki   koronny Potocki powstania w  r.,   historyczno-wojskowe‖, red. K. Bobiatyński, P. Gawron, M. Nagielski, Zabrze   2008, t. 2, s. 115-117.   64  M.  Potocki  do  B.  Chmielnickiego,  Wielopol,  3  VIII  1650  r.,  Biblioteka   Muzeum Narodowego im. Ks. Czartoryskich w Krakowie, rkps 144, s. 935-936   i  G.  de  Torres  do  Rzymu,  Warszawa,  30  VII  1650  r.,  w:  Baтикан cьки    м aт epiaли …,  nr 158, s. 87. Zob. też D. Milewski,  Hetman  wielki…, s. 119 -  120.   65  Tamże ,  s.  121-127. swoje hetman liście króla:   Potocki Jana spod    Podolskiego,  22  X  1650  r.,  w:   Jakuba Michałowskiego, wojskiego lubelskiego, a później kasztelana bieckiego   księga z rękopisma własnością hr.   Morsztyna, wyd. A.Z. Helcel, Kraków 1864, nr 194, s. 577 -579.   66  J.  Wimmer,  Materiały zagadnienia i armii   koronnej  w  latach  1648-1655, „Studia i Materiały do   1960, t. 5, s. 483, J.S. Dąbrowski,  Przed  Beresteczkiem.  Elita Korony  wobec   Kozaczyzny na sejmie 1650 roku, „Kwartalnik Histo ryczny‖, 1999, R. 106, z. 3,       57    zgromadzonym n a  Podolu,  powierzono  hetmanowi  polnemu,   Marcinowi Kalinowskiemu.   Marcin  Kalinowski  znalazł  się  w  ten  sposó b  w  pobliż u  swoich   dawnych posiadł oś ci wraz z siłą  zbrojną,  z któ rą  mó gł  się  pokusić  o ich   odzyskanie.  Kampania  zimowa,  któ rą  podjął  na  Bracł awszczyź nie  w   lutym 1651 r., doczekał a się  już  kilku opracowań, łą cznie z najbardziej   wyczerpują cym studium pió ra Mirosł awa Nagielskiego67.  Nie   ma   wi ę c   potrzeby  szczegół owo  odtwarzać  jej  przebiegu,  któ ry  jedynie   zarysujemy.  Nieco  wię cej  miejsca  warto  poś wię cić  natomiast  jej   przyczynom,  walkom  pod  Winnicą  oraz  ich  skutkom  i  odbiorowi   społ ecznemu.  Nie  ulega  bowiem  wą tpliwoś ci,  e  w  cał ym  okresie   powstania Bohdana Chmielnickiego to wtedy wł aś nie Winnica przeż ył a   swoje najcięż sze i najchwalebniejsze zarazem chwile i stał a się  znana w   cał ej Polsce.   W  styczniu  i  lutym  1651  r.  hetman  Marcin  Kalinowski,  o   ską diną d  miernych  zdolnoś ciach  wojskowych  –   czego  dowiodł y   najbliż sze  kampanie68  -   dysponowa ł  na  Podolu  12  tys.  wojska   koronnego. Czekał na suplementy, które miały uzupełnić  stan armii do   18 tys. ludzi69. Nie ulega wątpliwości, że Polacy szykowali się do wojny   –   jednak jakimi hetman w razie   pozwalały o na Co sytuacja   dogodna tyle, do Chmielnic kiego przyszły   posiłki tatarskie, niemniej dysproporcja sił na korzyć kozacką była zbyt   wielka. ją iż podległe Kalinowskiemu                                                                                                                s. 35-37 i S. Ochmann-Staniszewska, Z. Staniszewski, Sejm Rzeczypospolitej za   panowania Jana Kazimierza Wazy. Prawo-doktryna-praktyka, Wrocław 2000,   t. 1, s. 83.    67  M.  Nagielski,  Kampania  zimowo-wiosenna  1651  roku  hetmana  polnego   koronnego Marcina Kalinowskiego przeciwko Kozakom, „Przegląd Wschodni‖,   1998, t. 5, z. 3 (19), s. 413-434. Wcześniej tematem tym zajmowali się m.in. T.   Korzon,  Dzieje i w  , 2, 1912,   Г pyш eв cький ,  dz.  cyt.,  t.  9,  s.  176  i  nn.,  R.  Beresteczko  1651,   Warszawa 1994 i W.A. Serczyk, dz. cyt., s. 328 i nn.   68  Na M. zob. Czapliński,  Kalinowski  Marcin  h.   Kalinowa  (ok.  1605-1652),  w:  Polski Biograficzny ,  t.  11,  Warszawa   1964-1965,  s.  462-463  (dalej:  PSB)  i  M.  Nagielski,  Marcin  Kalinowski,  w:   Poczet Rzeczypospolitej. koronni ,  red.  M.  Nagielski,   Warszawa 2005, s. 172-182.   69  M. Nagielski,  Kampania…, s. 415. Tamże komput wojska pod dowództwem   M. Kalinowskiego, s. 430-434.       58    znalazły w trudnej aprowizacyjnej.   znajdowała linia  acyjna, województwo   podolskie od kozackiej części Ukrainy. Kozacy zaś właśnie w pobliżu   tej linii wybierali żywność od chłopów i to tak skutecznie, że w Barze  –    gdzie znajdowała się większa część wojsk polskich  –  rychło zapanowała   drożyzna a rmii zwyczajny  70.  W  tej  sytuacji  M.   Kalinowskiemu nie pozostawało wiele więcej do zrobienia, jak tylko jak   najszybciej Bar. zatem się głąb   polskiego, albo też  –  ruszyć naprzód, ku Ukrainie.    Hetman  wybrał  drugie  rozwią zanie  i  19  lutego  1651  r.  wojska   polskie  wyszł y  z  Baru  w  stronę  linii  demarkacyjnej.  Jako  oficjalny   powó d  wymarszu  podano  zdobycie  wiadomoś ci  o  gromadzeniu  się  i   buntowaniu chł opó w na Bracł awszczyź nie, któ rzy zagraż ali szlachcie –    mają cej  prawo  tam  przebywać  zgodnie  z  warunkami  ugody   zborowskiej.  Hetman  zamierzał  zatem  rozproszyć  owe  gromady   zbrojnego  chł opstwa.  Historycy  dość  wcześ nie  zaczę li  pową tpiewać   jednak,  czy tylko takie  intencje  kierował y  hetmanem.  Wskazywano na   rozkaz kró lewski, któ ry miał  kazać  hetmanowi uderzyć  jak najszybciej   na Kozakó w,  aby zmusić  ich  do posł uszeń stwa i skierować  przeciwko   Turcji –  w przeciwnym razie bowiem Wenecja, z któ rą  umawiano się  co   do  sojuszu  przeciw  Porcie  Ottomań skiej,  nie  chciał a  wypł acić   obiecanych  subsydió w71.   Brak   jednak   dowod ó w,  by  kró l  wydał  taki   rozkaz –  i to jeszcze przed rozpoczę ciem kolejnej tury rozmó w polsko-  kozackich.  Co  prawda  wą tpiono,  by  polscy  komisarze  –   wojewoda   kijowski Adam Kisiel,  wojewoda bracł awski Stanisł aw Lanckoroń ski i   podkomorzy  kijowski  Jerzy  Niemirycz  –   mieli  osią gnąć  sukces  w   rozmowach, a sam kró l stanowczo sprzeciwiał  się  dalszym ustę pstwom   wobec  Bohdana  Chmielnickiego,  jeś li  nie  porzuci  on  kontaktó w  z   wrogimi  Polsce  są siadami,  niemniej  jednak  trudno  przypuszczać,  by   Warszawa  zdecydował a  się  na  podję cie  dział ań,  kiedy  nie  ukoń czono   jeszcze przygotowań  wojennych72.  Spraw ę  tę  rozstrzygnię to zresztą  już   jesienią  r.  Rzeczywiś cie,  Jan  Kazimierz  pod  wraż eniem  najazdu   Tataró w  i  Kozakó w  na  Moł dawię  dąż ył  wtedy  do  natychmiastowej   wojny,  ale  dał  się  przekonać  do powstrzymania  dział ań  wojennych  do   czasu  uchwalenia  przez  sejm  podatkó w  na  wię kszą  armię  i  nadejś cia                                                       70 Tamż e, s. 414-415.   71  Tak uważa M.  Г pyш eв cький ,  dz.  cyt.,  s. 176-177, który zaprzecza, jakoby   prowokacje kozackie miały być przyczyną akcji zbrojnej hetmana.    72  M. Nagielski,  Kampania…, s. 414 -416.       59    lata 1651 r.73  Nie   wida ć  zatem powodu, aby teraz dwó r kró lewski miał   zmienić  zdanie.   Na  decyzję  M.  Kalinowskiego  mogł y  jednak  wpł yną ć  inne   przyczyny.  Po  pierwsze,  mó gł  być  szczerze  zaniepokojony  stanem   swoich  wł oś ci  na  Bracł awszczyź nie  i  być  moż e  dąż ył  do  usunię cia   stamtą d  Kozakó w  w  celu  odzyskania  swych  dó br74.  Dodatkowym     motywem   mog ł a  być  chęć  spł acenia  reszty  okupu  Tatarom,  któ rzy   przetrzymywali jako zakł adnika krewnego hetmana. Był yby to motywy   czysto  prywatne,  aczkolwiek  waż kie.  Dodatkowo  jednak  musimy   pamię tać  o  powodach  polityczno-wojskowych  akcji.  Warto  zauważ yć,   ż e  wskutek  najazdu  tatarsko-kozackiego  na  Moł dawię  jesienią 1650  r.   doszł o  zawarcia  sojuszu  mię dzy  hospodarem  Bazylim  Lupulem  a   Bohdanem  Chmielnickim.  Hetman  kozacki  dąż ył  do  wcią gnię cia   Moł dawii  w swoją  strefę  wpł ywó w,  co umoż liwił oby  mu  flankowanie   frontu  polskiego  od  poł udnia  w  obliczu  nadcią gają cej  wojny  i  dawał o   styczność  ze sprzymierzonym Siedmiogrodem.  Był o to  oczywiś cie nie   do przyję cia dla Polski i wyraź nie przyczynił o się  do podję cia jesienią   1650  r.  decyzji  o  wojnie  z  Kozaczyzną.  Hospodar  moł dawski  miał   wydać  swą  có rkę  Rozandę  za Tymofieja Chmielnickiego, syna hetmana   kozackiego. Popierany jednak przez Polakó w, zwłó czył  i odkł adał  wciąż   termin  ś lubu,  przewidziany  zrazu  na  koniec  stycznia  1651  r.   Zniecierpliwiony  hetman  kozacki  groził  zimą  r.  ponowną   interwencją  zbrojną,  jednak zapobiegł o jej wznowienie walk na Podolu   przez  M.  Kalinowskiego.  Nie  moż emy  co  prawda  przyjąć,  iż  hetman   polny  dąż ył  do  zabezpieczenia  polskich  wpł ywó w  w  Moł dawii  –   co   wyraź nie  widać  w  jego  póź niejszych  o  rok  poczynaniach  –   ale  też   moż liwość  i konieczność  niedopuszczenia Kozakó w do usadowienia się   w tym kraju mogł a być  dla niego jednym z argumentó w do dział ania75.                                                        73  Natychmiastową odradzał zdecydowanie poln y   litewski Janusz Radziwiłł, ostrzegając: „uchowaj Boże pośliznąć się teraz,  non   datur poprawić się na wieki‖  - J. Radziwiłł do Jana Kazimierza, Kiejdany, 26 X   1650 Diariusz Janusza Archiwum Akt   Dawnych w Warszawie, Archiwum Radziwiłłów, dz. VI, nr 36, s. 354 -357.   74 Taki motyw działania przyjmuje R. Romański,  dz. cyt., s. 58.   75 Na temat „sojuszu‖ kozacko -mołdawskiego z przełomu 1650/1651 r., planów   małżeńskich B. Chmielnickiego i przeciwdziałania ze strony hospodara i Pol ski   zob.  D.  Milewski,  Rywalizacja…, 150 -190. od   działania Kalinowskiego, przezeń zaczepnej   hospodara zmuszeniem córki ślubu T. Chmielnickim,   samym uratowało Mołdawię przed dostaniem s ię w orbitę wpływów kozackich,       60    Dodajmy  na  koniec  motyw  czysto  wojskowy.  M.  Kalinowski   mógł do sytuacji, stworzyli Kozacy,   zajmując na początku lutego 1651 r. pograniczne miejsco wości: Jampol,   Ścianę, Szarogród i Murachwę. Dawali tym samym M. Kalinowskiemu   pretekst, zarazem okazję zaatakowania   niespodziewających napaści. akcji   siły na i przededniu ocz yściło   przed  wojskami  polskimi  przedpole  do  akcji  zaczepnej  na  Ukrainie.   Jeśli dodamy do tego wszystkie motywy polityczne, osobiste i wreszcie   aprowizacyjne –  możemy zrozumieć kalkulacje hetmana polnego.    Polacy naprzeciw pułk Jego  dowódca,   Daniło Nieczaj, należał do grona oponentów Bohdana Chmielnickiego,   sprzeciwiających ugodzie Polakami powrotowi do   majątków. na  -polsko-mołdawskim   zachował dużą Jego przekracz ał   pewnością ustalony limit 2662 mołojców  –  aczkolwiek pogłoski, jakoby   miał sobą tys. łącznie chłopstwem, uznać   przesadzone76. Z pewnością czuł się pewnie  –   nawet  zbyt  pewnie,  jak   pokazała niedaleka przyszłość  –   i zachowywał prow okacyjnie.  Wobec   bierności M. jesienią r. spodziewał   najwyraźniej, Polacy podjąć działania  –   mimo   naruszył demarkacyjną polskiej znajdował m.in.   Szarogród, zajęty przez D. Nieczaja).  Jego poczynania ograniczały się w   zasadzie uszczelnienia i strony w   przededniu  spodziewanej  kampanii.  Nie  wiemy,  czy  gdyby  M.   Kalinowski wycofał się z Baru, D. Nieczaj wtargnąłby na Podole. Dość   na tym, że sam został uprzedzo ny i zaskoczony przez Polaków.     Marcin  Kalinowski,  wychodzą c  z  wojskiem  w  pole  przeciw   Kozakom,  wiedział,  e  Danił o  Nieczaj  zatrzymał  się  w  Krasnem  nad   rzeczką  Kraś nianką.  Ponieważ  Kozacy  ś wię towali  tam  zapusty  i   zaniedbali wysł ać  podjazdó w, hetman polny wykorzystał  okazję.  Wysł ał   do  Krasnego  silny  podjazd  w  straż y  przedniej,  pod  dowó dztwem   wojewody bracł awskiego Stanisł awa Lanckoroń skiego –  z racji urzę du                                                                                                                co nastąpiło w 1652 r.    76 Dane takie podawali bądź przyjmowali za dopuszczalne m.in. T. Korzon,  dz.   cyt., 337, Romański,  dz.  cyt.,  s.  57  i  W.A.  Serczyk,  dz.  cyt.,  s.  328.   Ponieważ Nieczaj się rozpuszczan ia spod   dysponował on niewątpliwie większą liczbą wojska, niż to było przewidziane w   Zborowie, ale nie mamy podstaw, by precyzyjnie określić tę liczebność.       61    ró wnież  zainteresowanego  w  odzyskaniu  Bracł awszczyzny77.  Polacy ,    wzi ę ci omył kowo za podjazd kozacki, wpadli do miasta i opanowali je,   spychają c  Kozakó w  do  zamku.  W  walce  zginął  sam  Danił o  Nieczaj  –    prawdopodobnie  zabity  podczas  pró by  odbicia  go  przez   podkomendnych. Ostatecznie do 22 lutego udał o się  opanować  Krasne   za  cenę  znacznych  strat,  się gają cych  wś ró d  samego  towarzystwa  90   zabitych  i  rannych78.  Mimo   wszystko   by ł  to  znaczny  sukces  –   rozbito   puł k  bracł awski,  chronią cy  pogranicze  i  zabito  jego  dowó dcę.   Niewą tpliwie  powodzenie  udał o  się  osią gnąć  dzię ki  zaskoczeniu.   Radość  zwycię zcó w  zmą cił  jedynie  spó r  o  srebrną  buł awę   puł kownikowską  po  Danile  Nieczaju,  o  któ rą  pokłó cili  się  Stanisł aw   Lanckoroń ski,  głó wny  aktor  szturmu  na  Krasne  i  Marcin  Kalinowski,   któ ry  uważ ał,  iż  należ y  mu  się  to  trofeum  jako  głó wnodowodzą cemu.   Niepotrzebny  spó r  zepsuł  stosunki  mię dzy  obu  polskimi  wodzami  i   nadszarpnął  ich  autorytet  w  wojsku.  Miał o  się  to  negatywnie  odbić  w   dalszym toku kampanii.     Począ tkowo jednak wszystko szł o jak po maś le. Podjazdy polskie   skierował y się  z Krasnego na poł udnie, oczyszczają c teren wzdł uż  linii   demarkacyjnej.  Zaję to  Murachwę  i  Szarogró d.  Za  podjazdami  zdąż ał y   sił y  głó wne.  Z  Szarogrodu  Polacy  pomaszerowali  na  Czerniejowce,   zaję te 2 marca. Stą d skierowano się  na poł udniowy wschó d, ku Ś cianie   nad rzeką  Rusawą.  Tutaj też  Kozacy stawili po raz pierwszy od upadku   Krasnego silny opó r. Pró by zdobycia miasta 4 i 5  marca nie powiodł y   się  i  hetman  musiał  zadowolić  się  zawarciem  6  marca  ukł adu  z   mieszczanami.  Przysię gli  oni  wierność  Polsce  i  obiecali  dać  tys.  zł                                                       77 S. Lanckoroński został jednym z następców M. Kalinowskiego, obejmując w   1654  r.  urząd polnego  –   zob.  S.  Cynarski,  Dzieje  rodu   Lanckorońskich Brzezia ,  Warszawa  1996,  s.  145-148 A.   Lanckoroński Stanisław , w: PSB, t. 16, Wrocław 1971, s. 453 -455.   78  Jak autor tejże pod 20 16 51  r.:   „Dobywaliśmy lecz miejsce sfortyfkowane mocno   bronili nazajutrz tejże fortecy. 22, jest środy   czwartek, z uciekać, ich na będące   chorągwie z  tofem]  Tyszkiewiczem,  a  drugich   wyścinali. Nazajutrz zamek odebrali. Jmp. hetman [Marcin Kalinowski] wojsko   do miasta wprowadził, gdzie sobie odpoczęli‖  - Ekspedycyjej kozackiej diariusz   od 19 lutego do 24 marca 1651 r., w: Relacje wojenne z pierwszych lat walk   polsko-kozackich Bohdana okresu i   Mieczem” (1648 -1651), oprac. M. Nagielski, Warszawa 1999, s. 230. Zob. też   M. Nagielski, Kampania…, s. 416 -417.       62    okupu za odstą pienie Polakó w od oblęż enia –  faktycznie przysł ali tylko   1  tys.,  ale  hetman  wzgardził  taką  sumą  i  polecił  odesł ać  ją   mieszczanom. Zdawał  też  chyba sobie sprawę, ż e ukł ad ma wartość  tak   dł ugo,  jak  dł ugo  nie  bę dzie  w  pobliż u  poważ niejszych  sił  kozackich.   Korzyś ci  finansowe,  któ rych  nie  udał o  się  uzyskać  od  Ś ciany,   przyniosł o  splą drowanie  pogranicznego  Jampola  –   dwa  puł ki  straż y   przedniej,  chorąż ego  koronnego  Aleksandra  Koniecpolskiego  i   wojewody bracł awskiego Stanisł awa Lanckoroń skiego zł upił y i spalił y   miasto w nocy z 6 na 7 marca79.  Po   tym  „ sukcesie‖  podjazd powró cił  do   Czerniejowiec, doką d dotarł y też  sił y głó wne spod Ś ciany. Już 8  marca   Polacy  wró cili  do  Murachwy,  ską d  M.  Kalinowski  pisał  do   podkanclerzego  koronnego  Hieronima  Radziejowskiego,  e  zamierza   obrać  sobie  na  kwaterę  głó wną  Winnicę.  Dopiero  wtedy  chciał   rozpuś cić  wojska na leż a i doczekać  kampanii letniej. Ruszył zatem na   północ i 10 marca dotarł nad Boh we wsi Sutyski. Stąd wysłał na noc   pułk S. Lanckorońskiego z podjazdem w kierunku  Winnicy 80.                                                       79  Jak przywoływany autor wyprawy:   pana wojewody   chorążego koronnego wyprawił jmp. hetman do Jampola na podjazd; gdzie w   nocy ubiegłszy, ludzi miasto i   spalili, jako największych buntowników.  Padło trupa ponad 6000 wojennego,   tak Kozaków jako i Wołoszy w granicznym mieście. Armatęśmy i prochy jmp.   hetmanowi więźniów niemało tak   jako i Greków, Turków‖  - Ekspedycyjej kozackiej diariusz…, s. 231 -232.   80  Dział ania  polskie  omawia  M.  Nagielski,  Kampania…, 418 -420.  O   działaniach pod Ścianą i decyzji zajęcia Winnicy czytamy w awizach z obozu   polskiego, 6 1651 otrzymał Radziwiłł: pierwszym   Nieczajem hałasie, lubo  cruenta victoria stetit 3tia Martii od Ściany ruszyło się   wojsko, miasto tylko chciało poddać, w wyszli   piechota, a z dział salwę dawano z miasta i z zamku. Uszykowawszy wojsko   JMPan [Marcin sam skrzydłem, JMPan   wojewoda    [Stanisław prawym Lewe   skrzydło sam wojewoda i chorągwi   polecenia starosta [Mikołaj Wjechali za   Bożą na tej piechocie  w  naszych.   Pana starostę czerkaskiego uderzono w kołczan, pogruchotała kula i oberwała,   samemu nic. Pacholików i towarzystwa poraniono i postrzelano, potym dawszy   odpór miastem zawarli, JMPanem polnym   dwanaście JMPan  etman poszedł Czerniowu do   Winnice. Tam by chciał  subsistere czekając na  supplementa, których zgoła nic   nie widzi, mało co‖  –  Diariusz kancelaryjny…, s. 560.       63    W Winnicy znajdował  się  w tym czasie puł kownik kalnicki Iwan   Bohun  –   sił y  kozackie  moż emy  oceniać  na  ok.  2  tys.  ludzi81.  Polacy   zaatakowali Kozaków rankiem 11 marca, szturmując do miasta i zamku.   Atak zamku się lodzie, był kruchy  -  słabe   miejsca w pokrywie lodowej nazywano płonkami. Z powodu świeżego   śniegu nie było ich jednak widać i wielu atakujących potopiło się w tych   miejscach  –   zginęli m.in. Mikołaj starosta   czerkaski Mikołaj stolnik  82 3RODF\ SRQLHOL   UyZQLH* GX*H VWUDW\   w  rannych  –   w chorągwi ks.   Wiśniowieckiego postrzelano szesnastu towarzyszy i zabito porucznika   chorągwi, Jana Libiszowskiego 831LHPQLHM]DFHQW\FKVWUDWXGDáRVL   RSDQRZDü ]DPHN L ]PXVLü .R]DNyZ GR RGZURWX GR PLDVWD 2EURF\   ]QDOH(OL VFK ronienie  w  umocnionym  klasztorze  i  wytrzymali   całodzienny szturm, podjęty 12 marca.     Ponieważ  –   jak  zaznaczyliś my  wcześ niej  –   hetman  Marcin   Kalinowski zamierzał  zdobyciem Winnicy zakoń czyć  swoją  kampanię,   Polacy nie chcieli odstą pić  od miasta. Skoro zatem szturm nie przynió sł   powodzenia,  spró bowano zająć  miasto  w  drodze ukł adó w.  Rozpoczę to   je 13 marca, wysył ają c do Kozakó w starostę  zwinogró dzkiego Ł ukasza   Hulewicza  i  podstolego  bracł awskiego  Stanisł awa  Rzewuskiego.   Oblęż onym  zaproponowano  ł agodne  warunki,  byleby  tylko  oddali   miasto:  mieli  oddać  chorą gwie,  dział a,  konie  i  zakł adnikó w,  po  czym   mogli  pó jść  wolno.  Kozacy  zrazu  przystali  na  te  warunki,  wydali   chorą gwie,  część  koni  i  czterech  setnikó w  jako  zakł adnikó w.   Uzgodniono  też,  e  dział a  oddadzą  w  trakcie  wymarszu  z  Winnicy.   Porozumienie  został o  utwierdzone  przez  przysię gę  Iwana  Bohuna   „ super  eodem  fidelitatem  tak  KJMci  i  Rzeczypospolitej  jako  i   wojsku‖ 84.   Pomimo zawartej umowy, Kozacy miasta nie opuścili. Przyczyny   tego są znane  –   Łukasz  cz że   wykonania porozumienia dopuścili czerńcy,   szlachta którą na osób. się obawiać   represji za poparcie powstania kozackiego. Polacy 17 marca próbowali                                                       81 Według rejestru zborowskiego pułk kalnicki miał liczyć  –    zob.  W.A.  Serczyk,  dz.  cyt.,  s.  284  i  Peє cт p  Biй cьк a…, 267 -288.  M.   Г pyш eв cький , dz. cyt., s. 195, ocenia siły kozackie na 3 tys. ludzi.    82 Ekspedycyjej kozackiej diariusz…, s. 232.     83 Tamże , s. 232. Zob. też M. Nagielski,  Kampania…, s. 420.    84 Tamże , s. 421.       64    wznowić wysyłając Winnicy  asza  Hulewicza  oraz   strażnika Aleksandra i   bracławskiego Czuryłę. przywitali jednak   strzałami zabili nie do pertraktacji.   Polakom zatem oblężenia,  jeśli   zająć Winnicę 85.   Okazało jednak, na nie czasu. jeńców   kozackich dowiedziano się o nadciągającej odsieczy dla miasta  –  miało   to kilka zadnieprzańskich, mirhorodzki,   połtawski, łubieński    nowo bracławski   wodzą Grozenki. upewnić co prawdziwości   tych hetman na w Kalnika,   podjazd wodzą koronnego Kalinowskiego,   swojego Wyruszył z po d nocą 18 19   marca. wysłał Jana który w   odległości km Winnicy, Lipowcem, się pułk   połtawski, idący na odsiecz Bohunowi. W krótkim boju spotkaniowym   polska przednia przeciwn ikowi została do   odwrotu. Polacy ponieśli przy tym spore straty i naprowadzili Kozaków   wprost pułk Kalinowskiego. podjął i utraty   wozów taborowych, zagarniętych we wsi Kochanówce, w połowie drogi   między Winnicą a Lipowcem,   odparł atak kozacki. Co   pochwycili jeńców, od których dowiedzieli się, że Bohdan Chmielnicki   stoi z wojskiem pod Białą Cerkwią, zaś na pomoc Winnicy wysłał kilka   pułków naczelnym Josyfa pułkownika   humańskiego. Z tymi  wiadomościami pułk S. Kalinowskiego powrócił   do obozu pod Winnicą 86.   W  tej  sytuacji  Marcin  Kalinowski  miał  dwa  rozsą dne  wyjś cia:   albo  natychmiast  wycofać  się  do  Baru,  albo  –   co  był o  bardziej   ryzykowne –  wyjść  naprzeciw nadcią gają cej odsieczy i pobić  Kozakó w   w polu, zanim dotrą  do Winnicy. Hetman zamiast tego zdecydował  się   na wzię cie miasta szturmem, zanim nadejdzie odsiecz. W tej sytuacji 21   marca zaskoczył o Polakó w pojawienie się  kilku tysię cy Kozakó w pod   Winnicą.  Hetman  podzielił  sił y  –   część  piechoty,  czeladź  i  tabory                                                       85 Opis działań zbrojnych i rozmów pokojowych pod Winnicą na podstawie M.   Nagielski, Kampania…, s. 420 -421.    86  Ekspedycyjej  kozackiej  diariusz…,  Stanisława dyaryusz   1643-1651,  wyd.  W.  Czermak,  w:  Scriptores  rerum  Polonicarum,  t.  19,   Kraków 1907,  s. 271.       65    zostawił  w mieś cie dla blokowania sił  Iwana Bohuna, obsadził  piechotą   i dragonią  most na Bohu, a z głó wnymi sił ami wyszedł  w pole przeciw   Kozakom.  Został  zatem  zmuszony  do  przyję cia  bitwy  na  przedpolach   oblęż onego  miasta,  mają c  za  plecami  Kozakó w  Bohuna.  Sytuacja   taktyczna  był a  zatem  niezwykle  trudna  i  wymagał a  zaró wno   spręż ystego dowó dztwa, jak i sprawnoś ci i dzielnoś ci wojska. Być  moż e   też  M.  Kalinowskiemu  udał oby  się  odeprzeć  atak  kozacki,  gdyby  nie   panika, jaka ogarnęł a pozostawioną  w mieś cie czeladź.  Jak opisywał  to   w  swoim  diariuszu  Stanisł aw  Oś wię cim:  Interim  w  kilka  godzin  na   dzień  puł kownik  humań ski  w  dziesią tku  tysię cy  na  pomoc  Bohunowi   idą c (o któ rym już  miał o wojsko przestrogę),  jakoby niespodziewanie z   nagł a napadł  a tak, ż e tylko na strzelenie z ł uku przez most na nowem   mieś cie  dał  się  widzieć  z  hukiem;  dopiero  ni  dobrej  rady  ni  sprawy,   tylkoż  cale  konfuzya  stanęł a  mię dzy  naszemi  a  trwoga  wielka,  któ ra   był a  i  bez  trą bę  ogł oszona.  Tak  w  tym  nagł em  razie  prę dko  przecie   przyszedszy  nasi  do  koni,  w  pole  z  chorą gwiami  od  Jakuszyniec  w   sprawie  stanę li;  drugie  chorą gwie  zwyczajnie  w  placu,  w  czele   monasteru,  gdzie  się  zawarli  Kozacy,  stali.  P.  wojewoda  [Stanisł aw   Lanckoroń ski]  skoczył  do  mostu,  odką d  przyszedł  nieprzyjaciel,  z   kilkadziesią t draganó w i kilka chorą gwi kozackich; tam ich odstrzelał.  I   nie  trzeba  się  był o  obawiać  nic  i  waż yć  tego  nieprzyjaciela  inaczej,   choć by był  z  nawię kszą  potę gą  przyszedł ( któ rej tak  dalece  widać  nie   był o), tylko  jakoby  go  nie był o albo  jakoby był  za  mil pię tnaś cie był,   ponieważ  już  był a Boh rzeka zebrał a. Atoli czeladź,  co był a u wozó w,   nic na to nie respektują c, strwoż ywszy się,  od koni, od wozó w uciekać   poczę li  i  niektó re  towarzystwo  z  pod  róż nych  chorą gwi  tamż e  w  tym   zaciś nieniu,  gdy  wozó w  poodbiegali,  swoi  swoichż e  rabowali,  szkodę   wielką  poczynili  sami  mię dzy  sobą.  I  tak  podobna  sprawa  był a  do   pilawieckiej, to tylko, ż e sprawą  wojsko poszł o, zwió dszy piechotę  i te   chorą gwie, któ re placu stał y, od pół nocy ku Barowi od Winnicy‖ 87.   Panika  i  ucieczka  czeladzi w do   miasta. Wykorzystał to   na tyły wojsk polskich. Marcinowi Kalinowskiemu nie pozostało w tej   sytuacji nic innego, jak zarządzić śpieszny odwrót. Wojsko wycofało się   ku  m stało w całą z na marca,   obawiając się ataku Kozaków. Na szczęście nie doszło do niego, jednak   poniesiona klęska i utrata wozów taborowych z żywnością i zdobytymi   łupami rozsierdziły żołnierzy. Hetmana oskarżano                                                       87 S. Oświęcim,  dz. cyt., s. 271-272.       66    wysokie przy Winnicy nieprzemyślaną   stamtąd, która pociągnęła za sobą utratę amunicji, armat i żywności 88.   Jak S. „hetman pomieszany z   niesprawy nagłego wojsko na i    nierząd,   ponieważ i sami srodze strudzeni i konie nużne, a jeszcze tym barziej,   że od wozów, od pojezdków, od czeladzi, żywności i od rynsztunków   odpadli‖ 89.   Jedenastodniowe walki pod Winnicą,  któ re rozpoczęł y się  nagł ym   atakiem  puł ku  Stanisł awa  Lanckoroń skiego  11  marca,  a  skoń czył y  21   marca bitwą  z odsieczą  kozacką,  wspartą  przez obroń có w, nie tylko nie   przyniosł y  powodzenia  stronie  polskiej,  ale  spowodował y  trudne  do   przecenienia straty materialne i moralne. Utrata znacznej częś ci wozó w   taborowych wł aś ciwie pozbawił a wojsko polskie zapasó w wojennych i   zdolnoś ci  do  aktywnego  dział ania.  Stracono  zatem  wszystkie  owoce   zimowej kampanii –  zaró wno ł upy, jak i teren,  któ rego nie był o komu   bronić.  M. Kalinowski wyprowadził  wojsko na pozycje wyjś ciowe –  22   marca Polacy stanę li na nocleg w Brahił owie nad Rowem, 23 marca w   Meż yrowie  i  24  marca  w  Barze.  Tu  dopiero  hetman  rozdysponował   stacje pomię dzy poszczegó lne puł ki, starają c się  ochronić  Podole –  sam   zostają c  w  Barze,  wysł ał  m.in.  puł ki  S.  Lanckoroń skiego  i  D.   Wiś niowieckiego  do  Chmielnika,  Aleksandra  Koniecpolskiego  do   Brahił owa.  Nie  był y  to  jednak  sił y,  zdolne  powstrzymać  ewentualną   kontrofensywę  kozacką:  Wojsko  bardzo  mał e  i  nieproporcjonalne   potę dze  nieprzyjacielskiej,  któ ry  się  już  złą czył  z  ordami,  a  pewnie   chorą gwie  suplementowe  nie  poś pieszają  do  wojska.  Jmp.  hetman   [Marcin  Kalinowski]  rotmistrzom,  choć  listó w  przypowiednich  nie   mają,  byle  chorą gwie  przyprowadzili,  daje  asekuracyją  i  sł uż bę   przypowieda‖ 90.   Nic  dziwnego  zatem,  e  wobec  zbliż ania  się  sił  kozackich,   zmę czona  armia  M.  Kalinowskiego  nie  był a  w  stanie  utrzymać   wyznaczonych  pozycji  (S.  Lanckoroń ski  nie  dotarł  nawet  do                                                        88 Tabory utracili m.in. Marek Sobieski, który dopiero 19 marca dotarł ze swą   chorągwią pod Winnicę oraz Stanisław Lanckoroński  –  tabory jego pułku padły   ofiarą czeladzi z pułków M. Kalinowskiego i D. Wiśniowiec kiego.  Na  temat   przebiegu pod 21 1651 i strat M.   Nagielski, Kampania…, s. 421 -422.   89 S. Oświęcim,  dz. cyt., s. 272.   90 Ekspedycyjej kozackiej diariusz…, s. 233. Zob. też M. Nagielski,   Kampania…, s. 422 -423.       67    Chmielnika  i  musiał  stanąć  w  bliż szym  Latyczowie,  o  czym  donosił   hetmanowi  litewskiemu:  Wię c  ż e  się  zdał o  JMP  wojewodzie   czernihowskiemu  [Marcinowi  Kalinowskiemu]  z  Winnicy  retirować   wojsko ku Barowi, gdy nieprzyjacielskie sił y invalescere poczęł y. Ską d   mnie z puł kiem  do Chmielnika  ordynował,  gdzie  już  w  drodze bę dą c,   podjazd  mó j  z  podjazdem  nieprzyjacielskim  uczynił  kongres  w   Chmielniku,  tam  Tatarowie  i  Kozacy  konsystencją  sobie  uczynili.   Przyszł o  mi  się  tu  zatrzymać  z  puł kiem‖ 91).  Już  kwietnia  hetman   rozkazał  wojsku  opuś cić  wyznaczone leż a i  wycofać  się  do  Kamień ca   Podolskiego.  Przed  12  kwietnia  Iwan  Bohun  bez  walki  zajął  Bar,  z   któ rego  uciekł y  trzy  chorą gwie  polskie,  pozostawione  przez  M.   Kalinowskiego.  Ustę pują c  przed  Kozakami,  M.  Kalinowski   skoncentrował  wojsko  pod  Kamień cem  Podolskim  22  kwietnia.  I  tu   jednak  nie  wytrzymał,  nę kany  przez  brak  ż ywnoś ci  i  wieś ci  o   nadcią gają cym  nieprzyjacielu.  W  dniu  7  maja  Polacy  ruszyli  w  stronę   głó wnej armii, któ rą  gromadził  hetman wielki koronny Mikoł aj Potocki   pod  Wł odzimierzem  Woł yń skim.  Dodajmy,  e  odwró t  nastą pił  w   ostaniej  niemal  chwili,  gdyż  dwa  dni  póź niej  pojawili  się  pod   Kamień cem Podolskim Kozacy pod wodzą  asauł a Demki Lisowca. Ich   zadaniem  był o  osaczenie  wojsk  hetmana  polnego,  tak  by  Bohdan   Chmielnicki  zdąż ył  pobić  rozdzielone  sił y  polskie  i  powtó rzyć  sukces   kampanii  1648  r.  Marcin  Kalinowski  zdąż ył  jednak  dotrzeć  do  sił   głó wnych, przyprowadzają c 22 maja do obozu pod Sokalem zaledwie 6   tys.  wynę dzniał ych  ż oł nierzy  –   a  wię c  poł owę  tego,  z  czym  zaczynał   kampanię 92.   Oczywiste fiasko wyprawy M. Kalinowskiego widoczne był o już   dla współ czesnych. Wojewoda kijowski Adam Kisiel, któ ry stracił  pod   Winnicą  krewniaka,  alił  się:  Z  towarzystwa  i  sł ug   nieboszczykowskich,  któ rzy  ciał a  te  biedne,  opł akane  ostatki   przyprowadzili,  zrozumiał em, ż e tam  w  wojsku  naszem  nie  dobrze się   dzieje  i Bohun  jeszcze  nie  wzię ty był,  a na  każ dy dzień  tracono  ludzi   sieł a. Owo zgoł a ta wojna zaczę ta na wytracenie ostatka ś lachty polskiej   […]  jeszcze się  wojna nie zaczęł a, a już  wojsko wniwecz obró cone i co                                                       91  S.  Lanckoroński J. Latyczów, III r.,   kancelaryjny…, s. 579.     92  Na odwrotu polskich Baru Kamieńca ku   siłom głównym zob. M. Nagielski,  Kampania…, s. 424 -428, tenże,  Oblężenie   Kamieńca przez  ły  -tatarskie  w  maju  1651  roku,   „Barok‖, 2001, R. 8, nr 15, s. 186 -190, R. Romański,  dz. cyt., s. 81-84.       68    przedniejsze  ludzie  giną‖ 93.  Wtó rował  mu  S.  Oś wię cim,  piszą c: „ Był o   tego  wojska  zrazu  okoł o  dwunastu  tysię cy,  teraz  jednak  nie  masz  go   wię cej sześć  tysię cy i to lubo zrazu był o komunne, teraz barzo nuż ne i   tak sami ustawicznymi pracami nadweręż eni, jako i konie cale od fatygi   znę dzione.  Chorą gwie,  tak  polskie,  jako  i  cudzoziemskie,  barzo  kuse;   towarzystwa  niemał o,  a  czeladzi  wielka  część  piechotą‖ 94.  Zdanie  to   podzielają  ró wnież  historycy,  wskazują c  na  niewykonanie  zał oż onego   planu kampanii,  zniszczenie  wojska i wrę cz przyś pieszenie  wojennych   przygotowań  kozackich  i  tatarskich95.  Marcin   Kalinowski   potwierdzi ł   swoją  reputację  męż nego i porywczego, ale nieprzezornego dowó dcy, w   dodatku  konfliktogennego.  Zatarg  ze  Stanisł awem  Lanckoroń skim   osł abił  autorytet obu wodzó w, a po niefortunnym zakoń czeniu kampanii   obaj oskarż ali się  nawzajem o doprowadzenie do takiego stanu rzeczy96.      Podsu mowuj ą c,  musimy  stwierdzić,  e  kampania  zimowa  M.   Kalinowskiego  nie  przyniosł a  oczekiwanych  efektó w  –   z  wyją tkiem   utrzymania wpł ywó w polskich w zaprzyjaź nionej Moł dawii, co jednak   był o  celem  ubocznym  akcji.  O  niepowodzeniu  zadecydował a  przede   wszystkim męż na obrona Winnicy przez Kozakó w Iwana Bohuna oraz   nieudolność  polskiego dowó dztwa, któ re nie potrafił o ani powstrzymać   kozackiej  odsieczy,  ani  się  przed  nią  uchronić.  W  cią gu  cał ego   powstania  Bohdana  Chmielnickiego  Winnica  wtedy  wł aś nie  odegrał a   swoją  najważ niejszą  rolę.  Co prawda  wojska kozacko-tatarskie  został y   pokonane w wielkiej bitwie pod Beresteczkiem 28-30 czerwca 1651 r.,   ale  stoczono  ją  na  Woł yniu,  daleko  od  centrum  Ukrainy.  Zmę czone   dł ugą  kampanią  wojska  polsko-litewskie,  mimo  zdobycia  Kijowa,  nie   był y  w  stanie  rzucić  Kozaczyzny  na  kolana  i  hetman  wielki  koronny                                                       93 A. Kisiel do Z. Gorajskiego, Huszcza, 23 III 1651 r., w: S. Oświęcim,  dz.   cyt., s. 274.   94 S. Oświęcim,  dz. cyt., s. 284.   95  W.  dz.  cyt.,  s.  463  i  przede  wszystkim  M.  Nagielski,   Kampania…, s. 428 -429. Autor ten za jedyny sukces kampanii uznaje nabycie   doświadczenia wojennego przez nowo zaciągniętych żołnierzy.    96  S. do Brzozowskiego, 5 1651 w:   Diariusz kancelaryjny…, s. 603 -604. „Teraz o pieniądze się starają dla wojska   kamienieckiego, nie dłużej  subsistere,  tak  je  dobrze  p.  hetman   polny przystroił: a przecie na króla i na dwór wina, że my winni, że oni i pod   Winnicą, pod wozy  acili‖  –   Andrzej  Miaskowski,  stolnik   halicki NN., pod 31 1651 w: Zakładu   Narodowego Ossolińskich Wrocławiu, rkps 225, 353. też   Nagielski, Kampania…, s. 423       69    Mikoł aj  Potocki  musiał  zadowolić  się  podpisaniem  nietrwał ej  ugody   biał ocerkiewskiej.  Dał o  to  Bohdanowi  Chmielnickiemu  moż liwość   przeczekania  niekorzystnej  sytuacji  i  wznowienia  wojny  w  1652  r.,   kiedy  to  rozgromił  armię  koronną  pod  Batohem.  Dowodził  tam   ponownie  Marcin  Kalinowski,  a  i  dział ania  wojenne  prowadzono  na   Bracł awszczyź nie,  podobnie  jak  zimą  r.  Nie  wiemy  oczywiś cie,   czy ewentualny sukces kampanii zimowej 1651 r. zmienił by póź niejsze   losy  wojny  –   niewą tpliwie  Polacy  zaczynaliby  kampanię  letnią  w   lepszej  sytuacji  strategicznej.  Co  jednak  wiemy  na  pewno  –   i  co   skuteczna obrona Winnicy potwierdził a –  to iż  ludność  ukraiń ska był a   zdecydowanie  przeciwna  powrotowi  do  stanu  sprzed  1648  r.  i  dalsza   polska obecność  na Ukrainie zależ ał a od porozumienia się  z Kozakami.   Tego zaś,  jak wiemy, w sposó b trwał y nie udał o się  osią gnąć.    Aneksy ź ró dł owe     Kampania  zimowa  Marcina  Kalinowskiego  w  1651  r.  był a   pierwszym  poważ niejszym  starciem  polsko-kozackim  od  czasó w  walk   w  latach  1648-1649,  przerwanych  zawarciem  ugody  pod  Zborowem.   Wzbudził a zatem w Polsce zrozumiał e zainteresowanie współ czesnych,   któ rzy  –   zł aknieni  sukcesu  –   chę tnie  wierzyli  w  doniesienia  o   zwycię stwie nad Kozakami. Utwierdzał y ich w tym zresztą  począ tkowe   powodzenia,  jakim  był o  niewą tpliwie  zdobycie  Krasnego,  zabicie   Danił y  Nieczaja  i  opanowanie  pogranicza  podolsko-bracł awskiego.  W   korespondencji  z  tamtego  okresu  pojawia  się  oczywiś cie  ró wnież   Winnica.  Co ciekawe,  począ tkowe  doniesienia  mó wił y  o  jej zdobyciu,   rozgromieniu odsieczy kozackiej itp. Dopiero póź niej zaczęł y docierać   prawdziwe  informacje,  a  wraz  z  nimi  pojawił a  się  refleksja  na  temat   przebiegu  i  skutkó w  kampanii.  Niż ej  zaprezentujemy  fragmenty   ź ró dł owe,  pochodzą ce  z  nie  publikowanego  dotą d  Diariusza   kancelaryjnego  Janusza  Radziwiłł a,  wó wczas  hetmana  polnego   litewskiego.  Otrzymywał  on  informacje  o  wydarzeniach  na  Ukrainie,   bą dź  od samych autoró w i ś wiadkó w wydarzeń,  bą dź  w formie odpisó w   listó w,  pisanych  przez  tychż e.  Diariusz  przechowywany  jest  w   Archiwum  Głó wnym  Akt  Dawnych  w  Warszawie,  w  Archiwum   Radziwiłłó w,  dz.  VI,  nr  3697.  W   niniejszym   wyborze     skoncentrowali ś my  się  na  doniesieniach,  dotyczą cych  dział ań  pod   Winnicą  i  ich  oceny,  któ re  mogą  posł uż yć  za  materiał  ilustracyjny  do                                                       97 Szerzej o samym Diariuszu zob. M. Nagielski, Diariusze radziwiłłowskie w   zbiorach VI Radziwiłłowskiego Archiwum Akt   Dawnych, „Miscellanea historico -archivistica‖, t. 13, Warszawa 2001, s. 35 -50.       70    artykuł u. Peł ną  edycję  naukową  Diariusza kancelaryjnego przygotowuje   zespół  badaczy z Instytutu Historycznego Uniwersytetu Warszawskiego   pod kierunkiem prof. Mirosł awa Nagielskiego i z udział em piszą cego te   sł owa.  Niniejszym  pragnę  też  podzię kować  Panu  Profesorowi  za   udostę pnienie przedstawianych poniż ej materiałó w ź ró dł owych.   1. Lanckoroński Adama Murachwa, III   1651 r., Diariusz kancelaryjny…, s. 557 -558.   Tepescit  już  ardor  tej  naszej  komisjej,  lubo  desiderium   uspokojenia  Ojczyzny  był o  inflammatum,  ale  iż  nie  tylko  1ma  Martii   minęł a, i octavam już  przeszliś my przez ł askę  Bożą,  a ja o niej ż adnej   nie mam wiadomoś ci. Że  sperare nie mogę, aby  cum effectu miała być   bono  Reipublicae,  magis  despero. jednak   wojewodę  howskiego Kalinowskiego],   ufacilitowawszy kraj ten podniestrski, nie przechodzi za linią, prócz co   wysieczony i zniesiony Jampol, ale z tego zakątku idzie z wojskiem do   Winnice stawa linii czoło nieprzyjacielowi, i   pacatis  mediis  traktować nim  non  desint  jeszcze  remedia  i   hostiles  conatus  chciał  exerere, mu Tego   abyś WMMPan, jako wielki tej Rzeczypospolitej filar, dopinał, wielce   życzę. był rozumienia, co pospie szyć   Winnicy, i tam sprowadzić zręczno nam   trzem tu w będącym i starosta   żytomierski 98  i podsędek  99  tu z   głową tej łacniej było traktować  authoritate   comitiali  postanowione  negotium. już za że schyłek   zimy uczyni i armistitium i komisją, choćby przysłana była i  contentus   stanął  utriusque partis impediet do kilku niedziel, co dzień już większej   spodziewając się rezolucji. Lepiej by  nam przecie już zostawać  in simul,   et in uno  [558] comitatu, bo patrząc na imprezy nieprzyjacielskie i ku   Pawołoczy posunąć  in  optionem.  O tym  tedy  ja   się znosząc z WMMMPanem o braterskiej konfidencji, życzę abyś   raczył  sine mora sensum suum declarare, nie bez podziwienia zostając,   że choć ja często piszę do WMMMPana, nie prętkie odnoszę responsy.   My tu zostajem teraz w jednym pułku i braterskim skonszaftowaniu z   JMPanem starostą czerkaskim 100 MMPanem, spólnym już dla Ojczyzny                                                       98 Krzysztof Tyszkiewicz Łohojski, zm. 1660, starosta żytomierski 1649 -po   1655.   99 Mikołaj Czuryło, podsędek bracławski.    100  Mikołaj Kisiel h. własnego (ok. 1605 -1651) - starosta czerkaski od 1650 r.;       71    i p rzywykłszy w okazjach etc.  in   reliquo ceremonia.   2. Kisiel Andrzeja  101  i  Hieronima   Radziejowskiego102, Huszcza, 19 III 1651 r., Diariusz kancelaryjny…, s.   559.   Przyszł a  już,  nie  wą tpię,  do  WMMMPP  wiadomość  o  dobyciu   Winnice  i  tam  zniesieniu  Bohuna103  zdrajc ę,  gdzie  przodkują c  z   JMPanem  wojewodą  bracł awskim  [Stanisł awem  Lanckoroń skim],   jedyny  najmilszy  brat  mó j,  jedyna  spes  utrapionego  domu  mojego,  a   nieszczę snej  staroś ci  mojej  podpora,  pan  starosta  czerkaski  [Mikoł aj   Kisiel],  krew  obficie  wylawszy,  dwa  postrzał y,  jeden  z  ł uku,  drugi  z   samopał u  odnió sł szy,  poległ,  a  potym  pod  samym  parkanem   odstrzelany, zostawszy na placu tyrań sko dobity i dosieczony. […]    3.  Seweryn  Potocki  do  Szymona  Pawszy104,  Wieledniki,  27  III    16 51 r.,  Diariusz kancelaryjny…, s. 545.    […]  Chorą giew  JMPana  starosty  ż ytomierskiego  [Krzysztofa   Tyszkiewicza] pohał asowano w Winnicy, ale za ł aską  Bożą  bez szkody   wielkiej. Takż e i chorą giew pana Siekierzyń skiego. Wozy odgromiono i   towarzystwa  dwó ch  pana  Wituń skiego  i  pana  Trypolskiego  zabito  i   czeladzi kilka. W Winnicy Bohuna w kilku tysię cy zbito, któ ry się  był   zaparł  w  klasztorze  jezuickim.  Tamże prochami i   Zaczym wojsko nasze w Przyłuce i w Lipówce. Zaczem pan Aksak 105   wszedł był za  pułkiem umańskim  –  żeby mieli coś tam potracić, tylkoż   jeszcze niepewna. Z Ukrainy też taka wiadomość, jakoby Chmielnicki   miał z Tatary temi czasy prosto zmierzyć do obozu, bo też się kazano   chorągwiom prosto do obozu kwapić. […]    4. Andrzej Leszczyń ski do Janusza Radziwiłł a, Warszawa, 29 III   1651 r., Diariusz kancelaryjny…,  s. 554.   Wziął em  dwoje  pisanie  prę tko  jedno  po  drugim  od  W.Ks.Mś ci   MMPana, z któ rych uznawam nieodmienny afekt W.Ks.Mś ci przeciwko                                                                                                                 zginął 11 III 1651 r. pod Winnicą.    101 Andrzej Leszczyński, zm. 1658, biskup chełmiński, kanclerz wielki koronny   1650-1653.   102  Hieronim Radzie jowski, zm. 1667, podkanclerzy koronny 1650 - 1652.    103 Iwan Teodorowicz Bohun, zm. 1664, od lutego 1651 r. pułkownik   bracławski.    104  Szymon h. zm. rotmistrz kozackiej   dowódca pułku w wojsku litewskim.    105  Gabriel Aksak, zm. 1655  –  rotmistrz w wojsku koronnym.       72    sobie. Za któ ry wielce podzię kowawszy, wszelaką  moję  ochotę  do usł ug   W.Ks.Mś ci  we  wszytkich  okazjach  cale  ofiaruję.  e  Pan  Bó g  wojsku   koronnemu,  lubo  w  mał ej  bardzo  liczbie  bę dą cemu,  szczęś ci  i   bł ogosł awi, jest Majestatowi Jego za co dzię kować.  A to i teraz ś wież o   Winnicę  szturmem  wzię li  i  tam  Bohuna  puł kownika  z  kilką  tysię cy   znieś li,  luboć  i  nie  bez  szkody  jakokolwiek  naszych,  mię dzy  któ rymi   pan [Mikoł aj] Kisiel starosta czerkaski poległ.  [...]   5. Hieronim Radziejowski do Janusza Radziwiłła, Warszawa, 29   III 1651 r., Diariusz kancelaryjny…, s. 555    Od  JMPana  [kasztelana]  krakowskiego  [Mikoł aja  Potockiego]   wiadomość,  jakoby  wojsko  nasze  za  linią  dalej  progredi  nie  miał o,   contraria  rerum  gestarum  serie  refutatur.  Bo forteca   potężna  ad  obsequium  cum  strage  w  nieprzyjacielu  przywiedzione.   Jampol  za  linią  sedes  wszytkich buntów, na   czas czatą wysieczony do ogniem   zniesiony. Winnica, pod którą JMPan starosta czerkaski [Mikołaj Kisiel]   i Meleszko piętnastą na załamawszy   potonęli, w Bohun zawarł był, dalej   przepuszczał wojska naszego, ten który przedtym Nieczajowi szedł na   odsiecz do Krasnego, die 12 Martii szturmem wzięta. Pułkownik zabity,   buntownicy wszyscy wysieczeni. Głuch pułkownik umański , który mu   szedł odsiecz, uszedł. zgoła  a  die  19   februarii  żadnego wojsko przy wojewodzie   czernihowskim non transegit otiose. […]    6. Karol (?) Potocki106  do matki, Winnica, 18 III 1651 r., Diariusz   kancelaryjny…, s.  543.   Przybywszy do wojska 12 Martii zastałem IchMMPP żołnierzów   naszych zabawce Bohuna, w czerńców   tamecznych się, nim tego został,   ludziach luboć bardzo ale dosyć tego   uczynił, osobliwie pana czerkaskiego   [Mikołaja i Meleszka Boh miasta z   chorągwiami dawszy, miasta uczyniwszy                                                       106 Nie wiadomo, o jakiego Potockiego chodzi. W korpusie M. Kalinowskiego   swoje mieli: Potocki, generalny Andrzej   Potocki,  starosta  halicki  i  Karol  Potocki,  podczaszy  podolski  (M.  Nagielski,   Kampania…, 431). że uczestniczył walkach   Potocki –  zob. M. Nagielski, Potocki Karol, w: PSB, t. 28, Wrocław 1984, s.   83-85.       73    załamanych lodzie zabili Ciało   Meleszkowe i Baru a pana   czerkaskiego psi rękę i i naleziono.   Tamże JMP bracławski Lanckoroński]   się kąpał na tymże płonie, bo zbiegał do zamku, żeby z miasta tam nie    wpadli i kijmi wziął po grzbiecie smaczno. Szturmu przy mnie jeszcze   nie jako bytności ale się   bardzo dobrze. Radzić nie mogli, chyba ich już morzyć głodem a z dział   macać, które bardzo im nie smakują. Języków mamy,  że żywności omal   i prochu mają, do wody przystęp jest im bardzo trudny, bo nasi bardzo   ich macają we dnie z szańcu swego, w którym i przez noc zostawaliby,   by piechota jedno że omal jej jest. A niebezpieczna zostając przez noc   dla spracowania wielkiego, bo ustawnie strażami dziennemi i nocnymi   czatami, podjazdami głąb w wojsko spracowane być   bo dziś wyszła do Z też do   Niemirowa, gdzie się zaparło kilkanaście tysięcy Kozaków z Głuchem,   który s zedł posiłek w starym się   fortyfikuje bardzo. […]    7. Lanckoroński Maksymiliana  107,   Misajkowce, 5 IV 1651 r., Diariusz kancelaryjny…, s. 603 -604.   Ustąpiliśmy z Winnice niepotrzebnie, nie wiemy dlaczego i przed    kim,  gdzie  ja  praesagebam(?), jeno się  Extrema   calamitates  sequuntur, na potem wszytką   Rzeczpospolitą i tak się stało, że się wojsko wniwecz zrujnowało: a z   Ojczyzną Bóg wie, co się dziać będzie, plebs już tam w zadzi e wszytko   insurrexit.  Bunty  podniestrskie  reflorescunt, umniejszyli   znacznie potęgi Chmielnickiemu, to mu jej wiele przybyło. Wojsko w   głodnym musi. Tamte któreśmy   byli z rąk nieprzyjacielowi wydarli, już z nowu oddajemy, da to tedy uno   inconveniente  sequentur  mille. ustąpiwszy Winnice, tego   rozumienia, że [604] zasadzi się wojsko przy Barze. Rozprawił i JM Pan   hetman [Marcin Kalinowski] pułki po stanowiskach, mnie iść rozkazał,   moim księcia  ci Wiszniewieckiego obiema   szczupłemi Chmielnika, idąc, co Latyczowa   przyszedł, miałem, do Konstantynowa   przyszedł Tatarów i pułk Kozaków. Posłałem pod nich trzy chorągwie i   ochotnika przybrało się, k tórzy na nich uderzyli. Nad ordą starszy był                                                       107  Maksymilian  Brzozowski,  kasztelan  kijowski  od  lutego  1648  r.,   awansowany 6 V 1653 r. na wojewodę brzes ko-litewskiego.       74    Kali Kozakami Krysa pułkownikiem   zdarzył, że i starszy Tatar zginął, wiele zginęło i potonęło tak w polu   jako po prócz co żywcem przywiedli i   Kozaków   niemało, JMP. posłałem,   dowodniejszych języków nie miał. A  interim  przysłał mi ordynans JMP   hetman, szedł temi pod któremu   ordynansu  JMPana  hetmana  parendo  szedłem temi   które byli przy mni e, tam, gdzie mi ukazano, zwłaszcza abym się z nim   schodził w Mikitińcach, lubom w tym zło Ojczyzny naszej widział, tak   wielkie, nagłe, niepotrzebne czyniąc retirady.          Віталій  Тучинсъкий     ХМІЛЬНИЦЬКИЙ ЛІТОПИС ЯК ДЖЕРЕЛО ДО    ІСТОРІЇ УКРАЇНО -ПОЛЬСЬКИХ ВІДН ОСИН НА ПОДІЛЛІ   НАПЕРЕДОДНІ ТА У ПОЧАТКОВИЙ ПЕРІОД    ВИЗВОЛЬНОЇ ВІЙНИ ПІД ПРОВОДОМ БОГДАНА   ХМЕЛЬНИЦЬКОГО       Одним із найважливіших завдань сучасної історичної науки є   поповнення   та джерельної вітчизняної   всесвітньої історії. Основним джерел ом вивчення історії України та   її окремих регіонів доби середньовіччя є літописи.  Свою назву вони   отримали того, виклад в літописах   по чинався  словами "в літо".    Автор ставить мету джерелознавчу   характеристику   Хмільницького як пам‘ятки   місцевого що надзвичайно та   трагічні сторінки україно  - польських взаємин середини  XVII ст.    Хмільницький належить маловідомих   недостатньо вивчених в Україні та П ольщі літописних джерел  XVII   ст. Його значення як цінного історичного джерела полягає в тому,   що є літописом,  на   напередодні та у початковий період Визвольної війни 1648 -1657 pp.   під проводом Б. Хмельницького.    Оригінал  топису, займає рукописних   зберігається Відділі Державного музею   Російської  рації Москви зібрання   Історичний що  охоплює 1636 -1650  pp.,   знайдений істориком  XIX  ст.  О. та       75    видрукуваний Київською Тимчасовою Комісією  для розбору давніх   актів 1878 як до Самовидця 1.  того   літопис разу видавався. Хмільницького  су   зверталися історики -джерелознавці.  Вперше дослідив   М. Марченко 2. Значний внесок у вивчення історичної пам'ятки вніс   авто ритетний український Ю.  3.   Про  ня як джерела у   узагальнюючій  С.  4.  літопис   історіографічне характеризується навчальному   посібнику та  6. літературний   літопис і багатотомній української   літератури" 6. джерело предметом   науковців  ицького педагогічного   імені Михайла Коцюбинського 7.   Хмільницький є суті в   систематично, майже років свої   спостереження невідомий автор. Він був мешканцем м. Хмільника,   ймовірно вихід цем із заможних міщан та сповідував православ'я.    На літопису характеризує що   відбувалися у Хмільнику в другій половині 30 -х  pp. XVII ст. Його   увагу міські перебування Хмільнику   турецького постій жо внірів. літописі   інформацію поїздку війти до   татар у 1637 р. Творець літопису досить оптимістично дивився на   оточуючу його дійсність, не відчуваючи на собі соціального гніту.   Він жалем що хмільн ицький Л.   Жолкевський "добрим а наступник Стогнів   теж "пан це злий".    Коротко та без будь -яких емоцій автор інформує про поразку   козацько -селянського повстання 1637 р. під Кумейками та про те як   поляки через полон еного повстанців   Павлюка. Однак, слід  значити, що літописець висловлював і різке   невдоволення в Посполитій Так,   засуджує свавілля польських солдат, що перебували у Хмільнику,   співчуває становищу народ у, страждав   голоду. Згадуючи про неврожай 1637 р. автор пише: "В петрівку по   дванадцять було їли листя, і   Важко поживитися до врожаю в   році була жито і диво    щоб       76    побачив сніп жатий, бо тієї весни три місяці не було дощу. Збулося   пророцтво Ісаї: хто хоч і сто мір посіяв, ледве одну взяв" 8.   Говорячи голод р. відмічає знамення   майбутніх  соціальних потрясінь: "І серпи і коси кували н а зброю, і   недаремно земля тряслася, трясли і ляхи козаків.   зафарбувалися від крові людської, повні були болота трупів ляхів, а   повні палі були трупів козацьких по містах". 9   В 40 -х  pp.  XVII  ст. в міру загострення соціальних протиріч,   автор  переходить опозицію політики Речі   Описуючи  оточеного Збаражем   війська, із відмічає: ляхи біду   терпіли. Хліб був один по шість золотих. Коней їли не тільки бідні   хлопи, й  ни. пам'ятати експедицію Збараж   місто . Велику кількість міст татари з козаками зруйнували і збитків   безмір них вчинили". 10    В літописі знаходимо також кілька поширених оповідань про   початок  Визвольної війни 1648 -1657 pp. - поразку польських ві йськ   під Жовтими  Водами та Корсунем: "Бо ляхи у великий піст пішли на   козаків, Вкраїну, Богдан гетьман   побив їх і обох взяв спочатку на Жовтій, де син гетьмана Потоцького   загинув, а потім під Корсу нем, де і самого вже гетьман а Потоцького і   Калиновського, гетьмана  поль ного, в неволю татарам повіддавали,   16 травня " 11.   У літописі також дані   тільки місцевого значення. Там коротко описано хід бойових дій як   на так Південно -Східній  ні. про   повстанських М. в Тульчині,   Махнівці, Бердичеві та інших містах. "А козаки за ляхами пішли і   міста, ті поплюндрували, та жидів   комори скрині Кривоніс іншими  овниками   Немирів, Животів, Махнівку, Бердичів попустошили, ледве втекли   Вишневецькі. У Тульчині багато панства загинуло. В Полонному,   Костантинові -Старому ріки  12. літопису   наводить свідчення про під "І     ляхів,  а повтікали. були ставки болота   лядських" 13.   Документ містить відомості про перебування 15 червня 1649 р.   у Хмільнику гетьмана Б. Хмельницького. Автор болісно переносить   страждан ня під Визвольної із  та   пише дії які союзниками Хмельницького       77    грабували знищували населення. міст   поплюндрували, попустошили, і ґвалтували,   податки брали, та і труднощів   чинил и. душечка не і орду  14.   літописі свідчення захоплення без Б.   Хмельницького 30 травня 1649 р. Старокостянтинова та інших міст.   О писуючи події 1650  p., коли тимчасово припинилися військові дії,   літо писе ць зазначав, "мало людям бідним було відради", маючи на   увазі неврожаї, дорожнечу, а також голод.    Автор засуджує дії німецьких найманців на польській службі,   від  жителям було ніж татар, жалем   пише багаточисельні що  призвели спустошення   Хмільника.    Однак, наведені в літописі окремі статистичні дані вимагають   уточнення. Так, на нашу думку, слід вважати перебільшеними дані   літопису  пр o те, що під Збаражем козацьке військо нараховувало 500   тис., вій сько 300  . слід що   літописі чіткіше, ніж у інших літописах  XVII ст. окреслено поняття   України та українського народу.    В є про 24 1637 та   квітня  p., також затемнення лютого р.   Автор  наводить про на культури   впродовж 30 -40-х  pp. XVII ст.  Літопис містить окремі свідчення з   історії церковного життя України того часу, зокрема, автор коротко   згадує про призначення в 1641 р. митрополитом Петром Могилою   Арсенія Желіб овського єпископом Луцьким.    Цінність літопису в що   автор був сучасником описаних подій, а крім нього ми знаємо лише   Софоновича,  -Романовського Гунашевського   сучасників війни  -1657  pp.  пам'ятник   написаний, вказував Марченко, близькою   української народної мови Правобережжя. Літопис незважаючи на   його значно та свідчення   Самовидця, Г. Граб'янки та С. Величка про події напередодні та у   поча тковий період війни під проводом Б. Хмельницького.    Перспективним, нашу видається   вивчення літопису оригінального   джерела, у його іншими та   польськими джерелами того часу.          78    Д ЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА    1. Летопись Самовидца по новооткрытым спискам.  - К., 1878.  - С.77 -  81; 2. Марченко В.П . Українська історіографія (з   Х IХ ст.).  - К, 1959.  - С.50 -51; 3. Мыцык Ю. А. Украинские летописи Х VII века.  -   Днепропетровск,  1979.- С.51 -53; 4. Макарчук С.А. Писемні джерела з історії   України. -Львів, 1999.  –  С.   294. Коцур Коцур Історіографія   історії  -  Чернівці,  -    С.96 -97;6.    Української    літератури.   У   8т. -  К.,  -Т.  -С.293 -294; Ту чинс ький   Слободинська Хмільницький літопис.  -  Вінниця, 2003; 8.  топись   Самовидца по новооткрытым спискам,  -с.78; 9. Там само. - С.79; 10. Там   само.  -  С.80; Там 12. само.  -  С.79 -80; 13. само.  -   С.80;14.Там само. -С.81.          Ю р ій Степ анчук    ДІЯЛЬНІСТЬ БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО В   УМОВАХ ВІЛЕНСЬКОГО ПЕРЕМИР’Я МІЖ РОСІЄЮ ТА   ПОЛЬЩЕЮ 1656 Р.       Постать Хмельницького до викликає   зацікавленість серед  -спеціалістів, і кіл   громадськості. він  фундатором   державності  XVII  ст. „каменем у   оцінках діяльності українсько -російський   союз р., згодом до інкорпорації   Росією.     У статті ставить мету  казати   дипломатичні застосовував аби   молоду державу іноземного після   Переяславської Адже, союз з   проти не проблему безпеки Б.   Хмельниц ького. держава стала   політичним військовим для у із   Річчю Навпаки, того дотримуватись   Переяславських угод та „Березневих статей‖ Москва, за спиною в   України, заключає 24 жовтня 165 6 р. сепаратний мир із Польщею   (Віленське За передбачалося між   цими воєнних обрання царя   польський трон, спільні воєнні дії проти Швеції та її союзників [1,   с. 69].       79    На автора, варто  ачувати уряд   лицемірстві. середині  XVII  ст. і перебували   різних  -політичних і відмінні   внутрішні зовнішньополітичні Монархічна до   цього без затрат та  юдських   ресурсів поширювала свої територіальні володіння все далі   на Вона Сибір, вийшла берегів   Льодовитого та Тихого океанів, розпочала експансію на Камчатку   та Курильські острови. Приєднані території почали давати шал ені   прибутки до царської казни  [2, с. 282].     Західний напрям геополітичної активності Росії не був таким   вдалим.  У  війнах   з   Польщею   та  Швецією   вона  втратила   вихід до   Балтійського Сіверську та    [2, 277].   Природно, ці Мос ква обов‘язково   повернути  при першій можливості.    Проте, учасником арені   військово -політичних Росія лише 1654 Хоча,   прийняти у вона значно Починаючи   1648 Б.  вісім звертався Москви   проханням військову У відношенні   російський В. політику   характеризував вона шести з   цікавістю як Хмельницького,  а   татарами Зборовом Берестечком, до як   Україна союзниками -татарами усобицею,   нарешті, Україна знищилася решти, прийняли   свою високу руку‖ [3, с. 22].     Спільні воєнні дії України і Росії проти По льщі розпочалися   у квітні 1654 р. Проте, російський стратегічний план не передбачав   широкі наступальні дії на території України. Нанесення головного   удару на князівство, лінії   Смоленська. фронт Польщі лише    другорядне, допоміжне значення. Взаємодопомога між Україною та   Росією полягала в тому, що частина українських військ мала іти в   Білорусію допомогу російській На   російського і Литву 18   тис.  козаків командуванням полковника   Золотаренка. Війська захопили Гомель, Бихівський, Кричевський і   частину Могилівського повітів. В липні 1655 р.  –  захопили Вільну.   У більшості білоруських і литовських міст почалося «покозачення»       80    населе ння, присягали вірність гетьману   визнавали його владу  [4, с. 311].     Поширення влади Білорусію Литву   відповідало московського Козацький у   Білорусії набув значної чисельності й заважав ца рському   проведенні на території політики.   добившись Б. виведення військ   Білорусії, вирішила зробити Для в   Смоленську сформовано на з Змєєвим,   який   змусив українських зі   Дубровенського, Оршанського та Могильовського повітів  [5, с. 3].     Поряд з цим, було вирішено розпочати активне втручання у   суспільно -політичні процеси в Україні. Першочерговим завданням   на реалізац ії курсу кардинальне   російської  -політичної на   території, що мало забезпечуватися введенням російських воєвод з   гарнізонами і в найбільші міста України. Цар Олексій Михайлович   та його найближче оточенн я сподівалося таким чином впливати на   дії уряду контролювати в В   перспективі заходи царському можливість   прибрати до своїх рук адміністрацію краю  [5, с. 2].     Відзначимо, що вперше російські воєводи прибули  до Києва   23 лютого 1654 р. Воєводи Федір Куракін і Федір Волконський з   військом дві чоловік з гарматами   зупинилися Подолі, незабаром збудували   фортецю Старому біля воріт  –   з   острогом,  и мостами. російські в   виконували насамперед представницьку роль як постійне російське   посольство Україні. наказано не в   український суд  [4, с. 310].     Але, через півтора року, царський представник Ф.М. Ртіще в   вже незадоволення уряду що   російський у живе коштом   скарбниці, не кошти  Москва не   приховувала незадоволення що королівськими,   монастирськими  і містами, та   володіли і Запорозьке, всі з ішли   гетьману, а не царю. Докоряли гетьману і за те, що він спілкується   з послами, шведськими угорськими,   царського на те указу  [5, с. 3].       81    У столиці були   несподіваним зближенням Росії і Польщі. Великою неприємністю   для і було що делегацію,   прибула у Вільно   Гапоненком , до переговорів не допустили.     Гетьман козацька справедливо що   попередні України Росією не   політичної Приймається про нового   військового союзу проти Польщі із Семиградським князем Юр ієм   Ракоцієм.     18 жовтня 1656 р. у Чигирині Хмельницький та представники   Юрія підписують про та   співробітництво [4, с. 328]. В угоді також зазначалося, що  Юрій   Ракоці буде поставлений королем Польщі.    У козацькі  ка, орудою   Ждановича, війська князя,   Розпочався знаменитий рейд по території Польщі, внаслідок якого   союзниками взято Варшаву низку міст.   Незважаючи те, козаки побували д вох   польських столицях політичної мети, тобто, посадити на трон Юрія   Ракоці, досягти не вдалося  [4, с. 218].     На авторитетних невдача так   потрясла хворого гетьмана, що він дістав серцевий напад і помер.   Сталося це 6 серпня 1657 року .    Отже, Хмельницький кінця життя   проблемою безпеки держави. цією   він ряд  -політичних із   державами, Москвою. в об‘єктивних   суб‘єктивних    плани не реалізовані.   Українська  -визвольна середини  XVII  ст.   потерпіла поразку.       ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА    1. В. Дзюба Непринцев Україна   найдавніших часів до сьогодення. Хронологічній довідник.  –  К., «Либідь»,   1995.  –   458  2. А.Н., В.И. России   древнейших времен до конца  XVII века.  –  М., «Просвещение».  –  1995. –    325 с.;  3. Полонська -Василенко Н. Історія України.  –  К., 1992.  –  Т. 2.  –  562   с.; 4. Крип‘якевич І. Богдан Хмел ьницький.  –  Львів, 1990.  –  Видавництво       82    «Світ».  –  С. 311.  –  406 с.; 5. Бувільський А. Експансіонізм Москви щодо   України 1657 р. // Пам'ять століть.  –  1997. - № 6.  –  С. 3  –  13.         Олеся Коваль     ПОЛЬСЬКИЙ РІД ЯРОШИНСЬКИХ НА ТЕРИТОРІЇ   ПОДІЛЛЯ       На Поді лля часів  -польської   володарювало шляхетних родів. і   Конецпольські, Потоцькі, і Замойські   Собєські. хочеться увагу менш але   менш рід шляхетства  Поділлі. пани   Ярошинські, які з Х VІІст. володіли значною частиною подільських   земель.    Цей рід вважався одним з найвпливовіших, найчисельніших   та польських на Він власного   герба, який засвідчував спорідненість з відомим п ольським родом   Корчаків. Герб виглядав так: на червоному тлі три срібних карби на   стрілі, спрямованій вістрям донизу, у верхній частині герба  –  три   пір‘їни червоного, та кольору,   прошиті ще однією стрілою.  [5]   Першим  ом на території Дмитрій   Ярошинський 1565р.) його земельні   що з Ярошинці Березина, успадковані   сином, Петром Ярошинським. Завдяки йому склалась досить цікава   традиція. Дружину Петра звали Марі я -Анна з роду Пеньковських.   Пан обожнював свою  -Анною назвав   свою доньку. Разом з тим він заповідав своєму синові Теодору, щоб   той так само назвав свою старшу доньку. Теодор не тільки виконав   цю умову, а й молодшу доньку нарік ім енем Анна. Цю традицію  –    називати на попередниць  –   сповідував   чоловічий рід Ярошинських. У останніх панів з роду Ярошинських,   які володіли землями Поділля, було чотири дочки  –  Марія -Тереза,   Марія -Єлизавета, Марія -Катажина та Марія -Сесилі я.  [1, ст.45 ]   Проілюструємо, же «гілки»   генеалогічного роду представники   відіграли значну роль в історії краю.     Пани Ярошинські:       Дмитрій (бл. 1580  – бл. 1640)       83     Петро (бл. 1610  - ?)    Теодор (бл. 1630  - 1691)    Павло -Йоахим (бл. 1680  - 1738)    Захаріаш (бл. 1710  - 1780)    Антоній Захаріашович (1762  - 1830)    Цеслав Захаріашович (1768  - 1846)    Едвард Цеславович  –  дід (1811 -1853)    Цеслав Едвардович (1840  - 1900)    Едвард Цеславович  –  онук (1865  - 1907)   Детальніше ми зупини мося на останньому представнику цієї   «гілки» роду.    Едвард Ігнаци Ярошинський народився 17.08.1865 в Кібличі   Гайсинського повіту. Пан студіював філологію та історію мистецтв   у Ягеллонському університеті (Краків), а також історію мистецтв у   Римі. на писанням про У він   популяризував ідею суспільного відновлення на основі вчення папи   Лева Батько свого був з   поміщиків губернії, тому той   спадщину (від 27.07.1901), то с тав власником значних капіталів. За   основну садибу обрав собі Куну. Зі спогадів старожилів відомо, що   у цьому маєтку перед революцією була величезна бібліотека, різні   мистецькі колекції та надзвичайно цінний родовий архів. Ясна річ,   що все це було знищене   у 1919 р.  [2, ст. 884 ]   Едвард був з роду   Сєраковських, Адама Марії Потоцьких. вони   шістьох Але була і усієї живою   залишилась  –   Марія -Сесилія. Вона стала   дру жиною посла і президента Речі Посполитої в еміграції Едварда   Рачинського.    Досліджуючи історію роду та цієї родини зокрема, звернули   увагу такий збіг, пов'язаний іменами:   життя жінок на Марія -Анна   ща сливо, життя під Едвард   трагічно. Перший Едвард Ярошинський помер від хвороби, другий   раптово загинув, а його малолітнього сина, теж Едварда, вбили.       На зараз неможливо сказати   складалось цього   подружжя, ясно що все них   було квітом.       84    Останній Ярошинський наперед що   складеться трагічно, а тому намагався завжди робити добро людям,   аби прихилити долю.    Зі моєї Марії знаю, її   батьк о, отже прапрадідусь, Соболевський,   чистокровний був у    Ярошинського. Прабабуся розказувала, що Вікентій був людиною   милосердною та справедливою. До нього часто звертались селяни   за допомогою. Якщо хтось хво рів чи зовсім не мав грошей, то він   ішов пана та стан Якщо   селянином траплялась біда, пан не   відмовляв допомозі. що свої та   відвідував хворого прямо вдома.  [3]   Розказувала   також, пан завжди   виплачував наймитами слідкував порядком.   Також навідувався їдальні, харчувалися   робітники. Загалом, створював по -можливості найкращі умови для   праці та життя.  [3]   Але, до брого пан мав й   польський гонор. Прабабуся згадувала  про випадок, що стався з її   батьком Вікентієм, коли той ще був юнаком.  [3]   Якогось разу, в той час, як він працював у полі, недалеко на   бричці проїжджав Ярошинський. За звичає м, наймит повинен був   зняти капелюха та вклонитися панові. Вікентій цього не зробив, так   як працював ще недовго, та і пана ні разу не зустрічав до цього,   тому таке не Едварда неабияк   Спочатку він велів вигнати Вікентія, але  пізніше, розібравшись   чім справа, рішення своє змінив. З роками він не раз згадував цей   випадок щораз у що дарма   Соболевського у маєтку, адже той був вірним другом і порадником,   добре виконував обов‘язки управляючого.  [3]    Пригадувала ще історію, якій   головного героя окутана мереживом таємниць і ниточками містики.   Підтвердження розповіді знайшла монографії   В.Панчука «Мар‘янівка: село, люди, долі».    У в році катол ицька У   числі ксьондз. недолюблював оскільки   підозрював у з ключницею і   навіть із самою Вандою, дружиною Ярошинського. До всього ще й   між паном та ксьондзом виникла тяжба щодо земель. Справа н авіть       85    дійшла суду. народний вислухавши   прийняв пана.  -то, переказом, поклав на   святу книгу і сказав: « Щоб ви, проше пана, на цій правді додому   доїхали!». суду зі лакеєм   д ібрались до станції Зятківці, де на них вже чекав кучер з кіньми.   По -дорозі задні брички застрягли   залізничному переїзді. Від сильного удару паровоза Едвард та його   лакей загинули на місці. Кучер з кіньми залишився неушкодженим.   Под ейкували, що то збулось прокляття несправедливо засудженого   ксьондза. що смертю казав: хороніть   мене в склепу костелу, хай хоч моє тіло полежить спокійно».  [3]   На Зятківці, загинув пан   було зведено  невеличкий пам‘ятник на честь Едварда. Його добре   пам‘ятає мій дідусь. Розказував, що зняли  пам‘ятник, коли у 60 -70   роках ХХ ст. міняли вузькоколійку у Гайсині на широку залізничну   колію.  [4]   Дружина Ванда, загинула У р.   вона  намагалась втекти до Варшави подалі від революції. Селяни   бачили, як вона покидала Куну. Їй вдалося дібратись   але вона впізнана з маєтків,   імовірно банді, тоді тлі безладу   було чимал о. «Розвідник» розповів про зустріч своєму отаманові на   прізвище після Ярошинська схоплена,   пограбована і вбита на околиці Вінниці. [1, ст. 80]    Напевне що роду на не   завершилась. Десь чи то близько, чи далек о, живуть нащадки цього   поважного А зберегли роду прадавнє   прізвище? чи вони українську Поділля,   зростила їхніх предків?       ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА    1.Панчук В. «Марянівка: село, люди, долі» К.: 2003  2. Колесник В.    «Видатні Вінниччини» енциклопедичний   К.: 2007  3. Зі спогадів Марії Вікентіївни Соболевської  4. Зі спогадів Юрія   Васильовича Кондратюка   5. Інтернет -ресурс                      86    Bartłomiej Dźwigała    WOŁYŃ, BRACŁAWSZCZYZNA I KIJOWSZCZYZNA   WOBEC ROKOSZU SANDOMIERSKIEGO      „Wołyńskie, kijowskie ruszeniem   pospolitym i z wodzami swymi na rokosz jadą (…).” .108  W ten sposób   Jan Herburt Janusza o elity   politycznej południowo  –   wschodnich    Rzeczypospolitej  na   działania szlachty z województw „górnych‖. Lipiec 1606 r. był czasem   zwierania przez obozy, nasilonej wśród   szlachty, czasem następującym po zjeździe lubelskim i poprzedzającym   zjazd oraz    się regalistyczny.   Postawa braci‖ województw interesowała   stronnictwa. przedmiotem wśród   przedstawicieli politycznego środkiem działaniach   agitacyjnych.   „Przesławna krew rycerska  ludu ukrainego,/ Żałośnie narzekając   na polskiego,  109  –   nieprzypadkowo  od  opisu  niedoli   ludności województw przez rozpoczął   wierszowany mający wydźwięk Pismo   krążące szlachty p rzed  marcem  1606  r.,  czyli  przed   otwarciem obrad sejmu walnego, zostało skonstruowane w ten sposób,   że do negatywnych wobec   Zygmunta III jest w pierwszej kolejności los ludności z Kijowszczyzny i   Bracławszczyzny.  lirycznym utworu grupa   posłów kresowych, którzy opisują zaniechania króla co do obrony ich   województw. przechodzą wymienienia   zarzutów osoby które formułowane obozie   antyregalistycznym i które w późnie jszym czasie były podnoszone przez   rokoszan Sandomierzu. ulega że   województw  –   wschodnich istotna,   emocje, do żywo szlachtę, autor   postanowił w usta posłów znad  Dniepru włożyć zarzuty opozycji wobec   króla.                                                        108 Jan Herburt do Janusza Radziwiłła, 16 VII 1606 r ., B.Czart., nr. 2580, t.1,   s.283  (BN  mikrofilm  29779);  J.  Maciszewski,  Wojna  domowa  w  Polsce,   Wrocław, 1960r., s. 241 i n.      109 Elegia posłów splondrowanych od pogan , [w:] J. Czubek, Pisma rokoszowe,   t.I, Kraków, 1916 r.       87    Zatem szlachty województw:   bracławskiego wołyńskiego sejmu r. rokoszu   sandomierskiego problemem, warto oddzielne   badania. niepodważalnej  ieczności tej   problematyki, nie powstała jak dotąd monografia, która analizowałaby   przejawy działalności politycznej szlachty kresowej w dobie wydarzeń   rokoszowych. podjęto zbadania tamtejszych   sejmików zestawieniu, jedne j z   uwarunkowaniami wpływać decyzje na   szczeblu oraz drugiej, z posłów   podczas zjazdów szlacheckich: lubelskim i sandomierskim.     Wpływ taki rzeczy na fakt, słabo   opracowany  jest  sam  rokosz  sandomierski,  bowiem  po  prof.  Jaremie   Maciszewskim110, historyk był analizą   ogromu publicystycznych sejmikowych, lat  -1609.   Natomiast w rokoszu postawy   województw kijowskiego, bracławskiego i wołyńskiego jest szczególnie   trudne ze względu na stopień rozproszenia i niekompletności materiału   źródłowego.    Jeśliby w perspektywie na   postawiony badawczy, prowadzenia   prac  w  tym   zakresie się bardziej Początek w.   bowiem województw: wołyńskiego kijowskiego   czasem w dwóch zachodzących   procesów: zjawiska lokalnej  jszych   społeczeństw integracji całością Wśród   historyków tezy o doniosłości   wydarzeń dla województw  –    wschodnich z resztą państwa. 111 W dużym stopniu są one uzasadnione    ze na tego historycznego był   początek XVII w.     W  roku  1569  na  sejmie  lubelskim  uchwalono  powstanie   Rzeczypospolitej Narodów inkorporację Korony   województw są niniejszego Wtedy   Wołyń, Bracławszczyzna i Kijowszczyzna zostały w system   polityczny jaki panował w Królestwie Polskim. Otworzyło to drogę do   ekspansji Wisły stronę ale przed                                                       110 J. Maciszewski, Wojna domowa... , op. cit.    111  K. Mazur,  W stronę integracji z Koroną , Warszawa, 2006r., s. 381.       88    lokalnymi władzy wspomnianych pojawiła   się   możliwość i ustroju   dającego wypowiedzenia przedstawicielom   części składowych państwa.    Czas aktywności prowincjonalnych   intensyfikacji politycznego,  m czas   sandomierskiego, się dla z   południowo  –   wschodnich zabrania w które   stwarzały napięcia w rejonie. szlachta   gromadziła na w r. dopiero  co  dekada  od   uchwalenia brzeskiej niewiele od powstań   kozackich i O były wydarzenia   wywołujące i to swobodnego   wypowiedzenia swych racji w obecności szlachty z całego kraj u spajała   Rzeczpospolitą. 112   Niniejszy nie ambicji zagadnienia.   Scharakteryzowana wyżej tematyka wymaga pogłębionych i szerokich   badań, wykraczają ramy pokonferencyjnej.   kolejnej tekstu stawia    za  cel  przedstawienie   perspektyw nad wskazanie wstępną   wybranych oraz wskazówek literatury   przedmiotu.    Omawiane źródła się trzech   inkorporowanych  do  Korony  w  1569  r.:  wołyńskiego, i   bracławskiego. Natomiast czas ich powstania zamyka się w okresie od   zamknięcia sejmu końca zjazdu   Ze na ilość w poruszone   kwestie jedynie pierwszego etapu rokoszu, ze świadomym pominięciem   wydarzeń 1607. iż kilka od do   września relatywnie okres należy że   źródeł koniecznych do postawienia definitywnych tez  musi wykraczać   poza prz ez Szczególnie jest   kwerendy o archiwa ukraińskie.    Podejmując postawy z   południowo  –   wschodnich  Rzeczypospolitej  wobec  rokoszu   sandomierskiego pytań należy źródłom   zacząć kwestii aktywności kresowej   wymienionym Czy wołyński, i                                                       112 J. Maciszewski, Polska a Moskwa 1603-1618, Warszawa, 1968 r., s. 20.       89    starały się uczestniczyć w bieżącym życiu politycznym? Jakie postulaty   formułowały w laudach? Czy były to postulaty o charakterze lokal nym,   czy spraw Ostatnie przytoczonych   pytań tworzyć co stopnia obywateli   szlacheckich województwem państwem pośrednimi   stopniami zbiorowości.    Oddzielnym  zagadnieniem  jest  zakres  ingerencji w   postanowienia sejmików lokalnych. W jakim stopniu konkretni magnaci   wpływali poszczególne sejmikowe? to do   uchwycenia, jednak aby się wynik   inicjatywy od agentów  magnackich  lub  ich   bezpośrednich interwencji w obrady.     Po zakończeniu sejmu walnego oraz zjazdu stężyckiego nadszedł   czas, poszczególne prowincjonalne się   zaistniałej politycznej. Rzeczypospolitej nastąpił   istotny między królewskim opozycją,   wyrażał w wydanych obie Król   uniwersał oraz na czerwca relacyjne   natomiast druga strona wezwała do oprotestowywania poboru i zebrania   się na zjazd szlachecki w Lublinie dnia 4 czerwca. 113 Szlachta z każdego   województwa zajęła stanowisko wobec zaistniałego konfliktu, wydając   lauda oraz instrukcje wysyłanych   Lublin posłów.    W Archiwum Głównym w Warsza wie zachowały   się dokumenty podstawie historycy starać   konstruować podejścia wołyńskiej zachodzących   ówcześnie wydarzeń. List sejmiku do zjazdu   lubelskiego114  jest ogólnikowy, posia da  kilka  ciekawych   elementów. Podkreślając, iż odbywa się z woli króla, postanawia wysłać   czterech na pod Sejmik w   dokumencie akcentuje, że nie zna dokładnie przyczyn zwołania zjazdu   pod wyraża chęć  radowania z   braci szlacheckiej „jako też członek tej Rzeczypospolitej” .   Więcej informacji zawiera drugi dokument. Instrukcja dla posłów   wysłanych zjazd  115  zaczyna od imion                                                       113 J. Maciszewski, Wojna domowa… , op. cit., s. 124.   114  Województwo wołyńskie do zjazdu lubelskiego 3 VI 1606r.,  AGAD, AR II,   syg. 456.   115  Instrukcja posłom wysłanym Lublina VI       90    nazwisk posłów 116 SR F]\P QDVWS XMH Z\MDQLHQLH   VIRUPXáRZDQH SU]H] V]ODFKW ZRá\VN *H QLH GR NRFD UR]XPLHM   SRJáRVNL R QDSLWHM V\WXDFML SROLW\F]QHM Z NUDMX L ]D FHO SRVáyZ Z   SLHUZV]HM NROHMQRFL XZD*DM ]DVLJQLFLH LQIRUPDFML 'Rü GX*R   PLHMVFD SRZLFRQR QD RSLVDQLX V]NyG MDNLH   poczynił tatarski,   zaznaczając, to spowodował o posłów, nie   ruszeniu na zjazd gremialnie.117 Prof. Maciszewski zwrócił uwagę na to,   że posłom dbania pokój niedopuszczania   powiększania wewnę trznego.118  W akcentuje   także chęć uczestnictwa w życiu publicznym, dążenie do brania udziału   w mogących wpływ sytuację   kraju.119   Czy stan o dziejących na   walnym i pod Stężycą świa dczą o peryferyjności sejmiku wołyńskiego?   Wiele może z   wielkopolskim małopolskim. średzki się dwa   oddzielne koła: i królowi.   prodworskie  nie nikogo Lublin, w   sposób legitymizować zjazdu. 120  Natomiast opozycyjne   wysyłając pod Lublin posłów wyliczyło konkretne zarzuty wobec króla   odnoszące się do wydarzeń mających miejsce na sejmie walnym jednak   również  yli zasięgnięcia o   zwołania szlachty Lublina. 121  Sejmik                                                                                                                AGAD, AR II, syg. 455.   116  Byli  nimi:  Andrzej  Kozika,  Aleksander  Jahorowski,  Tomasz  Sklenski  i    Fe dor opracowaniem sejmowych kątem   osobowym zajął się prof. H. Litwin (H. Litwin,  Równi do równych. Kijowska   reprezentacja sejmowa 1569-1648, DiG, 2009 r.)   117  Informację najeździe potwierdza  W. do   Rudnickiego 5 VI 1606 r., B.Czart., nr. 1639, s.89, (BN mikrofilm 16446).   118  J. Maciszewski,  Wojna domowa… , op. cit., s. 161; por.: K. Mazur, op. cit., s.   124 i n.   119 „(…) z waszmościami Pany bracią  swą jako jednego ciała Rzeczypospolitej   członkowie (…).”    120 Uchwała sejmiku nadzwyczajnego województw poznańskiego i kaliskiego w   Środzie VI  ,  [w:]  Akta województw i   kaliskiego, wyd. W. Dworzaczek, Poznań, 1957 r., s. 291 i nn.    121  Uchwała secesjonistów nadzwyczajnego  ództw   poznańskiego kaliskiego Środzie VI    [w:]  Akta  sejmikowe   województw poznańskiego…  op.cit., s. 298 i nn; „chcąc się przyczynej pewnej       91    małopolskiego wymienił sprawy, miały   przedmiotem posłów pod Głównym   zamysłem szlachty małopolskiej  było wyjaśnienie krążących pogłosek i   ich weryfikacja podczas obrad lubelskich.122        Reasumując, stopień i   był wśród szlachty powszechny i województwo wołyńskie nie stanowi   w aspekcie Cała Rzeczpospolita  czekiwała zostanie   powiedziane podczas obrad lubelskich. Natomiast odległość Wołynia od   miejsc wydarzeń w sensie   ponieważ gdy Wielkopolsce Małopolsce do   silnych i na  h napięta z   wymienionych wynika, sejmik odbył w   spokoju i bez podziałów.    Zjazd ustalił, szlachta przybyć rokosz   Sandomierz początku a lipiec r. czasem   wyjątkowego    aktywności politycznego państwie.   Szlachta pozytywnie negatywnie, o   działaniach III zarzutami niego, z   możliwości dawał Rzeczypospolitej  –   wypowiedzenia   własnych i  ania do wydarzeń.   działalności brała także z   południowo  –  wschodnich.   Kolejnym poświadczającym obywateli   kresów laudum wołyńskie początku 1606  123   Inaczej  niż wcześniej że szlachcic   wołyński ma prawo jechać pod Sandomierz. Z jakimi celami Wołyńcy   jechali na rokosz? Należy zwrócić uwagę na kilka istotnych elementów.   Podkreśla podobnie we omawianych   poczucie wspólnoty z resztą szlachty. 124 Ważne są słowa o braniu pod                                                                                                                 tego tam zgromadzenia (…) wywiedzieć (…)”,  s. 299.   122 Uchwały sejmiku posejmowego województwa krakowskiego  w Proszowicach   3  VI  1606r.,  [w:]  Akta województwa  ,  wyd.  S.   Kutrzeba, t.1, Kraków, 1932 r., s. 300 i nn.    123  Autor z kopii dokumentu: nr. s.425   oraz rkps s.619 mikrofilm Różnią    one   (B.Czart.: VII, 4 Kopia zbiorów podaje miejsce   spotkania wołyńskiej zjazdem Gościeradów   kopii z B. Czart. zostawiono puste miejsce).   124 „(…) dla wspólnego obmyśliwania Rzeczypospolitej (…)”       92    uwagę obrony i szlacheckich naprawy   wszelkich Jednak elementem sformułowania   mówiące konieczności o nie do   zamieszek wewnętrznych, oraz, co najistotniejsze, o ochronie majestatu   króla. 125    Badacze ostrej, rokoszowej frazeologii   oraz wyraźnie prokrólewskie nastawienie laudum wołyńskiego świadczą   o dużej ingerencji magnatów, którzy wspierając Zygmun ta III, wpływali   na  przebieg  sejmiku.126  Z  drugiej  jednak  strony  umiarkowany  ton  i   wyważona dokumentu świadczyć tym, zażarta   stronnictw nie miała miejsca na Wołyniu i tamtejsza szlachta zachowała   dystans gorących Warto  dać, w   gdzie przed lubelskim była o   najlepiej świadczy rozerwanie sejmiku relacyjnego, opozycja uchwaliła   8 VII artykuły, w których między innymi oświadczyła, iż nie pozwala   na króla. 127  Tak    postulaty wołyńskiej obronie   Zygmunta III nie koniecznie świadczą o magnackiej ingerencji.    Niezwykle ciekawym źródłem jest laudum bracławskie z 15 lipca   1606  r.128, oryginał dostępny warszawskim   Głównym Akt Dawnych. Szlach ta bracławska zgromadzona w Winnicy   na postanawia przedstawicieli Sandomierz,   usprawiedliwiając stawianie gremialne   tatarskim. miejsca sformułowaniu   decyzji co do organizacji obrony  ziem przed spodziewanym najazdem.   Pospolite miało łączyć z kwarcianym   Żółkiewskiego  –  prof. Maciszewski interpretuje ten fragment jako próbę   zapobieżenia wykorzystaniu przeciw   rokoszowi.129                                                       125 „(…) przestrzeżenia całości jej  [Rzeczypospolitej –   przyp.  autora],  praw  i   wolności poprzysiężonych, zatym całości Jmci   Pana naszego (…)”     126 K. Mazur, op. cit., s. 125, 149 i n., 296; J. Maciszewski, Wojna domowa… ,   op.  cit.,  s.  241;  W.  Dobrowolska,  Młodość i Zbaraskich ,   Przemyśl, 1926 r., s. 143.    127  Strzeszczenie na pod uchwalonych   sejmik nadzwyczajny województw poznańskiego i kaliskiego w Środzie 8 lipca   1606 r., [w:] Akta sejmikowe województwa poznańskiego …, op.cit., s. 305 -307.   128  Uchwała bracławskiego wysłaniu na   rokoszowy pod Sandomierz 15 VII 1606 r., AGAD, AR II, syg. 464.   129  J. Maciszewski,  Wojna domowa… , op. cit., s. 241.       93    Obywatele  zgromadzeni Winnicy oprotestować   uchwałę do przyjęcia król sejmie   walnym.130  Warto głębszą nad faktem. ten   sposób bracławska do obywateli całego   kraju. Warto dodać, że jak w  żadnym innym województwie odbyło się   to ich ponieważ zebrane pośrednictwem   poboru miały zostać przeznaczone na wzmocnienie wojska, idąc dalej,   na bezpieczeństwa południowo  –   wschodnich.   Bracławianie odrzucając  pobór wyszli  - w imię ideałów szlacheckich  -   poza lokalne Czy sejmiku były   determinowane wpływ bracławskiego   Zbaraskiego? pytanie innym stawia laudum   winnickiego  jednak  odpowiedź, ile ogóle może   udzielona wnikliwych szczegółowych,   będących oddzielnego  131  W  omawianym   dokumencie się wzmianka, interesującym   śladem istnienia jakiegoś rodzaju wspólno ty pomiędzy województwami:   wołyńskim, i Solidarność z   województw wspomniana jedna przesłanek,   spowodowały protestację przeciw uchwale poborowej. 132    Ostatnie będące referatu szcze gólnie   przydatne. zbiorze  Archiv  Jugo-Zapadnoj  Rossiji  jest   zamieszczona instrukcja dla posłów wołyńskich udających się na sejm   walny z 27 marca 1607 r.133  Jest ona przydatna, ponieważ sejmik łucki   zamieścił w niej dokładne brzmienie artykułów u chwalonych w sierpniu   1606 r. pod Sandomierzem. Co ważne, były to artykuły podane zgodnie   przez trzy województwa: wołyńskie, bracławskie i kijowskie.        Jakie w szlachty całego zajęli   obywatele województw  –   wschodnich?   postulatem zniesienie unickiej jednoczesnej                                                        130 Ibidem, s. 152.   131  K. Mazur pisząc o solidarności Bracławian z resztą szlachty wydaje się nie   brać pod uwagę problemu wpływu Zbaraskiego na sejmik, op. cit., s. 333.    132  „(…) Ich mościowie panowie wejrzawszy że na tym przeszłym rozerwanym   sejmie insze województwa a mianowi cie kijowskie, wołyńskie z którymi my w   jednym prawie stoimy do braci swych wzięli (…)”    133 Artykuły z seymiku Łuckiego, 27 III 1607 r. odprawowanego, dane Ich Mć   P. Posłom Wołyńskiego, seym warszawski,  [w:]   Archiv Jugo-Zapadnoj Rossii, Kijów, 1887 -1914 r.       94    restytucji Cerkwi Sprawa ogromne   znaczenie  dla  szlachty  kresowej  skoro  jest  wymieniona  w  pierwszej   kolejności i zajmuje najwięcej miejsca. Historycy  mają szerokie pole do   interpretacji nie się postulatu dostępnych   laudach odbywających przed Nie   wykluczyć prawosławnych oraz   magnatów będących przeciwnikami unii brzeskiej,  jednak bardzo trudno   w tej kwestii stawiać definitywne wnioski. Nikt dotychczas nie podjął   się próby zbadania tego problemu. 134    Następnie upomniano się organizację   tatarskimi, pustoszyły nad i   Niewątpliw ie to wywołująca pośród   kresowej. zwrócenia na sprawę konkretne   rozwiązania, mogące prowadzić do poprawy sytuacji.    Wśród kolejnych, pomniejszych postulatów znalazła się prośba o   przydzielenie pisarz y którzy zajmować   sprawami południowo  –   wschodnich wedle   „zwyczajów ziem”.   Spoglądając ten z   problemu tożsamości identyfikacji szlachty, kolejny argument   za o wspólnot y Wołyniem, i   Bracławszczyzną. której ciężko jednak   trudno zaprzeczyć jej istnieniu.    Kolejnym badawczym stopień   szlachty kresowej na zjeździe rokoszowym. W niniejszej pracy nie  ma   miejsca rozwijanie sprawy, niezwykle jest   rozstrzygnąć wpływu Zbaraskiego. to   szerokich badań w oparciu o analizę zachowanej korespondencji, jednak   nie to jest głównym tematem referatu. K. Mazur podaje, że  publicystyka   rokoszowa zarzuty wobec Zbaraskiego   adresem obywateli wołyńskich, bracławskich i kijowskich. 135 Należy tu   wziąć uwagę, dla zamiar i   tworzenia konkretnego obrazu, który przecież n ie musiał być zgodny z   prawdą.    Podsumowując, napięć społecznych po sejmie   1606 kiedy szlachta zaangażowała w   działalność obywatele województw  –                                                        134 J. Maciszewski, Wojna domowa… , op. cit., s. 315; K. Mazur, op. cit., s. 125,   296.   135  Ibidem, s. 150.       95    wschodnich wyrażać uczestn iczyć dyskusjach   obradach zajmować w dla   kwestiach. Chcieli czuć się pełnoprawnym elementem Rzeczypospolitej   i rzeczywiście nim byli. Wykorzystywali możliwości ustrojowe, z jednej   strony formułowania  lokalnych,  z  drugiej  do   wypowiadania się na tematy o zasięgu ogólnokrajowym. Na podstawie   omówionych źródeł dostrzegalna jest ich więź ze zbiorowością lokalną   oraz ze jaką Kijowszczyzna,   Bracławszczyzna Wołyń.    się jako   Rzeczypospolitej.              Анатолій Трембіцький     УРОДЖЕНЕЦЬ ПОДІЛЛЯ ЮРІЙ -МИХАЛ (ЄЖИ)   ВОЛОДИЙОВСЬКИЙ  —  ІДЕАЛ ПОЛЬСЬКОГО   ЛИЦАРСТВА, НАЦІОНАЛЬНИЙ ГЕРОЙ ПОЛЬЩІ       «Володийовський, наш Гектор, погиб».    З листа сучасника здобуття Кам’янец ької фортеці турками   1672 року  [1, с.5 ].   Історичний нарис Євфимія Сіцінського «Гектор Кам‘янецької   фортеці» про та турками в   1672 є з робіт дослідника   Поділля, який уже фізично не мав  змоги її видати. Влітку 1934 р.   вченого на міста Підзамче. час   перевезення, частина його бібліотеки   загубилася, а про іншу чималу частину, Ю. Романів у своїй статті, з   нагоди  -річниці дня дослідника , «...   згас дослідник та Поділля   Євфимій Сіцінський ми, ...   можливість вільно сказати правду про більшовицьке ставлення до   людей Життя вченого  о з   життєвих у культури, більшовики   час Справжнього і Сіцінського   більшовики визнавали, друкували праць,   способами ... зграя   вчених » руйнувала протягом ні якому   разі допускала своє «сторонніх» Пригноблений   тяжкими нестатками, нуждою Сіцінський примушений був [у 1934   р.] свою і свої З       96    причини ча стина цінного попала до   Проскурівського З великим і він   віддавав що для всім його   життя. Це було незадовго до його передчасної смерти» [2]. Таким   чином, написаний пожовкли х рукою   людини, все життя служінню Україні,   дійшов нас, із майже 70 Помер   Є.Сіцінський 7 грудня 1937 р., у скруті, забутий усіма.     У центрі уваги історичного нарису Є. Сіцінського про дійсні   п одії облоги та захоплення турками Кам‘янця в 1672 р.  —  один з   оборонців Кам‘янецької фортеці Юрій -Михал  —    головний однойменного Г. (1846 -1916)   «Пан Володийовський», який друкувався у варшавському «Слові»,   краківському  «Часі» і в «Дзеннику Познаньському», з червня 1887   —  по травень 1888 р. (того ж року вийшов окремим виданням) [3].   На від Сенкевича, створив образ   реального дослідник на документи,   друковані джерела  та архівні матеріали, що «колись зберігалися в   бувших Володийовського селі та   Макові» [1, с.6], спогади свідків подій і наукові праці Й. Ролле, М.   Костомарова, П. Батюшкова та ін. [4], зазначає, що «як розглянути   по історичних  документах походження цього польського героя, то   виявляється», реальний  -оборонець  —   Юрій -  Михал українець, його по й   кості до місцевих українських родів, що гніздилися на Поділлю ще   з ст.». дуже  детально історію   Володийовських достовірно події Кам‘янця,   почалася серпня закінчилася серпня р.   вибухом Старого під якого найбільш   діяльний Кам‘янецької ї ї  —   Юрій -  Михал Володийовський, Поділля довгих років   опинилось владою Головний роману   Сенкевича Володийовський»  —   щирий великий   польський один ідеалів лицарства,   знаменитий  овник, і дуелянт   Посполитої. така з дійсністю   «спонукали [Євфимія за   одного з тих героїв  —  Володийовський, описати не вигадані події,   а життя дія ча, воно в [1,   с.6].       97    В Юрій -Михал Володийовський,   «безстрашної мужності», котрій не могли зашкодити «жодна праця   й який догодити у  -який   присвятити для і    своє для захисту.   Завжди щирий чи щодо противника, чи когось із своїх; на сеймиках   завжди брів серединою дороги, а коли йому доводилось виступати,   не ні що, правди. суворим   невблаганним для настільки  пним люб‘язним   для Він із українського   дрібношляхетського  —   власників Брага,   Ісаківці, Криниця, Новосілка,   Подільського воєводства. Вони «мали невеликі частки землі, вели   сільськ е своїми мали собою по   родинним маєтково -господарським ст. рід   розділився дві Ті що в   околицях Кам‘янця -Подільського, прийняли католицьку віру, а ті,   які на  ході взяли участь   Українській революції  -1657). 1649   р.  —   тільки Чернівецької Брацлавського було   записано Володийовський Процик, Стефан,   Хома Ярема). бр али участь   багатьох війнах другої половини XVII ст. на території України та   Польщі З мали подільські  —    Дяковські, Сутківські, Ярмолинські,   своє вели тяжких бо  ут, Поділлю,   особливо в південно -західному його кутку  —  на Кам‘янеччині, на   пограниччю, в ті часи життя було дуже трівожне, небезпечне» [1,   с.6].    Родоначальником Володийовський був прадід Юрія (Єжи)  —    «Касіян чи В перш ої   половини ХVІ ст. він називається Костюшком, може через те, що   був Костя -Константина. він певне села   Володовець, міститься містечка на   Могилівщині». актах р. Костюк   «іменується  ецьким Львівського   православного єпископа». Одружений він був з Марухною, дочкою   Федька Дубрівського, і в 1533  —  записав її «оправу й до живоття»   на села Потім розвівся Марухною   женився польці дочці  а «його   матеріальне покращало, Пясецькі ті були       98    досить заможні й знатні «земляни» на Поділлю». Можливо, що її   «багатство знатність» було того, він   першу Для «це пройшло з  боку   духовної влади». В 1539 р.  —  єпископ Макарій Тучапський «став   заводити порядки Львівській і Костюк   Володийовський бути намісником -  протопопом», Кам‘янецьких актах р.  —    намісником    «інша Костюк   помер «біля 1566 р.» [1, с.8 -9].   Його син Юхно, дід Юрія (Єжи), «не збільшив свого маєтку, а   перебивався на тому, що одержав від свого батька». А син Юхна  —    «Павло більш бо частиною   Ходоровец ь, недалеко від Кам‘янця, на південь, а також мав кілька   «димів» в Панівцях що за   Збручем. У Павла було троє дітей: «старший син Юрій, потім Яків і   молодшою була дочка Анна. Юрій, по звичаю католицької церкви,   мав ще друге  ім‘я  —  Михал». Народився він у 1620 р. Свої «перші   кроки робив керівництвом стрия,   кам‘янецького але тої було багато,   можна з писанини, зосталася Юрія   Володийовський». «ті    часи» він   «спочатку не шляхтич, значить  —   і по   тодішнім поляків… убогого, гонорового   шляхтича, був треба довго   підходящої партії, яка «підреперувала»  [поправила  —  авт. ] би його   маєткове становище» [1, с.9].    В р. сестра вийшла за   Маковецького, стольника Лятичівського й підстаростія гродського   Кам‘янецького, це вивело на   видне в шляхетсь кому бо   Маковецький шляхтич мав з   видатними діячами й магнатами». В 1660  —   помер його батько   мати на «доживотті» свойому   маєтку. син жив ній вів   господарство   в Костюковій. же що   військовим, свою в і   Зеленецьких, але як ремесло войовника вимагало багато коштів, то   прийшлося йому скоро продати свою частину в Ходоровцях». Щоб   визволити свого кревного  Петра Володийовського, який в 1653  —    «попав руки і в у татарина       99    Криму... щоби гроша, в своїх   димів в Новосільці кам‘янецькому купцю Фегерашу… і дав гроші   на викуп свого земляка», щоб той « вирвався з неволі» [1, с.10].    Після Хмельниччини, Юрій Володийовський осів «на деякий   час у Панівцях Зеленецьких на своїй земельній частині». На другій   частині мешкав  -землевласник   Єзьорковський, мав маєтки тій  . нього   «була Кристина, після третього Це   була особа не першої молодости», «коло сорока літ». Після смерті   її в р. річний взяв з   Єзьорковською, «одержала спадщину Панівець   Зел енецьких і дві третини Зеленець за річкою Збручом. Зеленці,  —    це було велике тоді село, бо рахувалося тут 102 «дими» (800 -1000   мешканців  —  авт. ). У Г. Сенкевича дружина Юрія -Михала  —  Бася   (Барбара, Єзьорковська заміж   дівчиною;    дуже смілою, бо на   бойових подільських «кресах». Після одруження на Кристині Юрій   Володийовський на горизонт, став   заможним. всього він титул   перемишлянського» і це хоч не да вало нічого з матеріального боку,   але щось суспільстві, до пори був   звичайним приватним «землянином» титулу.   Одержавши титул стольника, він став «дигнітаром» (достойником)   виборним, що користувався довір‘ям г ромадянства» [1, с.10 -11].   Але і після одруження він «не занихав войовничого життя, бо   часи безпорадні. брав в боях   різними ватагами політичними   приєднувався до бойових виправ, що провадили пол ьські військові   начальники, також він експедиції свій   риск і на свої кошти, бо в ті часи він вже мав свій озброєний загін, з   яким оті а було корисно ті   безпорядні часи… він багато спромігся до здобут тя Озаринецького   замку… Перекоринцях Дрозда… лютого   грабіжника Карпана, кинувши його на поталу звірині в дикім полі.   Часто… зі своїми людьми і по своїй охоті ганяв за розбійниками і   не раз розганяв козацькі ватаги» [1, 11 -12].   Історик д -р  Й. Роллє про ці «подвиги» писав, що здобуття Ю.   Володийовським Озаринецького, Могиліва   Подільського, пустяковина, ті тогочасні, були   висунуті в дикі степи, це були курники й легко піддавалися. Отой       100    лютий Карпан,  —   це  мусів один звичайних   розбійників часу, історичні записи, так   акуратно зазначали всіх напасників, не внесли в реєстри прізвища   того Карпана. От розправа з Дроздом,  —  це є більш поважна подія   хоч з боку, не зпри чинилася слави   Володийовського, й збільшення, то його   «фортуни -маєтків». При цьому Є. Сіцінський зазначає, що в 1666 р.   «Дрозд, чи Дрозденко, був один з тих самозваних полковників, що   з‘являлися Україні часи званої  які в   різні і поживи», населення» с.12].   Таким був і Дрозд, який зі «своєю ватагою увірвався до Рашкова,   до помешкання Домни Розанди», замордував її, пограбував майно і   забрав її Після Дрозд до   села   Перекоринець Ушицьких і на З   зкористував який «зі загоном   цим і напав на   Дрозда розгромив Переможці вози,   пограбованих  скарбів» [1, с.13].     Після Дрозда із став   перетворюватися заможнього і уяві   став войовником». 1669 старий Степан   Злочовський йому загін піхоти,   «складався   з людей, озброєних, з часу   Володийовський той на кошти з   кінним що раніш, що як   з‘єднаного стали полковником». 1670 він   «набув обшар доброї   урожайної в   Кам‘янця», придбавши у Станіслава Пухальського  —  села Вербка,   Зелена ( нині Чечельник району  —   авт. ),   Привороття й ( нині Маків   району  —   авт. ) фортецею, нараховували  більш 7000   гектарів землі і 1500 гектарів лісу. Ю. Володиєвський, «набувши ці   маєтки, заможним і ці маєтки   приводити ладу. в що на   узгір‘ю, зміцнено, амуніцією.  ка   (угорська  —   авт .) відбувала по то   Кам‘янецькому то в Маючи   військовий Володийовський, покидав виїздів   експедицій в погоні за різними грабіжниками, які тоді руйнували       101    пограниччя,  а татарськими (загонами), по   старій пам‘яті тривожили Поділля» [1, с.14].    В часи відносини Польщею Туреччиною   були дуже напружені, і тому польська військова влада підсилюючи   південні облаштовувала Дніст ра, від   Кам‘янця Рашкова, фортеці  —   «постерунки».   такий пункт у селі Хребтієві ( нині Новоушицький р -н ) над Дністром   коронний  -головнокомандуючий в   «Диспозиції по фортецях» «В     межи і в всяких та   розбійників, де тепер заснована фортеця, стоять хорогви генерала   (старости) подільського Потоцького, татарська хорогва подкомарія   подольського хорогва Квятковського,   подстол ія Туда відряджено драгунів   регіменту пана та полк   Комендантом пункту Володийовський,   премиський». Всього тут було до 600 людей, з них кінних  —  500.   Юрій -Михал пробув на цім «постер унку» 10 місяців (з листопада   1671  —   до серпня 1672) і «своєю   добру військову базу, устаткував тут безпечний притулок для тих,   хто переїздив з Польщі на Схід до Туреччини та до інших країн».   Саме тут у Хребтієві, Ю. Володийовс ький уклав угоду з Габрієлем   Сильницьким, згідно якої придбав за 6.000 злотих «три поселення з   окружними Шатаву, лежала з   Свистівку, названу пізніше Михалівкою, з невеликою фортецею, й   Блищанівку ( нині передмістя міста Дунаївц і  —  авт. )», загальною   площею в 3500 гектарів. Загалом його маєтки складали майже 12   тисяч із  -ю і  -мя «мав   «державі» село над недалеко   Кам‘янця». дружина «не гави»:  ла   своєї сестри Матчинської село Маліївці» біля містечка Ярмолинці,   третю частину села Зеленці, а також «докупила» Кутківці [1, с.14 -  15]. таку він називатися на   губу», але не судилося йому бути тим паном» [1, с.16].   У   січні 1672 р. Туреччина оголосила війну Польщі, а весною Магомет   IV на чолі 300 -тисячної армії виступив у похід і перейшов Дунай. В   червні передові загони турків вдерлися на Поділля й розбили біля   Ладижина військо командою каште ляна   Лужецького, головні посунули напрямку [1,   с.15 -16].       102    Досвід бувалого воїна підказував йому задовго явну страшну   турецьку загрозу, яка насувалася на рідний Подільський край. Він   відразу встав у ряди активних захисників, хоча в цей ч ас «Польща   була безпорядному і польний Ян   Собеський, якого обов‘язок держави,   планував на кам‘янецького лише   біля вояків, не Тільки патріот   краківсь кий Тржебицький свої загін   500 чоловік і вислав його до Кам‘янця». Настрій у кам‘янецького   біскупа Веспасіяна Лянцкоронського був дуже поганий, про це він   25 писав хорунжому   «Прийдеться мені уник ати небезпеки й звідци втікати...». В іншому   листі стан він «людей а   пушкарів дуже мало у нас, мури так -сяк підправлені розсипаються;   безпорядок [1, Наприкінці Юрій   Володийовський з  єва Кам‘янецької й   «уважно стан знайшов, справа   обороноздатності цієї непереможної, як її вважали тоді всі поляки,   твердині в стані… деякі з   озброєними людьми по давньому звичаю прибули до Ка м‘янця для   його оборони». Загалом, «склад польського війська й розміщення в   Кам‘янці такі». замку добре полк   краківського з піхотинців командою   Квасіборського, референдаря Лончинського,   «у країнський сердюків командою Самуїла   Мотовила ( 40 козаків  —  авт. ) й угорська піхота Володийовського   (200  —   авт. )» 24 150 капітана   Букарема, 50 жовнірів капітана В. Вонсовича, 80 вояків ротмістра   Маков ецького, ополченців -шляхтичів ін. було   Кам‘янці війська 2100 чоловік. Власне в замку помістилося тільки   1060 людей». Загальне керівництво обороною міста взяв до своїх   рук кам‘янецький званий   генералом, Міх ал Потоцький, а при ньому помічниками «було три   ротмістри: Войцех та   Мислішевський», «складали раду комендатурі»   [1, с.17]. Біля 750 вояків під командою хорунжого Мислішевського   зосередились Новому 500   жовнірів командою   досвідченого Войцеха прикривали   південний Старий захищали       103    Володийовського група а та міські   брами  —  ополченці  —  шляхтичі і міщани.     Першим проявом появи турецьк ого війська, став напад татар і   волохів на наддністрянське село Гринчук, в 25 км від Кам‘янця, де   вони худобу, майно навіть в   полон Володийовський, давній кинувся   Кам‘янця кіннотою тих  ів відігнав на бік   Дністра. Потім він робив кінні розвідки в бік Жванця над Дністром   і села Княгинина, і кожний раз приводив звідти бранців -«язиків», і   «відсилав їх до коронного гетьмана та короля, як доказ присутності   ворога кордонах Поспо литої». Кам‘янцем   турецький уперше в 12 та   кількагодинного бою був відкинутий Ю. Володийовським [1, с.18 -  19].    Опівдні серпня міста великий Ахмед   Кепрюлю інженерами, стали підготовля ти Наступного   дня до турецького війська прибули  —  кримський хан Селім -Гірей   зі своєю ордою та козаки гетьмана  Петра Дорошенка  [5].   16 серпня турки, через хорунжого Мисл ішевського, надіслали   до «пропозицію добровільно», «всім   вільність, в упертости знищити проте   кам‘янчани «не прийняли пропозиції турок» [1, с.19].     17 серпня Дорошенко з 4.000 козаків «посунувся до «замкової   дубини», на день ще і свій   навпроти села Цівківці [1, с.20].    18 під‘їхав Кам‘янця й сили   турецької розпочали обстріл і   який контролював усю місцевість навкруги. Саме  на нього й було   направлено удар Запеклий чинили   захисники командою хорунжого Я.   Мислішевського, хорунжого Гуменецького,   перемишльського полковника корогви   Володийовс ького, майора Квасіборського і капітана Букарема.     Вранці серпня артилерія шалений   вогонь укріпленнях замків міста. інтенсивна   перестрілка з яничарами, які систематично атакували Новий Замок.   Одночасно «сипали  айці копали одні поля,   другі на пагорбі з боку Жванця» [5]. Того ж вечора великий візир   звернувся до кам‘янецького старости М. Потоцького з пропозицією   капітулювати обмін вільний і тих,       104    залишиться. Але цю пропозицію бул о відхилено й облога тривала,   гарматний турків замок місто,   місцеве населення.    20 султан прислав пропозицію   здатися, замок бою, із почали в   турецьких парламентерів.     21  серпня шалений турецької з   кільканадцяти гармат, що спричинило «в місті та в замку страшенні   спустошення. Із замку та міста відстрілювалися, скільки могли …   Всі, був замку в брали в фортеці,   працювали   на і але що силами   більш, як у сто раз, все ближче й ближче присовувався до замкових   укріплень». Під час облоги Ю. Володийовський перебував у замку і   намагався підбадьорити. там староста   Потоцький,  що був головою військових нарад, а Володийовський   був тих Тільки на годин,  -  Михал до щоби зі рідними  —    старою сестрою Маковецькою стрийком  —    старим францискан цем які   поранених хворих, «розкладали всіх   будинках: кляшторах, костьолах, церквах, синагогах. Були лазарети   в колегії, госпіталі Лазаря кафедрального   костьолу, в церквах  —  св. Тройці та Успіня  коло Вітряної брами»   [1, с.20 -21].    Бомбардування й продовжувалося 22 25   серпня. солдати хвиля хвилею   накочувались укріплення, проміжках атаками   вишколені французькими офіцерами турецькі каноні ри, руйнували   «будинки, мури, фортифікації». В ніч на 23 серпня на замки градом   посипалися і під вогню   наближалися стін замку. «не коли   поїсти, поспати і навіть звільнитися від варти (біля бійниць) х оча б   на хвилинку для відпочинку». Щоб не підривати морального стану   жителів міста, захисники ховали своїх загиблих товаришів на валах   фортеці. Під вечір 23 серпня становище залоги Нового замку стало   критичним, а вилазка жовнірів, організована Ю. Володийов ським,   зазнала невдачі. В цей час одна з гарматних куль пробивши стіну   лютеранської каплиці в Старому замку підпалила запаси пороху й   гранат. сили вибух сигналом найтривалішого   відчайдушного приступу турок на Новий замок з боку Хотина, д е       105    оборонялися Юрія -Михала. битва замок   тривала майже всю ніч, проте ситуація загострилася настільки, що   захисникам замку ніч 25 26 довелося   відступити Старого до вони перевезли   гармати. Але  вже ввечері наступного дня турки, замінувавши одну   з Старого висадили в і атаку.   Захисники чолі Володийовським,   Мислішевським Потоцьким пролом деревини   [5].   25 турки п ід Старого й   зірвали її, в повітря полетіло «каміння та бальки; в одній башті, що   припирала брами, пролом. день   найстрашніший для поляків. Турки більш як 400 вистрілів зробили   картеччю, до гранат місто», «бу в   переполох» с.21]. того дня артилерія   розпочала обстріл й від і й   «куточка не будинки склепи   наскрізь», «вже що судний   Ран ком серпня замку і лише   після міни «великою Турки від   замку, після як страшної вибух «хмари   диму й куряви закрили прозорість неба», пролунав залп з гармат і   яничарок,  котрий сигналом атаки вояків   [5]. Володийовський до куди прагнули   пробратися і з жовнірами по   вогонь, на прибіг декількома Я.   Калушовський. пізнього   вечора зазнавши   втрат, від Протягом захисники   посеред замку вал, щоб можна було за ним захищатися.    Вранці серпня дізналися, під башти   Старого замку підложено міни й що кожної хвилини може  статися   вибух Помочі міста замку можна одержати,   міст, що з‘єднував замок з містом, був дуже сильно обстрілюваний   ворогом. Володийовський надію те, можна   одержати поміч від Польщі і, що поляки можуть вдержати в своїх    руках Кам‘янецький В.   зібрав у Францісканському кляшторі на нараду польську старшину,   а Ю. Володийовський «прибіг сюди на хвилину із замку» [1, с.21].   Він присутніх те, до Старий з   боку Нов ого замку буде висаджено у повітря, бо там в трьох місцях       106    підложено порох, і коли вибухне, то мур нас придушить, або ми у   повітря полетимо, і потім турки, маючи вільний прохід, кинуться   до шукати порятунку». переконав   присутн іх у тому, що «нема іншого порятунку, як тільки здатися» й   тому вступити переговори султаном.   делегацію і коли вона пішла, Юрій -Михал «подався до замку, щоби   свою піхоту перевести із замку до міста, до шанцю Томашевича».   При цьому Мак овецький «бачив пригнобленість Володийовського,   спостерігав тяжкий сум на його тварі; так що трудно було від нього   добитися В зустріли майора і   показав підкопи потім Володийовський   зостався замку».   Під переговорів вечір серпня,   закінчилися перемовини делегації з турками і вони вже готувалися   ввійти Старого там вибухнув   замковий льох, де «було заховано до 200 бочок пороху, і ввесь той   порох вибух» [1, с .23], завдавши серйозних пошкоджень   замкові, і при цьому «загинуло 800 польських вояків, а серед них   —   і оборони Єжи [1,   Пізніше С. Маковецький писав, що ніхто не знає причини вибуху,   можливо начальник артилері ї майор Гейкінг «з відчаю, підпаливши   порох, себе та інших висадив у повітря».     Делегати, до натрапили півживого   шляхтича що серед який   труднощами розказав», що Володийовський в той момент «стояв на   замков ому але сталися вибухи, кинувся   заховатися за вал і в той мент картеч влучила йому в голову, і він   упав». Маковецький також прибіг з міста до замку й став шукати   свого Володийовського руїнами, трупів   ранених.  вецький Мислішевським на   Володийовського. тильна голови вирвана,   задньої черепа мізгів сліду, лице цілості   зосталося. жалощів було Два   Володийовського знайшли дошку, положили на не ї дорогі останки   оборонця фортеці і оточені підвладними, понесли його до міста, до   францісканського положили на у   костьолі, через хвилин бездиханного   Володийовського на мати й а   гвардиян заупокійні Його «було   положено костельних великі були   так погиблого Кам‘янецької В       107    тогочасних знаходимо про смерть».   Трохи пізніше   Кам‘янецький біскуп Лянцкоронський, що перебув   облогу, «Гейкінг, що дечого   через в зачинився башті, були з   порохом, підпалив його, чим замок зруйнував і людей погубив до   500, де й Володийовський,  наш Гектор, погиб» [1, с.23 -24].    Наступного у 28 поляки   переможцям ключі й турки зайняли місто і замок. «Між тими, що   вітали були «дігнітари» католицьким   бискупом голові вони одягнені кафтани,  що було   прислано султаном заздалегідь для тих достойників» [1, с.24].     Таким чином, фіналом цієї битви став перехід до Туреччини   на 27 всього Турки в   Кам‘янці, католицький   Петропавлівський  остьол, якого  ничари додолу   дзвони позривали в падишаха»  —   джамію;   костьол домініканського кляштору в «мечеттю султанші», третій  —    в улюбленої султана, інші  —   отримали   знатних достойників.  ликам богослужбових   відправ надали костьол православну   Петропавловську православним три а   вірменам  —   одну с.24 -25], кляштори босих   доминіканок зруйнували.     30 серпня з Кам‘янця виїхали усі,  «хто не бажав зостатися під   турецькою Для турки 200 і   екскортою невеликого ( 3000 —  авт. ) турецького загону» «оборонці   фортеці, що «жінки діти;  —   духовні,   ними монахів різних  торів; ранені   хворі було до на тягнулися люди,   зменшені кількістю проти того, скільки їх перед   500 піхоти бискупа ледве   чоловік; 200 загону уц іліло   кілька» до [1, Проте «жінками,   виїхали з Кам‘янця після передачі його туркам, не дружини   Юрія -Михала [6], «заздалегідь з   Поділля з кам‘янецького Потоцько го;   обидві втікли на а заховалися   далеких пущах Литви… По заспокоєнню країни Володийовська…   повернулася Литви Волині тут Дубні 1674 вийшла   заміж раз Францишка Дзевановського.       108    вона з ним не д овго,  —   рік або два, не більше, в   кінці 1675 або на початку 1676 року в Дубні» [1, с.26].    3 султан IV верхи коні   супроводі беглей -беїв і пашів в‘їхав через Руську браму до Старого   міста, в той же час татари в‘їз дили через Польську браму. Султан   проїхав і ринки подався мечеті   султана, до була образами. цій   «нововлаштованій було урочисту   мусульманську відправу присутності та    його Потім до спійманого ринку   було восьмирічного Петра ( за іншими джерелами Сашка  —  авт. )   Ястремського, в султана, храму   утворено обрізання, цим урочистість   перетворення  олу мечеть» с.25]. турки   повикидали польські трупи з підвальних склепів, а з західного боку   прибудували 27 муєдзін разів день   144 кам‘яні сходинки і з маківки мінарету скликав правовірних до   молитви. «Алла, акбар , алла!»  —  неслось над поневоленим містом,   луною від скель, Товтр.   зауважимо, що в роки панування турків замок був належним чином   відремонтований і опоряджений.     Після здобуття Кам‘янця турками поляки кілька разів бралися   відібрати фортецю турок, лише січня р.,   згідно Карловацьким турки повернути   місто 22 того року Подільського   передав ключі від міста та замку представникам Речі Посполитої.     Важливим  нагадуванням стоїть подвір‘ї   Петропавлівського побудованого  лизько р.   ченцями -домініканами, пам‘ятний знак на честь мужньої людини і   талановитого Єжі  -Михала)   національного Польщі, кро вного який   загинув останній штурму турками який   легендою похований в Францисканського   костелу з захисниками шанують   Польщі й Україні.       ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА    1.  Сіцінський  вфимій. Кам‘янецької    /Євфимій    Сіцінський  / Передм. та упорядн. А. М. Трембіцький .  —  Хмельницький,   2003.  —   30    2. Ю. шлях за /Ю.       109    Романів //Український Голос. Проскурівський часопис для міста і села.  —    1942. —  № 90.  —  8 листопада. Оригінал.  —  2 арк.  —  Родинний архів А.   М. Трембіцького.  3. Сенкевич Г. Пан Володыѐвский: Роман /Г. Сенкевич /   Пер. пол. Языкова, Старосельская, Тонконогова.  —   Харьков,   1993. 4. Acta historica res gestas Polonicas illstrantia, t. I, p. II (1672-1678).   Pisma  do  wieku  i  spraw  Iana  Sobieskiego.  —   Krakow,  1881;  Bialkowski  L.   Podole XVI wieku. Rysy spoleczne i qospodarcze. —  Warszawa, 1920. —  S.   91— 142; Dr. Antoni J. Zameczki Podolskie na kresach ninltanskich. —  Вид.   2-е.  —   Warszawa,  1880.  —   Т. ІІ; A. spomienia.  —    Krakow,  1845.  —   Т.  —   S.  164;  Kobiety  w  oblgzonym  przez  Turkow   Kamiencu, Matrona polska / В кн. Dr. Antoni J. Sylwetki i szkice historyczne i   literackie,  serya  IX.  —   Krakow,  1893;  Panstwo  Wolodyjowscky / Там само.   —  S. VIII. —  Krakow, 1892. —  С. 295 — 341; Relacya o npadku Kamienca r.   1672  i  ostatnych  czynach  p.  Jerzego  Wolodyjowskiego  przez  p.  Stanislawa   Makowieckiego / В кн. Przeglad Powszechny.  —  Krakow, 1886. —  Т. IX.  —    S.  388— 410;  T.  X.  —   S.  44— 67; Н.  —   СПб.,   1882. —  Т. XV.  —  «Руина».  —  С. 77 -417; Zdrada Kamieniecka / В кн. Dr.   Antoni  J.  Opowiadania  historyczne,  serya  siodma.  —   Lwow,  1891;   Маковецкий Gospodarstwo skarbnika   Kamienieckiej warowki / Там само.  —  Serya czwarta. —  Warszawa, 1884. —    Т.  —   S.  125— 157; Историческое / П.   Батюшковым.  —  СПб., 1891.  —  С. 14 — 15, 56. 5. Степанков В. Таємниця   смерті Володиєвського  —   кам ‘ янчанина національного   Польщі /В алерій Степанков // Подолянин.  —  1994. —  5 травня.  6. Любов   пана Володиєвського // Подолянин.  —  2009. —  2 жовтня.  —  С. 9.          Василь Кононенко    ІНТЕЛЕКТУАЛЬНІ ЕЛІТИ В ІСТОРІЇ УКРАЇНИ   РАННЬОГО НОВОГО ЧАСУ       В та   гуманіт аристиці інтелектуальних (інтелектуалів   в новий та в та час)   приділено увагу 7, Власне «інтелігенція»   увійшов світову мову транслітерація   « inteligencja»   та «интеллигенция». огляду   обмежений тез метою розвідки   теоретичне окреслення важливої ролі інтелектуальних еліт в історії   України ранній час. основі бачення   проблеми робоча що  літи українських за   раннього часу здебільшого якості       110    інтелектуальних, значний на Посполиту,   Московську імперію створили   яка стала основою української модерної нації.    У розум інні історії Східної та Центральної Європи необхідно   відштовхуватися від очевидного економічного панування Західної   Європи центру економіки.   домінування призводило до політичного та культурного панування   цього Єв ропи рештою Швидкий   західного Європи широкий передумов,   яких на думку, духовно -культурні.   Важливо, інтелектуали християнської   розуміли і розуміють людину через її зов нішні відносини зі світом.   Саме західна  -«персона»   найдинамічнішу з економікою,   державою, суспільством,   наукою. православному людину як   істоту,  її повноти внутрішнього   Православна  -«іпостась» зосереджувалася   внутрішньому вимірі але часи   Заходу його у матеріальних   формах Українське  адиційне раннього   нового не винятком заради виживання   змушене перебирати модель тобто   модернізуватися.    Інтелектуальне Русі складі Посполитої   сталося зразу після  унії -федерації   р. Новим   етапом інтелектуальному Русі Посполитої   полеміка з церковною 1596  р.   Полеміка стосовно з‘єднання Православної та Католицької церков,   яка почалася задовго до 1596  р., розбудила  руське суспільство від   інтелектуальної Це до інтелектуальної   «революції». революція не у на   виклик поширення католицизму та протестантських віровчень, але   й  –   у освітянському культурному  розвитку   руського Це, засвідчило Біблії   церковно -слов‘янською 1581  р. умови   життя до нового чорного білого   освіченого як так православного.   Причому   Київська стала Церквою   православному стосовно та актуальних       111    богословських [4,  c.  27-29]. одночасно   заснуванням колегіуму злиття   братської з шк олою вересні   р.)   створено Вінницький на   р.), з   причин пограничному воєводстві   судилося відігравати важливу роль в освітньому житті. Як би ми не   оцінювали період історії, XVII  ст. та   інтелектуали запозичили і переробили усе найголовніше у тодішніх   освіті та гуманітарній науці Центральної й Західної Європи і саме   завдяки діти  -вояків можливість   ґрунтовні знання та стати інтелектуалами .    В.  Панашенко праці, якої проблему   дослідження  –   «Соціальна Гетьманщини»,   розвиток української еліти раннього нового часу як «перетворення   козацької у еліту відмежування від   рядового  У процесі, думку   «значення істотної ваги». Більше того,   «здобуття старшиною освіти, дала їй   підставу себе освіченого ставало   необхідністю одним вагомих  ів зверхності   народними    [3,  c.  135-136]. кінця  XVII  та третьої   чверті  XVIII ст. території зосереджувалося   відносному вимірі найбільша кількість людей з вищою освітою не   тільки Російській але Центрально -Схід ній   Київська (з   р. статус часів   Мазепи 2 студентів, митрополита   Заборовського студентів близько тис.   1700 р. відкрито колегіум,  –    Пере яславський. мірками  -Східної ці   колегіуми умовно можна вважати вищими навчальними закладами    [6, c. 241-242].   Характер навчання у вузах Гетьманщини був гуманітарним. З   кінця  XVII ст.  -Могилянська почала   німецьку  філософську і середину  VІІІ  ст. її   програмі були книги Вінклера та Баумайстера у яких викладалися   теорії і За І.  Мазепи навчання   було викладання та Щоб   освітнє на вчальних Гетьманщини,   зважати те, вони Православній усієї   Російської імперії протягом двох століть єпископат, а до останньої       112    чверті   ст. академія майже   монополією учнів філософ ські російських   університетів  [1, 107 ]. навчання вузах   представники суспільства   освіту за кордоном, у Москві та Санкт -Петербурзі. За підрахунками   В.  Потульницького з  XVII  –   до кінця   XVIII ст. тільки   німецьких навчалося ніж студентів   прізвища яких вдалось віднайти  [5, c. 189-190].    Крім та шляхти руську   претендувало Воно на історії   військову  волюцію, залишилося історичній через   революцію Оскільки охоче   «нелицарським» озброєнням, здобули   перевагу над традиційно непереможною кіннотою. Свій військовий   тріумф голо вним завдячувало   копіюванню яничарської піхоти, грізної власне рушницями. Козаки   розстрілювали своїх польських татарських   кавалеристів до як могли свою   холодну Саме допомогою війсь кової   козацтво найгучніші над в   Центрально -Східній польською татарською   Проте різні й обставини не   судилося військом держави. війни   протягом  ругої XVII−XVIII  ст. до   автономії Подальшу козацтва історичній   пам‘яті українського народу вирішила не рушниця козака, а перо   військового Військо зазнало   інтелектуального впливу Києва  –  культурної й освітянської столиці   православного світу. перо   інтелектуалів український  -професійний   прошарок початківця однієї свідомості   Центрально -Східній раннього часу.   Цього   зробили до козацтва козаки   граничари та ускоки [2,  c. 592-593].   Схематично українська історія   раннього нового часу не була оригінальною в Центральній Європі.   Освіта її  –   інтелектуа льні  –   в Європі   мали історію. цікавою роль в   історії пізньої Речі Посполитої. Саме тоді центральне місце зайняла   ідея цноти питання доброчинності,       113    обивателів Речі Посполитої минулих  століть почали сприйматися в   якості римлян. звернення минулого   спостерігалося і в інтелектуальній історії України раннього нового   часу.   Число у Речі які   освітянську і широкі  телектуальні   була що наслідком й   відсталості призводило культурної З боку   політична дозволяла свободу починань   сміливих що освіту політични ми,   економічними соціальними [9,  c. Наприклад,   колегіум   Конарського   р.) великий на   формулювання виховання та в   середовищі аристократії. люди Конарським   повинні бути вихован і у пошані до права, короля та уряду; читання   стародавніх мало приклади відваги,   самопожертви справедливості. вивчали країну   (письменників, та і  -новому   свою Найбільш  лігентні посилалися   кордон поліпшення викладання розширювати   горизонти своїх знань [9,  c. 118].   Згідно задумом короля Посполитої   Станіслава студентами закладу  –    «Рицерської  –   мали  ти середньої збіднілої   шляхти. На відміну від колегії, яка виховувала соціальну еліту, цей   кадетський був закладом,   навчав/випускав та еліти. 1500   студентів категорій кадетсь кий протягом   30 його [9,  c. саме випускники   майбутньому умови збереження розвитку   польської ідентичності. Цікаво, що українські інтелектуальні еліти   мали подібні проекти (насамперед в 1760 -х  рр.), які через  політичні   обставини не вдалося реалізувати. Також важливо, що наприкінці   XVIII  –   початку   ст. та еліта   Посполитої почали впливали на інтелектуальне життя Московської   держави/Російської подібно того українські  іти  –    протягом другої половини  XVII– XVIII ст.     Отже, українській раннього часу дві   найважливіші еліти: 1) й   Церкви 2) Взаємовпливи та       114    інтелектуалів підстави  ля ідентичності   (руської, козацької, яка не   інтегрувалася ані до річпосполитської, ані до російської політичної   традиції, і на та й за   рахунок. Ця ідентичність і ста ла основою для розвитку модерного   українського проекту. що   попередні висновки дискусію, є   необхідною поглибленого історії   еліт на території України від середньовіччя до сь огодення.       ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА    1. Зеньковский  В. История русской философии : В 2 т.  –  Л., 1991.  –    Т.  2.   В.  -політичні та козацьких   інтелектуалів Гетьманщини кінця 1720 -х  –  початку 1760 -х років // Україна   крізь Збі рник праць пошану НАН   професора Валерія Смолія.  –  К.: Інститут історії України   2010. –  С. 592−607.  3. Панашенко В. Соціальна еліта Гетьманщини (друга   половина  XVII –  XVIII ст.).  –  К.: Інститут історії України НАН  України,   1996.  4.   С. віра: та в   ранньомодерній  –   К.: 2005.   5.   В.   Україна всесвітня Історіософія та історії   XVII –   XX  ст.  –  К., Либідь, 2002.  6. Таирова -Яков лева  Т. Мазепа.  –  М.:   «Молодая 2007. Успенский  Б.   Русская как   специфический русской //   Б. о   русской  –   СПб.: 2002.  –   С.  – 413. 8.   Д.   Філософські В т.  –   Т.2.:  Між та   дослідження з історії української філософії.  –  К.: «Смолоскип»,  –  2005. 9.   Mrozowska K.  Educational  Reform  in  Poland  during  the  Enlightenment  //   Constitution and Reform in Eighteenth-Century Poland. The Constitution of 3   May  1791  /  Ed.  by  S. Fiszman.  –   Bloomington  and  Indianapolis:  Indiana   University Press, 1997. –  P. 113– 154.         Ярослав Демченко     РІЧ ПОСПОЛИТА В ЧАСИ ПРАВЛІННЯ     СТАНІСЛАВА -АВГУСТА ПОНЯТОВСЬКОГО     (1764 –  1795 РР.)       У році тиском імперії    Речі   Посполитої обрано  -Августа Він   був ставлеником, російський прагнув       115    контролювати й до часу згоду   реформи. коли відмовився вимоги щодо   надання пр ав та сейм  -таки   постанову про  їх зрівняння з католиками.  Консервативні політики   за російської скасували нововведень   відновлення порядків, існували часів   династії. С.  ]. Не що частина   магнатерії шляхти Красинські, Пулавський інші)   виступили цього У 1768 у Бар   Поділлі утворили звану конфедерацію  –     військово -політичне я ке проти   Понятовського Російської Конфедерати   воєнні проти та військ, прибули   Правобережжя. ході конфедерати масові   репресії знущання українським н аселенням,   руйнували церкви, спричинило   гайдамацького та повстання  –   Коліївщини.   було придушене, а його учасники та керівники були покарані [1; С.   157].  В рр. оголосили повалення і   нав іть вивезти з але   вдалося Польська ослаблювалася   міжусобними конфліктами і її явне безсилля викликало сусідів Речі   Посполитої на захоплення її територій  [4; С. 72]    Правобережна зал ишалася ареною дій   російською та Лише 1772 війська   Суворова зламали опір     Барської що однією передумов   першого поділу Польщі [1; С. 158].    Щоб не дати Росії одній скористатися здобиччю, Пруссі я та   Австрія теж взяли участь у поділі земель Речі Посполитої. 5 серпня   1772 р. було підписано договір про поділ Польщі. Король та сейм   противилися рішенню; загроза поділу   примусила згоду. Посполита зберегла ознаки   нез алежності, своє  liberum veto і сейм [4; С. 72].    Польський знайшов мову частиною   барських конфедератів, завдяки чому боротьба між ними на деякий   час припинилася.[2; С. 335]. Після першого поділу Речі Посполитої   протягом 1773  –  1792 рр. коро лю та прибічникам вдалося з метою   збереження Речі провести які       116    зміцнили С. Він Постійну  –    своєрідний що період сеймами державними   справами, також комісію    освіти Речі   Посполитій. Сейм вдруге запровадив генеральне мито, що сприяло   розвитку ринку зміцненню єдності   країни. [2; С. 335 -336]    1787 у відбулася польського та   Російської С.  кий намір.   дозволу відновлення Речі   запровадження війська новітнього зразка та створення фінансової   та адміністративної структур для йог підтримки, тоді він негайно   підпише договір про союз із Росією задля спільних  операцій проти   турків. Але невдовзі з‘ясувалося, що імператриця, ведучи водночас   переговори з Йосифом ІІ, не прихильна до Польщі. Фактично вона   хотіла зберегти статус -кво. Польські сподівання були марними.    Польський сейм завзято працював, незважаючи на вн утрішні   аспекти королевого плану. В жовтні  1788 р. він себе проголосив   конфедерацією запровадив більшістю,   оминувши  liberum  veto  своїх членів. С.715 -716].   Був податок прибутки   духовенства шляхти   мет ою збільшити армію до 100 тис. вояків.  Нарешті 3 травня 1791   р. відсутності депутатів урядовий   (,,конституцію‖), докорінно державний Речі   Посполитої[2; С. 336].    За Річ стає монархією,   після   смерті Понятовського перейде саксонської   корфютської Законодавча належала   сейму, виконавча  –  королю з його державною владою, судова  –  є   незалежною.  Liberum  veto  було а і   на дані деякі права, проголошувалася свобода віросповідання [4; С.   80].    Катерина скликала Санкт -Петербурзі   конфедерацію настроєної і короля   Пруссії відмовитися від його польських симпатій чи ще чогось. В   1792 в  раїні створено конфедерацію.   керівники  –   відомі старошляхетської  –   проголосили   завданням конфедератів ліквідацію конституції, захист католицької   релігії колишніх Польщі. їх російські   війська рушили н а Річ Посполиту [2; С. 337].       117     Тож  -польська 1792 -1793 становила   частину панорами. війни ніяк був   визначений Під королевого Юзефа   Понятовського ветерана війни   Косцюшка, засновника Вест -Пойнтської академії, молоде польське   військо себе 18 1792 воно   одержало перемогу Зеленцями Поділлі,   місяць тому, російські вдерлися польської   України.    поляків далі стерпне, поки   оточило  -ззаду військо.  -кінцем   вирішила короля, сила Приєднавшись   Тарговицької , якою росіяни,  -  Август на другого   поділу, в  -  Петербурзі 4 січня 1793 р., і взявся втілювати їх у життя [3; С. 744].    У відбувся поділ  Пруссії   відійшли західні польські землі з Познанню, Гданськ та Торунь, а   до  –   Правобережна та  тральна [1;   158].  У червні 1793 р. в Гродно відкрився останній польський сейм,   який другий країни. Речі   скорочувалася 15 солдатів. відновив країні   державний устрій, що існував за часів Постійно ї ради. Відповідно   до російсько -польського роботу ради   контролював посол. розпускалася   Тарговицьку конфедерація. [2; С. 337]     На 1794 Тадеуш повернувся   вигнання, а 24 березня на давньому р инковому майдані в Кракові   проголосив повстання. травні р. маніфест,   надавши свободу кріпакам. 4 квітня його селянська армія озброєна   переважно перемогла професійною під   Рацлавіце. у та порядкував  столюд.   Народні засуджували російських   конфедератів до смерті. Це вже, нарешті, була відверта революція,   тепер втрутитися Варшаву заходу   прусське Дві армії зі 10   жовтня  при  Мачийовіце поранений Косцюшко впав з коня, і пішла   хибна чутка, начебто він вигукнув: ,,Польщі кінець!‖. О. Суворов   штурмував східне Варшави, вирізав   жителів. Санки -Петербурга послав з слів  -       118    ,,УРА, ПЕРЕМО ГА, СУВОРОВ‖  –  одержав відповідь з трьох слів:   ,,БРАВО, ФЕЛЬДМАРШАЛ, КАТЕРИНА‖.[3; С. 746].    Поразка повстання  1794 р. зробила неминучим третій поділ   польських земель і остаточну ліквідацію польської державності. У   1795 Пруссія у склад  шавський   Австрія  –   південні землі Краковом, Росія  –   Литву,   Західну та Річ утворена 1569   припинила своє існування.[1; С. 158 -159].    У 1768  –  1772 рр. коли відбувся перший поділ Польщі. Війна   мала  анський Втрати 5 -10 а   втрати декілька  C. Взагалі  XVIII  ст.   Посполита втратила у всіх війнах, які вона вела 70 тис. чоловік. [5;   C. 62].   Отже, Посполита часів Станіслава -Августа   Понят овського (1764 -1795 рр.), зазнала багатьох вторгнень з боку її   сусідів. в р. остаточно Але,   Понятовський перетворити на   сильну, монархічну Все щоб   позбутися зале жності від Росії. Було прийнято конституцію, одну із   перших Європи. створена армія.  -  визвольне повстання 1794 р. було жорстоко придушене. Це стало   підставою до останнього поділу Польщі.       ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА    1.Нартов В. Історія У країни. З давніх -давен до сьогодення. Харків:   Книжковий клуб сімейного дозвілля, 2006.  –  352 с.; 2.Історія західних та   південних Курс / ред. І. Львів:   2003. –  632 с.; 3.Норман Дейвіс. Історія Європи. К.: Основи, 2006.  –  1464   с. ; 4.Г. Вебер. Курси всеобщей истории доктора Георга Вебера. Частина   8. Т. 4. Москва: В топографії Грачевського і Котюка, 1861.  –  704 с.; 5.Б. Ц.   Урланис. и  Людские   вооружоных европейских в  XVII  –   XX  вв..   Социально -економический литературье, 1960.  –  568 с.       Marek Nita   KOLISZCZYZNA W SYNTEZACH DZIEJÓ W POLSKI.   OD JOACHIMA LELEWELA DO NORMANA DAVISA      В аналізується висвітлення 1768 -1769   років в нарисах з історії Поль щі від ХІХ до початку ХХІ століття.       119    Po transformacji ustrojowej w Polsce w 1989 roku i utworzeniu w   1991 niepodległej Ukraińskiej, większym   zainteresowaniem polskiego się kresów   wschodnich, środowisk  torycznych  stosunki  polsko-ukraińskie   przestrzeniu wieków.    Wynika co oczywiste wielowiekowej   terenów Ukrainy do państwa polskiego. Wpłynął na to również fakt, iż   losy i splotły w dziejowym dużo   więks zym niż sąsiadującymi Polską narodami   państwami.    Jest iż naszym problemy  -  ukraińskie nie znalazły do dziś należnego miejsca.    Historyków zawiłość związków   występowanie mitów i s tereotypów.    Zadaniem historyków zlikwidowanie   istniejących fałszów, przeinaczeń i zakłamań. Bowiem prowadzą one do   fobii, ignorancji, nienawiści i niewiedzy.    Dlatego też między ma i   współpraca,  w obojga jest   zakorzenionych w dziejach stereotypów.     Jest możliwe zapoczątkowane 1989   modernizowanie badań wzajemnymi   między i w historii  rczej   kulturalnej, politycznej i społecznej na przestrzeni wieków.    Badań  idą cych  w  kierunku  obiektywnego  wyjaś nienia   konfliktowych  i  trudnych  wydarzeń,  skomplikowanego  procesu   historycznego, a nie ich pomijanie, udawanie, iż  one nie istnieją 136.                                                       136 I.Szewczenko, Ukraina. Mię dzy wschodem a zachodem, Warszawa 1996; K.   Grunberg,  B.  Sprengel,  Trudne  są siedztwo.  Stosunki  polsko-ukraiń skie  w  X-  XX  w.,  Warszawa  2005;  Stosunki  polsko-ukraiń skie,  red.  J.  Kozakiewicz,   Krakó w  1998;  Stosunki  polsko-ukraiń skie  1939-2004,  pod.  red.  B.  Grota,   Warszawa  2004;  B.  Surmacz,  Współ czesne  stosunki  polsko-ukraiń skie.   Politologiczna  analiza  traktatu  o  dobrym Lublin Polska   polityka red. Miklaszewski, Przebinda, 2000;   Stosunki polsko-ukraińskie 1917 -1947. Od tragedii do współpracy, Warszawa   1990;  Stosunki  polsko-ukraińskie na ziemiach obecnej Polski w latach 1918 -  1947, Z. Wrocław Cz. Od do   Potockiego.  Stosunki  polsko-ukraińskie w Galicji w latach 1888 -1908, Toruń       120    Temu  celowi  na  pewno  posł uż y  zorganizowana  przez  Umań ski   Pań stwowy  Uniwersytet  imienia  Pawł a  Ticzyny  konferencja   poś wię cona  wydarzeniom  jakie  miał y  miejsce  na  Prawobrzeż nej   Ukrainie w latach 1768-1769.   Bowiem 240 lat temu wybuchł o duż e chł opskie powstanie, któ re   do  dziejó w  Polski,  Rosji  i  Ukrainy  przeszł o  pod  nazwą  koliszczyzny,   koliwszczyzny137.     Warto   zwr ó cić  uwagę  na fakt, iż  sam termin Koliszczyzna posiada   róż ne  oznaczenia.  Wedł ug  jednych  historykó w  nazwa  ta  pochodzi  od   słó w  „ kolej,  po  kolei‖,  co  oznaczał o  peł nioną  przez  kozakó w   nadwornych  kolejną   sł uż bę.  Inni  badacze  wywodzą  poję cie  od   ……………… 138                                                                                                                1997;  Stosunki  polsko-ukraińskie latach 1939 -1944,  red.  A.  Piekarska,  M.   Strasz, Warszawa 2002; Stosunki polsko-ukraińskie w latach 1939 -2004, pod.   red.  B.  Grotta,  Warszawa  2004;  Tak  dalecy,  tak  bliscy:  stosunki  polsko-  ukraińskie w oczach polskich i ukraińskich studentów, red. P. Baudys, Bielsko -  Biała Stosunki  -ukraińskie szkolnej historyczn ej  od   XIX do XX wieku. Materiały konferencji naukowej 21 -22 października 2004,   red. H. Wójcie, Kielce 2005; Trudne sąsiedztwo: stosunki polsko -ukraińskie w   X-XX wiek, K. Günberg, B. Sprengel, Warszawa 2005; Współczesne stosunki   polsko-ukraińskie. Politolog iczna analiza traktatu o dobrym sąsiedztwie, Lublin   2002;  Stosunki  polsko-ukraińskie idea partnerstwa,   Burant, Warszawa 2000; Polska polityka wschodnia w XX w., studia pod red.   M. Wojciechowskiego, Z. Karpusa, Toruń 2004; Polityka wsc hodnia. Materiały   z  konferencji  zorganizowanej  w  dn.  3-4 2006 Wrocławiu, M.   Jankowskiej, Wrocław 2008; Polska polityka wschodnia, red. S. Miklaszewski,   G. Kraków Polityka Materiały konferencji   zorganizowanej w dn. 28-29 października 2005 we Wrocławiu, Wrocław 2005;   J. Kozakiewicz, Rosja w polityce niepodległości Ukrainy, Warszawa 1999; R.   Kuźniar, Droga do wolności. Polityka zagraniczna III Rzeczpospolitej Polskiej,   Warszawa 2008; A.J. Madera, Polska polityka zagraniczna. Europy środkowej i   wschodniej  1989-2003, 2003; polityka 1989 -  2000, red. R. Kuźniara, Warszawa 2001.    137  W. A. Serczyk  –  Koliszczyzna, Kraków 1968.    138  Encyklopedia Wojskowa, pod red. O. Laskowskiego, t. IV, Warszawa 1934;    J.  Karłowicz, Kryński, Niedźwiedzki, języka t.   Warszawa s. Praktyczny współczesnej pod   red. H. Zagółkowej, Poznań 1998, t. XVI, s. 404; Encyklopedia kresów, Lwów       121    Problem  okreś lony  w  tytule  referatu  „ Koliszczyzna  w  syntezach   dziejó w  Polski‖  w  niewielkim  stopniu  był  podejmowany  przez   historykó w139.  Niniejszy   referat   ma   na   celu   pokazanie   jak   historycy     polscy   na   przestrzeni   ostatnich   przesz ł o 200  lat przestawiali  w swoich   pracach powstanie Gonty i Ż eleź niaka.   Przedmiotem badań  poprzez analizę  narracji historycznej stał o się   kilkadziesią t  syntez  dziejó w  Polski,  napisanych  głó wnie  przez   historykó w polskich,  od pierwszych wydanych na począ tku XIX w. aż   po ostatnio  wydane.  Podczas przeprowadzanej analizy skupiono się  na   przyczynach  przebiegu  i  zakoń czeniu  powstania.  Należ y  zwró cić   uwagę,  iż  syntezy  są  specyficznym  wytworem  pracy  historykó w.  W   duż ym  stopniu  odbijają  się  w  nich  panują ce  tendencje  społ eczo-  polityczne, odzwierciedlają  też  myś l historyczną  danej epoki. Stanowią   podstawę  kształ towania ś wiadomoś ci historycznej narodu.   Od dawna uwagę  historykó w przycią gał y wydarzenia jakie miał y   miejsce  na  Ukrainie  w  latach  1768-1769.  Wynikał y  one  z  egzotyki   ziemi,  na  któ rej  doszł o  do  powstania  z  bogatego  i  barwnego  tł a   historycznego oraz dramatyzmu jego przebiegu140.    Po trzecim rozbiorze w 1795 roku okres aż do upadku powstania   listopadowego w 1831 w historiografii polskiej, to czasy „unaukowienia                                                                                                                 2005, s. 194; Nowa encyklopedia powszechna PWN, Warszawa 1996, t. III, s.   408;  Wielka  Encyklopedia  PWN,  Warszawa  1965,  t.  V;  Encyklopedia   powszechna Orgelbranda, 1864, XV, 88; języka   polskiego,  pod  red.  W.  Doroszewskiego,  Warszawa  1961,  t.  III,  s.  820;  N.   Jakowlenko, Historia Ukrainy do końca XVIII w. Od czasów najdawniejszych   do końca XVIII w., przytłum. O. Hnatiuk, K. Kotyńska, Lublin 2000, s. 326,   przypis W.A. Historia Wrocław -Warszawaw-Kraków   2001, 149 in.; Serczyk, s .  7;  W.  Szczerbina,  O   proischozdienii słowa „koleiwszczina‖, (w:) Kijewskaja starina, t. XL, 1893, s.   358; Etymołohicznyj Słownik ukrainskoji mowy, Kyjiw 1989, t. III.    139  A. Ukraina stosunki  -ukraińskie syntezach   podręcznikach dziejów o jczystych  okresu  porozbiorowego  1795-1918,  Lublin   1998; Stępnik, i polsko -ukraińskie polskich   podręcznikach i dziejów okresu   międzypowstaniowego, Polska Ukraina.  W szkolnych   akademickich pod red. W. Bonusiaka, Rzeszów 2001.    140  zob. prace F. Rawita -Gawroński, Kozaczyzna ukrainna w Rzeczypospolitej   Polskiej końca wieku. polityczno -historyczny,  Warszawa-  Kraków -Lublin-Łódź; tenże, Historia ruchów hajdamackich (w XVIII wieku ),   Brody 1913.       122    historii‖. się poprzez poziomu   źródeł wprowadzenie metod W okresie   nazywanym historiografii powstały   parasyntezy, których  zono pierwszy wydarzeń   XVIII ruch jaki miejce Prawobrzeżnej   Ukrainie od maja do lipca 1768 roku141.     Pisali o nim J Albertrandi    Natomiast S. uważał, Koliszczyzna „echo   wielowiekowych które musi ały nie się   zdarzyć‖ 142.   J. Faleński pisał o powstaniu, iż była to „prawie religijna wojna,   której była rzeź przez   ukraińskie z Kozakami zaporoskimi pod hersztem Gonta wykonana‖ 143.   J. Miklaszewski   T. Waga   Ojciec  polskiej  historii  Joachim  Lelewel  niewiele  miejsca   poświęcił omawianemu powstaniu 144.   Wymienieni historycy powstanie   szerokiego podtekstu politycznego. Przyczyny jego widziano głównie w                                                        141  A.F. Myśl polskiego Warszawa   tenże, historii polskiej, 2000, VIII;   Wierzbicka, Dawne dziejów Rozwój przemiany   metodologicznych,  -Warszawa-Kraków -Gdańsk A.   Ukraina…, s. 18 rozdz. I.    142  J.S. Bandkie, Krótkie wyobrażenie dziejów Królestwa Polskiego w dwóch   tomach wydane przez Samuela Bandkie, Wrocław 1810, t. I, s. 630; H. Barycz,   Jerzy Samuel Bandtkie, jego osobowość i ro la w rozwoju  kultury narodowej,   Katowice 1948.   143  J. Faleński, Historya Polski krótko zebrana. Dzieje narodowe od powstania   aż do podziałów i upadku państwa tego obejmująca przez Józefa Faleńskiego,   Wrocław 1819.    144  J.  Lelewel,  Dodatek  do  Teodora  Wagi histor ii Książąt i Królów polskich.   Panowanie Augusta, 1818, 26 -27; Obraz   dziejów (w:)  –   dzieje  i  rzeczy  jej  rozpatrywane  przez   Joachima Poznań Rodzina w polskiej,   red. W. Głębokie j, Warszawa 1974; T. Słowikowski, Joachim Lelewel. Krytyk   i autor podręczników historii, Warszawa 1974; A. Śliwiński, Joachim Lelewel.   Zarys biograficzny 1786-1831, Warszawa 1918; Joachim Lelewel. Człowiek i   dzieło w 200 -lecie urodzin, pod red. K. Bartkiewicz, Zielona Góra 1988.       123    fanatyźmie istniejących feu dalnych  oraz  w   charakterze ówczesnych mieszkańców Ukrainy.    Wyjątkowe przedstawienie roku   wynikało głównie z nieznajomości źródeł. Nie chciano, jak można się   domyślać ran‖, prowadziłoby do   narodów ukra ińskiego i polskiego 145.   Takie akceptowało od roku niewoli   narodowej społeczeństwo polskie 146.   W okresie historiografii w   romantyzmu, czasach powstaniem 1830 -  1831,  a  styczniowym  1863-1864  nauka  historyczna  na  ziemiach   polskich umocniła, iż dążyli zdławienia   narodzie świadomości jako dla   działalności Szczególnie rozwój   historycznej w  twie Nie się się   swobodnie i była krępowana warunkami politycznymi i cenzurą carską.   Mimo stwarzanych trudności upowszechniły się szeroko w tym czasie   metody materiału oraz się   powszechnie  nowoczesna  krytyka  W okresie   bardzo duża liczba parasyntez i syntez historycznych. W historiografii   międzypowstaniowej funkcjonowały dwa kierunki. Pierwszy był zwany   republikańskim Jego reprezentantem   najwybitniejszy badacz tamtych czasów ojciec polskiej historii Joahim   Lelewel jego (J. H. i   Szujski).   Uważali oni, iż najważniejszą rolę w dziejach odgrywa naród, starali się   też z historii wydobywać wartości pozytywne.    Drugi ant ylelewelowski  zwany  monarchicznym   (państwowym). do historycy szczególnie   ustrój polski, który doprowadził do zanarchizowania życia w państwie.    Istniała grupa piszących prace   historyczne, były  aczone ludu‖. wielu   wymienić M. Ilnicką i L. Siemieńskiego 147.                                                        145  J.Ch. Dzieje Polskiego lat   opisane […], Lwów 1846, s. 329    146 A. Stępnik, Ukraina…, s. 67 -68.   147  J. Maternicki, Warszawskie środowisko historyczne 1832 -1869, Warszawa   1970; M.H. Serejski, Zarys historiografii polskiej cz. I (od połowy XVIII w. do   1860), 1964, 47 -107;  J.  Adamus,  Monarchizm  i  republikanizm  w   syntezie dziejów Polski, Łódź 1961; A. Stępnik, Ukraina…, rozdz. II, s. 70 -75.       124    W międzypowstaniowym wzrosło   zainteresowanie historii zawodowych   stosunkami polsko-ukraińskimi 148.   Zupełnie interpretacji  zekała koliszczyzna. tak   zwolennik republikańskiej wizji dziejów piszący na emigracji J. Lelewel   jako powstania na w r. „iż   przyczyniły się do tego hasła religijne, religijny fanatyzm powstańców   oraz  Katarzyna,  która lud (…) lud szerzył   rozbój i rzeź‖. Wyjaśnił, iż „zdrada kozaka Gonty doprowadziła do jatki   w Humaniu‖. Dał opis tych tragicznych wydarzeń: „co schroniło się do   tego (…) litości pień zostało, lała  ę   potokami, ludzkość jęknęła pod dzikim i przerażającym okrucieństwem,   a rosyjski imię i cerkwii   błogosławić upojony rozpasaniem‖. uwagę,   największe odniosła (Katarzyna  I),   „zaporożców a staropolską poddaństwo   obruciła‖. Historyk ten rzezi powstańców przeciwstawiał okrucieństwo   dowódców armii rosyjskiej płk Drewicza i Rena 149.   W podobnej formie pisał H. Schmitt w swoich „Dziejach Polski   XVIII  i wieku‖. według wybuchło wyniku   podburzania prawosławnych, kozaków   zaporoskich  –   hajdamaków podrobionego Katarzyny   Historyk był z który obszerny rzezi   dokonanych  przez i Podał zabijania   poprzez na zakopywania ścinania   wyglądających ziemi kosami, przez   pralnikami. zdradę i sprzymierzenie z   Żeleźniakiem. zakończe niu wywodów iż   stłumienia przyczyniły wojska i którymi   dowodził regimentarz Stempkowski 150.                                                        148  A. Ukraina stosunki  -ukraińskie  polskich   podręcznikach…, s. 135 -187.      150 Dzieje polski XVIII i XIX wieku osnowane przeważnie na najdawniejszych   dotąd źródłach przez Henryka Schmitta (jako ciąg dalszy dzieła: Dzieje narodu   polskiego najdawniejszych najnowszych potocznie   opowiedziane), 1866, II, 255 -258;  A.  Arymiak,  Lwowianin   Henryk Schmitt, Jędrzejów 1939.       125    Natomiast krakowski Szujski „Dziejach   tłumaczył powstania iż barska   „ruch   szlachecki imię i z strony   umysły szyzmatycznego Ukrainy‖, a z drugiej „marzyła o   pozyskaniu ludu kozackiego i w dobrych chciała być stosunkach‖, ale   nierozważnie popierać Spowodow ało wyjście   ruchu z klasztoru Melchidezecha   Jaworskiego, a który uzyskał poparcie dworu rosyjskiego. Świadczył o   tym według Szujskiego manifest Katarzyny II „wzywający ludność do   rzezi mianujący naczelnikiem  ruchu‖. się   dokument jakim był manifest konfederatów podał, iż „sto tysięcy dusz   od tych bezbożnych zginęło fanatyków‖ 151.   Natomiast przyczyny powstania   chłopskiego upatrywali w nietolerancji religijnej szlachty polskiej oraz    w zwiększonym przez nich wyzysku feudalnym.    Trochę inaczej traktowali koliszczyznę autorzy popularnych prac.   Nie im wymowy. dokonaną Humaniu   innych wyjaśniali iż ona ciemnoty   ludu  i  fanatyzmu  religijnego. się samym zaogniać   stosunków polsko -ukraińskich.    Zupełnie wyrażał L. Siemieński dziejach Polski   pod „Wieczory lipą, historia polskiego   opowiadana Grzegorza Racławic jego  .   powstania w ludności jej   religijnym, ruchu duchownych   „ciemne zwołują chłopstwo kozaków swoich   rozdają poświęcone i wyżynać czyl i   księży Żydów‖ dworu „Moskwa na   konfederacji, kozaków chłopów szlachcie‖.   wykład, dla podkreślenie swojej opinii o powstaniu zilustrował opisem   okrucieństw popełnionych przez powstańców „kupy  –  pisał  –  pijanego i   rozbestwionego szły kara paląc i   zabijając starców, kobiety i niemowlęta, łupiąc dwory, kościoły, hostie i   świętości biorąc na spisy. Aż włosy na głowie powstają na wspomnienie   tych okropności: ludzi wkopywano   w ziemię i potem głowy jak trawę   koszono, darto jak rozpruwano i   wnętrzności a małymi mieście trzy                                                       151  J. Dzieje podług badań przez   Szujskiego, Lwów 1862.       126    studnie Po gościńcach było   gdzie szlachta ksi ądz Żyd pies takim   >>Polak, i jedna  152.  W  swojej  drugiej  pracy  w   „Dziejach polskiego‖ swoje wyraził   opinię, że do powstania doszło ponieważ naród polski nie zbratał się z   kozackim i ukraińskim  ludem153.    Podsumowując ten okres należy stwierdzić, że ówcześni historycy   starali rozważnie stosunki  -ukraińskie,   nawet zrozumienia i usprawiedliwienia dla okrutnych zmagań pomiędzy   narodem polskim i ukraińskim w przeszłości 154.   Takie początki historiografii zainteresowania   problematyką ukraińską, a w ramach koliszczyzną. W następnym   okresie  rozwojowym  naszego  dziejopisarstwa  –   pozytywiźmie  -  1900) trzy historyczne:   (pesymistyczna, narodowa i   (Lwowska)155.  W tym czasie powstały wielkie syntezy dziejów Polski:      M. Bobrzyńskiego „Dzieje Polski‖ 156;     T. „Wewnętrzne Polski Stanisława   Augusta Poniatowskiego‖ 157;                                                        152  L. Wieczory lipą, historia polskieg o   opowiadana Grzegorza Racławic, 1845; Wieczory   pod czyli narodu opowiadana Grzegorza   Racławic wydanie nowe, przejrzane i powiększone, Kraków 1863, s. 366 -367.   153  L. Dzieje polsk iego  spisane  przez  Lucyana   Siemieńskiego, 1845; narodu spisane Lucyana   Siemieńskiego a przedrukowane z edycji poznańskiej…., s. 296.    154  A. Ukraina stosunki  -ukraińskie polskich   podręcznikach…, s. 186 -187.   155  A. F. Grabski, Zarys historii historiografii polskiej, Poznan 2000, R. IX, s.    122 -142; tenże, Orientacje w polskiej myśli historycznej. Studia i rozważania,   Warszawa 1972; W. Smoleński, Szkoły historyczne w Polsce, Warszawa 1986.    156  M. Bobrzyński, Dzieje Polsk i w zarysie, Warszawa 1879; wyd. 2, Kraków   1880-1881, t. I-II znacznie zwiększone wydanie; wyd. 3, t. I -II, Kraków 1887 -  1890; reedycja opracował i wstępem poprzedził M.H. Serejski i A.F. Grabski,   Warszawa W. Synteza Polski Bobr zyńskiego,   Katowice W. Michał Myśl a   działalność polityczna, Warszawa 1982.    157  Wewnętrzne Polski Stanisława Poniatowskiego  -  1794). Badania historyczne ze stanowiska ekonomicznego i administracyjnego,   wyd. 1, Kraków 1882; wyd. 2 1897 -1898 t. I-VI; tenże, Historia nowożytna T.       127      J. Szujskiego „Dzieje Polski‖ 158;     T. Morawskiego „Dzieje narodu polskiego‖ 159.   W wyżej dużo miejsca w   poprzednim poświęcono polsko -ukraińskim,   zwłaszcza w roku. wymienionymi   historykami było różnic  odnośnie koliszczyzny.   Różnie był jej  160.  Szeroko   wykorzystywali opublikowane dotyczące   zagadnienia161.     W  kolejnym  okresie  w  historiografii  zwanym  neoromantyzmem    (1900 - 1918) prac syntetycznych pow stało niewiele. Istniały dwie szkoły   historyczne162. reprezentował Korzon, konserwatywną   A. Sokołowski 1633RGREQLH MDN ZSRSU]HGQLP RNUHVLH LVWQLDá\ PLG]\   QLPLQLHZLHONLHUy*QLFHFRGRJHQH]\LSU]HELHJXZ\GDU]HMDNLHPLDá\  miejsce na Ukrainie w 1768 roku.   W XIX wiedza hajdamakach koliszczyźnie   została wzbogacona poprzez badania Franciszka Rawity Gawrońskiego.   Był autorem prac „Historia hajdamackich   XVIII wieku‖ t. 1 i 2 wydany we Lwowie w 1899 r. i nieco  później (w   1923 w „Kozaczyzna w   Polskiej do końca XVIII wieku. Zarys polityczno -historyczny‖. Był on i   pozostał polskim który całości                                                                                                                2. 1649 1788, 1903; Historya wydanie   nadzwyczajne w zmienionym układzie, Kijew 1918.    158  J. Dzieje podług badań pr zez t.   Piastowie, II t. Królowie Lwów  -  1866; tenże, Dzieje Polski od abdykacji Jana Kazimierza do trzeciego podziału,   Lwów 1876; W. Konopczyński, Józef Szujski (1835 -1883), Warszawa 1893.   159  T. Morawski, Dzie je narodu polskiego w krótkości zebrane, Poznań 1871 -  1872, t. I-V.   160 A. Stępniak, Ukraina…, s. 211 -214.   161 Tuczapski, Krótkie opisanie rzezi humańskiej, Poznań 1851; Obraz Polaków   i Polski w XVIII wieku, Poznań 1842, t. XV Bunt Hajdamaków na Ukrainie   r[oku]  1768 przez Lippomana dwóch wyd.   rękopisu przez Edwarda Raczyńskiego, Poznań 1854..    162  A. Ukraina…, 4, 220 -224;  A.F.  Grabski,  Zarys  historii   historiografii, R. 10, s. 143-153.   163  K. Dzieje ilust rowane  z  ilustracjami  Jana  Matejki,   Walezego Eliasza, Juliusza Kossaka, Henryka Rauchingera i innych artystów   polskich, Wiedeń 1896 -1904, t. I-III.       128    dzieje  hajdamaczyzny.  Prace  jego  jednak  cechuje  jednostronne,   nieobiektywne tendencyjne  164 1LHNWyU]\ KLVWRU\F\ RNUHVX   PLG]\ZRMHQQHJR EH]NU\W\F]QLH SU]\MOL MHJR XVWDOHQLD L SRJOG\ L  wykorzystali w opublikowanych syntezach.   Odzyskanie 1918 przez po latach   niepodległo ści ogromny na  165.  W  okresie   międzywojennym kilka syntez.   wymienienie zasługują:      „Dzieje Polski‖ z 1923 roku W. Sobieskiego 166;     „Polska dzieje kultura‖ 2 1927 A.M.   Skałkowskiego‖ 167     „Dzieje  ski z roku   Konopczyńskiego 168.   W syntezach dużo poświęcili   koliszczyźnie. Najwięcej A. Skałkowski, który w treść wplótł obszerne   fragmenty z różnych źródeł. Dotyczyły one głównie opisów krwawych   zbrodni  dokonanych hajdamaków chłopów, szczególnie   podczas tzw. rzezi humańskiej.    Po II światowej Polskiej   Ludowej do roku historiografia   Służyła ona polityce 169. Stosunki polsko-ukraińskie, w  tym koliszczyznę   w powstałych syntezach:      „Historii Polski‖ t. 2, 1958 E. Roztworoskiego;                                                        164  zob. A.W. Koliszczyzna…, 12 -13; I   światową do hajdamaczyzny  wydał Mościcki  –   Z   hajdamaczyzny,  Warszawa  1905-1907 1 znajdują opisy   hajdamaków na Ukrainie r. 1768 opisany przez Lippomana; P. Mładanowicza,   Rzeź humańska, czyli historya rewolucyi, zrobionej przez Żeleźniaka i Gontę   napisana  rzetelnie, wiernie, dokładnie przez znajdującego się w tejże okropnej   rewolucyi naocznego świadka; A. Moszczeński, Pamiętnik do historyi Polskiej   w latach Augusta i Stanisława   Poniatowskigo, Warszawa-Kraków 1905.    165 A.F. Grabski, Zarys historii historiografii…, R. 12, s. 165 -184.   166  W. Sobieski, Dzieje Polski, Warszawa 1923, wyd. 2, Warszawa 1938 t. I Do    roku 1696, t. II 1696 - 1865, t. III Dzieje Polski lat ostatnich 1865 - 1924.    167  Polska. Jej dzieje i kultura od czasów n ajdawniejszych do chwili obecnej,   prac. zbiorowa, Kraków 1927, t. II 1572 -1795, s. 241-243.   168  W. Dzieje nowożytnej, 1936, I  -  1648, t. II 1648-1795, s. 616-619.   169 A.F. Grabski, Zarys…, R. XIV, s. 198 -248.       129      „Dziejach Polski‖ 1975 J. Topolskiego;      „Historii Polski‖ 1978 J. A. Gierowskiego;    traktowano i Mimo, od roku   istniała żetelna  aca W. pod   „Koliszczyzna‖. w „Zeszytów   Uniwersytetu miała nakład, dostęp   niej utrudniony. powodów recepcja ustaleń   badawczych w powstałych syn tezach nie miała miejsca 170.   Po transformacji ustrojowej  w 1989 roku  w III Rzeczypospolitej   powstało kilka wartościowych syntez:      „Wielka historia Polski‖ Kraków 1998 171;     „Historia Polski 1492 -1864‖ M. Markiewicza 172;     i historyka Davisa     igrzysko. Historia Polski‖ 173.   W pracach tych nie znajduje należnego mu miejsca koliszczyzna.   W ciągu historycy ją ogólnikowo.   Dużo jest omawiane w   Ukrainy‖ prof. N. Jakowlenki 174.   Dochodzenie  do  prawdy  historycznej  jest  trudne,  ale  w  obliczu   budowy Nowej Europy musi być kontynuowane. Nie można całkowicie   oderwać się od historii i tradycji i podążać tylko ku przyszłości.                                                                     170 Monografia nosiła tytuł „Koliszczyzna [De Colonorum Seditione in Ukraina   A. 1768 Coorta];  „Zeszyty Naukowe Uniwersytetu Jagiellońskiego CXCIII‖.   Prace Historyczne, zeszyt 24 o nakładzie tylko 630 gzemplarzy i liczyła 170   stron. Niedostępna jest w wielu bibliotekach w  Polsce, a rzadko spotykana w   bibliotekach poza granicami, w tym na Ukrainie.   171  Wielka Polski, VI Grodziski, w przełomu,   Kraków 1999 O koliszczyźnie, s. 49 -50.   172  M. Markiewicz, Historia Polski 1492 -1864, Kraków 2002, O koliszcz yźnie   na s. 661-662.   173  N. Boże Historia tłum. ang. Tabakowska,   Kraków 1989 i wyd. następne.    174 N. Jakowlenko, Historia…, Lublin 2000, R. VI Koliszczyzna czy proroctwo   Wernyhory  –   dylemat ukraińsko -polskich  w  Rzeczypospolitej,  s.   307-328.       130    Людмила Данилюк     МАЛОВІДОМА ІСТОРІЯ РОДИНИ РИЛЬСЬКИХ  –    ПЕРЕДУМОВ А НАПИСАННЯ «КАНІВСЬКОГО ЗАМКУ»   СЕВЕРИНОМ ГОЩИНСЬКИМ       Лагідна вдача народу   розвитку на нашій землі літератур інших народів. Це представники   різних національностей  –  російської, єврейської, польської. Одні з   них народил ися, навчалися, писати.  –    неодноразово бували тут, мали родичів, друзів. Треті  –  працювали   над з нашого І подолянам, ці   імена. Адже в творчості багатьох цих письменників живе Поділля,   живуть наші предки .   Хмельницький літературний намагається   зібрати присвячені постатям, звичайно,   представити у своїй експозиції. Коли ви завітаєте на екскурсію до   літературного ви що національних   меншин представле ні в окремих експозиційних комплексах, кожен   з яких якраз і розповідає про життя і творчість письменників різних   народів і про зв‘язок їх із подільською землею.    Комплекс, присвячений літературі,   наповнений фотодокументальними матеріалами, як і були передані   музею Ягелонського м. та   Національним музеєм літератури м. Варшави. Польська література   на Хмельницької представлена відомими   іменами. такі як Ігнаци     Генрік Юзеф Северин та   інші.   У роботі хочемо яскравої   польської літератури, а саме Северина Гощинського, що має тісний   зв‘язок із землями нашої Хмельницької області. Іван Франко свого   часу  звав письменника  -героєм» як не   помилився. дослідники що   Гощинський великим українства, усе   цінував на народився, завжди в   край, куди б доля йог о не закинула» [1].    Патріотичні настрої, які панували в його сім‘ї, Северин усією   душею з літ. батько Гощинський   походив із незаможної шляхетської родини. Він воював у кампанії   1792 року артилеристом, а після поразки і поділу Польщі  пішов на       131    службу до магнатів Сангушків, котрі мали маєтності в Славуті на   нинішній Там одружився дочкою   жителя Францішкою. Оскільки володіння магнатів були розкидані   по то доводилось працювати різних   місцев остях.     Під мешкання містечку (зараз   область) у листопаді 1801 року у Гощинських народився син, якого   нарекли Там провів роки і   пішов парафіяльної але батька на   нове міс це, і він відвіз сина до Славути, де надалі ним опікувалися   дід із бабою.    Северин відзначався запальним   темпераментом. і буквально   нуртували його шукаючи Тож хлопець   потрапив на очі князев і Сангушку, котрий саме відвідав Славуту,   той назвав «гайдамакою». що   через певний час Северин Гощинський напише поему «Канівський   замок», яка буде «сповнена почуття пошани, а не тільки співчуття   до українського народу» [2; с.  94]. Письменник підкреслює у поемі,   що народ свій погляд світ прагне   незалежно будь -якого влаштувати   долю. Поет захоплений героїзмом українського народу і щиро йому   симпатизує. жадоба й  крові, справедлива,   благородна ненависть і відстоювання своїх людських прав керують   вчинками Соціальні, і   суперечності тут один примирення   паном і рабом  –  неможливе»[2; с. 95].    Твір  замок» часто   найкращим Северина «Особливо   захоплювались до де з дуба   роздивляється і дитинство, і   вогні Івана Купала. Поетичні рядки цього уривка були по пулярні в   літературних колах, часто цитувалися...» [1]     Надзвичайно історія цієї В   літературних можна відомості, задум   написання поеми автору навіяв Покришівський будинок Рильських   та маловідома історія їх родин и.     Максим в «Із літ»,   надрукованій року журналі шлях»   «…мій Тадей був польської, вірніше       132    опольщеної, родини…»[3, 545]. легенду   передавали родині  овідь пригоди дні   прапрадіда Рильського Він,  -літній   хлопчина, 1768 коли гайдамацьке   повстання, в Базиліанського монастиря в    Умані. Ромуальд був з    учнів   базиліанського На долю трагічні   випробування, але судилося   він спійманий і бути як всі   полонені. подумки світом, Ромуальд   звертався до Бога  і раптом заспівав молитву, але не католицьку, а   чомусь відому «Пречистая Мати   краю». Зворушені гайдамаки завагались, а їхній ватажок заплакав і   помилував полонених. спогади Ромуальд на   схилі передав  рослим дітям  –   сину Теодору,   Гонораті Юзефі. що батько, ретельно   занотовано і більше, ніж півстоліття зберігалося в сімейному архіві.     В році Гощинський домашнім   сквирського маршалка Теодора Рильськ ого, виховував  його малого   сина Звісно, йому відомі під   Коліївщини, які довелось пережити Ромуальду Рильському і все це   стало передумовою написання визначної поеми.    На нашу думку, ця маловідома родинна історія буде цікавою    для дослідників і ми дозволимо подати її майже в повному обсязі.    «Рассказ современника о приключениях с ним во время   «Колиивщины»       Между бумагами покойного деда моего Федора, находится   прилагаемая в переводе польского о   приключе ниях отца его, Ромуальда, во время «Колиивщины». Она   списана Федором, слов на заметок,   которые делал он и его сестры во время рассказа, что и выражено в   рукописи. рассказ от лица очевидным   желанием  ь в в он устно   высказан.         Рассказ ко когда, словам   «замучені  руки  розв‘язались  –  і кров за кров, і муки за муки». Над   головой рассказчика пронеслась гроза событий того времени, но он   вышел них  агополучно.  -тилетний поляк,   базилиан из на Умани отыскивая   убежище, на проявления       133    возбуждения, в концов тех «замучених   получает пищу, одежду, сердцах  й среды   находит человеческое к личному   положению». родном Соколове вместе другими,   подпадает народной но спасает   народом песня: «Пречистая Диво  –  Мать русского краю», которую    он изучил   расстрела. звуках песни старшина   слезы и дает помилование остальной, обреченной на казнь, шляхте   и евреям.     Рассказ современника    Однажды находившиеся доме  дителей   обратились моему с чтобы им о   своих во Уманской Мой   удовлетворил просьбу призвав и в время   моих сестер, Гонорату и Юзефу, рассказал следующее:       «Я  я Уманской школе;   было тогда лет 14. Так как я имел голос хороший и сильный, то я   часто пел во время богослужения. В тот день, как взбунтовавшиеся   казаки к Умани, с моим   Антонием при бого служении униатской   священнику Евстафию (священник   вместе другими подписал 1768 22   манифест, помещенный житомирских в   рассказывается тирании и влиянии   Мелхис едека Яворскаго, проживавшего в мотронинских лесах). В   то Евстафий жил городом. время   богослужения казаки ворвались в церковь, при виде их все пришли   в Я только Бога, которому обратился   горячей После   богослужения взял мой   Антоний орнат и другие ризы и мы вышли вместе со священником   из Нам проходить палисада,   окружавшего Там казацкая Священника   пропустили, но нас задержали, и направив на на с копья, сказали:   «А ляшки, діти», священник что его   домашние таким спас жизнь. мы   домой, священник сказал нам: «Я не могу вас припрятать, так как я   и сам не знаю, какая участь меня постигнет. Пусть вас  Бог ведет и   охраняет». этом появились глазах       134    священника. дал простую хлеба, и,   перекрестив, к вечеру отправил нас в путь.     С этого времени начинаются мои ужасные приключения. Мы   долго с куда  ам среди   опасных  обстоятельств. Я знал добрых стариков, проживавших в   Грековом леску, что вблизи Умани, гуляя часто заходил к ним. Но   мы что этого взбунтовавшееся   расположились Но же Призвав   Бога   помощь, мы решились пробраться туда. Шли мы окольным путем,    ярами, скалами, и прячась скалы   прислушиваясь, и только эхо стонов и криков отражалось от скал.   Но дошли до пункта бегства.   Здесь  надеялись мы спрятаться у знакомых нам добрых стариков,   но несчастью хате не Не времени,   направились дальше, придерживаясь правой стороны Умани, чтобы   таким удалиться Грекового По   присоединился нам  родственник молодой   человек, тоже воспитанник базилианской школы.     Ночь и следующий день мы провели среди хлебов, у нас же   притом был пока запас харчей. Но запас наш был невелик и нужно   было дальше. настал мы дальше   окольн ыми путями и набрели на какой то ярок. В ярке был ставок,   гребля и млынок.     Издали увидали в подошли ней   потихоньку и  увидели там человека, спавшего около огня. Свита   его загорелась от огня. Нам стало жаль его и, вбежав в мельницу,   м ы топтать горевшую Этим разбудили   спавшего пьяного человека. Проснувшись, он стал кричать: «А, ви   вражі діти, хтіли свитою мене задушити». Напрасно мы старались   объясниться, напрасно указывали на обгоревшую свиту, он схватил   топор и  хотел меня ударить по голове. Но я имел перевес в борьбе с   выпившим человеком, отнял   он схватил лежавший  вблизи кол и так меня ударил по голове, что   я лишившись Не каким я К   утру  ко пришел себя. брата моего   уже не и не что ними Я   поднялся ноги потянулся хлебов. я   поблагодарил Бога за мое спасение и подкрепил свои силы зерном,   вытертым из колосьев , так как другой пищи у меня не было.       135    Этим окончил отец того так он   подвергся припадку. с случалось самой   смерти со времени случая, о котором речь.         На другой день мой отец продолжал свой рассказ:     «Потеряв около мельницы скромный запас харчей, и чувствуя   потребность свои чем более   существенным, чем зерно, вытираемое из колосьев, к вечеру я стал   приближаться одному Выглядывая хлебов, заметил   хату, стоявшую в сторон е. Я направился к ней, но лишь только я   приблизился воротам, небольшой с   завязанной платком вооруженный   «ожогом». Это был дрючок (кол), заостренный по образцу копья и   обожженный конце. бежал,  аправив меня   дрючок, как бы желая меня заколоть. Но стоявшая вблизи женщина   схватила на отнесла в и   Ободренный поступком этой женщины, я стоял на месте. Женщина   подошла  ко  мне  и  спросила, чего я желаю.          –   Пищи и убежища,  –  ответил я,      –  Пищи я дам, но укрыть тебя не могу, да и не советую искать   здесь убежища. Всѐ село взбунтовано и вооружено в списы, ножи и   ружья, а младшие поделали себе ожоги в роде того, что ты видел у   моего сына, и колют жидов и ляхов.     Женщина меня свою и мне   поджидать, пока не  принесет харчей. Я не доверял ее обещанию,   перешел другую леска поглядывал из -за Но   скоро увидел, она одна несет обильный   запас пищи. Обо дренный, я направился на указанное мне место, а   она, придя, положила узелок на землю и сказала: «Вот тебе пища».   Там был борщ с кашей, хлеб, сало и фляшка горилки. Выпив чарку   водки, принялся яство возбужденным   Остававшийся хлеб и сало же нщина приказала мне забрать с собою   и посоветовала не задерживаться долго, так как она боится, что ее   выдаст ее сынок.     В то время, ел,   по -русски. ей на же Улыбаясь, мне   сказала:     –     Почем у говоришь по -польски? ты по   мужицки, никто тебя не признает за мужика: ты выглядишь совсем   не так, как наши, ты не загорел, да при том будь ты мужик, тебе бы   не зачем и укрываться.       136    Не желая, чтобы при этом мнении, я сказал,    что я служил дворовым человеком и перешел в католическую веру,   а потому и скрываюсь. Она и этому не поверила, но сказала:     –    Кто бы ты ни был, уходи дальше и да ведет тебя Господь   благополучно!     После этого она ушла.    Такая и этой  женщины   взбунтовавшегося  люда меня тронула, но я должен был послушать   ее Уйдя подальше, забрался вглубь на и,   помолившись, спать. вкусной и водки   уснул так крепко, что на другой день проснулся только с  восходом   солнца.     Проснувшись, пошел тропинке, около   места ночлега. на я рассматривать   местность. Я хотел пробраться в с. Соколовку, которую арендовала   моя Я бывал время и тамошних   кресть ян. мне добрыми расположенными   «двора» людьми. У них я надеялся найти убежище. Рассматривая   местность, я и не заметил, как из близ лежащего ярка приближался   ко пароконный На ехали бабы,   лошадкой дюжий  жицкий Бежать   слишком Я и, спиной дороге,   креститься по православному обряду и бить поклоны. Но и это не   помогло.     —     Гей,  –   закричал сдержав и   соскочив с воза. Я оглянулся.     —    А ти ля шок, вражий сину!  –  сказал возник, посмотрев на   меня строго. Я ответил, что он ошибается.     —   Брешеш, сякий -такий сину; не так виглядиш, як наша віра,   –  сказал он в ответ и обратясь к одной из женщин, крикнул:        —   Ярино, дай но мені ножа, спрятну цего ляшк а!        Женщины начали упрекать, ругать и просить его, говоря, что   они дозволят кровь Они что   несомненно их веры, иначе не говорил бы так хорошо на их языке.   Не на парубок меня кнутовищем   плечам   и с свиту сапоги. затем, из   жидовский «лапсердак» с висящими внизу «торочками» и накинув   на меня, сказал:       137    —  Ось в цім тобі до ладу, бо ти чорт знає якої віри. Подякуй   цим жінкам, що тебе оборонили од смерті. А як що ти  нашої віри,   то не повинен ти у твоїх літах літом ходить у чоботях.       Тут взрыв со женщин,   осматривавших мой костюм. Взглянув на себя, я и сам вторил им   мимовольно.     На возница меня раз и   тронул  адей, я же, скрываясь   провел целый день без пищи.      К вечеру бросив «лапсердак», я пошел мановцами (окольным   путем) и приблизился к какому то хутору. Там я заметил старика,   сидящего пасеке. понуждал к П одойдя   плетню, сказал: Слава и старика   подойти мне. вид осмелил Я   решился просить у него какую нибудь   посыльный что дороге у свиту, спешить   необхо димо. Старик слушал терпеливо мой рассказ, расспрашивая,   откуда куда послали. Я как покачал   головою и сказал:      —   Добре по -нашому говориш, але то не правда. Ти не нашої   віри, видно по тобі. Але ти мене не бійся, я не гайдамака,   я маю   душу.      Он дал мне свитку, хлеба и сала и отпустил меня, говоря:     –  Іди собі з Богом, бо і тут крутяться недобрі люде.      Переночевав хлебах, я к моего   путешествия. К полдню я уже был в Соколове.     Проходя селом, я никого не з аметил на улице, но так как это   был воскресный день, то я догадывался, что я застану всех около   корчмы направился смело. корчмы   действительно народа. начал знакомых.   Все закричали:      –  А то панич! Треба і його так поч астувати, як інших ляхів і   жидів.    Меня толкали, за давали   прозвища. догадаться, прозвищ ожидать   пьяного и взбунтованного «простацтва». Корчма была уже пуста, я   не никакой спастись.  ,   знакомства, плачь  –  все это не действовало. Ожидание неминуемой   смерти у все я как Среди    громады стоял старик, опершись на посох.       138    –   Панове -громада,  –  сказал он.  –  Вашого панування сім днів,   а вішання буде  на сім літ.     –  Не знати, що старий говорить, старість помішала йому вже   розум,  –  закричали все и прибавили, что так, как я ихний панич, то   они меня сами не лишат жизни, а пошлют в Умань и попросят кого   нибудь из старшин, чтобы им прислали кого для расправы .    Старик головою, «Таки  -моєму и   поплелся потихоньку.     Последняя надежда на мое спасенье исчезла. Меня схватили   за и в находившийся корчмы,   заперев его замок. был жертвами   ра зного и из и Насилу мог   пробраться в глубь   негде. В темноте слышались только стоны и плачь. Так провели мы   ночь, молясь и вручая себя Божию милосердию.     По отперли нашей  узницы.   вытягивали из погреба за волосы по одной жертве. Остававшимся в   погребе слышны были выстрелы, раздававшиеся всякий раз. После   нескольких выстрелов кто то сказал: «А деж наш панич? Пора вже   прийшла і на него, нехай не мучиться в льоху». М еня отыскали и   вытянули погреба же как других, затем   привели к развалившейся клуни, из которой остались одни столбы.   Тут увидел козаков «янчарками» вздрагивавшие   еще трупы убитых. Мне завязали глаза и привязали к столб у. В то   время, у еще руки я   предавая мою И я действие   чудотворного его заступничества.     –   Чекайте, я вам щось скажу,  –  закричал я.     Старший казаков, вероятно, я  ою   нибудь велел мне Тогда,   вдохновению Провидения, я начал петь русскую песнь, которую я   певал церкви базилиан: Диво, руського   краю». повторял без несколько Песнь так   тронула  таршего что у хлынули глаз.   велел отвязать меня от столба и сказал:     –   Шкода його губити, візьміть собі його за дячка, нехай вам у   церкві співає.     Он велел пропеть еще раз песню, погладил меня по голове и   рекомендовал быть верным.  Я обещал, благодаря за помилование.       139    Громада спросила казака, что делать с остальными, оставшимися в   погребе.       –   Напилися вже доволі крові,  –  отвечал он.  –  Пустіть і тих, та   нехай йому подякують, що своєю піснею спас їх від смерті.       Трогательно с мотреть одной на   освобожденные которые походили мертвецов,   чем живых, рыдая, к атамана моим,   благодаря их с на кучку   остывших трупов. таким и удовольс твие,   что голосом своим спас от гибели столько людей.        Этим окончились мои тот Казаки   уехали, меня в и под старшему   дьяку.     Я недолго обязанности После   усмирения  российскими дьяки   окрестных сел ходили в российский лагерь «колядовать». Пришла   очередь и на Соколовку. Мой ближайший начальник зазвал и меня   вместе с целым кружком своих подчиненных и рекомендовал петь   хорошо, в ослушания  вным   Поневоле должен идти. мы в я   напрягал всю силу моего голоса, чтобы угодить моему начальнику.   Мой заинтересовал команды. слушал   удовольствием велел мне спетую   Капит ан внимательно ко мне присматривался, потом спросил, как   меня зовут.               –  Роман Рылиенко,  –  подхватил мой начальник.      –   Молчи,  дурак,  не  тебя  спрашивают,  –  крикнул капитан.      Дьяк замолчал, опустив голову. Капитан велел мне говорить,   прибавляя,   чтобы не что видит, я «простой   кондиции» что берет под покровительство.   Ободренный капитана, сказал свою и   приключения, которых должен оставаться   дьячком. Этот рассказ удивил его, и,  казалось, тронул. Он разругал   сурово моего начальника, велел ему идти прочь, а меня оставил в   своей палатке.      Но долго обманчивая капитана.   Узнав, что я играю на «торбане», он переодел меня казачком, велел   петь, играть  а и под своим   денщикам. С ними я должен был и жить. Наконец, капитан заявил   мне, так, я сирота, что родители       140    родственники, по его словам, погибли будто бы все во время резни,   то из возьмет  ня себе имение Курскую   губернию, недалеко от г. Рыльска. Он обещал, что мне там будет   хорошо, я познакомлюсь моими   князьями лишь я исполнял   надсмотрщика за его имением. Бежать из лагеря было не возможно,   и я обещал исполнять в точности его поручения.     На день отправил в со   собственным кучером, дав на дорогу полтинник, и обещал хорошее   годичное жалованье.     Сердце у меня сжималось в виду нового моего положения и я   не питал из этой неволи.   Потому кучером старался веселым очень   довольным капитана. вероятно   расхваливал щедрость богатство барина.   обманывая друг д руга, мы доехали до Елисаветграда.    Снискав моего я у   позволения пойти на базар для покупки вяленой рыбы. Он дал мне   десять на говоря, это делает поручению   своего господина. При этом он повторял пох валы его щедрости и   доброты, хвалил и меня за то, что я добрый малый и умел снискать   его расположение.     На базаре какой то господин заметил меня и подошел, говоря:   «Здравствуй, Я помнил лица боясь   нибудь новой измены, отказался  от своего имени. Тогда он сказал   мне фамилию прибавил, он Квиткевичем   отыскивать его родственников и друзей, что   родственник Воюдзкий находятся в доме здешнего управляющего.   Этот рассказ возбудил во мне доверие к расска зчику, и я сдался на   его Он меня дом где с   радостью своих Отсюда   отправил к родителям, я в   Капитанский кучер, не дождавшись моего возвращения, ворвался,   б ыло, мною дом но отколотив   прогнали Благодаря этим окончились   приключения».     Что настоящий рассказ моего отца верно и точно записан, я   ручаюсь, как время я с сестрами   дела л заметки, по которым и списал настоящий рассказ» [4; с. 42].       141    Ця родини зробила, вплив   на написання Северином Гощинським поеми «Канівський замок».   «Пролог «Канівського замку» не блідне ані перед «Вальпургієвою   ніччю»    ані прологом  —   так   напише неї який амплуа   критика. автора на повсталого   Повстанці оцінювалися негативно. на   Гощинського, відповідали  кістю жорстокість   Тож випадково «Канівського в   суспільстві виявилося суперечливим. Але автор творив так, як це   він як спраглою справедливості   Недаремно письменника Залеський   пізніше   напише йому: «Три роки не брав у руки твого «Канівського замку».   За час думав, по околицях, надто   хотів спіткати радість  –   зустрітися козаком   Небабою, і гайдамацькою Не   хвал ити в але ти і тобі віки якщо   залежиш поле. прогуляв молодість, проснувся   нещодавно, і проснувся на тернинах. А ти, брате, вдар копитом, і   досягнеш тільки а випередиш скільки є!   Головне, ко заче -голубе, серце, роби і роби його найкращим!» [1]. І   він аж не останній на   Личаківському кладовищі.        ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА    1. Гупало С. Співець гайдамаків. Северин Гощинський був гордий   називатися українцем // День.  –  8 к вітня 2005  –  № 62; 2. Баженова С. Від   романтизму реалізму. школа» польській 20 -  90-х XIX етапи історія в її   представників.  –   Кам‘янець -Подільський, 3. на   Хмельниччині: погляд  крізь віки.: Збірник наукових праць за матеріалами   міжнародної конференції.  –   Хмельницький: 1999;   Побірченко Загадкова родинного Рильських   Історико -педагогічний  .  –   2010  –   № 5. В.   «Кані вського замку» // Україна молода.  –  10 січня 2008.        Захар Вітенко     ГРОХОЛЬСЬКІ У ВОРОНОВИЦІ 1752  –  1869 РР.    Із Х VІІІ Вороновиця власністю   польських магнатів Грохольських і залишається у їх власності на       142    110 років. Згідно даним енцикл опедичного словника Ф. Брокгауза,   польський графський і дворянський рід Грохольських походить від   Петра Комарова, в році наділений   Угорського короля, за якою він отримав графський титул. 1   В році Грохольський суддя  мський,   брацлавський, на Радзимінській, від   разом із другими землями Вороновицю, якою згідно його бажання,   володів старший син Франциск до кінця  XVIII століття.  Франциск   Грохольський навчався в єзуїцькому колегіумі у Варшаві.    Ко роль його прихильністю, що   свідчить на Вінницького   королівського шамбеляна, вінницького і брацлавського хорунжого,   консула ради, підкоморія ротмістра   національної кавалерії. 2   Франциск збудував Вороновиці   трьохповерховий палац, його будівництво тривало із 1770 по 1777   рік. побудови палацу дуже до   плану палацу в Мотовіловкі і Мислевіцького палацу в Лазенках, які   були королівс ьким Д. Так,   Франциск і його брат Марцин Грохольські були близькі до двору   короля, припустити Вороновицький був   спроектований Д. Мерліні.     Вся палацу, мотиви композиції,   запозичені із італій ської архітектури епохи Паладіо. Основну увагу   приділено головному фасаду, центральний трьохповерховий об‘єм   якого рустований і портиком восьми   спарених коринфського Колони,   середній верхній і  ирались міцний   п‘єдестал. Портик завершується фризом із рослинним орнаментом і   вінчається фронтоном. і увінчані   сферичними куполами. По периметру крила охоплюють орнамент   із плодів квітів, чергуються  з черепами  –    «Букраніями».    Портику фасаду відповідає другого   поверху, на 1858 На крилі,   віконних по 1858 також невеликий   балкон  –  лоджія.     Зі паркового  асаду вінчався   фронтоном із напівкруглим вікном. Аналогічно головному фасаду,       143    під карнизом із дендикулами проходить ліпний букраніновий декор   крил.     Палац 43 Перший будівлі   вестибюль, прийомні  ужби. вестибюлі   сходи на поверх, був на   портика фасаду. другому знаходились   гостинні, кабінети, парадні Третій   поверх, як правило займали житлові кімнати. Кімна ти крил палацу   у зв‘язку із ізогнітостю плану, мали різне призначення.    До днів скульптурний в залах   південного і Зал форми, займав   всеньке був для Він хори,   розташ овані входом павільйон, які сходи.   перекритий зводом великим плафоном,   розділений рельєфною по на   ячейки, заповнені квітами. падугах, обидві   сторони залу розта шовані рельєфі, які зображують крилату богиню   Ніку, її фігури орнаментом із стебел виноградної лози вплітаються   в коп. \мпозицію зображення та  –    символом Між пройомами нішами   фігури Флори  –  богині весни  і Геби  –  богині юності.    Квадратний в плані зал павільйона перекритий куполом, який   опирається на 16 колон тоскального   Високий розділений розеток 16   убиваючих ширині мірі до кр углому   рельєфу вінка із квітів в куполі. Цим прийомом створюється ілюзія   великої зала. купола обємною   розеткою і листям аканта. Орнамент із переплетених листків дуба і   аканта обрамленням дівочих в між   г ірляндами. 3   Палац оточений парком, закладеним в період першочергового   формування парку  принципу   французьких  XVIII  століття. головним був   розбитий круглий партер, оточений цегляним парканом. Під‘їзд до    палацу здійснювався по периметру партера. Зі сторони паркового   фасаду, від його середини йшла головна алея, яку перпендикулярно   перетинали менші по розмірах алеї.    У частині був фруктовий   Південна східна садиби  ль була       144    кам‘яною огорожою. На північній ділянці двору був зроблений на   територію саду вхід у вигляді двох простих цегляних пілонів. 5   У році Вороновиці православна на   місці кошти та Грохольськог о   побудований новий храм, який має форму костелу, мабуть саме   був для мети, за обстави   переданий греко  –   католикм, до нього було прибудовано кам‘яну   дзвіницю. листопадового храм переданий   прав ославній парафії. 4   Франциск помер 1792 похований   родинному в Вінницького   костьолу. смерті його перейшов   Антонію, який з 1792 року, як комісар, а потім голова цивільно  –    ві йськової Брацлавського а 1796 був   призначений новоутвореної губернії.    Антоній 1793 будує Вороновиці в Святого   Архангела Михаіла.    Після Антонія володіння  Ян   Гро хольський, коронний Вороновиця   знаходилася у його власності протягом 50 років.  В цей період до   лівого палацу прибудована про   якої в Кратком мес Подольской   губернии».     Ян  кий на 1850 -тих   Вороновицьким ключем по його заповіті керували по черзі сини  –    Адольф і Людгарт. 2   Адольф був садиби 1856 1863   рр.  В цей період у Вороновиці, проходить подальше формування   архітектурного комп лекса садиби.     Народився 1797 у де провів   дитинство юність. участь листопадовому у   званні як ад‘ютант Ружицького. розгрому   повстання засланий Курська. кілька зумів   пов ернутись і маєток конфіскації.   Неодноразово маршалком   Староконстянтинівського Брацлавського Часто за   кордоном, де підтримував матеріально політ   мірі на закладу Ка зимира Парижі.   січневим був готелю Свої       145    рапортові псевдонімом Помер   3.1.1863 р. Похований у родинному склепі у Вороновиці. 2     Наступним Вороновицького став   Адольф а Грохольський. При у у   східній частині садиби , будується два флігеля, які оточували палац   із і сторони. північній була   розташована і Стіни прикрашали   спарені рустовані пі лястри на високих вазах 3.   Людгарт активний учасник січневого повстання, належав до   «немирівської і скарбником   Брацлавського Після у завдяки   місцевому селянину, двірському козаку І. Містоті, який прлизну в у   ночі палацу попередив що і оточений   російськими військами, встиг знищити компрометуючі документи і   таким чином уник заслання до Сибіру і конфіскації маєтків. Однак   як у змушений їх   примусово в 1 869 році  –  М. Можайському. 2   Отож річне Грохольськи містечку   Вороновиця по чимало які у   прекрасному поверховому костьолі   Архангела теперішній церкві. ці   спору ди і до сьогоднішніх часів милують око вороновичан.        ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА    1.Васильевич С. Титуловані роди російської імперії.  –  СПБ., 1910;   2. "Видомі в Винниччини"  –   Вінниця, 3.   Памятник архитектуры.Дворцово  –  парковый ком плекс пгт. Вороновыца.   Т 2, книга 2   –  К., 1990; 4.Гульдман В.К. Памятники старины в Подолии.  –    Камянець  –  Подыльський, 1954; 5. Косаревський А. Искуство паркового   пейзажа.  –  М., 1977.            Богдан Хіхлач    ВЗАЄМОВІДНОСИНИ ПОЛЯКІВ ТА УНІАТІВ     НА ПОДІЛЛІ У  XVIII СТОЛІТТІ.       1596 став появи релігійній світу   церкви  –  Уніатської, яка, зберігши східний обряд, визнавала своїм   головою римського. нової струсонуло       146    релігійний світ України та призвело до багатьох як позитивних т ак   і негативних змін в житті її населення.      Питання поляків -католиків українців, були   парафіянами церкви своїх розвідках   піднімали Липківський, Симашкевич, Троїцький   Багатий матеріал  на в   справах, ілюструють між селянами   духовенством.    У р., майже турецької   подільські землі були повернуті Речі Посполитій. Місцеві парафії   були православному  ископу   Галицькому та Кам‘янецькому Йосифу Шумлянському, який 1700   р. пристав унію він складав   католицьку віри 1677 1681  1).   поступовий місцевих церков унію.   зем лях Подільського та Брацлавського воєводств почали з‘являтися   уніатські та Чину Василія   (василіани), які займали православні церкви та монастирі.    Важливим релігійного Правобережної   України  XVIII ст. був вст уп численної кількості римо -католиків до   Василіанського що його Ці   виходили з полонізованих латинізованих    шляхетських родин, що додатково впливало на їхнє призначення на   високі посади.  ібна призвела конфлікту   між та кліром, боронив права   вищого становища та церковних посад і пов‘язані з тим бенефіції.   Лише в другій половині XVIII ст. світське духовенство остаточно   почало вищі по сади от аудиторів,   службовців в консисторіях 2.   На XVIII уніатське враховуючи   освітню розділилося дві, одна одної,   групи. першої вище тобто   члени та , декани, походили польської,   полонізованої знаті. здобули в та   василіанський школах, іноді, навіть, в римському університеті, або   інших закордонних освітніх закладах. Другу групу складало нижче   сільське  хівництво, поповнювалося синів та   бідної Деякі них при школах,   єпископських кафедрах 3.       147    Загалом, походження уніатського   духівництва зумовило його другорядність   Василіанс ького та  -католицьких До   призвели низька в господарське   становище, освіти його стиль на   противагу римо -католицького 4. того сама   латинського костьолу виголошувал а про вищість римського обряду   над Натомість церква на   східної візантійської культури, яку в той час вважали за «нижчу» в   порівнянні з західною та була релігією передусім хлопів, русинів.   Отже, той релігія одн им найусталеніших   який відрізняв українців від поляків 5. Крім того, р елігійна різниця   між  -українцями, одного і  -католицькими   поляками, другого загострювалися   протиріччями 6. напружені приз водили   численних конфліктів, які тривали усе  XVIII століття.    Окремо звернути на неприязні   взаємостосунки селян, священика з місцевими дідичами, які завжди   представляли інтереси власника села. За допомогою унії на початку   XVIII  польська і духовенство   сподівалися й православних   українських Поділля. практика і подальші   часи.     Загальний статус церкви Речі   Посполитій був двозначним. Крайні  кола з польсько -католицького   табору агресивно  щодо   народу, від про свідчив   викорінювання народу польських  7.   автор Кубаль) радикальні  оди   ліквідації православної віри. Зокрема: «не допускати православних   до адміністративних посад; довести заможних людей до бідності;   не руських у тримати бідності   руських попів й не давати їм звідти вилізти, а також схилят и їх до   безшлюбності; вчитися при   селянським та У непокори боку   населення, віддати їх татарам, а спустілий край заселити поляками   та мазовитами» 8. Хоча даний проект до кінця не був виконаний, але   б агато з його настанов стали орієнтирами для політичної дії.     Ієрархічна служителів церкви   папі наближала до що       148    відрізняло порівняно православними очах  -  католиків 9. дже рела відзначають   ставлення уніатів боку польської та  -  католицького Парафіяльне постійно   перебувало під тиском, з одного боку польських можновладців та   дідичів -католиків, а з іншого  –  ро сійських військ, що виступали як   суттєвий чинник впливу на міжвизнаннєві відносини.    Наслідком другого та третього поділів Речі Посполитої стало   «возз‘єднання» Поділля православ‘ям. більшості   випадків добровільно від і   прийняли   православ‘я. зміни могли фактори,   далекі від особистих релігійних переконань. В історичному нарисі   В.  Липківський зазначає: «На хлопську душу, втім, у тому числі й   на потреби симпатії тоді звертали  ніякої   уваги. повинні знати постійно до   свого прислів‘я: враже, пан  10. того,   йдеться прагматичні наприклад, краще   адаптуватися в іншому соціальному середовищі, не виділятися (ч и   інтегруватися) з представниками соціуму, що мали іншу віру 11.     1795 в Подільському Брацлавському   воєводствах православ‘я приєдналося 295 осіб   статей 1442  12. уніатських що   продовжували ун ії, під й до   Кам‘янець -Подільської фортеці 13.   Незважаючи на старання очільників Православної церкви та   місцевої на тривали місцевих   повернути та до чи Так,   упродовж вер есня 1796 р. Брацлавським намісницьким правлінням   розглядалося дідича Поличинці повіту   Яна Хоєцького, який мав на своєму дворі каплицю, де уніатський   священик провадив Дідич   православному  Стефану зайняти   церкву, переніс дзвін з церкви до каплиці 14. Хоча місцева церква та   парафіяни були до Я.   продовжував шукати шляхи повернення їх до унії 15. Для вирішення   питання, духовна  нсисторія до   Махнівського земського аби видав за   яким Волковського місцевого суду   вчинку ним закону. священика   Филятовича до служіння в сільській церкві. Заборонит и Хоєцькому       149    чинити супротив православ‘ю під загрозою суду,  повернути дзвін   до  16. суд, з повітовим   повинен був «роз‘яснити Яну Хоєцькому Імператорські укази, які   забороняли православних римо -католицької  або   уніатської віри під острахом суду. У випадку продовження дідичем   протиправної його кримінальна   відповідальність» 17.    5 1796 православним Подільсько -  Брацлавської Іоанікієм виданий яким   забор онялося священикам служби   домашніх церквах дідичів та каплицях. Цей документ ліквідував на   Поділлі спробу зберегти собою би   незначну впливу призначення   священиків 18.    Проте переве сти до   тривали. травні   р. намісницьке   розглядало про православних уніатського   обряду с. Вербовецького Подільської   місцевим дідичем Х.  Пінінським. Результа том розгляду став наказ   припинити дії острахом  19. листопаді р.   Брацлавською консисторією відповідне   питання поміщика  -майора Козловського,   власника Лозове повіту. заборонил и   переводити своїх підданих у католицизм й поміщик змушений був   на погодитися 20. випадки, половина ставала   православними, а половина  –  католиками (с. Літинка, Літинського   повіту, Строїнці повіту 21). власники   р яду сіл Махнівського повіту (Брацлавщина) під страхом фізичної   розправи своїм переходити православну   віру 22. 1797 в повіті граф   Дульський знищив церков селах   Бондарівка,  Васильківці, Вербки, Левківці і Магдалинівці, а у селі   Вербки вигнав священика. Траплялися випадки нападів поміщиків і   уніатських на та земельні   передані православним 23.    Хоча не до в  вській   губернії не але процес великих   зусиль   які завжди успішними. засвідчують   лише перехід населення православну       150    але численні тиску на змінити   віроспов ідання. у р. м.   Могилівського дізнавшись, місцеві виявили   бажання православними, місцевому   священику змінювати під бути   повішеним 24. с.  -Пі длісний ж Войцех   Рациборовський осавула селянських з не   переходити з унії у православ‘я 25. Таким чином він діяв у містечку   Маків повіту, його  26.   ситуація в повіт і, м. м.   Кам‘янецького  27, Жванчик повіту 28,   с  Армянах  Кам‘янецького повіту 29.   В    Вербовій   Тульчинського    місцева   княгиня в р   пояснюючи   що   побудована її коштом п ерешкоджа ла приєднанню до православ‘я.   М ісцевого    який разом своєю     Четвертинська вигнала з його будинку та відібрала відведені йому   орні землі та сіножаті 30  Лише під загрозою суворого засудження,   власниця села віддала ключі від це ркви, яка у грудні 1795 р. стала   православною 31.   Власник Феліціанівки повіту,   Терлецький, у вересні 1794  р. відмовився віддати місцеву уніатську   церкву православним, мотивуючи тим, що він є її засновником та   будівничим. Володар також  тримав при ній ксьондза й священика -  уніата, по проводили Отримавши   преосвященного Іоаникія, протоієрей Яворівський все ж приєднав   церкву листопаді р. 32  Те саме в Мовчанах   Могилівського повіту 33. Але це були ті льки поодинокі випадки  які    не псували для російського царизму всієї картини «возз‘єднання»    Про свідчить факт   що травня р.   намісницьке прийняло про до   присяги уніатське духівництво (в присутності  в містах городничих,   а в повітах представників земських судів) на вічне її імператорської   величності Зокрема, травня постанова   отримана Бершадським городничим капітаном Батманом і 4 червня   1796 була про він в   рапорті   Брацлавського намісницького правління 34.    Загалом поява унії на теренах Поділля на початку XVIII ст.   внесла зміни життя населення. це       151    стосується відносин між населенням, уніатськими священиками та   дідичами -поляками.  Із монастирів відбулися   позитивні зрушення в галузі освіти. Були засновані школи, в яких   вчилося щорічно кілька сотень учнів.     Хоча Уніатська церква на Поділлі й підтримувалася силами   уряду Речі Посполитої та місцевими дідичами, однак її с татус був   неоднозначним. З одного боку вона зазнавала тиску від очільників   Римо -католицької церкви, яка вважала її лише проміжним етапом   до православних латинство намагалася не   зліквідувати церкву, хоча поставити служ бу   державним З боку, ж   орієнтувалися на соціальну та релігійно -політичну підтримку уряду   Росії, унія потрібна на Польщі аж   ніяк не на своїй, що він продемонстрував відразу як тільки отримав   П равобережну Україну в кінці XVIII ст. Такі втручання час від часу   призводили загострення нетерпимості боку   католиків, та стосовно одного,   результаті чого етноконфесійний характер їхніх взаємовідносин на   території   Поділля складним. між   призвело до міжусобної боротьби в середині українського народу,   яка була оскільки зі не   довести свого безперечного  права на власну виключність.     Багато доводят ь, Уніатська у ст.   зазнала полонізації латинізації, численні   приклади в освіті, тощо.   відкидаючи необхідно що в час   входило складу Посполитої,  ви, належала   європейського світу й долучалася до розвитку тогочасної культури.   Уніатська залюбки європейської   культури використовувала у творах   архітектури, тощо. природній  лив   культури на українське населення через співіснування двох народів   упродовж часу. наш в діях має   чогось чи Адже природній   який, правда, супроводжувався певним тиском католиків н а уніатів.   Подібна відбулася після Поділля   Російської імперії. Сталася доволі швидка ліквідація унії в державі,   де панувати одна  –   православна, мова  –    російська.          152    ДЖЕРЕЛА  ТА ЛІТЕРАТУРА    1.  Сеник С. Українська церкв а в XVII столітті // Ковчег: Зб. статей з   церковної  –   Число  –   Львів,  –   С.  52-53;  2.  Dylągowa     Dzieje  Unii  Brzeskiej  (1596  –   1918).  –   Warszawa-Olsztyn:  Wyd.  Interlibro,   Warmiń skie  wyd.  dijecezjalne,  1996.  –   S.  48;  3.  Н. Духовенство   По дольской конца и половины   столетия // Труды Подольского епархиального историко статистического   комитета   Вып   8 Под Н     Яворовского, Сецинского.   Каменец Подольск: Тип. Подол . губ . правл ., 1897    С . 424; 4. Bieńko wski   L.  Mozaika  religijno-kulturalna  Rzeczypospolitej  w  XVII  i  XVIII  w.  //   Uniwersalizm i swoistość kultury polskiej / red. Kłoczowski J.  –  T. I.–  Lublin,   1989.  –   S.  253;  5. І.  -католицька і   відродження у Галичині 1772  –  1918 // Ковчег: збірник статей з церковної   історії.  –  Ч. 1.  –  Львів, 1993.  –  С. 80;  6. Химка І.  Релігія і національність в   Україні другої половини ХVІІІ – ХХ століть // Ковчег: науковий збірник із   церковної  –   Ч. Еклезіяльна національна  греко -  католиків  -Східної  –   Львів:  -во   католицького 2003.  –   С. 7. НБУ.  –   Ф.  –   Спр.   5964.  –   24 8. само.  –   Арк.  -6; Земський С.   дослідники ХІХ  –   поч. ст. стосу нки греко -  католицької (уніатської) та Православної церков.  –  Хмельницький: ЦНТІ,   1997. –  С. 10; 10.  Липковский В. Уния и воссоединение униатов в 1794  –    1795 в нынешнего уезда Киевские   Епархиальные  –   1895.  –   №  21.  –   С.   1007; Яременко   Міжконфесійні в та у ст.   проблеми) // Соціум. Альманах соціальної історії / голов. ред. Смолій В.;   відп. Горобець  –   Вип.  –   К.: історії НАН   України,  2003. –  С. 132; 12.  Подольские архипастыри (1795 1895 рр.).     К -П., 1897.   С. 248 ; 13. ДАВО.    Ф. Д -675.   Оп. 1.   Спр 47.  –  Арк. 16;   14. ДАВО.  –  Ф . Д -895. –  Оп. 1.  –  Спр. 2.  –  Арк . 47; 15. Там само.  –  Арк .   380 зв.; 16.  Там само.  –  Арк . 50-50 зв.; 17.  Т ам само.  –  Арк . 382-382 зв.; 18.   Труды  Комитета историко -статистического Подольской   епархии.  –   Вып.    Церковно -приходские  /  под   Яворовского Н. И. , Шиповича И. Е.  –  Каменец -Подольск: Тип. Подол. губ.   правл., 1889.  –  С. 35; 19. Д АВО.   Ф. Д -895.   Оп. 1.   Спр. 1.   Арк. 339 -  339 зв.; 20. ДАВО.  –  Ф. Д -669. –  Оп. 1.  –  Спр. 21.  –  Арк. 1 -2; 21. Труды   Подольского историко -статистического    –   Вып    9: Приходы и церкви Подол. епархии / под ред. Сецинского Е  –  Камене ц -  Подольск: Тип. С. П. Киржацкого  1901  –  С. 581, 1060 ; 22. Смолій В. А.    Возз‘єднання Правобережної України з Росією.  –  К.: Наукова думка, 1978.   –   С. 23.  Симашкевич Римское и иерархия   Подолии.  –   Каменец -Подольский: Подол.  уб. 1872.  –   С.   398-399;  24.  Пероговский  .  Отрывок истории на       153    Волыни униатов к православию в царствование Екатерины  II и Павла  I //   Волынские Епархиальные Ведомости.  –  1880. –  № 2.  –  С.  86; 25. Там же ;   26.  Сецинский Исторически е о и  а х   Подольской 1. уезд.  –   Каменец -Подольск:   Подол. губ. правл., 1895.  –  С. 180; 27.  Пероговский В . Указ. соч.  –  С.  87;   28.  Троицкий Присоединение православию униатских   церквей в уездах Бра цлавской епархии в 1795  –  1796 году. // ПЕВ.  –  1873.   –   №      С   712;  29. Троицкий      Присоединение православию   ...  //   ПЕВ.  –   1873.  –   №      С   636;  30.  Присоединение Подолии   православию конце  XVIII  века     Б   м   и      С   16;  31.  Троицкий   П.   Присоединение православию… ПЕВ.  –   1874.  –   №  –   С.  ;  32.   Троицкий П. Присоединение к православию ... // ПЕВ.  –  1873. –  № 17.  –  С.   594; 33. Троицкий П. Присоединение к православию ... // ПЕВ.  –  1873. –  №   18. –  С.  605; 34. Д АВО.    Ф. Д -678. –  Оп.  1. –  Спр. 57 . –  Арк. 1 -2.         Віктор Косаківський    З ІСТОРІЇ КОСТЕЛУ У МІСТЕЧКУ ЧЕЧЕЛЬНИК     НА ПІВДЕННО -СХІДНОМУ ПОДІЛЛІ       Перший у було у р.   був дерев‘яним і до сьогодні не зберігся. У 1786 р. коштом князя   Любомирського,  дішнього Чечельника,   новий  –  кам‘яний. Протягом 1818  –  1823 рр. його добудовували, а в   1896 р. обновили на кошти князя Мошинського 1    Костел, 30х12 мав вівтарі:  –    чудотворної Божої Чечельницької,  лівий  –   святого   Йосипа, покровителя храму, правий  –  святого Антонія з Падуї. На   стінах храму знаходилося 14 стоянь «Хресної дороги», зроблених із   каменю. мав нових та  -регістровий   орган. На дзвіниці  –  4 дзвони 2    У лютому 1842 р. к остьол було обкрадено. На цей час він був   обмурований цегляною огорожею з поставленим на неї дерев‘яним   палісадом. костьолу решітчасті та   хвіртка. 3    Напроти через розміщувався   священика.     У 1913  –  1917 р р. костьол добудовано, він мав довжину 46 м.   В  -ті храм зробили ньому а  –    кінотеатр. 1956 богослужіння в на   кладовищі. Першого липня 1990 р. костьол повернуто католикам, а       154    вже 28 липня він був освяч ений. Завершуються опорядження двох   веж (дзвіниць), на яких встановлено два дзвони, відлитих в 1993 р.   у Воронежі (вагою 362 та 184 кг). 4     На XX прихожанами костелу   були 3730 осіб. 5 В 30 -ті рр. храм закрили, зробили в ньому скла д, а   потім  –  кінотеатр. З 1956 р. богослужіння проводилося в каплиці на   кладовищі.   Каплиця   –   родинний Собанських. майже   незмінному вигляді вона збереглася і до сьогодні. З 1959 по 1990   рр. настоятелем був Мартин Першого   лип ня 1990 р. костел повернуто католикам, а вже 28 липня він був   освячений. храму отець Сіцинський,   який народився 1959 р. і прожив дитячі роки у Львові, отроцтво і   юність минули Житомирі, закінчив школу.   1995 р.  завершив курс Краківської папської богословської академії.   Отець Августин Сіцинський докладає багато зусиль до завершення   відбудови костьолу духовного   парафіян.    Найдорожчою костьолу  Чудотворна Божої   Матері  ницької .  Ця має історію. 1747   невідомий мешканець мандруючи   Ченстохова, по в Мрочковського, в   Погребищі. його прийняли він господареві   привезти в знак подяки копію ік они з Ченстохова. Наступного року   він зробив копію цієї ікони й подарував її І. Мрочковському, який   незабаром економом Любомирського переїхав   Чечельника, із й В р. з   ікони Божої Матері сталося диво  –  с ин одужав. Ікону перенесли до   костьолу з часу визнали Всі вона   перебувала Чечельнику. костьол закрито,   переховували В р. старанно Сукню   корону було виготовлено заново. 20 жовтня 1993  р. ікону відвезли   до й Святому Івану ІІ.   римський з ікони Божої   Чечельницької, її бажаючи, Матір   Божа свою ікону до   відродженн я України і щоб Чечельник знову відновив своє давнє   значення  –  святого місця. 6    Маємо молитву ікони Божої   Чечельницькому костьолі.  Modlitwa: O wstawiennictwo Matki Bozej   czczoney w czeczelnickim Cudownym Obrazie:       155    Day nam, Panie Jezu Chryste, z miloosci Twojej Matce, czczonej   przez  nas  w  jej  Cudownym  Obrazie,  laska  wiernosci  w  wierze,  laske,   jednosci i miloscize wszystkimi naszymi Siostrami i Bracmi oraz laske   nieustannego wsrotu wiary w naszej Drogiej Ojczyznie. Ktory Zyjesz i   krolujesz, Bog przez wszyskie wieki wiekow. Amen.   Заступницька до Матері в   Чечельницькій Чудотворній Іконі:    «Дай нам, Господи Ісусе Христе, з любові до Твоєї Матері,   шанованої нами в її Чудотворній іконі ласку вірності в вірі, ласку   єдності любові усіма братами сестр ами, також   ласку росту в Дорогій   Котрий живеш і царюєш з Богом Отцем, в єдності Духа Святого,   Бог через усі віки віків. Амінь». 7    Більша частина нинішніх католиків Чечельника  –  українці. За   даними всеукраїнського пере пису 2001 р. у Чечельнику проживало   лише 6 поляків 8    На католицькому кладовищі до сьогодні збереглась каплиця  –    усипальниця Собанських могили які   певну роль у історії Польщі другої половини  XVIII ХІХ ст. Серед   них згадати  мена Мошинського Людвіка   Закжевського.    Мошинський Юзеф Канті  -1817)  –    політичний, господарський Походив   шляхетського герба гніздом була в   Люблінському Отримав  у Вільно   володів іноземними Відіграв роль   житті Польщі до її розділу та у складі Російської імперії. 9   Закжевський (1822 -1896)  –   маршалок   Ольгопільського батько Адама  -1921)-   економі ста, етнографа, есперантиста, перекладача. 10    Отже, зробити що костел   разом з його чудотворною іконою є місцем паломництва католиків   і певне в духовної краю, його   прихожани, могили яких знаход яться в Чечельнику та імена яких   ми згадали відіграли вагому роль в історії Польщі.           ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА    1. Szematyzm diecezii Podolskiej. –  Kamianec-Podolskij, 1994. - s. 51;   2. Вовк С.Т. Нариси з історії Чечельника. З найдавніших часів до наших       156    днів  : / Вовк, Косаківський, Таранець.  –    Вінниця Віноблдрукарня,  –   С. 3. об   крестьянина и Чечельницкого   неизвестными (22. 1842  –   29.  11.  1853).  -  Державний   В інницької області.  –  Ф. 468.  –  Оп. 1.  –  Спр. 1855.  –  Арк. 9, 1 зв.; 4. Вовк   С.Т. Вказана праця.  –  С. 181 -184; 5. Сецинский, Е.И. Приходы и церкви   Подольской / Сецинский Труды   епархиального историко -статистического комитета.  –  Ка м.  –  Под., 1901.  –    Вып.  –   С. 6. С. С.)   костьол  –   «мур на України» С.   (Шарапанівський) Чечельницький  –   1999.  –   24 7.   Коротка Чудотворної Матері  ожої Чечельнику.  –    (Буклет).; 8. Архів Чечельницького районного   Колесник В. Відомі поляки в історії Вінниччини: Біографічний словник /   В. Колесник.  –  Вінниця : ВМГО «Розвиток», 2007.  –  С. 432 -436; 10. Там   само.  –  С. 228.          Олекс андр Григоренко    З ІСТОРІЇ СТАНОВИЩА РЕЛІГІЙНОГО ЖИТТЯ   ПОЛЬСЬКОЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ МЕНШИНИ НА ПОДІЛЛІ       Витоки українського польського сягають   майже Поляки Україні на почали   з'являтися ще в період раннього середньов іччя, за часів Київської   Русі[1,  -86]. своїм  територія  Поділля   займає дуже зручне і вигідне географічне становище. Тут набагато   більше, порівнянні іншими України,   сприятливий теплих А тлантичного   Вологі повітряні маси, котрі надходять до краю з заходу з року в   рік достатню атмосферних Родючі   чорноземи, багата рослинність, розгалужена мережа водних артерій   з давніх -давен сприяли густому заселенню ці єї території. Зручність   географічного спричинила того, через   проходили жваві сухопутні і водні торгові шляхи, а це у всі часи   стимулювало розвиток матеріальної і духовної культури населення.    Таке геополітичне становище території сучасн ої Вінниччини   і Хмельниччини, як складової частини України, мало в історичному   аспекті виміри. одного  боку територія звабою   зазіхань ворогів. певними  історичними   обставинами, внутрішнього ці       157    розглядалися об'єкт для духовного   релігійного  поневолення місцевого населення. А з іншого боку таке   становище  залучення взаємовпливу як   Заходу, так і Сходу.    Становище населення Поділлі  ало   увагу значної кількості дослідників: Л.В. Баженова, С.Е. Баженової,   Ю.І. Блажевича, О.М. Завальнюка, К.В. Завальнюка, Ю.А. Зінька,   В.М. Малого, О.А. Мельничука, А.К. Лисого, І.М. Романюка, Ю.С.   Степанчука, В.В. та Метою  ї   статті є висвітлення окремих   польської національної меншини на Поділлі.     З Ярослава і нашого історія   українсько -польського засвідчує хвилюючих   прикладів щирої дружби, взаємодопомог и і співробітництва. Ратне   співробітництво середньовіччя битва,   Хотинська бої Віднем  -  одержало у   Другої  світової На її у 1939 у   лавах Війська Польського  воювали до 120 тис.  етнічних українців, з   яких 6 полягли боях[2, Були історії   взаємовідносин двох великих сусідніх народів і трагічні сторінки,   які, на щастя, вдалося остаточно перегорнути.    Сьогодні дві незалежні держави  - Україна і Польща на новій   основ і, на принципах історичного порозуміння будують між собою   добросусідські Втілилися життя слова   великого дружби  народів Шевченка:   Богу, що минуло, а надто як згадаєш, що ми одної  матері діти, що   всі слов'ян и, болить, розказувать нехай   сини і внуки, що батьки їх помилялись... Нехай житом, пшеницею,   як золотом, покрита, не розмежованою останеться навіки од моря і   до моря  - слов'янська земля‖[3, с.152 -153].   Як історичний сп оконвічне   українське населення Поділля практично мало чим відрізнялося від   польського Як відомий письменник -  демократ Крашевський  -1877 поборник   українського польського життєва творча  ність   якого тісно з Киселі   Старокостянтинівщині, "ляхи й українці  - брати: мова майже одна".   Поляків характеризувала хіба що особлива приналежність до римо -  католицької Зважаючи те, люди   походження з давніх -дав ен знані в нашому краї, зовсім не дивним є       158    те, що тут про них склалась досить ґрунтовна і об'єктивна думка.   Так, багатьох про історичних серед   українців відзначались доброта   щирість, прихильність, доте пність, винахідливість, пунктуальність   і в в в тощо.   відзначалось і те, що традиційним, узвичаєним для поляків було в   будь -яких ситуаціях різнопланового життєйського змісту повсякчас   проявити відстояти нез алежність, особистісну   гордість. Проявити свій "гонор", як це звучало польською мовою. З   цього навіть така  приповідка:   "Нехай ніц не мам, зате гонур мам". Як по -своєму тлумачили її наші   мешканці, усім поступитис я, своєї   незалежності, свого "гонору".    На Поділля  XVIII  ст.   драматичні світової в поділів   Посполитої держава свою  незалежність, край   власністю Російської імперії [4, 190 с.].    Надзвичайно небезпечним для царизму проявом національно -  визвольного було 1830 -1831 в яке   згодом на Україну, на   Поділля. уряд всіх для   придушення.  його почалося   обмеження населення поступове прав   польського дворянства.    Після польського 1863 царський   уряд і став шлях обмежень   "польського у  Правобережній і   Південно -Західного в з частин   імперії. Були вжиті заходи, спрямовані на послаблення польського   землеволодіння і зростання кількості землевласників з російського   населення.    Паралельно ц им кроки, на   впливу католицької церкви і піднесення православної. Обмеження   зазнавала польська культура. було всі   польські Натомість гімназії, відповідали   вимогам проводилася   чітко русифікації   краю. результаті Поділля Волині поляків   були  повністю позбавлені можливостей для розвитку рідної мови,   національної освіти,  культури, задоволення релігійних потреб.       159    Царський уряд, особливо  чатку Першої світової війни,   продовжував польський на і   утверджувати  начало" всі інституції.   була і політика  спрямована   нейтралізацію населення активного  ільно -  політичного на їх самосвідомості   асиміляцію українському Протести на   утиски переслідування мови, культури,   католицької розцінювались адміністрацією   антиурядов і.    Польський етнос на території нашого краю на початку  XX ст.   був із  найменш серед національних   груп У р.  становив 2,3%[5,  c.11].   Незважаючи незначну поляків загальній  масі   населення  проте економічної відзначалися   надзвичайною  міцністю стабільністю. відкритих   польського в час спостерігалось,   представники відчували, поляки примирилися   втратою Польщі виношують  плани надії її   відродження.    Одним напрямків краю діяльність   царської  адміністрації закриття храмів   форпостів руху  Поділлі. закривали різними   приводами. Але не на переслідування к атолицька віра,   костел були цементуючим фактором життя польського населення.    Всі священики, закінчили семінарії   або одержували добру Крім   душпастирських священики культурно -  громадську  оботу своїх В місцях   організовували і вели навчання сільських дітей, активно вносили в   щоденне своїх моральні і   моменти.  цілеспрямовано церква   проти шляхом  рганізації  гуртків поширення   преси книг. католицьку велося не   тільки поглядів, і поради ведення   сільського організації кредитових   товариств Віруючі -кат олики великою ставилися   до костелу, виявляли глибоку релігійність і прив'язаність до нього.   Костел, ідею  національної всіх у   значній мірі лагодив соціальні відносини. Римо -католицький костел       160    незважаючи на постійне об меження його впливу після  приєднання   краю Російської намагався  -таки своє   призначення. виступав національно -  патріотичної традиції серед польського населення, протистояв його   винародовленню асиміляції,  вносив   християнську моральність в його життя.    В Поділля разом віруючими   організовували  римо -католицькі доброчинності,   збирали для бідним сиротам,   організовували безплатне од ягали,   влітку містом. благодійності втілювалися   громадами, об'єднаними за національною і віросповідною ознакою.   За Київського  -католицького яке   виникло р., 1906 розпочало І зяславське   Римсько -католицьке товариство. мало меті   "доставление средств к улучшению материального и нравственного   состояния римско -католического г.   Заславля и Заславского уезда без различия пола, возраста, звани я и   состояния"[6, с.16].    Певною нужденних притулки богодільні   при  -католицьких У Лабунь   Ізяславського існувала на осіб.   нездатним праці місцевої надавались   бе зплатне і допомога. місті   Старокостянтинові при  -католицькому   надавала похилого приміщення, утримувалися   коштом настоятеля та парафіян.    Російське самодержавство здійснивши акції щодо закриття  на   території багатьох  -католицьких костелів   храмів, обмеження діяльності що   залишились, домоглося послаблення   економічного, й впливу конфесії   регіоні нато мість грунт обвальної   краю. на ролі релігії   посилення віри жителів польська   людність, як і раніше, гуртувалася навколо костелу. Костел в таких   умовах своєрідни м центром, активізував   національне польського і зберігати   релігійну самобутність.       161    Під масових трудящих російській   революції  -1907 самодержавство було   демократизувати    національну визнати   культурно -автономістські ряду меншин   етнічних дозволити мати громадсько -політичні   установи, товариства, освітні заклади, здійснювати видання рідною   мовою газет журналів.  ить цими   здобутками політичні поміщицько -  буржуазні інтелігенція клерикали населення   України[7, с.111 -113].   На незаперечним як інтелігенції,   так селянства поляк  за Йоахим   Волошиновський. вважають  батьком в   Постійно у маєтку селі, до  тонкощів   знав мову, проблеми підтримував у   проведенні реформи революції  -1907  рр.   Одним перших  Волошиновський видавати  -  тижневик мовою назвою Зірниця".   був в на друкувався   тобто російським правописом, щоб людям легше було його читати.   Статті, як ими заповнював часопис видавець, "як своєю тематикою,   так головною були це зразок треба   писати для людей у селі, що до цього часу зовсім не читали жодних   часописів і взагалі на 80% були неграмотними"[8, с.148]. Вагомим   аргументом , спонукав створення   тижневика, намагання друкованого досягти   суспільного у числі релігійного[9,   Відомо, що система царської влади створила атмосферу сірості та   убогості сел а, на пияцтві   загостренні релігійних і етнічних стосунків. Революційні події 1905   р. особливо, поширення руху   "Союза Народа", до надто   стосунки різними г рупами ґрунті   несправедливості спеціально конфліктів.   Особливо впливу віруючих створення   нетерпимості інших, православ'я, "Почаївський   листок"  -  популярне видання Лав ри,   відверто ідеї Русского й   відкриту проти і Не що   переважна багатих була       162    приватна в належала крамарям   числа  о містечок 120 губернії   проживало 46% євреїв), у сфері банківських кредитних операцій та   лихварства власниками і фундаторами у переважній більшості були   не [10,  -39]. Тому щотижневика   Зірниця" і його  просвітницька діяльність у напрямках примирення   мала неодмінно призвести до зняття багатьох етнічних і релігійних   непорозумінь.    Однією провідних "Світової була   релігійна. Релігійний дух, який пройняв весь часопис, безперечно,   позитивно  пливав читачів, переважній людей   віруючих.    Варто що релігійних було   улюбленою Й.А. На   "Світової він друкував вірші   релігійних свят та визнач них подій. За підрахунками В.В Подоляна   він опублікував у 1906  - 1913 рр. понад 12 таких віршів.    У числі титульним друкувалось   словосполучення -здравиця: "Слава Богу, на віки слава!", а з нагоди   великих свят редакція завжди зверталася  до читачів із привітанням.    Й.А. Волошиновський, сам духовно високоосвічена людина,   намагався подати читачам відомості про зародження світу, історію   його розвитку, про політичний устрій країн та інші інформаційно -  просвітницькі відомості. Наприклад, майже д ва роки, починаючи з   28 (1906 він під рубрикою   "Історія (Доісторична епоха)" власні статті, в яких розповідав про   еволюцію і християнства. їх   публікацію в останніх номерах 1908 р. Під різними псе вдонімами   ("Сусіда", "Старий хлібороб", "Прохожий") Й.А. Волошиновський   друкував публіцистичні статті, писвячені вихованню християнської   моралі. Так, у статтях "Як ми прощаємо, так і Бог простить", "Вік   людський вік закликав взаєморозуміння,  иру   взаємоповаги між людьми[11, с.82].    Як більшовики Україною, негайно   включили в комуністичного Компартійно -  радянська не конституціям   звичайним законам, хоча в радянському суспільс тві не можна було   поскаржитися їх Воля побудованої   державної якраз була для   суверенності суспільства. "Наші закони,  —  говорив у липні 1930 р.       163    відомий діяч, той  —   прокурор   М. Криленко,  —  це форми, в які партія втілює свою волю. Всі акти   нашої партії, всі   відбиття в радянських законах. Ці закони є не що інше, як вказівки   партії".    Час наступні дадуть оцінку   рад янському в історії. стосовно вже   тепер можна з усією очевидністю стверджувати, що це був період   важких і судний адже   сповідувала ідеологію, якої знищення   віри як такої і св ящеників зокрема. Адже радянський керівник М.   Хрущов обіцяв останнього священика показати по телебаченню   1980 р.[12, с.4].    Церква була духовності, моральних   цінностей. за часів, була   релігійна пропаг анда, церква не мала змоги донести свій голос до   широких населення. тисячолітній українського   народу понад проміжок  XX  ст. цей   історичний період комуністи, встановивши силою радянську владу,   влаштували сатанинське  дійство будівництва соціалістичного ладу.    Радянська ставилася церкви до що   мала Переслідування, духовенства   владою нормою З більшовиків влади   розпочався небачений за масштабами і  жорстокістю антирелігійний   терор прикриттям лозунгів постулатів   наукового Для і знищення   релігії режим застосовував різні форми. На одурманення віруючих   були скеровані спеціальні агітпоїзди, агіттеатр и, клуби і товариства   безбожників, багато книг, газет,   листівок, антирелігійного Гоніння   віруючих масовий Під боротьби   релігією планомірне знищення   ре ліквій, унікальних пам'яток національної культури й архітектури.   Особливо шаленіли антирелігійні кампанії напередодні релігійних   свят. атеїстичні вечори і   відповідей, організовувались весілля,   "октябрини" , червоні шлюби і червоні поховання тощо.    У 1922 з'явилася В.Леніна значення   войовничого де вимога атеїстичній   пропаганді войовничого характеру. У розвиток висловлених тез 19       164    березня директивний  лист "В.М.Молотову   членів ЦК в він розпочати   проти церкви превентивний терор, провчити церковників так, "щоб   на кілька десятків років ні про який опір вони не сміли й думати".   Підсумовуючи заходи,  н висновок:   більше   буржуазії нам ...вдасться розстріляти, тим краще"[13, с.191 -193].   З комуністичної ситстеми   розпочалася сторінка для н айбільш   поширеної наближеної правлячого релігії, і   католицизму. і органи щодо   ворожу позицію. Згідно з Конституцією СРСР (1924 р.) служителі   релігійних культів позбавлялись права голосу. У квітні 1923  року   завідувач освітою губернії наказ:   "Категорично учням вчителям шкіл   приймати всяку   костелах, в в разі буде   звіль нено від елементу, завідуючі   притягнуті до відповідальності". 15 січня 1925 року якийсь Борисов   повідомляв інспектора Польського бюро при Окр ВНО про те, що в   селі Миньковецького місцева   вчителька  ька викладає себе закон   Божий. На ці заняття збиралися діти з сусіднього села Сивороги. 28   грудня ж керівник окрвідділу   Киборт звертається до завідувача Окр ВНО запискою під грифом   "совершенно з  гою інформацію   матеріалами діяльність вчителів, їх   католицьким духовенством.    Починаючи кінця  -х в польського   населення Україні, тому на наступив   період його жорстокого перес лідування. Насамперед це торкнулось   католицької Оголошена шалена   кампанія проти церкви взагалі, особливо католицької, змітала все   на шляху, костели, їх   приміщення, релігійні    ображались   віруючих, і ксьондзи,   поширювалися брутальні атеїстичні гасла    В  -х гоніння католицьку зростало,   партійне було що буксує   завдяки агітації ксьондзів  і куркулів.       165    Католики, інших як захищали   свої і від з органів Селяни   довіряли духовним більше, представникам   владних структур, які намагались їм довести переваги колективн ої   праці, шкідливість релігії тощо. Щоб нейтралізувати серед поляків   традиційно значний вплив католицької церкви в 1935 -1936 рр. були   закриті католицькі області, проти   посилилися Чимало польської було    заарештовано 1937 -1938 за обвинуваченням:   участь Польській військовій,   шпигунська підривна діяльність на користь Польщі. В жовтні 1937   року М. до УРСР директива:   найкоротші строки п ровести широку операцію по розгрому римо -  католицьких кадрів". цієї   директиви справа з викоріненням католицької релігії пішла швидко   і злагоджено. Органами Кам'янець -Подільського окружного НКВС   була діяльність  ьного Червоного   Хреста", нібито контрреволюційну під   керівництвом Ця була сфабрикована   каральними Заборонялись зв'язки родичами,   проживали Польщі. могло і арешт у.   суворо заборонялось слухати радіопередачі з Варшави.    У роки Другої світової війни "відлига" у позиції держави до   церкви та віруючих дійово сприяла значному внеску їх у перемогу   над вносили кошти озброєння,   проповідувалас ь зусиль на   священну з В період   держави церкву певні то то   проявлявся в посиленні войовничості атеїзму: ущемлювались права   людей, віросповід ування фактично   формальних констатацій, в життя   зневажливо ігнорувалось,   людська Проводилися чисельні   культових споруд, а їх використання давало підстави вва жати цей   процес з віруваннями. двадцять   післявоєнних католики позбавлені костелів.   частину з них не могли ніяк використати. Вихід знайшли в тому,   що їх склади Кілька з   кинути х у храм, символізували використання його під склад. Такий   підхід до руйнацій пам'яток.       166    потреби зокрема необхідність   значного культових як історії культури,   черговий  раз приносилися в жертву ідеологічним інтересам.    Політична відлига другої половини 1950 -х років і пов'язаний   з процес радянського попри   сподівання, майже не торкнувся церковного життя. Разом із тим у   1955 вперше зв ітах у релігійних   культів УРСР негативна фактів   законодавства культи боку і органів   влади місцях. піддавалися з   республіканського уповноваж еного справах   релігійних культів дії керівників Городоцького райкому Компартії   України і райвиконкому за те, що вони просили надати їм допомогу   «згори» усунення парафії серед   молодого Ольшанського приводом що  той   розгорнув активну діяльність:  боко   пустив організував актив разом роботу   серед Засуджувався обласному й  ший   випадок: у с. Струги Новоушицького району Хмельницької об ласті   сільра да в р. дозволу уповноваженого   справах культів в громади   приміщення й будівлю зерносховище.   Обласна у релігійних опротестувала   сільради й облвиконком ріш енням від 27 груд ня 1954 р. зобов'язав   Новоушицький повернути костелу   віруючим[14, с.145].    Дуже тиск, відчула собі з   держави, без порівняти 1920 -1930-ми   роками, "войовниче  " до чітко   спланованої державної політики. На початку 1960 -х років цей тиск   набирає імпульсу прийняттям в році  XXII  з'їзді   КПРС програми партії, зейфоризовано вниз   як значимості докуме нт   будівництва Звичайно, що здійснення   завдань великого комуністичного творення з церквою не по дорозі.   Ударна войовничість церкви   виявлятись конкретних  -  продовжувала   кіл ькість закритих церков. Як цілком справедливо зазначав з цього   приводу відомий дослідник вітчизняної історії М.Ю.Брайчевський   "вимога церкви боротьби релігії       167    само безглузда, як вимога знищити заводи, фабрики чи залізниці,   збу довані революції, тій що колись   засобом визиску робітників капіталістами".    Цілеспрямоване пам'яток архітектури,   позбавлення з культових та їх   для службових і громадських потреб т ривало 1970 -х  -  першій   половині 1980 -х років. Однак цей напрям діяльності держави мав   більш дещо поміркований Акції   скорочення сповільнюються в 1980 -х   гальмуються та припиняються зовсім. А з другої по ловини 1980 -х  –    на 1990 -х існуюча тенденція   зворотного спрямування.    Утвердження єдиної держави   відкрило етап процесах, відбуваються релігійно -  духовній Відмова ідеологічних т оталітарної   системи, єдиної ідеології, демократизація   суспільства серйозні в   свідомості: ній більше прагнення   суспільство, центрі була людина. роками   Под іллі польський ренесанс».   закладів співпрацюють релігійними В   містах і а в районних   центрах на свята колядки і   служителів це ркви. Спільність дій культури і церкви, терпимість у   міжконфесійних стають доброзичливості,   поваги та любові між людьми, їх спільної турботи за кращу долю   рідного краю і всієї України.       ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА     1. Шпичко Н. Поява польсько ї національної меншини на території   Поділля Маєток.  -краєзнавчий Випуск  –   Самчики,   2007; Волинь.  -  1998.  -  20 3. Шевченко.   Твори п'яти Т.  -  К., 4. В.А.   Правобережної Ук раїни з Росією.  - К., 1978; 5. Малий В.М. Етносоціальні   процеси на Поділлі  -1914 рр. Автореферат дисертації на здобуття   наукового ступеня кандидата історичних наук.  –  Чернівці, 1996; 6. Ступак   Ф.Я. інститути Україні національною вір осповідною   ознакою // Поляки на Хмельниччині: погляд крізь віки. Збірник наукових   праць.  –   Хмельницький, 7.Баженов Польська в Україні   між  -1917 // меншини України:   історія і сучасність. Науковий збірник . -Житомир, 1998; 8.  Приходько В.       168    Під сонцем Поділля. Спогади. Частина перша.  - Нью -Йорк -Мюнхен, 1967;   9. Подолян В.В. Йоахим Волошиновський і його роль у запровадженні та   становленні на кінець  XIX  –   початок століття.   Дисертація на з добуття наукового  –    К., 10. О.М., О.Б. містечка   добу Української революції 1917 -1920 рр.  –  Кам‘янець -Подільський, 2005;   11. В., В. Волошиновський становлен ні   українського руху  -1939  –   Вінниця, 12.   Факты.  –   2005.  –   23 13. В.М. для   Политбюро ЦК РКП(б). 19 марта 1922 г. // Известия ЦК КПСС.  –  1990. –    №4; 14. Байдич В. Внутрішнє життя Римо -католицько ї церкви в Україні   (1953-1957 // Олексійович Особистість вимірі   епохи.  –  Кам‘янець -Подільський, 2011.          Володимир Перерва    ПОЛЬСЬКА АРИСТОКРАТІЯ І ПРИЗНАЧЕННЯ   НАСТОЯТЕЛІВ ДО ПРАВОСЛАВНИХ ПАРАФІЙ   КИЇВСЬКОЇ МИТРОПОЛІЇ НАПРИКІНЦІ XVIII  –  ХІХ СТ.       Шляхта польського походження та православне духовенство   Правобережної належали верств   населення. Вони займали різні щаблі в соціальній ієрархії і життєві   шляхи двох прошарків одного соціуму неодноразово перетиналися,   що  породжувало стосунки  –   від до   конфліктів. Не зважаючи на відмінність конфесії, точок перетину   православних та шляхтичів більш,   достатньо.     Протягом кріпацької (особливо межі   XVIII –  ХІХ  ст.) діяльність православного священика багато в чому   залежала місцевого землевласника. перші   десятиліття Правобережжя до   Російської імперії навіть саме призначення священнослужителя на   парафію залежало  не від але від   польського За звичаєм, у   священство обзавестися тільки схваленням   прихожан, у якому вказувалося, що він «не пьяница, не бийца, не   клеветник, любодейца» т. але особист им   поміщика.     Такі схвалення надавалися і на прохання мирян, і на прохання   самих у Зазвичай міг       169    цю й участі самостійно   письмовим схваленням землевласника. Потім про бажанн я зайняти   ту чи іншу парафію повідомлялося київському митрополиту.    Так, 1817  році у Покровської   села Германівської Слободи Київського повіту та губернії о.  Іоаким   Короповський київського Серапіона   (Александровсь кого) його вищеназваної   оскільки господин всѐ и   желают меня священником диаконской   вакансии"[1,   6]. цього додавалося   схвалення і лист  ого   К.  Проскури, був у формі мав   наступний вигляд:       «Одобрение    Я, даю села Слободы   Германовской диакону Иоакиму Короповскому в   время его тамошней в  оящей   должности себя и как сану   требует и ни в каких худых поступках не замечен! И для того, по   желанию того села со своей стороны  -  буди   никаких не не в село   диако нскую вакансию рукоположить его священником, в чем ему,   Короповскому подписом с герба печати   дано сие   арк. 2] .    Траплялося, що поміщик -католик і сам, без схвалення мирян,   обирав  пастиря для своїх православних кріпаків. У такому випадку   лист до був самостійним не   спирався на волю громади. Як приклад, можна навести звернення   поміщика   Копачева повіту губернії   Виговського чиги ринського Інокентія  –    того якого іменувати Златоустом».   Лист мав такий вигляд:       «Прошение    Находящийся селении при Свято -  Ильинской для заслужения одобрения от прихожан поданных моих   священник  енедикт сего в месяце   окончил жизнь свою и ныне овцы остаются без пастыря.       170    С же Киево -Подольской  -   Николаевской диакон Воронкевич добром   поведении известен прихожанам, Ваше   Преосвя щенство прошу диакона   рукоположить к означенной Ильинской церкви во священника и о   сем не оставить милостивейшею резолюцией.     К сему подписался помещик Антоний Выговский" [1, арк. 7].     Але у час далекого  -Петербур га   київський Євгеній котрий з   тогочасної Російської нове   розпорядження, на указі.   Ніколай  І що для до   священика не  є обов‘язковими рекомендації світських осіб  - в тому   числі прихожан. указ повноваження   архієреїв, в час стежили очищенням   духовенства випадкових Відповідно, даному   київський владик а вже не зважав на подібні письмові рекомендації,   особливо їх були  -католики. до   внаслідок митрополичого розпорядження було призначено нового   пастиря, вже їздив Копачева письмовим   схваленням. нового  теля  -Іллінського   о.  Григорієм Заржецьким. часом й   зверталися до шляхтичів -землевласників з проханням про надання   дозволу призначення Особливо   випадки поширені коли великої  фії було   призначити священнослужителя  –   ця   збереглася з часів, і порівняно   парафіях миряни тримали додаткового священика «про запас».     Так, с.  Острові повіту губернії   довгі   десятиліття представники династії   Зубчевських с.  10-13]. той було явищем   успадкування парафій синами -поповичами, але коли у настоятеля   було кілька дітей, то вони були змушені «ділитися» батьківською   парафією. Саме так а ситуація трапилася і в Острові. Тут наприкінці   XVIII ст. о.  Федір запросив Свято -  Михайлівської молодого  –   свого брата   о.  Леонтія Зубчевського. Останній після кількох років служби став   у   році в ладику (Александровського)   рукопокласти в оскільки дияконській   «не себя семейством пришел крайнее       171    убожество» [3, арк.  1]. Оскільки дана парафія включала в себе два   населених пункти і налічувала 1633  мирянина, то духовна влада у   таких до штату   р. відмовляла.   Але для вирішили ще схвалення   від Ксаверія -Францішека (колишнього   військового міністра Польщі), що мешкав у  й Церкві. Магнат   не втручатися призначення пастиря одному   сотень своїх маєтків і не удостоїв запита відповіддю. Тоді миряни   села звернулися свого ще одним   колективним листом, в якому прохали не відмовити у своїй  згоді на   рукопокладення у священики о. Леонтія:       "Высокородному Высокопревосходительному   генералу -аншефу кавалеру Ксаверию   Браницкому    От прихожан селения Острова    Прошение    Мы, нижеподписавшиеся, уезда Васильковского села Остров а   жители, подданные Вашего Сиятельства имеем при церкви нашей   по прихожан приход. того, дожидая,   покамест духовная власть определит к нашей церкви незнаемого в   поведении добронравии на часть   всеобще жел аем принять  в таковую должность блаженной памяти   бывшего при нашей церкви священнника Власа Зубчевского сына   диакона прихода Зубчевского, есть   поведения не не не не   сварлив, почему мы и просим да ть на сие позволение"[1, арк. 7].    Це звернення тогочасний   ктитор Щур, також миряни. Економ   Францішека -Ксаверія шляхтич таки   відгукнувся надіслав київської дик астерії від   імені написану мовою. острівчан   було задоволено.     На початку ХІХ ст., київські владик отримали розпорядження   призначати кращих не  -«спадкоємців»,   священиків освітою, ставало б ільше. у   Селезенівці Сквирського повіту Київської губернії чверть століття   (з 1780 по 1805  рр.) був настоятелем о.  Симеон Павловський. Після   його на парафію претендувати   покійного Павловський, не відпов ідної і       172    отримав цього відмову митрополита.   допомогло колективне селезенівських [4,   3]. Тоді до митрополита Серапіона (Александровського) звернувся   тогочасний с.  Селезенівки Моршковський.    його   листі йшлося:    «Ваше Высокопреосвященство! Милостивый Государь!    По прав, здешнему   предоставленных, я выдать Павловскому   приход тож, где его отец находился и свои заслуги детям оставил,   но не смел и не с мею к тому приступить без утверждения Вашего   Высокопреосвященства, о котором покорнейше прося, честь имею   пребывать навсегда с истинным высокопочитанием и совершенной   преданностию Высокопреосвященства слуга   Иосиф Маршковский» [4, арк. 4].    К оли владика чомусь пан Йосип   не полінувався адресувати йому ще одного листа, вже коротшого:    «Вторительно занесть всепокорнейшую   просьбу за Павловского, ибо заслуги его отца дают преимущество   справедливости его  . имею с   высокопочитанием Высокопреосвященства   слуга Маршковский» арк. Втім, Серапіон   (Александровський) не піддався вмовлянням зятя могутнього князя   Вільгельма Радзівіла  –  священиком до селезені вського храму було   призначено студента богословського відділення київської духовної   академії о. Стефана Шпаковського.    Траплялося, київські бажали того   іншого на парафії певним   спонукали власників до  складення відповідного документа. Так, у   1798 році митрополит (Малицький) до   с.  Чубинців повіту залишився   невдоволеним настоятелем Різдва   о.  Петром Владика властив ою рішучістю   звільнив пастиря парафії став місцевого   землевласника Дунаєвського своє   новоявленому кандидату в священство:    «Ваше Высокоблагородие! Милостивый Государь!    Владения с. священник  он   Кумановский нерадение содержании должном   тамошней  -Богородицкой что по   личному моему обозрению, а также за неспокойную его жизнь не       173    заслуживает оставления его на прежнем месте, требующем доброго   и п астыря. от приказано искать   другого А бытию Чубинцах рекомендую   Вашему   Киевской по с хорошим   поведением честным.    Советую Вашему Высокоблаг ородию его принять и снабдеть   надлежащими а и от   крестьян с он явиться мне   рукоположения.    Призывая Вас Божие, имею   пребывать    Иерофей, митрополит Киевский» [5,  арк. 2].    Вочевидь, священика й миряни,   котрі ж схвалення кандидату   священнослужителі [5, арк. 7].    Шляхтич   Дунаєвський, з   Іоанном   Аравським, написав митрополиту Єрофею свого схвального л иста:    «Высокопреосвященнейший Милостивый   благодетель!    Оказанная Высокопреосвященством в   определении место Симеона   кандидата Иоанна Аравского и присылка его ко мне для снабдения   презентами побеждает меня к д олжной за тое благодарности, при   которой нижайше Высокопреосвященство   дабы яко добропорядочен, иметь скорости   церкви чубинецкой во священники производство, за что и по жизнь   мою с почтением преданост ию   Высокопреосвященства слугою Дунаевский»   [5, арк.  9].     Після цього Михаїл просив   митрополита священиком й сина  –   Романа   Аравського, також виконано. після 1829  р.   о . Романа Дунаєвський турбував архієрея,   «рукоположить чубинецкой просимого   Тетеруковского священника о не милостивою   архипастырскою резолюциею» [6, арк.  20]. І хоча владика Євгеній   (Болховітінов)  о завжди увагу шляхетські   прохання, пропозиція М.  Дунаєвського була задоволена [7, арк.  32].       174    Часом  -землевласники глибоко у   проблеми і, про   священнослужителя, не на  мирян, на   задоволення інтересів   священнослужителів. с.  Гусачівки повіту   прохав призначити парафії померлого   священика, зможе забезпечити що   залишилася годувал ьника. поміщика -католика   сповнений про родини   священнослужителя:    «Села священник Циприанович года   октябре волею умре приход без   священника. имея уважении, по  м жена   малолетними и имуществом, ежели   пришлось ей тронуть с места, подвергалось бы разорению, потому   в ей презенту рекомендационный зятю   дракону Корнелию Осецкому на приходского священника селения   Гу сачовки место Циприановича, был   хороших и поведения. Осецкий,   быть своим и родственник   священника, жены для малолетних   детей.     Для Ваше  преосвященство   прошу, уважив представляемые резоны, рекомендуемого мною на   место диакона Осецкого, в   сей сан не оставить.     С почтением совершенною   пребывать имею Высокопр еосвященства   милостивейшего всепокорнейшим слугой   Милевский» арк. Прохання було [9,   арк. 63].    Траплялися випадки, поміщики, про   призначення пастиря до православної парафії, вирішували сіме йну   долю представників духовенства  –  навіть видавали заміж попівен.     Наприклад, значних по Україні   графиня Василівна змушена   звертатися виконанням треб церковного   настоятеля села Мазепин ців о.  Василія Стрижевського, який "еще   за Польши униатов православным   священником 40  лет"[10, 1]. цей помер,       175    аристократка, Єкатєріну  ІІ, його  -  сироті, навіть видала її заміж, за певняючи що «коль де твой отец   мне духовник все в исправлял», вона   потурбується її [10, 1]. оскільки   Мазепинці повіту до   зв.   парафій», сирота стала нов ого   обраного прохання митрополита прохання   графині.     У епоху  -землевласники не   впливали призначення до   парафій  –  польські повстання підірвали довіру російської влади до    «презент» рекомендацій. вони вимагати   пастирів, що влада реагувала.   причиною вимог конфлікти з   духовенством.     Наприклад, Преображенської   о.  Олександра  цкевича що графа   В.  Браницького, десятками заводів,   виділяє для Одного (в   р.), граф   зайшов храму час на своєї   О.  В.  Браницької, о.  Олекса ндр у   проповіді в магнату що про   відношення до Храму Божого. Це було сказано в присутності маси   прихожан, граф же обуреного київському   митрополиту зі скаргою на настоятеля:    "15 августа  годовщину прабабы   гр.  Александры похороненной Белой   протоиерей Мацкевич, отслужив за упокой души в местной церкви   панахиду, произнес речь, наполненную порицаниями находящихся   в членов семейства, неблагодарн ых   недостойных усопшей. говоря том, какое   положение был этим святыни   произнесенным мне в глаза при многолюдном собрании, но считая   себя лице членов семейства   протоиереем Мацкевиче м, осмеливаюсь этот поступок повергнуть   на Вашего Всенижайший   слуга граф В. Браницкий» [11, арк. 1].     Водночас, київського  -губернатора   підозрілий збіг обставин) надійшла телеграма від білоцерківських   миря н, нібито О.  Мацкевича нетверезому       176    житті, богослужінь, у до   парафіяльної відсутності Генерал -губернатор   М. Чертков серйозно поставився до цього повідомлення (очевидно,   "організованного"  . Браницьким) вказав що  -  літньому протоієрею, який вже з труднощами пересувається, варто   підібрати відповідальну а «местечко   Церковь, в степени и   евреями» [11, арк. 12 -13]. Не зважа ючи на відсутність справжньої   скарги підписами митрополит   О.  Мацкевичу місячний підшукати іншу І   заслужений (кандидат був   звільнений парафії доживав роки одному сі л   Васильківщини [12, с. 158].     Тобто, представники польської аристократії, не зважаючи на   інше і недовіру боку   адміністрації, час впливали призначення   звільнення настоятелів православних парафій Київс ької митрополії   ХІХ  століття. Поміщицькі рекомендації пройшли певну еволюції  –    якщо на початку вказаного століття вони мали вирішальну вагу (не   меншу, схвалення то плином   землевласники значно впливали призначен ня   настоятелів, продовжували вплив і   виступати звільнення з   посади. важіль польські зберігали   початку ХХ  ст.        ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА    1. державний  оричний України м.  Києві   (далі  –  ЦДІАУ в м.  Києві).  –  Ф. 127.  - Оп. 251.  - Спр. 51.  - Арк. 1 -7;  2.   Кузьменко -Лісовенко   В., В. Свято -Михайлівський   села Острів / Катерина Кузьменко -Лісовенко, Володимир Перерва.  –  Біла   Церква, 2011.  –  32 с.; 3. ЦДІАУ в м.  Києві.  –  Ф. 127.  –  Оп. 53.  –  Спр. 57.  –    Арк. 1 -7; 4. ЦДІАУ в м.  Києві.  –  Ф. 127.  –  Оп. 429.  –  Спр. 28.  –  Арк. 1 -5; 5.   ЦДІАУ в м. Києві.  –  Ф. 127.  –  Оп. 420.  –  Спр. 79.  –  Арк. 1 -7; 6. ЦДІАУ в   м.  Києві.  –  Ф. 127.  –  Оп. 457.  –  Спр. 51.  –  Арк. 1 -20; 7. ЦДІАУ в м.  Києві.  –    Ф. 127.  –  Оп. 1011.  –  Спр. 2498.  –  Арк. 1 -38; 8. ЦДІАУ в м.  Києві.  –  Ф. 127.   –  Оп. 255.  –  Спр. 1.  –  Арк. 1 -4; 9. ЦДІАУ в м.  Києві.  –  Ф. 127.  –  Оп. 1011.  –    Спр. 1156.  –  Арк. 1 -76; 10. ЦДІАУ в м.  Києві.  –  Ф. 127.  –  Оп. 51 . –  Спр. 51.   –  Арк. 1 -4; 11. ЦДІАУ в м.  Києві.  –  Ф. 127.  –  Оп. 919.  –  Спр. 812.  –  Арк. 1 -  15; 12. Перерва В. С. Православне Надросся у ХІХ  столітті / Володимир   Перерва.  –  Біла Церква, 2004.  –  256 с.       177    Ігор Кривошея, Тетяна Солощенко    ІСТОРІОГРАФІЯ ТА ДЖЕРЕЛА І СТОРІЇ ПОЛЬСЬКОЇ   СПІЛЬНОТИ УМАНЩИНИ НАПРИКІНЦІ  XVIII –    ПОЧАТКУ ХХ СТ . (КОРОТКИЙ ОГЛЯД)       Починаючи будь -якої науковець   насамперед з історіографією, вже   опрацьовує різні групи джерел.    Перші написання  ї досліджуваного   періоду датуються ХІХ століття, проте в цих матеріалах міститься   лише інформація уманських Найчастіше   знаходимо інформацію про польські жертви повстання 1769 – 1769   рр. та будівництво «Софіївки» 1. Ц інність для до слідника минулого   поляків  Уманщини складають описи укладені у 50 -60-х роках ХІХ   століття І. Фундуклеєм 2  та Л.  Похілевичем 3, в яких можна знайти   інформацію землевласників відомості   характеру.      Натомість описи Умані початку ХХ століття  містять набагато   більше цікавих даних про польську меншину та її життя в Умані.   Важливу про поляків праця   Ящуржинського 4.   У період проблема не   цікавила які висвітлення  нулого   поляків історією та 1768 – 1769  5   Висвітлити релігійне життя поляків у контексті конфесійної історії   Умані зробив у своїй студії Я.  М.  Кочережко 6.    З 90 -х років ХХ століття спостерігається зростання інтересу   до краєзнавч ої тематики 7. У новітніх дослідженнях краєзнавці все   частіше увагу минуле спільноти   Уманщини 8  та  9. активно в   десятиліття питання релігійного життя, освітніх закладів, перебігу   польських 183 0– 1831 1863 – 1864 на   міської  -архітектурної Привертають   ґрунтовні С.  А.  Васільєва 10,   О.  Возної 11,   С.  Косенка 12,   І.  І.  Кривошеї 13, Т.  В.  Кузнець 14, О.  В.  Скус 15. Важливе значення для   з‘ясування полякі в житті України   праця І.  Лісевича 16.   Серед закордонних проблему   польського Умані у працях   Д.  Бовуа 17, поляки Т.  Епштейн 18 та Л.  Заштовт 19.       178    Джерела важливу, першо чергову, у   спробі реконструювати Джерельну   дослідження історії поляків Уманського повіту Київської губернії   архівні та публікації частина),   література, статистичні та довідкові збірники, краєзнавчі  студії та   статистичні дані в тогочасній пресі   виданнях) тощо.    Аналіз всіх джерел з історії  поляків  Уманщини може зайняти   не одну сторінку, а тому акцентуємо увагу на найбільш важливих   віхах та питаннях минулого  польської спіл ьноти  регіону.    Найбільше статистичного про та   Уманщину ХІХ  –  початку ХХ  ст., про чисельність поляків в Умані   репрезентували книжки губернии» 20  та   перепис населення 1897 р. 21 Останній є найціннішим джерелом про   етнос оціальну структуру населення регіону.    Найбільш персоніфіковану містять   мемуари спогади)   Кребс 22,   Н.  Хмелевського 23, Іванського та   Іванського   (молодшого) 24, Подгорського 25  та   Суровцової 26, як их   віддзеркалюються суб‘єктивні погляди авторів на життя польської   спільноти Уманщини.  Окремі сегменти, що дозволяють відтворити   минуле поляків Уманщини знаходимо в книзі « Mał y kró l na Rusi i   jego  stolica  Krystynopol» 27  та виданні  Pamię tnik  oficjalisty   Potockich z Tulczyna» 28.   На періодичних ХІХ виданих   польською 29  та мовами, нотатки культурно -  освітнє життя поляків в Умані 30.   Важливу джерел документи   державних Речі та  Російської   розпорядження воєводських, та   органів свідоцтва складання Росії, ревізьких   казок, паспорти, рішення про внесення до   книги, слідчих про у  повстаннях,   чиновників особливих доручень тощо. Цінні матеріали знаходяться   у Повному Зібранні Законів Російської імперії 31.    При означеної проблеми   використовувалися матеріали фондів   державного    архіву (м.  Київ),   архіву області   Київ), архіву   області   Черкаси), рукопису імені       179    В.  Вернадського (м.  Київ).    Інкорпорація України складу   імперії нерозривно  пов‘язана з спробою царського режиму зберегти   статус -кво  Як наслідок,   наприкінці  XVIII –  першій третині ХІХ століття, імперія поширила   права дворянства правобережну Процес   легітимації  «колишн ьої  шляхти дозволяє   простежити вивчення що в   Д ержавному архіві Київської області (далі  –  ДАКО) . Матеріал, що   було у фонді «Київське   дворянське зібрання»,  о у   різноманітних наукових  32. матеріал   ДАКО доповнили архівними С. і   Чернецький, список шляхти   губернії 33. вказані опублікованому тако ж   локалізуються і в Уманському повіті.    Підготовка і перебіг подій польських повстань 1830 – 1831 рр.   та  -1864 в повіті області   представлені в кількох архівних фондах:     1. Центрального державного історичного архіву України в м.   Ки єві  -  ЦДІАУК)  –     Ф.442 Київського,   Подільського Волинського  – губернатора»;  Ф.467   «Київська комісія розбору учасників   польського повстання 1831 р.»; Ф.470 «Київська   по товариствах»;  Ф .481 комісія ревізії   дворянських зібрань Подільської   Волинської   Ф.1080 повітова по   розгляду справ учасників повстання 1831 р.»;    2. ДАКО  –   Ф.  2 «Канцелярія Київського губернатора»;     3. Державного Черкаської (далі  –   ДАЧО).  –    Ф.  833 «Уманський повітовий земський суд».       Документи, висвітлюють Центральної   ревізійної по діяльності депутатських   зібрань  кої губерній, зосереджено   у фонд Ґрунтовне інформаційного   потенціалу фонду зрозуміти   «соціальної  34  шляхти 30 -50-х ХІХ   століття 35.   Кілька про збірники Нес ецького 36,   Папроцького 37, Т.  Жихлінського 38, Є.  Дуніна -Бокрковського 39 та С.       180    Уруського 40  в яких також міститься маса інформації про польські   шляхетські що також на   Враховуючи потужний потенціал, з  им   зауважимо, вони окремі і які   можливо лише архівні і   здійснивши порівняльний аналіз.    Демографічні, та  -конфесійні   процеси в середовищі поляків Уманщини допомагають  вивчити не   лише казки 41  та населення р.) 42, також   метричні книги та сповідні відомості церков 43 та костьолів 44.   Господарсько -правові в чергу   купчими, документами введення володіння   маєткам и, дорученнями на ведення справ, борговими розписками,   протестами рішеннями судовим (борги,   кріпаків дарчими духовними   свідоцтвами  Більшість що   характеризують господарсько -правови й аспект знаходяться у фонді   магнатів (ЦДІАУ К ,   49), генерал -  губернатора  (ЦДІАУК, ф. 442)  та фондах судових органів (ДАЧО,   ф.  833, 777).    Цікаві   матеріали Уманське училище,   було освітнім центром для  поляків  регіо ну, знаходяться не лише в   фондах ЦДІАУ К 45, а й у фондах Інституту рукопису Національної   бібліотеки імені В.  І.  Вернадського 46.   Пропонований історіографії джерел претендує   абсолютну адже аналіз опрацювання   архівних джерел , історичних досліджень, статистичних збірників і   довідників, періодичних видань і мемуарної літератури триває.        ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА    1.  Т -ій   И. очерк города //   старина.  –   1888.  –   Т.  ХХІІ.  –   №  8.  –   С.  381– 394; Статистиче ское   описание губернии тайн ы м сенатором   Иваном  –   СПб.,1852.  –   Ч.І -ІІІ; Сказания населенн ы х   местностях губернии статистические, и   церковн ы е о деревнях, ме с течках  городах,   пределах губернии находящихся собрал Л. Похилевич.  –  К., 1864.  –  763 с.;   4.  Город Краткий очерк. Х.П.   Ящуржинский.  –   Умань,  –   30  .;  5.  Храбан  Г.  Ю. гніву   народного: Антифеодальне народно – визвольне повст ання на Правобережній       181    Україні у 1768 – 1769 рр.  –  К.: Вид -во при Київському університеті,  1989. –  176   с.: 6.  Кочережко М. Уманським  і   монастирям   Уманський  є знавчий  .  –   НВФ -349.  –   42 с. ;  7. Бевз   П.   Уманщини.  –  К., 19 97. –  102 с.;  8. Нарис історії Уманщини (з найдавніших   часів 60 -х ХХ Монографія.  –   К.:  -  поліграфічний ―Київський 2001.  –   266 с.;    9. Бушин   М.  І., О.  І., А.  Г. Умань: портрети,  дії,   факти.  –   Черкаси: ЦНТЕІ,  –   262 с. ;  10.  Васільєв   Християнські Умані: і // міста   історичній України: збереження  -культурної   спадщини: Збірник наукових праць.  –  Умань: РВЦ «Софія»,  2007. –  С.  36–  42; 11. Возна З. О. Уманський слід архітектора Владислава Городецького   // Малі міста на історичній мапі України: проблеми збереження історико -  архітектурної спадщини: Збірник наукових праць.  –  Умань: РВЦ «Софія»,   2007. –  С.43 – 48; 12. Косенко  І.  С., Храбан Г.  Ю., Мітін В.  В., Гарбуз В.  Ф.   Дендрологічний парк Софіївка.  –  К.: Наукова думка, 1996 ;  ; 13. Кривошея   І.  Місто Умань у власності графів Потоцьких (друга чверть XVIII  –  перша   третина ст.): конфлікту, чи  //   Проблеми України  –   початку ст.  –   К.: історії   України,  –   Вип.  XVІ.  –   С.173 – 183;  14. Кузнець В.   національна Уманського в половині ст.   Сангушківські Зб. праць Всеукраї нської   конференції.  –  Львів, 2004.  –  С.  167– 171;  15. Скус О.  В. Релігійна палітра   Уманщини  – 1917 Монографія.  –   Умань:   «Сочінський»,  –   266  ;  16. Лісевич   Т. національна   меншина в Наддніпрянській Україні (1864 – 1917 рр.) // УІЖ  –  1997. –  №  2.   –  С.  43– 54; 17. Beauvois D. Szkolnictwo polskie na ziemiach litewsko-ruskich   1803– 1832.  –   T.II. podstawowe średnie.  –   Lublin,  1991.  –   459  s.;   18. Epstein  T.  :  zainteresowania  intelektualne  i  arty  .  –   Warszawa:   Wydawn.« Neriton» :  Instytut  Historii  PAN,  2005.–   589  s.;  19.  Zasztowt  L.   Kresy  1832– 1864.  Szkolnictwo  na  ziemiach  litewskich  i  ruskich  dawnej   Rzeczpospolitej. –  Warszawa, 1997. –  455 s. 20. Памятная книжка Киевской   губернии 1857  –   К.,  –   385 Памятная Киевской   губернии 1890  –   К.,  –   184, 19 Памятная   Киевской губернии на 1896 год.  –  К., 1896.  –  244, 117 с.; Памятная книжка   Киевско й на год.  –   К.,  –   88, 244, 61   Адрес -календарь: Общая роспись начальников и прочих должностн ы х лиц   по всем управлениям Российской империи на 1913 год.  –  СПб.,1913;  Весь   Юго -Западн ы й Справочная адресная по  ской,   Подольской Вол ы нской / Юго -Зап.   Росси й ской  э кспортной  ы , общим профессора   М.В.  Довнар -Запольского и под ред. А.И.  Ярошевича.  –  К., 1914.  –  1110,       182    44 с; 21. Первая всеобщая перепись населения Российской  империи. 1897   г. Центрального комитета   Внутренних под Н.А.  –   Т.  XVI.   губерния.  –   1905.  –   ХІІ, с.;   Уманская (Записки   Кребс).  –   К.,  –   36 23.  Илляшевич   В. воспоминаний   священника Никифора об базилианского   училища в г. Умани  // Киевская старина.  –  1892. –  Т.  XXXVIII. –  №  8. –    С.  160– 167; 24. August senior Iwański . Pamiętniki 1832 -1876; August junior   Iwański . Wspomnienia 1881-1939 / oprac. Wacław Zawadzki ; wstłp Jarosław   Iwaszkiewicz.  –  Warszawa : Pań st. Instytut Wydawniczy, 1968. –  573, [3] s.;   25. Podhorski Z. Wspomnienia // Pamiętnik Kijowski.  –  T. 4. –  London, 1980.   –  S. 39– 88; 26. Суровцова Н. Спогади.  –  К.: Вид -во ім. О лени Теліги, 1996.   –   432  ;  27.  Mały na i stolica Z   klasztornego  1766-1787 innech zebral zestawił Czernecki.  –    Kraków,  ;  28. Chrzą szczewski  A.  Pamię tnik  oficjalisty  Potockich  z   Tulczyna. –  Wroclaw: Zaklad Narodowy im. Ossólińskich, 1976; 29.  Humań //   Kraj.  –   1883.  –   21 (2 Humań Kraj.  –   1884.  –   11  (23)   marca; Humań // Kraj.  –  1884. –  15 (27 lipca); L. N. Humań // Kraj.  –  1883. –  9   (21) października; 30.  Путник.  По трем уездам  / Киевское слово.  –  1989. –    10 августа; 31.  Полное империи начиная с   1649  –   СПб,1830 – 1890;  32. Кривошея  Дворянські Уманського   повіту до дворянської Київської   наприкінці  XVIII  –   перша   половина ст. Генеалогічні   Українського Товариства.  –   Біла 2000.  –   С.121 -  125; 33. Легiтимована правобережна шляхта (кiнець XVIII  - середина XIX   ст.) Уклад.: Лисенко, Чернецький.  -  Бiла 2006.  –   Т.   Спи сок шляхти губернії  -  Я).  -  224   34. Бовуа Шляхтич, і Польська між   царизмом українськими (1831 – 1863).  –   К.,1996.  –   С.154;   35. Кривошея І. Декласація польської шляхти в 30 – 50– х роках ХІ Х ст. (на   прикладі Уманського   Правобережної історія сучасність: збірник:   « Праці науково – краєзнавчого дослідників   Волині » .  –   Т.18. Відп. М.Ю.  Кос триця.  –   Житомир:   Видавництво 1998.  –   С.124 -127;  36. Herbarz  Polski  Kaspra   Nesieckiego s.j. powiększony dodatkami z poźniejszych autorów, rękopismów,   dowodów urzędowych i wydany przez Jana Nep. Bobrowicza.  –  Lipsk, 1839;    37. Herby  rycerstwa  polskiego  przez  Bartosza  Paprockiego  zebrane  i  wydane   r.p.  1584  / Wydanie  K. J. Turowskiego.  –   Kraków, 38.  Zychliński   Zlota szlachty rocznik  –   Poznan,  1893;  39. Dunin–  Borkowski hr., J. Almanach Błękitny: Genealogia zyjących rodów  polskich. –    Lwów – Warszawa, 1903; 40. Rodzina. Herbarz szlachty polskiej / Opracowany   przez  Seweryna  hr.  Uruskiego.  –   Warszawa,  1906. 41. Державний   Київської області (далі  –  ДАКО).  –  Ф.280.  –  Оп.2; 42. ДАКО.  –  Ф.384.  –       183    Оп.12;   Центральний  й архів м. (далі  –    ЦДІАУК).  –  Ф.127.  –  Оп.1012,1015,1016; 44.  Державний архів Черкаської   області (далі  –  ДАЧО).  –  Ф.931.  –  Оп.1; 45.  ЦДІАУК.  –  Ф.2081.  –  Оп.1.  –    Спр.1 -11;  46. Інститут НБУ   імені І.  .    –    Ф.ІІ   (Істор ичні матеріали);  Ф.XXIV (Уманська збірка).          Олександр Барнасюк    БОЛЕСЛАВ ПОТОЦЬКИЙ (1805 -1893) –     МЕЦЕНАТ ПОДІЛЬСЬКОЇ ОСВІТИ ТА КУЛЬТУРИ       У Вінницького художнього   зберігаються видатного художника   Гольпейн а (1810 -1848 рр.), який зробив значний внесок у розвиток   художнього в числі українського, він   певний час працював у нас на Поділлі та в Києві.     В музею портрет   Гольпейна, якому останнього  з Потоцьких  –    Болеслава Потоцького, доньку та   вихованку Софію Ідль (1849 р.). Також у збірці музею зберігається   робота пензля Яна Сімона, де у вишуканій манері зображені донька   Марія і  вихованка Софія (1847 р.). І, нарешті,  робота невідомого   художника «Портрет Болеслава Потоцького з Софією Ідль» (1830 -і   рр.).    Болеслав (1805 -1893)  –   наймолодший   Станіслава Софії Він особливо для   своєї Софії тому дома, отримав  у   домашню освіту.     У 16 -річному віці молодий граф був зарахований портупей -  юнкером в Український Уланський полк. Після смерті матері Софії   Потоцької 1822 Болеслав в яку   намагався зокрема перекомпонування   тамтеш нього парку Д. Міклеру.       У році Болеслав чин і   переведений до лейбгвардії в кінний полк Його Величності.     Як молодий граф   розчарувався у військовій службі, де на той час панувало пияцтво,   хам ство та жорстокість до простих солдат.     У році Болеслав у у   поручика, а у 1828 був приписаний до департаменту уділів з чином       184    титулярного радника і того ж року отримав звання камер -юнкера.   Відповідно до його прохання в 1834  році був звільнений зі служби   в тому ж департаменті. 1836 року був зарахований до Міністерства   народної освіти. 1    За з спадку отримав   звану тростянецьку частку. До неї ввійшли в Брацлавському повіті   з кл юча Кирнасівка,   Демківка, Северинівка, Буди,   Стратіївочка, Козинці, Китайгород,   Цибулівка; у Балтському повіті з Богопільського ключа  –  Богопіль,   Паромівка, Підгір‘я,  цівка, Катеринка,   Сухий Ташлик, Розкішна, Новосілівка, Довга Пристань, Вітольдів   Брід, Липовенька, Свирнева; з   Голованівського  –   Ємилівка, Лющевата;   Гайсинському з ключа  –   окремі  ьні   ділянки 80 в повіті Уманського   ключа Синиця, Кузьмина Гребля, Осична, Максимівка, Юрківка й   Погоріле. 2   Крім мати йому маєтків тис   «чоловічих кріпаків») обов‘язком 4 злотих   боргі в і 50 тис. дук. брату (по матері) Яну Вітту. 3   З опікунських рахунків випливало, що мати залишилась йому   ще винна біля 2 мільйонів злотих, тому вона призначила на сплату   того зобов‘язання окремо 1 тис. кріпаків і свій маєток Ольгопіль у   Катеринославській  убернії кріпаків), тис. землі,   кінний завод (600 коней) і 6 тис. овець. Крім того, мати записала   йому з Олександром на з   тульчинського на 1  118 858 яку ще винен   їхній Мечислав спл ачені свого борги   Тульчинського маєтку.     З Болеслав ще Немирівський у   Брацлавському воєводстві. 4    Із закінченням будівництва палацу в Немирові перебрався до   тієї садиби. Так почалося господарювання Болеслава Потоцького в   м.  мирові, за його зазнав   розквіту.     Згодом граф російську Марію   Салтикову, до вже одружена мала першого   шлюбу маленьку доньку Софію, але це не стало на заваді їх шлюбу.   Єдина  Болеслава Марії, (1839 -1888), р.       185    обвінчалася російським Григорієм   Строгановим в Миколаєвській церкві в Москві.     У р. разом впливовими поновив   Немирові училища, було після  о   повстання в 1831 р. Можливо, учні -поляки училища підтримували   це Це було училище окремими   курсами німецької та французької мов. Через рік було   додано клас названо  -дворянським. Б.   Потоць кому те, він 1835 займав   помічника попечителя Київського навчального округу, куди входив   і Немирів. Саме ці зв‘язки сприяли розширенню училища. Якщо на   початку в училищі навчалося 216 учнів, то в наступні два роки їх   кількість  росла 450. 5  Варто що училищі   помітну перевагу мали католики  –  зі всіх учнів училища лише 24   були українцями, решта  –   католики -поляки.   Куратором училища був поляк Діонісій Опацький, а директором  –    поляк, доктор філософ ії Ян Міладовський.     Дуже старий дворянського   училища став затісним. Тому Б. Потоцький запрошує до Немирова   професора та Київського Св.   Володимира Ф.І. Мєховича (1783 -1853), який виконував обов‘яз ки і   архітектора навчального для міста.   За кілька років Мєхович на замовлення графа за своїми проектами   збудував важливих які Немирів.   місце них гімназія  –   великий   цегл яний будинок, що був витриманий в дусі практичної казенної   архітектури пізнього класицизму, і побудований у 1838 р. на місці   старого будинку Потоцьких. Б. Потоцький домігся, щоб цей заклад   одержав офіційну назву  –  Немирівська гімназія. Так 1838 рік став   но вим для відновленої гімназії,   швидко відома на українські  -західні   регіони Спочатку була а   реорганізована в 8 -класну гімназію з парафіяльним училищем, де   навчалося 500  гімназистів. 6   В відкриття було свято, були   запрошені батьки та впливові міщани. Вчителі історії та російської   мови В.Орда і М. Семеновський підготували віршовані вітання, які   виголосили учні. Ввечері в палаці графа відбувся бал.    Гімназії належало 7 будинків. Крім приміщення гімназії, при   ній були службові будинки для проживання вчителів і директора.       186    При гімназії також працювала книжкова крамниця, в ній торгував   один із вчителів і за це безкоштовно проживав в одному з будинків.   При буток торгівлі становив  -1500 Усі   питання, з побутом та   вирішувались за допомогою графа Болеслава, який щорічно давав   на гімназистів   252  7  Ті які   відзначалися  ивими під навчання,   від нього стипендії.     Граф тільки допомагав а   влаштовував для них різноманітні свята та урочистості, зокрема у   своїй садибі  –   вечори -гуляння парку всілякі   забави.     Взагал і Болеслав меценат будівничий,   залишив Немирові слід володарювання.   побудови гімназії розбудовував   доручивши Ф. спорудити парку   самого господаря.      1840 у   місті  було палац   самого з  -католицькою та   спорудами його У році східного палацу   добудували церкву кресленнями,   Святішим Після св ого володар   Немирова архітектору Мєховичу нову   муровану замість під тотальної 1811   року. Для будівництва нової   000   карбованців Нова була у р оці   простою, без зайвих архітектурних витівок  –  чотирикутною вежею -  дзвіницею високим В ж Ф.   побудував муровану дзвінцю для парафіяльної Троїцької церкви.     Крім Мєхович місто та   швейцарськими  жами корчмами. з   гімназією 1869 була жіноча яка   1902 була в Також   заснував пансіон Немирові і  -класну в   Богополі. Немирові також  8 дитячий   названий честь дружини графині   Потоцької» був його Потоцький   також побудував церкви по навколишніх містах та селах: Успіння   Пресвятої в (1851), Пресвято ї   Богородиці Медвежі Покрови Матері Ковалівці       187    (1866), Христового Рубані Це роки   розквіту Тут ситцева   винокурня, фабрика, пивзавод, 9 водяних млинів, фабрика свічок.   Навколо    створюють ставків. немирівській   збільшується гімназистів 700 у  -1863   навчальному році.     У цей час Немирівська гімназія стає однією з найбільших в   Росії, містечко  –   великим  -просвітницьким   усього  о -Західного «Подільськими   називали тоді Немирів. 8   Такий промисловості стрімкий   населення Так, 1859 в налічувалось   жителів, з них православних 860 осіб (15,6%), римо  - католиків до   959 (17,3%), лютеран  –  до 90 (1,6%) та іудеїв 3600 (65,5 %).            У році переповненому палацу   Б.Потоцького концерт угорський Ференц   Ліст.     Така суспільна Потоцького   великих тож  ово продав частину   володінь, зокрема в Брацлавському повіті 1838 р.  –  Лозувату; 1840   р.  –   Воловодівку, й 1842  –   Кирнасівку,   Китайгород, Савинці, й 1850  –    Капустяни; р.  –   Луку -Немирівську,  линівку,   Сорокотяжинці; р.  –   Тростянець, Велику   Стратіївку, Олександрівку, Северинівку, Летківку й Демківку; 1857   р.  –   Глянець; р.  –   Фердинандівку, крім   продав Богопільський ключ. 9   Після польського  повстання 1863 граф   Потоцький  і до До   немирівської гімназії були вжиті спеціальні посилені заходи: поляк   не міг бути вчителем, навчання було переведено на російську мову,   полякам розмовляти мов ою у і   вдома; поляків -гімназистів до осіб,   начальство підписку благонадійність  -  поляків від 14 років. 10      Згодом Потоцький визначні при   російському дворі,  к 1854 став   церемонімейстром ,    у р. чин статського   радника. ж був з герольдів, оголошували       188    коронацію    II, при дворі високий, без   політичного значення пост великого виночерпія.      Б олеслав до року почесним   попечителем гімназії. 1874 став  -шенком   імператора. свою та діяльність службу   при російському дворі неодноразово відзначився орденами Святої   Анни ст. І  т. Св. ІІІ (1854) ІІ   (1871); Олександра Невського (1888 р.).     В роки з р., мешкав Немирові.   Помер у Петербурзі 10.11.1883 р., похований там на Виборзькому   католицькому цвинтарі підземел лі   костьолу. 11   У році 205 з народження   останнього роду мецената, будівничого   Немирова Болеслава Потоцького.        ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА    1. В. від давнини кінця ст.  –    Н емирів, 1999.  –  С. 60; 2. Колесник В. Відомі поляки в історії Вінниччини.   –  Вінниця, ВМГО «Розвиток», 2007.  –  С. 526. 3. ДАВО.  - Ф. 470.  - Оп. 1,   Спр.  -  Арк 4. В. праця  –   С. 5. В.   Вказана праця.  –  С. 60; 6. Малаков Д. Мин уле Немирова.  –  К., 1998.  –  С.   36; 7. Дець В. Вказана праця.  –  С. 62; 8. Малаков Д. Вказана праця.  –  С.   45-47; 9. Колесник В. Вказана праця.  –  С. 527; 10. ДАВО.  - Ф. 880.  - Оп. 1.   - Спр. 28.  - Арк. 14; 11. Колесник В. Вказана праця.  –  С. 528.           Роман Крох малюк     МАЛЬОВНИЧЕ ПОДІЛЛЯ У ЖИТТІ ТА ТВОРЧОСТІ   ЮЛІУША СЛОВАЦЬКОГО ЯК АПОГЕЙ РОЗВИТКУ   ПОЛЬСЬКОГО РОМАНТИЗМУ       Якби літературна творчість ув'язувалася з письменницькими   біографіями прямолінійною то творах з   найвизначніших польських поетів  Юліуша Словацького найбільше   сторінок було б, мабуть, присвячено Кременцю на Східній Волині,   де він народився, Поділлю, де він вперше закохався, Вільнюсу, де   навчався університеті, і столиці   Посполитої Варшаві і, зрештою, Парижу , де провів останній період       189    життя. та місцевості посідають місце   чималому спадку чільного польського романтика.    Юліуш народився серпня року місті   Кременеці Тернопільщині, родині польської   літера тури риторики Волинської у   Евзебіуша та Словацької. його   було 17 років, а батькові  –  36 літ. Рано залишився без батька. Коли   хлопцеві виповнилося 9 років його мати вдруге виходить заміж за   овдовіло го Віленського Августа     Завдяки йому, юнак з юності спілкувався з видатними польськими   літераторами інтелектуалами знайомий, Адамом   Міцкевичем) і одержав гарну освіту.    Вплив на формування світогляду Юліуша Слова цького як   дитячі, і ранні роки, і видатних   людей, часто Саломея у салонах   Кременці Вільно. інших гостями   ініціатори Вищої гімназії,  –    Кремен ецького ректори викладачі   університету, а також  –  письменники, поети і багато інших цікавих   постатей: Чацький, Коллонтай, Бессер,   Павло Юзеф Ян Анджей Ян   Рустем, Міцкевич,  Едвард В емоційній   інтелектуальній починав талант   майбутнього поета.    У 1825 – 1828 рр. Юліуш навчався у Віленському університеті.   Після закінчення університету Юліуш Словацький з літа 1828 року   до 1829 жи в Кременці. часу за   читанням у Кременецького що на   майбутнє основу знань естетики і фольклору.   Крім захоплювався на вивченням   англійської Тоді юнак здій снив по   Поділлі. Знову відвідав Бар, побував у селах Верхівці, Миньківцях,   Корчівцях, а також у Чорнолівцях Старокостянтинівського повіту.   Від оглянутих, багатих історією міст і сіл, а також від зустрічей з   учасниками та людьми,  ін незабутні   враження. Спогади про ці подорожі назавжди запали в душу поета,   а їх сюжети послужили для написання багатьох творів.  В лютому   1829 р. у й там державну   ставши  -практикантом Державній  фінансів.       190    Його лякала перспектива сірих чиновницьких буднів, і він доклав   усіх зусиль, щоб увійти до літературного середовища Варшави.    Великий вплив на Словацького мало Листопадове повстання.   Він, вагаючись, до і їх   сво їми віршами. Проте повстання закінчилося поразкою. 8 березня   1831 Юліуш покидає і за   кордон, письменник опинився в еміграції.     В роки 18 -літньої еміграції Юліуша Словацького, коли «вітер   недолі» його Франції Швей царії  – 1835),   (1836), потім  –   на (1836 – 1838)  –   у Єгипет,   Палестину, Сирію.  Та найдовше поет прожив  у Парижі де і помер   3 квітня 1849 року від туберкульозу. У червні 1927 року його прах   був до і у  авельському   кафедральному соборі поряд з могилою Адама Міцкевича.     Він створив чимало шедеврів, котрі увійшли в золотий фонд   світової і йому та великого   національного Однак, це після смерті.   життя  його твори часто фальсифікували 1.   Україна  –  земля його дитячих літ  –  була для поета символом   нематеріального, а духовного, вічного. Читаючи його твори, важко   опиратися про що найчастіше з   духом України, а не з її реальним втіле нням. Неухильна ідеалізація   України мала глибокий сенс. Цю філософську проблему пояснював   Юліуш у листі до матері, одержавши від неї в Парижі килимок, що   висів його ліжечком Кременці. світ, яким   поет в  –   в  в чи   нагадує видиму сторону візерунчастої тканини. Натомість її нитки,   сховані глядача, в уяви, кращий   досконаліший реального. там, другий канви,   схована  –   хоч поетом уяви , правдива,   може навіть правдивіша, ніж доступний для ока ―земний килимок‖.    Нерозривно із життям поета пов‘яний наш край. Невипадково   Іван називав Словацького Поділля» 2.  Неаби   який на поета Юлія дочка   Верхівського поміщика Юзефа Михальського. Із якою він зустрівся   вперше ще будучи молодим студентом.    Так, 1825 мати його гості своїх   Юзефа Кароліни які в Верхівка   Могилівського Їм належали  еликі села   Гавришівка і Лядова.       191    Юліуш відразу подружився з Михальськими, які мали трьох   дітей  –   Людвика, та Словацького не   лише подільська природа  –  тоді ж він пережив своє перше юнацьке   захоплення, а винуватицею душевн ого неспокою стала Юлія.      Упродовж року не дочекатись,   знову вдасться поїхати до Верхівки. Наступного літа поет тут жив   довше  –   близько місяців, що записи   особистому «В забавлявся два    і   матір'ю ми Верхівки, Михальських. було   добре. Знов Юленька очарувала мене» 3.   Юліуш гуляв річкою милувався   краєвидами. слухав та яких   запрошували до двору Михальських, бо вони б ули людьми високої   культури, у й Певно, пори   зародилась любов поета до української пісні.    1830 він навідується Кременця до   Верхівки, ненадовго. вийшла за   дядька Яна Янушевсько го.      Болем його відгукуються з Ян   Янушевський гине в сутичці повстанського   військовими частинами під подільським містечком Дашів. Молода   вдова чоловіка набагато  –   через роки,   витримавши  х вона у За   розповідями краєзнавців, поховали   старовинному кладовищі сусідньому   Мурованокуриловецького Вінницької «На   католицькому кладовищі у багатьох склепах спочивають  маршали,   ксьондзи, відомі чиновники. тут   похована Юлія Михальська, дочка Верхівського поміщика Юзефа   Михальського і його дружини Короліни» 4.    «Верхівки Юлі уявити можу»,  –   писав   Словацький з Пізніш е, 1834 у з   Женеви він розкриває, наскільки важливим для нього залишалось   це «Часом мрію, куплю Михальських та   буду там жити, немов Кохановський у Чарноліссі».      А ще через чотири роки в листі до матері з Флоренції: «Ти   п ишеш про свою подорож на Поділля. Отож, думаю, твоє, напевне,   тривале -таки перебування у Верхівці позбавляє мене листів, заздрю   тобі, що перебуваєш над блакитним озером під Юлінками, поклич       192    там Юленьки лебеді, нехай приплинуть, нехай здивованими очима   запи тають тебе про ту зграбну смагляву дівчинку» 5.     Верхівка їхні ли шили cлід житі   поета були у  го геніальній   «Беньовський», «Cpiбний Соломеї»,   тощо.    Другий населений пункт Поділ ля, важливий для становлення   особистості світогляду  –   місто У   Словацький бував не раз, бо якраз тут пролягала дорога з Верхівки   до Кременця. Автограф одного з найбiльш раннiх творів  –  першого   з циклу  –   має  у надпис:   «1827. На шляху з Бара до Кременця».      Місто вплинуло на юного поета не лише мальовничістю та   архітектурними давнини. потужніші   були зумовлені принциповим значенням його для польської історії,   бо не  о суспільне XVIII   відоме під «Барська До подій   звертались польських зокрема же   присвячено і розділи з поеми Словацького «Беньовський».    У місті та на його околицях відбувається  дія і в п'єсі «Ксьондз   Марек». варта би яскрава  -картина   твору: в прибрана, на свята, гілках   берези, клена та горобини».    Сюди його з Франції, що   розповідає до від  843 «Надішлю спогади   про один відпочинок, який ми колись мали в Бару, де я, пам'ятаю,   приглядався до тієї старої місцини, немовби передчував, що через   дванадцять років вона знов до мене прийде».    У 1827 Юліуш вирушає Одес и.   Перша зупинка  –   в в вельможних   Потоцьких.    Збереглися щоденникові записи Словацького про   «На день ми до Тульчина   Потоцьких... Довго ми ходили по саду, аж діждалися сходу повного   міся ця... ще на палацу, на по   якому пропливало біле місячне проміння, і біля нього, порожнього   і тихого, здавалось нам, що над ним тяжить прокляття Бога за зраду   вітчизні, і мимоволі дума, що проклинала Потоцького, залунала в   н аших вухах...»  6.       193    Усього два проведені Тульчині, майбутньому   виявились навдивовижу творчо продуктивними. Тульчинська тема   стала в «Вацлав», у та   опублікованій Парижі. основу «Ангелі»   дека бристські Тульчинські визначили   незакінченого «Король що Словацький   писав французькою.    Юліуш Словацький прожив коротке життя  не повних сорок   років. з прожив кордоном. навіть він   всім св оїм серцем линув до рідної землі  –  до Поділля. Також попри   всі непорозуміння близькими   Словацький вірив у відродження України. Це  –  край, який має своє   багате культурне обличчя, вважав Словацький, а отже, й право на   самостійне існу вання.       ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА    1. М. ін. Словацький  –   3.04.1849):   бібліогр. покажчик// Підручники і посібники  –  (Родом з України; Вип.5).  –    Тернопіль.,  –  2009. –  С.9; 2. Глинський, І. Подільськими шляхами Юліуша   Словацького // Ж овтень.  –  1969. –  № 10.  –  С. 115; 3. Історія села Верхівка   –  Доступно.< www. http://pilipi1.blogspot.com >; 4. Ревуцький   Історія без акцентів: Історичний нарис.  –  К., 2011  –  С. 72; 5. Мельник В.   Срібний Словацького: класик літе ратури співцем   Поділля// Україна молода.  –  2007. –  № 44. (13.06.2007); 6. Василенко, В.   Україна Юліуша Словацького // Пам‘ять століть.  –  2005. –  № 6.  –  С. 23.          Олександр Роговий    ДОРОГИ ЮЛІУША СТРУТИНСЬКОГО       З Липовецького походять  ідомі   польські І  Валер'ян   Вроблевський,   Коженьовський, Івашкевич. славної   "липовецьких по ляків  " також належить поет і прозаїк Юліуш   Струтинський.    1-го 1810 у графів раділи   новому  поповненню  -  сину і онуку Юліушу[3,с.287]. Глава родини   престарілий Берліч у над ще   1775 року і чимало доклав до облаштування міста. Його оселя була   взірцем гостинності, одного сюди       194    навіть сам ф ельдмаршал Петро Рум'янцев, який бавив дочку графа.   Тепер дочекався онука, недовго тішився[7,с.287].   Дідусь помер, йому вісім.   справами стала заправ ляти бабуся Іоанна (у дівоцтві  - Замойська).   Вона ро зпочате чоловіком костьолу,   безперервно судилася   за землю і вся   перебивала в господарських   клопотах[ 1,арк. 2 -14  ].   Батько поета Л. провів   бурхливу і бував батьківщині. всій   пол ьській він у наполеоністів, на   відродження незалежної Польщі. Після участі у повстанні 1830 -31   років питання конфіскацію його   маєтностей, та якось Його свого   великосвітські  кола  -Петербурга, той   переселився, спродавши у  1847 році свій родовий Липовець[1,арк.1 -  18]. До цього він забезпечив для сина військо ву кар'єру. В кінці 30 -  х  XIX  століття посів містечко   Київського  Бібікова    повіт входив   до Київської губернії).    Та про на битв юнак. пост   дозволяв йому контак - тувати з цвітом польської літератури. Ра зом   з Х.Бузницьким, М.Єзерським, С.  Хотанєвським та іншими входив   у число  с импатиків так званої "Котерїї петербурзь кої' (Литовсько -  Волинської і у її   часопису. 1841 -43 ця  Н.Ржевуським   Головінським група діяла в Києві, а потім перемістилася в столицю   Російської  ії.  також адресатом   відкритого М.Грабовського 21.02.1843   вірності" (що розкрилось через дядька Струтинського і у 1844 році   обнародувалося "Демократії яка   волелюбні настрої у краї та емі грації).    Незабаром "ад'ютант його превосходительства" сам узявся за   перо. літературному альманасі вибрані"   (виходив у 1843 -46 роках у Санкт -Петербурзі,  -  у   з'являються перші Та присвятити   улюблені й заважала служба, якій земляк   перебував молодих Взявши в років званні   поручика, він відразу полинув у світ літератури[ 9,с.93 -95 ].   Помітний на Ю.Струтинського   перебування Кавказі ад' ютанта       195    Неповторна колоритний волевиборювання   під Шаміля у доробках   Юліуса відносять до так званої "кавказької групи поетів" поряд з   таким величинами польської музи, як В.Даві д та В.Потоцький).   .   У "Гюль -Чада" митець людність   Дегестану з головним містом Дербент. Її польські літерату рознавці   ставлять поряд з подібною    за тематикою повістю Н.Яворського   "Айхайнум" (1877).    В речах і  зинська бо   Ю.Струтинський час у (так звалася   нинішня Грузії Особливу привертає   багатопрофільна "Кілька геологічних   Історичних (1857), незабаром виходу  у   відставку[]. що одночасно виданням   першого геологічного дослідження у Липівці родився продовжувач   доброї справи Павло Тутковський, якому   геологом, географом, членом двох академій наук.    А тим часом син липовець кого графа з 1869 року замешкав на   Галичині у а 1872  -  у  ві),   публікуючи місцевих варшавських мемуарні   художні дорожні поезію. широта   тематики: від старожитностей Речі Посполитої до  сучасного життя   на від до Особливо він  передав   раніше почуті історії, переплетені народним фольклором. В той же   час на роки взна ки конструюванні   речень і в белетристиці.    Ю.Струтинський разом з М .Баліцьким, В.Белзом та іншими в   1872 році випустив у Львові "Щорічник науковий, літера турний та   артистичний", що став помітним явищем суспільстві. В   роки життя вийшли книги "Дві бабки" (1 -ша  частина у 1871 -му, 2 -  га  -  у році),  ідання" 1873 в   "Образки часу і людей" (у 1876 -му) і  "Поезії", які побачили світ у   1878 році після смерті автора (Юліуша Струтинського не стало 23   березня у Скерновицях). Ця остання збірка вміщує альбомні вірші,   серед яких найбільш відомий  - "Образи України з натури"[ 9,с.406   ].   На нічого спадщини майстра  XIX   століття перекладено мовою, тому   можливості зразки уродженця Липівця  -   нині районного центру Вінницької області.       196    Р озповідь нашого була неповною, не   відмітити, твори підписані для  тьох   псевдонімом Сас". його від   липовецького Той з роду   Берлічів, в основі якого ст оїть слово  -  жезл   символ влади.    А 'Сас"  —  герб знатної фамілії: в блакитному полі  - золотий   місяць, на повернутих вгору ріжках якого  - по шестигран ній зірці.   Зверху щитом  -  шолом короною, хвіст   пронизує стріла[  5 ].   Пізніше одному своїх Берлічі інше   прізвище  - Струтинські. До цих пір пам'яттю про згаслий зі смертю   Ю.Струтинського є липовецьких Струтинка,   Лукашова (по імені діда), Іванька (по імені бабусі),  Берестівка (як   бул а в час щоб   пам'ять про графа Фелікса  - батька героя  нашого нарису).   ,   А ось сам поет до цих пір в нас маловідомий. Ще в рік його   смерті часописі з'явилася стаття  -   граф  , А.Кіркором. тих про   згадували а не  лись. окремі   них в томі антології поетів".   Мабуть, тому, що вся бібліографія  про нашого героя  -  польською   мовою. книзі -словни ку  -над ріки", уклав    А.Подолинний  -1998) йо му  -навсього   кілька речень, не додано списку відповідної літератури. Зовсім не   згадано літератора біографічномц «Відомі   поляки в історії Вінниччини» (укл адач В.Колесник, Вінниця -2007).   Хай же ця розвідка проб'є завісу забуття і стане спонуканням   до щоб ім'я Струтинського  -  поета   Берліча Саса на рідній Вінниччині !         ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА       1.Центральний історичний  в м.Київ.  –    Ф.484.  –  Оп. 6  –  Спр. 351; 2. Державний архів Вінницької області.  –  Ф.Д -  608. –  Оп. 1.  –  Спр.842; 3. Подолинний А.М. З -над Божої ріки. Вінниця,   1998; О.І. адютант,  –   2000.  –   8   5.Роговий О.І. Наш зе мляк Берліч Сас//Липовецькі вісті.  –  2000 –  8 липня;   6.Bе rlіс z Sа s(J/Strutynskі).О brа zkі с zа su і  ludzi. - Warszawa,1876; 7.Slownі k   geografіс zny… -  T.5.  -    Warszawa,  1884;  8.Lі teratura  Polska  (Przewobnik   encyklopedyccny). –  T. 1. - Warszawa,1984; 9. Це ж,  T.2. –  Warszawa, 1985.       197    Віктор   Мельник     ТВОРЧІ ПОШУКИ ПЬОТРА ЯКСА -  БИКОВСЬКОГО(1823 -1889)      Поділля багате іменами видатних літераторів, поетів, митців.   Серед визначне займають польської   громади. Варто назвати тільки такі відомі імена, я к щоб зрозуміти   наскільки був поляків творення як   світової, так і української.    Однак справді імен часом з   пам'яті Серед варто таку як   Пьотр  -Биковський  -1889). дослідників   прізвище жаль знайоме. внесок людини   розвиток польської літератури на Поділлі є величезним. З -під пера   Якса -Биковського близько романів, близько   ста новел, близько  сяти та   етноісторичних досліджень. Втім про все по -порядку…    Пьотр  -Биковський 31 1823 у   родовому своїх  –   селі Вінницького   повіту губернії. Пьотра  –   Антоні   (1780-1840-і  рр.) був маршалком шляхти вінницького повіту. Його   мати  –  Францішка з Камєнських також походила із знатного роду   подільських (її чоловіком Каєтан   Русановський). Примітним у біографії письменника фактом є його   походження заможного  цлавського Биковських.   близьким родичем, наприклад, був Ігнаци Якса -Биковський (1750 -  після рр.), будучи з Барської   конфедерації займався зокрема і   перекладами. збірки  Wieczory  wiejskie"  (1787-1788),  "Nocy   wiejskie"  (1788),  "Wiersze"(1799) типовими польської   класичної (віленська кінця ст., якої   майбутньому такі величини Ю.   Словацький, С. Вітвіцький та навіть А. Міцкевич.    От ож, Пьотра  -Биковського сприяло   його зацікавленням літературою,   поезією та історією рідного краю.    Родині письменника (його матері) окрім Якушинців належали   також Зарванець, Лисогор Майдану -  Якушинецького (з 1833р.) Вінницького повіту.       198    Заможні відіслали і старшого три   роки) брата навчатися до Вінниці у приватний пансіон М. Богатка.   Записи про це знаходимо і у фондах Вінницького обласного архіву.   Зокрема там зазначаєтьс я, що вже у 1834 -1835 навчальному році П.   Якса -Биковський у державній В.   Колесник у своїх спеціальних студіях наводить ще й той факт, що у   вінницькій гімназії майбутній письменник навчався у одному класі   з С. Бущинським й В. Гу рським.    Великою у раннього Якса -  Биковського відсутність вінницьких табелів   успішність учнів гімназії того періоду. У всякому разі відшукати їх   компетентним дослідникам не вдалось.     Відомо, однак, що П. Якса -Бико вський захоплювався правом,   історією звичаєвим давньоміським   Зокрема, навчаючись у гімназії він студіює право Речі Посполитої,   вичає кількість літератури, історію   Брацлавщини. роль його  енні зіграв   якісний підбір педагогів у вінницькій гімназії, більшість з яких аж   до 1830 року представляла стан польської інтелігенції. Викладання   також переважно мовою. успіхи  -  Биковський також здобув у вивченні мов.    28 березня 1836 року помирає його мати і єдиним опікуном   дітей стає Антоні Фаустин. З цього часу Якса -Биковські зав'язли у   безкінечних процесах доньками Биковської   від першого шлюбу, які вимагали повернення їм маєтків матері.     Це одн ією основних вступу Якса -  Биковського закінчення у році юридичний   напрямок у Київському Університеті св. Володимира. У архіві КНУ   ім. Шевченка відшукати надзвичайно   документів з приводу його навчан ня й успішності. У цьому плані   університетський є корисним дослідників   вінницькі архівні установи.    Студіюючи Якса -Биковський ряд   матеріалів приводу системи Поділлі Київщині   період Посполитої.  кож звіти на   написання кількох досліджень цього а   також приводу застосування   нововведень адміністрації теренах   генерал -губернаторства. На жаль, ці праці не зб ереглися до наших   днів.       199    Закінчивши та у році   ступінь прав, Якса -Биковський до   Якушинців, згодом Вінниці, влаштовується   зернових Вінницького Тут продовжує   прац ювати господарським третейським Також   практикує на ниві адвокатури, нотаріату, юридичної консультації.    Проте, процес спадкові і Биковський   програє Ця змушує закінчити   юридичну практику та а дміністративну роботу у Вінниці.    1848  –   поворотний долі Якса -Биковського. в   цей він до  -Подільського, і   оселяється. Якса -Биковський з   театралами, художниками, діячам и   польского відродження (зокрема і з підпільниками). З 1849 року він   уже сам очолює аматорський шляхетський театр.    Ідея його організації власне і належить Якса -Биковському. Це   був перший, хоч і аматорський, організований театр на Поділлі. На   досвіді  польских труп майбутньому   створювались українські об'єднання, вилилось   організацію Семена наприкінці ст.,   згодом створення стаціонарного   професійного театру Поділля  –  Вінницького Д раматичного Театру.   На слід акцентується увага   мистецтвозначих дослідженнях професора В. Петрушенко.    Отож, польських  -аматорів,   слідуючи дитячим і починає   Протягом  -х  рр. друкує театралознавчі, й   культурологічні та на місцевих   подільських газет і журналів, а згодом і у варшавських часописах.    Якса -Биковський підбирає для   аматорського займається   його серед   подільської публіки. Сучасники згадували, що він "заохочував усіх   відвідувати театр".     Нажаль, документи приводу першого   подільського театру також втрачені.    Відомо, що у 1858 -1859 рр. П. Якса -Биковський працює над   сво їм драматичним " Serce  i  posag". комедія,   заснована на автобіографічному матеріалі, була закінчена 31 січня   1858 в Як вона разів великим   успіхом ставилась театральною аматорською трупою.       200    Однак, ар хіви із   сучасників про те, що Якса -Биковський протягом 50 -х рр. написав   не тільки цю п'єсу, а й ще кілька драматичних творів, які, на жаль,   втрачені.    У році драматург домогтися   офіційної шляхетського  аматорського Таким   чином Якса -Биковський стає організатором і керівником першого   на Поділлі стаціонарного театру (хоча і не професійного). Про цей   унікальний мало знає тільки Вінниці, чи   Хмельницькому, й самому  -Поді льському.   компетентних це також не   піднімається, саме проблематики   кам'янецької трупи б багато у   початковій українських груп  -  кі нця ХІХ ст.    Так інакше, на 1860 Якса -Биковський   закінчує публікує " Odrodzenie", торкається   соціоетнічних між та на   Звичайно, що резюме В. Колесника: "засудив зловживання шляхти   що до є спрощеним. знаходимо глибоке   сюжетне соціальних у селі.   основі життєвого автор ту  -  філософську між і внутрішнім   світом ХІХ    створену без імперської   адміністрації.    П'єса глибоке не серед   українофільської Правобережної а у   літературно -мистецьких колах Вільна, Кракова і Варшави. Читали   її також і у Львові. Близьк ою вона була і литовським літераторам -  "самостійникам".    Вийшла саме польського   повстання 1863 р., що стало ще   Задекларувавши ній філософсько -політичну П.   Якса -Биковський і  мпатизував політичній   польського але безпосередню в   повстання на Поділлі відмовився.     Якса -Биковський занадто добре знав селянську ментальність   та відношення соціоетнічного і що   звича йний селянин не плани   заможної шляхти, хоч як би останні не пробували загітувати "маси"       201    різними Національного Ці у   майбутньому викладені рідкісних записах   письменника.    Однак,  діюючи польського на   Правобережній Україні у цілому, все ж таки можна припустити те,   що  -Биковський починаючи 1862 пов'язаний   польським підпільним "Провінційним комітетом на Русі" у Києві,   очолюваним Бобровським  1841-1863рр.). мені   вдалось відшукати у зведеннях таємної поліції Київського генерал -  губернаторства про відділення   "Провінційного комітету" у Кам'янці -Подільському, але в списках   його членів Биковський не значиться.     Проте до підп ілля увійшло багато представників аматорської   театральної За як за Якса -Биковським   після повстання встановлено поліційний   нагляд. на від театральних Якса -  Биковський се бе і всякому   спецслужбами ніяких його контактів з підпільниками помічено не   було.   Після повстання 1863 року усі польські установи, організації,   а трупи закриті. мова з   вжитку  –   їй зміну російсь ка. польських   акторів, письменників -початківців, викладачів було депортовано до   Сибіру лише з одного Кам'янця.    Що стосується  -Биковського, він   наприкінці року Варшави, був до   Розрахункової палати і знову почав  працювати в якості правника -  господарника. чином Якса -Биковський до   новоутвореного правління Варашави.    Саме у варшавський період життя і з'явилася більша частина   його та творів. зазначає,   згадуваний В.  Колесник: своїх повістях   оповіданнях, н чи основі,   Биковський, у минулому веселий, повний гумору   учасник життя Правобережної дав   достовірний опис місцевого шляхетського   побуту в основному на   рубежі і ст., кращі старопольської   культури".    У 1860 -х рр. він пише автобіографічні " Pomniki wloczegi", які   видає чотиритомником у Варшаві в 1871 -1872рр., а згодом видає у       202    1874 році другу частину. Також Бико вський отримує замовлення з   Одеси, у році " Nomina  sunt  odiosa" будемо   згадувати імен"). У 1874 році, знову у Варшаві виходить двотомник   "Skarby  babci". твори своєрідними   Биковського -письменника. Тут зосереджено його  багаторічні студії   над  -національними життя   України, побутом шляхти занепаду   Посполитої. них  -Биковський викласти  -  філософську суть шляхетського стану і виявив тонкі психо логічно -  ментальні особливості українського поляка. Власне ці літературно -  історично -соціальні і тим на П.   Биковський першопрохідцем. нього напряму   "побут провінції" не Саме П.   Якса -Биковський є людиною, ім'я поваги   вивчення.    Також Варшаві " Ostatni  sejmikowicze"  (1876),   "Jelowiczanie  Bukojemscy,  historia  prawdziwa  dawnej  rodziny  i   kawalka  ziemi"(1879),  "Choragwie  Kmitow"  (1880),  "Faktor   hetmanski''  (1881),  ''Mulik,  nehistoryczny  hetman  Ukrainy''  (1882),   ''Ostatni  sejmik  wojewodztwa  Braclawskiego''(1885),   ''Czeczotka''(1885),  ''Glinkowie,  stara  historia  starego  rodu''  (1887),   ''Maleparta''(Krakow-Warszawa, 1891).   У повістях,    виступає не   тільки як знавець душі та ментальних відмінностей між   соціальними станами, а й в якості кваліфікованого історика. Кожна   з перелічених повістей заснована на історичних подіях (переважно   занепаду на Україні  а   чварах у Речі Посполитій у ХУІІІ ст.) та вивіреному, по частинках   зібраному добре перевіреному фактажному матеріалі.    Історична проза відкрила у Пьотра Якса -Биковського талант   справжнього Він тижнями у   Варашавській  чній Варшавських, та   Віленських архівах і знаходив у цьому велику душевну насолоду.    З Биковським написані  Resztki   zeszlowiecznych  oryginalow  –   Waclaw  Rzewuski''(1879),   ''Klosy''(1879), ''Awanturnicy w. XYIII''(1886-1887).   У них письменник розкрив себе уже зовсім з іншої сторони  –    зі ессеїста. етапі діяльності  -  Биковського слід зупинитись окремо. Власне ессеїстична школа у   польській початку -середини ст надзвичайно       203    слабка точки літературної Польська   завжди своєю та поезією   (засновник Ю. та прозою   (засновник Ю. Крашевський). жанр  -  ессе розроблений  сить на від   німецької, автрійської, угорської, румунської літератур.     І, першим підняв ессей   європейського став Якса -Биковський. мемуарними   матеріалами ессеїстичні були ни м у   Кам'янці -Подільському  –  перед "січневим" повстанням 1863 року.   Однак на опубліковані були нині нас   вважаються Першим оповіданням   ессеїстичному став Жевуський", у   Варшаві 1879  ці. кілька цього було   надруковано у 1880 -х роках у варшавькому " Przewodnik naukowy і   literaturny''.    І у в Биковського  -ессе   займають незначний усі літературно -якісно   оформлені  відповідають стандартам   східноєвропейського оповідання кінця ХІХ ст., виробленим такими   літературними метрами як Й. Л. Караджале та М. Йокаї.    Велику у й доробку   письменника зайняли також етнографія та фолькло р.    Етнографічні дослідження були обов'язковим заняттям будь -  якого пов'язаного Україною. архіви   Київського Національного Університету я наштовхнувся на вельми   цікаву '' Piesni  obrzedowe  ludu  ruskiego  z  okolic  Pinska''.   Цікава в она передусім тим, що у ній вперше детально аналізується   обрядовий українсько -білоруської перехідної   зони. цієї й і П.   який навчаючись Київському захопився   українським укр аїнсько -польським (зокрема   зимовим) фольклором.     У архіві містяться матеріали   Биковського приводу  -українського   Центрально -Західного але дані, мою   потребують ще додаткової перевірк и.    Однак, тому таки історичному   зберігаються менш для надруковані у   краківській і варшавькій пресі літературні портрети Р. Сангушка, Г.       204    Скімборовича та І. Тургєнєва. Тут письменник уже виступає в ролі   справжн ього характеризуючи психологічну   основу романістики Тургєнєва.    У 1888 році П. Биковський друкує у Варшаві свій переклад з   російської праці Пузиревського  -русская   1831г.". праця основні принципи  ії   російських сил Польщі основні   польської Перекладом книги звертав   увагу організацій їхні помилки, у   1830-1831 та 1863 -1864рр.    Однак що для працею     Биковського, якості та є спогади   "Miasto  Winnica  dawniejsze  i  spolczesne'', надруковані в 1888 році.   Декілька цієї рідкості вдалось   відшукати Вінницькому Історичному   Львів ському Обласному Історичному Архіві та бібліотеці КНУ ім.   Шевченка. Однак, незважаючи на присутність цього дослідження у   відповідних установах, чомусь перевидається,   хоча б прекрасним до В.   Отамановського й М . Білинського з приводу історії Вінниці.    Вперше перевидання праці піднята   автором цієї розвідки на початку 2011 року на засіданні Історичної   секції Малої Наук   організованій Історичним Това риством ім. В. Отамановського. Це   пояснюється тим, вищезазначені містять   величезний інформації приводу освітнього,   громадського міста у ст., також приводу   вінницької архітектури.    тут вдало   характеризується побут вінничан того періоду. Ці мемуари мусили   б стати настільною книгою кожного дослідника історії Вінниці.    Що стосується поетичної спадщини П. Биковського, то вона   розкидана десятках установ, польськ их, і   українських. Це значно ускладнює науковцям роботу з віднайдення   творів письменника.     Так інакше, в до пір не   жодної монографії з приводу П. Якса -Биковського, а й не видано   жодного його твору, дія яких відбувається  саме на Правобережній   Україні. ведеться ніяких із творчої   спадщини Про зібрання П.   Биковського навіть не йде мови!       205    Пьотр Якса -Биковський помер 3 червня 1889 року у Варшаві,   будучи відомою  людиною польських   літераторів. Смерть Биковського означала величезну втрату як для   польської класичної літератури, так і для української.    Більшість характеризували Биковського   "справжнього шляхтича". Ю. писа в:   "Людина будови вишуканих форм,   цілому зовнішності, усіх гумором,   дотепністю, безтурботністю, бажаєте. розповідях   невичерпний, традиції з -під стріхи, на   пальця х, то родинні заслуги, провини,   злочини. давнього особливо коли   розповідав про недавнє минуле, про яке або запам'ятав, або чув у   дитинстві."    Згадуваний нами В. Колесник також характеризує спогади Ю.   Ролл є про П. Якса -Биковського, зазначаючи, що той "підкреслював   величезну між  –   веселим і   Биковським  –  письменником, в якого "виробився якийсь потяг до   трагізму", в "перемагав романтизм"".   Відомий  ський В. писав, у   Биковському наскрізь письменник, мало   не свої за дуже убраних   мемуарну форму, розпочинав з веселим настроєм, зі старосвітським   розмахом, а закінчував н а розірванні сердець, на кляшторі, на келії   пустельника, на згасанні роду, на вбивствах під час поєдинків, на   шибеницях і масових убивствах".    Втім, відзначали критики, була   справжнього реалізму, за Биковським,   п ідхопив розвинув Прус. на думку,   коректно було б провести літературні паралелі між Биковським та   Прусом. Саме вони стали основоположниками реалістичної школи   в польській літературі, саме вони розвинули ессеїстичній напрям у   польс ькому саме ввели повість"   польську майстерно побут   шляхти.    Отож, спадок Якса -Биковського   надзвичайно й Він гідний   перосмислення академічного  ивчення, в так в   Польщі.       206    Автор що розвідкою увагу   польських українських істориків,   мистецтвознавців,     краєзнавців відновлення і видатного   письменника,     засновн ика літературних у   класичній організатора на   стаціонарного аматорського театру Пьотра Якси -Биковського.       ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА    1.Антонович Б. сповідь"К. 2.Бовуа "Шляхтич,   кріпак і рев ізор: Польська шляхта між царизмом та українськими масами   (1831-1863)"К. 3.Болтарович "Україна дослідженнях   польських ХІХ К. 4.Грушевський С.   української літератури" т.5. Л. 1992; 5."История польской литератур ы. В   2т." 1968; В. поляки історії   Біографічний 2007; Р.Ф. фольклор   польській (період К. 8."Літературно -  мистецька Зб.ст. 1969; В.   "Польське   національно -визвольне на Україні  -  1864рр.)Спроба аналізу 1863 -1864рр. Київщині,   Волині, та ВДПУ 2011; В.   "Питання про формування та чисельність польської гр омади на Поділлі та   етноісторичні в середовищі"//Наукові ВДПУ.   11.Olechnowicz  J.  ''Polska  mysl  patriotyczna  i  postepowa  na  ziemiach   ukrainnych  w  latach  1835-1863''//PK.T.2.; архівні   відділу рукописів: Анот. Покажчи к"//Львівська наукова бібліотека ім. В.   Стефаника. Л. 1995; 13.Полонська -Василенко Н. П. "Історія України" т.2.   К. 1992; 14."Поляки на Хмельниччині: погляд крізь віки"Зб наук. праць за   матеріалами наук. Хмельницький.   15.Слободянюк  .Я. Хмельниччини" 1995;   16."Список внесенных дворянскую книгу   Подольско губернии" К. -П. 1897.          Оксана Маркевич     ФОРМУВАННЯ МЕРЕЖІ ПОШТОВИХ УСТАНОВ   ВОЛИНСЬКОЇ ГУБЕРНІЇ ТА РІЧПОСПОЛИТСЬКИЙ   ДОСВІД    Актуалізація  лідження минулого та   Польщі його що нових   підходів, як і залучення свіжих сюжетів. До малоз‘ясованих питань       207    належать що з колишніми   річпосполитськими територіями, зокрема чи вр аховувала Російська   імперія і як саме досвід цієї держави. Запропоноване дослідження   аналізує на формування установ   губернії у першій половині ХІХ ст.     У Росії своєю появою пошта зобов‘язана державі, і її мережа   є з  нак управління. діяльність   стратегічне значення, оскільки забезпечувала своєчасне отримання   важливої інформації, а найперше  –  указів імператора. Пошта також   створювала відповідне культурно -економічне середовище, сприяла   налагодженню с пілкування, адже здійснювала пересилання листів,   газет, грошей, а з 1840 р. й  –  перевезення людей. Одним з перших   наказів верховна влада Російської імперії вимагала від волинського   губернатора  -но губернії інформацією   про  систему, тут та адаптувати до   обставин. виявилося, Речі діяла   система поштового зв‘язку, заснована на вільній діяльності «пошт -  утримувачів»  -содержателей»). зацікавило   владу те, що на  функціонування польський король   державних коштів і не запроваджував поштових зборів з населення   –   натомість отримувала Утримували   самі  -содержатели», не оренди,   відповідали якість о бслуговування, забезпечували   належне поштових На станцію   призначалось два які цю як   нагороду за віддану службу королю, а якщо ні, то купували її для   себе. Плата за поштові послуги була довільною і з алежала від ціни   на для та відстані Іноземні   відзначали, що вартість наданих послуг була високою, а тому нею   користувалися заможні Водночас ціни   поштове обслуговування заохочували селян віддавати сво їх коней   для перевезень. же утримувачам   пошти за урядових Оскільки Речі   Посполитій система самоврядування, таких   столиці не і На станціях   знаход илась книга», якій подорожніх,   число орендованих коней, а також вівся облік коштів. Ця ж книжка   була документом ревізій боку   Варшавського департаменту  1.       208    Верховна Російської для   уп равління територіями велику   письмової відправляла та з   різними а сплачувати витрати   надто обтяжливо для державної скарбниці. До того ж не виявилось   місцевих  добровольців аби утримувати поштові станції, які майже   повністю були знищені через військові дії. Крім того, ця послуга у   Речі надавалася комерційній на   відвідуваних які потреби,   іноземних купц ів. Така мережа поштових станцій не задовольняла   верховну владу, а тому   Катерина ІІ вимагала збільшити їх кількість. У кожному місці, де   надавались послуги, будинок   схваленого губернато ром плану. У губернських містах їх називали   поштамтами (з 1831 р.  –   губернськими поштовими конторами), у   інших  –  поштовими дворами, а споруджені на шляхах, а не у місті   –   станціями. відкриття поштових у   Волинській губернії державна ск арбниця виділила 68 тис. руб. Ці   витрати трьох мало місцеве   дворянство, але через їх протести, указом від 19 січня 1797 р. таку   повинність переклали на селян  2.    Варто додати, що у Литовській губернії (пізніше Ковенській,   Віленс ькій Гродненській) вигляді продовжувала   діяти система тих що за Речі   Посполитої, її пришвидшив до   системи управління 3.    Для забезпечення поштових потреб Волинської губернії були   задіяні 1  311 поштових коней, на утримання яких з селян збиралось   по 42 коп. з душі. Ця стаття земського збору була обтяжлива для   населення і спричиняла зростання цін на інші товари. Указом від 27   квітня 1802 р. встановлювалася фіксована сума на утримання  цих   установ у всіх губерніях Російської імперії. Таким чином поштова   система губернії перейшла   загальноімперську систему  4.    Реорганізація поштового управління здійснювалася впродовж   усієї першої половини ХІХ ст. Після створення у 1 802 р. галузевого   управління, управління справ у   підпорядкування внутрішніх  5. 1811 воно   було на департамент уже до   Міністерства поліції. 1819 р. управління поштамти знову вкл ючено       209    до Міністерства справ. цього   незмінним залишалося те, що у губерніях за їх функціонування та   безпеку губернатор. від березня р.   наголошувалося, вразі пошти тієї   губер нії з а майно  6.   Губернатор був відкриття   поштових На її впливали   шляхів, місцевої чисельність 1808   начальник Волинської  губернії сприяв відкриттю двох додаткових   поштових у з кореспонденції   низькою доріг. з засновувалася шляху   Житомира Брест -Литовського між Пулином   Несолоном, а друга  –  у тому ж напрям ку від містечка Ратного до   Брест -Литовська  7.    Для контролю за діяльністю поштових установ 1830 р. було   організовано округів керівництвом  -інспекторів,   двічі рік ревізували, увагу організацію   перевезення та  виконання утримання   установ. Звіт про результати надсилався Поштовому департаменту.     Волинська була до поштового   округу, а створені там губернські та повітові контори поділялись на   чотири До належала  нська у   Житомирі повітова Бердичеві; другого  –   прикордонна   Радзивилові та повітові у Острозі, Дубно, Володимирі; до третього   –   повітові Старокостянтинові, Ковелі,  -  Волинському, та  –   Заславі, Р івному,   Волочиську. у клас від   кореспонденції, населення. вони   штатним розписом чиновників (Див. таб. 1) 8.   Таблиця 1    Штатний розпис чиновників поштових установ      Класи     1  2  3  4   Поштмейстер   1  1  1  1   Помічник   поштмейстера   1  1  1      Сортувальник   1         Листоноша   5  4  3  2   Разом:       210       Наказ від червня р.   обов‘язки очільників у діяльності   установ та звів їх до контролю, однією з форм  якого стали звіти, що   надсилалися його Він наглядав дотриманням   договорів утримання станцій, пошту.   Начальник губернії відвідував її під час огляду губерній сам або ж   залучав пошт -інспекторів та губернського поштмей стера 9.    Своєрідним для а місцевих   поштових являлись губернією або   членів родини. краю за   підготовку кількості на через   пролягав маршр ут та належний стан доріг. Подорож імператора у   Царство здійснювалась, Брест -Литовським   шосе станції губернії. 1835 Микола   проїздив наступні поштові   Ковель, Любитовськ а, Рожище, Луцьк,   Ярославичі, м. Варковичі, м.  Острог,   Головни, Корець, або м.  -  Волинський, Соколов, Вильск, Житомир,   Студениця 10. мав н аявність   необхідного коней 24 станціях конторах.   Йому повідомляли кількість що   супроводжували  –   зазвичай було Лише   імператора його виділялося 6 Всього   необхідно під готувати коней, про випадок   відбиралось не менше 90. Необхідну кількість мали доставити з тих   станцій, які знаходились поза маршрутом імператора та найняти їх   у Під підготовки майбутнього   Олександра ІІ у 1837 р . губернатор, крім підготовки коней, також   наказав умеблювати станції, ті,   передбачалася зупинка кортежу 11.    Губернатор удосконалення управління,   тим більше, що за 1845 р. зазначалося, що стан поштових   станцій відповідає Поштового   Волинський І.  В.  Каменський віддавати   поштові в не три як внутрішніх   губерніях, на що б до   кращого Водночас   наполягав запровадженні   фіксованих цін оренди, в основі якої лежала б плата пропорційна       211    кількості коней  –  від 25 до 40 руб. сріблом за кожного. Губернатор   також до участі замінивши купцями   перших двох гільдій 12.    Для покраще ння зв‘язку з Волинською губернією указом від   13 березня 1828 р. відбулося відкриття екстра -пошти між Києвом і   Житомиром для зв‘язку з Одесою. Така була створена для доставки   важливої між центрами столицею   імперії 13. швидкий  зв‘язок дбало   міністерство, на Волинської перебувало   значне військових охорони Указом 8   червня 1853 р. для термінових відомостей з військового відомства   засновувалася кур‘єрська  а. відправлялася   Петербургу о після а губернського   центру прибувала щоп‘ятниці о сьомій ранку. Її використовували   також відправки пакетів міністерства.   начальники нею передавали термінові відомост і з краю 14. Станом   на рік Волинській функціонувало поштових   станцій, за якими рахувалось 626 трійок коней 15.   Реорганізовуючи удосконалюючи поштових   установ губернії влада   використати досвід Речі П осполитої. Були відкриті «вільні пошти»,   які створювались приватними особами на «перегонні кошти», і які   не державою, перебували наглядом   губернатора. Вперше вони почали діяти у 1831 р. у Волинській та   Подільській які  и адаптовані цієї   системи, оскільки за часів Речі Посполитої пошти функціонували   як різновид комерційної діяльності. До того ж цей край потребував   розвиненішого сполучення. досвід   розповсюджувався інших Дл я у   Катеринославській, і губерніях 1881   році перевезення переважно,   поштою» 16.   Тож, підведемо підсумки. Російська імперія, запроваджуючи   власне управління на приєднаних територіях, вивчала  досвід своєї   попередниці. стосується поштової   Однак що у Посполитій, змогла   забезпечити новоствореної а   реорганізовувалась ставала для   Важливу роль у  ньому відігравали губернатори, які несли особисту   відповідальність імператором поштове краю       212    центром. Щоб стимулювати місцеве населення орендувати поштові   станції, губернії економічну   збільшував    оренди, фіксовану   поштових Паралельно запровадження   пошти», яка діяла на комерційній основі, що відповідала інтересам   шляхти. виявилося вдалим, пізніше   розповсюдилось і на решту гу берній Російської імперії.       ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА    1.Сборник материалов из І   отделения Е.И.В. Изд. редакциею   Н.  Дубровина. ІІ.,  –   1889.  –   С.348 -349; Полное   законов Российской  империи (далі  –  ПСЗ)  –  СПб., 1830, Т. 23: 1789 -1796. -   №17  382; 3. Сборник исторических материалов извлеченных из Архива І   отделения Е.И.В. Изд. редакциею   Н.  Дубровина. Вып. ІІ., СПб.  –  1889. –  С. 353 -356; 4. Там само.  –  С. 356 -  358; 5. ПСЗ  –  СПб., 1830, Т.29: 1806 -1807. - №22  168; 6. ПСЗ  –  СПб., 1830,   Т.26: 1800 -1801.  - №19  301; 7. ПСЗ  –  Собр. 1.,СПб., 1830, Т. 30: 1808.  -   №22  988; 8. Галич  Н.  В.   Становлення поштової справи в Україні в першій   половині ст. ресур с].  –   Режим до   www.nbuv.gov.ua/portal/Soc.../ist6.pdf; 9. 2ПСЗ  –  СПБ., 1838 , Т. 12  –  Отд.1:   1837. - №10  303; 10. Центральний державний історичний архів України, м.   Київ  –   ЦДІАУК).  –   Ф.442.  –   Оп.1.  –   Спр.1921.  –   Арк.  -2зв.;   ЦДІАУ К.  –   Ф.442.  –   Оп.1.  –   Спр.2258.  –   Арк.  -4 12.  –    Ф.442.  –  Оп.1.  –  Спр.5969.  –  Арк. 50 -50 зв.; 13. ПСЗ  –  Собр. 2., СПб., 1830,   Т. 3: 1828. №1  932; 14. ПСЗ  –  Собр. 2., СПб., 1854, Т. 28.  –  Отд.1: 1853   №27  332; ЦДІАУК.  –   Ф.442.  –   Оп.1.  –   Спр. 9480.  –   Арк. 16.   Галич  Н.  В.    Становлення справи Україні першій   XIX [електронний  –   Режим до   www.nbuv.gov.ua/portal/Soc.../ist6.pdf.       Adam Buława    ROMANTYCZNA  LEGENDA  RODZINY  RÓŻYCKICH:     BOHATEROWIE  ANTYCARSKICH  ZRYWÓW  ZBROJNYCH   NA UKRAINIE,  DOWÓDCY JAZDY WOŁYŃSKIEJ, KAROL   (1831) I EDMUND (1863)   ”Któż pozna czamarą męża który   prowadził pułk wołyński”  175,  „I od Karpat krzyk weselny Zabrzmi aż   do Dźwiny, Żyj Różycki, żyj nas z dzielny, Synu Ukrainy„ 148                                                        175 A. Mickiewicz, Księgi Narodu i Pielgrzymstwa  Polskiego, Dzieła Poetyckie,   Nowogródek 1935, s.229       213    W dobie narodowowyzwoleńczych powstań rozpościerających się   na zakątki szlacheckiej   zmagania z rosyjskim zaborcą nie ominęły ziem ukraińskich. W części    Południowo -Zachodniego    Kraju  Imperium  Rosyjskiego  (zgodnie  z   powstańczą mianem   geograficznej w dorzeczu górnego Bugu oraz dnieprowych dopływów  –  Prypeci, Horynia Słucza blaskiem   nazwisko przez prze dstawicieli Różyckich.   przestrzeni ponad 30 lat, owi przedstawiciele  patriotycznych  pokoleń   skutecznie się w komendantów   oddziałów, w kampaniach,   zwycięskich drobnych i  znaczniejszych  starciach,   wymykających zaciskającym znacznie   nieprzyjaciela. obydwu dowódców kawaleryjskich   wołyńskich powstań oraz styczniowego    znakomicie charakteryzuje porównanie  Zbigni ewa Andrzejowskiego w   odniesieniu  wojennej przez siły   carskiej juniora, zachowywał wówczas jak   szarak  pędzony przez charty, lecz jak groźny odyniec osaczony przez   ogary‖ 176.    Z    na    korzenie dzieciństwo, bojowy   oraz służba wojskowa     „Przysięgą jak Hamilkar powiąż twoje syny, By każdy rósł, żył w   zemście, i rad, mszcząc się, ginął” 177        Karol przyszedł świat Czerniejowcach -  Hucynówce, pow. (5 1789) 178.  Jego  rodzice  to  Jakub,   żołnierz regimentu koronnego im. Królowej Jadwigi przedrozbiorowego   wojska i z Informacje   najmłodszych lat życia Karola praktycznie nie istnieją.                                                         176176 Z. Andrzejowski, Karol i Edmund Różyccy  z – dowódcy polscy w walce  z   Rosją , Kijowski‖, t. s.54. Różyckich  .  pisali  – L.   Białkowski,  o i Róży ckich,   Humanistyczne Lublin Borowski  Szczegóły Karolu   Różyckim   i  rodzinie, Lwów Rettel  Wspomnienie  o  Karolu   Różyckim , „Rocznik Towarzystwa  -Literackiego w Paryżu‖ 1870 -  1872, a o genealogii rodziny – Różycka H.,  Dzieje rodu Różyckich herbu Rola z   Wołynia , Warszawa 2003    177  J. H .Kajsiewicz,  Do ojca Polaka, 1833, Sonety, Kraków 1926, s.47    178  K. Zacharewicz,  Karol Różycki , PSB, t. XXXII, Wrocław 1989 -1991,       214    Miejscem   Karola , z   rodzeństwa,  Tadeusza Edmunda Dominika Różyckiego (16 VIII 1827)   była na  179 1LHRSRGDO ]QDMGRZDá VL +DOF]\QLHF   SRVLDGáRü EUDWD PDWNL (GPXQGD QLH]Z\NOH EDUZQHM SRVWDFL 0LFKDáD   &]DMNRZVNLHJR 3LHUZV]H PLHVLFH *\FLD VSG]LáR G ziecko  w    Hucie   Cudnowskiej. 1831  domu odbywać się   rewizje,  jednej rosyjskich wywiązał    niespełna z  gdzie ?‖ -  „Poszedł   Moskali,‖  A ty, jak wyrośniesz co będziesz r obił ?. „I  ja będę bił‖ 180   Po zakończeniu udziału w walkach powstańczych, Karol Różycki   ściągnął  całą jednak zdecydował   pozostawić malutkiego  Edmunda  pod opieką przyjaciół w rodzimych   stronach. ten przeniesio ny granicę w   przemytnika chłopczyk znalazł się w pow. krzemienieckim.  Jak przez   mgłę wspominał później  ostatnie widzenie z matką  – ubraną  na czarno   kobietą, która zawieszając mu na szyi medalik z Matką Boską, skreśliła   znak krzyża nad głową 181.LONXOHWQLRNUHVVSG]Lá(GPXQGSRGSLHF]   SDQL 3LOFKRZHM RUD] SDVWZD 6]\PDQRZVNLFK JG]LH GRFLHUDá\ ZFL*   RMFRZVNLH OLVW\ ] HPLJUDFML :  U ZáDG]H FDUVNLH RGNU\á\   SUDZG]LZ WR*VDPRü GZXQDVWRODWND NWyU\ FDUVNLP UR]ND]HP   VNLHURZDQ\]RVWDáGR3HWH rsburga, z przeznaczeniem do wychowania w   Pawłowskim Korpusie Kadetów wiernego Imperium.   Oficjalny  ks. nad Różyckiego   przeszkodził w znajomości języka   potajemnie przekazanej książe czki do nabożeństwa.     W mieście Newą Edward   kontakt z polską  młodzieżą  studiującą na cywilnych uczelniach. Pod   jej odkrywał narodowej   w   sobie  iec podjął roczny staż   Szkole Artyleryjskiej, lecz zaraz potem jako tzw. politycznie podejrzany   otrzymuje skierowanie na płonącą rubież Cesarstwa, linię kaukaską.      Podczas  wojny  polsko-austriackiej  w  maju  1809  r,  kiedy    do   wschodniej Galicji wkroczyły f ormacje armii Księstwa Warszawskiego,   20-letni Karol zaciągnął  ochotniczego   oddziału Augustyna Trzecieskiego. Niedoszły pułk podolski operował w                                                       179  S.  Kieniewicz,  Edmund  , t. Wrocław,  -1991,   s.512-515   180  M. Dubiecki,  Edmund Różycki. Szkic biograficzny , Kraków 1895, s.11    181 Tenże,  op.cit., s.13       215    grupie Piotra przeciw formacjom    habsburskiej  armii  gen.  mjr  A.  Bickinga  (starcia  zbrojne:  18  VI   Zaleszczyki, 8-9 VII atak  na Tarnopol,  13 VII-  Chorostków, 16 -17 VII   –   Wieniawka). w 6 jazdy Trzecieskiego   galicyjsko-francuskich VIII nominację kaprala.   końcem  X  1809  poprzez Zamość jednostka ta dociera do Żarnowa i   Kaznowa, z Różyckim. na   dwuipółrocznego w  zostaje   wachmistrzem 15 ułanów Następne   militarne nabywa on podczas II wojny polskiej, wyprawy Napoleona na   Moskwę. Ekspedycję rosyjską odbył  Różycki  w 29 brygadzie K. Turny   (bitwa  pod  Mirem  9-10 VIII   gen. Dziewanowskiego w Jana Dąbrowskiego,   walcząc k.  a.  Starcia    odwrotowe  odbywa    pod  szefem   szwadronu Józefem Dwernickim (starcia  - 25 XI Bóbr, 28 XI Borysów).   Ciężko pod wydostaje z   niewoli i do Uczestniczy kampanii r.   przeciw koalicji antynapoleońskiej (od  18 I  ppor), latem przestawiony   do Złotego Militari 182 PLG]\  -18  VIII  jest  z   powrotem  w Warszawie.   Edward zaraz odbyciu stażu   przydział sztabu Kaukaskiego odcinku   (Kachetia-Dagestan). tu o   przeciwpartyzanckim, przeciw plemionom   kaukaskich Praktykę zwalczaniu podjazdowej    sztabowy  oficer  nabywa  w  latach  1848-1851,  1855-1860.  Drugie   półrocze r.  a  na  kaukaskim,  antytureckim    froncie  wojny   krymskiej. kariery się orderów złota za   „waleczność‖.        13 1815 Karol skierowany do p.   Królestwa Polskiego pod komendą płk Dwernickiego, stacjonuje wraz z    nim w  Suwałkach. Od 1820 r. przyjmuje członkostwo w lubelskiej loży   wolnomularskiej. Od 2 IV 1820 już jako por. podlega dyslokacji kolejno   do lubelskiego,  23 1827 o     dymisję względów zdrowotnych z    1  III  1828   rozpatrzona  pozytywnie.  Zwolniony  z  armii  w  stopniu    kapitana   Różycki,(z do munduru sowitą pensją) w                                                       182  Wg Zacharewicza t. ) go otrzymać,   autorzy nie mają w tym względzie wątpliwości       216    miejscowości Cudnowska, w żony   od brata Michała Czajkowskiego 183.   Wojskowa biografia Karola Różyckiego to życiorys oficera doby    Księstwa (1809 -1814) Królestwa (1815 -  1828), z bojową kartą kampanii przeciw Austrii (1809), Rosji  (1812)  i   koalicji (1813). cv syna   modelowi  kariery  oficera  sztabowego  armii  carskiej  (1847-1860),  ze   ścieżką militarnych konfrontacji z kaukaskimi „gorcami‖ i ottomańską   Turcją (1848 -1860).   Ścieżka zdobywania teoretycznego wykształcenia wojskowego w   przypadku Edwarda Różyckiego, po kadeckim wieku doj rzewania, stażu   artyleryjskim uwieńczona została dwuletnimi studiami na petersburskiej   Akademii  Wojskowej    Sztabu  Generalnego.  Przeniesiony  do  sztabu   korpusu w Żytomierzu, się   dymisji, z 1860 w  u W   rodzinnych stronach od stycznia 1861 r. wciela się w rolę mierniczego   podczas reformy rolnej.   Insurekcyjna  sztafeta pokoleń na Wołyniu (1831 -1863)   E. Różycki przedstawiał się wyobraźni jako wódz tym pożądańszy,   że był synem owego Karola , co r. 1831 siadł na koń i błysnął kordem   junackim, i tratował czworoboki rosyjskie na Tyszyckich polach 184    Po powstania Karol objął   stanowisko dowódcy żytomierskiego   machnowieckiego Wołyniu 185.  Do  walki  zbrojnej się   ostatni z okolicznych komendantów (po L. Steckim oraz  S. Worcellu i   N. Olizarze). Nocą z 16 na 17 V 1831 r. w Korowińcach Małych stawiło                                                        183 L. Białkowski,  Pochodzenie Karola Różyckiego , „Przegląd Współczesny”, r. V   (1926),t. XXVIII, s.441-442   184 W. Przyborowski, Dzieje 1863 r., t.III,s.227     185  Kampania Różyckiego została podstawie   następują cych A.  Powstanie na   Podolu i Ukrainie, Warszawa 1993; W. Tokarz, Wojna polsko rosyjska 1830 i   1831  r.,  Warszawa  1994;  J.  Hoffman,  Wołyń walce r .,   Wołyński‖, t. s.  -187;  D.  Ostapowicz,  Boreml  1831,  Warszawa   2010, s.135-146 i rzecz jasna K. Różyckiego,  Pamiętnik pułku jazdy wołyńskiej ,   Kraków 1916       217    się na zbiórkę 130 jeźdźców 1863RXV]\NRZDQLXZSOXWRQ\LZVWSQ\P   SU]HV]NROHQLX LFK GRZyGFD S RG*\á NX /LW\QLRZL ] ]DPLDUHP   SRáF]HQLD ]H SRGROVNLP ]JUXSRZDQLHP  %HQHG\NWD .Rá\V]NL   =DPLHU]Dá RGFLJQü VLá\ QLHSU]\MDFLHOVNLH ] JáyZQHJR IURQWX  Z   .RQJUHVyZFH GRGDWNRZR ]D  SRPRF VWU]HOFyZ SLHV]\FK QD SR]\FML   PLG]\ =ZLDKOHP D 5RPDQRZHP ]DJUD*DM c  liniom  komunikacyjnym   Po informacji kolumnie prowadzonej   Rosjan okolicach Różycki by eskortę,   uwolnić poborowych i broń V). na   poczcie w Ułanowie dotarła wieść o przedos taniu się rozbitego oddziału   Kołyszki Galicji, podjął o się do   Królestwa dla obecności   Ziem w  Pomiędzy   Krasnopolem Mołoczkami do  tnego dla   strony starcia z 2 rotami  pułku Wellingtona (27 i   uzyskano karabiny. przez Czartorię,   Miropol, Baranówkę konnica Różyckiego przedostała się na lewy brzeg   Słuczy  (30 V), a  w Międzyrzeczu  Koreckim, pod Kilikijowem zdobyła    transport i dla Dybicza V).   Międzyrzeczu 3. zasilili starsi ochotnicy   okolicznej pijarów, dowódca pozyskał   wierzchowca.    Podczas w pó łnocnym, między a   Tyszycami rozbicie 2 pułku   strzelców konnych płk Petersa, wciągniętym fortelem wycofującego się   powstańczego szwadronu w zasadzkę z udziałem szarżującego drugiego   szwadronu -  pojmano 40 jeńców,  pozyskano konie i karabiny (2 VI). Za   Horyniem dołączyło 80 piechurów i kilku konnych z rozbitego oddziału   Olizara, hiobowe o insurekcji pow.   kowelskim. Kawalerzyści forsowali kolejne rzeki (Styr, Turię), unikając    kontaktu    z    wrogim  powstańczej   obliczano 3 szwadrony 40 (ok.   500 poprzedzały pogłoski, stanowi   awangardę głównych sił buntowniczych 1871DVWSQ\PDQHZUZLDGF]\                                                      186 K. Różycki,  Pamiętnik Pułku Jazdy Wołyńskiej , s.19,22, 23-26; E. Callier,   Bitwy  i  potyczki  stoczone  przez  wojsko  polskie  w  roku  1831,  Poznań  7,   s.125   187  Różycki ,  op.cit.,  s.44-48;  Callier,  Bitwy  i  potyczki  stoczone  przez  wojsko   polskie, s.175; Wrotnowski, Powstanie na Wołyniu, Podolu , t.1, s.318-320       218    o  militarnych  predyspozycjach    komendanta:  pozorowany  atak  na   Kowel VI) zerwaniem załogę mostów,   barykadowaniem a wszystkim z Bugu   (Łuck -Włodawa) posiłków, odsłoniło do   Kongresówki. Forsowan ie  odbyło się k.   Dorohuska VI). na Królestwa  Uchaniami   Wojsławicami wołyniacy Różyckiego zaskoczyli nocą w obozowisku  2    szwadrony konnych Bogdanowa VI).   pułku kozackiego o drzucono w Uchaniach i odparto tylną strażą przez   Grabowiec Żuków. VI wołyńska się w   Zamościu, pod dowódcy gen.Wojciecha   Chrzanowskiego. Uwieńczeniem bojowego przemarszu z Cudnowa do   Zamościa miał być Krzy ż Kawalerski Virtuti Militari (17 VI), stopień   majora dowódcy VI) mianowanego pułku   jazdy wyróżniającej się odtąd  –   granatowymi   czamarkami białymi Samodzielna kampania Karola    Różyckiego na tere nie Wołynia trwała  24 dni  (17 V -10 VI), a licząc do   momentu wejścia do Zamościa 4 tygodnie.    W 1862 Edmund został   kijowskiego ruchu a    Prowincjonalnego warszaws kiej    centrali    konspiracyjnej. stanął na komitetu   świadomy przygotowania na   postulował przesunięcie jego   1863   Ostatecznie  10  IV  podczas  narady    w  Sidorowie  z  Zygmuntem   Miłkowskim Józefem opracowano insurekcji   ruskich. V na Pustocha się ok.   ochotników Żytomierza okolic 188 ,FK ZyG] (GPXQG  5y*\FNL   XVLáRZDá UHDOL]RZDü NRQFHSFM SU]HPDUV]X SU]H] :Rá\ GOD   zbliżenia   się ku galicyjskiej granicy, którą wkrótce powinien  przekroczyć silny   oddział Wysockiego. Lubar bez   kierując się ku Połonnemu, wkrótce  również zajętemu. W miejscowości                                                        188 Opis kampanii  za: S. Zieliński,  Bitwy i potyczki 1863-1864 r., Rapperswil   1913,  s.  339-345;  F.  Rawita-Gawroński,  Rok na Ukraina   Podole,  Lwów 1908, s.203 i n., G. I .Marachow,   Polskoje  wosstanije 1863 g.   na  prawobierieżnoj  , 1967; Dubiecki,  op.cit.,  s.37  in.;  S.   Kieniewicz,  Powstanie  Styczniowe,  s.500-502  ;  A.  A.  Powstanie   Styczniowe  na  Ukrainie  [w:]  Powstanie  Styczniowe  1863-1864. Wrzenie. Bój.   Europa. Wizje, red. S. Kalembka, Warszawa 1990, s.382-384       219    tej oddział podwoił swe rozmiary. Kolejny  zamysł  dowódcy polegał na   podejściu Miropola, połączenia      Chranieckiego (16 V). Zamiast towarzyszy broni nadeszły  tu 3 sotnie   kpt Różycki był bój   wysuwając zrazu piechotę w szyku  bojowym przeciwko obecnym już na   przedmieściu  otwarty nich z wzgórza   prawobrzeżu Słuczy i okolic kościoła nie powstrzymał  nadchodzących   powstańców, kozacy do zabudowań.   komendant na  tawieniu pieszo -konnych  za   cmentarzem w  zasadnicze po   wycofaniu za rzekę rozmieścił w obozowisku. 1. i 3. rota 8. batalionu    strzelców Kaznakowa świcie dnia na   Różyckiego, przemar szu piechurzy do   uderzenia rosyjskie otworzyli ostrzał.   dla rekonesansu i wyjaśnienia sytuacji szwadron i oddział pieszy zostały   zmuszone odwrotu, obrońcy rozbici.   pospieszył  wycofu jącym się  z  odsieczą i zacięte zmagania rozgorzały   za miastem.       zdecydował generalnym Kozacka usiłująca    wykorzystać potencjalnie chaotyczne wycofywanie się Polaków   została zniesiona  z powierzchni ziemi  i  marsz odwrotowy przebiegał   już bez zakłóceń.     Poprzez równiny teraz Różycki   południowy ku granicy, licząc wsparcie   Wysockiego, zamierzając na Podole .   Planował ten spodziewając ochotniczego   koni, w   Manewr   wymknięcie  zaciskającej się obręczy rosyjskich,   przynosił na czasie szanse przedłużenia    zlaku   doszło do kilku utarczek, m.in. w okolicach Kustowiec 2 roty ze Starego   Konstantynowa   Różyckiego obawie   domniemaną  przewagą  liczebną  insurgentów (18 V). Nazajutrz odbyta   przy Karczmach zakończ yła pojmaniem   39 carskich żołnierzy (19 V). Przekroczywszy Słucz, w województwie   podolskim, komendant za miejsce postoju legendarne    uroczysko Hańczarycha k. Ihnatek. Na Podolu brakowało jakichkolwiek   oznak bojowej, nawet  cji, wyjątkiem   jeźdźców Szaszkiewicza, zasilili   wołyńską. tej nastąpił na gdzie       220    minorowe wieści o klęskach innych partyzanckich partii Chranieckiego   pod Miropolem, a Ciechońskiego pod Minko wcami.     Różycki wciąż niepokonanym, odosobnionym    na całej dowódcą powstańczego. istniejącej   sytuacji wykonał zwrot północny przechodząc    ponownie przez Lubar. Następnego dnia, w okolicy Onackowiec w rogie   podjazdy się ataku, gdy   przemieszczaniem oddział szykował do    leżach  między Łaszkami i  Medwedówką  (25 VI) doszło do otwarcia   tyralierskiego przez wspartych wkrótce rotami    piechoty z zespołu kpt Michno. Wobec niemożności użycia jazdy, przy   mikroskopijnych stratach Różycki cofnął się na nocleg w Medwedówce   Wielkiej. dnia doń ocalałych Minkowiec   kawalerzystów Dzień gdy oddział j azdy    wołyńskiej trakt Starego do   tylna zaanonsowała się zespołu   Michny (3 roty piesze i ponad 2 sotnie kozackie, tj. ok. 720 żołnierzy).   Za Salicha komendant ustaw ić konnicy 2   rzędach: w rozwiniętym i szwadron pełni   sformowane),  drugim  w    kolumnach  plutonowych  (3  i  5.  szwadron   niepełne). Dysponował też rezerwą (pluton 2 szwadronu, 4. szwadron)   osłaniającą tabor. Łącznie komenderował ok.  260-350 podwładnymi 189.   Lewe skrzydło wąwóz, prawe pozostało   Nieprzyjaciel wyjściu   zasłoną tyralierskiego   formował na z na stronie   pieszy. nie sfo rmować czworoboku,   uderzyła nich linia jazdy. ucieczka   stratowani  tyralierzy  i  rozbicie  czworoboku.  Zszokowani  przeciwnicy   umykali popłochu. atakowali we a   usiłowali rozk az polegający próbie   zabudowań  przez  3.  szwadron,  niemożliwy wskutek błotnistej rzeki.   Ze na nieprzyjacielskie w 3   orłowskiego pułku piechoty, Różycki wycofał szarżujących do 2. linii i   czekał    ruch przeciwnej, po wysiłkach   lewoskrzydłowego zaprzestano powstańców                                                       189 Dyskusja  nt. liczebności oddziału  – Wroński ( Powstanie Styczniowe, s.382 )   –  372, 500 przewinęło si ę przez całe powstanie, Zieliński , op. cit, s 344.=284   pod Salichą; Dubiecki,  op. cit., s.40  -850=4 szwadrony po 140-145 osób + 1  -  120       221    zaczepnych. przemieścili zatem na nocleg.   rosyjskie wynosiły ok. 200 poległych i rannych, przy 12 zabitych i  21   rannych partyzantach. zewsząd klucząc ku   kordonowi, 28 w pod wejść   austriackie Zamiar przez graniczny,   powrócić Wyszogródkiem koncentracja   rosyjskich  właśnie w tym upatrzonym przezeń miejscu.     Poza Wołyniem: w  powstaniach, na emigracji i  po powrocie   do kraju   „Grzmi trzykrotne Sława Bogu ! Już przebyty Bug;    I parsknęły raźno konie  – Radzi będą nam w Koronie !    Pan Różycki przodem rusza, Za nim hu fiec oczajdusza,   A koń parsknął po raz drugi. W lewo, w prawo żyzne smugi  I   tysiące dróg”    Pieśń za Bugiem,  W. Pol, Pieśni Janusza, Warszawa 1924, s.88    Odrębny insurekcyjnych Różyckiego jego   podkomendnych należałoby wo łyniaków   Kongresówce 190:GUXJLHMSRáRZLHF]HUZFDMHGQRVWNDSU]HPLHFLáDVL   ]7RPDV]RZDSRGQDFLVNLHPQLHSU]\MDFLHODSU]H]:LVáGR6ROFDJG]LH   GRNRQDQR GDOV]HM RUJDQL]DFML X]XSHáQLRQR XPXQGXURZDQLH L   Z\SRVD*HQLH 3XáN ZRá\VNL SRGSRU]GNRZDQR GRZyGF\ 22  pp.   liniowej Teodorowi stacjonującemu lewym   brzegu między a 14 pod   Wincentym Szeptyckim uczestniczono obronie m.in.  -2   VIII  Pawłowską się z forsujący mi   rzeczny bród. Od 7 VIII podwładni Karola Różyckiego operowali  pod   naczelną komendą gen. Samuela Różyckiego, stanowiąc blisko 1/3 jego   korpusu. pierwszej udało odeprzeć napad   dragonów Opatów. Iłżą VIII) pułk zapisał  bodaj   najchlubniejszy wyczyn w swej niezwykłej historii: podczas szarży na   pułk dragonów Karol Różycki osobiście wziął do niewoli ich dowódcę.   11 pod przeprowadzono skuteczną   na jazdę gen. Wirtemberskiego.  ozostający   awangardzie wołyńscy się m.in. strzelcami   konnymi Odrowążem VIII), na kolumny   Różyckiego do tej miejscowości (17 VIII). Pod Wierzbicą -Odechowem   pułk poniósł znaczne straty (22 VIII); pod Skaryszowe m rozbito oddział   kozacki. z  nieprzyjacielski (8                                                       190 Callier, op.cit.       222    wziął do niewoli oddziałek  pod Lucimią (9 IX), uczestniczył w osłonie    odwrotu korpusu  pod  Lipskiem (10 IX). Pułk   przekroczył  wiślaną   granicę z Austrią pod Igołomią  (28 IX). Internowany, mianowany przez   bezpośredniego zwierzchnika pułkownikiem Karol Różycki znalazł się   w podkrakowskiej Hucie Batorskiej.   10 1863, miejsce Wysockiego, tydzień   wcześniej dopuścił do fiaska długo przygotowywanej wyprawy  z Galicji   na naczelnym ziem (Ukrainy   Prawobrzeżnej) mianowany do generała   Edmund Różycki 191&KRFLD*ZOHFLHUWHRUHW\F]QLHSRGOHJDáRPX   RNW\VLF\ZROXQWDULXV]\QDWHU\WRULXP*DOLFML:VFKRGQLHM szanse na   ich wykorzystanie m. wskutek opóźniania   przygotowań ze strony komitetu. Ponieważ zbrojna   wyprawa wołyński z listopada się   tradycyjnym niepowodzeniem Różycki przemyśliwał o na tarciu na Ruś   zsynchronizowanym  z uderzeniem od Bałkanów kozaków sułtańskich   swego  wuja    Sadyka-paszy Czajkowskiego). w 2.   połowie wszedł Krakowie skład Rządu   Narodowego jako organizator wojskowy.     dyktator    Romuald wysłał Różyckiego Stambułu Paryż.   początkowych 1864 spędził nad m.in.   przygotowując koncepcję wyprawy z Turcji na Ruś. Tam też doczekał   upadku narodowowyzwoleńczego zrywu.                                          Po przekroczeniu austriackiej linii granicznej Karol Różycki  udał   się  do Krakowa. Pozostawił  w   kraju  żonę,  której  nigdy już  nie   spotkał oraz dzieci. VIII  nogę na   francuskiej. mieszkał  w wojskowym uczestników   powstania w udzielając w   zakładowej zakładając Towarzystwo  -Obywateli.   Opublikował z kampanii,   entuzjastyczną Adama  , którym odtąd   współpracował. znalazł w Agen Fontainebleau   (uczęszczając do  szkoły o profilu  wojskowo -obywatelskim), pisywał   do periodyku „Nowa Polska‖. Dalsza kariera działacza emigracyjnego   nabrała przyspieszenia: znalazł się  w składzie organizacji Młoda Polska                                                       191  Dokumenty Wojny  , S. I. Wrocław   1973,  s.151;  F.  Ramotowska,  Tajemne polskie powstaniu   styczniowym 1863-1864. Struktura organizacyjna, cz.2,Organizacja Narodowa   w Galicji i na Rusi, Warszawa 2000, s.182 i n,       223    (1834), następnie Koła Polskiego (1835),  14 I 1835 r. złożył akces do   sekcji TDP Batignolles. Choć  krzątał się wokół  Komitetu Narodowego   Emigracji  Polskiej  (3  X  1835)  ostatecznie,  wraz  ze  zwolennikami   Joachima Lelewela wstąpił  do Związku Dzieci Ludu Polskiego. Uchylił   się podporządkowania Centralizacji w choć   Manifest Towarzystwa. Ponieważ odmówił przyjęcia amnestii w kraju,   dotknęła  wołyńskiego   uznania   Centralizacji    członkowskich   przynależnością centrowego Emigracji   Wstępny życia obczyźnie publikacją   atakującej Dwernickiego za popełnione jego   ekspedycji wołyńskiej.    Kolejny etap emigracyjnej tułaczki Karola Różyckiego wiązał się   z przezeń Andrzeja (od   Początkowo zastępował w pełnionej funkcji Mickiewicza, aby wkrótce   w pełni przejąć  rolę wieszcza w Kole Sprawy Bo żej, a następnie stanąć   na czele ortodoksyjnego rozłamu w obrębie tejże sekty. Choć przeciwny   inicjatywie Legionu   Włoszech   Wiosny ostatecznie się autorem   Podobnie  niechętny był wobec fo rmacji kozaków sułtańskich w dobie   wojny krymskiej.  Zaangażowanie w działalność towiańczyków zwiodło   go aż do tego stopnia, że  12 I 1857  z  Nabielakiem, Goszczyńskim,   Dzwonkowskim odezwę ambasadzie rosyjskiej w Paryżu,   gdzie  upadek  Polski  uznano karę a władzę nad    Polakami za pochodzącą  od Boga.    Po wybuchu powstania styczniowego po raz ostatni będący już w   zaawansowanym Karol  do aby   zaoferować usługi ojczyźnie Podczas    galicyjskich miejskich odpowiedź przedłożoną   ofertę, przeciągające wskutek odniesienia niej   nauk pertraktacje się w   listopada r.  i zdrowia  iwiły   bohaterowi listopadowego udziału insurekcji   styczniowej192. Karol Różycki zmarł  we  Francji 12 IX 1870 r. i spoczął   w paryskiej nekropolii  Montmartre.                                                                  192  Kilka i odnoszących do Andrzeja   Towiańskiego ,  cz.1,  Rzym  1898, Dokumenty władz   cywilnych powstania styczniowego 1862-1864, Wrocław 1986, s.257 i n., 263 i   n.; J. Stella-Sawicki, Galicja w powstaniu styczniowym, Lwów 1909, .s.186       224    Edmund Różycki wprowadzeniu władze   stanu oblężenia   w  Galicji (29 II 1864), poprzez Badenię trafił w maju   tr. do  Drezna, pełniąc obowiązki zagranicznego komisarza rządowego.   Emigracja stała się  dlań  przeznaczeniem, gdyż kijowski  sąd skazał go    na wieczną z Wraz Józefem  -Bosakiem  i   Aleksandrem weszli Francji Zarządu   Wzajemnego Pomocy na wychodźstwie.   działalnością ramach Emigracji Polskiej   się tej ze na  ą fascynację    teorią Towiańskiego. Podjął   w   Kredytowym i Zarządzie lyońskiej kolei  żelaznej  lyońskiej. W trakcie   Komuny Paryskiej  wydał  do  obywateli  Francji  odezwę  w  duchu    towiańszczyzny, a także podjął się  gr zebania  poległych  w  walkach    rewolucyjnych rodaków.  Ponieważ  posiadał  prawo pobytu  w  Galicji,    zdecydował się przyjąć obywatelstwo austriackie. Od 1872 r. rezydował   w pracując rewident Ubezpieczeń   Wzajemnych. wystę pował publicznie, jedynie    wybuchów  powstań  narodowych. Zmarł 22 V 1893.    Charyzmatyczni wodzowie i ich spotkania    „Jedną spójnią , w jednym duchu. Jak ogniwa na łańcuchu, Pan   powiązał ojców z syny” 193   Karol jak podczas 183 1 zyskał   autorytet niezwyciężonego, dowódcy, później,   dzięki historyków wojskowych a   wszystkim Mickiewicza się bohatera   narodowego194. mu tym wszystkim   ponaddwutygodniowa samodzielna kampania wołyńska i przedarcie się   do ale późniejszy bojowy terenie   Kongresówki. uznany za dowódcę   partyzanckiego 1831 Charakterystyczne, konna formacja    odnotowywała   stały liczebny, goryczy   pozostałych powstańczych Ukrainie i rachub   pomoc z Warszawy. Podstawowe znaczenie dla zrozumienia fenomenu   ma  osobowość Karola Różyckiego, jego odwaga, brawura, skuteczność                                                       193 Z. Krasiński,  Przedświt  , II   194  I.  Pamiętnik i,  II,  Kraków  F.   Powstanie listopadowe Wołyniu, i w 1831 ,   1837-1838, s.193 i W. Tokarz, Wojna polsko-rosyjska 1830 i 1831, Warszawa   1994, s.322       225    działania, p onadto poszanowanie tradycji i kultury Rusinów.  Bratanek   Michała fascynata Karol Różycki to    typowy Polak z  rubieży  przedrozbiorowej Rzeczypospolitej wrośnięty    w lat i czujący Rusinem.   świa domości komendant wołyńskiej się   postać niepokonanego watażki, z   legend. mowa    stroje,   zawołanie Bohu‖, rekrutów, także szacunek   zwyczajów iż na swego przeważnie   przyjaźnie,  najwyżej obojętnie, nigdy zaś wrogo przyjmowany. Rodziła   się legenda powstawały Zamiast   retoryki opartej zachęcaniu walki carskim    imperium, Różycki powodowany intuicją, bądź zrozumieniem trafiał w   umysły mieszkańców „Rusi.‖  Chodziło o to, aby próbować udowodnić   Rusinom, że antyrosyjskie powstanie to  nie  wyłącznie  obrona polskiej   racji stanu, a tutejszej, rodzimej, lokalnej tradycji i kultury. Konna partia    zbrojna osiągnęła liczebność osób, przerażeni   Rosjanie  wyolbrzymiali  jej  rozmiary  nawet  do  10  tys.  195!  Ok.  1/10   stanowiła szlachta, to trzymani ziemian   splendoru kozacy dworscy zajmujący się ujeżdżaniem koni i opieką nad   stadninami (co gwarantowało jeździeckie walory bojowe), mieszczanie,   synowie unickich popów i chłopi. Znaczna część Rusinów wołyńskich    ulegała  polonizacji, bądź dzięki związkom z dworem pozostawała pod   urokiem polskości, nie bez znaczenia pozostał fakt wyznawania wiary    katolickiej grekokatolickiej. iż żołnierzy   wołyńskiego odznaczonych krzyżami Militari   na terenie Królestwa Kongresowego znalazło się 4 Rusinów. 196    Powoł ując partię podczas   styczniowego Edmund Różycki nawiązywał do ojcowskiej kampanii. I   on niezwyciężony, dowódcą oddziału   powstańczego obszarze guberni prawobrzeżnej   Znakomicie doń  wa  opisu  innego  kaukazczyka,  Ludwika   Narbuta: „Doświadczony w bojach na Kaukazie okazał się (...) jednym z   najlepszych powstania Ruchy szybkie,   zasadzki czujne, zręczne, potyczki energią, przytomnością, z   zawsze prawie szczęśliwie prowadzone, każdy się spodziewał wielkich                                                       195 Zob. dyskusja nt. rozmiarów oddziału w literaturze przedmiotu, p rzypis nr    196  Izaak Trofim Seweryn Tomasz   Odynecki za: Hoffman, op.cit., s.184       226    korzyści działań z do wygnanego   żołnierza‖ 197  3RGREQLH GX* ZDJ SU]\ZL]\ZDá GR UXVLVNLHJR   FKDUDNWHUXIRUPDFMLNUHXMFVLQDMHMZRG]D]ZDQHJREDWN1DWUDVLH  zbrojnego  pochodu  głoszono treść tzw. złotej  hramoty, dokumentu, na   mocy rząd oferował ruskiej   równość oraz ziemię. Oddział powstańczy, gdzie  dominowała  mowa   ruska tworzyli  jak w 1831 r. przedstawiciele  szlachty, kozacy i czeladź   dworska,   -Gawrońskiego walorami   bojowymi  dawne    rycerstwo  stepowe.  Ten    kierunek  tradycyjnych   nawiązań  w do   „Dziękuję wam bracia, dziś daliście dowód, iż godni jeste ście praojców   naszych  198  Inny  propagandowego   oddziaływania narodowych ceremonia i   wbijania gwoździ w amarantową chorągiew oddziału, z jednej strony z   wizerunkiem Orła, z drugiej  – Pogoni.   Wzajemne  relacje  Różyckich się ojcowskiego   wzoru Następuje rozłąka,    pędzi  żywot emigranta, podczas gdy młodszy blisko 9 lat skrywany jest   incognito przed czujnym okiem zaborcy. Latorośl słynnego przeciwnika   cesarskiej ostatecznie  rozpoznana i  poddana swego   rodzaju Oderwany rodaków, do   kadetów, rozpoczyna proces     sztabowego, w pełni wynarodowionego  – realizacja zemsty doskonałe j.   Przywiązania polskości, także niemal nie   dało jednak W momencie się   rozciągnięty czasie na narodu rozpoczęty   dzięki kontaktom konspiracyjnym założonym     Zygmunta Sierakowskiego wśród młodzieży polskiej w Petersburgu 199.   Niebagatelne miał  -miesięczny znaczony   spotkaniami  o  sentymentalnym  charakterze  – z  krewnymi,  m.in.   siostrami Wołyniu, Francji po 21 latach z ojcem.   Zaowocowało  ono uczuć oraz   skierowaniem  religijnej pobożności   wizyta to wskrzeszenie kontakt z lokalnym  i                                                         197 J. Gieysztor, Pamiętnik z lat 1857 -1865, t., Wilno 1913, s.376   198 Dubiecki, op.cit., s.44   199  W. Spasowicz, Wiadomość o Tadeuszu Bobrowskim , [w:] Pamiętniki, s.38;   wg (Pamiętniki,  -20) podpis bohatera   wyglądał następująco „ Edmynd syn Kapola Ryżycki‖       227    tradycją. Mimo kontynuacji   służby  na Kaukazie, ze sztabu wojsk w   Dagestanie  przeniesiony do korpusu    Żytomierzu Myśl włączeniu do  ruchu narodowego    skutkuje dymisją  Edmunda  w  stopniu  ppłk  z powodów rodzinnych    (XI 1861).   Była  już   mowa o wstąpieniu  w  1863 r. przez Różyck iego jr  w    ślady  – jednego najznakomitszych kawaleryjskich   poprzedniego narodowowyzwoleńczego.  nim   predyspozycje  do dowodzenia tego rodzaju siłami zbrojnymi, zyskujące   aplauz otoczenia prezencję wolicjon arne.  Podczas  marszu   ku  Lubarowi, niemal o pole bitewne   poprzednika, Krasnopolem Mołoczkami. kolejnego   spotkania latem r.  -rycerza‖, udać   się na Ruś, by „walczyć  obok  syna‖, o rganizator naczelny Galicji oraz   zwierzchnik sił przygotowywanych   wkroczenia Ukrainę  w Schwarza,   okręgu V i w   weteran    powstania    listopadowego  uczestniczył z m.in.   zwołanej schyłku 1863 z komisarza   pełnomocnego Romualda krakowskiej   wyższych dowódców celem spraw   związanych kontynuacją zbrojnych 200.  Od  1864  r.  spotkania   Różyckich przebywających na emigracji odbywały się już regularnie, aż   do śmierci seniora po 6 latach.    Podsumowanie   Komendanci wołyńskich powstańczych   listopadowego,  kreatorzy  lokalnych  insurekcji  kresowych  (Olizar,   Bogdanowicz)  nie umiejętnościami, i   Karolowi Bojowego zabrakło   romantycznemu z Podola,   Wacławowi Rzewuskiemu.    Pomiędzy   zwierzchnikami zbrojnych   styczniowego  nie Edward wywodził z   Należy wymienić postaci, Jan Chranicki   Władysław  -  bezpośredni broni z   Różyckich wiosną 1863 r., Maksymilian Czerniak ps. Łada, Zygmunt i   Władysław Padle wscy - drugi duet rodzinny, który  skończył tragicznie                                                       200 Dokumenty Komitetu Centralnego Narodowego i Rządu Narodowego 1862 -  1864, red. E. Halicz, S. Kieniewicz, I. Miller,  Wrocław 1968, s.183 i n.       228    tego samego dnia poddany egzekucji z wyroku sądu wojskowego, Leon   Czekoński Platon  -  de tworzący Padlewskim   seniorem dowódczy, sam Zygmunt   Jednakże  awet duże jak sztabowi   armii  carskiej    Zygmunt  Padlewski  – niedoszły insurekcji   Królestwie czy Sierakowski  –   wódz   litewskiej, choć obydwaj cieszący się dzięki odpowiedniemu podejściu    do  ludności  Żmudzini) legendarną   popularnością mogli się indywidualnych   kampanii nie druzgocącej ale   najdrobniejszej porażki.     Karol przedstawiciel pokolen ia   oświeceniowego doby państwowości), szczególnie   jego syn Edmund, reprezentant pokolenia Wiosny Ludów (bądź drugiej   generacji wskrzesili stepowych   działających głębokich dysponującego pr zewagą   przeciwnika. Szczególnie w wallenrodyczny sposób   wykorzystując nabyte elitarnej Sztabu   Generalnego oraz na frontach wojny krymskiej i kaukaskiej ocalił honor   polskiej która partyzanckiej  1863-1864  r.  nie   stanęła wysokości mimo specyficznie   rodzaju broni o zaszczytnych tradycjach.   ANEKSY-Utwory literackie o Różyckich, ostatnich kresowych   rycerzach    Tymko Padurra (Tomasz Padura), Ruchawka kozacka – hymn   pułku jazd y wołyńskiej Karola Różyckiego w 1831 r. za: J.Hoffman,   Wołyń w walce, s.190    „Hej kozacze w imia Boha,    Wże hołosyt w cerkwi dzwiń/    Komu miły dim neboha    Za proklatym Na wzdohin   Razom, razom na wraha/hurra ha, hurra ha   Kopnić konia kopytom/    Chotiaj piana potecze/   Ja zaklawac koroim   Szcze bis moskal Ne wticze.   Hej kozacze w imie Boha !   Wże hołosyt w cerkwi dzwin !    Komu miły di, neboha    Za proklatym na wzdojin.       229    Razom, razom na wraha ! Hurra Ha, Hurra,   Z witsy hira a tam staw,   Idy teper kuda hoz !   Czerez wodu moż na wpław,    Czerz horu pereskocz.   Dalej bratia na wraha, Hurra ha, Hurra ha !   Kopniś koniu kopytm    Chotiaj piana potecze,   Ja zaklawsia Korolom,   Szcze bis Moskal Ne wticze,   Szcze zjuszit sia rid wraha. Hurra ha, hurra ha   Nyzem spisy, nyzem spisy,   Bo wże taneć  sia naczaw:   Propadete czornybisy,   Kozak nowy kożych wdiaw,    Kozak łytyt w strym wraha, Hurra ha, hurra ha    Kozak pana ne znaw z Wika   Win zrodywsia na stepach,   Ptakom stawsia z czołowika,    Bo zrys w kińskich stremenach,    Razom, razom na wraha, Hurra ha, hurra ha   Jehi sloza Ne wspinaje,   Win Ne terpit dowhij słow !    Szczo tam w nebi win Ne znaje,   A na Zemli znaje krow !   Dalej brata My Ne lubym dowho żyty,    Szabli sywy wus neznaw:   Nam najlepsze tak kińczyty,    Jakby duszu czort chwataw.   Razom, razom na wraha ! Hurra ha Hurra ha !   U nas woroh nezahostyt   Naszym switom ciły mir    Nasza spisa Ne zapostyt,   Szczoraz moje swiży żył.    Dalej bratia na wraha, Hurra ha, hurra ha   Oj radby ja teje znaw   Czy na switi takij zrys   Ktoryb zdala Ne wtikaw   Pered lisom naszych spis ?   Razom, razom na wraha, Hurra ha, hurra ha !       230    Ne bijte sia Lacki dity,   Pyjte wyno  stoła,    Teper może te semity    Jak pod kryłom anheła.    Bo strył chmara na wraha, Hurra ha, hurra ha !    Zatrepetaw oreł strachu    I dywyt sia z hory łaso    Postyj, postyj miły ptachu,    Budesz isti skwerne miaso,   Bo my idem na wraha, Hurra ha, hurra ha !   Hodi tobi w Polszczy hraty ?   Tutki marne propadesz,   Hodi tobi panowaty,   Ne wijesz ! Ne wihdesz !   Siczy, koły, riż wraha, Hurra ha Hurra ha !       „Piosnka Różyckiego 1863 za:   Jasiński, śpiewów w wirydarza   poetyckiego  z  Lubelszczyzny  k.  XIX  wieku,  Annales  Universitatis   Maria  Curie-Sklodowska,  Lublin,  sectio  L,  vol.VI,  2008,  Instytut   Muzyki UMCS, s.139-148      Rozproszeni po wszem świecie Polskie dzieci b iedne   Zebrały się choć raz przecie W zbrojne kółko jedne    A więc czyja niedolana. To dolejmy czary    Brzęczą szable, brzmią ostrogi. Stalowe błyszczą piki    Niecierpliwie rżą do drogi Na stepach koniki    A więc czyja niedolana To dolejmy czary    Z wiosną zabrzmi pi osnka nasza. Pocwałują konie    Powiedzie nas Różycki na rodzime błonie    Przeleziemy Ukrainę Popasiem w Kijowie    Przejdziemy Polską Krainę i staniem w Krakowie    A więc czyja niedolana To dolejmy czary    Od Krakowa znana droga Do Warszawy wrócim    Co zostało resztę w roga To go w Wisłę wrzucim    A więc czyja  niedolana. To dolejmy czary    Naród polski odrodzony. W nim zabłysną orły białe    Hukną działa, jękną dzwony Polakom na chwałę    I od Karpat krzyk weselny zabrzmi aż do Dźwiny    Żyj Różycki, żyj nasz dzielny Synu Ukrainy !       231    A więc czyja  niedolana. To dolejmy czaszy    Pijmy zdrowie atamana i Sadyka Baszy !      Wincenty Pol, Pieśni Janusza, Pan Różycki, Warszawa 1923,   s. 63-65   „Snuło jezdnych się nie mało W noc po lesie całym,    A nade dniem zakipiało W Kurowińcu małym    Przebiegł odgł os po czeredzie:   „Jak wasz hetman zwan ?‖    „Oczajdusza !  – Bo powiedzie Na tatarski tan !   „Kędy góra, orłem wzlecieć,    Wichrem step przebędziem,    Knieją wilkiem się pomieciem    A wodą łabędziem !    Nuże, wiara, szeregami,    Na czoła, kto chwat !‖    „Tu chwat każdy, To  Bóg z nami !    A Moskal psubrat !   Bujne kłosie ziemia roni,    Bronami rozbita,   Toć i doli nam nie wzbroni    Pierś broną przeszyta    Żyją ludzie, co zaznali    Lepszy stary wiek,   I jak własny grunt deptali    Bugu drugi brzeg.   A namż dziś nie wolno będzie    Po oboim brzegu   Pławić konie, jak łabędzie    I hulać w szeregu ?    Oj, powrócą wieki nasze    Wróci dola nam !    Jak przywdziejem czapki lasze,   Pokłoniem się wam !    Pan Różycki siadł na konia,    Błysnął kord junacki,    Dmuchnął przodem, a przez błonia    Czesze hufiec gracki   Miasto kroci dwiestu wstało,    Dwiestu będzie żyć;       232    Bo tych dwiestu rękę dało    Hańbę kroci zmyć/    W Hucie rankiem żona płacze,    Tych jej dzieci szkoda:   Pod Różyckim konik skacze:    nie płacz pani młoda.    Jak głos dzwonu siołom płynie    Gruchnie Polską wieść,    A cześć będzie tej  drużynie    I wodzowi cześć !‖       Artemiusz  Darowski-Weryha,  Rapsod  rycerski  o  Edmundzie   Różyckim i o bitwie pod Salichą, Wojenna pieśń polska, t.2, Pieśń   żołnierska ludowo -żołnierska. walcząca wolność   XVIII-XIX), opr. Z. Andrzejowski, Warszawa 1939, s.136-139   „Het, tam, po szlaku, gdzieś w Ukrainie    Posępny zastęp rycerza,    Co mniej niż tysiąc  liczy w drużynie,    Na Ruś Czerwoną już zmierza    Wróg ufny w siłę  –  tłumne zastępy    Kazał wokoło tak sprawić,    By przez parowy, lasy i kępy    Wpaść nań, i żywcem  dostawić    Rycerz wie myśli wroga zażarte,    Umie przed wilkiem ślad zatrzeć    I tylko tam je rzuca niestarte   Skąd lepiej wroga dopatrzeć...    I znowu z placu szyki wróciły    Na miejsce swego wytchnienia   A oczy wodza łzą się zrosiły    Na widok ofiar, cierpienia   To garstka naszych znużona drogą,    W lichej odzieży i zbroi,    I znać, że głodem zmęczona srogo,    Cześć mu oddała  –  i stoi.   Wyszedł naczelny i rzekł do wodza:    „My z Ciechońskiego szeregów,    Dawno szukamy ciebie po drodze,   Zalicz nas do swych kolegów‖    Wódz ciężko wes tchnął, bo znać z oblicza       233    Kto doznał losu oporu;    I rzekł: „Bóg często siły użycza    I tym, co słabi z pozoru‖    Łzy mu nabiegły  –  wtem wystrzał wryty    Zbudził ostrożność trwogę:    Spojrzał i widzi, że wróg zażarty    Obóz wysuwa na drogę.    Widać mu pilno, gdy swą pie chotę    Tłumnie na wozy rozsadzi,    Lecz pewno zmylon, kiedy hołotę    Nie  na bój prosto prowadził.    „Ot chwała Bogu, jest i robota !‖    Wódz rozweselon zawoła:    „Jeśli w was tedy szczera ochota    Za kraj z moimi nieść czoła,    Spieszcie i znieście, tylko dam radę,    Tak nagle trzeba nacierać,    Żeby wróg tłumy nie zlał w gromadę    Bo wówczas trzeba umierać‖    Że się wam uda, tak sobie tuszę,    A więc, nie tracąc nic czasu,    Choć głodni ciałem, wzmocnijcie duszę    Z Bogiem ! i tnijcie od lasu !   Dowiedzcie, żeście dzielni i śmiali,    Że  wódz wam słaby przewodził,    Że łatwo wszędzie gromić Moskali,    Gdzie nikt ze swoich nie szkodził..‖    „Jezus, Maryja !‖  –  i znikła wiara;    W obozie wrogów zgiełk, wrzawa,    Jakby się krząta w nim Polska stara,    Jakby pod Wiedniem to sprawa   Obóz co liczył tysiąc b ez mała    Wiara półsetką rozprasza;    Część w pień wycina, i sama cała    Wraca i triumf ogłasza.    Wódz ją ze swymi w szyku sprawionym    Spotyka, wita, hołd daje    „O cześć zawoła, wam niezwalczonym,    Niech każdy z nami w rząd staje !‖    I poszli razem Niech kiedyś sława       234    Nagrodzi triumf dziś cichy !    Wódz  – to Różycki, a świetna sprawa    Zaszła u wioski Salichy          Микола  Йолтуховський     ПОДІЛЛЯ  –  КОЛИСКА ПОЛЬСЬКИХ ПОЕТІВ -  РОМАНТИКІВ       ―Українською в літературі   польська критика середині  століття   польських  -романтиків, були походженням   тематикою з Поети школи   використовували своїй український і   фольклорний були ідейно -художніх   тенденцій ре волюційного крила польського романтизму.    Поети Северин Гощинський, Маурицій Гославський, Богдан   Залеський, Томаш Падурра (Тимко Падура) та Юліуш Словацький,   а Генрик співчуваючи і   національно -визвольній українського  народу,   проповідували взаємодопомоги здобутті та   незалежності кожного народу.    Подільському Іллінцям стати   народження Северина Гощинського (4.ХІ.1801  –   25.ІІ.1876 рр.) та   Томаша Падури (21.ХІІ.1801  –  20.ІХ.1871 рр.). До  речі, хрещеним   батьком Северина був батько Томаша.    Дитячі роки Северин провів у селі Семаках під Славутою та   поблизу (тепер Початкову   освіту дома, з Вінницької   польської гімназії в 1814 році  він був записаний туди. Наступного   навчального батько його школу католицькому   монастирі в Умані. Тут Северин здружився з Богданом Залеським,   став як  -вільнодумець, що переслідування   поліції. По закінченні гімназії в  1820 році обоє друзів виїхали до   Варшави, продовжили творчість видали перші   збірки. В поемі ―Канівський замок‖, що була надрукована в 1828   році, з позицій боротьбу   українського в  повстанні в   1768 році.       235    В ж Богдан (народився р. с.   Богатирка, Ставищенського на  –   помер   поблизу 31.ІІІ.1886 видав романтичні за   мотивами українських народних пісень та і сторичних дум, окремі з   них українською мовою. Пізніше природу та історію України поет   відобразив поемах дума‖, степу‖ ―Збаразький   похід‖, були лише смерті  1891   році. До поезії Залеського з великою прихильн істю ставався Тарас   Шевченко. Шевченка присвятив поезії   Шевченко‖, ―До Шевченка…‖, ―Тарасова могила‖.    Всі поети -романтики учасниками   визвольного а навіть в   повстанську  іч листопада року резиденцію   царського Костянтина Варшаві. Северина   Гощинського річницю ночі Франко   присвятив ―Поет -герой‖, була 29   листопада року мовою га зеті   львівський‖. Весною наступного 1831 року Гощинський із кількома   добровольцями до корпусу   Дверницького, який прибув на Україну для розгортання повстання   проти В час пропагуючи визволенн я   серед народу, воєнні ―Антихрист   свободи‖, ―Марш на Буг‖ та інші.    Кременець Поділлі Тернопільщина) з   іменем поетів Томаша Падури, Мауриція Гославського (народився   5.Х.1802 року в теперішньому с. Косогірці Яр молинецького району   Хмельницьцої області) та Юліуша Словацького, який народився в   сім‘ї Кременецького  4 1809 а   помер в Парижі 3 квітня 1849 року. Кременецький ліцей Маурицій   закінчив 1824 а  –   через Юність  Юліуша   проходила у Вільно, де він закінчував гімназію, а потім у 1829 році   –  правознавчий відділ університету.    Тимко під спілкування декабристами   написав  1825 українською латинськими   ―Бойову пісню козацьку‖, в якій з акликав до боротьби з царизмом.   Його збірка ―Пісні українця‖ вийшла вже після смерті поета в 1878   році. На ґрунті симпатій до українства Падура з друзями розробили   навіть план повстання козацьких нащадків проти імперської влади.   Щоб розбудити патріотичний  дух у свідомості українців, Тимко в   убогому одязі в подорож       236    Південного Бугу до гирла та на Кубань. Скрізь по селах та хуторах   він співав українські народні думи про героїчне минуле, розповідав   легенди про давні часи. Ц я подорож тривала цілий рік.    Як життя, і наступних в   української літератури ім‘я Т. Падури сприймали неоднозначно. І.   Вагилевич його поетом‖, Грабовський   порівнював з англійським поетом Чаттертоном, В . Поль вважав, що   це нашої Збереглися діаметрально   протилежні оцінки, в тому числі й П. Куліша,     М. Драгоманова,   С. Єфремова та інших.    Якщо поезію Т. Падури дослідники сприймали неоднозначно,   то роль суспільно -політичному   житті як   ідеологічного ватажка ні в кого не викликала будь -яких заперечень.   Адже іншого, був між   революціонерами декабристами з‘їзді у   1825 Існує що Падура великий  на   Рилєєва.    Його вірш ―Шапка‖, автобіографічний за характером, нагадує   Шевченкове посланіє‖. в ґрунтуються   довкола шапки, яку кожен крає на свій манер. Недарма ж біографи   Падури називають погляди, висловлені в ―Шапці‖, гайдамацькими.    Р еспубліка крові взірець до Україна   повинна еволюційним  –   кінцева Падури   політика й поета. Вболіваючи за українське національне питання,   Падура називає Україну своєю матір‘ю:    Но ти Вкраїно, ти мені мати    Ще і за гро бом приснись.       І все -таки Падура займав трохи дивну позицію, опинившись   на Польщі -вітчизни України -неньки. особі   синтезовано тип  -українця, мріяв   відновлення шляхетсько -козацької України.    Самобутня Тома ша  –   мандрівного  -  торбаніста та лірника  –  назавжди об‘єднала польську та українську   культуру. Падури  Hey  sokoly‖ соколи‖)   своєрідним народним гімном Польщі, та й український слухач міг   почути її у фільмі Єжи Гофмана ―Вогнем і  мечем‖ або у виконанні    ―Пікардійської терції‖.    Маурицій Гославський на розправу царизму з декабристами в   1826 відгукнувся ―На Пестеля, та   інших мучеників російської свободи‖. У поемах ―Поділля‖ (1826 р.)       237    та Кардаш,  бо Немирова‖ р.),   ―Дума про Нечая‖ (1827 р.), ―Пророк України‖ (1833р.) він оспівав   героїчне й природи Маурицій участь   визвольному восени року арештований   австрійськими жандармами і помер  від тифу в тюрмі                     м.   Станіслава (тепер м. Івано -Франківськ).     Проте пісня з ―Поділля‖ довго   залишилася улюбленою як для шляхти так і для простого люду:    Якби орлом бути,    Літ сокола мати!    Льотом орлиним    Чи соколиним    Н ад Поділлям літати    Й життям його жити!    Особливе в когорті  -романтиків   Юліушу якого Франко ―співцем   Поділля‖. Словацький Поділля, його   частиною ―своєї вітчизни давньої‖. Тут він провів сво є дитинство,   сюди навідувався і в 1825 -30 роках.    В до Соломеї  -Бек‘ю згадував:   ―Ти про подорож Поділля. думаю,   напевне перебування Верхівці мене   заздрю тобі, що перебуваєш на д блакитним озером під Юлінками,   поклич лебедів нехай нехай   здивованими очима запитають тебе про ту смугляву дівчинку…‖    Літературну Юліуш в році   ―Українська Саме цей він місто  Бар   маєток Юлінки своїх родичів Юзефа і Кароліни Михальських в селі   Верхівці, що над тихоплинною Лядовою. Потім у листі до матері з   Парижа 3 вересня 1832 року Словацький писав: ―Вільно без Олесі,   Верхівку Юльки собі можу Згадку  о   відвідини Бара знаходимо ще в одному листі до з Парижа   від 28 1843 ―Згадую перепочинок,   колись ми мали в Барі, де я пам‘ятаю… приглядався до тієї старої   місцини, немов передчував, що через двадцять років вона до мене   при йде‖.    Місто Бар і його околиці, Верхівка, Юлінки, Лядова, Барок, а   також їх мешканці ―добрі і приємні, яких мало на світі‖ прийшли   до поета в його найкращих творах  –  поемі ―Беньовський‖ (1841 р.),       238    драмах сон (1844 ―Ксьондз   ―Г олштинський‖, незакінченій повісті ―Король Лядови‖.     Прототипом в ―Беньовський‖ Юлія   Михальська, його Янушевського, загинув   бою з військом 1831 А   Анельок, Беньовський  я Анелею, Юлінки   Верхівці.     Україні присвятив ―Пісню   дівчини‖    (1829 р.), драму ―Ян Казимир‖ (1839 р.) та поему ―Змій‖.    У школах м. та Верхівки   матеріали співця Сюди    шанувальники   творчості лірика‖, епіка, сучасної   польської коли з в на   традиційні вересневі вшанування поета.    Розкидала місця спочинку  -подолян   польського Т имко помер Козятині,   захоронений в Махнівці (тепер Комсомольське).    Коли в зайдіть центральні   меморіального кладовища тут, побачите   високу мармурову колону, де викарбувано польською мовою ім‘я   Севе рина Гощинського та слова ―народився в Іллінцях на Поділлі‖.    Земля Франції (м. Вільнре поблизу Парижа) упокоїла Богдана   Залеського.    На Монмартрі захоронений   Словацький, якого 1927 перевезли Польщі   перезахоронили в кра ківському Вавелі.     Від до спробував ще   українсько -польський поет Генрик Яблонський, який народився 2   лютого року місті за джерелами  –   с.   Стрільчинці Немирівського району на Вінниччині.     Свої твори  ідо‖ р.), кохання‖,   ―Дженні‖, сходу‖ псевдонімами з   Бара‖ або ―Подоляк з -за кордону‖.    В березні 1848 року жив у родичів поблизу м. Бар, а в квітні   виїхав до Львова, де брав участь у створенні політичного комітету   Рус ький який лише Організатори   комітету Леон Сапега, Дзедушицький, Генрик Яблонський та інші   видавали себе за представників українського народу, бо їх батьки   походили з давньої руської шляхти.       239    На самостійницькій Р уської вони   проповідували ―в удержування і з   вітчизни‖. В Руському Соборі брали участь також  Іван Вагилевич   та інші письменники публіцисти.   Яблонський до став у  арі.   Помер в м. Марселі 2 січня 1869 року.    Поділля і сьогодні пам‘ятає тих, кого виколисало і кому дало   творчу наснагу в боротьбі з деспотизмом, тих, хто кинув знамените   гасло ―За вашу і нашу свободу‖.                                  ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА    1.  аженова Від до  –   Кам‘янець -  Подільський.  –   с.99 -102; Веркалець Тимко з   ―ходачкової  –   Освіта.  –   18 1996.  –   с.6; Землякова   Тетяна. Падура: кобзар українським    4.   Йолтуховський Микола. Польські поети -романтики, виплекані Поділлям.   –   Подільський  –   3 1995  –   с.4;  Makowski  Stanislaw.   Beniowski Juliusza Slowackego. Warszawa. 1969;  6. Slowacki Juliusz. Listy   do matki. Том 6.  Warszawa. 1983.                 Віктор Мельник     СВІТОВИЙ КЛАСИК З ПОДІЛЛЯ    ТЕЗИ ДОПОВІДІ ПРИСВЯЧЕНОЇ 155 -ЛІТТЮ З ДНЯ   НАРОДЖЕННЯ  ДЖОЗЕФА КОНРАДА       Поділля своїми та З   нашого вийшли талантів, своєю   завоювали не лише Україну, а і  цілий світ.    Серед них одне з найпочесніших місць займає Юзеф -Теодор -  Конрад більше під   псевдонімом Конрад. його і є   унікальною, як унікальним є і його подільське походження.    Народився майбут ній класик світової мариністики 3 березня   1857 у Терехове, знаходиться північній   Центрально -Східного (сучасний район   Житомирської Його  –   Аполон   Коженьовський  –   типовий середн ьозаможної   польської Поділля Волині. народився лютого   1820 в Гоноратка Оратівського       240    Вінницької де з дитинства   йому полум'яного націонал -патріотизму.   Аполло  Коженьовський у  -Подільській,   Немирівській, Вінницькій, Житомирській гімназіях, а у 1840 -1846   роках Санкт -Петербурзькому Це його   надзвичайну й грамотність. з   1840-их років він займа вся поезією, перекладав твори Шекспіра і   Гюго на польську мову.    Таким чином, завдяки своєму батьку Юзеф змалечку багато   читав займався Аполло заохотив   сина до іноземних зокрема та   французької.  -Т еодор перейняв батька своїх   родичів польську національну свідомість та справжній патріотизм.    Тому дивно, Аполло і Юзефа   Тадеуш взяли участь підготовці  -  1861рр.) польського національного пов стання на Волині, Поділлі та   у Проте активну у діях   Коженьовському і його родичам не вдалось.    Коженьовський арештований таємною   поліцією. В результаті, ціла родина Коженьовських, а серед них і   чотирирічни й була у на   Російської  –   у    коли поразки 1863 -1864 Коженьовським   дозволили до і у   (частково було і    хворобою А.   Коженьовського й матері Юзефа Евеліни Коженьовської).    Здавалося, життя починає   налагоджуватися, але 1865 від помирає   письменника. був удар Юзефа його   здоров'я якого так ож погіршується.    У році влада перебратися   Коженьовському та його малолітньому сину до Львова, де поляки   мали набагато більше прав у політичному та культурному житті. У   той час Львів представляв собою  місто, яке більш ніж на  50% було   населене поляками. також центром   Королівства і адміністративно   підпорядованого Австро -Угорщині.    Однак у році з влади   переїжджають до Кракова, де польське культурне життя кипіло  з не       241    меншою сило, аніж у Львові. Проте після багатьох хвороб батько   Юзефа  –  Аполло Коженьовський помирає 23 травня 1869 року.    Опікуном Юзефа брат матері,   Тадеуш який до великих   землевласників.  Юзеф -Теодор надзвичайно поважав свого дядька,   який дати достойну У році   маючи основу самоосвіту, до   гімназії, з успіхами до року.   Згодом Юзеф бував у Києві та Оде сі, де вперше   того Юзеф читає художньої   наукової літератури на морську тематику.    У 1872 -1874 роках він знову переїздить із дядьком до Львова,   де навчається у відомій Львівській гімназії.    Однак, бажаючи зак інченню служити   російському (це тим, Коженьовський   залишався Росыйської Юзеф дозволу   свого виїжджає Францію. знаменна житті   подія, сталась у 1874 році коли йому виповнилось  17 років.    У ж він до   Марселю, де був узятий юнгою на місцевий торгівельний флот. У   складі торгівельного Юзеф   здійснює подорожі Вест -Індії  -Індія ряд   між Півде нною та Північною Америкою у Атлантичному Океані).У   перервах між плаваннями, новоспечений моряк живе у Марселі. За   цей молодий одночасно роботою флоті   поступово вивчає основні морські науки, як наприклад навігація.    Життя Коженьо вського "марсельський є   вельми Є, свідчення те, він   значний займався з чинами   контрабандою (Усе до було у   майбутніх Також переживає  вдале   перше яке не до великого   подолянина.    На щастя ця спроба була невдалою і уже у квітні 1878 році, як   свідчить сам автор, він полишив службу у Франції та перейшов на   роботу Британського Торгівельного  лоту.   статті М. наводиться цитата   Коженьовського з приводу перших місяців його життя в Англії: "Я   приплив туди не знаючи ані слова англійською. Навчатись читати   англійською почав газеті а почув       242    ан глійську від моряків судовласників   узбережжя." Як зазначає сам Банников: "Так почалось знайомство   Конрада англійською пречудовим якої у   подальшому став."    Служачи британському Конрад -Коженьовський   бага то на суднах, перевозили   шерсть, тропічне й У році   Коженьовський став штурманом англійського торгівельного флоту.   Це звання він отримав, склавши спеціальний екзамен. У 1884 році   колишній  ин Імперії, громадянство   Британської Імперії.    У році, офіційне вікторіанської   держави Коженьовський звання   торгівельного Великобританії. незважаючи своє   офіцерське Кожен ьовський кілька служив   помічником й Командувати   Коженьовському видавалася часто. нам   достеменно що час морської під   керівництвом побувало не менше дев'ятнадцяти суден.    За   час служби королівському (набільшому   найсильнішому світі) письменник   плавання узбережжя Австралії, (тепер   Малайзії; десятки та колоній   Великобританії здобу в прктичного теоретичного,   згодом використав у своїх літературних творах.    Однак, Коженьовського та   плаваннями тільки йому подальшому але   нашкодило здоров'ю, і було не с тані.   Після подорожі Конго він капітаном   конголезького пароплава) захворів типово   африканську хворобу  –  малярію. Окрім того капітан отримав важку   травму падінні на Після який   мореплавцю   лихоманка і травми, можливості працювати на флоті   вже не було.    Перед тим як покинути службу Юзеф Коженьовський керує   ще одним (останнім для себе) плаванням до Австралії і після цього   у 1894 році виходить у відставку.    Однак прощання морем флотом   полегшило   одруження Коженьовського на 22 -річній Джессі Джордж з якою він   оселився у графстві Кент. (Вона народила майбутньому класикові       243    двох  –   Бориса Джона)  Саме взявши   псевдонім Конрад", Коженьовський   пис ати.    Ще 1895 році з під пера автора -початківця виходить перший   художній роман  –  "Безумство Олмейєра", дія якого відбувається на   східному Борнео. отримує серед   літераторів та критики, а також і серед англійських читачів.    Морська  ика продовжується у   наступних Джозефа як "Вигнанець   островів" (1896), "Негр з "Нарциса"(1897), "Розповіді про неспокій"   (1898).   У році один найкращих автора  –    "Лорд Джим", який розійшовся десятк ами тиражів і у подальшому   перекладався на десятки мов, зокрема українською та польською.    У році співавторстві Ф. виходить   "Спадкоємці". з літератором не   припинялась надалі. у році виданий  н   "Почуття", а у 1924 році "Природа злочину".    Відомими є такі романи як "Таємний агент" (1907) та "Очима   Заходу" у письменник боротьбу   ненависного йому з дитинства російського самодержавства. Багато   художніх творів автора присвячені  боротьбі і проти таких проблем   як колоніальна експансія тодішніх європейських держав у Африці   та Азії, експлуатація і приниження національних меншин у великих   імперіях. призму подорожей, у   творчості показує    людських і   типажів, змальовуючи та людей   далеких плаваннях.    Постійний для  -романтичної   лейтмотив боротьби добра зі злом часто закінчується у його творах   також що своєрідни м романтизму   реалізму у творчості письменника.    Однак головним завданням творчості Конрада є возвеличення   найкращих людських якостей, як ось мужність, честь, дружба.    До у своїх Джозеф змальовує   природу, та  нців рідної де   прощання Львовом 1874 він аж 1890 1893   роках, до свого у Казимирівка   Київської Тут  -Коженьовським також   багато написано.       244    Серед "українськ ого слід "Емі   Фостер" 1903 року, "Дві сестри" 1896 року (незакінчений роман), а   також саме та історії Роман",   виданий 1925 Часто та Україна,   зокрема наше у    письменника спогадів",    романі межа". справжня до   лише публікації "Шанс" 1913 хоча   літературознавці  своїх колах вважають його далеко не найкращим   творінням автора.    Працюючи якості    та   письменника, Конрад, ніколи забував   справжнього імені, своєї Батьківщини і до останніх днів залишався   польським перебуваючи націоналістично -  консервативних позиціях у питанні відновлення польської держави.    Саме тому Конрад радісно сприйняв проголошення Польської   держави 1918 і її на   Підтримуючи шляхетські нової Джозеф   Конрад мріяв про відновлення триєдиної Речі Посполитої на основі   польської,  -б ілоруської української До   декларуючи пропольські настрої   навіть відмовився від надання йому титулу британського лорда та   місця у парламенті, які йому пропонувались урядом за "виключні   заслуги" у розвитку англійс ької "класичної морської" літератури.    Отож, за надзвичайно й   життя романів 7 новел з і   пригодницької Джозеф помер серпня   року у місті Бішопсборн, що у графстві Кент,  від серцевого нападу.    Його щлях ми був різким   надзвичайним. польський з   Поділля, вибився звання торгівельного   Великобританії, а згодом став одним з найцікавіших та найбільш их   майстрів англійського слова, заслуговує   шану повагу себе Батьківщині  -    на сучасної   Вінничини і Житомирщини.    І слід відзначити, що пам'ять про нього потроху повертається   до подолян. Так, у селі Терехове, де він на родився, у 1987 році була   відкрита експозиція йому.   представлено цікавих листів справжні   прижиттєві його Однак, що ім'я   найбільше культивується у Великобританії та Польщі. Так,  у Англії       245    існує товариство". Північній видається   також цкавий "Конрадіана". стосується   Польщі, тут композитор Твардовський тему   одного з найцікавіших романів "Лорд Джим" написав цілу оперу,   яку  поставили у 1976 році.    На  -східному творчість подільське   походження Конрада -Коженьовського жаль   культивуються.    Та ж тут коли культивується   навіть про україномовних пое тів?!   Зрозуміло, Польща Україна виїздом до   втратила великого письменника, а можливо і   присвятити Україні Поділлю один але той   факт, він провів та роки   українс ьких і нашу як   Батьківщину, є приводом для того, щоб українці знали, пам'ятали і   читали його.       ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА    1.Банников Н. "О Джозефе Конраде"//Джозеф Конрад "Лорд Джим"   М. 1989; 2.Бердичівська земля в контексті іст орії України. Житомир. 1999;   3.Вознесенский А. Конрад натуралистический в   Англии"// филологии. 1974; Конрад   Джим" М. 1989; 5. "Енциклопедія історії України" К. 2008; 5. Костриця М.   "Співець морської романтик и"// Радянська Житомирщина. 23 липня. 1978;   6. Колесник В. "Відомі поляки в історії Вінничини. Біографічний словник"   Вінниця. 7. О. Конрад. із   великих."/Волинь Віп.4. 2004; Урнов "Вахта   Конрад а"// Вокруг Света. №2. 1972; 9.Урнов Д. М. "Джозеф Конрад" М.   1977; В. як і як Джозеф   Конрад на Україні"// Прапор. №8. 1974.          Сергій Гальчак    ПОДІЛЬСЬКІ  СТОРІНКИ  В  БІОГРАФІЯХ ДЖОЗЕФА    КОНРАДА  ТА  МАРКА  СОКОЛОВ СЬКОГО         Джозеф та Соколовський  –   видатні   представники культури.  –   відомий   письменник,  –   прославлений Біографії   пов‘язані з Поділлям.       246      Саме в Подільському краї пройшли дитячі роки Д. Конрада,   з окрема, в с. Новофастові теперішнього Погребищенського району   Вінницької області.      До року було ―…под   Голофастова, к ключу, с   года к имениям Любовицких. В 1860 году Новофастов поступил к   зятю Ва цлава Любовицкого Тадею Бобровскому. Около 1810 года   здесь владельцем великолепный   дворец с такими ж службами и обширным садом. В саду построен   латинский костел   207].     Тадеуш  й Джозефу рідним   дядьком. А справжнє ім'я та прізвище письменника  –  Теодор Юзеф   Конрад Коженьовський. За національністю поляк. Син польського   поета Аполло Коженьовського.      «…Батько за тановищем   шляхтич…    незвичайна, обдарована, і   перекладач» [2,  C. 26].     До речі, народився на Поділлі  –   21 лютого 1820   Гоноратка Оратівського на   «…Навчався гімназії Кам'янець -Подільському,   Житомирі, 184 0  –   1846  –   в університеті…   Один з організаторів революційно -демократичного руху у Варшаві   (1861  –   1862)… сатиричних з провінційної   шляхти  –   «Комедія» «Батіжок» «Перший   (1868). У віршах «Так є», «Р еквієм», «Сьогоднішнім», «Сільським   дзвонам» ін. революційно -демократичних відтворив   події жорстоко придушеної царським урядом Київської козаччини   1855»   [3,  C.  259].  Був в багатих і   родичів. Часто переїжджав із сім 'єю з місця на місце. Саме цим, а   також батьків як -небудь Конрада межі   Російської чи крайньому зробити щоб не   значився підданим, та з   довелося зіткнутися дослідникам при  визначенні місця народження   письменника.      У багатьох біографіях вказується приблизно  –  в Україні, на   Волині, Києвом… я Житомирі»,  –   раптом   повідомляє Конрад одному листів, те,   дядько Бобровський, матер і, суддя   Липовці, підтвердив навіть двічі  –  в Бердичеві…       247      «Забув сказати тобі,  –  писав Т. Бобровський племіннику,  –    що ти з'явився у цей світ 21 листопада 1857 року в Бердичеві» [2,    C. 51].     В з біографій місцем   наро дження названо під   Проте, Деребчин і батькові  –    розташований не Бердичевом області,   значно південніше  –  під Шаргородом Вінницької.      З підписом «Бердичівський будинок,  де народився Конрад»,   з'явилась у спогадів Конрад,   письменника. відразу видно, це в довкола   луки, ліс, річка.      Висловлювалось припущення, він в   Новофастові району:    інших   репродуктувалась ж  –   читаємо в   дослідженні Д. М. Урнова,  –  підпис змінився. З'явилась вказівка  –    Новофастово» [2,  C. 51].      Між іншим, палаци, схожі на новофастівський (не зберігся),   були в Терехові й, під Як   встановлено саме Тереховій народився   Конрад [4,  C. 182].     У році оселяються Житомирі.   середині 1861 Конрад матір'ю   Йосипівною у Проте  и недовго  –    Аполло як неблагонадійний   арештований жандармами, у а   потім відданий до суду.      За вироком суду він із сім'єю був висланий у Вологду.      По під Конрад на  ення   легень. зусиль батьки, вмовили   зробити Викликаний міста Московського   університету знайомий по   Вінниці, що хлопчика небезпеці.   енергійному медичн ому втручанню  –   недугу перемогли.      У Коженьовські відбули судом   строку  –  мати Конрада важко захворіла, і всім стало ясно, що жити   їй залишилось недовго. За розпорядженням місцевого губернатора   в січні 1863 року місцем їх проживання  визначається Чернігівська   губернія.       248      «…Чернігівський Голіцин пальці   подивився ту що після сім'ї   висланих в мати сином в   Новофастово, на Тадеуш нам агався   підлікувати і сестру, і племінника…» [2,  C. 61 –  62].     Однак генерал -губернатор київський поглянув на цю справу   інакше. поставив про піднаглядних   Чернігів. Стосовно ж матері майбутнього письменника, то чорним   по написа в: она отбудет указанный к   месту то следует под прямо   киевскую больницу, с поступлят ее   заболеванию» [2,  C. 63].       Про з Д. згадує своєму   ―Послужно му списку‖:      «…Хорошо день отъезда.   потрепанная запряженная почтовыми   лошадьми, стоит у растянутого фронтона с восемью колоннами, по   четыре каждой широкой лестницы.   ступенях  –  слуги, родственники , считанные друзья из ближайших   соседей и совершенная тишина, а на всех лицах выражение ясной   сосредоточенности. Бабушка моя вся в черном смотрит на нас, не   выдавая чувств. протягивает матери,   спускающейся к повозке, в которой я уже сижу… А   в некотором   отдалении, полпути воротам, открытые   запряженные  -русски которая с у   дороги, а в санях сидит местный капитан -исправник и козырек его   плоской фуражки с красным околышем надвинут у него на глаза.      Зач ем, бы, так присматривать   нашим Вовсе желая затрагивать   всевозможные мотивы империалистов   всего мира, позволю себе допустить, что женщина, фактически уже   приговоренная к  ти, маленький не   достигший возраста, ли представлять   существенную даже крупнейшей империй,   какими священными ни обрамлена   [5, C. 64 –  65].     У квітні 1865 року Евеліни не стало  (похована в Чернігові).      Рік з провели в самотності,   наодинці з книгами. Аполло Коженьовський перекладав Шекспіра і       249    Гюго. читав Діккенса польській,   мовах).      «…Накінець, Тадеуш племінника  в   Новофастово. ту Конрад побачив море  –   в   Щоб здоров'я дядько його   Чорноморське узбережжя…» [2,  C. 65].     Між тим, здоров'я Аполло Коженьовського різко погіршало,   і очах це, робило безп ечним. йому   дозволено місце Аполло, з   Новофастова сина, переїхав до Львова.      Коли не ще дванадцяти,   залишився  круглим сиротою. Виховання підлітка взяв на себе Т.   Бобровський, забравши його знову  у Новофастів. Як тільки Конрад   підріс, дядько відправив його у Марсель.      У доведений відчаю результаті   юнак, покінчити самогубством, служив   матросом,  –   був англійського а   став  нглійським Доречно що   мову Д. Конрад почав вивчати, коли йому йшов двадцять перший   рік…     У дебютував 1895 романом   примха», морю. встановлено   роман написано на борт у торгового судна «Торренс», де Д. Конрад   був за штурмана. Але перш, ніж стати книгою, рукопис побував на   Поділлі.      «…З «Торренс» конрадовський   відправився дальшу  –   не звичайну, лише   тому, переважно  але дивну напрямком   «капітана флоту»  –   із через під   Оратів Казимирівку…»  C. Тут Конрад   окремі частини майбутнього роману.      Не достовірно з саме   письменник навідав ся у тодішню Казимирівку (нині с. Прибережне   Оратівського Вінницької Можливо, теж   один із маєтків його дядька Т. Бобровського. Можливо, саме тоді   дядько тут службових у виникла   потреба з  м. у покликала   нудьга батьківщиною. більше, припустити, на   оратівській землі він бував і раніше (найвірогідніше, в дитинстві,   коли жив у Новофастові).       250      «…Назви звучали  –   згадує Конрад   «Послужному с писку» розмову з кучером на шляху в Казимирівку.      «…Потім повернувся Лондонський Цей   рейс для останнім. повернувшись   додому, остаточно списався на берег і почав життя письменника»   [2, C. 46].      Він автор більше  3 0 книг. Серед них романи «Лорд Джім»,   «Нестромо», «Тайфун», «Аванпост   «Серце та Серед учнів  –   Хемінгуей,   Грем Грін.      Жив помер Конрад англійському Кент  –    дуже схожому рельєфом на південну  Волинь і Поділля  –  край, який   він беріг у пам'яті як батьківщину чи, вірніше, той зберігався в його   пам'яті, як пам'ятається батьківщина. Хоч і сувора.      Марко теж із родини.   Народився 25 квітня 1818 року в Погребищі.       Доре чно сказати, відома   фольклористка краєзнавець Присяжнюк вважала   народження Д. с. Погребищенського   району  –   так народні які довелося   почути. Остаточну ясність міг би внес ти «Посемейный список 1834   г., 3 -го дворянина Иванова   Соколовского». є вважати, цей   втрачений назавжди.        Музичне обдарування Марка Даниловича проявилося ще в   ранньому Запримітивши  здібності,   всіляко навчанню гри скрипці віолончелі.   Однак, майбутнього музиканта до глибини душі захопила іспанська   шестиструнна  гітара, неповторну красу звучання якої почув, коли   у Погребище завітала заїжджа група циган. Тоді ж,  всупереч волі   батьків, придбав інструмент, що так зачарував серце. В польській   сім'ї Соколовських  –   заможній інтелігентній, синове захоплення   було сприйнято з осудом, як таке, що компроментує знатний рід.      На цьому грунті між батьками і сином виник конф лікт. Він   призвів того, юнак рідний і, більше   подружившись їхнього   табору.      Як вчителька -пенсіонерка   неповної школи район)   Іванівна С ажок, її прадід, котрий був у прислузі Соколовських, не       251    раз згадував про циганський табір, що деякий час стояв на околиці   с. Паріївки (Погребищенський район), як чарівно грали на гітарах   цигани, а серед них  –  молодий Соколовський.      Перебування циган  підвищило   майстерність М. Соколовського. Тут молодий музикант віртуозно   оволодів що згодом на сцену,   стати найпопулярнішим артистом Європи.      Концертну розпочав 1841 в   Потім виступав у  Вільні (нині Вільнюсі), Києві, Москві.      «Известность в начинается   концерта, данного им в 1847 году,  –  читаємо в нарисі В. Русанова   «М. Соколовський», у С. Заяіцького   «Интернациональный союз гитаристов» [6,  C. 196]. –  Извещение об   этом концерте было встречено с недоумением: гитара была забыта,   а особенности Мысль на концерт   казалась многим дерзостью…».      Однак концерт пройшов з великим успіхом. Ось   першого 1847 з  ду ―Московский   Городской Листок‖:      ―…Зала А.  -Корсакова мала   пожелавших с именем гитаре.   Соколовского одним замечательных по   принятому впечатлению, которое он доставил посетителям…      Игра г. Соколовского легка, нежна; звуки то сыплются как   бисер, перекатываются жемчуг, то как   серебряные… Его игру слушали с удовольствием…» [7].      Додамо, що в тому концерті виступав і піаніст -вундеркінд   десятирічний Микола Рубінштейн.      Н а 50 -х років про мистецтво   Соколовського поширилось по всій Росії. Він виступає в Мінську,   Петербурзі… І всюди з незмінним успіхом.      В газеті ―С. -Петербургские Ведомости» появляється стаття   П.  -ва «Московкие в автор   відгукується   виступ музиканта:      ―Казалось почти после игры такого   инструмента, виолончель… на огромной   Благородного Собрания с чем бы вы думалы?  –  с  гитарой в руках.   Но  –  увы!  –  как кстати здесь припомнить п оговорку ―дело мастера   боится‖. Из так называемого бедного, неблагодарного, непевучего   инструмента, Соколовский открыл обнаружил       252    сделать богатый, благородный и певучий инструмент. Он извлекает   из такие звуки, они  гают самых   отдаленных залы Собрания, нисколько   не своей упругости… при   акомпонементе г. сообщает   инструменту самостоятельности: звучит нежно   выразительно.  Главное, что дает нашему атристу право на высокое   место в ряду весьма немногих отличных гитаристов, заключается в   его петь своем инструменте… концерты   оставили самые очаровательные воспоминания‖ [8].      А відгукнувся російс ький педагог   композитор сучасник М. Д. Соколовського А. Дюбюк:      «Ви послухали б, як виконує він Шопена!… Ви подумали б,   що Шопен писав і грав винятково для гітари» [9].      «Дав ряд в Петербурге   Варшаве, в  од  –   68 отправился   границу, концерты Лондоне, Вене, и   других городах везде снискал   восторженные похвалы и овации, которые едва ли когда выпадали   на долю гитариста.      В к явился  гой гитарист   престарелый считавшийся этого «королем   гитаристов». Он передал Соколовскому все свои ноты и сказал: «Я   уже схожу со сцены и более достойного преемника себе не найду».      Талант игра нашли оценку   многих   европейских знаменитостей…» [6,  C. 199 –  200].     «В 1859 р. М. Соколовський виступав у Карловому театрі у   Відні… Соколовському вручено у він   йменувався гітаристом Німецький Е.   Етінгер його    гітари добавив: М.   Соколовського й каменю вселяє життя» [10].       «…За поэтичность, одухотворенность игры, за «чарующие   звуки» называли «великим   французы  –  «Паганини гитары», итальянцы  –  «Боттезини гитары»,   англичане  –   «королем поляки  –   «Костюшкой   гитаристов» [11, С. 178].      «…А музичний М. назвав   Соколовського Громадянином світу‖ [10].      Повернувшись тріумфальних у   Парижі, Берліні, Дрездені,  ілані інших       253    містах в він з успіхом й   батьківщині.      Знову скористаємось документами.      Від кореспондента «Киевского телеграфа»:      «Поспішаю про насолоду, чекає   київську Співвітчизник М арко що   здобув славу гітариста повертаючись   Москви батьківщину, намір в і   познайомити зі чарівною Гітара,   Соколовським на ступінь концертного інструмента, в руках цьог о   великого артиста народжує звуки, котрі доходять до розуму і серця.   В спів зойки, душі, передаються   найнеблагороднішим інструментом» [12].      «Наступного понеділка 2 жовтня в концерті, що влаштовує   Маріїнський театр, ми почуємо віртуоза гітари  Соколовського. Як   нами згадувалося, викликав в   усьому світі своєю винятковою технікою гри… Пасажі і коденції,   які звикли на виконуються з   винятковою легкістю, і ми лише можемо рекомендувати публіці  не   пропустити Соколовського, котрого Є.   Тінгер газеті журналь» що гра   насолодою не тільки для слуху, а й для душі» [13].      Ще за життя М. Д. Соколовського, талант якого прославив   вітчизняну музичну культур у, підкорив світ, багато хто намагався   пояснити причини його нечуваного успіху.      «…Виртуозность не исключительною   музыкальною чертою Соколовского,  –  писав, зокрема, В. Русанов у   нарисі «М. Д. Соколовський»,  –  и не она вызывала слезы… среди   его  слушателей! за прелесть называл   Эттингер гитары… Глубокое музыки,   глубина бездна и певучесть,   блеск,  –   словом что дать есть успеха   Соколовского.  -под пальцев не а или   повесть смыслом словами, глубины потрясших   слушателя, ожидающего подобного…   чертою Соколовского умение Помимо   Соколовский имел равного т олкователь   произведений композиторов. Леньяни,   Регонди, находили нем истолкователя       254    блестящего исполнителя своих произведений: в его исполнении он   даже превышал их ожидания…» [6,  C. 203 –  205].     25 18 69 Соколовський у   переповненому глядачами Великому театрі Москви.      А приблизно через десять років (у 1877 р.) у Петербурзі в   залі співочої дав публічний   концерт. радикуліту дозволило більше   вих одити на сцену.      ―Последние своей Соколовский   доживал семье приятеля К. Как   большинство артистов, Соколовский не отличался бережливостью   и суммы, им концертов, на   поддержку  ющихся, главным на   молодежи.      Даже последнее сам нуждаясь   поддерживая свое существование уроками на гитаре, он содержал   на свой счет одного из воспитанников московской консерватории.      Иногда по вечерам он садился у п олуоткрытых окон своей   квартиры играл, и необыкновенными   звуками своей гитары толпы слушателей» [6,  C. 205].     Дослідник і видатного Ю.   Римквявічус, ―Музыкальной дещо   заперечують В. Рус анову. Воно твердять, що М. Д. Соколовський   провів роки життя в а Вільнюсі.   мабуть, слід з ними погодитися, адже помер М. Д. Соколовський у   Вільнюсі. це грудня року. літ роду‖,   написано на могилі прос лавленого музиканта.      ―Він на гітарного як   метеор‖ [6,  C. 205], –  так висловився про нього В. Русанов.      Він залишився яскравою, немеркнучою зіркою у польській   та українській культурі.       ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА    1.  Похилевич    Сказания населенных Киевской   губернии.  –   К.: Киевопечерской 1864.;  Урнов     Джозеф Конрад.  –  М.: Наука, 1977; 3. Українська радянська енциклопедія.   –  Т. 5.  –  К., 1980; 4. Український радянський енциклопедичний словник.  –    Т. 2 . –  К., 1967;5.  Конрад Джозеф.  Полное собрание сочинений.  –  Т. 6.  –    Нью -Йорк: 1926;  Заяицкий С.   Интернациональный   гитаристов.  –   М., 7. Городской  –   1847.  –   1       255    марта; 8. С. -Петербургские Ведомости.  –  1859. –  № 105; 9.  Музыкальная   жизнь.  –  1969. –  № 1; 10. Яунімо грятос (Литва).  –  1978. –  Вересень; 11.   Музыкальная энциклопедия.  –  Т. 5.  –  М., 1981; 12. Киевский телеграф.  –    1871. –  22 червня; 13. Одесская газета.  –  1872. –  29 сентабря.          Олеся  Сологуб    ГЕНРІК СЕНКЕВИЧ: ВИ ДАТНИЙ ПОЛЬСЬКИЙ     ПИСЬМЕННИК І ГРОМАДСЬКИЙ ДІЯЧ       Польська є завжди частиною   літератури. Одним з найвідоміших письменників Польщі  XIX-XX   ст., є Генрік Адам Пій Олександр Сенкевич. Народився польський   романіст травня р. по льському Окжейска,   нині знаходиться на території Литви, у литовсько -польській родині.   Дитячі письменника в місцевості,   коли він досяг шкільного віку його родина, у якій були ще старший   брат і чотири сестри, продали  маєток і переїхали до Варшави. Тут   Генрік зацікавився польською історією і літературою, почав писати   прозу вірші. з читав і   живий  інтерес до польської епіки  XVII ст. 1   В р. вступив до  ї   гімназії. її недовгий працював   учителем. У 1866 р. вступає на медичний факультет Варшавського   університету. він право медицину, потім   перевівшись філологічний  –   історію літературу.   закінчення у ніверситету Сенкевич обрав професію журналіста, і з   1872 письменник в «Нива», з р.   співпрацює «Газетою  2. у роки   написаний Сенкевича що позитивний   відгук, але, на жаль, не збері гся. До 1875 р. журналістський талант   Сенкевича стає загальновизнаним у колах польської інтелігенції. У   наступному році він здійснює поїздку до США з метою відвідати   польські громади у Каліфорнії, де польські емігранти активно вели   свою діяльніс ть, піддаючись з   царської На тематику написав   безліч «Через (1879), (1879), країні   золота» однак вважається «Сахем»   (1883), показано колоніст ів на   континенті щодо місцевих племен 3.       256    Повернувшись Європу, 1878 Сенкевич   подорож Франції Італії. Італії 1879 він з   Марією Шеткевич, яка через два роки стає дружиною письменника.   У р. них  оджується Генрік а рік  –    дочка Ядвіга, але у 1885 р. Марія помирає від туберкульозу. Після   цього у письменника було ще два шлюби  –  з Марією Володкович і   Марією Бабською 4.    Творчість взагалі різноманітністю   тематики  исання, його надбання  –   майстерність   написання роману, повісті, новели та поеми.    Г. досить з співчуттям   змальовував долі народних мас (селян, прислуги, сиріт), їх важке   життя. у р. написанні  и хлібом»,   «Янгол», у 1879 р. «Янко -музикант», «Бартек -переможець» 5.    Багато сюжетів Сенкевича у   польській і нього, Крашевським.   саме пером твори, званої, форми»   знайшли  небачену цього стрункість,   гостроту і психологічну яскравість, стали коротшими, але водночас   змістовнішими 6.    В р. вперше до   історії батьківщини, пише повість   нев оля». У 1883 -1884 р. Г. Сенкевич написав історичну трилогію   «Вогнем   проти народу  -1651 Історико -філософський   погляд письменника у романі зводиться до наступних положень: у   другій по ловині  XVII ст. Польща являла собою могутню державу,   що на стан своєму Князь   Вишневецький зображений ідеалом державної мудрості, цивільних   чеснот поборником і Зате масу   ненависті злості  аніст на Б.   Хмельницького 7. Роман викликав гостру критику особливо з боку   українських і зокрема Франка,   Грушевського В. А Львівського   університету і судовий прот и   «Трилогії». це вплинуло авторитет   польського а налагодження  -  польських відносин свідчить візит Сенкевича до Львова у 1900 р.   До Сенкевича ще чудових «Пан   Володієвсь кий» і «Потоп» 8.       257      Світову Генріку приніс роман   «Камо грядеші» (1896). Саме за цей твір у 1905 р. письменник був   визнаний гідним Нобелівської премії «за видатні заслуги у області   епосу». В своєму привітанні С. Д. Вірмен, член Шведсь кої академії,   назвав одним «рідкісних що у   дух У Сенкевич що нація   представлена поетами письменниками…   Нобелівська премія  –  висока честь не тільки для автора, але й для   н ароду сином якого він є. Не раз говорилося, що Польща мертва,   поневолена, сьогодні одержали її і   тріумфу» 9.    Статус письменника нації   здобув написанням роману «Хрестоносці». Автор описує боротьбу   По льщі з нашестям Тевтонського ордену у  XIV-XV ст. 10.  В 1903 -  1905 рр. письменник  пише ще один  роман «На полі слави», події   якого відбуваються в часи правління Яна Собеського, а в останні   роки життя працює над романом «Легіони».    З Першої  війни залишає   маєток Облегурек переїздить Швейцарії, незважаючи   старість, комітет жертвам в  –    організацію Хрест, йому цьому   польський діяч  –   І. Саме  в   організації пройшли останні роки Генріка Сенкевича. Він помер 15   листопада р. швейцарському Вевей. років   потому, після  смерті, труна з мощами письменника у 1924 р. була   перенесена до Польщі і  поміщена в склепі кафедрального со бору   святого Яна у Варшаві 11.    Безперечним для і шанувальників   стало що романи на і з   величезним успіхом у самій Польщі, а також за її межами. У 1968   р. екранах з'явився фільм  Пан   Володієвський», що став першим кроком польського режисера Єжи   Гофмана до здійснення величезного творчого проекту  –  екранізації   славетної історичної трилогії Г. Сенкевича. У 1974 р. був відзнятий   фільм «Потоп», у р. був на    як   кращий фільм. 1999 нарешті на   «Вогнем і мечем», робота над картиною тривала 10 років. Головні   ролі виконали сучасні зірки польського, українського, російського   кіно: Скорубко, Жебровський,   Домагаро в, Богдан Ступка та ін 12.       258     Отже, Сенкевич великим польської   літератури  XIX-XX  ст.,  твори по вважати   шедеврами світових надбань.       ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА    1. История польской литературы.  –  В 3 Т.  –  Т.1.  –  М, 1968.  –  С. 562 ;   2. и литература  XIX  ст.  –   начала  XX  вв. Под.   ред. Цыбенко Е. З., Соколова Т. А.  –  М., 1981.  –  С. 115; 3. Миронов Є. М.   Г. Томас Еліон Зарубіжна в   закладах.  –  1996. –  № 8.  –  С. 47; 4. Ист ория всемирной литературы.  –  В 12   Т.  –  Т.7.  –  М., 1991.  –  С. 479; 5. Ланда С. С. Творчество Г. Сенкевича в   конце XIX века // Литература славянских народов. Из истории литератур   Польщи и Чехословакии.  –  Выпуск 12. Сборник статей.  –  М., 1971.  –  С.   81; Лип атов В. роман: закономерности   национальная (русско -польские паралели   XVIII- середина  XIX вв.) // Словяноведение.  – 1993. –  №3.  –  С. 19 -21;  7.   Горский И. К. Исторический роман Сенкевича.  –  М.,1966.  –  С. 90 -93;  8.   Горский И. К. Польский исторический роман и проблема историзма.  –  М.,   1963. –  С. 206; 9. История польской литературы.  –  В 3 Т.  –  Т.1.  –  М., 1968.   –  С. 565; 10. Матюшкіна Т. П. Відродження і порятунок: вивчення роману   Г. «Хрестоносці» Всесв ітня і в   навчальних України.  –   2004.  –   №  –   С. 11.   польской литературы.  –  В 3 Т.  –  Т.1.  –  М., 1968.  –  С. 565; 12. Конопницька   М. Романи Г. Сенкевича на кіноекрані // Всесвітня література і культура в   навчальних з акладах України.  –  2004. –  №10.  –  С. 30.          Петро Григорчук, Вікторія Єрмакова    ІГНАЦІЙ ЯН ПАДЕРЕВСЬКИЙ  –  УРОДЖЕНЕЦЬ   ВІННИЧЧИНИ, ВИДАТНИЙ ДЕРЖАВНИЙ ДІЯЧ І   КОМПОЗИТОР ПОЛЬЩІ         У році 150 від народження   Ігнація Падеревського та 60 ро ків від часу, коли ця особистість, яка   поєднала собі митця, діяча мужнього   патріота, пішла у безсмертя.    Ігнацій Ян Падеревський  –  польський   піаніст, композитор, політик, усе   життя займався утвердженням  незалежності Польської держави та   популяризації її культури у світі. Однак, маловідомим є той факт,   що Падеревський до видатних   котрі на Його можна       259    назвати феноменом  поєднав у собі знамениту як   творчу так активного суспільно -  політичного життя. 1   На дослідженнями вивченням Ігнація   Падеревського займається вузьке коло істориків та музикознавців.   Найбільш ґрунтовним дослідженням н а основі архівних матеріалів   є В.  2  Політична відбита працях   Дибковської, М. Жарин і Я. Жарин, JI. Алексієвець, Л. Зашкільняка   і М. Крикуна. 3 Регіональні дослідження про Ігнація Падеревського   представлені публікаціями Я. Добр ого і С. Гребельського. 4   Мета даної статті  –  розкрити маловідомі сторінки творчого і   політичного І. визначити роль   процесі державної Польщі   охарактеризувати спектр діяльності у міжвоєнний період.     Ігн ацій Падеревський 18 1860 у   шляхетській родині в   Курилівка, району області.   померла, Падеревському кілька   (похована на Курилівськом у цвинтарі). Батько  –  Ян Падеревський,   був маєтків Івановських Поліксени   Новіцьких. 1863 батько заарештований допомогу   польським і рік у в   після звільнення працював адмініс тратором маєтку Шашкевичів у   Судилкові Заславського повіту.    Батько, здібний швидко музичні   здібності та про навчання. з років   Падеревський музику керівництвом   учителів (Ф. Руновського, П.  Совінського і М. Баб'янського), а в 12   років виступав з концертами в Хмільнику Літинського повіту та у   Вінниці. 5   Успіхи Ігнація були такими значними, що уже в 16 років він   разом своїм  -скрипачем Целевічем   річний концертний тур по  провінціях Російської імперії. Після цих   успіхів направляється навчання Музичний   інститут у Варшаві, який закінчує у 1878 році по класу фортепіано.   Після отримання диплома залишився в інституті як викладач гри на   фортепіано. 188 2-1883  -  Падеревський   Варшавського музичного інституту, а з 1909 року  –  його директор. 6    Саме час в і ідея   справу  -  сприяти польського       260    мистецтва всьому Для він  вирішує   навчання стати З метою   отримує у 1881 році відпустку у консерваторії та виїжджає в 1882 -  1883 роках до   потім Урбана, в інструментува ння.   теоретична завершується Відні, Ігнацій   вдосконалює піаністичну у педагога   піаністичних студій  –  Т. Лєшетицького.    З 1888 відбувся сольний   Падеревського паризькій Ерар,    з часу   блискуча кар'єра Падеревського як віртуоза -піаніста. У червні 1891   року Падеревського навіть Віндзорському   замку в присутності королеви Вікторії. Він постійно концертував,   здійснюючи багатомісячні турне та здобув аючи величезний успіх.   Так, Франції Великобританії, «підкорив»   Австрію, Німеччину, і Після   дебютів 80 -90-років XIX століття ім'я Падеревського ставилось на   рівні з ім'ям Ференца Ліста  - обох називали вели чними піаністами   світу.    Падеревський композитор відомим музичному   сезоні року, відбулась 3 -актної   Падеревського (за Ю.І. «Хата   селом»). 1902 опера разів поставлена   Мет рополітен ставши в польською   польського композитора, яка була поставлена в цьому театрі.    Зі славою піаніста -віртуоза Падеревський увійшов в активне   суспільно -політичне Познайомився багатьма   та допомага ти організаціям США, у   1893 брав у пам'ятника Костюшку   Чикаго. в році його скульптор   Вівульський створив пам'ятник на честь перемоги польських військ   у Грюнвальдській битві. У 191 0 році монумент був представлений   у у понад осіб, брав   активну участь у відкритті і виголосив промову, в якій відстоював   ідею незалежності Польщі.    З вибухом Першої світової війни, перебуваючи в Ріон -Боссон,   Ігнацій  ключився діяльність комітету   жертвам в створеного керівництвом   Сенкевича січні року Швейцарії. лютому року   виїжджає до а до У 1915       261    року Фонд  ги жертвам, не   обмежувався доброчинністю, намагався   реалізувати відновлення Польської   Найбільше цьому діяв США, дав 300   концертів, перед із виступав агітува в   матеріальну польському і Польщі.   Певною саме популярність особисті з   президентом Вільсоном на польського   питання після Першої світової війни. Фактично, Падеревський став   автором  13-го пункту «14 пунктів» Вільсона (січень 1918 року). 7   У 1919 вирішив на де   відбувалось активне формування державних інститутів. У Варшаві   Падеревський зблизився з Ю. Пілсудським, 16 січня став прем'єр -  міністром, мініст ром закордонних справ і делегатом Польщі разом   з Р. Дмовським на мирній конференції в Парижі. 8 За Версальським   договором отримала менше, того,   планувалось. найголовніше було  –    Польщу офіційно само стійною. визнання   підписали І. Падеревський та Р. Дмовський. Внаслідок внутрішньої   політичної в 1919 Падеревський у   відставку і переїхав до Швейцарії. Однак політичної діяльності не   залишив і вже у 1920 році був призначений  делегатом Польщі на   конференції і конгресі, зокрема до Ліги Націй , і фактично обіймав   цю посаду до лютого 1921 року.    У 30 -х роках здійснює концертні тури не лише в США, але й   у Америці Південній Австралії Європі   продовжує  ь Зокрема.,   Падеревського у 1932 році на Медісон Сквер Гарден у Нью -Йорку   зібрав доларів, піаніст у допомоги   безробітним музикантам.    З Другої війни увійшов   екзильного  Польщі в році Національну   Польської в У 1940 вирішив   виїхати США, сприяв кредитів польських   збройних сил на Заході.     Помер Ян 29 1941   Початково його пра х було поховано на Арлінгтонському цвинтарі   у Вашингтоні, а у 1992 році труну з його прахом було перевезено   до Польщі і поміщено в храмі Святого Івана Хрестителя у Варшаві.       262    За життя став громадянином   багатьох міст,  сним Львівського,   Ягеллонського, Нью -Йоркського,  -  Каліфорнійського Глазго, Кембриджа.   Був  -кореспондентом академії   отримав відзнак  –   орден Орла, Стрі чку   ордена Польщі, Офіцерський   Почесного легіону.     На також про земляка:   Курилівці 1996 року було встановлено меморіальну дошку на його   честь. 9   Ігнацій Падеревський  –   визначна постать мистецькій   і   суспільно -політичній Подальше вивчення б   можливість збагнути та цієї   особистості історії мистецтва у   незалежності Польщі.       ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА    1. постаті  чини: Ігнацій //   Життєві обрії.  - 2002. - 3 серпня; 2. Колесник В. Відомі поляки в історії   Вінниччини: словник.  –   Вінниця.  –   2007; Дыбковская   Жарин Жарин История с времен наших   дней.  –   Варшава,  95; Л., М. Польщі   найдавніших часів до наших днів.  –  Львів, 2002; 4. Добрий Я. Шанують   польського І.Я. //  –   2002.  –   9   квітня; Гребельський С. Курилівка  –  колиска знаменитого піаніста: [біо гр.   Я. //  –   1996.  –   1 5. В.   Відомі поляки в історії Вінниччини: Біограф. словник.  –  Вінниця.  –  2007.   –   С. 6. С.  –   колиска піаніста:   [біогр. Я. Падеревського] // Вінниччина.  –  1996. –  1 жовтня; 7. Дыбковская   А., Жарин М., Жарин Я. История Польщи с древнейших времен до наших   дней.  –   Варшава,  –   С. 8. Л., М.   Польщі від найдавніших часів до наших днів.  –  Львів, 2002.  –  С. 451; 9.   Добрий Шан ують композитора Падеревського   Вінниччина.  –  2002. –  9 квітня.       Олександр Кравчук    ІГНАЦІ ЯН ПАДЕРЕВСЬКИЙ: ПАТРІОТ, МИТЕЦЬ,   ДЕРЖАВНИЙ ДІЯЧ ПОЛЬЩІ    «Немає чеснот, не у і   таких помилок, яких би вони не здій снили»  - відзначив У. Черчілль 1.       263    Але вихідця Вінниччини Яна можна   віднести тільки першу частину цього вислову.  «Саме це ім’я лягло   в історію Польщі однією із найсвітліших сторінок,  - як видатного   політика, й  ного діяча   минулого    2, якого  «для неможливо   переоцінити» 3. У листопаді 2010 р. виповнилося 150 років з часу   народження цього видатного політичного і культурного діяча. Він   був польського позбавленого  икінці  VІІІ   державності, зростав з ідеєю незалежності, боровся за неї під час   світової працював її на голови   уряду та міністра справ зрештою,   завершив своє життя  в змаганнях за визволення краї ни від окупації   гітлерівською І це поєднував вагомою,   світового діяльністю галузі мистецтва.   служінні Батьківщині постать Падеревського є прекрасним зразком   молодому поколінню не тільки Польщі, а й патріотам ін ших країн,   прикладом особистісної реалізації людини.    Лише   висвітлені працях Алексієвець,  А.   Бортняка 4,  Бріггс П.   Клевін,  В.   Грабовського  5,  О. і Григорчука  6,   Дибковської,    Жарин М. Жарина, Дильонгової,  В.   Зубачевського  7, В. Колесник 8, М. Казмірчук, Д. Ллойд -Джорджа,   Д. Г. В.  9,  Т.   10,   Широкорода   11  і  інших. це актуальність   теми, мета статті  –  висвітл ити головні віхи політичної та митецької   біографії І. Я. Падеревського.     Родився Ян листопада листопада  –   за   стилем) р. шляхетській Яна і   Поліксени Новицької поблизу містечка Хмільник  –  у с. Курилівці,   тогочас ного повіту (тепер   району області). Ігнаці виховувався   традиціях польського за власної   державності. приклад якого за   допомогу повст анцям Російської (1863 -  1864 рр.) виховував Ігнація Яна у патріотичному дусі. До речі, саме   Ян який здібним подбав   музичне навчання сина, який вже з 12 років виступав з концертами   в Хмільнику та Вінниці.     Післ я навчання в Музичному інституті у Варшаві (1872 -1878   рр.) Ігнаці Ян залишився у ньому працювати на посаді учителя гри       264    на  12. свого він викладачем   вищої школи, професором, а з 1909 р.  –  директором 13. Наприкінці   70-х ХІ Х І. Падеревський видавати перші   музичні наприклад «Соната молль»   багато інших 14. Згодом він продовжив музичне навчання у Берліні   та став з талановитих музичних   виконавців -віртуоз ів Г. А. А.   Міхаловський та ін.), які виступали переважно за межами Польщі,   прославляли культуру  15, її   рівень.    Він часто багатомісячні мистецькі   турне в Австрії, Фра нції, Нідерландах, Німеччині, Росії, Англії та   США й Канаді і навіть у Південній Африці. Ігнаці Ян став першим   піаністом у світі, який здійснював такі масштабні турне та здобув   таке коло Він культурним   світового Йог о репертуар композиції   епохи особливо Шопена, Бетховена,   власні композиції. Зокрема, у 1899 і 1904 рр. відбулися концерти   Падеревського Києві, проживало   552  16.  «Кому   відоме знаменитого  іста Падеревського, встиг   завоювати всього світу чудовою,   натхненою Здається, куточка Старому Новому   Світі, б нього чули про з   музикантів» ,  -  захоплено в р. 33  омері   «Киевлянин» 17. фортепіанних що на   концертах сцени Міського театру в Києві у 1902 р. була поставлена   опера І. Падеревського   постановка твору митця, який по праву вважався першим  зразком   модерного оперного Таким   діяльність І. Падеревського  –  як виконавська, та і композиторська  –    вплинула розвиток тільки життя а   вітчизняного мистецтва, активізації   київ ських слухачів до сучасної музичної культури 18.         За серйозності праці,   відзначався надзвичайною життєрадісністю, був наділений тонким   почуттям На він залюбки як,   наприклад, у Лондоні, кол и під час концерту дама відчинила вікно і   утворився піаніст зауважив:  «Не відразу   одержувати задоволення, гарну і,   цьому, вбивати музиканта» 19.       265    З  -х ХІХ його входило найвідоміших   світових  довідників. світову І. Падеревський   значну приділяв праці, навчання   обдарованої справою життя. 1896 Ігнаці   навіть в «Фонд для   молодих компози торів 20. прикладом   філантропічної стала підтримка у   Закопанім 21.    Наприкінці 1890 -х рр. І. Я. Падеревський розгорнув активне   громадське допомагав організаціям США,   зокрема участь створенні м.   Чикаго Т.   Костюшку  –   очільнику визвольного   наприкінці  VІІІ Також Я. був з   фундаторів героям битви р.)   Кракові та був учасником святкування з нагоди її 500 -ої річн иці. Це   святкування у почуттів єдності   розділеного У відкриття   спорудженого на кошти всесвітньо відомого піаніста і композитора   І. Падеревського, участь зі Польщі,   виконана  наними пісня Конопніцької   залишимо звідки рід» сприйнята як   присяга 22. Крім того, саме коштом Падеревського було поставлено   пам‘ятник Шопену в Желязовій Волі 23.    В відзначено Падеревського    « магнетизувати розум і серце тисячного натовпу» , яка проявилась   і в його громадській і політичній діяльності: він був талановитим   оратором, співрозмовником, його посмішка   особиста справляли сучасників   «надзви чайної сонячности» 24.    Політику Падеревський розглядав із позиції митця  –  моральні   норми, і домінували ній, інтриганство   пліткарство, маючи за найвищий скарб людську гідність 25.    Вершиною і діяльності Я.   Па деревського проголошення Польщі   вважати  -1918  –   часи світової У   головними противниками були держави, що володіли польськими   землями  –  Німеччина і Австро -Угорщина  –  з одного боку і Росія  –  з   іншого. вини кла у поразки з   суперників, польську У війни   польські розгорнули благодійницьку,       266    дипломатичну політичну Падеревський   популяризувати справу здобу ти ідеї   незалежності Він до Генерального   комітету жертвам в створеного   нобелівськім лауреатом, письменником Г. Сєнкевичем у січні 1915   р. в Швейцарії. Пізніше президент Чехословаччини Т. Г. Масарик ,   який був емігрантом,  «Падеревський   Сенкевич початку робили успішну для   Польщі  –   митець письменник найширші  26.   Лише США організував цією понад мітингів   зустрічей, об ‘єднаних з концертами.  «Падеревський був в Америці   відомий, і тому напевне, чимало, хто прослухали його гру, прийшли   послухати його політичні промови» 27. У травні 1915 р. в США він   організував «Фонд допомоги польським жертвам».     І. став  із збору на   підтримку створення закінчення незалежної   Польської держави, адресованих президенту США В. Вільсону 28. Їх   він зібрав 600 тисяч 29. 6 листопада 1916 р. на прийомі в В. Вільсона   він переконати в   необхідності   польської держави. А 11 січня 1917 р. І. Я. Падеревський вручив В.   Вільсону про створення   штатів Польщі» у складі наступних «королівств»: Польща, Литва,   Полісся,  -Подільське Волинь  танні І.   Падеревський вважав польськими землями).     Також 1917 Падеревський набору 30   поляків -добровольців США польську що на   фронтах Франції червня р. декретом   Франції «автон омна армія»  30). р.   Падеревський скомпонував марш «Гей,   Білий» (білий орел  –   польський національний герб), до якого сам   написав слова.     Завдяки діяльності було до   створеного  льського національного комітету в   Парижі, який мав координувати боротьбу польських емігрантів за   відродження національної державності 31. Країни Антанти та США   визнали «офіційною організацією» 32.   комітет представники польської націон ально -демократичної партії,   які представляли інтереси польських підприємців. Близьким до них   був Падеревський, став Польського   національного комітету в США  і відіграв велику роль       267    підтримки Антанти США відроджен ня   Польщі  33. Про це було заявлено в одному з «14 пунктів» послання   В. Вільсона до конгресу (січень 1918 р.), автором якого фактично   став  в Франції, Британії   Італії 1918  34. Н. с праведливо   стверджував:  «Завдяки вечорам, влаштовував   Білому Ігнаці Вілсон на   денний Польщі» 35. музичне було   поставлено службу в цілях  –   унікальний   випадок в  історії.     26-30 1918 сейм емігрантів Детройті   (США) визнав проект І. Падеревського на створення 100 тис. армії   з емігрантів 36.    Одним з прикладів політичної пропаганди ідей незалежності   в була дій слов‘я нських   визвольних рухів. 15 вересня 1918 р. Падеревський взяв участь   роботі організованого в Нью -Йорку чехом Т. Г. Масариком з‘їзду   пригнічених Австро -Угорщини 37. мотивом   промови Я. була поділу  -  Угорщини.  Він нещодавнє визнання   Чехословацької ради доказ що і   союзники бажають виправити мапу Європи. Падеревський засудив   «територіальний що в і   такого ви правлення, «пограбоване   було повернуто законним власникам» 38.    Після світової І. Падеревський   повернувся Батьківщину. шляху дому, Лондоні   зустрівся міністром справ Британії   Бальфуром,  повідомив що не бути   представлені на мирній конференції ані Народним Комітетом, ані   Варшавською радою, оскільки жодна з цих інституцій не визнана   юридично. Водночас міністр дав зрозуміти І. Я. Падеревському, що   вважає його єдиною особис тістю і політиком, здатним довести до   кінця справу об‘єднання співвітчизників 39.    26 1918 по до Падеревський   зупинився Познані. поява патріотичне   піднесення поляків, влаштували мітинг.   Наступно го дня німці провели контрманіфестацію, яка переросла у   збройні з в яких усунута   адміністрація 40.       268    У час посади ново Польщі   посіли «домашнього» опору.   держави  в Пілсудський, очолив Є.   Морачевський. метою внутрішньо   зовнішньополітичних нової політичної   стабілізації, центри (закордонний місцевий)   вирішили укласти угоду 41. Згідно з нею і враховуючи між народний   авторитет Ю. призначив на   посаду  -міністра міністра справ. цих   посадах Я. працював січні -грудні р.  –   у   вирішальний період становлення польської держави. Падеревський   оч олив коаліційний уряд, що здобув підтримку ендеків і людовців,   був визнаний більшістю депутатів новообраного сейму 42.    Як прем‘єр І. Я. Падеревський, один з лідерів Національно -  демократичної партії 43,  влаштовував усі основні політичні сили й   союзні  и 44. досягнутого стала   політична фінансова уряду Я.   середніми і заможними верствами населення 45. Цікаво відізвався 10   травня 1919 р. про І. Падеревського польський дипломат граф Ю.   Потоцький у розмові з б ританським дипломатом Г. Нікольсоном  46:   «Видатна людина… Знаєте, що він родився в одному з моїх сіл? А   все рівно, коли я з ним говорю, у мене складається повне враження,   що я бесідую з рівним» 47.     Паризький національний визнав   Паде ревського 48, дипломатичне Польщі,   наприклад у лютому 1919 р. Францією 49.    Важливе завдання часу у   встановлені кордонів держави, усунення загрози Радянської Росії зі   Сходу. І. Падеревський як і Ю. Пілсудський , не сприймав комунізм   у  -яких На Сейму лютого р.   відзначив:  «Невигідне розташування яка   знаходиться двома та сусідами,   забезпечений невизначений до відкриті  хідні   північні а невизначеність півдні   вимагає нас прийняття для   забезпечення безпеки сході. політичної   військової лінії кордону, що  пройде по лінії річок Двіна та Дніпро й   бу де кордоном, відділить від   загрози сходу. встановлення та лінії   кордону сході умови нормального       269    польської держави. Без цього не буде Польщі -держави, а буде лише   квола кра їна  –   буфер, іграшка   інтриг більш могутні   сусіди» 50.    Визначальне рішення про кордони Польщі, як і інших нових   держав, Паризька конференція, за   британського    Г.  «Малі думали   тільки збільшення території ресурсів рахунок   переможених ворогів» 51.    Сучасники залишили враження появу   Падеревського Парижі. Г. писав події   квітня р.:  У  і особливою облаштовується   поява в ложі.   національний миготять повітрі глядів;   аплодисменти; весь зал піднімається: «Браво! Браво!» 52.   З травня 1919 р. І. Падеревський очолив польську делега цію   на мирній  53. завданням   було Антанти польських територіальних   проектів.     Поляки дуже вплив делегацію з   огляду на ту силу, яку представляли польські виборці в цій країні.   Д . Ллойд -Джородж так  «Цей великий   артист музичну і присвятив   пропаганді американських роз’яснюючи які   можливості їм стосовно національної   незалежності. пр оявив ораторські і   особиста обояние вчинило великий вплив на президента [Вільсона]   і його оточення. Президент приїхав в Європу гарячим прибічником   Польщі…» 54. Незабаром після початку роботи конференції Вільсон   ознайомив провідних   учасників змістом І.   Падеревського, якому «прохав, союзники   колективну ноту» Директорії УНР з вимогою «піти з Галичини» 55.   В листі Я. просив проти   Німеччини, хотіла деякі  нопольські в   своєму складі і тому ввела туди війська.      У 1919 на Падеревський  «ставив   сумнів ідеї [щодо і   виправдовував польську агресію в Галичині. Польські армії прагнули   силою  єднати Польщі провінцію очевидному   бажанню населення, всіляко полякам,       270    котрі  56. заперечення Ллойд -Джорджа   включення до складу Польщі районів з національними меншинами,   І. Падеревський відзначи в керівникам країн Антанти, що у випадку   незадоволення своїх територіальних вимог поляки  «втратять віру   і вас керівників і в країні   революція» 57.    Іншим питанням дискусія захисту   прав м еншин. Антанти   укладення відповідними спеціального про   захист національних Падеревський проти   цього Представникам він що   польський не що його  ви   «результатом інтервенції іноземних держав у справи її релігійних   меншин та згадка Польщі   втручання до внутрішніх більше  -небудь   іншого» . пропонував, і Німеччину покладені   гарантії   захисту національних чого, не   сталося 58. зрештою, травня р. був   погодитися. Нікольсон  «Його гучна,   тактовна. Він вказує, що Польща, приймаючи пункти про меншини   віддала б перевагу мати в якост і гаранта Лігу Націй, а не великим   державам»  59.    28 1919 після та дискусій   комісіях Падеревський Версальський   договір. За ним були встановлені західні і північні кордони Польщі,   до якої відходили майже  вся Великопольща та Східне Помор‘є без   Гданська. Падеревський прихильником (проблема   включення Гданська до складу Польщі. Але через протидію уряду   Англії, побоювався Польщі французького   союзника, мріям польського прем‘єра збути ся не судилося.     У самий Польща з Антанти   США спеціальний договір про захист прав національних меншин.   У ньому меншинам Польщі гарантувалася свобода і рівні права з   національною більшістю держави.     Підписання І. Падеревським В ерсальського мирного договору   означало ним дипломатом перемоги.   Водночас цього зіграло польського   прем‘єр -міністра злий жарт, піднесло його політичну популярність,   а начальник держави Піл судський   допустити міг. конфлікт Ю.       271    Пілсудського та І. Падеревського, що розгорівся на початку жовтня   1919 був єдиною відставки Ситуацію   Падеревського голови погіршувала нестабільна   соціально -е кономічна ситуація в країні, загроза війни з Радянською   Росією. листопада р. І. в   складі у  60. він свою   дипломатичну діяльність і до 9 грудня 1919 р. залишався міністром   закордонних  61. грудня р. відставки   Павдеревського функції прем‘єра обійняв Л. Скульський 62.    Суперечності Падеревським Пілсудським і   питання розбудови Начальник   держави прибічником на Рос ійської   федерації держав. цієї мали   увійти Україна, Естонія, можливості  –   навіть   країни та Польща була   найпотужнішим нового утворення.     за умов Польща на Пілсудського,   нейтралізувати загрозу боку Натомість   національні на з Дмовським,  -міністр   Ігнаці Ян Падеревський вважали федералістські ідеї Пілсудського   «шкідлив ою утопією» 63.    У  -1921 І. Падеревський на   різних конференціях, Лізі (праобраз   Часто доводилося в конфліктних   ситуацій. Так, 9 жовтня 1920 р. польські війська захопили Вільню с.   30 1920 І. Падеревський Є. Англія   вимагає  «суворого покарання за Вільно… Підтримка Франції … під   впливом подій ослабла… ми підпишемо   конвенції, … візьме своїх представництво   Гданська    кордоном» . листопада р., офіційного   проголошення Данціга «вільним містом», Падеревський змушений   був підписати Паризьку конвенцію 64.    У час в у 1921 були підсумки   радянсько -польської Польський і  ипломат   Махальський в  «Встановлений Ризі не   був історичним, етнографічним, економічним,   стратегічним. Ризі що власне була   потрібна, київським ми можливість   отримати ко рдон боїв… б, цього   Падеревський Сейм, в р. Леніна,       272    мали б не тільки значно більш прийнятний для нас кордон на сході,   але що важливіше, відмінити цей кордон в Ялті було б для Сталіна   важко, якщо не неможливо . Як міг би Сталін вимагати ліквідації   кордону, встановленого самим великим Леніним?» 65.    Утворення республіки завершило   довготривалу національно -визвольну боротьбу народу, який зумів   використати свій історичний шанс. Цьому поляки значн ою мірою   зобов‘язані видатним політикам, які представляли інтереси народу   і з був Я.  66. внаслідок   діяльності політиків в числі,   Польща здобула територію в 388 тис. кв. км. (6 -е місце в Євро пі) з   населенням 27 млн. осіб 67.    У  -х І. на час від   активної діяльності, підтримував   католицькі  68. р. відновив концерти   США, творив музичні  ї, низку   статей мистецтвознавства. принесли   астрономічну той суму  -  500 доларів.   також зайнявся благодійністю. Зокрема 1932 р. концерт митця на   Медісон -сквер -гарден Нью -Йорку 16 глядачів,     гроші нього передав американським   музикантам, в Світової кризи   благородним жестом.     У роки отримав почесного   громадянина польських був почесним   доктором  , (Краків),  69,   Колумбійського,  -Каліфорнійського   університетів Глазго, Йєля, Оксфорда, Кємбріджа. Він був обраний   членом -кореспондентом академії   Падеревський отримав чимало почесних  відзнак, титулів. Зокрема   британський Георг надав титул нагородив   орденом імперії. честь річчя   Польщі було найвищими держави  -   Білого Орла і великою стрічкою ордена Відродження  Польщі 70.    Падеревський підтримав в   авторитарного Ю. і 1920 -х   прийняв рішення повернутися до активної політики. У значній мірі   це під генерала який   разом  архієпископом Теодоровичем пропонував   висунути кандидатуру Падеревського на президентських виборах у       273    травні 1933 р. В силу низки причин ця ідея не була реалізована (для   вибору Падеревського забракло підтримки правих сил  71) і все таки   він подовжи в опозиційну діяльність, спрямовану на відновлення в   Польщі більш демократичного режиму, в тому числі  –  на створення   коаліційного національної Антиурядовий   (Фронт Сікорський Падеревський 16   1936  72  в    –   в де вілла митця 73. Тоді   Сікорський зустріч діячів маєтку   Падеревського, йшлося підготовку який   усунув від  74. групи   диктаторські управління  ольщею, зміцнення   союзу з Францією, відновлення демократії і обрання Падеревського   на посаду президента 75.    Падеревський не схвалив зближення правлячих кіл Польщі з   нацистською Німеччиною 76. У серпні 1937 р. митець наголосив на   небезпеці  з боку т оталітарних сусідів  –  гітлерівської Німеччини і   комуністичної стверджував, в необхідно   відновити демократію 77.    Помірковані на з Падеревським   званий Морж) з демократією   (хадецкія)  78  утво рили жовтня р. праці. її   лідерів також був В. Корфанти (лідер хадецків) 79.    Наприкінці  -х І. Падеревський більше   приділяв мистецьким справам. У 1937 р. він приєднався у Варшаві   до редагування нового повного видання  творів Шопена (в зв‘язку з   Другою світовою війною цей 27 томний проект було видано лише у   1949-1961 рр.). У 1937 р. він зіграв епізодичну роль у художньому   фільмі соната» режисера Мендеса.   фільм надзвичайно пам‘яткою,  дже йому   збереглась постав І. Падеревського час   виконання ним музики Шопена, Ліста та Бетховена 80.    Великою культурного став сольний   концерт Я. який національною   радіокомпанією у  США 26 лютого 1939 р.  81.   З Другої війни, розпочалася   гітлерівської проти Падеревський   активну політичну діяльність. Він привітав створений генералом В.   Сікорським еміграційний польський уряд і увій шов до його складу.   Попри зі і вік, Я.   погодився створену Парижі грудня р.       274    Національну раду Польської Республіки (тимчасовий парламент), а   його садиба важливим діяльності    польської політичної   через та хвороби був посаду   голови  82. свою він   знову намагався здобути підтримку політиків США у відновленні   незалежно сті Польщі. У серпні 1940 р. він виїхав до США з метою   знову місцеву громаду боротьбі   незалежність Він масштабну   акцію допомогу війни Польщі, отриманню   кредитів польських  ойних які створюватися   складі антигітлерівської та проти   нацистської Німеччини. Він вирішив відновити гастрольні турне по   США збору на армію. час 22   червня 1941 року митець захворів на з апалення легенів. 29 червня   1941 у 80 І. Падеревський у  -Йорку.   Зрештою справа життя І. Я. Падеревського  –  незалежна Польща  –    реалізувалася. держава відновлена, і   насправді самостійною лише з поваленням т оталітарного режиму у   1989 р.     Польща пам‘ятає одного з своїх батьків -засновників. 5 липня   1992 року прах І. Я. Падеревського, відповідно до заповіту, були   перевезені президентом США до Польщі і урочисто перепоховані в   соборі Івана у  шаві.   пам‘ятником у Польщі нова   філологічного факультету Ягелоннського університету  –  Collegium   Paderevianum, наполовину збудована кошти,   заповідав композитор   і якою погруд дя   митця 83. його у Бидгощі традиційний   Загальнопольський конкурс піаністів 84.    На теж про земляка. с.   Курилівці 18 травня 1996 р. було встановлено меморіальну дошку   на Падеревського. травні  0 на у   приїхав консул Польща м.   Кшиштоф керівництво та делегація   Свєнтокшиського воєводства Тернавського повіту та Опольського   воєводства повіту Бєрава, голови польських товарис тв Вінницької   області. вітальному Кшиштоф відзначив:   «Постать поляка наші Ігнацій   Падеревський світові культуру.       275    світові називали сучасним Але   подільська  мля нам генія.   пам‘яті батьківщині  –   наша великому   сину Польщі, який народився на Поділлі». 85      ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА    1. Черчилль У.  Мускулы мира.  –  М.: Эксмо, 2007.  –  С. 528 с.  –  С.   511; 2.  Грабовськ ий В.  А світ цей музикою зветься  // Уряд овий  кур‘єр.  –    2002.  –   15  ня .  –   С. 3. Г. Польщі  -1990.   Переклад польської Кірсенка.  –   К.: дім  -  Могилянська академія», 2007.  –  239 с.  –  С. 100; 4.  Бортняк А.  Славетн ий   земляк Поділля  (18  –   140 Ігнація  //   Вінниччина.  –  2000. –  17 листоп ада . - № 178 -179. –  С. 6; 5.  Грабовський В.    А цей зветься  // кур‘єр.  –   2002.  –   15  ня;   Верещагіна    Є., П.   С.   П одоля нин  І.   Я.   П адеревський  –    визначний політичний музичний  // записки   ВДПУ М.  Коцюбинського. 7. Історія: наук.  –    Вінниця, 2009.  –  С. 99 -104; 7. Зубачевский В.  А.  Геополитические планы   Германии, Польши , Совет ской России  в период полько -советской  войны   1920 г. // Славяноведение.  –  1999. –  № 4.  –  С. 41 -49; 8. Колесник В. Відомі   поляки історії Біографічний  –   Вінниця,   «Розвиток», 2007.  –  1008 с.  –  С. 468 -472; 9. Roszkowsky W. Historia Polski   1914-2005.  –   Warszawa:  Wzdawnictwo  naukowe  PWN,  2007.  –   512  s;  10.   Сітенко Т.  Польські піаністи в концертному житті Києва // Сучасність.  –    2006. –  №  4. –  С. 145 – 153; 11. Широкород А. Б. Польша. Непримиримое   соседство.  –   М.: 2008.  –   448  ; К олесник Відомі в   історії Вінниччини: Біографічний словник.  –  Вінниця, ВМГО «Розвиток»,   2007. –  1008 с.  –  С. 468; 13. Казмірчук М.  Ігнаці Падеревський  –  фундатор   дипломатії Речі //  Вісник наукового   товариства інстит уту історії, етнології і права. Вип. 7.  –  Вінниця, 2006.  –     321 с.  –  С. 238; 14. Колесник В. Відомі поляки в історії Вінниччини…  –  С.   469; 15. Зашкільняк Л., Крикун М. Історія Польщі.  –  Львів, 2002.  –  С.384;   16. Сітенко Т.  Польські піаністи в концертному ж итті Києва // Сучасність.   –  2006. –  №  4. –  С. 146, 153; 17. Там само.  –  С. 150; 18. Там само.  –  С. 151;   19.  Бортняк    Славетний із  –   С. 20. В.   Відомі поляки в історії Вінниччини…  –  С. 470.; 21.  Грабовський В.  А світ   цей музикою  зветься  // Урядовий кур‘єр.  –  2002. –  15 червня.  –  С. 8.; 22.   Дыбковская Жарын Жарын История с   времен наших  –   Варшава: издательство 1995.  –    341  –   С.  ;  23.  Грабовський    А цей зветься … ;  24.   Сітенко Т.  Польські піаністи в концертному житті Києва // Сучасність.  –    2006. –  №  4. –  С. 153. ; 25. Грабовський В.  А світ цей музикою зветься…  –    С. 8 -9.; 26. Masaryk T. G. Světová revoluce. Za války a ve válce 1914 -1918. –       276    Praha: Masarykuv ustav AV Č R, Ústav T.  G. Masaryka, 2005. –  S. 144.; 27.   Masaryk T. G. Světová revoluce…  –   S.  71.; 28. Зашкільняк Л., Крикун М.   Історія Польщі.  –  Л., 2002.  –  С. 438.; 29. Там само.; 30.  Nalecz D. Kronika   odradzajacej  sie  i  wolny  Polski  (1915-1939).  -  Kielce  Wszechnica   swietokrzyska,  1998.  –   190  s.  –   S.  27.; Колесник Відомі в   історії  –   С. 32.  Широкород Б.   Непримиримое    –   С.  ;  33.  Падеревский Советская   историческая Главный Е. Жуков.  –   М.:  зд -во   «Советская энциклопедия», 1967.  –  1040 с.  –  С. 721 ;  34. Дыбковская А.,   Жарын Я. Польши древнейших до   дней…  –   С.  27.; Дейвіс Європа:  –   К.: С.   Павличко 2008.  –   1464  –   С. 3 6.  Nalecz  D.  Kronika   odradzajacej  sie  i  wolny  Polski  (1915-1939)…   –   S.  29.;  37.  Masaryk  T.  G.   Světová revoluce…  –  S. 144.; 38. Kovtun I. Masarykův triumf. Příběh konce   velké  –   542  s. –   S.  320.;  39. Верещагіна О.  Є.,   Григорчук П.  С.  П одолянин  І.  Я.  П адеревський…  –  С.  102; 40. Зашкільняк   Л., Крикун М. Історія Польщі.  –  Львів, 2002.  –  С. 451.; 41. Дыбковская А.,   Жарын Я. Польши древнейших до   дней...  –  С. 229; 42. Дильонгова Г. Історія Польщі 1795 -1990. Переклад з   польської Кірсенка...  –   С. 43.  Алексієвець М.   шляхом відродження державної незалежності 1918 – 1939... –  С. 98; 44.   Там само; 45. Там само.  –  С. 99; 46.  Никольсон Г. Как делался мир в 1919   г.  Всту пительная и реда кция    М.   Майского. с   английского редакцией И.  С.  Звавича.  –   М .:  Государственное   издательство политической литературы, 1945.  –  300 с.  –  С. 173 -174, 255;   47. Бриггс  Э., Клэвин П. Европа нового и новейшего времени с 1789 года   и до наших  ей.  –  М.: «Весь мир», 2006.  - С. 303.; 48.  Roszkowsky  W.   Historia Polski 1914-2005. –  Warszawa: Wzdawnictwo naukowe PWN, 2007.   –   512  s. –   S.  20.;  49. Masaryk T. G. Světová revoluce. Za války a válce   1914-1918. –  Praha: Masarykuv ustav AV ČR, Ústav T.  G. Masaryka, 2005. –    S.  315.;  50.  Алексієвець Польське на мирній   конференції. кордонів держави Наукові   записки державного університету   М. Коцюбинського.  –  Серія: Історія: Збірник на укових праць.  –  Вип.   4.  –   Вінниця.  –   2002.  –   С.  – 212.  –   С. 51.  Никольсон Как   делался мир в 1919 г…  –  С. 86; 52. Там само.  –  С. 242; 53. Казмірчук М.   Ігнаці  –   фундатор другої Посполитої   Вісник студентського  ого товариства інституту історії, етнології і   права. Вип. 7.  –  Вінниця, 2006.  –    321 с.  –  С. 241.; 54. Ллойд Джордж Д.   Правда о мирных договорах: В двух томах. Перевод с английского. Под   ред. Ф. Д. Волкова. Послесловие А. Д. Никонова.  –  М.: Изд. иностр. ли т.,   1957. –  Т. І.  –  656 с.  –  С. 271.; 55. Там само.  –  С. 295.; 56. Там само.  –  С.   192.; 57. Там само.  –  С. 195.; 58.  Алексієвець Польське на   Паризькій конференції...  –   С.  59.  Никольсон Как       277    делался мир в 1919 г…  –  С. 271.; 60. Каз мірчук М.  Ігнаці Падеревський  –    фундатор другої Посполитої…  –   С.  -243.;  61.   Алексієвець М. шляхом державної   незалежності 1918 – 1939. - Тернопіль: Економічна думка, 2002.  –  272   с.…  –  С. 253.; 62.  Nalecz D. Kronika odradzajacej sie i wolny Polski (1915-  1939)...  –   S.  41.; Підлуцький Нереалізований //   тижня.  –   2010.  -  № (796)  -  29 64.  Зубачевский    А.    Геополитические  , Советской России  в   полько -советской  в ойны 1920 г. // Славяноведение.  –  1999. –  № 4.  –  С. 4 7.;   65. Там само.  –  С. 4 8.; 66. Дыбковская А., Жарын М., Жарын Я. История   Польши с древнейших времен до наших дней…  –  С. 2 27.; 67. Алексієвець   Л. Польща: відродження незалежності  –  1939…  –  С. 168.; 68. Колесник В. Відомі поляки в історії Вінниччини…  –    С. 471.; 69.  Nalecz D. Kronika odradzajacej sie i wolny Polski (1915-1939). -   Kielce  Wszechnica  swietokrzyska,  1998. –   190  s. –   S. 78.; 70. Колесник   Відомі в Вінниччи ни…  –   С. 71.  Roszkowsky  W.   Historia Polski 1914-2005. –  Warszawa: Wzdawnictwo naukowe PWN, 2007.   –  512 s. –  S. 67.; 72. Nalecz D. Kronika odradzajacej sie i wolny Polski (1915-  1939)…  –  S. 156.; 73. Дейвіс Н. Названа праця.  –  С. 1009.; 74. Зашкільняк   Л., Крикун М. Історія Польщі.  –  Львів, 2002.  –  С. 483.; 75.  Roszkowsky W.   Historia  Polski  1914-2005…  –   S.  76.;  76.  Падеревский Советская   историческая Главный Е. Жуков.  –   М.:  -во   «Советская энциклопедия», 1967.  –  1040 с.  –  С. 721 ;  77.  Roszkowsky  W.   Historia Polski 1914-2005…  –  S. 77; 78. Дильонгова Г. Історія Польщі 1795 -  1990…  –  С. 120; 79.  Nalecz D. Kronika odradzajacej sie i wolny Polski (1915-  1939)…  –  S. 165; 80. Верещагіна О. Є., Григорчук П. С. Подолянин І. Я.   Падеревський…  –   С. 81. В. поляки історії   Вінниччини…  –  С. 472; 82. Казмірчук М.  Ігнаці Падеревський  –  фундатор   дипломатії Речі  –   С. 83. В.   поляки в історії Вінниччини…  –  С. 472; 84.  Бортняк А.  Славетний земл як   із Поділля…  –  С. 6.; 85.  http://20minut.ua/news/175586.         Іван Романюк, Богдан Романюк    СХІДНЕ ПОДІЛЛЯ В ПОЛЬСЬКОМУ ПОВСТАННІ   1863-1864 РР.       Сьогодні  -польські політичні,   економічні, й відносини прикладом   доб росусідства і партнерства у Європі та світовому співтоваристві.   У цьому процесі відіграють важливу роль   історичні які чимало щоб позицій       278    об‘єктивізму історичної переосмислити події   явища м инулого й сьогодення в стосунках між країнами.    Важливу роль у національно -визвольному русі мало польське   повстання  -1864 рр., мало значення Східного   Поділля так і брали активну у   повстанні.     Окремі  и вказаної проблеми розглядалися в контексті   загальних української Прикладом   міжнародні конференції і історична   спадщина суспільна (Кам‘янець -Подільський,   Львів, «Польсько -україн ські Studia   (Варшава, «Національні Правобережної   історія сучасність»  -Волинський, «Поляки   Хмельниччині: погляд крізь віки» (Хмельницький, 1999), «Україна   і Польща доби романтизму: образ сусі да» (Кременець, 1999) та ін.    Окремі цієї були в   Г.  Марахова [4], А.  Барабоя [1], В.  Павелка [6], Б.  Будуровича [2],   Б.  Гудя [3] та інших дослідників.    Однак, участь Східного у   повстанні  -1864 рр. актуальною   малодослідженою проблемою і до нашого часу.    Мета полягає тому, на опублікованих   матеріалів та причини, участь   повстанні Вінниччини, також і   повста ння для подільського регіону.    Після поразки польського повстання 1830 -1831 рр. царський   уряд відчутного по населенню   Подільської Було маєтки   поміщиків кількістю   тис. кріпаків  ічої   статі, становило усієї конфіскації.   Дворянського були тисячі   Подільської Було ряд заходів   польської та Але, на   скориставшись кризою  в Російській імперії другої половини 1850 -х   років, поляки розпочали підготовку до нового повстання.    У монастирях склади і   боєприпасів, ряду навчальних зокрема   Барської школи,  гімназії до   збройних загонів.       279    Царський відчув яка його   майбутньому. він рішучих для щоб   обмежити вплив поляків на суспільно -політичне життя краю.    Крім на Поділлі закриті  онастирі,   безпосередньо підтримали повстання: в Тульчині, Вінниці, Сокільці,   Тиврові, Мурафі, Водночас закриті ті   навчальні звідки учні -повстанці, Барська   базиліанська школа та ін. [7, с.  77].   Можна вваж ати, що саме з цього часу посилюється, з одного   боку, витіснення мови, заборона в   краї, а з другого  –  русифікація населення Поділля.     Безсумнівним той що клас   Подільської губернії, в основному, склад ався з громадян польської   національності. повстання р.  -поляки   загального поміщиків 89%. чиншової   шляхти що мала землі, орендувала в   поміщиків, також була з числа поляків.    У 1856  р. Олександр видав у   оголошувалася в числі учасникам   повстання  -1831 рр. політичний з імператора   був розцінений поляками як пом‘якшення політичних репресій, що   давало більш  крито сили нового   повстання.    Осередком антиурядового на   Поділлі кінці  -х  рр. ст. гімназія м.  Немирові.   Протягом 1860 -1861 рр. тут виникає таємний гурток. Таємні школи   для дітей в   Ямполі в Томашівка   Ямпільського повіту. Згодом такі школи відкрилися в Томашполі,   Печері, та населених де були   цього сприятливі умови.     Влада намагалася тримати ситуацію, що склалася в губернії   під У  й 1860  р. поліцейським   наглядом Брацлавському перебувало особи,   Вінницькому  –   44,  –   64,  –   26,   ЛІтинському  –   29,  –   20,  –   35.   Переважна осіб, перебували наглядом ,   польської національності.    З літа  –  осені 1861 р. в усіх повітах Подільської губернії були   сформовані низові суди. могли   засуджувати ув‘язнення штрафу  -кого поляків,       280    проявляв невелику активніст ь.   національних гербів, знаків   розцінювалось як політична заява проти уряду та існуючого ладу.   Так, жителя села Кула Гайсинського повіту лікаря Тшебельського   було оштрафовано на 100 крб. та взято під триденний арешт за те,   що   він зауваження полякам, цього робили.   Балтським низовим поліцейським судом засуджено до штрафів та   короткострокових 53 за польського   гімну в Голованецькому костьолі [3, с.  46-47].   За Подільського   губернатора всіх   паромних через Дністер встановлений   військовий Крім вздовж берега з   місцевих були кінні що   вдень з двох осіб, а вночі з чотирьох. У прикордонних  містечках та   селах були введені посилені патрулі, важливі об‘єкти в містах взяті   під крім на чергували   патрулі.    Начальник повітової повідомляв   Подільському що все населен ня   повіту взяти в особливо м.  Немирові   його відразу були додаткові   війська, а серед селянства проведена відповідна робота на випадок   придушення заколоту.    Факти свідчать, що подільські поляки  ретельно готувались до   повстання, але участі не взяли з декількох причин. По -перше, була   в нейтралізована польського на   Поділлі.  -друге, заходи Подільським   цивільним напередодні дозволил и   запобігти на губернії кількості   зброї та боєприпасів з -за кордону.     Підготовка повстання таємними аж   ніяк в масштабах. таємне   ослаблене провалами і арештами, на поч атку 1863  р. змушене було   значно коло діяльності. польська   добилась за цей час значних успіхів. 22 серпня 1862  р. «Центральний   комітет на Русі» був перейменований у «Провінціальний комітет на   Русі», до складу якого ввійшли:  полковник Е.  Ружицький (голова),   проф.   Коперницький, О.  Яблоновський,   О.  Франковський вільний Київського   А.  Юр‘євич. самим закладена майбутньої       281    підпільної влади Правобережній  .   керівництвом комітету Русі»   практична до організація заготівля   зброї, підготовка друкованих відозв і т.д.    «Провінціальний на Русі» начальників   підготовці проведенню  встання: Київській Штабс -  капітана   Рудницького, Подільській  –   О.  Яблоновського   Волинській  –  полковника Е.  Ружицького.     У січні 1863  р. «Провінціальний комітет на Русі» опублікував   перший директивний  -інструкцію організацію   п роведення в Інструкція населення   вступати в ряди повстанців.    У січня   р. терміновому   Центрального комітету ухвалено   повстання в ніч з 22 на 23 січня, тобто до рекрутського наб ору, що   був на січня. ж видано аграрних   декрети:  –   про землі в власність   викупу, другий  –   про землею 3 всіх   безземельних, які вступлять у повстанське військо.    Навесні   р.  ання Правобережну   зокрема Східне Поділля.    У непевні повстанців, кіннота   Е.  Ружицького вступила в межі Подільської губернії. Прибувши на   Східне Поділля полковник Е.  Ружицький направив у села і хутори   Літинського к ілька і їм   повстання місцях. тут супроводжувалась   читанням грамоти», не   розпорядженням уряду. дні агітація   Літинському повіті. Вона справила сильне враженн я і на селянство,   і місцеву Проте які повстанню з   великим слухали не до   (виняток становили кілька десятків чоловік).     У Щасливому повіту Іван   Казимірчук Вас иль готували для в   польському і одночельчан на   польський Селяни Глинянця повіту   З.  Яковенко, Я.  Гречанюк, Д.  Маркович, маючи намір вступити до   загону польських повстанців, підготували  ратища для пік. Міщанин   м.  Літин Лисянчук селян   Старого   «діяти на користь польського повстання» [4, с.  71, 74].       282    Засмучений такими результатами Е.  Ружицький не   рушити вглиб Подільської губернії  .   Складні встановились час між   українськими селянами і польськими повстанцями. Як говорилось   вище, уряд створив у багатьох повітах озброєні караули, характер і   обов‘язки яких визначали «Правила», затверджені Олександром ІІ   24  1863 (док.  № Щоб селян озброєнні   караули, увів них пільг. тих випадках,   селяни добровільно в караули,   власті вдавалися до насильства [5, с.  70-74].   Не політичного уряду , селяни   охоче в караули. сподівались, їм   вдасться чином від поміщиків,   «порахуватися» з ними.    Селяни -стражники, поліцією, облави   повстанців, участь з  ськами сутичках,   придушували розрізнені повстання.   активно варта також в повітів   Подільської губернії.    Але «патріотичний» запал селян -стражників, який на початку   радував владу, недовго  –   пр иблизно кінця   1863 р. цей безпосередні сільської були   виконані в було а   схоплено) варта коритися Під   боротьби повстанцями здійснює на  иків,   мирових посередників і навіть на поліцію.    На початку 1864  р. ці акти стають частішими і в   перетворюються у масові селянські заворушення. Ці й інші подібні   їм дії сільської варти спонукали уряд ліквідувати її восени 1864  р.   [2, с.  235-236].   За чисельністю варта багато   перевищувала повстанців. одного припадало   приблизно 52 сільських стражники. Але визначити ставлення села   до повстання тільки чисельністю сільської варти було б абсолютно   неправильно.  ьшості варта не і   стільки боротьби повстанцями, знаряддям   антифеодальної боротьби проти поміщицького гніту.    Загалом Правобережжі складі було   приблизно тис. селян.  -повстанці   своєю       283    участю в боротьбі показали, що селянство могло б бути величезним   резервом повстання.    Поразка 1863  р. масовими   репресіями уряду. Україні 5 (з до1867   рр.) було засуджено до різних строків покарання  більше 3  тис. осіб.    Польське на певною   позначилось подальшому суспільного   України. Під час підготовки повстання царизм удавав, що мирився   з національно -визвольним який  –   зокрема   лібераль но -угодовській  –   тільки розвиватися.   Придушивши царизм з і   заборонами український  -визвольний   Пропаганда і виступи на Правобережжі, хоч і не залучили селян до   збройної боротьби проти царизму, а ле значно похитнули авторитет   царської влади і феодально -поміщицької «законності» серед селян.   Це новому селянського на   Правобережжі навесні і влітку 1863  р.    Боячись розширення селянських заворушень в Україні, уряд   змушений був піт и на деякі поступки. Він перевів на оброк селян,   які панщину. того, збільшені   земельні наділи і знижені викупні платежі.     Під впливом польського повстання і селянського руху царизм   здійснив більш радикальну «селянську» реформу  на Правобережжі,   ніж передбачив раніше. У цих районах запровадили обов‘язковий   викуп землі, зменшили платежі,   повністю селянам відібрані них   починаючи кінця  -х і індивід уальну   власність на землю [6, с.  41-42].   Суспільно -політичний в в польського   повстання   р. велике значення залишив   яскравий у слов‘янських Спрямоване   проти царизму повстання 1863  р., незважаюч и на всі свої помилки,   сприяло втягненню українських народних мас в актину боротьбу за   свої національні і соціальні права [5, с.  24-25]. Історичне значення   повстання 1863 -1864 рр. було найяскравішим масовим виступом у   житті слов‘янських народів у 1860 -ті р р., воно стало продовженням   і розвитком принципів революції 1848 року.                284    ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА    1. А. значення 1863 -1864 рр.   Український історичний журнал.  –  1964. –  № 1.  –  С.  32-39; 2. Будурович Б.   Польське  -1864 рр.  –  Львів, 1996.  –  Т.  6. –  С. 234 -237;  3.   Гудь Українці  –   поляки: винен?  –   Львів,  –   С.  46-57;  4.   Марахов Г. Польское восстание 1863 г. на Правобережной Украине.  –  К.,   1967; 5. Общественно -политическое движение на Украине в 1863 -1864 гг.   –   Т.  2.  –   К., 6. В. українців повстанні   Український історичний журнал.  –  1963. –  № 1.  –  С. 34 -41; 7. Яворский Н.   История и жизни  –    Камянец -Подольский, 1912.          Віталій  Іванчишен, Віктор Косаківський     ПАМ’ЯТКИ КАМЕНОТЕСНОГО МИСТЕЦТВА    У С. БУША ЯМПІЛЬСЬКОГО РАЙОНУ ВІННИЦЬКОЇ   ОБЛАСТІ       Культ предків ось вже протягом століть і тисячоліть є одним   із в кожної родини. залишити   свого якийсь українці надмоги льні   пам‘ятники. перший після покійного   дерев‘яний хрест. Потім по матеріальним можливостям замовляли   чи виготовляли хрести. с. в дні   знаходиться декілька кладовищ: «старий цвинтар» з пам‘ятниками   ХІХ   д яким кінця ст.; або   «польський» бушанське дорошівське з   похованнями  –   початку ст. уваги   «старий» сільський цвинтар з кам‘яними хрестами датованими ХІХ   ст., а також пам‘ятниками  кінця ХVІІІ ст.    Історіографічна база по кам‘яним надмогильним пам‘ятникам   є достатньо вузькою, а сама проблема мало дослідженою. Однією з   перших праця кінця  –   початку ст.   Олександровича  -кустари ремесленники   Подольской  губернии» с.  -36]. Автор подає   каменотесного детально різні   Подільської губернії, серед яких виділяє Ямпільський повіт. Щодо   виникнення промислу, автор легенди,   записані від місцевих жителів.  В одній з них розповідається, що до   с. що від Ямполя, початку ст.       285    запрошені  -каменотеси, принесли невідому,   економну обробітку В центрах   Ямпільського  –   с.  , Букатинці  –    історію промислу Ю.С. Олександрович пов‘язує з діяльністю німця   Геде. Протягом ХІХ ст. відбувається переорієнтація каменотесів на   виробництво хрестів, потребувало   Хрести кінця ХІХ ст. поділяє на «селян ські» і «панські», тобто за   верствами  Олександрович свої   висновки каменотесному в яку у   збірнику «Кустарные промыслы Подольской губернии»  [2, с. 465 -  501].  Досить і є українсько го   мистецтвознавця Широцького мистецтво   Україні», якій відомості «…поганську,   різьбу камені с. що Мурафою…» c.4 -5].   Скельний у досліджували В.Б.   В.М. Даниленко  та І.С. Винокур. Особливу   приділив обстеженню печерного комплексу, акцентуючи   написах усередині храму та   польською «В стене входа   продолговатая ниша, служившая как бы ло жем  –  над нею висечена   надпись:  kai perunian … глубоких висечен бы   квадрат среди неясный состоящий латинских   букв  R. O., и еще ниже в одну строчку висечена польская надпись:   Ta Jaskinia odkryta przez W. Romualda Ostoja Owsianego r. 1824 (цю   печеру відкрив Ромуальд Остоя Овсяний у 1824 р.)». На іншій стіні   храму є ще   его польская надпись:  Pamiec: 1524: R: d 3 Junii (в пам‘ять 3 червня   1524 р.)» [4, с. 45 -46].   Завдяки  иві Пірняків Буші з 1986   організовуються і проводяться щорічно пленери, на яких поступово   відроджується каменотесне мистецтво у скульптурі. Про це йдеться   у статті «Свято народного мистецтва «Подільський оберіг», в якій   автори коротко розпові дають історію с. Буші, організацію пленерів   митців -каменотесів «Подільський оберіг» [5, с. 1 -4].    Також відомості про каменотесний промисел, а разом з тим і   про хрести с. є праці Косаківського   «Ремесла, та види  одарства».   виділяє підрозділом розвитку промислу,   розповіді майстрів, ілюстрації інструментів та виробів, що робить       286    працю цінною с.102 -108]. одною   працею Косаківського «Ремесла, та  ні   майстри» Стіна району Вінничині, якій   автор окремо промисел, типологію   кам‘яних розповідає роботу майстра   Федоренка [7, с. 54 -56].    Із сучасних студій каменотесного промисл у в Україні можна   назвати працю В.В Малини «Кам‘яні хрести в Україні». В ній праці   автор характеристику градацію з на   прикладі південних областей України (Херсонської, Миколаївської,   Одеської) порівнянні «подільськими»  (Вінницька,   Хмельницька), подано матеріали Чернівецькій   області [8, с. 6 -7].   В виданнях проблема теж   частково. сучасних варто статтю   Титаренка, якій коротко історію  овлення   кам‘яних хрестів, класифікує їх за часом творення [9, с.53].    Заслуговує на увагу праця В.В. Малини «Кам‘яний хрест як   дерево і в автор і хрести   каменю, кам‘яні східних південних   слов‘ян . увагу на хрестах   Південної і Центральної України  [10, с.105 -123].   В місцевих газетах автори подають відомості про проведення   пленерів у с. Буша, та про їх підсумки. Такою, наприклад,  є стаття   В. в він  ає, результатами   пленерів у Буші є величезний парк скульптур [11, с. 8]. О. Зінченко   подає про пленеру нагоди  -ї   створення  -культурного у де   зможуть побачити роботу митців -каме нотесів та гончарів [12, с. 4].    Одним з найважливіших джерел є розповіді місцевих жителів   з проблеми. саме є інформації.   замовляли хрести могили померлих   Звичайно, треба поправку те, ц е більш   заможна верства населення. Адже робота над складним кам‘яним   виробом багато величезних і   майстра -каменотеса. Грамотність, яка була рідкістю в ті часи, мала   бути у На хрестові  ібно   було вибити імена, прізвища, роки життя, і в деяких випадках хто і   коли поставив. Але варто зауважити, що реципієнтів, які б могли   розповісти відомості про хрести на «старому цвинтарі» залишилось       287    одиниці. Зазвичай, розпитуючи жителів Буші, хто постави в хрест,   ті відповідають, що десь «заказували в Русаві, Бандишівці» [13]. На   питання «Чи були місцеві майстри, які виготовляли саме хрести?»,   місцеві люди відповідають, що «їх привозили відкись, а шоб хтось   сам робив, то не чув»  [14].    Одним із центрів роз витку каменотесного промислу в Україні   є історико -етнографічний район Поділля. На прикладі подільського   с. де існує з хрестами,   описати класифікувати вироби каменю. хрестів   місцеві майстри тут також виг отовляли кам‘яні вироби побутового   призначення. них: ( для   жолуби, кам‘яні стовпи, та   камені.    За місцевих кам‘яні в   привозили с. (Ямпільського  -ну) с.   Бандишівки   (Могилів -Подільського р -ну). В цих селах й понині б‘ють камінь.   Ю.Олександрович у своїй праці підтверджує слова жителів Буші [1,   с.6 -8.]. Саме кладовище бушани називають «старий цвинтар», тому   що є у [13]. цьому  ищі   близько кам‘яних Можна еволюцію   форми упродовж ХІХ  ст. Захоронення велося підряд, могила біля   могили, вочевидь які них а пізнішого   часу [9, С. 53]. Крім того на багатьох хрестах збереглися  надписи з   імена, прізвищами і роками життя покійних.     Хрести кінця ХVІІІ ст., що збереглись в урочищі «Посадки»,   де височіє і ліс, округлі   форми(Рис.1). залишилось Добре лише   екземплярів. На одному із  них можна прочитати, що тут похована   «Раба Божа жена Стигаря, умерла 1785(6)  года». Дерева врятували   хрести вітру, вони добре Хоча   невпинно «йдуть під землю».     Кам‘яні хрести початку ХІХ ст. мають більш складну форму,   ретель но поверхню. залишилось декілька   одиниць(Рис.2). Серед яких є георгіївські хрести, які з плином часу   вростають землю. знаходяться межі   Надписів на них не збереглося зовсім. Хрести мають відносно не   складну форму, тепер ішня їх висота 0,65 м.     Найбільшу частину на кладовищі складають хрести середини   ХІХ Серед найбільше хрести   «мальтійського трилисті, георгіївські.       288    Актуальним часу монументалізм. хрести   періоду , правило над від м 2,2   Масивна форма додає ще рис монументальності.  Характерно, що   поховання ХІХ  –   це половини   цвинтаря. вони кладовища, на   збереглись Майже   на хрестах прочитати   відомості покійних, дружин чоловіків, замовляв   пам‘ятники.     Мальтійський, або восьмикінцевий хрест  –  це символ ордену   Св. Єрусалимського заснованого ХІІ   під хрестових  ів. резиденція  з ст.   розташовувалася на острові Мальта в Середземному морі. У часи   правління І була в Російської   імперії. хрест у символом   доблесті.  В ХІХ ст. хрести «маль тійського ордену» були доповнені   кругом їх встановлювати західних Російської   імперії.  Висота хреста дорівнює близько двох метрів, радіус круга,   який всі частини  –   більше м. менш   масивніший, додає викона ння. поверхні   немає  пише на хрестокаміня   (Рис.3)[15].     Хрещаті й трилисті кам‘яні хрести в Україні бувають чотири -   або Ключовою хрещатого є   хрестоподібні його коли  повздовжній   хреста хресті довжиною поперечному.   пам‘ятників виду в та   областях [16, с. 98]. Декілька одиниць хрещатих кам‘яних хрестів   збереглися Бушанському Надписи них   добре   збережені. мають форми, в і   відрізняє від [15]. хрести до   часу в регіонах Типологічною   трилистого є рамен, нагадують   трійчато ї будови. Бувають чотири -, шести - і восьми конечними, на   постаменті і зариті долішнім кінцем у землю, без оздоб і з буйним   декором, і Різними і будовою,   пропорціями, середохрестя, [16, 99].   такого  виду досить на у Буша(Рис.4).   Деякі них з сторони різними   квітковими візерунками, кругом всередині з квіткою, яка повернута   до Інші з і сторони       289    надписи візеру нки. зарита землю кінцем,   хоча є декілька на постаменті ( висотою 0,8 м)(Рис.4) [15].      Форма георгіївського хреста була відома ще з часів Київської   Русі, разом її хрещенням завезені   візантійських  а майстри, навчили   жителів кам‘яного Однак думку   дослідника Малини, хрест козацького   повертався різних через зі з   Осетії у вигляді так званих «аланськ их хрестів» на яких висікалось   кавказьке «Георгій». Виріб собою   хрест лопатями вигляді кута до   рівнобедрених що, до   завершуються ребрами.   «г еоргіївський з‘являється Росії 1769   –   часу   заснування Св. на міфічного   канонізованого церквою, як святого. До того такий хрест називався   корсунським [6, с.124 -126]. В Буші середохрестя таких хрестів має   форму  круга, як того вимагає канон, хоча є деякі без круга(Рис.5).    Поширення таких хрестів також дуже значне. Їх можна віднести до   монументалістики, за висотою і своєю масивністю цей вид хрестів   не поступається іншим.      В ХІХ стають класичн і   хрести селянські з середохрестям(Рис.6).   Відмітною ознакою, що виділяє класичні селянські кам‘яні хрести є   їх (сягають 2,5 Надписи них відмінному   стані. залишаються хрести захороне ннях   70-80-х рр. ХІХ ст.    На ХХ відкривають захоронень   «новому» «польському» [14]. якому   декілька пнеподібних хрестів. В.   пнеподібні своїм виглядом с пиляні   високі стовбури дерев та бокові відгалуження змережані кам‘яними   сучками та коренями. Такий надмогильний пам‘ятник складається з   монолітного постаменту  –  високої дірчастої колоди. Це пластичні   відголоски світового [8,  -213]. Такі    надмогильні встановлювали ще двох   кладовищах Буші. захоронення як   католицьких Так, «польському» захоронена   родина яка католицькою конфесійною   приналежністю(Рис.7) [13]. Нер ідко хрест на могилі католика або       290    уніата кам‘яним у дерева гілок   біля стоїть, на спирається, антропоморфна у   подобі [10,  випадку хрестів   істоти немає, але зовнішнім виг ляді ці хрести співпадають з описом   дослідника (Рис.8) [15].    Протягом ст. на надмогильні   пропав, це пояснюється виготовленням хрестів із нових матеріалів,   зокрема залізних та гранітних. Також причиною є дефіцит майстрів   цього ви ду промислу.     На ХХІ з пленерів   відрожується промисел, з виготовлення   кам‘яних (Рис.9). ініціаторами і   майстрами родина а Микола і   Віталі й Вони давні   георгіївських «мальтійських» вносячи них нове,   своє. Тим самим хресторобство знову займає свою важливу, навіть   сакральну у подолян, культі Про   технологічні в иготовлення розповідає   майстер: «… Спочатку іде обробка поверхні. Для цього рівняється   одна площина  –  лицьова сторона. Вона має бути рівненька. А потім   від вже лінійками  -розміряємо,   рівно Ось, з  еї треба рівну.   Розміряєм по Протягнути Прорізали і   звідти, як зробили. їх шкарпельою  –    збивали. назначили, зробили а   потихеньку знімаєм верх.  м, роботи   каменем потрібен набір спеціальних інструментів: молоток, шпунт,   косинці, шкарпеля, бучарда мала і велика. У дідів інструмент був   цей Просто, набагато бо    побєдітовий з напайками). робля ть заводі   Одесі. Крім того, нині є «болгарки», і «шліфмашини». Вони в разів   5-6 пришвидшують роботу. Раніше, як тільки починав працювати,   то інструментів було, все старим   способом  –   вручну: і Беремо  нійку,   рисувалочку ( алюмінієва проволка, бо олівці швидко стираються) і   проводимо лінії. рівняємо Прикладаємо   лінійку. початку одну рівно. берем   угольнічок, сюди, з сторони прикладаєм   лі нійку. І я  уже, як ми кажем, «стріляю», щоб ці сторони збігались.   Просто Ага! відстань. Сходиться.       291    Помічник Подивився  –   співпадає сторона ця.   відкреслюєм лінію і знов прорізаєм або шкарпельою прорубуємо.   Таки м дві в є. від вже   бокові сторони. Просто приклав лінійку і відрізав. Кути рівняються   потім. площину вже неї потрібну   товщину виробу.  –   15 З сторін   відміряєм  по 15 см. Рівняєм протилежну сторону. І потім, вже коли   вони чи чи треба зробити, виріб,   треба чи чи  -що  –   малюється, і   далі вже етап виробу. вирівняній   поверхні  проходим Получається фактура   поверхні виробу. Потім берем бучарду і бучардою проходим, один   в і рівна Віником і   шліфувати. Так раніше ми робили: пробучардили і брали круглий   наждачний камінь, болг арок ще не було, і тим каменем затирали.   Типер все болгарка  –   ріже шліфує. шкарпельою   доробляли оці куточки і кантики. Після болгарки доробляєм вручну   шкарпельою. майстер працює окулярах.   Колись їх не було: очі жмурили, а ле осколки каміння попадали все   рівно очі, багато залишалися Я 5 6   разів був у лікарні  –  витягали з ока камінці. Крім окулярів, нинішні   майстри ще в Пил, потрапляв   легені з  не а там,   спричиняючи різні захворювання…» [6, с.106 -107].    Підводячи можна деякі   кам‘яних у Буша. сьогодні існує   («старий де понад об‘єктів   каменотес ного Їх класифікувати за це   хрести ордену, хрещаті трилисті,   класичні селянські і селянські з кругом, пнеподібні. На жаль у ХХ   ст. традиція хресторобства відійшла у минуле і майже була забута,   але зав дяки ініціативі місцевих жителів поступово відроджується у   ХХІ На у Буша поховання   кам‘яними хрестами кінця ХVІІІ ст.  –  початку ХХІ ст., на «старому   цвинтарі»  –    пам‘ятники ст., на кладовищах  –   хрести   кінця ХVІІІ с т., ХХ   –   початку ХХІ ст.                      ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА    1.Александрович, Каменотесы -кустари ремесленники   Подольской / Александрович Экономическая       292    Подолии.  –  1916. –  С. 4 – 36.; 2.Александрович, Ю.С.  Каменотесы -кустари   и Подольской / Александрович //   Кустарные Подольской  –   К., 1916.  –   С.  –   501.   3.Широцький, К. Старовинне мистецтво на Україні / К. Широцький  –  К.,   1918. –  23 с.; 4.Рудь, В. Скельний храм: історія дослідженн я / В. Рудь, В.   Косаківський Буша: археологія, етнографія   фольклор Бушанської ради.  –   Вінниця,  –   С.  -53.;   5.Свято народного мистецтва «Подільський оберіг».  –  Ямпіль, 1986.  –  С.   1-4.; Косаківський, Ремесла , та види   господарства В. // природа, історія,   етнографія та фольклор сіл Бушанської сільської ради.  –  Вінниця, 2009.  –    С. 102 -108.; 7.Косаківський, В.А. Ремесла і промисли та народні майстри/   В.А Косаків ський // Одвічна Русава: етнографія та фольклор с. Стіна на   Поділлі.  –   Вінниця,  –   С.  -56.; В. хрести   Україні / В. Малина.  –  К., 2010.  –  523 с.; 9.Титаренко, В. Бушанські хрести   / Титаренко Народне  –   2002.  –   №3 – 4.  –   С.  -54.;  10.   Малина, Кам‘яний як смерті життя В. //   Пам'ять століть.  –  2007. –  №4 – 5. –  С.105 -123. ; 11. Мельник, В. Подільські   «аборигени» // Україна молода.  –  2010. –  30 липня.  –  С. 11.; 12. Зінченко,   О. У Буші оживуть міф ічні істоти // Місто.  –  2010. –  11 серпня.  –  С. 4.; 13.   Записано Іванчишеним В. 20 серпня 2010 р. від Клібановського   Лукіча, р. жителя Буші.; Записано В.   серпня р. Шимковича Петровича, р. жите ля   Буші.; Польові Іванчишена проведені  – 12   2011 р. у с. Буша Ямпільського району, Вінницької області.; 16. Малина,   В. й кам‘яні в / Малина Вісник   Харківської державної Академії дизайну і м истецтв.  –  2007.  –  №12.  –  С.   95-119.         Віра  Гаврилюк    ОСВІТНЯ ДІЯЛЬНІСТЬ ПОЛЬСЬКОЇ ШЛЯХТИ НА   ПОДІЛЛІ    У ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ ХІХ СТОЛІТТЯ       У перші десятиліття після приєднання Поділля до Російської   імперії краї розмірів освіта, виступала   мо гутнім засобом полонізації. Зумовлювалось тим, що в сфері   освіти прагнули більше себе,   дітей і цим самим домогтися переваг перед росіянами і українцями   в кращих вигідніших Польські і   католицьке   духовенство ці виділяли кошти.       293    Особливо фінансувалися навчальні   Вінниці, покликані насаджувати католицизм в середовищі не лише   польської, але й української шляхетської верхівки. 1   Початок реформування  истеми було   покладено 1803 коли візитатором   Київської, Волинської і Подільської   губернії   був   призначений     Тадеуш  Людина розуму,   широких інтересів  –  історик, правник, економіст, гум аніст. Останні   10 свого він розвитку на   Правобережній Україні. Ним був розроблений документ про   освіти Україні,  -VI якого   Подільської губернії. У проекті Чацький зазначав, що справа освіт и   потребувала Адже поділів значно   зменшилась, учнів школах, у   губернії на 292 жителя вчився 1. 2  На основі документу Чацького,   який офіційно називався «Проект утвердження волинської гімназії   в міст і його імператорської величності Крем'яниці і всіх шкіл, які   подані на найвище затвердження від візитора шкіл трьох губерній   Волинської, Подільської і Київської» був виданий 24 січня 1803 р.   указ царя до сенату, який затверджував утворення гімназії та інши х   при них установ.    Система навчання в гімназіях передбачала чотири однорічних   класи три курси. початкових основна   приділялась і пам'яті. повинно   служити вивчення латинської і польської мови. Викладанн я в цих   класах повинно було вестися одним учителем на основі  граматики   Корчинського. пам'яті допомогти інших   мов: французької, грецької, згодом   запроваджена англійська. 3  А предмети, арифметика ,   мораль географія другорядних. кожну мов   чотири години на тиждень в кожному з чотирьох класів.    Після  закінчення  чотирьох  класів з добрими успіхами учень   переходив дворічний Навчання було   університетським, в ислуховували під річних   екзаменів. викладалося обов'язкових   математика логікою, хімія історією історія     Польщі   з   географією,   право   і   література. 4  Окрім обов'язкових      вивчалися   матема тика,  граматика   слов'янських музика, гімнастика. десяти       294    років навчання повинен   відпрацювати у звичайних школах. 5   Щоб зібрати кошти для відкриття гімназій, Чацький весь час   проводив у поїздках  по Волині, Поділлю, Київщині з метою ревізії і   обладнання шкіл. За кілька місяців він, об'їхавши багатьох дворян    зібрав мільйона злотів потреби В   Луцьку влаштований католицького де   Чацький з  ромовою пропозицією   пожертвування. досить час пожертвування   становила польських або рублів   Натхненні прикладом меценатів пожертви вносили навіть іноземці.   На кошти заснував та  ащив   існуючих на    Україні, і та   Вінницьку.  ,  з  ,  які на  11840   рублів сріблом, Чацький видавив  на Кам'янецьку і Вінницьку 7260   рублів сріблом. 6   Новаторством системі стало   запровадженням   Чацьким суду, вирішував питання   учнями вчителями. метою було   встановлення учнями вчителями відносин ,   приятельського  ,  батьківського Чотири   класи суд ові не підлягали. Суд складався з трьох арбітрів (слухачів   курсів), вибирали кожного Вибори   дирекція. Крім суддів учні старших класів обирали трьох цензорів.   Проте жодна справа не йшла до суду, без дозволу на те директора   чи  фекта. юрисдикцію віддавалися не   послуху, лекцій, науки,   нецензурних Була і система   публічне в про хто статут,   позбавлення права носіння парад ної  святкові   позбавлення прав учня , виключення зі школи. 7   Учні могли в грати карти,   тютюн. того ,  що шляхтичі кошти   освіту, вони ще й самостійно відкривали школи , гімназії.    Так Вікторин  Дзедунський в Грушеві створив для своїх селян   трикласну парафіяльну школу зі старанно підібраними вчителями.   За короткий час заклад нараховував сто учнів, які вміли читати і   писати. заснував Яришені в було   надруковано «міське право» , а також деякі праці релігійного змісту   та букварі для селян. 8 Актом записаним у Летичівських Гродських       295    книгах, вшанування короля десять з   наймолодшими «в за сумлінність науках   парафіяльної школи».    У  1834  році  Болеслав  Потоцький відновив роботу  училища   під назвою. спочатку трьох училище   окремими німецької французької Через в   училище додано клас названо  -  дворянським .  Б. допомаг ало  ,  що з  1835  року   займав помічника Київського   округу, якого Немирів. ці сприяли   розширенню училища й підготовки до відновлення гімназії. Якщо   спочатку училищі  216  учнів, в  і їх   кількість зросла до  450.  Серед них досить помітну перевагу мали   католики, лише двадцять чотири були православними українцями.   Куратором училища був поляк Діонісій Опацький , а директором  –    поляк  доктор філософії Ян Міладовський. 9   Дуже старий будин ок дворянського повітового училища став   затісним. Б. запрошує Немирова   Мєховича ,  який обов'язки архітектора   навчального округу , для розбудови міста. За кілька років Мєхович   на замовлення графа за своїми пр оектами збудував ряд важливих   споруд, які збагатили Немирів. Особливе місце серед них займала   гімназія  –   великий цегляний  ,  що   витриманий дусі казенної пізнього   класицизму, у  1838  році місці  старого   Потоцьких. Потоцький щоб навчальний   одержав офіційну назву  –  Немирівська гімназія. 10   У  1862-1863  роках учнів збільшується   семисот осіб. Вона стає найбільшою в Росії.    Після Січневого  встання Б.   покинув Немирів і переїхав до Петербургу. Це згубно відбилося на   долі гімназії, чисельність учнів скоротилося у  3,5 рази. Тут у  1867   році тільки   140 дворян чиновників,  -  духовенства, 24 -міщан, 16 -селян, 4 -інозе мців. 11   Після Б. утримувати коштом   чоловічу почала Марія Коли   спалахнула в княгиня свій під   класи, доки за її кошт ремонтували погорілля. Вона влаштовувала в   палаці  ипускні для на першій з   кращим учнем танцювала сама княгиня. 12       296    Крім гімназії Потоцький у   жіночий пансіон , і чотирьох класну школу в Богомолі. Він також   створив Немирові, 1848 дитячий  улок, на   честь дружини графині Потоцької» був   затверджений попечителем. в гімназії   поляки певний у системи серед   поляків і селян. 13      ДЖРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА    1. Болтарович  З. Е. Україна в дослідженнях польських етнографів   ХІХ  –   Київ,  –   С. 2. В. польської на   Правобережній на ХІХ // меншини   Правобережної України. Науковий збірник.  –  Т. 18.  –  Житомир, 1998.  –  С.   108; 3. Коваль В. «Освіта» та освітні процеси на Поділлі // Наукові праці   Кам‘янець -Подільського Історичні  –   Т.  –    Кам‘янець -Подільський,  –   С.  -381; Баженов В. в   працях і ХІХ -ХХ Кам‘яне ць -Подільський,   1993. –  С. 96; 5. ДАВО  –  Ф. 391.  –  Оп. 1.  –  Спр. 102.  –  Арк. 2; 6. Колесник   В. поляки історії  словник.  –    Вінниця, 2007.  –  С. 166; 7. Тригубенко В. В. Фундатори освітньої системи   ХІХ ст. // Освіта і упр.  –  1998. –  Т. 2, час. 2.  –  С. 173 -176; 8. Нестеренко В.   А.  –   освітній Поділля// наука культура   Поділлі. Збірник наукових праць.  –  Т. 4.  –  Кам‘янець -Подільський, 2004.  –    С. 9. В. поляки історії  ни.   Бібліографічний словник.  –  Вінниця, 2007.  –  С. 166; 10. КМПДА.  –  Ф. 197.   –  Оп. 1.  –  Спр. 201.  –  Арк. 3; 11. Д. В. Малаков По Брацлавщине.  –  М.,   1982.  –   С.  -113. Дець С.  –   Одеса,  –   С. 13.   ДАВО  –  Ф. 391.  –  Оп.1.  –  Спр. 106.  –  Арк. 3.          Ірина Батирєва    ВІДОБРАЖЕННЯ МІЖЕТНІЧНИХ ВЗАЄМИН   УКРАЇНСЬКОГО ТА ПОЛЬСЬКОГО НАСЕЛЕННЯ   ПОДІЛЛЯ У МІСЦЕВІЙ  ПЕРІОДИЦІ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ   ХІХ СТ. (ЕТНОГРАФІЧНИЙ АСПЕКТ)       Українсько -польські взаємини  нули   вітчизняних ще    кінці ст. аспекти   взаємин істориками, етнографами.   Багато друкованих матеріалів з‘явилися і в періодичних виданнях   «Подільських відомостях» «Подільських       297    губернських і присвячені  і та   етнічних взаємин як на рівні ієрархічної верхівки та правлячих кіл,   так між верств краю. хоча   автори (переважно  –   представники   православної церкви) позицію  ційної   російської влади на Поділлі, а їх статті не уникли цензури, і тому   зрозуміло досить у судженнях, ж   матеріали безпосередню цінність, дають   можливість зрозуміти і оцінити етнографічну, соціальну, рел ігійну   ситуацію Поділлі, світоглядні   ментальність, право взаємини   переважаючим населенням  –   українцями іншими   етносами, що проживали на Поділлі, зокрема поляками.     Як матеріали    загального   Російської імперії (1897 р.), зокрема том „Подільська губернія‖ (Т.   32, p.), населення, становили   (80,9%). Найбільшими національними меншинами на той час були   євреї (12,2%), росіяни (5,2%), поляки (2,3%)  та молдовани (0,8%). 1   У кількості губернії й інших   національностей. в половині ст. Поділлі   склалися умови тісних етнокультурних взаємин між українцями  та    мігрантами різних часів.    Як навіть  ля Поділля Російської   імперії, поляки залишалися панівним класом, якому належала вся   влада земля Землевласники  -католики польська   влада боротьбу православного   Поділля, здійснювалася рівні    стільки   розбіжностей, проти як національної   самосвідомості Така й ситуація   Поділлі, склалася середини ст., спричинена   насамперед 300 -літнім насаджуванням католицизму,  ставленням до   православ‘я класів, до віри‖, й   призвело до його занепаду, переходу в католицизм та унію великої   кількості православних заможних українців, перетворення останніх   в та шляхту. да ної   тематики суперечливістю неоднозначним   ставленням до та конфесійної   приналежності. Так, етнографи зазначають, що українці не любили   „ляхів‖, вже це католицизм ляцькою   вірою Ц е не польських яких       298    українці не „ляхами‖, називали   Правда, справжніх „мазурів‖ було не так багато, вони проживали   переважно деяких Проскурівського і   „зіпсованою‖ мовою.  Як подільські   дослідники, Ю.Сіцінський  2, 8%   римокатолицького населення Поділля лише 2%  –   поляки, а решта   6%  –   окатоличені  бачимо, польських   письменників, істориків про роль поляків -землеробів у колон ізації   „Подільської дуже Окатоличені    –     „офіціалісти‖  –   це подільська місцева „шляхта‖  –  нащадки вільних   поселенців, мали землі, не кріпаками. Під   впливом польської колонізації вони, звичайно, прагнули  увійти до   пануючого і тягнулися польської але   приймаючи її бік. так „підпанки‖    змінювали мову, віру, свої прізвища, додаючи до них закінчення  -  цький,  -ський. Більшість з них змінили лише віру, не прийнявши   польської Таких подоляни   поляками, частіше Всі займалися   відхожими служили панів -поляків   гуменними, лісничими, писарями, єсаулами, не займалися ніякими   ремеслами.    Дослідження  подільських М.Ястрембського   П.Думинського стосуються соціальної   подолян. їхніх є цікаві про побут,   культуру. зафіксували їхнього   Ю.Сіцінський вказує, що вони носять та кий самий одяг, як і решта   односельців іноді мають грудях   „скаплир‖. Деякі з них, щоб відрізнятися від православних носять   не опанчі та гуньки, а темнобурі „чемерки‖ з обшивкою на рукавах   і замість шапок с олом‘яних  –    темносині не зовсім спідниць,   вишитих  3  Бідніші паничі   шляхта) носять „піджаки‖, „сапоги с голенищами дудкой‖, червоні   чи „krawat‖  –   краватки, навіть    вишиті   сорочки, шляпи картузів. сільські   („сурдутова‖  –   переважно носять   сюртуки, вовчі шуби, сірі овечі шапки. 4 Хоча серед „шляхти‖ було   багато але, стверджують у   залиши лися українські ходити весілля‖,   колядувати, намітку жінок). 5  Багато них       299    боролися православну М.Ястрембський детальний   опис та їхнього яке від   українського  кого „ганка‖, (друга   кімната за перегородкою) та „брами‖ замість воріт. Подвір‘я часто   мало вигляд постійну господаря   службі. Хата мала кімнати, сіни, „пекарню‖ (кухню) і „спіжарню‖   (комору),  з меблів в ідомі такі як комод з дзеркалом, круглий стіл   на ніжці, стінах католицькі дерев‘яне   розп‘яття, іноді портрети польських діячів. 6   В статтях опис і   українців -уніатів. 7  Стосунки поляками украї нцями   настільки що селяни відвідували   православні а  –   костел. українців   бажали православну на молилися   українською мовою, але абсолютно байдуже ставились   між  ними; не знали основних православних молитов; вдома мали   ікони із зображенням як православних святих, так і католицьких чи   уніатських. 8    Всі факти на що утисненим   своїх правах  українцям було, очевидно, не до високих релігійн их   субстанцій, вони що дере, дере піп   спускає‖. 9    Ще стану речей науковці вважають   підтримку  -католиками яких   використовували, один засобів православ‘я,   надаючи їм різн і пільги для переселення на Поділля та передачі в   оренду У публікаціях дослідники   констатують страшного панів -поляків   українцями. вказують, в час, селяни   польські маєтки,    православні поляки   оббудовували єврейськими корчмами. 10 Дослідники також наводять   факти будинків священиків   відбирання земель передачі костелам,   панам, в оренду євреям; підкупу горілкою селян  та вимагання від   них лжесвідчень проти православних священиків. І як стверджують   очевидці -дослідники, це за польської   шляхти. 11  Зафіксовані навіть передачу в   оренду деяких церков. 12  Найяск равіше   відбились події усній творчості. з   прикладів гаївка яка опублікована одному       300    номерів єпархіальних  13  Вона   розповідає, єврея    –   орендатора    –   селяни   просили за в ідповідну платню відкрити їм православний храм для   Великодньої а (що українцям) й   дякували за його Автор подає   також варіанти ж полонізованої Цікаво,   схожу за змістом гаївку  „Жельман‖ записав також інший відомий   подільський етнограф -фольклорист К.Шейковський. Він дав таке ж   пояснення змісту своєму подолян‖. 14  Письменник -  етнограф А.Свидницький, розтлумачуючи всі події, про які йдеться   в цій гаївці та пояснючи етим ологію слова Жельман, доводить інше   значення пісні. Жельман у нього не хто інший, як жених, сватач  –    „женеман‖ (слово складене з двох: „жена‖ і „манити‖), тобто той,   хто собі Дана за  –   це   весь процес виходу заміж дів чини, починаючи від приходу з хлібом   і шлюбом. 15  Можна й пояснення   фольклорної але можна історичний   передачі євреям в  оренду православних церков поляками.    Найсуттєвішими причинами становища  аїнців,   вважаємо, аж не ментальність національні   характеру, намагалися деякі особи,   убогість, неписьменність, соціальне   забезпечення і, як наслідок, фактична безправність трудящих  мас.   Так, вище перепису вказують, на   кінець XIX ст. в Подільській губернії грамотних було лише 15, 5%,   з всього мали освіту 0,56%  –   середню.   селян, складали всього губернії, було   ж одного, хто би мав вищу або середню освіту. Серед неписьменних   були головним чином селяни, ремісники та робітники. На жаль, ці   факти, вважаємо, основною важкого   українців половини ст., авторами   публікацій.  І це зрозуміло, оскільки їм, як представникам офіційної   російської влади, було вигідно перекладати відповідальність за всі   біди поляків євреїв, самим загарбницьку   політику російського самодержавства щодо українців.    Взагалі Поділля , до приєднаного   Російської імперії, нова російська влада ставилась з пересторогою,   бо пам‘ятала українцями повстань   1830-1831 та 1863 -1864 рр. при спробі поляків повернути Поділля.   Ні ні надійна  –   д уховенство, якого       301    постійно збільшувалася, не контролювали ситуацію, не знали чого   очікувати подолян, розуміли його є   католиками, чи Ці мали   реальні про свідчать  ,   матеріал, дослідниками -етнографами   Досліджуючи, тексти мелодії колядок,   щедрівок, можна в полонізми. з   календарними піснями католицькі   уніатські , що виконувалися українцями „ламаною польською‖. 16  В   середині XIX ст. такі „панські коляди‖ (польські), як стверджують   дослідники, селяни поряд своїми   „мужицькими‖ Тому дослідники   безпідставно що  країнські пісні   потіснені польськими. Та варто зазначити, що це був суб‘єктивний   погляд. відомо, не українці польських   пісень, й селяни численні   колядки й щедрівки. Те саме стосується й ук раїнських гаївок, в які   були лише полонізми. 17  Ці а   використання деякими жителями Поділля польської мови в побуті,   відвідування костелів, політичні наукові   сили як стверджуват и, Поділля   невід‘ємною Речі Польська часто   змішувала поняття „поляк‖ і „католик‖, а останнє  –  аж  ніяк не було   підтвердженням першого. 18    Таким довготривале у на   Поділлі українців та поляків спр ичинило тісні взаємини цих двох   етносів, зумовило елементів релігійного   світогляду, фольклору, а домашнього   побуту, що й доводять етнографічні дослідження подолян ХІХ ст.   Отже, зразки  о -фольклорного є   яскравим міжетнічних українців поляків   Поділля, хоча, на жаль, у досліджуваний період вони переважно  не   характеризувалися позитивними тенденціями.        ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА    1. Первая всеобщая перепись населен ия Российской империи 1897   г. губерния.  –   1904.  –   Т.32.  –   С.VI; Е.С.   Подольские отщепы от Православной Церкви // Православная Подолия.  –    1910.  –   №50/51.  –   С.  -1097;   П. Волковинцы   Летичевского и э то околичная //  –       302    1892. –  №50.  –  С. 1049 -1053; 3. Е.С. [Сецинский] Подольские отщепы от   Православной  –   С.  -1097; Ястрембский  М.   „шляхта‖ ее // Подолия.  –   1908.  –   №51.  –   С.  -  1001; Там  .  –   С. 6. само.  –   С. 1101;   Ястрембський  М. Остатки унии у православных подолян // Православная   Подолия.  –   1907.  –   №15/16.  –   С.  -346; Синицкий  Д.   сторона нашего //  –   1865.  –   №  3, 4; Синицкий  Д.   Наш п ростолюдин в отношениях своих к пастырям церкви // ПЕВ.  –  1862.   –   №18.  –   С. 10.   Д. сторона нашего   народа // ПЕВ.  –  1865. –  №12.  –  С.526; 11. Кое -что о былой жизни нашего   духовенства // ПЕВ.  –  1866. –  №19.  –  С. 687; 12. А.К.  О простонародных   праздничных обычаях  –  коляде и гаивке в Каменецком, Проскуровском и   Ушицком уездах Подольской губернии // ПЕВ.  –    1868. –  №11.  –  С. 343;   13. Там само; 14. Шейковский  К. Быт подолян.  –  К., 1860.  –  Вып. 1.  –  С.   34-35; 15. Великдень у подолян  (По поводу «Быта подолян» Шейковского.   Выпуск 1 -й, 1860 г., Киев) // Анатолій Свидницький. Твори.  –  К., 1958.  –    С.  -453; А.К. простонародных обычаях ПЕВ.  –    1868.  –   №11.  –   С. 17. само.  –   С.343; Об   некоторым и жителями Подолии польского языка // ПЕВ.  –  1865. –  №2.  –    С. 60 -62; Смешение понятий  „поляк‖ и „католик‖ // ПЕВ.  –  1899. –  С. 561 -  566.         Жанна  Мазур    ЮЗЕФ ПІЛСУДСЬКИЙ І УКРАЇНА       У кожного народу є знакові, оповиті міфами особи, в яких, як   у краплі води,  фокусується історія країни. Для Польщі XX століття   такою особистістю, безумовно, є маршал Юзеф Пілсудський (1867   —  1935) - політичний і державний діяч, перший голова відродженої   Польської держави, засновник польської армії. Ця людина досить   тісно    з адже започаткував етап   співробітництва Україною Польщею.   розглядаючи Пілсудського XX необхідно   враховувати й найтісніший зв‘язок української та польської історії   протягом другого    і складний   питань проблем, їх або вирішувати   Пілсудський  —   боротьба незалежність зміцнення   державності, взаємини класами,   регіональних протиріч, що набувають дуже значних розмірів, ро ль   II Речі Посполитої в Європі, і так і до кінця не вирішені проблеми у       303    взаєминах із меншинами  —   українцями,   білорусами, литовцями, що до   населення міжвоєнної Польщі. 1   Юзеф судський, і  політичний але   дуже з Перш все, відзначити,   юний у році до   університету медичний звідки був   виключений участь студентських У   Пілсудський  був заарештований царською владою, звинувачений у   підготовці на III засуджений 5 -річного   заслання до Сибіру. 2    Після з 1900 жив Україні.   час 1905  –   1907 у імперії   бойов ими що підготовкою проведенням   бойових акцій, визволенням політичних в'язнів, створенням нових   бойових для проти режиму   незалежність Польщі. У 1908 р. Пілсудський заснував у Галичині   Союз бороть би, у р. у   нелегальну організацію спілку».   початку 1910 -х рр. був обраний головним комендантом Тимчасової   комісії організацій у боротьбі за незалежність Польщі, що діяли у   Галичині. 3   Після світової   війни, і і   перебували під  впливом нової спільної небезпеки, між українцями   і розпочався період позицій, якому   ключову відіграли Петлюра Юзеф   Вони ще влітку І9І9 р. встановили особ исті контакти, обмінялися   листами. вересня Варшаві і сторони   підписали про на  -волинському   завершивши тим самим період відкритої збройної боротьби. Юзеф   Пілсудський визнав незалежність УНР, тоді як ін ші країни навіть   не про й Варшавська була   між Петлюрою і Пілсудським, адже Україна не могла самостійно   боротись  -  як казав   Юзеф  –   не незалежною, незалежно сті   України». на вересня р. прем'єр -  міністр що в  -польському   переговорному повністю в руках.   грудня р. дипломатична визнала   кордону УНР  та   -  річку Це значні       304    територіальні проте союз Пілсудським   шанс боротьбу, С.Петлюра ним   скористатися. Це свідчить про те, що кожна країна мала з договору   позитивні адже умовах  и було   рішення. 4   Слід що Пілсудський 1903 уявляв   собі майбутнє звільненої від влади царя своєї батьківщини (Литву)   як Польщі, та (під він   Україну). 1919 його пла ни ще   ширшими. Він уявляв собі тісний союз усіх колишніх європейських   колоній Росії  —  від Фінляндії аж до Грузії. Звичайно ж, центральне   місце цьому мала Польща Литва  —   мала   батьківщина Але конструкція держав и   його   звільнено Ще початку ст. Пілсудський   стверджував, Росія бути і   безпеці сусідніх країн і цілого світу тільки за умови, якщо з -під її   вл ади буде вирвано Україну. 5 Його слова виявились пророчими.    Польща не міжнародні   спрямовані України, національно -культурні   права українців у Польщі і поляків в Україні  –  умови Варшавського   договору, які не  всі виконувались, але вони свідчать про те, що Ю.   Пілсудському Україна була не байдужою, адже радянська сторона   пропонувала польському керівнику значно більшу територію, якщо   Пілсудський з військами проти   України.    У травні бу в спільний похід польської і української армій для   визволення від У  –   «диво Віслі»  –    розгром червоних військ під Варшавою, коли у складі польського   війська були і українці. Ці факти свідчать, що союз був важливим   етапом у зближ енні двох країн, інтереси яких міцно переплітались. 6    Варто увагу те, Ю.Пілсудський   пов'язаний з нашим рідним містом Вінниця, яка в кінці квітня 1920   р. стала УНР. стала містом   тодішньої Українсь кої яке керівник   іноземної країни  - Польщі Юзеф Пілсудський. 16 травня 1920 р. він   провів переговори Петлюрою зустрівся громадськістю   Вінниці, якою спілкувався, на та   цікавившись самого  а. зустрічі   Пілсудський у Преображенському з       305    польським Після Пілсудський що   Вінниця  –   дуже місто, заслуговує столицею   УНР.   Проїздом Вінниці Пілсудський у  місті   Житомирі, де з представниками   України щодо подальших українсько  –  польських взаємин. 7   Але зважуючи ці зрушення українсько  –    польських відносинах, історія відносин України і Польщі була не   завжди дружн ьою  -жовтні   1930 коли розпорядженням Пілсудського   окупованих українських силами і   було жорстокі акції українського   населення, на  шення національно -  визвольного а вересні за Пілсудського   була угода забезпечення національних   меншин, яка, однак, була відхилена міністром закордонних справ   Польщі Й. Беком. Ці суперечності насамп еред пов‘язані з тим, що у   новоствореній Польській державі ще не було надійного підгрунття,   щоб боротись за права сусіда, на порядку денному стояла справа  –    зберегти власну державу. 8   Отже, постать Юзефа Пілсудського відіграє важливу роль   історії кр аїни, що не щоб б   Україною, не Варшавського переговорів   листування Пілсудського з відомими політичними діячами України   початку ст. заклав фундамент   українсько  –  польських відносинах сь огодення.        ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА    1. С. Ю.Пілсудського День.  -  2002.  -  16   лютого; 2.Штарський М. Ю.Пілсудський. Факти і міфи // УІЖ.  –   1992. -   №4.  –  С. 65; 3.Чистилін В. Невідомий Піл судський // Без цензури.  –  2007.   –   19 4.  моненко Табачник Українсько -польські   відносини та боротьба за єдність України ХІХ  –  початок ХХ ст.: Нариси.  –    К., 2007.  - С. 447; 5.Эпоха «Коменданта»: Юзеф Пилсудский и украинский   вопрос // День.  –  2002. –  5 декабря; 6.Гуль Б., Голубко В. Нелег ка дорога   до До ґенези  -польського  -  політичного співробітництва 1917  –  1921 рр.  –  Львів, 1997.  –  С. 22  –  23; 7.   Добош Союз і «за і свободу»   Суспільство.  –   2009. –  26 жовтня; 8. С авицький М. Історія  –    польських конфліктів: на наукових документах.  –  К., 2005.  –  С. 278.          306    Олена  Корзун    ВНЕСОК ПОЛЯКІВ У СТАНОВЛЕННЯ    СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОЇ ДОСЛІДНОЇ СПРАВИ   НА ПОДІЛЛІ  В КІНЦІ ХІХ  –  ПОЧАТКУ ХХ СТ.       Польській шляхті належить особли ва роль в історії України.   В половині століття., поразки   повстання, переживали найкращі зазнаючи   Російській репресій, різноманітних   та По становищу     землевласників вдарив швидкий до   методів господарювання та капіталістичного способу виробництва,   до яких не всі могли пристосуватись. Намагаючись вийти з цього   складного становища, польська шляхта вдавалась до впровадження   науков их в шляхом насіннєвих   господарств, які згодом переросли у дослідні селекційні установи,   до яка бути в сфері  –    економічній, вигляді товариств,   прикладом яких були Київськ е та Подільське товариства сільського   господарства сільськогосподарської Південно -  Російське заохочення та Саме   об‘єднання важливу у економіки   тільки але усього  нно -Західного Майже   двадцять років після повстання вся діяльність поляків проходила в   рамках ідеї «орґанічної праці». Її програма полягала в необхідності   врахування реальної ситуації, збереження польської нації як такої,   розвитку господарства, культу ри, науки.     Особливості політики, проводилась   царським відносно землевласників подій   60-х років ХІХ ст., соціально -економічні умови післяреформеного   періоду імперії інтенсифікації   господа рства. У панівних колах заговорили про те, що піднесення   цієї неможливе широкого наукових   досягнень. наука, її   наповнення вигляді дослідництва привертати   до увагу. Ген ератором практично усіх досягнень   була ініціатива представників   землевласників інтелігенції, частина яких   поляками. для шляхти було не   можливість репрезентувати у  омічній, і       307    громадській сферах суспільного життя. Крім того, запровадження   нових агрономічних значно   рентабельність аграрних підприємств у ринкових умовах.    На ХІХ  –   початок ст. насіннєві   господарства  ільської були зародження   сільськогосподарської дослідної у   Великі витрати купівлі у   західноєвропейських відсутність щодо   сировини та не адаптованість багатьох сор тів цукрового буряка до   подільських кліматичних та ґрунтових умов сприяла появі інтересу   до власного фонду. значні   капітали організацію роботи,   висококласних даної для дос лідів,   приватні сприяли тогочасних   наукової думки, наукових   вітчизняних науковців. Результатом селекції того часу стала майже   повна від сортового цукрового   західн оєвропейського підприємствами  -  західного краю Російської губернії. У часи Першої світової війни   було монополізовано сортовим   цукрового буряка країн, які воювали проти Німеччини та Австро -  Угорщини: Великобрит анії, США, Румунії, Італії та Франції та ін.   Крім того, військова блокада та припинення традиційних поставок   сортового із стимулювали   господарства напрямки наукових та   почати досліди з  ми  –   пшеницею,   житом, вівсом, кормовими травами та ін.    Одним із перших на території Російської імперії   господарств, яке займалось сортовиведенням цукрового буряка, що   виникло 80 -х ХІХ було поміщика   Сигиз мундовича у Мала   Кам‘янецького У з   р. улаштована   високотехнічна на той час сільськогосподарська дослідна станція із   лабораторією вже 1878  р. розпочаті щодо   виробництва власного  сорту. 1 Результати дослідів під керівництвом   агронома та праця станції   технології насіння буряку 2  отримали   високу у наукових  3  Щорічно   підприємство виробляло лише  ння цукрового буряку   12 пудів. хоча на основі       308    проведення селекційної не виконувалась   правильно, внесок розвиток справи   беззаперечним. Подільський регіон вперше заявив про себе я к про   виробника нових сортів та їхнього насіння не тільки на території   Російської імперії, але й на аграрних ринках західних країн. Поряд   із цукрового проводили і насінням   злакових та трав. приклад  го   господарства приватницьку у галузі   сприяв появі великої кількості товариств різного рівня селекційної   роботи.    На ХІХ  –   початок ст. території   губернії вже насіннєвих які  одили   селекційну насіннєву роботу, більша частина який були власністю   польських Варто Немерчанське   господарство   С.  Бущинського М.  М.  Лонжинського,   товариство М.  Баранецького І.  Орловського,   Г.  Р.  Дембіц ького, братів «Текльовка»   Т.  М.  Бернацького, «Нащадки Р.  А.  Потоцького»,   Люлинці А.  Якубовського, Удрієвці І.  Орловського, Сутиски графа   Д.  А.  Гейдена, Ц.  В.  Рителя,   В.  В.  Скибневського, Брацл авського   Ф.  Пржесмицького, А.  М.  Барановського,   В.  Є.  Єловицького Книшківці Агроном   селекціонер   Ю.  Заленський з приводу:   всесвітньому ринку німецькі фірми зустрічають лише конкурентів:   фірм и південно -західного та Польського. наша   конкуренція не пасивна: ми не тільки не віддаємо зайняті раніше   ринки, але й завойовуємо нові». 4   Зрозуміло, що не всі із згаданих насіннєвих господарств вели   селекційну на науково му Існуючи,   передусім, кошти та його   майбутнього селекційному отримані мали   різний рівень впливу на становлення дослідництва в регіоні.    Найбільш масштабним обсягом   селекційни х робіт було насіннєве господарство К.  С.  Бущинського   та   М.  Лонжинського, у р маєтку   Могилівського повіту. Господарство мало селекційну лабораторію,   контрольну, та станції.   переважно    цукрового але почало   дослідну роботу з іншими культурами (озимою та ярою пшеницею,       309    житом). З приходом   Ю.     Залєнського, вже досвід дослідної   разом професором    на дослідних у   Ругаках в Подільській губернії та у Голях Варшавської, відбулись   докорінні у та робіт, сприяло   підприємства міжнародний та рівень.   Цим селекціонером розроб лений відбору   кривими при застосовувався   раціонального окремих Весь робіт   оцінка були на наукову що   сприяло науковим Було цукристі сть   буряка власних матеріалах період   існування майже на 3,5 %. 5 Це було видатним досягненням селекції   Російської імперії. За ці результати господарство було нагороджено   великою золотою медаллю Головного Управління Землеробства та   Зе млевпорядкування, почесними (вищі 4   золотими медалями, 8 дипломами та 4 срібними та 2 бронзовими   медалями. 6  Поряд селекцією буряка Немерчі   проводилась селекція зернових культур. Зокрема, були виведено 9   нових сортів. К рім того, фірма «К.  Бущинський і М.  Лонжинський»   мала широку представництв у імперії,   так і у Західній Європі та Америці, що дозволяло не тільки збувати   вироблену але допомагало тісні   контакти клієнтам и, надавали зауваження   використання тієї чи іншої культури. 7   Значний внесок у розвиток селекції на Поділлі було зроблено   на базі Уладівської селекційної станції, заснованої у 1888 році на   території рафінадно -цукрового род ини   Потоцьких. У 1910 р. один із сортів станції посів І місце з урожаю   коренів південно -західних Російської   Головною «уладівської» було місцевих   сортів, пристосованих до кліматичних та ґрунтових умов регіону.     Однією форм співпраці поміщиків   царською та полякам свою   громадянську було сільськогосподарських   товариств проведення з‘їздів. і влада   ставилась обер ежно створення  -яких   організацій, тому навіть    пояснює факт, південно -західні займали   місце серед адміністративних територій імперії за кількістю даних       310    об‘єднань. 8  Прикладом  застережної може   затримка (до 1876 р.) відкриття Київського товариства сільського   господарства та сільськогосподарської промисловості 9 та до 1896 р.   Подільського сільського та   сільськогосподарської (далі  ПТСГ). 10  Хоча   починаючи 60 -х місцеві подавали   щодо організації агрономічного товариства. 11 Аналіз національного   складу демонструє вони своєю   складались із поляків: у складі КТСГ  - з 398 членів поля ками були   163 особи, 12 а у складі ПТСГ  їх частка у різні часи сягала 80% від   загальної членів. 13  На вказував часопис  Przeglad   Tygodniowy»: вперше беруть у   створеному кордоном, зараз його  сть». 14   Через 20 -річну появи об‘єднання   Подільській губернії вся діяльність поміщиків була зосереджена в   основному КТСГ, воно практично центром   громадського землевласників, як в та   Віль ні, під контролем Відомо,   його очолював дворянства, росіянин.   Діяло одне об‘єднання, інтересів було   Поділля. у р. Одесі засновано   товариство  ького південної Однак   особовий становили основному російського   походження, поляки не значного на   прийняття рішень.     Хоча і обмежено КТСГ   територією губер нії, фактично весь   південно -західний край аж до початку ХХ століття. Адже більшість   землевласників губернії до КТСГ.   Прикладом діяльності на   Подільської губернії може служити історія  заснування у 1888 році   за КТСГ дослідної в  в денно -  Західному Деребчинського поля Я м пільському   повіті губернії. 15  Поле у   маєтку Аріста  Маса і цілком утрим у в алося.   Барон   Маас  –   один членів  –   відгукнувся   пропозицію відд і лом професора   С.М.  Богданова про створення дослідних полів у краї, які мали на   меті тільки власне але весь   південно -захід ний У році порушило       311    клопотання Департаментом  м леробства щорічні   субсидії розмірі рублів. 16  Визначена призначалася   частково на оплату завідувачу дослідним полем та на проведення   дослідів. було  но й   надсилалася КТСГ Деребчинського поля   впродовж усього його десятирічного строку існування. Особистий   контроль   взяв себе С.М. Головне  вдання,   ставилось на цьому дослідному полі, було випробовування методу   сидерації. Саме тут, вперше на українських землях, застосовувався   люпин та червона конюшина як ефективне органічне, т.зв. «зелене»   добриво.     Детальний протоколів звітів  СГ ПТСГ   уявле н ня те, ними питання   нагальних потреб сільських господарів великого та різноманітного   Південно -Західного обговорення приводило   порушення перед про підтримку   сільсько господарській та законодавче   цих  о блем. різноманітність діяльності   Київського і товариств. Для   поставлених у товариств різні діяли   рільництва,  ва, конярства,   винокурництва, лісництва, кустарне та машинне відділення тощо.   Характеристику напрямків роботи відбити   перелік орг а нізацій та структурних підрозділів, що діяли у їх межах   :  ь но -насіннєв і (з та рр.),  -  агрономічні (з та рр),  -ентимологічне   бюро р. ПТСГ), станції, та   сільськ о господарські (з р. КТСГ). Серед   кількості підрозд і лів та від ділів товариств провідне місце належало   Подільській дослідній станції з мережею дослідних полів (1901 р.),   Київській сільськогосподарській станції   р.) мережі полів (1912 ПТСГ   ініційовано єдиної   в губернії   сільськогосподарської у   Гуменному повіті.   Складовою діяльності також робота   практи ч ного влаштування та   знарядь праці та до б рив; організація діяльності вис тавок та з`їздів   сільських та що висловом ПТСГ       312    Ф.  Л.  Любанського своєрідною де   здобували найновіші в галузі знання.    У ході своєї діяльності Київське товариство стало ініціат о ром   створення фахови х Південно -Російського   товариства землеробства сільської   (землеробський Київського товариства,   товариства взаємного страхування майна землевласників і першої в   Росії  д но -пенсійної для  ільськогосподарських   службовців. 17 У рамках Південно -Російське товариство заохочення   землеробства сільськогосп о дарської працювали:   ентомологічна спільна Всеросійським   цу к розаводчиків мережа дослідних полів, агрономіч на лабораторія,    видавало журнал „Хозяйство‖.    Сільськогосподарським товариствам належала активна участь   у пері о дичної яка присвячена   сільського З   р. вид а ло „Труды   Киевского сельского  хозяйства сельскохозяйственной   промышленности‖, а з 1884  р. назване товариство стало випускати   журнал З р. видавє  –   «Справочн ы й   листок общества хазяйства   сельскохозяйственной  , з р.   змінив   назву на «Подольский хозяин».     Таким чином, польські поміщики на Поділлі, як і в цілому в   Російській усунуті політики царською   системою, на культурні релігійні   спрямували зусилля економічний  та аспект   громадського як шлях самореалізації   збереження нації. розбудовувати   господарства тільки умовах ломки   соціально -економічних у період, й   жорстокої   конкуренції боку підприємців, уряд   надавав всіляку підтримку системою пільг, польські землевласники   намагались продуктивність господарств   рахунок новітніх той агрономічних   ініціювали прове дення дослідів у сільському господарстві. Поряд із   цим, у товариствах,   напрямком яких розвиток   дослідної ставала можливістю   діяльності, надавала можливість  співпраці із владними особами та   сприяла фінансовому збагаченню.       313    ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА    1. Положение селекционно -семенного дела в Подольской губернии   /   С. Экономическая Подолии.  –   1915.  –   №  –   С. 2.   Старорыпинский  Б.  С. семя н свекловицы   Карабчиевке Подольской губернии.  –  Одесса : тип. А.  Шульце, 1897.  –  11   с.; Рытель  Ц.  В. Производство сахарной и   семянников начала столетия Ц.  В.  Ріытель Вестник   сахарной  –   1908.  –   №  –   С. 808;   Заленский  Э.  Ю. Семенной вопрос в России / Э.  Ю.  Заленский // Вестник   сахарной промышленности.  –  1915. –  № 24.  –  С. 568; 5. Заленский  Э.  Ю.   Свекла в Западной России и Польше. т. 2. Исторический обзор и селекция   сахарной  еклы.  –   Пг.: Гос. 1919.  –   С. 6.   Buszczyński  К.  Hodowla cikrowych zbóż . К.  Buszczyński,  М .   Łążyński Niemierczu .  –    Warszawa,  1891  –   24  с .;  7.  Краткое   Немерчанского семенного хазяйства // Подольский хозяин.  –  1915. –  № 8.   –  С. 8 -11; 8. Справочные сведения   под. ред. В.  В.  Морачевского; ГУЗ и З, Департамент земеледелия.  –  СПб. :   тип.   Ф.  Киршбаума,  –   С. Таб. 9.   Державний архів України м.  Києві у   Києві),   Ф.  442 Киевского, Волынского  -  губернатора. 1832 – 1914 рр., Оп.  52, Спр.  111. Переписка о разрешении на   открытие общества х о зяйства   сельскохозяйственной 1873 – 1876., 23 -28;  10.   Державний Вінницької (далі Ф. Д -200   Винницкий предволитель 1824 – 1916 рр.,   1,   Спр.  717 О съезде землевладельцев Подольской губернии в г.  Проскурове,   22.05– 22.10.1896 Арк. 1  ;  11.  ЦДІА у   Києві.  Ф.  442.   Канцелярия Подольского, генерал -губернатора.   1832– 1914 рр. ,  Оп.  38,  Спр.  881  Отчет  -губернатора 1862   1862 г. , Арк. 30 ; 12. ЦДІА України у м.  Києві. Ф.  731 Киевское общество   сельского  йства.  – 1918 рр.,  . 1,Спр.  1.  Протоколы   1888 24 13. членов общества   хазяйства сельскохозяйственной на год   –    Винница тип.   Непокойчицкой,  –   17 14.  Kijowskie   Towarzystwo gospodarstwa i przemyslu wiejskiego // Przeglad Tygodniowy. –    1884. –  №36.  –  S.17; 15. ЦДІА України, Ф.  731, Оп.1, Спр. 1, Арк. 9 -11; 16.   ЦДІА Ф. Оп.1, 73, 2 3 17. создании   Южно -Ру сского общества поощрения земледелия и  сельскох о зяйственной   промышленности  //  Земледелие . –  1984. –  №38.  –  С.605 -606.                  314    Олександр Кравчук, Наталія Мельник    ПОЛЬСЬКІ ЕПІЗОДИ ДРУГОЇ ЧАСТИНИ СПОГАДІВ В.   ПРИХОДЬКА «ПІД СОНЦЕМ ПОДІЛЛЯ»       Історичне українського польського що   пр ойшло часові викликає   переосмислення. роль ньому історична   яка відкриваючи нові джерела, створює об‘єктивну основу оцінок   минулого. з недоступних матеріалів   чверті ст.    друга спогадів Кіндратовича   Приходька сонцем Ця особа   неодноразово привертала до себе увагу вчених (О. Завальнюк і В.   Стецюк [1; 2], О. Малюта [3], А. Трембіцький [6] та ін.), згадує про   нього і «Енциклопедія украї нознавства» [5].     Віктор Приходько (31.01.1886  –  07.02.1982) народився у селі   Княжпіль повіту губернії родині   вченого -садівника, проживав. в   духовному Ушицького Подільської [6,  c.   313], Подільській духовній семінарії [6,  c. 316], у 1907 -1910 рр.  –  в   м.  Дорпаті    на факультеті а   згодом у університет Володимира.   Виконував слідчого цивільних Кам‘янець -  Подільськ ого суду, в Першої війни   став військовим слідчим у званні полковника. З початком Лютневої   революції Кіндратович включився український   рух, відділ освіти губернського   земства, був Под ільським губернським комісаром з народної освіти   (серпень  -квітень р.)  c. На посадах   розгорнув діяльність організації   шкільництва. участь виборах Російських   зборів Української  вої Був Головою   Подільської народної (25 1918  –   20   липня р.). участь протигетьманському   прийняв завідуючого судових (на   міністерства) УНР Вінниці  грудень р.).   поразки визвольних Приходько у   Польщу, став депутатом Ради Республіки, скликаної у січні 1921 р.   в був міністра УНР,   міністерства і одного йо го в   еміграційному А. (1922 -1923 [3,  c. У       315    Чехії Приходько викладачем емігрантського   вузу  –   Українській академії Подєбрдах,   викладав про самоврядування.  В  Чехії  1926  .   Приходько почав писати спогади «Під сонцем Поділля». Їх першу   частину видав Празі р., пізніше разів   перевидавав. У цій книзі розповідається про історію   руху на Поділлі в 1895 -1907 рр.    У Другої війни При ходько до   складу Центрального у Це   український заклад соціального забезпечення, створений 1940 р. в   Генерал -губернаторстві. червня р. звернення   Комітету до українського народу із закликом об‘єднат ися навколо   комітету відновлення держави. 1945   Приходько переїхав до Регенсбургу в Західній Німеччині, у 1949 р.   –   емігрував Нью -Йорк  c. Протягом років   очолював Український конгресовий комітет в США.     У  -1967  рр. Кіндратович над   частиною мемуарів «Під сонцем Поділля»,  в якій йдеться про події   1907-1920 Цей зберігається архіві   Вільної наук  -Йорк, та онука   Кіндратовича  –   Миколи  ько. вересні р.   вінницькому видавництві «Консоль» вийшла друком друга частина   спогадів В. Приходька «Під сонцем Поділля» (упорядники і автори   передмови Ю. Легун, О. Кравчук)  [4].   В контексті своїх спогадів, головна тема яких  –  український   рух на П оділлі, подаються і польські епізоди. Вони присутні в 12   розділах 64 -х частини Мета   -   ознайомлення та мемуарів Приходька   щодо відносин  українців і поляків в першій чверті ХХ ст.    Найбільший змістом  ський стосується   української громади Варшавському   (1906-1914 В. вказує, вона другою   чисельністю громад в Росії.   активність громади Віктор Кіндратович зн ав зі слів своїх знайомих -  подолян, руках перебував провід. учасників   громади автор згадує Григорія Степуру, Федора Сумневича, Юрія   Богацького, і Черняхівських, Вікула,   Федора Томасевича, Ольгу Ватіс, свого брата Оле ксу Приходько, Г.   Павловського, Павелка, Кашинського,   Концевича, Неговського, Соловія,       316    Добриловського, Прокоповича,   Садковського, Тимоша Святогоріва,   Бродовськ ого, Чернявського, Томасевича,   Химерика, Попеля, Павелка,   Єфремовича -Томасєвича, Татаріва,   Шишковського, Ковердинського, Чубук -  Подільського, Левка Гінковського, Юрія  Тарноградського, Бориса   Білецького, Лебединця, Василя Горбенка, Дмитріюка.    Характерною особливістю Варшавської студентської громади   автор те, вона свою на   Варшаву». запитання члена про «де   знайшли   українців Варшаві» Приходько наступну   відповідь:  -  Беремо адрес -календар виловлюємо   всі прізвища на «ко», «енко», «юк», «ський», з православним ім'ям   –  і готово!  Тоді під паху  –  «Кобзаря», «Раду», статут «Громади»  –  і   гайда  о На візиту має   здивовано – переляканий ніяк може чого нього   хотять, оговтавшись, згадувати на   Лубенщині чи Якимівку біля Черкас, а далі ми уже використовуємо   його української   справи оскільки дозволяють   внутрішні прикмети «енка» обставин. Але, в тій   чи іншій мірі, він наш безумовно!»  [4, c. 37-38].    Варшавській громаді утворити   Варшаві українську громаду, до участі в якій в они залучили низку   професорів університету досить високих   нижчих  –   малоросів, служили численних   варшавських установах. любенько   помаленьку, навіть для себе не помітно, ці малороси, під умілим і   т актовним молоді, свідомими і   патріотами, один таких  –   видатний медичного   факультету став і головою   загальної Громади». довів вірність   українській геройс ькою від які   розстріляли його в перших роках революції в Ростові на Дону, куди   був евакуйований під час війни Варшавський університет.  [4, c. 38]   Серед активних члені громади В. Приходько виділяє її лідера,   старости її хору  –  подолянина  Григорія Степуру. Автор пише, що   «розцвіт української справи у Варшаві в роки 1908 -1912 у великій   мірі діло Г. К. Степури»  [4, c. 41].       317    За В. «Тоді Варшавській   гуділо, в вулею, молода аж   Хотіл и цілу Засобом для був   знаменитий Варшавський хор.   Знаменитий що нього ціла знала   свідома знаменитий і особливою   організацією. же Вар шавських хор   центром усього життя  –  це була й громада і клуб і початок всякої   української акції. На підставі всього, що мені Варшавські українці   оповідали свій треба висновок, безумовно   причиною блискучих виступів хору бу ли  –  запал хористів і любов   до справи. Але у Варшавськім хорі одіграла певну й дуже велику   ролю сама організація хору, що була заснована на нових підставах»   [4,  c.  43]. про функцій і   адміністративного «В  ації   студентського хору було уведено нові засади: хор  –  це товариство,   що має свій статут і кожний хорист  –  це член товариства, що має   свої і певні Одного мало,   співати у хорі: людина лише тоді стає членом хо ру, коли її приймає   ціле товариство. ж нового по   рекомендації і тоді, новий дасть   зобов‘язання підлягати правилам, існуючим у хоровім товаристві.   Товариство свій орган  –   раду   товариства, на чолі з головою, старостою хору. Староста, разом з   членами провадить адміністративну хору:   повинен всіх слідкує акуратним   співанок, дбає про місце для співанок, про переписування нот, про   ма теріальні засоби для хору   сам, має помічників  –   старост кожній сопрано,   альта т. Ці мусять знати членів   партії, не того іншого а мати   по рядку ноти партії. те регента упадає   художня коли виходить хору  –   все йому   залишається піднести паличку.   організація у дала наслідки. придбав   величез ну  –   і членом було ласкою   хориста, а навпаки, великою честю, яку виказувало новому членові   хорове товариство. За неявку на співанки до трьох раз без поважної   причини хорист виключався з числа членів товариства.    Оповідали, що ціє ї кари боялись, як вогню…       318    … Виступи хору відбувалися у великих Варшавських театрах,   при зборах. що концерти   старшини армії сусідніх навіть Брест -  Литовська, і часом, спізнившись, упрошувались хоч б и постояти.    Згодом, після революції 1917 року, коли на Україні почались   широка  -освітня засади Варшавського   хору перенесено Києва звідси, таким зразком,   почали і по Україні звані   «національні хори».  [4, c. 44]   Автор що були масові   української інтеліґенції  –  лікарі, правники, філологи, природники,   хіміки і т. д., що саме вийшли на кін життя переважно в 1917 р. і   взяли найбільш активну участь у визвольних  змаганнях України в   рр. 1917 -20, а далі й на еміграції»  [4, c. 45].   Згадано спогадах Приходька патріота   народу, щирого українофіла, великого знавця української культури,   літератора, кооператора громадського   Йоахима Ав густиновича Волошиновського. Автор повідомляє, що   він «свій маєток від а   Жмеринці, відомій великій залізничній станції, недалеко Вінниці»   друкує часопис «Світова зірниця». Віктор Кіндратович згадує, що   спочатку у країнських обурило:   часопис «ярижкою» українських   російськими літерами  –  автори), а не українським правописом? Але   при знайомстві часописом, побачили, статті   ньому розумні, виклад надзвичайно я сний, при чому стиль статей   не а Серед переважали   про кооперацію та про поліпшення селянського життя. Були також   статті по земельному питанню, що в ті часи, 1905 -  07 рр., стояло   дуже гостро. Статті не відкидали необ хідности земельної реформи,   але осуджували та маєтків, засоби   боротьби за землю. А в тих часах цей спосіб боротьби на Поділлі та   по широко На тоді   що на газети   дають польські   поміщики, щоби він боровся проти аґрарних розрухів та підпалів.   Чи дійсно було, таємницею, ми,   українські революціонери, газету лаяли і замість «Світова Зірниця»   називали «Світова Але в иходила і   бачили, що, все ж таки, вона українська і українські кооператори її   досить широко використовували у своїй праці…»  [4, c. 135].       319    Розглядаючи працю Подільській управі,   Приходько що Правобережній «росій ський   уряд з що землевласниками  –   поміщиками   були майже виключно поляки, «отже, коли б вони, на думку уряду,   опанували місцевого то могло   привести небезпечних наслідків, на   претенз ії до земель Правобережжі до   Дніпра і до  Чорного Моря,  –  «од можа до можа». Це призвело до   призупинення запровадження передбаченого   указами 1864 А «російський нарешті,   рішився запровадити  земські самоврядування і на Правобережжі»   то тім обмежив в зібраннях   польського а підсилив елемент  –    непольський, додавши до того представників урядових установ та   піддавши земств Право бережжі контролі   адміністрації. огляду ті обмеження, на   Правобережжі охрещені  -поширеною «куце   земство»  [4, c. 122].   Згадуючи української 1917 В.   Приходько наголошує тому, нац іональним   будівництвом передусім українська   інтелігенція та селянство. Але «свідома українська інтеліґенція по   українських була надзвичайній Українські   міста, складом були єврейськими,   дом ішкою, на Правобережжі, польського елементу, а поза тим була   невелика кількість загальноросійської…»  [4, c. 181].   Розкриваючи Губернських зборів, до   революції переважно поміщиків  –   землевласників -  росіян, малою пом іщиків -поляків представників   урядовців різних державних установ і з волосних старшин», автор   показує самоврядування. відбулося   земських у наприкінці 1917 І за   підтримки  -поляків, складу  мства включено   представників і партій,   представниками кооперації та українських «Просвіт»  [4, c. 195].    Описуючи свою роботу на посаді Подільського губернського   комісара народної В. відзначає   Центральною «закон національно -персональну   автономію, якою мали користуватися головні меншості в Україні  –    російська, і Згідно цим я       320    порозумітися з цими меншостями на Поділлю, щоб вони скликали   свої збори і п ризначили відпоручників для автономного керування   своїми національними школами в губернії…    За показалось, на знайшлись які   жадної  -персональної не але   діяли «повною парою» не тільки в інтересах своє ї меншости, але й   на більшости. були Показалось, поки   українці, і заклопотані українізацією,   поляки почали з надзвичайної енергією і поспішністю засновувати   по наших, українських, селах свої польські школи.  Базою для цих   шкіл були польські економії, а учнями  –  діти урядовців економії та   поодиноких католиків, що жили у відповідних селах. Це було би «в   порядку», як би в організуванні  цих шкіл не проглядала інша ідея і   замір  –   явно характеру.    в що своїх   «шкулок» поляки всяко притягали українських дітей  –  передовсім   дітей своїх службовців -українців, а далі й інших з села, заманюючи   їх даремними сніданками у школі.    Я, жаль, міг скільки українців   учащало ці  ські але «шкулок», для   українського Поділля, було аж надто багато. На цю справу звернув   мою у наш археолог -аматор   Александрóвич. Він десь дістав навіть мапу Поділля, на якій було   наліплені червоні папірці  –  оз нака існування польської «шкулки».   Побачивши мапу, був повіти   Проскурівський, Лятичівський, та   Вінницький були густо, мов маком, засіяні червоними папірцями.   Розуміється, про це відкриття я написав докладн е звідомлення до   Пана Секретаря Освіти І.   Але відповіді вже не дістав  –  йшла осінь 1917 року, а з нею чорні   хмари на політичному обрію, в Росії і на Україні»  [4, c. 213].   Водночас, об‘єктивним, Приходько  ив,   одним трьох ідеї в Подільському   університету, виникла 1917 був   Шульмінський, поляк, українців, був   тоді головою міста Кам‘янця… О. Шульмінський, як голова міста   Кам‘янця , енергійні щоб пожертвувало -  приділило університетові десятин   місцевої для факультету»   [4,  c.  256].   Університет було відкрито 22 жовтня 1918 р.       321    Торкаючись праці посаді Відділу  судових   справ УНР Вінниці грудні р., Приходько   згадував свій з міста   Ковенком. спогадів «Я з і   відбув ним розмову. представлявся, чоловік   дуже  лагідної мирної Між перед мені   інформували: людина тверда й крута, справжній Ковенко.    З розмови виявилось, що не довіряє полякам,  –  мовляв, вони   мали «якусь нараду» і він кількох посадив до в‘язниці, між ними  –    голову Вінниці,  поляка Вінниця  –   це   «моя і поляків знав, бувших   гласних місцевих А до то,   пригадую,  –  чи то у мене чи у когось з Директорії була делегація і   просила Олта ржевського огляду те, у   лише легеня, випадок у він Я   делікатно Ковенка  –   передати для   справи у Діставши я що   майже «актів»  –   ні  ентів, зізнань  –    самі Багатьох я звільнити,   ними Олтаржевсього…». події відстані В.   Приходько питання не це вирахована   провокація. увагу бік відвер нути від   большовиків, у було дуже і   очікували часу». відкидаю, в в   містах, Львів, в моментах, могли   творити загрозу. Але на Поділлі, Київщині, Волині і под., п оляки   творили лише … 3 % всієї людності. Тимчасом, серед поляків по   містах Правобережжя було немало впливової інтеліґенції  –  лікарів,   адвокатів,  –   і серед ворожий проти   української  –   випробуваний спосіб.»  [4,  c.   368].  У спогадах В. Приходька в контексті характеристики певних   осіб, окремі радянсько -польської Зокрема,   автор писав: « … Як відомо, С. П. Шелухин став у гостру опозицію   до Отамана Петлюри цілого   Української Н ародньої  Республіки у зв‘язку з так зв. Варшавським   Договором. договір підписаний квітня року   Варшаві Українською Республікою   Річчюпосполитою для воєнної проти   Совєтської щоби У країну большевиків       322    охоронити Польщу в разі нападу на неї Совєтської Росії. Як відомо,   передумовою цієї догоди поляки поставили вимогу, що Українська   Народня Республіка мусить проголосити своє «незаінтересування»   Галичиною, словами, Гал ичину Це   дуже голосна, а при тому болюча, пекуча й драматична справа, що   на час й відносини головними   політичними Наддніпрянської та і   цілу Галичину різко поставила проти Головного  мана Симона   Петлюри тодішнього заграничних Андрія   Лівицького.    С. Шелухин різко проти   Договору, цій окрему картаючи   Головного Симона та уряд В   цьому  дношенні був солідарний з   діячем української еміґрації в Чехословацькій Республіці Микитою   Юхимовичем Шаповалом, що гостро виступав   проти Варшавського Договору, усно та в пресі. Діячі УНР, що були   причетні Варша вського оборонялись могли,   головно що часі подій Україні,   було підписано Варшавський Договір, С. П. Шелухин знаходився у   Парижі, М. Шаповал Празі ще як вони   повелися в тих обставинах, кол и українська армія мала проти себе   армії большевиків, Денікіна і поляків, а сама ж ця українська армія   вимирала пошесті в смерти».   гостро ці у що на   Україну ентузіазмом,  національного а   Великій Україні їх зустріла сувора дійсність  –  тяжкі переходи, брак   провіянту військового і пошесть    [4,  c.   155].  З епізодів 1920 Приходько роль   українського з  щини  -хорунжого   Марка Безручка, дуже здібного стратега, що спинив большевицькі   полки Замостям, тим в критичний   момент польсько -російської (большевицької) війни, в серпні 1920   року. Польські військові історики цю рішальну р олю українського   війська, командою Безручка, але   українці, мусимо про те пам‘ятати. За цю велику   Безручко орден  virtuti  militari»  –   найвищу   нагороду в Польщі»  [4, c. 150].       323    Порівнюючи на  українських В.   констатував: «… Все ж події з 1919 -20 років пам‘ятають і болюче   переживають бувші їх, ж що   тепер ті як вояки. під   окупацією переживали добу м али обмеження,   але Польща не знищила їх фізично, в той час, коли наддніпрянці,   учасники 1917 -20 що вийшли еміграцію,  –   всі   знищені…»  [4, c. 156].   Будучи декілька на в В.   Приходько міг згадати  окремих знайомих.   описано театральне його по   семінарії Кривицького: 1919 Я.   працював міністерствах Уряду, як   директор із міністерства  рішніх   Але в 1920 році пришла остаточна розв‘язка боротьби того періоду   і ми, працювали українській опинилися   кордоном, у Польщі, у малому місті Тарнові. Звичайно, довго тут   не чого бо на було  і 1921   році почалось скорочення до мінімума державного апарату і роз‘їзд   урядовців українських державних установ в пошукуванню служби   та заробітків. Між іншим, у Кривицького так склалось, що дружина   його виступала сцені, чім значн ий   артистичний Це опреділило діяльність долю   панства Кривицьких на еміграції. Переїзд до Львова і вступ обох до   української коли помиляюсь, Далі  –    фінансовий крах чи просто традиційний український розпад трупи і   перех ід трупи  -Степняка. одна зазначених   причин заложення театрального на   паях… все на безнастанних зі до   Тарнополя, Тарнополя Станиславова, Станиславова   Коломиї, Коломиї  Заліщиків, Заліщиків Борщова так   далі, так далі. І всюди тяжкі перетрактації з польською поліцією,   традиційні непорозуміння з театральними залями, холодні уборні,   дорогі й брудні готелі. «Бродяча трупа!» Чи довго так витримаєш?   Але наприкінц і року, у та   заклавши в і голову комір глибоко   замислившись (є над чим подумати!) йду я вулицями Перемишля  –    мого емігрантського Дивлюсь  –    перепиняють мене якісь дві пані та пан.  Зразу не пізнаю.    –  Як, не пізнаєте? Та ж…       324    –   Ну, вибачте, Бога, не Пані   Кривицька!    –  Ось, знайомтесь. Члени нашого товариства!    –  Так ви оце, може?...    –   Ну, а ж не «Чорна і   білий Через  ві початок. бути,   дружиною, з родиною… Є ще тут які наддніпровські емігранти?  –    перекажіть усім; є ложі, скільки треба, до їх розпорядження.    –  Та, позвольте ж, з якої речі!    –   Без розмов. свого емігранта,   безплатно!. ..   –   А прошу нас готель, (себто   Кривицький) буде дуже радий…      Через 15 хвилин сижу в готелі, де дві чи три кімнати заняла   уся трупа. В номер, один по одному, приходять артисти і артистки,   знайомляться, Трупа, виїмком  ох  –   трьох   галичан, наддніпрянська…    Дивуюсь, чому таке зацікавлення моєю особою і така увага!    –   Як, ви не розумієте?! Та ж це так приємно зустріти свого   чоловіка на чужині!    –  Як то, а хіба ж галичани… й Галичина…     –  Ну, так, звичайно, ми знаємо, що ви хоче те сказати… Але ж   хіба ви не розумієте, не відчуваєте… Ще багато каші треба з‘їсти.    Само через години двох льожах   засідає уся переміська еміграційна наддніпрянська колонія… Театр   помалу місцевою інтеліґенцією :   професори, адвокати, урядовці, … самі й з родинами… Ну, й слава   Богу! Не багато, але й не мало.     Перед сценою, в заглибленню для музики, грає оркестр і грає   дуже непогано.    –  Оркестра?  –   і Яшка Кривицький  –  суфльор трупи,  він же   адміністратор організат ор розпорядчик, сидить мене   поки   –   голосно  –   Де ти ту   оркестру?    –   Та справді, щось не Але музики   повний театр. Можна думати чоловік із п ‘ ятнацять!    Яшка регочеться ще дужче.  –  Коли хоч еш знати,  –  скрипка та   рояль, більше абсолютно нічого!    Я виявляю щире здивовання.       325    –   А ж думав, Яшка. ж ми   п ‘ ятнацять людей. Та то би вони всю трупу з ‘ їли без останку, ще й   суфльора на закуску. Тому то наша оркестра згори має  завдання:   щоби музики був повний театр і  –  ось бачиш  –  стараються!    Музики, виявляється, один наш, другий поляк.    –  Такий собі «захудалий» полячок,  –  виправдується Яшка,  –    причепився до нас, разом з нами лає поляків і дуже боїться, щоб   його не розщитали. Пре красний скрипач!    Але лунає останній акорд і Яшка похапцем здіймається у низ,   за куліси… Ще хвилина, завіса піднімається і перед нами сцена…   Правильно сказано в Писанії:   Сидиш і думаєш: воно, звичайно, коли чоловік їсти му сить, то й з    діловода мусить стати артистом і з машиністки примадоною.    Тим дія Сидиш помічаєш, тебе   примушують бути уважним… слідкуєш і… не можеш одірватися…   Але це?! пантера»!... це привітна з   котрою  дину ви чи видатна,   артистка театру?... (п.   непереможно вас вир переживань. може   облуда? на театр мов   Винниченко  –  першорядний драмату рг!    Завіса спадає… Театр пробуджується, мов би з тяжкого сну…   і… зривається громом оплесків…    Я не можу спокійно сидіти, біжу, вітаю…    –  А ви що ж, десь певне думали собі: «бродяча трупа!» Ні, ми   ставимось свого з любов ‘ ю серйозно.   да йте маленькі і справді вам   наші «хахли» можуть осягнути…    Я збентежений цих юнаків,   недавніх старшин української армії та урядовців для доручень, що   перейшли через війну, революцію, табори й Тарнів  з Ченстоховим,   серед молодих що варять на і   перуть а виступають чотирьохактовій і   думаю собі: ось, нація, з такими здібностями і з такою долею!...»  [4,   c. 69-72].   В. Приходько згадує також один з епі зодів емігрантської долі   Михайла Куриленка  –   інструктора   освіти Земства: еміґрації, Галичині,   Куриленко знову виявив себе як визначний організатор. Не мавши   за ні Куриленко 1921 виїздит ь       326    Гуцульщину до Косова, з огляду на хворобу легенів своєї дружини.   Тут орієнтується на місці і починає працю по виробу килимів. За   кілька справа двох розгортається велику   килимарську під «Гуцульське що   ста є не в але в Польщі.   мистецької М. запрошує   українських митців, як Олену Кульчицьку, Ковжуна, Лісовського,   Бутовича інших, проектують килими,   на народніх взірцях  з різних частин України…»  [4, c. 294].   Ще польський стосується з   Василя В. писав: на   еміграції 1920 -1922 В. Сочинський тут, без   всяких потрапив українсь ке   випустивши Львові книжок -підручників, фірмою   видавництва Як не зазначене   видавництво підприємством В. зумів   переконати кількох знайомих поляків -утікачів з   деяк ими українськими симпатіями, що свій капітал вони найліпше   «пристроять», вкладуть українське Поляки,   під враженням українського державності, повірили в це,  –  як вірив   у те й сам Сочинський,  –  поки не переконався, що в ті часи 1920 -  1922  р.р. Галичині на взагалі хто   книжок, на по воєнних майже   шкільництва не існувало…»  [4, c. 98].     Отже, в спогадах В. Приходька подано важливий історичний   матеріал, епізоди стосуються  ідносин і   поляків на Поділлі, здебільшого в період визвольних змагань 1917 -  1920 рр., окремих українських емігрантів у Польщі.   Вони непростий українсько -польських   відносин. В. Приходько  ні і позитивні   сторони сторінок народів. вищезазначене   обумовлює врахування спогадів   подальших історичних дослідженнях з полоністики і україністики.        ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА    1. О. Стецюк Б.    Поділля добу   Української 1917 -1920  –   Кам‘янець -Подільський,  –    220 2. О. Приходько заснування  -  Подільського українського (1918 //   історія народів Європи: Збірник наук ових праць. Вип.. 15.  –  К., 2003.  –  С.       327    31-36.;  3.  Малюта  « Просвіти »   і Державність   половина ХІХ  –  перша половина ХХ ст.)  –  К., 2008.  –  840 с.; 4. Приходько   В. Під сонцем Поділля: спогади. Ч. 2. / Віктор Приходько; упорядники і   автори  редмови Легун, Кравчук.  –   Вінниця: «Консоль»,   2011. –  416 с.; 5. Приходько Віктор // Енциклопедія Українознавства. ІІ.  –    Л.,  –   Т.  –   С. 6. А.    Віктор у   визвольних змаганнях українського народу в 1917 -1922 рр .// Формування   та українських урядів української   революції 1917 -1921 рр.  –  Кам‘янець -Подільський, 2008.  –  С. 315 -330.         Олександр Головко    «НОВА ЕРА» УКРАЇНСЬКО -ПОЛЬСЬКИХ ВІДНОСИН   В ГАЛИЧИНІ: СПРОБА ПОРОЗУМІННЯ (1890 -1894 РР. )      Українсько -польські − проблема   України, особливо  Вони визначальними   політичній, соціальній культурній життя   галичан. Саме українсько -польські спроби порозуміння в Галичині   кінця ХІХ с толіття, особливості їх протікання і наслідки покладені   в основу цього дослідження.    Дана є актуальною, обумовлена   здебільшого сумною братніх   слов‗янських народів. На цьому слід наголосити, адже столі ттями   нам тезу лише братні які   Переяславської 1654 «возз‘єдналися   Польський український у історії щось   більше, ніж собі це уявляє пересічний громадянин  –  як у нас, так і в   них.  Ми і вони маємо спільні основи праєвропейської духовності,   зокрема уявлення місце роль в   суспільстві. з випливає багато: стиль   життя, людських Трагізм українсько -  польського  ва у що фронті   боротьби вирішувалося значно більше, ніж доля двох народів, тут   визначалося усієї Європи. всіх   україно -польського в суспільствах люди,   які від боротьби    прагнули життя   співробітництва.     Тому метою нашого дослідження є розгляд подій 1890 -1894   років Галичині вагомої польської української       328    сторін для боротьби парламенті свої   права, протікання  аких та нової   українсько -польської конфронтації.    З даної проблеми є достатня кількість історичної літератури.   В українській з'явився праць,   присвячених питанням  -польських   Так, О. Аркуш а розкрила протистояння поляків галичан під час   виборчих компаній 1889 -1895рр., 1 висунула проблему консолідації   національно -політичних сил українського галицького суспільства у   90-х ХІХ  2  Автор до ряд   джерельних  , раніше недоступні.   висвітлення  -польських в містять   праці Чорновола. місце його   присвячена 1890 -1894  pp.3  Автор описав   укладення її та   наслідки обох В   монографії Чорновола фракція сейму   1861-1901 pp.‖ значна увага приділяється відносинам з поляками,   намаганням українців вирішити спірні питання легально, за столом   переговорів. 4   Окремі були  вітлені істориками -  емігрантами видані кордоном.  -польським   стосункам ХІХ присвячена М.  -  Дворянського. 5  Значну він ―весні і   1890-1894рр. Це  –  найбільша праця історика діаспори з  даної теми.    Використано ряд праць питань   національного відродження в Галичині. 6,7,8   Десятиліття  -90-х  –   це інтенсивного   українського життя в Галичині, а, зокрема, поширення політичної   активності селянського  агалу. умовах   загострення між і та  -  Угорщиною колах діячів Києві думка  –    відірвати від імперії. була на   випадок відкритого конфлікту. А програмою -мінімум  для успішної   оборони українства мусить бути примирення з поляками не тільки   в Наддніпрянській Україні, а й в Галичині.     Такою концепція Антоновича,   прагнув в притулок царизмом   українській культурі (зроби ти з Галичини «український П‗ємонт»).   Подібні примирення українцями   серед Правобережжя. діячі       329    Антоновича людиною, яку шукати з   українськими колами. В Києві та інших містах с формувалися групи   поляків, вимагали тільки а спільних з   українцями в обороні перед російським шовінізмом, що однаково   загрожував обом народам. 9    Примирення в Галичині, яке дістало назву «Нова ера», було   підготовлене Києві д искусій, яких участь:   української сторони В. Антонович, О. Кониський, О. Барвінський; з   польської  –  князь Адам Сапіга, граф К. Бадені і М. Бобжинський. З   метою порозуміння Львові 1888 було   засновано орган    У дискусіях   визріла про кафедри історії   Львівському Князь який значний   політичний вплив у Відні, прихильно поставився до такої думки. 10   Отож, тиском і сторін  ькі   народовці польські пішли компроміс.   намісник осені р.) Казимир вирішив   справу адвокатом Телішевським, видався   людиною рішучою, діловою та принциповою, Протягом 1890 року   вони зустрічал ися чотири рази. 11   Умови що К. та   Бадені, в  ще руської   гімназії Східній створення історії у   Львівському забезпечення мові  них   прав з польською та німецькою; ―відповідна репрезентація в ділах   законодатних‖; у освіти;   урядників з на (тих, отримували   призначення в етнічні польські райони, що сприяло їх асиміляції). 12   24 листопада 1890 р. намісник запросив до себе на аудієнцію   лідерів У брали голова   Ради‖ Огоновський, секретар Левицький,   О.Барвінський, до К.Мандичевський,   К.Телішевський та митропол ит  С. Сембратович. 13   Внаслідок порозуміння дня,   листопада, під час дебатів над крайовим бюджетом у сеймі слово   взяв Телішевський. суто бюджетних він   закінчив до і праці. доповнив   Ю.   Романчук, заявив лояльність щодо та   готовність угоди поляками, промову   фразою: ―Супроти Вас, панове, скажу тілько: хочете згоду, то ми до       330    згоди все готові, а если ж хочете конче борби,  - підіймемо борбу.   Про просити будемо, не згоду   приймемо разом‖. 14    Варто що тексту не   складено. вона на слові   ініціаторів. Це робило даний компроміс дуже хитким − найменша   підозра у  нечесності однієї із сторін ставила під загрозу усю акцію.   В суспільствах політика знаходила   широкої Серед найбільше неї   виступали москвофіли і радикали. 15   Щодо народовців ―нової  , їх   результати наступні. 6 вересня 1892 р. урядова ―Газета Львівська‖   та повідомили те, цісар дозвіл відкриття   кафедри історії Східної Європи у Львівському університеті та що   професор, який її очолить, викладатиме українською мовою .16    Дослівно її назва звучала так: ―друга кафедра світової історії   з прийняттям уваги Східної   Відсутність ній Україна урядники   пояснювали що вживання стати до   чергового  я з Однак запевнення   не відповідали вирішальним створенні   кафедри був голос польських політиків. Коли справа підходила до   кінця, Антонович, запросили нову   раптово від  єї посади. його до   Львова приїхав М. Грушевський, якого затвердили на цій посаді 11   квітня 1894 р.    Ще вагомим ―нової було   впровадження галицьких фонетичного   української Цю вперше  в   Чернівецького Степан  -Стоцький. р.   запропонував освіти зміни   правопису мови фонетичний. пропозиція   подальші звернення не мали відгуку. Справа зрушилась   1890 коли неї член крайового А.   Самець, ходив віденських та   переконував їх працівників у доцільності фонетичного правопису.   А січня р. виділ користуватися   діловодстві  фонетичним правописом. 17   3 віце -президент шкільної M.   Бобжинський комісію справі українського       331    правопису школах. січня р. шкільна   отримала переглянути правопису, 26 М.   Бобж инський провести викладачів   учительських семінарій та гімназій. ―За‖ проголосувало 63 особи,   ―проти‖  —  21. Наприкінці травня знову зібралася комісія крайової   шкільної ради, яка прийняла ухвалу про запровадження в школах   та учительсь ких семінаріях фонетичного правопису. 18   Під час ―нової ери‖ були також підтверджені державні права   української мови. Проблема полягала в тому, що органи влади були   зобов'язані на українською по -  українськи, однак цієї практики дотр имувалися далеко не завжди.   14 березня 1892 р. К.Бадені нагадав про чинне законодавство щодо   вживання української мови в австрійському діловодстві. Однак це   практично вплинуло поведінку влади, й   нехтували правами. державних  становах з'являтися   поряд вивісками та також   українською мовою. 19    Ще у 1873 р. у Львові було засноване Літературне Товариство   ім. Шевченка. Проте йому не вдалося розвинути значної діяльності.   13 1892 відбулис я збори які   схвалили статут перетворили в Авторами   статуту були В. Антонович, О.Кониський та О.Барвінський. НТШ   отримало уряду на шкільних в   1894 − від осв іти, кошти   крайового 8. ця допомога йому   можливість недалекому розвинути   видавничу діяльність.     Важливим ―нової були в   середньої     До р. Галичині  ла одна гімназія   Львові. березня р. ухвалив про   української в 4 сеймову   підписав і вересня урочисте   українського паралельного класу колом ийської гімназії. 20   7 1891 отримало на страхове   товариство ―Дністер‖, а 29 грудня відбулося перше засідання його   засновників. ця страхова стала   однією з найповажніших підприємницьких інституцій та над ійним   спонсором українського національного руху в Галичині.       332    Першим серйозним екзаменом для угоди були парламентські   вибори, відбулися березні Під переговорів   народовцями К. Бадені обіцяв їм 8 -9 місць у парламенті, але під час   передвиборч ої руський комітет від   польського згоди 10 (у   парламенті їх було 5) . В результаті до парламенту було обрано 7   послів, з них чотирьох народовцям нав'язали польські політики.    Поступово по чали в ері‖   незадовільні Перші непорозуміння двома   сторонами місце травні, Ю. запропонував   бюджетній резолюцію справі в   Галичині однієї гімназії.  і були   дуже цим. Ю. Романчука протест,   після він був нього від   резолюції. 21   Слід що весь тривання  -  польської найсприятливішою неї перша  половина   1892 Вся висвітлювала в на   фонетичного правопису, велике значення якого розуміли всі. Тому   взаємні незгоди та підозри між поляками й народовцями відійшли   на другий план. 22    Вже осінь р. угоди    основному   вичерпала. У зв'язку з цим постала необхідність замінити її чимось   новим. В результаті з'явилися чергові вимоги народовців до уряду,   авторами були за Ю.Романчук   К.Телішевський. Схоже на те, що саме ці вимоги були предста влені   Е.Таффе. що не ентузіазму   австрійського Ю. заявив, якщо   неспроможний виконати ці вимоги, то народовці їх оприлюднять і   таким поставлять до що не   стані їх  ідтримувати.    24-25 листопада 1893 р. на нараді руського парламентського клубу   виявилося, колишньої в вже Ю.   Романчук і К.Телішевський стояли за опозицію, а О. Барвінський і   К.Охрімович − за угоду. 23   10 1894 почала  цювати сесія 15   лютого дискусія тему, дала ера‖.   Наступного К.Бадені черговий підтвердив, ніякої   угоди не було, лише усна домовленість і запевнив депутатів, що й   далі ―розумним‖    русинів з       333    заступниками народу, без Слова Бадені   народовці як і до 21   ―Діло‖ що Романчук вважає членом   руського парламентського клубу, починаючи з 6 квітня. Наприкінц і   травня з його складу вийшов К. Телішевський. Таким чином, факт   розколу став очевидним, який остаточно оформився на скликаних   на початку травня зборах ―Народної Ради‖. 24   Отже,  -польські в  -1894  pp.   налагодити не вдалося. Разом з ти м, після закінчення ―нової   загострилися стосунки між двома народами в Галичині.    Підводячи сказаному, зазначити,   українсько -польське порозуміння кінця ХІХ століття, яке увійшло   в під «нова було   ви мушеним Воно доти, обидві   прагнули свої але здобутки, їм   австрійським стали незадоволення   українців, і І найважливіше, й, жаль,   найтрагічніше  –   пр извели їхнього розколу   відкритої Нагода після   ворожнечі була втрачена.       ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА      1. Аркуша О. Галицький сейм: виборчі кампанії 1889 і 1895 pp. −   Львів, 1996. − С. 135; 2. Аркуша О. Проблем а консолідації національно -  політичних сил українського галицького суспільства у 90 -х pp. XIX ст. //   Молода нація: альманах. − 1996. − №3. − С. 198; 3. Чорновіл І. Польсько -  українська угода 1890 -1894 pp. − Львів, 2000. − С. 124, 125, 104, 149, 166,   180; 4. Чорновіл І. Українська фракція Галицького крайового сейму 1861 -  1901 pp. (нарис з історії українського парламентаризму). − Львів, 2002. −   С. 201, 202; 5. Демкович -Добрянський М. Українсько -польські стосунки в   ХІХ − 1969.  –   С. 69, 6.  ак Нарис   України: формування модерної української нації  ХІХ -ХХ ст. − К., 1996.  –    С. 160; Верига Нариси історії ( XVII −   початок ст. − 1996.  –   С.  Сарбей Національне   відродження України. − К ., 1999. –  С. 340; 9. Демкович -Добрянський М.   Українсько -польські в ст.  –   С. 10.  -  Добрянський Українсько -польські в ст.  –   С. 11.   Чорновіл І. Польсько -українська угода 1890 -1894 pp. –  С. 124; 12. Аркуша   О.  ма національно -політичних українського   галицького у  -х XIX − 198; Чорновіл   Польсько -українська 1890 -1894  pp.  –   С. 14. І.       334    Українська Галицького сейму  -1901 (нарис   з   історії парламентаризму).  –   С. 15. Я.   історії України: формування модерної  -ХХ ст.  –  С.   77; 16. Верига В. Нариси з історії України ( кінець XVII ст. − початок ХХ   ст. ).  –  С. 290; 17. Чорновіл І. Польсь ко -українська угода 1890 -1894 pp. –    С. 18.  -Добрянський Українсько -польські в   ХІХ  –     С. 19. Я. історії формування   модерної української нації ХІХ -ХХ ст.  –  С. 160; 20. Чорновіл І. Польсько -  українська  да  -1894  pp.  –   С. 21. І.  -  українська 1890 -1894  pp.  –   С. 22. І.   фракція крайового 1861 -1901 (нарис історії   українського парламентаризму).  –  С. 202; 23. Демкович -Добрянський М.   У країнсько -польські стосунки в ХІХ ст.  –  С. 93; 24. Чорновіл І. Польсько -  українська угода 1890 -1894 pp. –  С. 180.           Аліна Остафієва     ЯРОСЛАВ ІВАШКЕВИЧ: ПОЛЬСЬКИЙ   ПИСЬМЕННИК З УКРАЇНИ    (1894-1980)    «На Україні я дозрів як письменник…»    Ярослав Івашкевич      Ярос лав  –   видатний митець   родом з України, якого  у європейській літературі ставлять в один   ряд такими як та Манни,   Голсуорсі, Ромен Роллан, Михайло Шолохов. Та не тільки ставлять   —   з митцями  зустрічався спілкувався рівний   рівними, а його естетичні пошуки йшли в тому ж річищі, що й в   інших представників І   Івашкевича, творчість пов‘язані Україною,   він, за із    правом своєю   батьківщиною  [7].   Івашкевич народився в селі Кальник (зараз Іллінецький район   Вінницької 20 1894 Його Болеслав   Івашкевич, у університеті з   Рильським, М.  о), за у   повстанні р. виключений університету відбувши   покарання, час домашнім доки   знайшов посаду цукрового на   працював до кінця свого життя [5].       335    Хоч  ми похвалитись могла, ній   цінувались література і мистецтво, панувала відповідна атмосфера.   Батько замикався камерному провінції,   намагався зв‘язки світом.  —   згадував   пізніше  —   батьк о великий із неначе   зрісся, виїздив Києва «контракти». випадково   старших Болеслав на до а   одного сина  —  до Риги, і кожен приїзд старших дітей приносив у   домівку найновіші віяння з культур них центрів.      Радісне, дитинство рано. року   помер і зосталася засобів існування.   спершу переїздить до Варшави, сподіваючись, що так буде легше   перебитися, через роки повертається Україну  й   оселяється Єлисаветграді Кіровоград). такого   підштовхнуло що мешкали родичі  —   родина   Шимановських, якої, речі, майбутній   композитор Кароль Шимановський[1,  C. 2] .    Старший дванадцять Кароль  мав Ярослава   беззаперечний вплив. Цей фактор, а також мистецька атмосфера в   домі Шимановських, виїзди до сіл Орлівка (поблизу Знам‘янки) та   Тимошівка де артисти кола   Шимановського, хлопця того, він   ду мав обрати музику фахом на все життя, бо мав до неї неабиякі   здібності[3, C.5-7].   У 1909 році після деяких вагань мати вирішує перебратись до   Києва, резонно що відкриє сином   кращі аніж навчальні  ди.   Ярослав стає учнем і   паралельно вчиться в музичній школі.     В роки навчання в гімназії   літературою, він спробував писати сам (правда, спершу російською   мовою), а в студентсь ку пору цей потяг зміцнів. Правда, коли про   його пов‘язати з довідались то   виникли з і які не до   сварок: старші наполягали, щоб він працював юристом [5].    Та душа Ярослава до юриспруден ції не тягнулась, про що він   залишив спогади: школа відіграла ролі   моєму житті. лекції рідко, час   присвячував заробіткам, а екзамени складав, аби скласти, і кілька       336    разів на них зрізався. Не відіграв також ніяк ої ролі університет   моєму особистому житті...» [1, C.  2].   Правда, підтримку й заохочення він одержав з іншого боку. Із   розумінням до його захоплень поставились Кароль Шимановський   та польського життя   Висоцька, за просила до студії. опублікування   першого в «П‘юро», його видавати   Києві, допомогло Івашкевичу визначитись доконечно [2,  C. 8-9].   Сутужне становище Івашкевича   п‘ятнадцяти самотужки  и репетиторством,   він, домашній виїздить канікул численні   маєтки заможних людей. За час свого репетиторства він побував в   багатьох України, Полтавщина Поділля,   Кіровоградщина і Херсонщина, Одеса і Київщина. «Нас кільки всі   міські були і настільки   виїзди у мірі пізнання і  —    напише письменник, цей період   свого [5]. результаті становища Україні   після світової та Польської   Івашкевич у 1918 p., закінчивши університет, переїхав до Варшави,   де відразу потрапив у вир суспільного та культурного життя. Він   служив в армії, працював у газеті, водночас активно налагоджував   творчі контакти. У 1922 р. одружився і на довгі роки залишився у   передмісті земля, фактично   його залишилась його назавжди. його   твори пов‘язані Україною. наприклад, ранній   повіс ті «Зенобія. Пальмура» (1920 р.) зображені події відбуваються   у з описаними які знав   особисто. щоб в любові памяті   Україну, варто перелистати твори 20 -50-х років, де українській темі   відвед ено чільне місце [4,  C. 249-250].   До тематики звернувся трилогії   «Слава хвала», описані які в   польського у пол. ст., сторінки   починаються з подій в Україні, напередодні Пе ршої світової війни,   охоплюють 1917 і роки   війни, переносяться Польщу. український   присутній і в інших творах польського письменника, наприклад, у   повісті (1976), віршів, та  се,   незакінченій книзі «Подорож по Україні». Численні статті, спогади,       337    відгуки позначені знанням   фольклору літератури. твори переклали   Бажан, Д. Павличко, О. Медущенко, О. Лєнік, В. Шевчук та ін [1,   C. 2].  Хоч до кінця свого довгого життя Ярослав Івашкевич жив у   Польщі, весь тягнуло рідних Він гордістю   говорив про те, що володіє українською мовою: «Українська мова   мені не чужа, навпаки, вона була тією мовою, яка супроводжувала   мен е від самого дитинства. З того часу ця мова досягла великого   розвитку, збагатилася новими словами, яких я вже не знаю, хоч і   користуюся  —   з дитинства засвоєною  —   дуже гарною київською   говіркою цієї мови»[6,  C. 2].   Перший візит тривалої  ви на   початок п‘ятдесятих, але він був невеселим: українська столиця ще   не з Було та дивитись колись   мальовничі, такі рідні серцю місця [7].    А візит року для Івашкевича   емоційно насиченим. Спе ршу  —  поїздка за маршрутом Житомир —  Бердичів — Вінниця — Гайсин, пройшли ранніх   років. Івашкевич могилу яку того   гарненько Закинуте, чагарниками   кладовище містечку тоді упорядк ували   місцевими силами, щоб показати шановному  гостеві, що про нього   тут Правда, подальші могилу   Івашкевича уже дбайливо доглядали [6,  C. 2].   Рідної в письменник застав  —   її   зруйновано час бомба рдуванням. як   розповідають жителі, землі, вона   потрапила будівництво комплексу.   пам‘ять земляка шанують: чималому музеї   йому присвячена спеціальна експозиція, є бібліотека  творів, а перед   фасадом школи височить бронзовий пам‘ятник [4,  C. 252].    Згодом був ще не один візит Івашкевича в Україну: 1964 -го   —   на на урочистості,  -го  —   до   Кременця на відзначення ювілею Юліуша Словацького, 1974 -го  —    до  єва.  -го, три до Івашкевич супроводі   Дмитра востаннє на батьківщині, він   провів свої дитячі та юні роки.    Книга, над якою Ярослав Івашкевич працював незадовго   смерті, називатись по В   архіві       338    письменника рукопис та «Дашів»,   «Верхівня». Чернетки свідчать, що наступні розділи він планував   назвати «Іллінці», «Гайворон», не   судилося, написати їх уже не встиг [5].    Ярослав Івашкевич без сум ніву яскрава і дуже цікава постать   в ХХ як так України. ж його   дитинство юність, коли душі його   талант та потяг до прекрасного, він провів на Україні. Саме її він   вважав батьківщиною.  аме неї у перших   творах, саме її міста він згадував у своїх щоденниках. Його доля, як   і кожної відомої особи, була досить складною та багатоманітною,   але письменник зумів вистояти в той не легкий час і взяти з свого   досвіду той елемент, яки й яскраво втілюється в героях його творів.     Ярослав  –   видатна постать   століття, поляк за походженням, українець за душею…       ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА    1.Бортняк А. Польський класик подільського   газета.  –  1999. –  20 л ютого.  –  С. 2; 2. Ивашкевич Я. Люди и книги: статьи,   эссе / перевод с польского.  - М., 1987.  - 471 с. ; 3. Ивашкевич Я. Собрание   сочинений в 8 -ми томах.  - М., 1976  -1980. - Т. 1.  –  510 с.; 4. Колесник В.   Відомі поляки в історії Вінничини. Біографічний словн ик  –  Вінниця, 2007.   –   С.  -253; Мельник «На я як //   Україна  -  №  –   12.12.2006   http://www.umoloda.kiev.ua/regions/66/164/0/29742/; В. і   творчість Івашкевича Літературна  –   2005.  –   18   серпня.  –   С. 7.Ярослав    Івашкевич//http://www.culture.pl/pl/culture/ artykuly/os_iwaszkiewicz_jarosla  w.         Петро Григорчук,  Тетяна  Гусельникова    ЯРОСЛАВ ІВАШКЕВИЧ  –  ПОДОЛЯНИН, КЛАСИК   ПОЛЬСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ       До літераторів, які за минулі десятиріччя б ули приголублені   режимами, правили країнах званого   табору, нині багато хто ставиться з осторогою. І для того є досить   підстав, пафос одного доробку тоталітарних   умов до утвердження  ового   життя», з зразка диктовку У       339    тому, й головна через ім‘я з   чільних майстрів двадцятого   багаторічного письменницької Польщі   Івашкеви ча у нас не на слуху.    Проте у європейській літературі його ставлять в один ряд із   такими як та Манни, Голсуорсі,   Ромен Михайло З митцями тільки   порівнюють, а й сам Ярослав Івашкевич зустрічався і спілку вався з   ними, з багато чому погляди а   творчість направлена одне що в   представників покоління.    Незважаючи те, Ярослав один   найвидатніших письменників століття,   біографія та творчість щонайтісніше пов‘язані з Україною, яку він,   поляк походженням, повним називав   батьківщиною.    Його Болеслав замолоду   переслідувань боку Ще студентом   університету  ( де, до речі, навчався разом із Тадеєм Рильським), він   1863 брав  студентських після   опинився під арештом і кілька місяців провів у в‘язниці. Ясна річ, з   університету бунтівника виключили, і після тривалих поневірянь та   в ипадкових заробітків доля нарешті занесла його на Поділля, де він   обійняв скромну посаду бухгалтера на цукроварні в селі Кальник   (зараз Іллінецький район Вінницької області). Там 20 лютого 1894   року у нього і народився наймолодший син Ярослав.       Хоч  ком похвалитись могла, ній   цінувались література і мистецтво, панувала відповідна атмосфера.   Батько замикався камерному провінції,   намагався зв‘язки світом. випадково   старших Болеслав  ядив навчання Кракова, ще   одного  –   до Риги, і кожен приїзд   домівку найновіші віяння з культурних центрів.    1902 помер письменника, сім‘я без   засобів існування. спершу до  и,   сподіваючись, там легше, через роки   повертається Україну оселяється Єлисаветграді  -   Кіровоград). Тут мешкали їхні родичі  –  родина Шимановських, із   якої, речі, майбутній композитор   Шимановськи й. на років мав       340    Ярослава вплив. фактор, також   атмосфера домі виїзди сіл (поблизу   Знам‘янки) та Тимошівка (Черкащина), де збиралися артисти з кола   Шимановського,  вали до що усерйоз   думав обрати музику фахом на все життя, бо мав до неї неабиякі   здібності. 1   Шукаючи кращих перспектив для навчання сина, у 1909 році   після вагань, мати  до Там   Ярослав у к ласі Російської і   паралельно музичній Сім‘я мешкала від   костьолу двоповерховому будиночку вулиці   Кузнечній, в роки на   Горького. 2 Крім, власне, навчання у чудових  педагогів, він отримує   не менш важливі життєві уроки.        В році вступив юридичний   університету Св. Володимира і водночас у консерваторію, так ще   остаточно і не визначившись, ким бути. Саме в цей період хлопець   починає  ь він писати   (правда, російською а студентську цей   потяг Правда, про  пов‘язати з   літературою удома, виникли з і   братом, які мало не доходили  до наполягали, щоб   він працював юристом.     Скрутне становище Івашкевича   п‘ятнадцяти років заробляти репетиторством,   він, домашній виїздить канікул численні   маєтки заможних людей . Полтавщина і Поділля, Кіровоградщина і   Херсонщина, і  –   список пунктів,   йому довелось побувати, нараховує кількадесят позицій.    Душа до ніколи тягнулась,   що залишив спогади: шко ла відіграла   ніякої ролі в моєму духовному житті. На лекції ходив рідко, весь   час заробіткам, екзамени аби і   кілька на зрізався. відіграв ніякої   університет у моєму особистому житті...». 3   Підтримку     й він від   Шимановського організаторки театрального   Станіслави яка його своєї А   опублікування першого вірша  в журналі «П‘юро», що його  почали   видавати в Києві, допомогло Івашк евичу остаточно визначитись.       341    Ярослав мав відносини відомим   українським письменником Євгеном Маланюком. Безсумнівно, що   ріднило двох митців захоплення поетичним словом, але була у них   і ще  –   Єлисаветгра д. Майже   одночасно довелося їм у цьому місті здобувати гімнастичну освіту.   Я.Івашкевич 1904 -1909 навчався чоловічій   гімназії, а Є.Маланюк у 1906 -1914 роках  –  в реальному училищі.     Сталося що письменники свідками, Є.   Мала нюк учасником, української 1917 -1920-   років Києві. що її перебіг   Я.Івашкевича 1918 виїхати Польщі.   Єлисаветград, і Київ, і Україна також єднали обох митців.    В в з  ршою громадянською   війнами, ставало і 1918 отримавши   університетський консерваторський й будучи   цілком людиною зрілим Ярослав   Івашкевич до перед відвідавши  гилу   батька.    У 1922 він з Лільпоп,   донькою польського Станіслава   яка його У з мав Тересу   Марію.    Ярослав займався політичною   громадською діяльн істю. У 1923 -1924 рр. був секретарем маршалка   сейму Ратая. Перша поїздка Париж р.   відкрила в житті Івашкевича епоху нових можливостей. 4 Подорожі,   знайомства новими Європи  –   Німеччиною Італією,   Данією і Сицилією, Австрією  і Іспанією  –  стають захопленням його   життя та джерелом для творчості. Івашкевич від 1925 р. обирався   послом сейму, головою Ради 1960   увійшов до правління Європейського об‘єднання письменників та   ін.    Та земля, прак тично його   особистість, у назавжди. перегорнути   сторінки прозових написаних   упродовж 20 -50-х років, і можна пересвідчитись: українській темі   відведено у них стільки місця, скільки, мабуть, не  відводив жоден   інший польський письменник. Це, наприклад, «Зенобія Пальмура»   (1920), «Місяць сходить» (1924), «Заруддя» (1976), «Сади».       342    Не він і головному свого  –    епопеї і (1956 -1952), за ознаками   можна ідентифікувати як сімейну хроніку (її масштабністю можна   порівняти, наприклад, із  «Буддинброками» Томаса Манна).     Хоч до кінця свого довгого життя Ярослав Івашкевич жив у   Польщі, весь тягнуло рідних він гордістю   говорив про те , що володіє українською мовою: «Українська мова   мені не чужа, навпаки, вона була тією мовою, яка супроводжувала   мене від самого дитинства. З того часу ця мова досягла великого   розвитку, збагатилася новими словами, яких я вже не знаю,  хоч і   користуюся  –   з   дитинства  –   дуже київською   говіркою цієї мови». 5   Перший візит тривалої припав   початок п‘ятдесятих, але він був невеселим: українська столиця ще   не підвелася з руїн.    А візит 1958 виявився Ярослава  шкевича   емоційно насиченим. Спершу  –   поїздка  за маршрутом Житомир -  Бердичів -Вінниця -Гайсин,  –   відвідання батька.   Закинуте, заросле чагарями польське кладовище в містечку Дашів   тоді упорядкували місцевої щоб   показати  високому гостеві, що про нього тут пам‘ятають. Правда, у   подальші могилу Івашкевича дбайливо   доглядали. Рідної хати в Кальнику письменник не застав  –  у війну   її зруйнувало  попадання фугасу.     Згодом був ще не один візит Івашкевича в Укр аїну: 1964 -го  –    на на урочистості,  -го  –   до   Кременця на відзначення ювілею Юліуша Словацького, 1974 -го  –    до 1977 -го, три до Івашкевич супроводі   Дмитра Павличка востаннє побував на малій батьківщині.     Кни га, якою незадовго смерті,   називатись по В письменника   залишився «Вступу» розділів «Дашів»,   Чернетки що розділи планував   «Кальник», «Іллінці», «Ставище»,  «Гайворон» та  написати їх уже   не встиг.    Ярослав за літературну отримав   численні нагороди відзнаки, також   багатьох іноземних нагород.      Письменника -земляка й Вінниччині.   Кальнику 1989 р. ві дкрито пам‘ятник Івашкевичу, ім‘я Івашкевича       343    носить тамтешня загальноосвітня школа (з 1985), в якій створено   його музей.    2004 у була фотовиставка   Івашкевич Україна», у Року в   Україні.    За  и організаторів  –   представників   товариства «Полонія»  - на виставці вперше в Україні представлено   повну  розповідає життя діяльність   родини пов‘язаних нашою і з   Єлисаветградом. 6   Хоч ж иттєвий шлях автора відомої трилогії   далеко не був квітами, численних   фотознімках  –   усміхнені Івашкевичів,   їхніх і   викликала великий у   кіровоградців, гостей міс та.    Отже,  Ярослав Івашкевич   - це видатний подолянин, класик   польської Він класичному універсальний,   адже не письменником, й драматургом,   музикантом, культурним митцем. Його пам‘ятають та шанують не   тільки в П ольщі, але, звичайно, в Україні, зокрема, на Вінниччині,   де за словами Івашкевича, він і дозрів, як письменник.        ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА    1. В. Україні дозрів письменник» Україна   молода.  –   2006.  – 12 2. В. і Я рослава   Івашкевича Літературна  –   2005.  –   18 3. А.   Польський класик подільського коріння // Вінницька газета.  –  1999. –  20   лютого;  4. Колесник В. Відомі поляки в історії Вінниччини: біографічний   словник.  –  Вінниця, 2007.  –  С.247 -253; 5. Вервес Г. Івашкевич Ярослав //   Українська енциклопедія.  –   К.,  –   Т.2.  –   С.290;   Абліцов В. Галактика «Україна». Українська діаспора: видатні постаті.  –    К., 2007.  –  С.320.       Тетяна Кароєва    ПРИВАТНІ КНИЖКОВІ ЗІБРАННЯ У КОНТЕКСТІ   БІ БЛІОТЕЧНОЇ ЕТНОЛОГІЇ  (НА ПРИКЛАДІ ПОЛЬСЬКОЇ   СПІЛЬНОТИ  ПОДІЛЛЯ   ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХІХ  -   ПОЧАТКУ ХХ СТ.)    Вже традиція етнологію   (етнобібліотекознавство) 2] як дисципліну       344    загального що н а   міждисциплінарній його з   етнопедагогікою та етнопсихологією. Вперше на пострадянському   просторі термін відомий   бібліотекознавець М.С. Карташов, який розглядав означену сферу   досліджень дисципліну,   що "витоки різні   становлення систем взаємозв‘язку певним   національно -культурним  с.  витоків   бібліотечної стояв книгознавець   Рубакін.   Згідно висунутим третім  м   сприйняття оцінка тексту від   приналежності до чи етнічного   [4]. читач ним етнічний у   природній надприродній («Среди 1911 -1915;   «П сихология и 1929). дореволюційній   Російській найактивніше єврейське   бібліотекознавство відповідно, практика.   Особливий в сфері світу   діяльність та  іноземної При   формуванні фондів, масових   враховуються національних які або   постійно у обслуговуванні бібліотек.   Міжнародній бібліотечних і з   1985   року секція бібліотечному   населення, представляє етнічні Велику   цьому приділяє ЮНЕСКО.   десятиріччями розвивається читання"  –    читання, що розглядається  у контексті різноманітних культурних і   соціальних Книги такі інститути,   бібліотеки, каналами культурних і   Вони інтегруючими культурного   суспільства ,  сприяють  єдиного   простору , самов і дтворенню культури.    Як бібліотечною займаються   бібліотекознавці, вивчають розвиток   функціонування (у сенсі) до   етнокультурного Тобто  редметом   етнології бібліотечне представників чи   іншого специфіка середовища різних   етнічних (можна особливий книги       345    юдейській, мусульманській  ).   Традиційно  -бібліотекознавці уваги   обслуговуванню читачів різної етнічної приналежності в публічних   бібліотеках, а особливість формування та використання приватних   книжкових залишається їхньої Тому   даної  доповіді є опис специфіки приватних книжкових зібрань, на   прикладі спільноти другої ХІХ  –    початку ст., контексті етнології.   джерельної бази даного дослідження став відділ рідкісних і цінних   видань  –   РіЦ) обласної наукової   бібліотеки К.А. Тімірязєва, зберігається 35 -тисячний   книжковий певну якого книги   націоналізованих у пореволюційний час польських зібрань    У половині ст.  атні зібрання   поширилися практику  життя тільки   прошарку а буржуазії, вільних   професій. Книга, і традиція, основним   каналом інформації, мала хронолог ічні   просторові можливості.     Для спільноти, у  XVIII  ст.   державність, комунікативної певного і   роду  Для періоду   втягування поляків у загальноросійське життя, втрата тра диційної   соціальної спільноти значною   шляхтичів свого статусу), що сприяло їхній поступовій асиміляції   серед місцевого населення. Відповідно зміст інформації переданої   усною в етнічної збіднювався ,   тому книгу чималі  Вже першій   половині ХІХ ст. польською громадою усвідомлювалося значення   книги маркування Невипадково  -І.   Крашевський книзі  Wspomnienia Jedysanu Budżaku »    (1845-1846),  ши Тульчині Потоцьких,   зауважив відсутність в родині, жодної   польської книги він не побачив [5].     Читання польськомовної літератури і формування бібліотеки,   ставало способом з  Вже   дити нства привчали рідного в чергу,   релігійного Крім в родинах них   виписували журнали як  Dzieci»,  Moje   Pisemko», « Wieczory Rodzinne», дитячі книги, наприклад, історичні       346    повісті   Пжибо ровського, В.  Белзи, його   «Katechizm  ego  Poł aka»  s.160]. сімейного   голосного вечорами сприяло   виховуванню молоді. Специфіка тодішнього способу пересування у   каретах такий  сіб часу   декламування віршів, тому дівчат з дитинства привчали до їхнього   запам‘ятовування [6,  s.53-55].   У книгозбірнях багато   перекладної причому тільки красного   письменства, а, за нашими спос тереженнями, й наукової, особливо   французьких німецьких хоча ці вважалися   обов‘язковими вивчення іноземні. вказати,   наприкінці ХІХ ст. російська мова увійшла у польське середовище,   але Потреба середн ьої що   можливим гімназіях реальних змушувало   «царську» Чоловіки користувалися літературою,   слідкували громадсько -політичним офіційним   Російської Більшість польської   добре спілкуватися адже займалися   власним господарством, тому треба було контактувати і розумітися   з В польських вважалося, добре   вихована панянка не повинна розуміти російську мову. Її прагнули   ігнорув ати. Щодо української мови, то, за спогадами А.  Залеської,   Т.Шевченка читали у перекладі Й.  Лободовського [6,  s. 210].    У приватних книжкових зібраннях поляків поширилася низка   знакових польської видань, для   етнічної, скоріше н авіть національної, ідентичності. Ми не будемо   обговорювати творів письменників,   зокрема Б.Пруса, друкувалися   накладами, для читача   використовувалися дозвіллєвого Приверт ає   поширеність деяких наукових видань. Так, за матеріалами відділу   РіЦ родових Руссановських,   Якубовських Ярошинських примірники   франкомовного дипломатичних стосовно   Польщі  -1862  укладеного Д‘Ангебергом   (псевдонім Таким значущим можна   вважати « Volumina  legum», польський   права, основа якого друкувалася впродовж 1732 -1782 років, а потім   була перевидана у петербурзькій друкарні Й.Ог ризка у 1859 -1860       347    роках. багатотомник сучасниками тільки   історико -правова а як польської   Його мати тільки  -юристи, й   патріоти. відділі нами примірники родов их   бібліотек Якубовських сімейної   Остророг -Садовського  –  Клінгера.    Завдяки близькості до кордону на Поділлі доволі поширеною   була нелегальна польська книга. Її, зокрема, можна було придбати   у Владислава (К ам‘янець -Подільський).   Зрозуміло, що це був великий ризик, могли не тільки оштрафувати,   а закрити тому подібна   тільки клієнтурі за гроші:   Гонсіоровський   « Kró lobó jcy»  –  10 руб., С.  Бранський « Jeszcze Polska nie zginę la!»  –    5 руб., А.  Міцкевич « Dzieł a» безцензурний  –  2 руб. [7,  s.64-66]. Тут   можна набути патріотичні і літературу,   книги польської іноземного Через книгарню   друки іншим польські  лістичні) до  -  Подільського, Вінниці.     Своєрідним способом прибічності   своєму було видань, належали   або борцям незалежність Так, родовій   бібліотеці Собанських з Ободівк и поважне місце займали книги із   зібрання Собанського, загинув засланні Сибіру.   Тобто за книгами закріплювався своєрідний меморіальний статус.    Придбання книг, друкованих будь -якою мовою, але видатних   постатей культури, спри яло   патріотичного спільноти. подолян, такою   фігурою став власник місцевих маєтків, відомий російський юрист   В.  Спасович  -1906), твори походять десяти   книгозбірень. це російськомовні   літературознавчі, мистецтвознавчі розвідки контексті російської   культури. справедливості вказати, збирали   польськомовні у випадку примірник нами   виявлено.    Ще способом польськості були   провені єнції У збірках  –   представників   вільних (лікарів, інженерів) багато   російської літератури, засвідчує РіЦ.   загальнопоширеною було екслібрисів,   суперекслібрисів корінц ях власницьких       348    польською З -понад десятків нами   екслібрисів  –   тільки було латиною 1  –   російською   мовою, решта польською. Але навіть у складі книжкового зібрання   власника екслібриса   вінницького   Болеслава Івановича Лєщинського   книг актов метрики» 1887),   «Польское право» 1888), підштовхує   думки, їхній зберігав -таки про е тнічну   приналежність.    Таким у період виступає   знаряддям, цілою системою,   етнічної Основними компонентами   системи були власне польськомовна книга, приватні та громадські   пол ьськомовні «книги -маркери» полоністики   іншомовні), книги, видатних (навіть   іншомовні), провенієнцій, поширення   літератури, яке консолідувало спільноту.        ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА    1. Тума нова Н.Я. Библиотечная етнология.   Новое знание? // Акад.   Тетради сб. тр.  –   Самара,  –   Вып. :  -информ.   Коммуникация пространстве 2. Столяров, Н.   Библиотечная (этнобиблиотековедение) Ю. Столяров   Библ. энц икл. / Рос. гос. б -ка.  –  М.: Пашков дом, 2007.  –  С. 189 – 190;  3.   Карташов, С. библиотековедение Н. Карташов.  –    М.: Изд -во МГУКИ: Профиздат, 2000.  –  336 с.; 4 . Рубакин, Н. А. Что такое   библиологическая психология? / Н. А. Рубакин.  –  Л.:  Колос, 1924.  –  61 с.;   5.  Kraszewski  J.I.  Wspomnienia Jedysanu Budżaku:   przejażki roku  1843  od  22  czerwca  do  11    /  J.I.  Kraszewski.  –    Wilno,  1845.  –   T.  1.  –   S.77.;  6.  Zaleska  A.  Niezapomniana  Ukraina  /  A.   Zaleska.  –   Warsz.  :  Rosner  &  Wspolnicy,  2007.  –   297  s.;  7.  Kuszł ejko  J.   Książ ka  polska  w  Rosji  na  przeł omie  XIX  i  XX  wieku  /  J.  Kuszł ejko  ;  B-ka   Narodowa. –  Warsz., 1993. –  258 s.      Анатолій Глушковецький    ОБМЕЖЕННЯ ПРАВ ПОЛЯКІВ НА ВИБОРАХ ДО ІІІ   ТА ІV  ДЕРЖАВНОЇ ДУМИ (ЗА МАТЕРІАЛАМИ   ПОДІЛЬСЬКОЇ ГУБЕРНІЇ)       Початок ХХ столітт я в історії Російської імперії позначився   масштабними  і ально -політичними які до       349    суттєвих у устрої. елементом   цих змін стало запровадження інституту Державної Думи.     Подільська  е рнія, на  овінційність,   стояла осторонь від цих важливих процесів. Навпаки, у зв‘язку із   особливостями розташування, та   національного населення інших виборчий   процес її мав із   тенд енціями й певну специфіку.    Характерною передвиборної до   Державної Російської усіх скликань   Подільській було що в боролися   собою партійні і партійні а   п редставники національностей: польської,   ―російської‖ Це зумовлено  ь ним   складом Подільської Український на   рубежі   –  ХХ  ст. за даними, 75 -80%1   населення  краю і значно пер е важав число євреїв та поляків. Однак,   він був представлений переважно селянством, що не відзначалося   громадською Натомість складали   п о ловини міських та містечкових жителів 2. Поляки чисельно були   представлені наб а гато скромніше  –   2,3%3. Проте,   вагому великих  с ників Так, обирати   члена Державної Ради від Подільської губернії у 1906  р. мало 622   дворян.  З них росіян і українців за походженням 243 чоловіка або   39%, осіб  кого   –   379 61% 4.  Крім   поляки з а знавали утисків з боку самодержавства на національному   ґрунті, а тому вважали вибори серйозним шансом на покращення   свого ст а новища.    Згідно думського виборчого законодавства, яке ґрунтувалося   на куріальні й системі, великі землевласники мали значні переваги,   зокрема, обирали виборщиків безпосере д ньо на губернські виборчі   збори, формували депутатського губернії.   таких чисельність краї  -поляків   змушувала щ о не обрання Думи   скільки -небудь числа депутатів, час   організації процесу заходами   обмежувати їхні виборчі права.    Проте, час до та Державної що   відбувалися у мов революційної у   центральна губернська не відкрито       350    обмежувати виборців національною За   умов полякам Поділля вдалося досягти певних успіхів у виборчих   перегонах. перших ви борах представники   здобули перемогу на виборах повітових з е млевласників, провівши   у виборче 38   виборщиків 76 5. з   огляду те, згідно законодавства число   виборщиків у губернії складало 199, це не доз волило їм втрутитися   у р о зподіл депутатських місць.     На виборах до ІІ  Думи виборщиками було обрано 46 поляків,   причому   –   на землевласників 6. дозволило   пре д ставникам національності у свого   кандидата   Лісовського 7.  В ін єдиним  -поляком   від усіх трьох губерній Правобережної України 8.   3 червня 1907  р. за указом імператора Миколи  ІІ припинила   свою ІІ  Державна Відбувся званий   третьочервневий Одночасно видано   ―вдосконалене‖  Положення про вибори до Державної Думи. Новий   виборчий суттєво права верств   населення. Особливо це стосувалося селянства, оскільки царс ь кий   уряд розчарувався його благонадійності.   Так, у Подільській губернії  на виборах до пе р ших двох Державних   Дум виборщиків різних у становило:   селянська курія  –  41,2%, землевласницька  –  38,2%, міська  –  18,6%,   робітнича  –   тр о хи 2% 9. на до   ІІІ  Державної Думи число виборщиків у к раї було значно зменшене   –   зі до осіб, це абсолютно   торкн у лося від землевласників, яких   становила осіб відп о відно, усіх губернії,   тоді селянських було  –   28%,  ід  -го   міських виборців 16  –  10,7%, від 2 -го з‘їзду міських виборців 14  –    9,3%, а робітників трохи більше 1% 10.    Таким зважаючи національну курії   землевласників губернії, виборчий різко   підвищував п ольських збільшити   представництво Державній Російської Зрозуміло,   що перспектива не ні                                                         Обрання ще польських у   повіті відмінене комісією.  а ким було 43   виборщики -поляки.       351    адміністрацію, ні царський уряд. Тому, незабаром, останні зробили   усе можливе, щоб звести нанівець парл аментські амбіції польських   землевласників Поділля.    Між центральна в режимі   підготовку третіх  о рів. 9  червня   р.   губернатор телеграму міністра справ   наказом розпоча ти нових списків.   Виконуючи губернатор дня   циркуляри  о вим, та управам,   зобов‘язав приступити формування списків.   підкреслював, у має вказа но ім‘я,   батькові виборчий Установлювалися стислі   терміни  о нання завдання. не містах   містечках списків  б но завершити   22 червня, а до 26  червня подати їх у міські управи повіто вих міст,   які зобов‘язувалися скласти загальний звід міських виборців повіту   та не пі з ніше 1  липня подати його губернаторові   огляду в своїх приміще н нях. Такий самий термін було відведено й   повітовим управам 11.    Згодом,   червня, вн утрішніх у   телеграмі нео б хідним вказувати виборчих   списках крім всіх інших відомостей ще й національність виборців.   Причиною змін гіпотетична розподілу   виборчих за ознакою 12.  забаром   центр а льної про представників   національностей окремі з‘їзди більш   конкретного змісту.    Уже   червня   р. (заступник)   внутрішніх справ С.Є.  Крижановський у листі на ім‘я губернатора   О .О.  Ейлера чіткі  я дження виборів   ІІІ  Державної Думи. Передусім вони стосувалися філософії поділу   попередніх виборчих виборців відповідності вимог   нового законодавства. міністра   губернатора  иділити окремий  д виборний   землевласників національності. передвиборних   з‘їздів землевласників від майнового   цензу урядовець залишав на розгляд самого губернатора. Всі з‘їзди   було скликати    в або   мі с тах 13.       352    Встановлювалися вимоги проведення   виборчих земл е власників. землевласників   на відділення зарахуванням одного них котрі   володіють цензом дес.  млі більше), також   уп о вноважених попереднього осіб   походження, а до іншого  –  р е шти землевласників 14.   Таким чином, штучно створювалася ситуація, коли навіть за   значного чисельного п е реважання землевласників -поляків вони не   змогли б  обрати більше одного виборщика зі свого серед о вища.     Ці не формально до   адміністрацією З їх виконання   місцевих умовах, 30  червня 1907  р. в м.  Жмеринка було проведено   засідання створено го Комітету   російських під  о вуванням   губернатора О.О.  Ейлера. Цей Комітет, за свідченням губе р натора,   було створено ще 6  червня. Його завданням було ―зібрання точних   даних, для питань, б ули   новим законом про вибори‖ 15. Такий факт, безумовно, свідчить про   те, що Подільська губернська адмін і страція до питання обмеження   впливу вибори польського   поставилася великою Членами бул и   повітові дворянства:  –   І.Є.  Ракович,   новоушицький  –   М.О.  Патон,  –   П.М.  Балашов,   літинський  –   А.Н.  Львов,  –   О.С.  Гіжицький,   вінниц ь кий  –   граф   Гейден; повітів:   Могилівського  –   В.В.  Кра совський,  –   І.І.  Балаклєєв,   Літинського  –   князь   Мещерський,  –    О.О.  Потоцький,  –   Г.О.  Миткевич,  –    К.М.  Львов,  й синського  –   О.О.  Савостьянов; м.  Кам‘янця -  Подільського  –   П.М.  Александров, також  убернський   предводитель дворянства барон П.П.  Местмахер.     Учасники з‘ясувавши землі   співвідношення за в повіті,   прийшли висновку, вибори проводити   національному Було  ено, співвідношення   голосів виборців на користь поляків має місце лише у двох повітах   –   Кам‘янецькому та Проскурівському. Тому було вирішено число   виборщиків, обиралися цих  і тах, порівно   росіянами та поляками 16.       353    Циркулярами н априкінці 1907  р.   губернатором було пост а влене завдання зібрати точні цифрові дані   по повіту кількість  ь кого польського   землеволодіння, осіб статі військових,   можуть передати свої виборчі цензи, та в ідомості про число селян   польського  о дження, можуть участь з‘їздах   землевласників. губерн а тор подати   на основі зазначених даних свої пропозиції про розподіл виборчих   з‘їздів на відділення за національною ознакою 17.   Члени російських на   вище з‘їзді у м.  Жмеринка також вважали за доцільне, ―щоб надати   можливість на  о передніх більш   поставитися обрання і інтереси   середніх  в, тому священнослужителів,   виділити особливі зібрання власників,   володіють землею у розмірі менше однієї десятої повного цензу, а   з‘їзди настоятелів церков і власників землі у розмірі більше однієї   десятої повного цензу о б‘єднати в одне відділення‖ 18. Через те, що   на дрібних середніх переважали   ―росіяни‖, було в и рішено не розділяти такі з‘їзди за національною   ознакою, зв‘язку обширністю і відстаней   бажано скликати з‘їзди для  обрання уповноважених у місцевостях,   надавши такого головам після   губ е рнатором такого поділу‖ 19.    Рішення, на стали для   подальшої діяльності мі с цевої влади щодо організації виборів. Між   члена ми російських  с ників губернською   адміністрацією відбувалися постійні консультації з цього пр и воду.   Так, у відповідь на телеграму губернатора 12  серпня 1907  р. один із   організаторів брацлавський предводитель   дворянств а   Балашов, свої про   філософію розподілу попередніх з‘їздів дрібних землевласників та   духовенства. пропонував у повіті   кількість з‘їздів метою впливу   православного духовенства. При  цьому   окремих духовенство організ о ване, ще   подало своїх пропозицій щодо розподілу з‘їздів 20.    У губернатору   серпня   Балашов   підкреслював, визнаючи створення повітах   кількох  попередніх з‘їздів дрібних земле в ласників та духовенства,       354    Комітет землевласників двома пост у латами.   По -перше, при на з‘їзди втрачалися   духовні По -друге, якнайбільше   духовенства з ‘явитися з‘їзди. зв‘язку цим   предводитель висловлював щоб   кожного з‘їзду для   благочинними округами, а для всіх інших  –  залишити попередній   поділ. Таким чином, переконував він, удасться  уни к нути дроблення   голосів священиків 21.    Такі пропозиції знайшли підтримку в губернатора. У своєму   донесенні  т рові справ серпня висловив   остаточні мотивування щодо розпод і лу попередніх виборчих з‘їздів   землевласників духовенства,   що повним  о піюванням   думок, П.М.  Балашовим. визнав   необхідне розділити попередні з‘їзди землевласників, які володіли   більш 15  дес. лише семи повітах   (Ямпільському, Могилівському,  тському,   Ушицькому, Гайсинському). цьому   зауваж у вав, що передбачає забезпечити перевагу осіб російського   походження за допом о гою православних священиків. З цією метою   передбачалося допустити благочинних   виборчими  з‘їздами, решту з‘їздів до   найближчих благочинних Було вирішено   утворити в кожн о му повіті по одному з‘їздові неповних цензовиків,   які 15 менше землі, менше   десятої ц ензу.  а тор що   таких виборців значна, але їхні цензи дозволяють обрати не більше   2-3 на з‘їзді. створення ніж   одного з‘їзду на повіт може призвести до ситуації, коли земельного   цензу не вистачит ь навіть на обрання одного уповноваженого 22.    Такі у повітів в   містах, у  и цькому, та   повітах їхніми пунктами було призначено с.  Борсків, м -ко  Деражня   та  -ко  Томашпіль З ‘їзди та   земл е власників, що володіли більше однієї десятої цензу, у повітах,   що не підлягали ро з поділу, теж відбувалися у повітових містах, за   винятком де проходили м -ку  Деражні 23.   Такий попередніх надава в п е реваги   заможним та православного   духовенства. Наприклад, у Вінницькому повіті уповноваженими на       355    першому з‘їзді обрано   священики 1   дворянина, а на другому через вкрай погану явку в и борців  –  лиш е 2   із можливих 10 24.    Курс губернської під   організації у землевласників дискримінацію   представників польської націон а льності та спільні дії православних   священників поміщиків свої Так, росій ський   парламент третього скликання від Подільської губернії не пройшов   жоден  в ник землевласників, чотири   зазначеного Комітету  й ських   (І.І.  Балаклєєв, П.М.  Балашов, О.С.  Гіжицький, О.О.  Потоцький) та   три  вященики   Маньковський,   Подольський,   М.І.  Сендерко) стали депутатами ІІІ  Державної Думи 25.   На виборах до ІV Державної Думи, попри п‘ятирічну віддаль   у адміністративні влади обмеження   прав фактично тотожними   тим, застосовувалися   на виборах. і час до   Думи,   влада великого недопущенню   депутатами польського  е лення Тому   17 липня р. зобов‘язало надати   міркування стосовно поділу виборчих з‘їздів за національностями.   Якщо окремих була необхідність   виборчих на очільник мав   обґрунтувати. З метою з‘ясування розміру виборчих цензів різних   національно с т ей вимагало точні за   кожним повітом про кількість землі, що нал е жить полякам та всім   іншим національностям 26.    Розробкою поділу з‘їздів   національностями займався Губернський комітет із виборів у Думу.   Так , 6 серпня 1912  р. у м.  Жмеринка відб у лося його засідання під   головуванням ІІІ П.М.  Балашова 27. Комітету   були підтримані адміністрацією.  о діл   з‘їздів землевласників польське та   інших  нал ь ностей визнано лише   Кам‘янецькому Проскурівському бо польське   землеволодіння переважало. того,   землевла с ники -поляки мали обрати одного виборщика, а всі інші  –    трьох. Проскурівському число  иборщиків   порівно 28. Мі с цева влада практично стовідсотково копіювала схему   організації до   Державної формуючи       356    з‘їзди чином, забезп е чити домінування   губернському зібранні російсь ких   земле в ласників та духовенства.     Політика та влади, на   недопущення виборщиками польського   землеволодіння, успішною. жовтня   р. Кам‘янець -  Подільский на Губернське виборче зібрання, де ві дбулися вибори   членів ІV  Державної Думи, з‘явилося 142 виборщики, з них лише   троє були поляками 29.    Вкрай кількість  -поляків зумовлена   абсентеїзмом землевласників Землевласники -  поляки та  го де були   виділені в окремі відділе н ня, не прибули на з‘їзд для обрання свої   уповноважених. представники  ь ської   брали лише з‘їздах виборців 30. самих   г у бернських нечисленні виборщи ки змогли   порозумітися єврейським і вибори 31.   позицію  о жна повним поляків   можливості провести до Думи бодай одного свого канд и дата.    Отже, до і   Державних у   губернії  ли потужного тиску   губернської адм і ністрації. Одним із її пріоритетних завдань, згідно   з центральної імперії, обмеження   виборчих польських краю метою   обрання останніми своїх предст авників до російського парламенту.   Місцевою були всі для   представників землевласників православного   духовенства. використовувалася поділу   виборчих з‘їздів на окремі виборчі відділення за націо нальностями   для кількості  о рщиків числа   населення.        ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА    1.  Кабузан Украинцы мире: численности   расселения. 20 -е годы ХV III века  –  1989 год: формиров а ние этнических и   политических границ украинс кого этноса.  –  М., 2006.  –  С.290 ; Малий В.В.   Етнічний рел і гійний населення наприкінці   ст.   Наукові праці історичного факультету.  –  Кам‘янець -Подільський, 1995.  –    С.119; Гуменюк Етнічний міського   Правобережної У країни в 60 -90 рр. ХІХ  ст. // Наукові праці іст о ричного       357    факультету.  –  Кам‘янець -Подільський, 1995.  –  С.108; 3. Малий В.В. Назв.   пр.  –   С.120; Центральний історичний України   м.  Києві (далі  –  ЦДІА України).  –  Ф.442.  –  Оп.637.  –  Спр.545.  –  Арк.22.;   Федьков Політичні та громадські на   Правобережній в  -1907 Дис... іст.   07.00.01. –   К.,  –   С.28; Підраховано Державний   Хмельницької області (далі  –  ДАХмО).  –  Ф.117.  –  Оп.2.  –  Спр.16.  –   361   арк; 6. ЦДІА України.  –  Ф.442.  –  Оп.637.  –  Спр.545.  –  15зв. -16; 7. Бойович   М.М. Государственной (портреты биографии).   созыв.  –  М., 1907.  –  С.251 ; 8. Бовуа Д. Битва за землю в Україні. 1863 -  1914: Поляки в соціо -етн ічних конфліктах. Пер. з фр.  –  К., 1998.  –  С.221;   9. за:  Порядок в Думу.   Систематический относящихся сему узаконений   правительственных распоряжений / Сост. Н.  Хлебников.  –  СПб., 1905.  –    С. 68; Государств енная Дума. Систематический свод относящихся к сему   предмету узаконений и распоряжений / Сост. Н.  Хлебников.  –  СПб. , 1906.   –   С.85;  Положение выборах Государственную  –   СПб. ,   1912. –  С.196;  11. Державний архів Вінницької області (далі  –  ДАВО).  –    ФД.255.  –  Оп.1.  –  Спр.1б.  –  Арк.1 -2; 12. ДАВО.  –  ФД.255.  –  Оп.1.  –  Спр.2.   –  Арк.56; 13. ЦДІА України.  –  Ф.442.  –  Оп.658.  –  Спр.95. ч.6.  –  Арк.15 -  15зв; 14. Там само; 15. Там само.  –  Арк.19; 16. Там само.  –  Арк.17; 17.   ДАХмО.  –   Ф.117.  –   Оп.2.  –   Спр.19.  –   Арк.1,24,27; України.  –    Ф.442.  –  Оп.658.  –  Спр.95. ч.6.  –  Арк.17зв; 19. Там само; 20. ДАХмО.  –    Ф.117.  –   Арк.155 -155зв;    Там  –   Арк.157 -158;  22.  Там  –    Арк.161 -161зв; 23. ДАВО.  –  ФД.255.  –  Оп.1.  –  Спр.1б.  –  Арк.339 -339зв;   24. ДАВО.  –  Ф Д.255.  –  Оп.1.  –  Спр.2.  –  Арк.59 -59зв; ДАВО.  –  ФД. 504. –    Оп.1.  –  Спр.8.  –  Арк.2 ; 25. Бойович М.М. Члены Государственной Думы   (портреты биографии).   Т ретий 1907 -1912.  –   М.,  –    С.237,238,240,241,244,245,246; ЦДІА  –   Ф.442.  –   Оп.665.  –    Спр.102.  –  Арк.31; 27. ЦДІА України.  –  Ф.268.  –  Оп.1.  –  Спр.772.  –  Арк.5;   28. України.  –   Ф.442.  –   Оп.665.  –   Спр.101  –   Арк.51 -52зв;   ЦДІА України.  –  Ф.301.  –  Оп.1.  –  Спр.1483.  –  Арк.67зв,69 -70; 30. ДАХмО.   –  Ф.409.  –  Оп1.  –  Спр.48.  –  Арк.110.;  ЦДІА України.  –  Ф.442.  –  Оп.665.  –    Спр.101  –   Арк.135зв -136; ЦДІА  –   Ф.301.  –   Оп.1.  –    Спр.1483.  –  Арк.70.          Николай Мезга    ИСТОРИЯ РИЖСКОГО ДОГ ОВОРА В ОТРАЖЕНИИ    ПОЛЬСКОЙ МЕЖВОЕННОЙ  ИСТОРИОГРАФИИ       Практически с момента восстановления своей н езависимости   в 1918 г.  П ольского государство вступило в борьбу за укрепление       358    своих позиций в Восточной Европе с Советской Россией, которая,   со своей стороны, стремилась сохранить контроль над западными   окраинами Российской Результатом     противостояния драматические  П ольско -советской   войны 1919 – 1920 гг., которая завершилась подписанием Рижского   договора. оказал влияние только польско -  советские в период, и   международную в  Центрально -Восточной в   целом. трагической этот стал   истории и народов. не   удивительно, историки огромный к   изучению международного В статье     попытаемся в степени польской   историографии осуществлена реконструкция   польско -советских мирных переговоров, выявлены позиции сторон   по проблемам, обсуждавшимся на переговорах, какие оценки были   даны Рижско му договору в работах польских исследователей.     Польская историография советской   исторической оценивалась тенденциозно. ней   видели, как отмечали советские исследователи  А . В.  Шутов  и  М . В .   Джервис, инструмент,  который  использова л « в  обосновании своих   внешнеполитических устремлений польский фашизм» [ 1, 414– 415,   426]. работ периода проблеме   межвоенной нам значительными   представляются Л.А.Зашкильняка. автор   отме чает, польская историография   внимания изучению  -советских   Интерес к этой проблемы, по его мнению, в особенности усилился   в  -я в с что направление   приоритетным внешней  итике [2,  с .54].   постсоветской не сколько -нибудь   значительных научных работ, посвященных польской межвоенной   историографии. авторы  [3],  .Гзела  [4],   С.Закжевский  [5]  в публикациях концеп ции   отдельных историков  – 30-х 20 по   аспектов истории польско -советских отношений, включая Рижский   мир.    Проблемы мирных подписания   договора советскими и его   значения развития   польско -советских заняли       359    важное в историографии с   подписания документа. исследовании польско -  советских переговоров авторами   что в их начале советское правительство вы двинуло очень тяжелые   для условия, которые было в   случае Варшавы армией.  s. Затем   произошло советской на Г.   Свобода в своих работах связывает это с изменением ситуации на    фронте. Еще в  М инске под влиянием поражения Красной армии на   Висле советская делегация заявила, что ее первые предложения не   носили ультимативного характера  [7, s. 81].    Польские межвоенного в   исследованиях делают вывод, что советск ая делегация готова была   идти на большие территориальные следует,   что территориальная была в   переговоров. исследователи что   Польши восточной были четко    сформулированы виде называемой Дмовского»,   представленной Парижской конференции.   предусматривала в Польши Литвы,   западных белорусских земель, включая Минск, на   Украине  –   Ровно,  -П одольского. граница   определялась, их не этнографическими   принципами, и потребностями [ 8,  s.   104].    Однако ходе переговоров советскими   республиками делегаты отошли «линии   Дмов ского». позиции делегации вопросу   границы на рижских переговорах одним из первых в своих трудах   сформулировал переговоров  С .  Грабский.  отмечает,   что время он точку согласно   которой Польши  надо присоединить востоке   территории, которых непродолжительное могло   образоваться польское Поэтому   поляки отказались от Минска.  С . Грабский  пишет, что, когда бы к   Польши был присоединен Минск, и граница  отодвинута дальше на   восток, в возник белорусский не   опасный, чем украинский [ 9, s. 70, 72]. По словам  С . Грабского , в   польской не ни человека, думал   бы  границу   к Он это  прежде       360    военными Стремление линии означало   продолжение войны, а за зиму большевики могли создать армию,   значительно  превосходящую  по количеству польскую.  С . Грабский    считал,  что  значительно важнее, чем достигнуть линии Днепра, д ля   Польши добиться границы Латвией, отделить   Россию Литвы. указывает, именно   принадлежала создания между и   Литвой. По мнению С. Грабского польская делегация стояла в Риге   перед альтернативой: К аменец, Проскуров и  М инск, или Дисна и   Вилейка. Выбор был сделан в сторону последнего варианта [ 10, s.   105]. точкой С. совпадает авторов   работы «Возрождение Польского государства». Они отмечают, что   польская на  рах Риге той   точки зрения, что Польша должна присоединить только те земли,   которые сильно В с поляки   отказались от Минска [ 6, s. 178].   Польская признавая, при   вопроса о границе на  рижских переговорах в целом победила линия   правых которую в очередь   Грабский, существование польской двух   концепций вопроса границе. федералистская,   предполагала, что от советского госуда рства следовало добиваться   больших уступок, не для   Польши, а для государств, находящихся с ней в федерации. Вторая   концепция, словам Свободы, меньшими   территориями, но уже для самой Польши»  [7, s. 81].   С огласно польских польская   делегация, определении на в   руководствовалась тремя аргументами. Первый аргумент  –  военно -  стратегический: отодвинуть столицы   страны включить со став железнодорожную   Сарны,  Б роды, Молодечно. аргумент   требовал увеличения и   Польши, из  П ольши державы.   аргумент национальный: «спасение на этой территории  польского   национального Положительной рижской   границы признается отделение России от  Л итвы  [8, s. 113]. В своих   исследованиях  К утжеба еще важный   которым польская в рижских   п ереговоров. Он пишет, что в ходе их стало очевидно, что граница       361    пройдет с (так реализовать   федералистскую не и необходимо   провести так, «чтобы она не была предметом спора в настоящем и   будущем»  [11,  s.  51]. образом, делегация   стремилась такой которую была   признать и постсоветская Россия.    Достаточно много внимания польские исследователи уделили   вопросу, какой Рижский отвечал   Польши,  асколько нем отражения задачи,   преследовали польские правящие круги в своей внешней политике,   в в  П ольско -советской 1919 – 1920   Я .Чекановский этой  подчеркивал, по   договору не  достигл а   границы  г ., значительно   вышла   за где население   большинство [ 12, s. 15– 16]. Тем самым признается, что вошедшие в   состав территории Беларуси Западной   Украины были польскими. на сче т   польских исследователей были и другие точки зрения. Публицист   С.Строньский в статье, опубликованной в газете «Речь Посполита»   14 1921 для рижской указывает,   что на землях, которые отошли к Польше, «нет русского населе ния,   потому его никогда было». того, мнению   данного на которая к от   границы, находятся польское население и вложенный в их развитие   труд поляков  [13,  s.  291]. С.Кутжеба также, что не все в Польше   были   готовы с установленной   мирным договором. Некоторые политические силы считали, что на   советской остались на живет   население находятся имения  [14,  s.  175– 176,  186].   Подвергал критике Р ижский договор и В.Студницкий. Он указывал   на негативный Польши как   экономических коммуникаций территории   крессов». Это произошло, по мнению данного исследователя, из -за   того, что такие города, как Минск, Поло цк, Бобруйск остались на   советской  [15,  s.  6]. качестве Рижского   договора другой работе отмечает то, польская   граница востоке так не на   какой -либо рек: Березина, В.Ст удницкий   считает, что согласно Рижскому миру «остались в составе России   территории, с зрения этнографического,       362    хозяйственной структуры, могли быть полезны для Польши, как и   для этих включение состав   государства  [16, s. 8].   В одного наиважнейших Рижского   договора историография признание   независимости и но этом   внимание на то, что они были тесно связанны с Россией [ 6, s. 177].   Большая   значимость мира Польши, мнению   польских   историков, в что него   рассматривалась Европе государство, решением   победителей Первой войне . она   продемонстрировала силу жизнеспособнос ть выступала   как сильное на Европы. связи   Рижским изменилось отношение к   Польша свою и реальным   антигерманским Франции. государства,   образовались  а бывшей империи,   искать поддержки со стороны Польши [ 6, s. 179– 180, 182].   В.Студницкий что договор устранил   важнейших в  -советских и дал   Польше победы  [15,  s.  59]. В  этом вопросе с ним не   согласен В.Сикорский, который в своих работах   что Польша в войне 1919 – 1920 годов одержала победу и тем самым   спасла не только себя, но и весь западный мир  [17, s. 251]. Близкую   позицию и по  ию   важнейший польско -советской заключался том,   Польша смогла избежать не только утраты части территории, но и   ликвидации  П ольского так большевики   Польше установлением социалистических порядков  [14, s. 175– 176,   186]. Г.Свобода указывал, что главный итог войны был в том, что   Рижский зафиксировал границу   П равда, качестве для момента   указывает на то, что Рижский договор оставлял неопределенность   ситуации в  отношении Виленщины и Восточной Галиции  [7, s. 92].   Лишь Конференцией Антанты   восточной 15 1923 мнению автора,   знаменовало завершение установления   границы  [7, s. 130].   Таким  азом, межвоенная   занимавшаяся изучением Рижского мирного договора, находилась       363    под влиянием фактора, затрудняло   достижение знания. На ее   негативно сказалось и то, что исс ледователи имели доступ к весьма   ограниченному   кругу Польские того   времени в общих смогли ход   переговоров определить сторон их Наиболее   слабо эволюция позиции п ереговорах ее   причины, советским Рижского   Гораздо изучен о Рижского   договора международного Польши, та   которую получил общественных политических   страны.        Д ЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА    1.    А . Джервис  М .  В .  Германо -фашистские  в    современной   польской   историографии Против   фальсификации истории. Сборник  статей . Ред . коллегия Е. В. Тарле и др.   –  М . : Издательство  ЦК  МОРП , 1929. –  С . 410– 445 с .; 2. Зашкильняк  Л . А .   Формирование и развитие исторической науки  в  Польше . –  Львов : ЛГУ ,   1986.  –   82  с .;  3.  Wò jcik  W.  Legenda  Pił sudskiego  w  polskiej  literaturze   mię dzywojennej.  –   Warszawa:  Wyd.  Slą sk‖,  –   264  s.;  4.  Gzela  J.   Traktat Ryski  w  ocenie Wł adysł awa Studnickiego // Traktat Ryski 1921 roku   po  75  latach.  –   Toruń:  Wyd.  UMK,  1998.  –   S.  193– 208.;  5.  Zakrzewski  S.   Historjografja  polska  wobec  wskrzeszenia  panstwa.  –   Lwow:  Druk.  zakł adu   narodowego  im.  Ossoliń skiech,  1924.  –   39  s.;  6.  Wskreszenie  Panstwa   Polskiego. Szkic historyczny. T. 2. 1918– 1923. –  Krakow: Krakowska Supolka   Wydawnicza,  1925.  –   300  s.;  7.  Swoboda  H.  Pierwsze  pię tnastolecie  Polski   niepodleglej  (1918– 1933) –   Warszawa:  Wyd. « Rabotnik», 1933.  –   436  s.;  8.   Polska wyzwoł ona. 1918– 1933. –  Warszawa: Wyd. Karola Merperta, 1933. –    245 s.; 9. Grabski S. Uwagi o bieżоcej historycznej chwili Poski.  –  Warszawa:   Wyd. Niklewicz s -ka,  1922.  –   160  s.;  10.  Grabski  S.  Z   godziennych i  –   Poznań: Wielkopolska   nakladowa Karola Rzepeckiego, 1923. –  168 s.; 11. Kutrzeba S. Nasza polityka   zagraniczna –  Krakow: Druk. ― Gł os Narodu‖, 1923.  –  121 s.; 12. Czekanowski   J.  Wschodni  zagadnienia  graniczne  Polski  i  stosunki  etniczno-spoleczne.  –    Lwow,  1921.  –   144  s.;  13.  Stroński Pierwsze dziesięć  – 1928)  –    Lwow –  Warszawa: Gabrynowicz i syn, 1928. –  627 s.; 14. Kutrzeba S. Polska   Odrodzona  1914– 1921.  –   Krakow:  Gebethner  i  Wolff,  1921.  –   230  s.;  15.   Studnicki W. Zitmia wileńska. Je stan gospodarczy i pożądany statut . –  Wilno,   1923.;  16.  Studnicki  W.  System  polityczny  Europy  a  Polska.  –   Warszawa:   Skład glowny Gebethner i Wolff, 1935.  –  324 s.; 17. Sikorski, W. Nad Wisła i       364    Wkra.  –   Lwow  –   Warszawa  –   Krakow:  Wyd.  Zakladu  narodowego  im   Ossolińskich, 1928.  –  275 s.  s. 251.         Оксана Ружківська    ПОЛЬСЬКО -УКРАЇНСЬКА ВІЙНА (ЛИСТОПАД 1918  –   ЛИПЕНЬ 1919 РР.)  –  ТРАГІЧНА СТОРІНКА У ВЗАЄМИНАХ   ДВОХ НАРОДІВ       У 1918  р.  -Угорська капітулювала   перед Антанти розпалася. 1 про   незалежність    заявили імперії  –   Чехословаччина   Угорщина. Польща також заявила про відродження своєї держави,   до якої були землі, Австро -  Угорщиною, й Але той час   патріоти, "велику  ьщу", проти   українців білорусів Західної й Білорусії.   жовтня 1918  р. були заявлені претензії Польщі на Галичину, а на 1   листопада того ж року планувалось урочисте приєднання Галичини   до Польщі. 1   На час Галич ині національний   між (вони привілейоване в   Галичини) місцевими Справа тому, поляки   становили 40% великих Галичини. Львові   (найбільше місто Галичини  –  200 тисяч на селення) тоді проживало   більше 50% поляків і тільки 13 -14% –  українців. Українці Галичини   в сільських районах становили до 90% населення, серед міського   населення їхній ледь до Однак   українці також Львів,  іслав,   своїми культурними центрами.    18-19 1918 у відбувся політичних   громадських українських Австро -Угорщини.   створена Національна (УНР) чином   депутатів австрійського парламе нту та крайових сеймів Галичини і   Буковини. 2  Вона ухвалила резолюцію про майбутнє утворення на   українських що до Австро -Угорської   імперії, держави. 3  Йшлося об'єднання   західноукраїнських Група УНР  1 1918   утворила військову організацію на чолі з Д. Вітовським. Уранці 1   листопада 1918 р. вони зайняли Львів. У зверненні до українського       365    населення Галичини про нової   Української в вся влади  ть   Українській Раді. в подій   поляки. жовтня р. Кракові створена   комісія, котра заявила про намір перебрати владу в Галичині у свої   руки. листопада польський наказав     частинам, які складалися з поляків, присягнути на вірність Польщі.   Ситуація Львові, перебували українські, польські   підрозділи, швидко загострювалась.    Уранці листопада   р. зайняли Можна   виділити такі етапи подальшої польсько -у країнської війни: перший   –   збройна за 1 – 22 1918  р.;  –    утворення стабілізація у 1918  –   січні   рр.;   третій  –  боротьба за ініціативу у лютому  –  квітні 1919  р.; четвертий   завершальний  –  відступ УГА за Збруч  у травні  –  липні 1919  р.    Перший етап війни  –  листопадові бої у Львові  –  поділяються   на такі три періоди: початок бойових дій 1 – 4 листопада 1918 р.  –    нагромадження сил, за стратегічно   важливими об‘єктами, встановлення лінії фрон ту. 4 5– 20 листопада   –   участь боях УСС загонів Період   характерний лінії в місті.   частини, використовуючи стратегічну перевагу, "серпом" охопили   центр Львова з півдня, заходу й півночі, що було дл я українських   частин 13 1918 була   державність України  –   ЗУНР. 5  21– 22  –   втрата   Львова. Нав‘язане поляками перемир‘я сприяло передислокації до   міста групи "Одсєч" (майже 6 тис. бійців) й оволодіння Ль вовом.   Критична воєнно -стратегічна ситуація і співвідношення військових   сил не дали можливості українцям втримати Львів. Командування   намагалося зберегти львівське угруповання  –  ядро Галицької армії,   а також уряд і Національну Раду ЗУНР від оточення. 6   26  истопада загони найважливіший   залізничний Рава -Руська. Львова позначився   по й стані ЗУНР. майже   півроку (грудень  –   квітень   р.) українські війська безуспішно   атакували    плацдарм, повернути   Престиж в Заходу втрати став   падати. в питанні брати уваги   тільки польські інтереси. 7       366    Ще листопада   р. командування   особливу вій ськ генерала (група   Розвадовського  –  Леснеєвського). 8  Усього "Сході"   сконцентровано до 21 тисячі польських бійців при 50 гарматах, до   березня ця цифра збільшилася до 37,5 тисячі й 200 гармат. У грудні   1918 р. сил уже   виступили просто   повстанці, а частини тільки створеної польської армії до 20 тисяч   бійців  –   3 групи: Спотницкого,   Зелінського, генерала Ромера.    Найбільш були УГА, створилися   професійни х добровольців (січових що   зайняла позиції на північ від Львова. Групи УГА "Схід" на схід від   Львова "Старе  –   на від стали   формування фронту УГА. Саме ці групи наприкінці листопада й на   початку 1 918 проявляли і   наступати на Львів. 9   Група складалася шести загонів   галичан. намагалися допустити польських   військ північ  –   у міст Бельз,   Рава -Руська.  роти з самостійних що   ввійшли в УГА, була створена група "Південь".    5 грудня 1918  р. відбувся бій УГА (Хирівської групи отамана   Кравса  –  2 тисячі багнетів і загін полковника Кравчука з армії УНР   до 1  тисячі багнетів) з польською ар мією. У ході бою було відбите   місто і УГА контрнаступ   Перемишль, якого вже грудня. взяти  -  фортецю Перемишль в українців не було сил. Поляки сформували   в Перемишлі ударну групу генерала Зелінського й 12  –  16 грудня   1918 р. провели успішний контрнаступ, у ході якого відбили Хирів.    Командування й ЗУНР мету з   Польщею бачили в поверненні Львова. Основні сили галичан були   сконцентровані на львівській ділянці фронту, і Львів був постійною   м етою УГА до 1919  р. грудня   р.   робить на однак 21 УНР   кровопролитний за  -Волинський, було   українською 22 В лютого   р.   армія    Володимир -Волинський відтіснила   загони від Ковеля. 10   У зима   р.  –   час на  -  польському час, тільки армії       367    супротивників відбувалися бої значення   навколо Львова, Самбора  і в Перемишлі. У цей час Польща ще не   мала направити Галичину військові а   ЗУНР ще не сформувала мобілізаційний апарат.    22 січня 1919  р. в Києві відбувся урочистий акт возз‘єднання   Центральної України й Західної України  –  "Акт Злук и". Формально   ЗУНР увійшла до складу УНР як Західна область УНР, але це були   тільки "благі наміри". Договір не став правовим актом, а залишився   тільки декларацією. 11   Не Злука і в проти   польських адже в   р.  ама на   катастрофи, а тому не могла суттєво їй допомогти. Тим більше, що   країни зробили на (як проти   більшовицької і їй З   послаблення потенціалу країни під   пр икриттям про польсько -української   періодично до спеціальні (генерала   Ж.  Бартелемі, генерала Л.  Бота та ін.), які дали можливість полякам   перегрупувати сили та зміцнити свою армію.    В 1919  р. створ ення було із   найбільших уряду втратила І   скористалися цим. У травні 1919  р. в наступ проти УГА перейшли   новоприбулі дивізії  -тисячна генерала   Й.  Галлера, створена і споряджена Францією і США в  основному із   військовополонених з німецької австро -  угорської армій) і українські війська вимушені були відступити.    У травня   р. війська займати   південно -східні Покуття, реальну з   півд ня. Командування УГА було змушене відвести головні сили в   південно -східну частину Галичини між річками Збруч і Дністер.    Після і частин   під командуванням генерала О.  Грекова 7 червня 1919  р. розпочала   наступальну  операцію напрямку   –  Львів.   військам потіснити армію лінію   –   Гнила   –  Перемишляни  –  Підкамінь. У цих Начальна   Команда УГА відмовилася від дотримання умов нового перемир'я,   що його уклала з предста вниками Польщі делегація УНР на чолі з   генералом   Дельвігом яке УГА   розцінювало чергову поляків час   підтягування резервів на фронт. 12       368    Під Чортківської галицькі відчували   постійну не стачу в зброї, боєприпасах та військовому спорядженні.   Польське почало стягувати район   північний від всі резерви. червня   р.   польська перейшла контрнаступ фронті Бродів   Коломиї.    двадцятиденними боями,   українські змушені і  – 17 1919  р.   частини перейшли  13  Західноукраїнські були   окуповані Польщею, на них створювалась Польська адміністрація.   Партизанський рух проти окупаційної  адміністрації продовжувався   ще тривалий час.    Рішенням Ради мирної від   21 1919  р. затверджено для   Галичини, яким передавався Ліги на   управління протягом років обов 'язковим   галицьким автономного 14 1923  р.   послів Антанти остаточне про   приєднання Східної Галичини і Західної Волині до Польщі. 14   Отже, зробити що  -українська   війна  залишилася сторінкою історичній двох   братніх народів. і  загарбані   іноземними імперіями і поділені між ними, були позбавлені права   на існування. початок визвольних   змагань не ознаменував ся широкою співпрацею двох поневолених   націй досягнення  Щодо поразки   української в  -українській 1918  –  1919 рр.,   то вони полягали як у помилках провідників ЗУНР і УГА, так і в   несприятливих обста винах, позбавили   міжнародної підтримки.       ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА    1. Савченко В.А. Двенадцать войн за Украину.  –  Харьков, 2005.  –  С.   220-221; 2. Симоненко Р.Г., Табачник Д.В. Українсько -польські відносини   та боротьба за єдність України.  –  К., 2007.  –  С. 544; 3. Липовецький С.   Романтична //Україна  –   2008.  –   1  –   С. 4.   Савченко В.А. Двенадцать войн за Украину.  –  Харьков, 2005.  –  С. 224; 5.   Матейко Боротьба Галицької проти   експансії (листопад 191 8 р.  –  липень 1919  р.): ретроспективний погляд на   деякі  –   2004. –  №1.  –  С. 20; 6. Савченко   В.А. войн Украину.  –   Харьков,  –   С.  -227;  7.       369    Політична України ст. В.І.  Кучер,   Гриневич,   В.С.  Коваль.  –   К.,  –   С. 8. В.А. войн   Украину.  –   Харьков,  –   С. 9. Р.Г., Д.В.   Українсько -польські відносини та боротьба за єдність України.  –  К., 2007.   –  С. 561; 10. Савченко В.А. Двенадцать войн за  Украину.  –  Харьков, 2005.   –   С. 11. само.  –   С. 12. Р. Української   Галицької проти експансії 1918  р.  –   липень   1919 р.): ретроспективний погляд на деякі сторінки історії // Мандрівець.   –  2004. –  №1.  –  С. 31 -32; 13. Савченко В.А. Двенадцать войн за Украину.  –    Харьков,  –   С. 14. І.  -польські   взаємовідносини у 1918 р. // Пам'ять століть.  –  2002. –  №2.  –  С. 70.          Юлія Пачос    СОЦІАЛЬНО -ЕКОНОМІЧНЕ СТАНОВИЩЕ ПОЛЬЩІ В   ПЕРІОД ПАРЛАМЕНТ СЬКОЇ ДЕМОКРАТІЇ (1918  –  1926 РР.)    Одним з надзвичайно важливих періодів в історії польського   народу відродження в р. розбудова   незалежної держави.    Актуальність зазначеної проблеми обумовлена тим, що її ще   й подають  о, належного історичних   передумов конкретних відродження становлення   польської економіки, польської в   єдиній державі, формування власної соціальної структури.    Мета статті у об'єктивному   висвітленні   історичного процесу відновлення незалежності Польщі в контексті   економічного соціального в парламентської   демократії (1918 -1926 рр.), а також визначенні значенні фінансової   реформи В. Грабського.     Дослідженнями проблемат ики і   історики: Алексієвиць 1  та О. М. Крикун 2,   зарубіжні: Дильонгова 3, Дибковська, Жарин, Жарин 3,   М. І. Бобрик 4 та інші.    Територія держави із які   попередньо належали трь ом державам і відрізнялися за соціальним   і складом, господарського   традиціями ментальністю На відродження   незалежності Польщі її територія перевищувала 388 тис. км. кв., що   ставило на місце Євр опі. із у   1921 першим війни переписом в   країні понад млн. у числі 35%       370    непольського походження 5. В адміністративному відношенні країна   була поділена на 17 воєводств.    Відроджена  ольська опинилась дуже   господарчому Перша і війни   сплюндрували край. В період 1914 -1920 рр. було знищено близько   30% майна 6. лише   промислових  –   своєрідні н а тлі.   Незалежна Річ була аграрною   країною, сільському було до   населення.    Економічне країни Першої війни   залишалося тяжким нестабільним. ледве   дос ягала  -12% рівня. промисловість   випускала довоєнної шерстяна  –   20-27%7.   Польсько -радянська війна 1920 р. ще більше поглибила економічну   кризу країні. продуктивністю господарства,   незважаючи на достатнь о сприятливі кліматичні й ґрунтові умови,   Польща перебувала на одному з останніх місць у Європі. Зовнішня   торгівля дуже занепала.    У відродженої об‘єдналися які   протягом часу у держави, ще   ускладн ювало післявоєнний розвиток. Їх різнобічна інтеграція була   першорядним завданням держави.    Економіка країни перебувала у стані глибокої гіперінфляції,   тобто спаду грошей. цей грошовою   одиницею держави була польська марка, введена у   1920 р. Такий   тяжкий стан держави призвів   дальшого кризи викликав економічних   страйків. 1923 робітничий у досягнув   найвищого рівня.    Перед Речі постали виве сти   країну з економічного і соціально -політичного розладу, що швидко   прогресував.  Враховуючи, що післявоєнна Польща, яка включала   до складу з розвинутими   вкрай відсталі українсько -білоруські землі, була аграрною країною ,   що її займалася господарством.   зв‘язку цим питання особливої Воно   незалежній Польщі розв‘язували довго і з муками.    8 березня 1919 р. Законодавчий сейм прийняв закон про здачу   в оренду неосвоєних сі льськогосподарських угідь, а 19 липня цього       371    ж року сейм ухвалив постанову «Про основи земельної реформи»,   в було що устрій Республіки   має насамперед сильні, й до   інтенсивного виробництва селянс ькі господарства, котрі базуються   на приватної різного і  8.   складних протистояння політичних 28   1925 р. було прийнято закон «Про виконання аграрної реформи»,   але досить редакції  –   й ого поширювалася   маєтки розміром до 180 га в Центральній Польщі і 300 га у східних   районах 9.   Із Першої війни відродженням   незалежності відкрився період становленні   вітчизняної Проте її  будови розвитку   протікав ніж сільському Підірвана   війнами країни у кризі.   Більшість галузей, винятком які для   військових потреб, занепали. У Королівстві Польському в идобуток   кам‘яного становив 1918 близько довоєнного   обсягу, залізної руди в 1919 р.  –  близько 30%, чавуну  –  близько 4%,   виплавки  –   близько  10. з галузей   польської промисловості  –  текстильна  –  виробляла в кінці 19 20 р.   лише 39% довоєнного випуску бавовняних тканин і трохи більше   20% тканин 11. країни зруйнований.   Значна рухомого була ремонті,   військовим чи за країнами -  окупантами. Зокрема у  Німеччину вивезли 1400 паровозів і 42 тис.   вагонів 12.   Значно також Галичини,   особливо виноробна нафтова.   промисловість Верхньої Сілезії, яка перебувала в руках Німеччини   (до 1922 і в ажливу у військовій   економіці, мала повне навантаження протягом усієї війни.    У той час у Польщі були порівняно розвинуті окремі галузі   промисловості. роль кам‘яновугільна,   металургійна, і галузі  і, в   основному сконцентровані кількох країни:   паливно -сировинна вугільна  –   у басейні у   Верхній текстильна  –   у районі,   машинобудівна  –  у Варшаві, військова  –  у Келецько -Радомському   районі. ча стина  –   західноукраїнські       372    західнобілоруські становили придаток,   ринок і для власне   земель. Тож для Польщі було дуже важким питання пристосування   економіки потреб країни . на   трьох великих  -загарбниць, структура   відповідала новим умовам.    Здобуття незалежності Польщі 1918 р. створило цілком нову   ситуацію. не у вщухнути з   події, на яку Польща чекал а 123 роки, як довелося налагоджувати   оборону новонародженої Для   земель з за Великопольщу Сілезію   становила момент суспільства.   мобілізація усіх мала  ісце війні Радянською   Росією, на держави всі суспільства.   Війна 1918 -1920 рр., на думку польського історика Г. Дильонгової,   дала полякам усвідомлення, що незважаючи на соціально -політичні   відмінності становлять нац ію, мусить   вітчизну 13. чином, у стала   чинником польського суспільства.    Зі незалежності Польщею низка   соціальних які негайного Уряд   Морачевського ни зку які були   його з Було 8 -годинний   день, демократичні свободи слова, друку, зборів, заборонено працю   в і визнано страйку, соціальні   інспекції та соціальне страхув ання на час хвороби. Але матеріальне   становище населення не покращувалося.    Згідно даних перепису 1921 р. в країні проживало 27, 19 млн.   чоловік. Польщі з національностей:   69% становили поляки, українці  –  14,3%, євреї  –  7,8%, біло руси  –    3,9%, німці, та  –   решта 14. ці не   вважати оскільки визначенні складу   населення органи релігійним віднесли   частину непольського населення до поляків.    У соціально -економічном у відношенні новостворена держава   належала середньорозвинених країн. за   структурою вона поступалася   капіталістичним країнам: 74% населення проживало на селі і 26%  –    у (у регіоні 13%).  ціальна   суспільства р. таким люди       373    фізичної  –   7,5 (28% т.ч.   робітники), селяни  –  14,5 млн. (53%), інтелігенція  –  1,4 млн. (5%),   дрібні  –   3 (11%), групи т.ч. т ис.   землевласників)  –  800 тис. (3%) 15.   Відбудова і розвиток економіки у післявоєнній Польщі були   можливі умови стану транспортної   системи Для держава найбільшу   будівництву сполучень окре мими У   1921 ввійшла дію магістраль, з‘єднувала   Варшаву Познанню, кількома пізніше   залізницю Сілезію Гдинею 16. була звана   магістраль, мала важливе для   Бу ли знищені мости, шосейні   дороги та найважливіші шляхосполучення у країні.    Відбудова й подальший розвиток польської промисловості у   міжвоєнний мали характер. у   періоди економічно ї чергувалися   спадами, руйнівний тривалий яких на   кризи, що розпочалася в 1929 р., одночасно з великою депресією на   Заході, й закінчилася лише в 1935 р.    Проте різних промисловості   нерівн омірно. Так, видобуток залізної руди в 1923 р. досягнув 97%   довоєнного рівня (у післявоєнних кордонах, тобто вже включаючи і   Верхню Сілезію), виплавка сталі  –  70%, а виплавка чавуну  –  лише   49% довоєнного рівня 17.   Важливу у польської  ловості   відіграли західноукраїнські землі, які на початку 20 -х років ХХ ст.   увійшли до складу Другої Речі Посполитої. Західноукраїнські землі   й за часів Австро -Угорщини мали імідж багатого на надра регіону.   Перший у Польщі та Україні 42 -кілометровий газопр овід з‘єднав у   1924 р. Дашаву з сусіднім   паливо  -кілометровою прийшло Львова 18.   Дашава стала головним газопостачальником Передкарпаття і цілої   Польщі.    Найбільша чисельність робітників в Польщі була в 19 28 р.: за   офіційними даними, складала тис.   чоловік 19. життєвим польські перебували   одному останніх у Більшість мали   низький і рівень.   нестабільність  і багатьох питань       374    викликали страйкової Якщо 1921 в   країні, за офіційними даними, відбулося 720 страйків, у яких взяли   участь 473 тис. робітників, то в 1922 р.  –  900 страйків, у яких взяли   участь уже 697 т ис. осіб 20.   Головною яку було була   гіперінфляція, негативно на   становищі створювала для   розвитку. Наслідком цього були численні страйки і незадоволення   мас. 19 23 в розпочалася криза.   вересні р. й провели страйків, в   жовтні загальний страйк провели гірники і залізничники.  Трагічні   події 6 -7 листопада в Кракові та їх придушення урядом В. Вітоса   послужили причин ою його відставки, та приходу до влади уряду В.   Грабського.    Прийшовши влади, В. вирішив   витягнути гроші насамперед із багатої частини населення Польщі,   що б швидко бюджет, доходи   витрати Надзви чайно значення набуття   чинності в грудні 1923 р. закону про валоризацію (вирахування у   валюті) доходів, робив дієвою   політику. інструментом політики податок   власність  –  маєтки, промислові й  торгівельні підприємства, аграрні   господарства, і  –   вартістю 10 франків 21.   Важливою стало уряду 1 1924   уникати звернення до Всепольської позичкової каси за кредитами.   В цих в    січня р. долару   стабілізувався, стало можливим припинення емісії пустих грошей,   вперше доходи держави перевищили витрати.    В. відкрито про   додрукування  1924 уряд грошову   реформу і відкрив П ольський Національний банк, незалежний від   державних структур. Акції банку були продані на вільному ринку.   Вільний продаж акцій дав змогу ввести нову національну валюту   (польський злотий) і обійтися без іноземної фінансової підтримки.   28 1924 бул а національна  –   польський   злотий разом з відкриттям Польського Національного банку. Курс   злотого був досить високим  –  5,18 злотих за долар.    Господарське ввійшло спокійніше валюта   стала а  –   стійкішими.  я       375    системи позначилась на становищі   населення країни.    Звичайно, уряду Грабського, власної   валюти її дещо матеріальне   населення, зросла його довіра до уряду. Грабсь кий в січні 1924 р.   вніс на розгляд сейму проект закону про розширення соціального   законодавства, що передбачало страхування від безробіття 22.   Обумовлена несприятливими і   обставинами, 1924 погіршенням   кон‘юкту ри, соціальне життя Польщі і після реформи залишалося   досить В р. невеликого   виробництва знову почали закриватися промислові підприємства.    Незважаючи на те, що уряд В. Грабського домігся стабілізації   і польської  валюти, не вирішити   економічних На Польщі вплинув   великий 1924 припинення вивезення   польських товарів у Німеччину. Все це зумовило значний дефіцит у   зовнішній торгівлі Польщі.  Курс зло того похитнувся.    Отже, післявоєнний очільники зіткнулися   великою політичних, господарських   психологічних які на інтеграції і   подоланні відставання від західноєвропейських держав. На момент   здобуття незалежності економічна ситуація Польщі була складною.   В соціальній сфері в період з 1919 по 1965 рр. Польща зіткнулася з   низкою проблем, які були пов‘язані, перш за все, з приєднання до   відновленої іноетнічних Хоча 1923 -1924  р.   була досягнута певна стабілізація економіки, але вже в наступному   році спіткала криза, в чергу до   зміни влади в країні.       ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА    1. Алексієвиць Л. Новітня історія Польщі. 1918  –  1939. –  К., 2002; 2.   Зашкільняк  Л. О., Крикун М. Г. Історія Польщі: від найдавніших часів до   наших днів.  –  Львів, 2002.  –  752 с.; 3. Дильонгова Г. Історія Польщі. 1795   –   1990. Переклад польської Кірсенка.  –   К.,  –   239 4.    Дыбковская Жарын Жарын История  С   времен наших / ред. Сухени -Грабовской,    У.   Перевод с польского.  –  Варшава: Научное издательство ПВН, 1995.  –  457   с.; Бобрик И. реформа Грабского.   Славяноведение.  –  1993. –  № 6.  –  С. 76 -83; 6. Дыбковская А., Жарын М.,       376    Жарын Я.  Вказана праця.  –  С. 238 -239; 6. Дильонгова Г. Вказана праця.  –    С. 7. В. Новітня Центральноєвропейських   Балканських країн. ХХ ст.  –  С. 264; 8. Алексієвець Л. Вказана праця.  –  С.   172;  9.  Истори я и славян: 2 -х  –   Т. Новейшее   время. Под Матвеева    Ф., З.   С.  –   М.:  -во   1998. –  С. 99 ;  10.  История Польши: Ф.  Г.  Зуева, А.  Е.   Манусевича,    А.  –   Т.  –   М.: Академии  наук   СССР,  –   С.  ; Вандич Ціна Історія  -  Східної Європи від Середньовіччя до сьогодення.  –  К.: Критика, 2004.  –  С.   257; 12. История Польши: В 3 т. / Под ред. Ф.  Г.  Зуева, А.  Е. Манусевича,   И.  А. Хренова.  –  Т. 3.  –  С. 56 ; 13. Дильонгова Г. Вказана праця.  –  С. 131;   14. История Польши: В 3 т. / Под ред. Ф.  Г.  Зуева, А.  Е. Манусевича, И.  А.   Хренова.  –  Т. 3.  –  С.  160; 15. Дильонгова Г. Вказана праця.  –  С. 131 -132;   16. Л. праця.  –   С. 17. В. Вказан а   праця.  –   С. 18.  -Шостак З і Європі.   http://kontrakty.com.ua/show/ukr/article/8193/ 4720068193.html;  19. История   Польши: В 3 т. / Под ред. Ф.  Г.  Зуева, А.  Е. Манусевича, И.  А. Хренова.  –    Т. 3.  –  С.  163; 20. Алексієвець Л. Вказа на праця.  –  С. 169; 21. Бобрик М. И.   Вказана праця.  –  С. 81; 22. Там само.  –  С. 82 -83.         Сергій Сергійчук      ТРАГІЧНА СТОРІНКА З ІСТОРІЇ  УКРАЇНСЬКОГО ТА   ПОЛЬСЬКОГО НАРОДІВ У ПЕРІОД ДІЯЛЬНОСТІ   РЕПРЕСИВНО -КАРАЛЬНОЇ СИТЕМИ РАДЯНСЬКОЇ   УКРАЇНИ НА ПОДІЛЛІ У 1918 -1923 рр. ( ЗА МАТЕРІАЛАМИ   АРХІВНОЇ СПРАВИ ДЕРЖАВНОГО АРХІВУ ВІННИЦЬКОЇ   ОБЛАСТІ)       В незалежної коли процес   формування правової держави, важливе значення має дослідження   процесу функціонування правових органів на різних етапах і сторії   українського Особливий викликає   органів, допомогою більшовицька встановила   зміцнювала свою владу в Україні у 1918 -1923 рр. Центральне місце   в  -репресивній радянської займали   рев олюційні та комісії.   доступу нового корпусу та дає   дослідити оцінити мету та картину   діяльності революційних трибуналів в радянській  Україні і більш   чітко їх   місце справжнє в       377    судовій системі. Для досягнення цієї мети велике значення має ще   не досліджена взаємодії   трибуналів надзвичайних Ця лише   знайшла відображення на уковій Питання   взаємодії цих органів глибоко (ґрунтовно) не досліджувалось, хоча   окремих їх торкались при   характеристиці революційних та   надзвичайних Значний у  ня   цих зробили українські як Михайленко,   В.Д. Д.С.Сусло, Білас, Малінова,   Васильєв, С.А. Черніченко, Ю.І. Шаповал та російські вчені М.С.   Грінберг, В.П. М.М. С.П.   М ельгунов та ін.     Безперечно, та дослідниками   приділяється суттєва увага проблемам судового устрою України на   початку  XX  століття, саме відбувається   реформування судової системи і попередній досвід має як наукове   так  і значення. досліджується   становлення та функціонування надзвичайних комісій в радянській   Україні. вклад вивчення проблем такі   відомі   Білас, П.П.  Музиченко, Г.Л. Малінова, Д.С. Сусло, В.Ю. Васильєв,   С.А. та М.С. Ю.П. В.П.   Портнова, М.М. Славіна, С.П. Мельгунов та ін.    Революційні та комісії   особливими, репресивно -каральними   органами,   відіграли надзвичайну роль у встановленні та зміцненні  радянської   влади Україні.  діяльності органів, самого   початку їх створення і протягом всього часу   Україні, тісно між Вони  али   спільного, хоча революційні трибунали були центральною судовою   установою судової а комісії  –    правоохоронним органом.       Вдалим показовим надзвичайно прикладом   взаємодії революційних трибуналів з над звичайними комісіями на   Поділлі справа агентури розвідки   Нідерландського консульства у м. Вінниці.     Поділля центром виступів   політичних крім прикордонне та   розгортання на її території ві йськових дій теж вплинуло на події в       378    регіоні. діяльність в відомий   російський С.П. наводить дані:   Подільській розкрито контрреволюційних   що охоплювали все Поділля‖. Він вказував н а мету надзвичайних   комісій: ―У місцевої НК, як у Подільській і Волинській губерніях, є   спеціальна  –   ―очищати‖ від що   співчуття Польщі під час перебування в цих місцевостях польських   військ: масові арешти, заслання в централь ні губернії, розстріли  –    така форма цього очищення‖. 1    Радянський діяльності комісій   Голіченко що: пильності чекісти   знешкодили польської які   нідерландське консульство у  Вінниці і пробралися на відповідальні   пости в радянські і військові установи‖. 2 Архівні матеріали дають   змогу як вирішилась агентів   розвідки, маскувались прикриттям   консульства у Вінниці. В листі  14 липня 1919 року за №   Подільського військового в   ―Агитпросвет‖ Подільський трибунал   надіслати білети для 15 -ти співробітників на право перебування в   суді при розгляді  ульство‖. 3  Отже,   можна зробити висновок, що після затримання співробітниками НК   агентів розвідки, Нідерландського   консульства проведення розслідування, справи   були до губернського  го   трибуналу для судового розгляду і винесення вироку. Але ―судової   вистави‖ Вінниці відбулося. архівній членів   агентури  -Нідерландського (Про   Нідерландського Генерального консульства), яка була розпочата 24   чер вня закінчена липня року, документ   грифом ―Секретно‖ від 25 червня 1919 року за № 485 від Секретно -  оперативного відділу Подільської губернської надзвичайної комісії   по з спекуляцією, і   злочинством    посадою, адресований Колегії   при трибуналі Вінниці. ньому   ―Пропоную надати розпорядження   арештованих, які числяться за Вами, Членів агентури Генерального   Нідерландського  : Остраменського;   Длугаленського; 3) Кумачевського; 4) Польковського; 5) Бігальке,   на підставі телеграми голови ВУНК тов. Лаціса за № 4765 від 20       379    червня року супроводження в ВУНК‖. 4   Наступний документ адресований голові трибуналу ві д Подільської   НК з копією телеграми від голови РНК Раковського від 4 -го червня   цього року за №2500, в якій вимагається терміново повідомити, в   чому обвинувачуються польського   при Нідерландському консульстві: « Телеграмма  Киева Со внаркома   Украины 23, 6, ДЦ, вне  ереди   передать   немедленно  а   Председателю  Чрезвычайной   Винница немедленно чем обвиняется   служащие отдела Нидерландском НР   2500 4 июня 1919 го да Предсовнаркома Раковский»  5.   На жаль, відповідь у матеріалах архівної справи відсутня, але   беззаперечно, що більша частина матеріалів була передана в Київ   ВУНК.    В справи лише голови   Колегії Народних Поділь ського   революційного про із доказів   справі консульства папки військовими   картами (17 військових карт, список яких міститься в протоколі) в   Губвиконком, складено червня року. 6  Цей   засвідчує діяльність Польського   Нідерландського консульства, але що сталось   справи невідомо.     Прояснює в справі статті   останній У розкритий зако лот‖,   що в друкованому КП(б)У   ―Большевик‖. ній ―Нелегальна   заколотників контррозвідкою, свідчення   стан армії, загальне становище про   настрої в Украї ні. Цим керувало ―бюро контррозвідки‖, котре свої   дії на і Галичини‖. само   вказується про організації її  –    «Гнатковського колишнього офіцера -  легіонера, котрий був нача льником штабу контр -розвідки і ідейним   керівником, мав з штабом Варшаві.    Трентовський архитектор, консульства,   який в та найближчим   Гнатковського виконував його  ідальні   Осинський легіонер, Уездвоенкома   польського відповідальний «п‘ятірок»       380    (бойові для повстань Радянської   влади), кур‘єр.  –   колишній  ер -  легіонер, служив збройних і   постачальником Трентовська дружина   Трентовського, співробітниця Упрдкома, в квартирі якої були явки   та місце зборів низки інших неуставних осіб. Місцем явок та зборів   слугувало та   Нідерландське Члени   агентури затримані НК Стрижавці, вони   переховувались місцевого Після у було   вилучено кількість кулемети,   Закінчується слідуючим: спі шного   Под. Надзвичайна постановила:   Гнатковського, Трентковського, Осинського і Круковського. Вирок   приведено у виконання‖. 7   Таким з вище можна   висновок те, НК особливих  ах   безперешкодно втручатись   самостійно вирішувати справу нехтуючи власними законодавчими   актами.    Проте, на розправи противниками   опонентами радянської влади, не зменшилась  ів   повстанських рухів на Поділлі і в Україні.    Після радянської на 20 -х   виникла звузити ВНК,   позасудових репресій, котра застосовувалась в роки громадянської   війни. 8  Після голови  УНК 15 1922   року, ЦК прийняло про   проекту заходів щодо реорганізації ВУНК, а 22 березня 1922 року   ВУЦВК цьому документові закону,   обтяжуючи розробкою прийняттям  9.  Ухваленою   постановою ―Про скасування Всеукраїнської надзвичайної комісії і   про організацію держполітуправління‖ припинялась діяльність НК   в Головою УСРР призначено   Необхідно зазначити, що досвід, методи і форми роботи НК були   успадковані ДПУ в компетенція    значно розширена.    Революційні трибунали припиняють свою діяльність пізніше.   У з до будівництва, дії   надзвичайних органів у 1922 році було проведено судову рефо рму.   Основним  -правовим цієї була       381    постанова від грудня року, затвердила   ―Положення судоустрій відповідно якого   революційні припиняли діяльність були   ліквідовані, на респуб ліки струнка   трьохланкова народний  -  губернський  -   Верховний республіки. давало проводити   судову політику в Україні. Поряд з цим передбачалась   діяльність судів: трибуналів,  ійськово  –    транспортних особливих сесій   земельних комісій, арбітражних комісій. На заміну революційним   трибуналам губернських (чого було РРФСР)   створювались сесії, розглядали   розслідув анні органами ДПУ УСРР, це було викликано гостротою і   специфікою боротьби Україні, все   продовжувався селянський повстанський рух. 10    Таким  трибунали свою   діяльність одночасно надзвичайними  ями. їх   місці і місці були аналогічні Слід   звернути на що трибунали надзвичайні   комісії далеко ―тимчасовими‖. надзвичайні   повноваження, нехтували загальноприйнятими   нор мами і протягом років   переносилися  у новостворювані репресивні органи або залишалися   за ж, які набуваючи форм.   допомогою органів створено апарат   державної й  правління України,   більшовики, до червоної проголосили   як Українську Соціалістичну Радянську Республіку (УСРР, згодом   - УРСР)‖  11                     Отже, в своїй діяльності та історії виникнення і формування   рево люційні та НК Україні багато   Поряд цим, це відмінні які своєю   компетенцією, формами та методами роботи та іншим. Не можна   погодитися з думкою авторів книги ―Політичні репресії на Поділлі   (20-30-х рр .  XX  ст.) про те , що революційні трибунали, як і НК,   були органами. трибунали судові   органи влади, належало місце   протягом існування. своїй вони більш   прогресивними лояльнішими,   особливо першому   діяльності. цього, були органами       382    відношенню НК іноді беззаконня необґрунтовані   репресії Складнощі їх були в   чергу ―правовим вакуумом‖, що створили більш овики в правовому   полі республіки з перших років свого панування. Безперечним є те,   що трибунали, і були репресивно -  каральної системи радянської України.    Незважаючи принципи закони, до   військових полонених п ротивника не страчували, однак взаємодія   та діяльність НК і революційних трибуналів під час революційних   та дій території демонструють   ними  -яких та як відношенню   українського і відношенню   до народів.   Радянська влада та її правоохоронні і органи нехтували та   жорстоко права свободи і   керуючись своїй принципами   законності та революційної доцільності.    Крім того, цей  трагічний факт історії засвідчує спільну долю   двох яка багатьох періодів   спільні риси та переплетіння.     ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА    1.Мельгунов С.П. Красный террор в России. 1918 -1923. –  М.,1990.  –    С.73; В.Д.  аїнська комісія боротьбі   контрреволюцією (1918 -1922 рр.)  –  УЇЖ. - 1962.- №4. - С.52  –  53; 3.ДАВО.   –  Ф.207. - Оп.6. -Спр.107. -Арк.94; 4. Там само. - Спр.62. -Арк.1; 5.Там само. -  Спр.62. -Арк.3,4; Там  -  Спр.62. -Арк.12.; последний В   В иннице раскрыт польский контр -революционный заговор.// Большевик. -   1919.-17  -  №  -С.1; С.А. судебной   системы в 20 -х подбор расстановка   органов юстиции.// Проблемы законности: Респ. междувед. на уч. сб./ Отв.   ред. В.Я.Таций. - Харьков: Нац. юрид. акад. Украины. -1996.- Выпуск 31. -  С.28;  Білас  Репресивно -каральна в  -1953  :   Суспільно -політичний історико -правовий У кн.   Либідь -  Військо  -1994.-С.78 -79;  10.Черниченко    Вказана   праця. -С.29; 11.  Білас І.Г. Вказана праця. - С.61.       Наталія  Іванова    ЕВОЛЮЦІЯ УКРАЇНСЬКО -ПОЛЬСЬКИХ ВІДНОСИН   НАПЕРЕДОДНІ РАДЯНСЬКО -ПОЛЬСЬКОЇ     ВІЙНИ 1920 РОКУ    В українсько -польських у поляків   Україні та  українців в Польщі важливе місце займає період 1918 -       383    1920 Попри міжетнічної апогеєм   стала  -українська в період обома   народами спільна більшовицька та   плани Денікіна  овити і Росію».   лицем небезпеки реальне не для   порозуміння, а й для об‘єднання зусиль обох держав. Осмислення   цієї драматичної сторінки українсько -польських відносин належить   до проблем  ричної оскільки є   повчальною, а її уроки не вичерпують себе і сучасних умовах, коли   Україна Польща силами партнерську   програму співпраці та порозуміння.     Метою є та висвітлення   чинників  сько -польського на   історичному відновлення державності   встановлення які формуванню   відносин сусідніх народів. Об‘єктом дослідження є формування та   розвиток між та  кою з   1918 р. (відродження Другої Речі Посполитої) до кінця квітня 1920   р. (початок радянсько -польської війни).    Вивченням теми українсько -польських відносин напередодні   війни Росії Польщі такі як   Зарец ька 1, Павлюк 2, Калакура 3, Стопчак 4, Гудь В.   Голубко 5, в наукових найбільш   висвітлили проблему. них написання статті   було використано праці Д. Скляренка 6, Г. Дідіані 7, С. Литвина 8, С.   Корновенка , А. Морозова, О. Реєнта 9.     Кінець 1918 -1919 рр. були дуже важкими для українського   народу. з проблем, потрібно вирішити   уряду УНР, була нормалізація відносин з її найближчим західним   сусідом  –   Польською яка відр одження   державної розпочала за та   визнання кордонів. Остання відсунути   далі свої східні рубежі, тобто включити західноукраїнські землі до   своєї Для такої Польська  Армія   здійснила на Галичину. польсько -  українська осені  –   літа рр., якій   Галичини Західноукраїнську Республіку,   поляки, відновлюючи Другу Річ Посполиту, прагнули зберегти в її   складі та к звані «східні креси».       384      У 1919 територія була захоплена   поляками, а Українська Галицька армія була змушена відступити за   Збруч. на дипломатичному представники   Польщі Дмовський І. на  мирній   конференції боролися за визнання за Польщею українських земель.      Головною зовнішньої УНР періоду   було всяку врятувати України, її   визнання на міжнародній арені, та визнання Директорії її законним   уря дом. Проте Паризькій конференції   Народну не ускладнювалася   що Директорія УНР перебувала у стані війни як з більшовицькою   Росією, у 1919 вдалося Лівобережжя,   згодом та к з армією Денікіна,   підтримували країни Антанти 1.     Незважаючи вкрай становище, керівництва   Директорії не було єдності в стратегічному курсі пошуку шляхів до   порятунку. Якщо С. Петлюра шукав порозуміння з Польщею, а при   її із державами, в   Росії небезпеку української то   Винниченко на із і   створення протиантантівського Агресія   проти захоплен ня лютому р. евакуація   Директорії Вінниці, згодом Кам‘янця -Подільського   призвели тільки відставки а до   курсу зближення Польщею єдиного збереження   української Однак  -польське   продовжувало впиратися в проблеми територіальної приналежності   Східної Галичини і Західної Волині, а також майбутнього статусу   УНР.          Окрім проти та військ,   значні сили УНР відволікав польсько -галицьк ий воєнний конфлікт.   Так в січні 1919 р. на Волині розпочалися бойові дії між арміями   УНР та Польської Республіки, внаслідок яких польські підрозділи   захопили в Луцьк, Дубно Кременець.   С.Петлюри за річки 1 6 цього   року Львові укладено  -польське яке   було підкріплено домовленостями у вересні. Причому за лінію, яка   розмежовувала двох і армій,   взято ту ж таки річку Збруч. Згідно сьомого пункту  умов перемир‘я   українська польська обмінялися       385    представниками. Кам‘янця -Подільського польська   військова місія на чолі з капітаном В. Чарновецьким, а до Варшави   була військова УНР. чином,   країною,   на якої сподіватися УНР,   була Польща 2.     Керівник держави Пілсудський його   прихильники були проти порозуміння   Директорією, незалежна могла буфером   проти радянської і білої Ро сії, які не визнавали наслідків польської   східної експансії.    У площині практичної політики перші контакти Директорії з   Ю. Пілсудським припадають на січень 1919 року, коли до Варшави   прибула місія В.Прокоповича. Він був прийнятий Ю. Пілсудським і   мав  чі міністерстві справ.   можливість приїзду до Варшави посла УНР і укладення перемир‘я   на фронті. конкретні якщо   взагалі нічого відомо. впливом відносин   урядом ЗУНР і підго товки до підписання акту злуки Директорія не   пішла поступки територіальному і скоро   повернулася Києва. лютому бажання з   Варшавою польському в   Кутиловському міністр  донних УНР   К. Того місяця час українців   місією Ю. Бертелемі у Ходорові С. Петлюра намагався переконати   галичан на міжсоюзної й   запропоновану «лінію Згодом  сник   переговорів уряду М. згадував, С.   Петлюра тоді був на коштом   Галичини, за одержати з та   Антанти.    Навесні Варшави уенерівська Б.   Курдиновського.  о відомо, інструкції завдання   мала. Тим не менше, в травні Б. Курдиновський без консультацій та   погодження з українським урядом підписав таємну угоду, яка мала   назву між Директорії Б.   Курдиновським президентом  и Речі І.   Падаревським у справі надання допомоги українському в   боротьбі проти Радянської України». В його восьми пунктах були   узгоджені двох Українська   відмовлялася від усіляких прав на Східну Гали чину, також частина       386    Волині лінії Стрий до Польща   зобов‘язувалася визнати право України на незалежність, на умовах,   що уряд український Польща   повинна була надати військову допомогу українському уряд ові для   боротьби більшовицькою Крім передбачалося   заключення майбутньому військової про   взаємодопомогу 3.    Ця в чергу інтересам   Україна лише зобов‘язання. документом   в изнавалася як держава, її як   законний в Домовленості Курдиновського   викликали та уряду Пізніше   спільному засіданні Директорії ця   Однак Дипломатія Б. К урдиновського мала негативні наслідки для   української справи. Поляки використовували текст підписаної ним   угоди мирній в домагаючись великих   держав визнання приналежності Східної Галичини до Польщі.    Наприкінці 1919 надд ніпрянські на   порозуміння з Ю. Пілсудським посилились, тим більше,що майже   вся Галичина вже поляками. середині   червня військова делегація УНР на чолі з генералом С. Дельвінгом   (до складу також ЗОУНР)  підписали   Львові тимчасове перемир‘я з поляками. Узгоджена демаркаційна   лінія, звана Дельвінга», майже Східну   Галичину Польщі, окрім невеличкої території між річками Золотою   Липою, і Однак Петрушевич погоди вся   затвердити цю домовленість.     У польській С. тривалий час   рахуватися з позицією Є. Петрушевича та уряду ЗОУНР, адже був   зацікавлений допомозі організованої  -тисячної   Української армії, в липн я на   територію і до Директорії   більшовиків   короткозорості, не досить щоб    Петрушевича на УНР Польщі Східної   Га личини 4.   Тоді у контакти С. встановив   Пілсудський своїх осіб. він до   нього Я.  -Мазуркевича наказав   відділу Генерального штабу направити до Петлюри делегата, щоб       387    запросити йог о до Варшави для проведення переговорів). Керівник   Польської шукав в й що   Петлюра  –  саме той політичний діяч, який зробить усе залежне від   нього для відродження української державності. Майор «Заглоба»   –   Ян    перетнувши фронту виглядом   українського військовополоненого (він вільно володів українською   мовою), до С. у острові   переказав що Пілсудський прихильником   України, рівноправного з  ьською але   вважає, що Східна Галичина, Західна Волинь, Холмщина, Полісся   та Підляшшя мусять належати Польщі 5.   Після Симон вислав Варшави українську   дипломатичну та місію польського   головнокомандуючого дл я укладення військового перемир‘я.     Коли українська військова делегація закінчувала переговори з   представниками командування справах   для вирішення політичних питань була послана військова делегація   на з міністром  в Пилипчуком.   мав зустрічі з І. Падаревським та Ю. Пілсудським, на яких йшлося   про порозуміння УНР Польщею спільні проти   Росії. Польські лідери наполягали на відмові Директорії від Східної   Галичини. Незабаром ця місія була ві дкликана, не виконавши свого   завдання. Під час переговорів П. Пилипчук дозволив собі більше,   як делегації, це дорученнями   заявляючи, що УНР ставиться до справ Галичини цілком байдуже.   В газеті Польські»  заявив, що   уряд не проти Галичини   Директорією ця заява була визнана недійсною, а робота делегації   негативною.     Однак до з навіть   територіальних поступок, ще більше посилилося  осени 1919 р. з   погіршенням становища українських військ на фронтах.  22 вересня   на засіданні уряду та   ЗОУНР ухвалено вислати дипломатичну   місію до Варшави на чолі з міністром закордонних справ УНР  А.   Лівицьким. представників уряду, неї   ввійшли від (С. А.   М. Місія, прибула польської на   початку жовтня, була уповноважена укласти військовий договір, не   пору шуючи кордонів наполягаючи тому, справу       388    Східної має вирішити мирна   конференція 6.    Наприкінці р. опинилася скрутному   становищі. УНР так і не вдалося здобути міжнародного визнання й   заручитися  мкою б великої та й   війна два (проти та армій)   підривала внутрішні сили країни. З огляду на поразки армії УНР на   фронтах, окупацію майже всієї України, члени польської делегації   на переговорах стал и більш рішучими у своїх вимогах, насамперед   наголошуючи, Східна повинна Польщі.   після Української армії бік Денікіна   становище уряду УНР стало катастрофічним. В свою чергу, поляки   використали факт по силення на   делегацію Варшаві. становище фронті   безкомпромісна Варшави переговорах   українців погодитися на умови поляків. 2 грудня Андрій Лівицький   передав стороні в визнавала ся   приналежність Галичини Польщі. мав   проходити річці а становище   Галичини було польським за   погодженням з представниками українців, що проживали на даній   території. обмін це  раїнська вимагала,   Польща незалежність уклала нею та   торгівельну й Україні зброєю   амуніцією 7.   4 1919 через ад‘ютанта, Є.   Потоцького Пілсудський С.  люру Варшави.   Прибувши столиці 7 С. підтвердив   правочинність декларації від 2 грудня.    Після українською цієї в   переговорах з представниками уряду Польщі наступила перерва, а   Ю. особисто  ав дозволити   формування українських військових частин на території Волині та   Поділля.    Протягом 1920 у тривали  -  польські переговори, які значно пожвавилися на початку березня.   Обидві сторони були зацікавлені в досягне нні згоди і спільних діях   проти Для Петлюри з лишався   єдиною надією на продовження боротьби за незалежну українську   державу. Ю. саме становила       389    небезпеку польської тож послабле ння   відповідало інтересам Такий   об‘єктивно збігався з національними інтересами УНР у її боротьбі   за На від польських   демократів співголови делегації Паризькій   конфе ренції Дмовського, східна   якого існування української та   виступала поділ земель Росією Польщею,   «федеративна» концепція Ю. Пілсудського передбачала утворення   самостійної Укра їни, яка б перебувала у федеративному зв‘язку   Польщею (разом з Литвою та Білорусією) чи хоча б під впливом   Польщі. На зламі 1919 -1920 рр. Ю. Пілсудський був переконаний у   неминучості конфлікту з радянською Росією. Щоправда між Росією   та велися  ємні  домовитись   виявилось Паралельно переговорами   сторони готувалися до майбутньої війни. Ю. Пілсудський вирішив   завдати удару створити території   незалежну державу патронатом  льщі.  -  політичний альянс із  С. Петлюрою мав стати запорукою успіху 8.   Попри значний збіг інтересів, українсько -польські переговори   у Варшаві були надзвичайно складними й виснажливими. Головні   суперечки питання Обидві   намаг алися власні і бажали на   поступки. делегація щоб  -  польський проходив Збручу далі старому  -  російському кордону, по Бугу та Прип‘яті. Поляки наполягали на   лінії кордону по Збр учу й Горині, претендуючи на 7 повітів Волині.   Українські дипломати не хотіли погоджуватися на вимоги Варшави   встановити контроль українською та   залізницями й призначити поляків на посади заступників міністрів   усіх українських міністер ств. Проте ультимативність вимог поляків   і позицій на що   безпосереднім безнадійного військ на   фронтах, поступки сторони, Ю.   Пілсудський відвів неприємну роль молодшого па ртнера. З іншого   боку, ендеки погоджувалися наміром   Пілсудського Україну уряд і за   необхідне у будь -який спосіб уникнути цього 9.   Переговори урядами і закінчилися   двадцятих квітня  ням та       390    конвенцій, що разом склали Варшавський договір. Спочатку в ніч   на 22 квітня 1920 р. міністри закордонних справ А. Лівицький і Я.   Домбський підписали в Бельведері українсько -польську політичну   угоду, складалася 9  За Польща   незалежність і з отаманом   Петлюрою. кордон між УНР і Польщею встановлювався, як того і   бажали по і Східна значна   частина і повітів відходили Польщі .   Обидві сторони зобов‘язувалися не укладати жодних міжнародних   угод, могли зашкодити та Взаємно   забезпечувалися  -національні меншин.   Передбачалося торгівельно -економічної   суперечливе аграрне питання мало б ути розв‘язане після скликання   в Україні парламенту 10.   24 політична була військовою   конвенцією, складалася 17 Згідно нею   зобов‘язувалася Директорії допомогу.   взаємною домовленістю мав розпоч атися спільний наступ, але під   загальним командуванням. цього штабу   УНР польські Конвенція   деякі інші невигідні для України умови: контроль польських військ   над залізницями во єнної участь   польських в та українських   владних Уряд Петлюри забезпечувати   війська в Україні продуктами харчування та гужовим транспортом;   у невиконання умови армія  ла   реквізиції у цивільного населення.     Спільним для політичної та військової конвенцій було те, що   вони фіксували гарантії існування УНР, її міжнародного визнання,   заклали правову базу для спільних воєнних дій з метою визволення   української дер жави від окупації більшовицької Росії.    Отже, національної поляків   українців 1917 -1918 відкривало до   порозуміння встановлення відносин   Польською та Народною  блікою.   На стали польського на   західноукраїнські землі, застосування збройної сили проти ЗУНР і   її з не українське краю.   Водночас загроза боку Росії   провід ників держав  –   С. та Пілсудського  –       391    укласти в квітні 1920 р. Варшавську угоду. Ставлення до неї як у   сучасників, і істориків можна навіть   протилежне: від різко негативної   С.Петлюри зрад і національних до   підтримки дій зовнішньополітичних як   способу зберегти національну державність 11.    Але попри всі суперечності, сьогодні ми можемо сказати, що   діяльність С. Петлюри була спрямована на збереження Укр аїни як   держави, налагодження з Республікою   слугувало цій благородній меті. На жаль, обставини, що на той час   склалися, сприяли задумів української   держави.        ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА    1. Зарецька Т. Юзеф Пілсудськ ий і Україна.  –  К., 2007; 2. Павлюк О.   Дипломатія українських (1917 -1920  Історія   України.  –   2002.  –   №  -24; Калакура   -українське   порозуміння тлі більшовизму  -1921 //   дипломатична.  –  Вип. 7.  –  К., 2006; 4. Стопчак  М. Варшавська угода в   українській історіографії // Україна дипломатична.  –  Вип. 6.  –  К., 2005; 5.   Гудь Голубко Нелегка до До ґенези   українсько -польського  -політичного  ва  -1921   рр.  –  Львів, 1997; 6. Скляренко Д. Зовнішньополітичні акції уряду УНР в   1919-1921 рр. //  З архівів ВУЧК, ГПУ, НКВС, КДБ.  –  1998. –  № 1/2; 7.   Дидиани Советско -польская 1919 -1920 //  -  исторический  –   1990.  –   № 8.  вин Суд Симон   Петлюра і петлюріана.  –  К., 2001; 9. Корновенко С., Морозов А., Реєнт О.   Українська  –   Вінниця, 10. Т.   Пілсудський Україна.  –   К.,  –   С.  -37; Зарецька Симон   Петлюра Юзеф  магістральне в українсько -  польських відносин // Історія України.  –  2005. –  № 16.  –  квітень.  –  С. 28 -  32; 12. Павлюк О. Українсько -польський союз і політика США щодо УНР   у р. // УІЖ.  –   2000.  –  №  –   С.  -36; Павлюк Дипломатія   неза лежних українських урядів (1917 -1920 рр.)  // Історія України.  –  2002.   –  № 21 -24; 14. Стопчак  М. Варшавська угода в українській історіографії //   Україна дипломатична.  –  Вип. 6.  –  К., 2005.  –  С. 18 -20; 15. Калакура О.    Польсько -українське на  і більшовизму  -  1921 // дипломатична.  –   Вип.  –   К.,  –   С.  -18;  16.   Гудь Голубко Нелегка до До ґенези   українсько -польського  -політичного 1917 -1921   рр.  –  Львів, 1 997. –  С. 45 -50; 17. Скляренко Д. Зовнішньополітичні акції   уряду УНР в 1919 -1921 рр. //  З архівів ВУЧК, ГПУ, НКВС, КДБ.  –  1998. –       392    №  –   С.  -27,  20-24; Корновенко Морозов Реєнт   Українська  –   Вінниця,  –   С.  -48; Дидиан и   Советско -польская война 1919 -1920 гг. // Военно -исторический журнал.  –    1990.  –   №  –   С.  -31; Литвин Суд Симон і   петлюріана.  –  К., 2001.  –  С. 43 -48.         Віталій Гандзюк    ПОЛЬСЬКО -УКРАЇНСЬКЕ ВІЙСЬКО У БОРОТЬБІ З   БІЛЬШОВИКАМИ НАВЕ СНІ 1920 РОКУ (ЗА   МАТЕРІАЛАМИ ПОДІЛЬСЬКИХ ГАЗЕТ)       24 квітня 1920 р. делегація уряду УНР підписала у Варшаві   угоду, згідно з якою Україна визнавала польську анексію Східної   Галичини, Підляшшя, Волині, Польща,   натомість, незалежн ість і    військову в з [2,  с.  257].   документі, зокрема, зазначалося, що польські жовніри залишаться в   Україні того доки УНР владу   окупованих на стануть  оєні   українського а народ вирішуватиме   подальшу долю. почесне допомоги   народам за поляки в Речі   Посполитої» (Хвиля.  –  1920. –  1 трав.).     До такого кроку Польщу підш товхнуло наростання військової   загрози боку Росії. державне військове   керівництво поінформоване плани щодо   нападу, тож Начальник Польської держави Й.  Пілсудський не був   схильний російську  й посприяв   укладанню  -українського На думку,   могла в безпеці тоді, від її   відділяла б незалежна Українська держава [1,  с.  58].   Мета дослідження  –   на матеріалів   пе ріодики з‘ясувати, значення польсько -  українські відносини для боротьби з більшовиками навесні 1920 р.    Факт  -українського схвально   сприйнятий національно громадян   демократичних УНР. на  рах   громадської організації «Вінницька Українська Рада», в яких брали   участь представники польської армії йшлося про те, що в момент,       393    коли Україна стала на порозі нової доби, зовнішня підтримка вкрай   необхідна. Спільні інтереси обох республік  продиктували нагальну   потребу виступу московських аби   звільнитися кривавих чужинців свою   окупаційну ідеологію(Хвиля. 1920.  –  4 трав.).    Позитивно означеного поставилося польське   громадянство,  окрема, прихильність преса.   «Robotnik»  –   орган соціалістів  –   повідомив,   незалежність України варто було визнати ще у 1919 р., оминувши   братовбивчу війну. Газета звернулась з пересторогою до польських   панів, великих  тків Україні, «скінчилася   політика егоїстичних і стала панів -  землевласників. політика йти чесного   союзу з українцями, лінією усунення панських претензій і апетитів.   Хто в Україну піде проти інтере сів селян, той посіє нову анархію»   (Robotnik. –  1920. –  16 maj).    Газета Warchwski» що належить   напружити всі спільні сили, щоб політика, обрана Й.  Пілсудським   на спілку з урядом УНР досягла бажаної мети. І Антанта повинна   сприят и нового адже  -які з   польською на можуть на   становищі відносин, справу на   довгі літа» (Kurjer Warchwski.  –  1920. –  16 maj).   На травня р.,    звістки прихильність   Польщі справи українців більшовизму, всій   території активізувався рух. сторінках   газетної Поділля чимало про   ліквідацію червоної які пі д   повстанських та а поля   комуністичними і Червоні зорі   інтернаціоналу валялися як «негодний хлам». Українська ідея живе   і народ буде жити, ніякі імперіалістичні замахи йому не страшні, бо   при ходили німці, денікінська чорна зграя -Добрармія, тричі бували   червоні окупанти -Афоньки, з і   греками…  –   і не українців   (Хвиля.  –  1920. –  1 трав.).     Стотисячна армія чолі генерало м   М.  Омеляновичем -Павленком, разом із військом польським та 5 -ою   Херсонською УГА червоним важких   поразок. вдалося фронт  -ої       394    армії звільнити Коростень, Радомишль,   Житомир. з  повідомленнями Генерального   штабу від 28 квітня 1920 р. у Бердичеві було захоплено майже всі   склади обладнання «совітської» а 2000   полонених. Житомирі танк, гармат, 58   дивізії Свідченням   ефективного   визвольних операцій, які проводилися на території від Прип‘яті до   Дністра, здобуття кількості 25000   полонених, гармат, рушниць, панцирних 2   панцирних авто, 2 танки, 3 літаки, 3 радіотелеграфних  станції тощо   (Хвиля.  –  1920. –  11 трав.).     Проте не легкою. українських   польських гинули жорстокому демонструючи   надзвичайну й Так, станцію   Малин, смертю героїв полягли шеф штабу кінної б ригади, ад‘ютант   начального вождя, ротмістр Радзивіл, у сутичці з більшовиками на   околицях був начальник батальйону   легіоністів Млот. Роргинський (Хвиля.  –  1920. –  11 трав.).    7 травня 1920 р. польські війська та 6 -та Стрілецька диві зія   армії полковника   Безручка від армії   Київ.   Українська полковника   Удовиченка   ударами вибивали ворога з Подільського краю  –  Вінниці, Гнівані,   Браїлова, Бару, Вапнярки,   Могилева,  Ямполя,  Калинівки, Козятина та ін.    Поблизу Вороновиці Печер   повстанські Волинця, та Значну   безпосередню участь брали селяни, які не дозволяли більшовикам   переховуватися, з розправлялися,  е   розстрілювали, а вішали. Подібний випадок стався біля с.  Печер, де   було 20 НК. раділи, позбулися   «товаришів»  –   1920.  –   5 Двохтисячний   червоної тікав шапок, навіть одній   білизні»  через с.  Стадницю, але був розбитий місцевими жителями   (Хвиля.  –   1920.  –   1 Загалом, громада   приходом військ, виявляючи ворожості,   побутувала думка:   він знає, що  робить і не дасть на поталу» (Хвиля.  –  1920. –  5 трав.).    Голова УНР   Петлюра усіх   не обертів, героїчну бути       395    справжніми вартовими державності, слухатися української влади і   виконувати накази   задля довгоочікуваної   (Хвиля.  –  1920. –  4 трав.). Очільник Директорії УНР звернув увагу   на які заважали самостійну   Основними він міжпартійні   сварки, роз‘єдн аність, а   брак національної самосвідомості: «Ніколи ні поляк, ні француз, ні   англієць не буде вбивати та нищити свого брата. Натомість, наші   темні затуркані народні маси, прислухаючись гарних обіцянок   непроханих дозволяють  загарбати голими   Наша сила  –  в єднанні!» (Хвиля.  –  1920. –  4 трав.).    Приїзд представників польської армії до Вінниці підтвердив   наміри їхньої влади сприяти Україні у створенні вільної держави.   Зокрема, час Дня Конс титуції   Польщі балкона «Савой» із виголосив   промову, якій що поляків подолання   Україні імперіалізму, у з   метою загарбання сусідніх народів (Хвиля.  –  1920. –  4 трав.).    У  едовій «Пілсудський  –   завдання   опублікованій у газеті «Glos Podola», також подано думку про те,   що прийшли добрими бо патріотичне   переконання містило ідеї: рідного   визволення поневолен их Прикладом автор   називає ідейну постать Начальника Польщі Й.  Пілсудського, який   «є живої традиції романтичних   поетів повстанців, борються «nasza i Він   іде, перемогти а по неволювати сусідів,   якими створить сильний союз і федерацію» ( Glos Podola. –  1920. –    25 квіт.).    Дізнатися, чи дійсно прихід польського війська не приніс   собою пригнічення людей, ні реакції, ні контрреволюції громадяни   Вінниці змогу ча с з отаманом   С.Петлюрою травня р. військ   зустрічали величезними Залізничний був   прикрашений  -жовтими зеленими та   квітками. чота варти  старшинської   сотні комендатури почесна від   польських у та варта охорони   польської Зустрічали   Петлюру представники       396    Вінницької українських інших учні   зал ізничної школи.    Головний прибув супроводі міністра   В.  Сальського, міністра єврейських справ П.  Красного та осавулів.   Хор виконав національний «Ще   вмерла Україна». Із щирими привітаннями виступили губернськи й   комісар представник Національної   Дорогою собору отамана вінничани.   Будинки місті прикрашено прапорами.   Парафіяни, підносячи С.  Петлюрі хліб -сіль, висловлювали надію на   відродження нац іонального руху.    У Вінницької С.  Петлюру представ ники   української, польської і єврейської громадськості міста. Із промови,   що звучала з вуст поважного гостя, вінничани отримали вичерпну   відповідь питання польсько -українських  син.   зібранні підкреслювалося, «польський йде   назустріч до яку мусить розбитися дикий   більшовизм. спільній із ворогом   братерський двох які після як     зруйнована велика в‘язниця  –  Росія» (Хвиля.  –  1920. –  7 трав.).    16 1920 у відбулась зустріч   Начальника Речі Посполитої Й.  Пілсудського з Головою Директорії   УНР   Петлюрою. у залі управи   гостей віт али представники 12 громадських організацій, які у своїх   промовах висловлювали щиру віру в те, що польська армія своєю   поведінкою злісну про реакційну, й   надалі гідно нести гасло «за нашу вольність і вашу», а українське   громадянс тво, принципи національної,   незалежності державності широких   реформ, докладе максимум зусиль, як духовних, так і матеріальних,   задля підтримки уряду УНР і здобуття довгожданої волі (Хвиля.  –    1920. –  18 трав.).     У відповідь   Підсудський звернув увагу на те спільне, що   сприяло порозумінню двох народів і двох держав  –  важкий режим,   що душив і Україну, і Польщу довгі роки: «Долю обох країн увесь   час неволя переслідування. Польща може   бути вільною того доки здійснюється   лозунг підкорення народної волі силі терору… І у відблиску наших   багнетів і наших шабель ви не повинні бачити нового нав‘язування   чужої волі. Хочу, щоб у цьому ви бачили відблиск своєї свободи.       397    По льський несе волю, він здобув Ваш   отаман у своїй відозві обіцяв якнайшвидше скликати парламент у   вільній Буду коли польського   українського визначать платформу   порозуміння. і мені проголошую «Хай   вільна Україна!»  (Хвиля.  –  1920. –  18 трав.).     Доки змовк гармат, литися в   Україні, її перебувало руках війни,   держава очікувала безкорисної допомоги від друзів, що  прийшли зі   знаменом naszą waszą і що   виконають свій обов‘язок до кінця (Подольский край.  –  1920. –  28   мая). тільки хто протягне народові,   першим забезпечить заводи вугіллям, налагодить постачання  хліба,   пустить поїзди вздовж і впоперек країни  –  буде справжнім другом і   отримає свою данину  –  народну довіру, а «це  –  сила, це броня, до   якої розіб‘ють голову вороги» (Подольский край.  –  1920. –  8 июн.).    Незважаючи на те, що наступ польсько -українського  війська   був для армії, намагалися   втриматися місцях проводити провокаційну   Перш за все вони провокували повстанців і спрямовували їх проти   поляків, називаючи окупантами (Хвиля.  –  1920. –  7 трав.).     Водно час, метою виникненню   між військом місцевим до що   стала столицею прибув   Генерального при Головній полковник   М.  Капустянський  –   1920.  –   15 Крім до   найвіддаленіших пунктів губернії   викорінення агітації УНР велику   листівок газет, яких умови між   Польщею та Україною, повідомляв про форму влади в ре спубліці, а   також налагоджувати місцях й   внутрішні апарати. Усі повинні мобілізовуватись і систематизувати   роботу, розгубленість розвивати   свідомість. московські йшли пра пором   ІІІ -го і від національної   Скалічена  -літнім душа не створити   належного тож треба зробити   Життя дружніми усього (Хвиля.  –    1920. –  8 трав.).       398    У 1920 штаб УНР мобілізаційний   план, якого дати 200 -тисячну   Командування активно займалося формуванням нових армійських   з‘єднань, запасних та структур,   бор отьбою проявами лавах деморалізації,   налагодженням  -просвітницької серед   [1, с.  60].   Проте військове не про   закріплення успіхів. повстання,   яке С.  Петлюра, відбулося.   незадоволених паралізовані червоним   частин призначення. червня р.   атакою  -шої радянської було фронт.   червня  -українські були    залишити   [3, с.  273]. відступ армія Вибивши з   Білорусі, армії фронту наступ   Варшаву.    Отже, факт звернення до Польщі за допомогою в боротьбі з   більшовизмом в доказом що   заради   незалежності власної держави українська влада йшла на компроміс   і просила підтримки навіть у тодішніх ворогів свого народу.       ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА    1. М. з Росією незалежність.   1917-1920.  –   К., 2.  Корновенко,  . революція:   посіб. / С.  Корновенко, А.  Морозов, О.  Реєнт . –  Вінниця: Фоліант, 2004 ; 3.   Україна світовими (1914 – 1939). Люди.   нариси історії: навч. посіб. / О.  Реєнт, І.  Коляда.  –  К.: Школа, 2004.          Юлія  Хомрі йчук    ВАРШАВСЬКИЙ ДОГОВІР 1920 Р.  ЯК СПРОБА    ПОРОЗУМІННЯ     МІЖ ПОЛЬЩЕЮ ТА УКРАЇНОЮ       Серед проблем важливе   займають питання взаємин українців із своїми близькими сусідами,   зокрема з поляками, етногенез і доля яких не тільки подіб ні, але й   досить переплітаються більш тисячолітньою   України. Неоднозначно переплітається й історія Польщі та України       399    при Варшавського 1920 який   подальше співробітництво і долю обох країн.     22 квітня 1920 р.  у Варшаві лідер УНР Петлюра  заключив з   урядом    Пілсудського   військово -політичний про   боротьбу більшовизмом. 1  Політичну підписали   керуючі  ополітичними Я. та   Лівицький,  -довірені  Славек В.   Єнджевич представники Армії генеральний В.   Сінклер й підполковник  М. Дідковський. Причинами підписання   Варшавської угоди були такі: баж ання не допустити встановлення   влади більшовиків та  зберегти незалежність УНР. Польща бажала   розширити свої території, а також не допустити приходу до влади   більшовиків Україні. землі важливим   об'єктом у 1920  . конвенція    складалася з 9 (артикулів) прикінцевого   положення. 2  У  право на   самовизначення та окреслення своїх стосунків з сусідами. Польська   сторона визнавала  Директорію  УНР  верховною владою У країни, а   також до  Правобережжя .   Петлюра   відмовлявся користь  Польщі   від Галичини,   Західної Волині,  Холмщини , Підляшшя   і  Полісся .  Головні пункти   Варшавського договору були такі: польський уряд визнавав право   Української Республі ки незалежне на   території межах, будуть договорами з   сусідами; Польща визнавала Директорію та головного   Петлюру за найвищу владу УНР. Кордони між УНР та Польщею   встановлювалося вздовж р. Збруч, а далі  —  кордоном  між Австро -  Угорщиною та Росією; далі  —  східним адміністративним кордоном   Рівненського на р. до гирла. Докладний   кордонів була спеціальна  -польська   комісія.    За договором зобов'язувалась уклада ти   міжнародних спрямованих України;   національно -культурні українського в і   польського Україні. частиною була   військова підписана квітня р.   генералом Сін клером з польського   військового В. яка початок   спільних  -українських дій   більшовицьких військ на території України. 3       400    Таким Польща за право   незалежність,  але це Східну Західну    Волинь, Підляшшя, Згідно військовою   конвенцією, Польща значну воєнні мали   відбуватися під командуванням;   життя підпорядковане ма ла спільна   залізниці  -  підпорядковані управлінню.   уряд зобов‘язувався постачати польському війську продовольство,   коней, Проголошувалася Варшави користь   України від земель  ним кордоном   Польщі 1772 р. Згідно із договором, забезпечувались національно -  культурні поляків Україні та  Польщі.   Передбачалося окремих  -торговельних   умов» УНР Польщею. аграрного в   Україн і відкладалося до зборів; їх скликання   «юридичне польських регулювалося   угодою між та Стаття  майбутню   військову інтегральною політики.   конвенція розглядала  практичні  збройного   походу на схід. 4 Військові дії мали  здійснюватися під «загальним   керуванням» командування. команд польських   дивізій армій цивільні або   провіантські старшини.  кому    контроль над України; їх майбутній   перехід владу Зазначалося, український   організовує свою владу й адміністрацію  цивільну і військову.                           Варшавський м іж  Польщею   й називали   "договором Пілсудського і Петлюри". У цьому значенні  —  багато   гіркої правди: ані в українському, ані в польському суспільстві цей   договір користував ся великою Серед   українців противилися, першу галичани.   Грушевський   і     Винниченко   в звинуватили  Петлюру   у   зраді соціалізму сліпого У   петлюрівському голова  Ісаак    подав   відставку, уникнути за союзу   Польщею . боку суспільства, політику   Пілсудського  п ідтримувала тільки невелика група його однодумців   із табору. сейм широкі кола   активно не противилися, але й не сприймали союзу з  УНР .       401    Ця мала позитивне Згідно статтею   першою Польща визнавала право У країни на незалежне державне   існування території кордонах, на сході півдні    будуть договором УНР, її  тих   напрямках сусідами. 5    На той момент важко було визначити,  чи правильно вчинив   Петлюра. проте стував, не чим таке   рішення для України. Зараз можна стверджувати, що Варшавський   договір вимушеним аби мати в   країни -сусіда України.      Варшавський має значення лише   України, й  ля Європи.  -польське   взаєморозуміння, досяг Петлюра, повинне   слугувати для міждержавних що   будуються  взаємоповазі порозумінні . після   між та Ризького  18 1921   Варшавський договір втратив свою чинність.    На сучасному етапі українсько -польські відносини рухаються   у бік взаєморозуміння, взаємодопомоги. Обидві країни укладають   міждержавні договори добросусідство, відносини.   Міцну баз у для розвитку стабільних відносин між цими державами   заклав діалог вищому  й   історичність двох надають    Україною і Польщею характеру стратегічного партнерства.           ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА    1. Дружба та співробітництво  народів України і Польщі.  - К., 1967.   -  С.32; Махун Епоха Ю. и   вопрос День.  -  2002.  -  5 3. Р., Д.   Українсько -польські відносини та боротьба за єдність Укр аїни.  - К., 2007.   - С. 156; 4.  Україна  –  Польща: спадщина століть.  - К., 2007.  - С. 212; 5.   Україна і Польща в документах 1918 - 1922рр. Ч.1. -Нью -Йорк.  - 1983. - С.   45.          Павло Поліщук    ПОЛЬСЬКО -УКРАЇНСЬКИЙ ДОГОВІР 1920 РОКУ ЯК   ОБУМОВЛЕНА ІСТОРІЄЮ НЕОБХІ ДНІСТЬ       У поступі проблема   особистості історії» невирішеною,       402    залишається і  ність, якої   однієї людини вписується на скрижалях людської пам'я ті якщо не   золотими, б одай літерами, іншій  —   не   історичній постаті  —  оголошують ледь не анафему.    Прикладом такої парадоксальності є дві історичні постаті не   такого й  кого поляк Пілсудський   українець Петлюра. «чому  залишається   відкритим для так для Так,   сучасних до Петлюри поляків   Пілсудського мало діаметрально Про   Пілсудського є навіть такі коментарі:   над па ртіями, на видатному, орлиному місці, окидаючи очима весь   кругозір справ; всієї що до   якого погляди нас, і  1  Щодо   особистості Петлюри ж нині існують досить суперечливі погляди.      Характе р стосунків цих двох визначних постатей відображає   в загальному стосунки України і Польщі на початку 20 -х років ХХ   ст. сторінках цих було   найрізноманітніших протистояння війни,   взаємні На місце  тут договір   року, був із моментів союзу   взаємодопомоги. На особливу увагу він заслуговує передусім тому,   що договір був укладений у доленосну для обох народів добу, коли   у боротьбі та виборю вали   національну державність і незалежність.     Звернутись до цієї теми потрібно ще й тому, що, як зазначав   дослідник  -польських львівський   Л.Зашкільняк, спадок свідомості   представників обох народів і наза гал величезний вантаж взаємних   претензій звинувачень чинити на   нинішніх поколінь українців і поляків, а сучасний стан українсько -  польських дістався народам таких   невідплатних протягом століття,  що   небезпека пробудження образ і звинувачень».    В ситуації бачимо тенденцію  –   зближення.   Воно можливим умовах наростаючої з   Росії. І Петлюра, і Пілсудський були досить добрими політиками і   прекрасно розуміл и, чим загрожує їм обом посилення їх східного   сусіда. таких поляки створити «буферну   зону» держави держав, були зв‘язані ними       403    федеративними У чергу, українців ідея   про незалежність, а ситуація,  що склалась  травні 1919 р., змусила   Кабінет Міністрів УНР ухвалити пропозицію С. Петлюри увійти в   безпосередні про із За   ситуації залишалася не країною, у   продовженні визволь ної боротьби Украї ни. Поляки могли надати їй   реальну допомогу. зі боку   Антанти 130тис. війська, могли першорядними   союзниками для України. 2   Переговори почались травня року. 16   червня узгоджено  ційну укладено   але УГА його, так «Чортківську   офензиву». Лише 17 липня було відновлено переговори. 12 серпня   1919 Петлюра до надзвичайну   місію проводом П.  19— 21   відбулося спільних місії польської   делегації, але ця місія не увінчалась успіхом.      Новий імпульс переговорному процесові надала надіслана до   Варшави жовтні р. на з   закордонних УН Р А. Делегація з   наддніпрянців Левицького, Л. П. Б.   Ржепецького П. і  чан Вітвицького, А.   Горбачівського, М. Новаківського. 3   Варто що не проходили   гладко.  Так спотикання» питання   територій. сторона за виправдати  вання   частини полі тичних за для   обставин свої до Саме   настроями відсут ність підтримки   політики Пілсудського   впливу історич них стереотипів щодо україн ських етнічних земель.   Зокрема, щодо яка належала   Польщі, істотно гальмувала процес уклад ення потрібного Петлюрі   договору.     Тим часом українцям все більше не вистачало як військової,   так матеріальної На час відомо, УГА   перейшла бік Війська програвали фронтах   стояли межі В ситу ації було   сподіватись, договір Польщею Україною бути   підписаний на паритетних засадах. Варто також зазначити, що така       404    ситуація обома була закономірною.   послаблення одних інші хотіли покращити умови договору на  свою   користь. Тому не можна казати про ущімлення українців, бо будь -  хто, у ситуації, б її свою   користь. часом швидкого договору   була явною. та становище   Украї ни настільки зазначав нараді   Дипломатичної Місії її керівник А.Левицький, що підписання такої   Декларації (з польським урядом) є єдиним порятунком". 4   2 грудня він скликав широку політичну нараду членів місії,   членів уряду та гр омадських і політичних діячів, шо перебували на   той час у Варшаві, для моральної підтримки підписання Декларації.   Як видно з протоколу наради, у ній взяли участь не лише урядові   партії соціал -демократів (УСДРП) і соціал -революціонерів (УПСР),   але і  позиційні уряду народних  канців   (УПНР), хліборобів -демократів (УПХД),  -самостійників   (УПСС) та Союзу Української Державності. У нараді взяли участь   такі відомі й впливові громадські та політичні діячі, як М. Єремієв,   М.  евський, К. С. Л  -  Черняхівська, В. Старосольський,  П. Христюк, С. Шемет та ін. 5 Ні   до ні  -  до підписання  -  не   подібного його за таких   громадських кіл.    Наведений   документ спростовує в   історіографії про угоди від   членів Директорії». Це також відкидає усі закиди щодо осібної ролі   Петлюри Пілсудського процесі угоди з   Польщею.    У дискус ій відпрацьований Декларації   україн ської дипломатичної місії у Варшаві до польського уряду, що   стала важливою укладення договору.   У зокрема, що Української   Народної має    установлена такими   починаючи Чорного по Дністер від між   Польщею Україною річці Далі Української   Народної Республіки на території колишньої Російської імперії має   пролягати західно -південній  і остаточно тут   кордону залежатиме від рішення Мирної  Кон ференції в Парижі...   Уряд Української Народної Республіки від Уряду Речі Посполитої   Польської визнання Народної       405    незалежною Державою, допомоги  Українській   Народній в боротьбі ворогом набоями,   амуніцією, одягом взагалі майном   розмірах, будуть окремо Українського   Польського досягти миру найтіснішого   зближе ння Посполитою Польською Українською   Народною Ми що народи   спільному єднанні утворять могутню непереможну силу, яка буде   основою ладу і спокою на Сході Європи, спричиняться до повного   розквіту культури обох н ародів». 6   Результатом Декларації те, Петлюра   Пілсудський 9 ще до ши -  рокомасштабної угоди, домовилися про прискорення заходів щодо   надан ня допомоги та налагодження співпраці у військовій сфері. За   наполяганням   Польщі українського були два   міністри -поляки: Генрик Юзевський  (міністр внутрішніх  справ)  і    Станіслав (рільництва). надавали   матеріальну допомогу урядові та армії УНР. 7   Але на досягнення, ска зати,   основної мети поляки, українці досягли. було   підписано основного договору між двома народами, а необхідність   його надзвичайно Проте зважаючи ці   обставини, були до 1920 Це   бул о із внутрішньополітичними   які виникли перед Пілсудським.     У Польщі України два  -  рямки.  -національно -демократичний  -  відзначався   ворожим ставленням до української державності, не допускаю чи й   думки незалежну державу. ж   Пілсудського, підтримувала партія   (ППС), вважали більшовицьку Росію найбільшим ворогом Польщі,   зате особі бачили для з   більшовиками,    вважали необхідне відбудові   української як спільника   московського імперіалізму.     Переговори делегацій відновилися тільки 11 березня 1920 p.   Незважаючи на всі труднощі в цьому процесі, компроміс усе ж був   досягнутий . Кордон між Польщею та УНР проходив по територіях,   які фактично вже були зайняті поляками. За Польщею залишились   Холмщина, Посяння Лемківщина 1918р.),       406    Волинь   Східна    липня  8  Договір, 24   1920р., стосувався широкого кола проблем:     Польща визнавала УНР незалежною, а Директорію на чолі з   С.Петлюрою  -    верховною в польський   зобов‘язувався підписувати договорів,   спрямованих проти України; українському населенню в Польщі, як   і в гарантувались  -культурні   права; УНР офіційно погоджувалась із приєднанням своїх етнічних   земель до Польщі. 9   Таким чином  можна  констатувати, що підписаний до говір   був прогресивним питаннях  -польських   відносин.     Періоди революцій і воєн, які стосуються і даної теми, коли в   людині все дике, у час   оболонкою і уявнили протиріччя   українцями поляками. трагедія, якій   звинувачують поляки  -  українців, дослідники обох   сторін вже вкотре задають собі питання «хто винен?». 10 Проте, на   сучасному етапі зовнішньополітичних відносин України і Польщі,   варто  ути протиріччя, існували нашми і   звернутись тих співпраці взаємодопомоги,   можуть об‘єднати нас. Можна сподіватись, що незабаром у наших   істориків відпаде питання «хто винен?» і з‘явиться чітке розуміння   певної  еності процесів, були   певному періоду історії.         ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА    1. Наленч Д., Наленч Т.  Юзеф Пилсудский  –  легенды и факты.  –    М., 1990.  –  С. 210; 2. Війни і мир або «Українці  –  поляки: брати/вороги,   сусіди…».  - К., 2004.  –  С.414; 3. Там само.  –  С. 216; 4. Зашкільняк Л.О.,   Крикун М.Г.  Історія Польщі.  –  Львів, 2002.  - С. 453; 5. Війни і мир або   «Українці  –  поляки: брати/вороги, сусіди…».  - К., 2004.  –  С. 419; 6. Там   само.  –  С. 418; 7. Зашкільняк Л.О., Крикун М.Г. Вказана пра ця.  –  С. 453;   8. Кульчицький С.В.  Історія України.  –  К., 2008.  –  С. 337; 9. Бойко О.Д.    Історія  –   К.2007.  –   С. 10. Б. Українці -поляки:   винен?  –  Львів, 2000.  –  С. 109.                407    Віктор Сологуб    ДО ПИТАННЯ ПРО ПОЛЬСЬКО -УКРАЇНСЬКИЙ   ДОГОВІР   1920 РОКУ ТА ЙОГО НАСЛІДКИ       ПКП  –   це державної Польщі,   Koleja Після як Петлюра 1920   віддав частину України Пілсудському, українські селяни по -своєму   розшифрували  -  "Пілсудський Петлюру".  До   слідують ешелони з українським хлібом, цукром і речами. Кіннота   Котовського, що виступила проти поляків, розбиває ворожі війська.   Замість який до з'являється   Вертко Але вдається і   антибіл ьшовицьке повстання пригнічується.    В даній статті я б хотів висвітлити тему до якої і в Україні і в   Польщі досить думки. саме присутність   поляків Києві. квітні р. польським та   представниками було  о конвенцій:   загальну,  -економічну військову. склали   Варшавську угоду. 25  квітня 1920 р. об'єднані польсько -українські   війська на України. командування   розраховувало захопити і Ук раїну.   Ефект і в силі змогу за   перший боїв Житомир, і   Однак війська, діяли київському не   були розбиті, зберегли боєздатність і організовано відступили. До    того не антибільшовицького на   розраховував Петлюра. залізничних поляків   напис («Р.К.Р.»  -«Polska Panstwowa»). місті   поширилося тлумачення «П.К.П.»  -  «Пілсудський   купив Петлюру». Ун аслідок наступу польсько -українського війська   влада в Києві знову змінилася. 1 6 травня 1920 р. червоні залишили   місто. вступила союзників, налічувала тис.   поляків і 15 тис. українців.    На сподівання новий розвитку  о   державотворення виявилися марними. Упродовж окупації Київ не   отримав статусу. уряд у   Вінниці. громадських політичних   вирішувалося польськими військовими чиновниками.    Поляки насамперед  сні Від   населення вимагали приймати польські гроші  - марки  - за надміру       408    завищеним Торгівля занепадати.   випадки насилля, В не   партизанський рух. Атмосферу непевності не зміг розвіяти навіть    візит Симона Петлюри до Києва, обставлений вельми урочисто й   помпезно.    Наприкінці травня розпочалося активне просування на захід   Першої армії У робили   заспокійливі але початку вже ясно,   полякам  рожує Перед відступом почали   знищувати об'єкти, та кілька   значних Зокрема, колишній  -  губернаторський на вулиць та   Шовковичної, будинок к иївської   навпроти костьолу, висаджено повітря   окрасу Києва  –  старий Ланцюговий міст через Дніпро.    12 червня, після відходу польсько -українських частин, містом   заволоділи будьонівці. Відтак у Києві було остаточно встановлено   р адянську Він статус центру,   столицею УСРР став Харків.     Дана тема була відтворена у фільмі Акселя Лундіна, Георгія   Стабового (Пілсудський Петлюру).   Тютюнник, був  -хорунжим УНР в   х удожньо -документальному фільмі «П. К. П.» («Пілсудський купив   Петлюру»), де зіграв самого себе. Примітно, що в цьому ж фільмі   самого зіграв Григорій що загони   Тютюнника 1921 Колишні зустрілися   кінознімальному  майданчику.     Примітно, факт Тютюнника сторону   радянської влади також був відображений в кінематографі. У 1986   році на Одеській кіностудії був знятий фільм «На вістря меча», де   роль Турчина, якого Тютюнник,   зіграв  прекрасний український актор Іван Миколайчук.     Тепер хотілося б проаналізувати, що саме сталося. Що ж до   угоди, вона піддана ще початку  -х   безпосередніми подій. С. тоді   «Петлюра за право   на територію   межах року Дніпра, Києва частини   губернії... Україна по договору 21 квітня 1920 р.  —  це Київська та   частина зі Волинської Петлюра   віддав полякам 162 тис. кв. км землі з по над 11 млн. населення». 2       409    Як на мене, краще про цей акт не скажеш. Його укладення стало   перемогою дипломатії Антанта,   підтримки він вітала домовленість, була   зацікавленою тому, Пілсудський далі  ув   Схід польської аби від   червону більшовицьку небезпеку.    Всі діячі, різні політичними   поглядами  —   від Липинського ярого   монархії Шелухіна і генерал -хорунжого Тютюнни ка  —   негативно   оцінили угоду.    Для Петлюри ж вона була цінна лише тим, що забезпечувала   йому допомогу польської армії в боротьбі з Червоною армією.    До цікавий У  -30-ті шалений мав   знятий одній українських фільм ко роткою   промовистою назвою «П. К. П.»  —  «Пілсудський купив Петлюру». 3   Так само називався і сценарій. А в його написанні брав участь (як   співавтор головний після в   Юрко  —   головнокомандувач армії   громадянської війни, аж ніяк не більшовик, аж ніяк не прихильник   зближення з Росією. До цієї оцінки важко щось додати.    Після згаданої угоди було поховано надії на Злуку. Фактично   цим будь -яке української   держави, на той моме нт  —  Директорії на західноукраїнські землі.   Петлюра голова відмовився підтримки   українського руху цих навіть   підтримки автономії. це писали того   процесу, яких один авторів    про  —   міністр   закордонних справ ЗУНР Лев Цигельський.    Тобто боку жодних окрім   компромісу з метою одержати військову силу, не   все тому й виявив   авантюризм: вважав,  що, на угоду,   реалізовує віковічну мрію про Велику Польщу «од можа до можа».    І польські говорять «прометеєве   відбудови Київської Русі», слід підкреслити, що остання ніяких ані   родових, історичних  в спільного не з   Польським князівством, а потім королівством. Це були дві окремі   держави. того, X -XI багато з великих   князів вів війни за Червенські міста, за міста Західної України саме   з королями. 4  То му, Пілсудський був       410    спадкоємцем Русі. його не оскільки   охоплювала смоленські і  -сіверські, київські,   Подільську губернію; він на це не зазіхав. У нього була інша ідея:   Польща Балтійського  Чорного Він намагався   побудувати. не свої переоцінив   допомоги боку і міць армії свого   союзника  —  білогвардійської армії барона Врангеля з Криму.    Коли Червона розгромила  ійська   стало очевидно, що і польський наступ не може бути успішним; це   підтвердили події літа 1920 -го, коли поляки лише місяць володіли   Києвом, а потім почався катастрофічний їх відступ, який ледь   закінчився падінням Варшави; на межу існування  була поставлена   загалом польська держава.        ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА    1.  http://uk.wikipedia.org/;  2.  http://ruskino.ru/mov/3565; Шелухин    С. Варшавський договір між поля ками і Петлюрою.  –  Прага, 1926; 4. Між   прометеїзмом Реаль -політік. Річ і Україна   1921-1926. –  Краків, 2010.          І.М. Конончук     ЖИТТЯ ТА ДІЯЛЬНІСТЬ ПОЛЬСЬКОЇ   АДМІНІСТРАТИВНО -ТЕРИТОРІАЛЬНОЇ ОДИНИЦІ     В УКРАЇНІ 1920 -х РОКІВ       Проблеми  соціального національного   етнонаціональних населення Україні, в   демократизації  -політичних і   незалежної держави, набувають науково -  практичного значення.    Всебічне  я  -економічного культурно -  освітнього  етнонаціональних населення   України  -х сприятиме, наш ефективному   використанню актів, соціальних   наслідків районування на ціонально -культурного   розвитку українського суспільства загалом.     Аналіз  -популярної свідчить те,   чітку про склад територію   нацменшини дає атлас «Національні меншини в Україні 1920 -1930-       411    ті роки», уп орядниками якого є М.І.  Панчук, О.П.  Ковальчук і Б.В.   Чирко 1. варто монографію Мазура   «Особливості  -економічного культурно -освітнього   розвитку меншин Україні  -1929):   порівняльний  2, якої   висвітлює   запровадження та функціонування національних районів в Україні.     В Україні згідно з переписом населення 1926 р. проживало 29   млн. 200  тис. чол., з них 23,6 млн. (81,5%) в сільській місцевості і   5,3 (18,5%) містах 3. ме ншини 5,8   млн. або загальної населення у   тому в мешкало   млн.  чол. у  –   2,8   млн.чол. (49%).    Переважна нацменшин, мешкали Україні   протягом  -х  років, до  ого (за   виключенням і Так, сільського у   поляків становила 80,3%, молдаван  –  94,8%.   Компактно населення у   губернії, в р. 427 пунктів   поляків,  чехів загальною населення тис.   чоловік.    У губернії 101 пункт,   якому більшість становили поляки, євреї, німці, у Подільській  –  98   з польським і єврейським населенням. 4   Третє за серед  еншин росіян   євреїв поляки, у р. 476,4   чоловік. населення чином сільським   (80,3%), а в містах зосереджувалося лише 19,7% до його загалу. У   1926 в налічувалося тис.  ого   населення, частина зосереджувалася   Правобережжі  –  342,7 тис. чол. (92,6%), у тому числі 258,1 тис. чол.   (75,4%) прикордонних Коростенській,   Шепетівській, Проскурівській, Кам‘янецькій і Могилівській 5.                                                  Найбільш компактно поляки мешкали на Волині та Поділлі.   Наприклад, п‘яти Волинської проживало   тис.  чол. або від польського   України; Проскурівщині 82,5   тис. або  6,   Шепетівській  –   60,2 тис.  (12,6%); Волинській  –   18,2   (2,3%), до загальної кількості польського населення в УСРР. 7   В протягом  -х відсоток населення   серед українського та інших національностей  був досить різним: у       412    26 він перевищував але п‘яти   округах та у Бердичівському  –  їх відсоток сягав від 5 до 70%. Лише   в Мархлевському районі Волинської округи проживало близько 70   відсотків населення. початку  -х в   посилились процеси польського   зумовлені, головним чином, політикою радянської влади.    Зокрема, підписання мирного між   Радянською Росією і Польщею, внаслідок чого кількість поляків на   Пра вобережжі 1920  р. порівняно 1909  р.   вдвічі. Якщо у 3 -х губерніях Правобережної України: Волинській,   Подільській і Київській  –  у 1909  р. проживало 623,4 тис. поляків, то   у р.  –   309,8 чол., них Волинській  –   164,4 чол.   (53%), Подільській  –  71,6 тис. чол. (23,1%), Київській  –  27 тис. чол.   (9%). інших (Одеській, і   Херсонській) їх налічувалося 46,7 тис., або 14,9%. 8   Згідно з даними перепису 1926 р. в Україні проживало 460,4   тис. поляків. Проте  дані цього перепису не відповідали дійсності.   Справа в тому, що в окремих селах поляків записували українцями,   обліковці таким «Оскільки живуть   на Україні, то, певно, і є українцями». Під час повторного перепису   на 1927  р. враховані попереднього   перепису, результаті виявлено переписаних тис.   громадян польської національності. На кінець 20 -х років польське   населення майже чоловік, 1,6%   усього населення республіки. 9   В арто що національних   адмінтеродиниць сприяли певні поступки з боку радянської влади.   Так, для звичайного мінімальна   населення повинна була становити не менше 25 тис. осіб на його   території та 1000 осіб для  утворення сільради, то для національних   районів норма до тис. і осіб   утворенні сільрад.    Національні  -територіальні   створювалися місцях зосередження   інших на    постанови УСРР 29   1924 року «Про виділення національних районів і сільрад». Так, на   засіданні секції районування Укрдержплану від 2 липня 1925 року   було рішення утворення національного   району центром м.  Довбиш  томирської Сам   створення району кордонів Польщею       413    був практичне ленінської   національної щодо національних   нацменшин. більшовики дбали політ ичні   вигоди, у польському власний   форпост, який сприяв би поширенню комуністичних ідей у сусідню   польську державу.    Треба що польського   району відповідна заходів,   державними Так, 1923 -25 з до   Волинської було понад тис.   родин. того, обстеження населених   Житомирської в проживало населення.   Район  сь переважно польських   Обраний для цієї мети Довбишанський район на час створення мав   у складі 96 населених пунктів та 7557 дворів з населення   40577 чоловік, у тому числі поляків  –  28336 чол. (69,8%), українців   –   8098 (20,4%),  німців  –   2850  –   1319  (3,3%).   Упродовж існування район кожним   збільшувався. площа у р. 490   верств, то у 1926 р.  –  620 кв. верств, а населення збільшилося з 40,5   тис. чол. До 42,1  тис. чо л., з яких 30907 чол. були поляками. У 1930   р. площа району дорівнювала 660 кв. км., а населення налічувалося   43 тис. чол. 10   У квітні 1926 року Довбишанський національний район було   перейменовано Мархлевський честь Юліана   Мархлевського, який  на початку 20 -х років висунув ідею створення   польського району кордону Польщею.   Перейменування відбулося час  -го   Довбишанського підготовці проведенню   надавалась особлива увага з боку партійних і рад янських керівних   органів. час з‘їзду ряд стосовно   відродження селянських господарств, поліпшення побуту, охорони   здоров‘я, національної та У   робота мала показовий ніж  овий. Його   організатори продемонструвати, вирішенню   національного радянська надає   значення. враховувалося й що становищем   польського в уважно з   Польські    консульства Харкові Києві   надсилали урядові про       414    радянської щодо національної в   Україні.    Створення національних переслідувало   далекосяжну політичну мету  –  залучення ш ироких мас польського   селянства участі радянському Тому  -  радянське продовжувало щодо   польських Лише польському районі   кількість їх збільшилася з 25 одиниць у 1925 році до 31  –  в 1929 р.   Упродовж половини  -х збільшувалася   польських сільрад межами   району. Якщо у 1925 році існувала 61 польська сільрада, то у 1927   році налічувалося до 139 одиниць. Ці сільради об‘єднували 33211   се лянських господарств і 111,5  тис. осіб польської національності.   На 20 -х в діяла польська   сільрада.    У 1927 році Центральною комісією нацменшин при ВУЦВК   було проведено   ком ісія дійшла висновку, що польські селяни прихильно ставляться   до радянської влади та беруть участь в радянському будівництві. За   недолік визнала рівень польських у   кооперації. зазначити, радянська провела   з аходи, на економічного   польського та його колективних   господарювання. протягом  -30 польським   селянам надано на машини   тяглову робочу худобу в  сумі 164126 крб., створено 31 машинно -  технічне проте селяни ідеї   ставилися негативно і на кінець 20 -х років у Мархлевському районі   існував лише 1 колгосп, що об‘єднував 13 бідняцьких господарств.    Хвилю се ред селян   система що запроваджена 20 -х   років та особливо насильницька колективізація, яка стала однією з   причин еміграційних серед Бажання   польської виїхати свою    батьківщину   розцінювалося радянськими органами влади як «антирадянські» і в   багатьох не Унаслідок набули   масового характеру нелегальні втечі польських родин до Польщі. 11   У 1927 радянський провів  -й рад   М архлевського У ж широко   річниця Мархлевського Офіційна       415    інформувала значні району соціалістичному   будівництві, його розцінювалося величезне   досягнення національно ї Штучно   показово -агітаційний район був   прикладом національного економічних   культурних нацменшини, переваги   соціалізму над капіталізму і таким чином зробити ідею  соціалізму   більш популярною серед польського населення не лише в Україні,   але в Польщі. ставлення влади   польського в розцінювалося   політиками таким чином: «… всім керує комуністична партія, яка   с прямовує народу русло ідеології,   для досягнення мети репресії. В таких умовах не можуть існувати   справжні польські національні організації, покликані відроджувати   національні В немає національної   пре си, а ту, що друкується польською мовою, видає комуністична   партія у своєму пропагандистському дусі». 11   В політичної комуністичної щодо   нацменшин, тому й ставилося   якнайшвидше населення масо вої   колективізації, залишків націоналізму   клерикалізму, нову яка базувалася   ідеологічних і б соціалістичного   будівництва. цієї як архівні   мате ріали, масове польського   особливо велике обурення викликала насильницька колективізація,   грабіжницьке вилучення сільськогосподарської продукції   руйнування й закриття костьолів тощо. Проводячи досить жорстку   політик у, на польського до   будівництва радянська робила певні у   справі відродження: адміністративно -  територіальних навчальних культурних   судових органів, націона льних видавництв тощо.          ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА    1.Атлас. меншини Україні  -1930-ті  –   К.,   1996.  –   102 2.Мазур Особливості  -економічного   культурно розвитку меншин Україні  -  1929):  льний  – Вінниця,  –   156 3.       416    Радянське серед  –   Харків,  –   С.   4.Мазур Вказана  –   С. 5. Центральний архів   вищих органів влади та управління України (ЦДАВО України).  –  Ф. 413.  –    Оп . 1. –  Спр. 172.  –  Арк. 84.; 6.  ЦДАВО України.  –  Ф. 413.  –  Оп. 1.  –  Спр.   27. –  Арк. 35, 109.; 7.  ЦДАВО України.  –  Ф. 413.  –  Оп. 1.  –  Спр. 263.  –    Арк. 103,146.; 8. ЦДАВО України.  –  Ф. 413.  –  Оп. 1.  –  Спр. 53.  –  Арк. 11 .;    9. Мазур В. Вказана праця.  –  С.  8.; 10. Єременко Т. Польська національна   меншина в Україні в 20 -30-ті рр. ХХ ст.  –  К., 1994.  –  С. 20 -21.; 11. Мазур   В. Вказана праця.  –  С. 13 -14.;  12. Єременко Т. Вказана праця.  –  С. 36          Петро Григорчук    ПОЛЬСЬКІ НАЦІОНАЛЬНІ СІЛЬРАДИ     У 1920 -х РОКАХ ХХ СТ .   На етапі України її як   багатонаціональної все значення   питання таких сторінок, проблеми   розвитку меншин. увагу   дослідження націон альних у  -30-х а   особливо  польських Адже   етнонаціональний України актуальність   вироблення внутрішньої щодо   національностей, поляків, і істори чного   минулого.    У  -ті органи влади партійні   приділяли увагу серед населення   метою його активної в   соціалізму закріплення його довіри радянської   влади. Найбільш повно етносоціальний склад населення республіки   знайшов відображення матеріалах перепису,   здійсненого в грудні 1926 р. (результати були оприлюднені в 1928   р.). із 29 осіб Україні 476,4   пол яків (1,6 %). 1  В Україні проживало 48 % поляків, що мешкали в   СРСР. населення знаходилося західних   регіонах Так, Волинській було тисячі   поляків, Шепетівській  –   60,2 тисячі, Проскурівській  –   58,5 тисяч,   Берд ичівській  –  48,4 тисячі. 2   Національні   відповідно   постанови УСРР 29 1924 ―Про   національних і яка затверджена  -ю       417    ВУЦВК 8 -го складання (15 -19 лютого 1925 р.), де обговорювалас я   доповідь Центральної адміністративно -територіальної комісії ―Про   низове районування‖. В доповіді, зокрема, зазначалося: ―1. З метою   наближення влади населення зміцнення   радянського негайно роботу розширенню   м ереж сільрад... шляхом відокремлення від сільрад усіх населеннях   пунктів, мають і жителів, для   меншин  –   500 2. назустріч широких   трудящих із меншин надання права   можливості р озвивати свою культуру і мову, визнати за необхідне   проводити надалі по окремих   районів і сільрад.‖. 3   В  -1926 після певної   організаційної розпочалося національних   сільськ их Особливо відбувався радянізації   серед польської нацменшини. Якщо на 1 квітня 1925 р. на території   України, включаючи й автономну Молдавську РСР, їх було лише   15, то в жовтні  –  вже 64, у березні 1926 р.  –  81, у квітні  –  129, а на 1   кв ітня р. 139 сільських Крім   того, були в радах національних   районів. 1931 в функціонувало польських   сільрад. чисельність була Старогутянській   польській сільр аді Деражнянського райну Проскурівської округи  –    347 чол. А найбільш чесельною була  Буртинська польська сільрада   Бердичівської округи, яка налічувала 3565 чол. 4   У р. польські ради території   розподілялися таким чином: у Бердичівсь кій окрузі функціонувало   14 які 7223 з   Козятинського, Ружинського,   Чуднівського і Янушпільського  районів; у Волинській окрузі  –  7   польсільрад, охоплювали поляків Баран івського,   Володарського, Іванівського,   Радомишльського Мархлевського у окрузі   функціонувало польсільради Тиврівському де   проживало поляки. Київській було 5   польсільрад   на Брусилівського,   Макарівського, а також Хабнянського районів, де проживало 2606   поляків. Кам‘янецькій було польсільрад території   Віньковецького, Довжакського, Дунаєвецького, Маківського, Ново -  Ушицького й Смотричсь кого районів, де проживало 5558 поляків.       418    У окрузі 3 на   Лепотихського й Сірогозького районів, де проживало 1950 поляків.   У Могилівській окрузі діяла 1 польсільрада у Барському районі, де   проживало 770 поляків. У  Проскурівській окрузі було організовано   на Войтівецького, Волковинецького,   Городоцького, Фельштинського,   Летичівського, й районів   польсільрад, охоплювали п оляків. поляків   Брацлавського Тульчинської сформували   польсільраду, 1369 Снігурівського Херсонської   округи сформували свою польсільраду. У Шепетівській   території Антонівського,  ,   Красилівського, Полонянського, й   Судилівського де 12920 діяло   польсільрад. У Молдавській автономній РСР, яка в той час входила   до функціонувала польсільрада, охоплювала   поляків.  5    У 1925 р. з‘явився єдиний в Україні польський національний   Мархлевський район округи. його   проживали 41 тисяча чоловік, 73 % населення становили поляки, 8   % - німці, 2 %  - євреї. 6 Згідно з національним складом формувалися   органи  лади  -територіальних В   сільрад поляки, німці, Серед   сільрад було 25 поляків, 7 українців, 2 німці, один єврей. До складу   Мархлевського району входило 34 (за даними на 1931 р.) польські   сільра ди також німецькі  –   Нейгемська Тартачківська.   польські сільради (Станіславська та Слободо -Рашківська) входили   до складу Молдавської АСРР. 126 польські сільради знаходилися в   українських районах. Це в ряді випадків наштовхувалося на опір з   боку  ісцевого апарату. упродовж  -  1925 в регіоні випадки   ставлення до створення польських рад з боку апарату українських   сільрад, виконкомів, сільських громад. Іноді українське населення   не бажал о приєднуватися до польських сільрад і навпаки  –  частина   селян -поляків на «чистих рад».   Але, не враховуючи такі випадки, загалом створення польських рад   стримувало національні суперечності. 7    Утворення широкої мережі націонал ьних сільських рад мало,   безперечно, значення. сприяло   національних до роботи, їх       419    суспільно -політичної активності. Це особливо відчувалося під час   проведення кампаній. їх вжива лося   різноманітні щодо до представників   нацменшин. територіальною створювалися   дільниці, де функціонувала національна мова, до складу виборчих   комісій представники всі по   виборах  кувалися мовою, районні   національні конференції, молодіжні   Збільшувалося представників меншин   сільрадах, районних і окружних виконкомах. Хоча слід зазначити,   що у житті  едставників все   була значна частина позбавлена   прав. пояснюється що частина   меншин, особливо поляки, були сільськими жителями і мали міцні   господарства. А таких називали куркулями з усіма  наслідками, що   з цього випливали.    Поряд проведенням кампаній ради   проводили й наради сільрад активістів   села обговорення питань поступово   переводили на мову Прот е роботі   національних сільських рад мали місце і істотні недоліки, про що,   зокрема, матеріали обстежень   районів сільрад. своїй роботі недостатньо   використовували їм, з положенням  о   сільради, права, до усвідомлювали   значення важливість завдань. роботи і   однак часто не виконувалися, ні президія, ні члени сільрад перед   виборцями звітували, збори проводилися   рідк о. національних працювали   Серйозним недоліком роботи національних сільрад було те,   багатьох випадках діловодство велось російською або українською   мовами. Перехід на рідну мову   кваліфікован их сільрад секретарів,   та а неврегульованість відносин районними   виконавчими які окремих відмовлялися   приймати протоколи сільрад мовою.   вистачало навіть др укарських машинок з латинським шрифтом.    У місцевостей польбюро до   полонізації місцевого українського населення. Тут же виникла ще   одна проблема  –  проблема українців -католиків. Так у більшості, як       420    пояснює з наз ивало українізоване   польське яке польську   проте зберегло католицьке віросповідання, у меншості  –  українці -  уніати. Члени польбюро вважали їх поляками, вони ж відмовлялися   переходити польську Так,  ситуації в   Білогородці, Куневі, Малій Радогощі, Шекеринцях та деяких інших   селах Хмельниччини. 8 Ці та інші труднощі певним чином вдалося   подолати. Проте перші вибори до складу новоутворених польських   рад відбулися аж 1926 року. Аґітаційні плакати,  гасла видавались   національними Пройшли досить та   спокійно. що польського не   яскраво соціально -класової як   прикладу серед  наприклад, Шепетівсь кій   окрузі створено польських Перші них   створені селах Гутисько Хотень. партійне   керівництво ліберально до мовного   режиму, вже 20 -х ситуація За   порушення   постанови та УСРР забезпечення   рівноправности від грудня року організовано   показовий і до відповідальности   Городнянської За належних щодо   переведення сільрад  мову національної   меншини, було оголошено догани ряду голів польських сільрад. 9    Важливими роботи сільських   національних спрямованими поліпшення  -  економічного поляків, організація   землевпоряд кування селі, сільськогосподарської   кредитної організація Проведення   роботи спряло мірою поляків   виробничої подоланню нерівності   нацменшинами українцями , їх  -  економічного підвищенню активності.   Проте у зв‘язку з загальним неврегулюванням земельного питання,   штучним оподаткування національних   місцеві і ради позбавлені  ливості   раціонально своє здійснювати   обробіток що до господарств.   викликало невдоволення місцевого населення. Втративши надію на   можливість підняття своїх господарств, поляки, особливо заможна   їх  частина, мігрували в інші райони або залишали республіку.       421    Партійно -радянське керівництво надавало великого значення   розширенню освітніх культурних на як   ідеологічних центрів, котрі повинні сприяти подальшій радянізації   населення  ціональних Динаміка останніх   другій половині 20 -х років свідчить, якого розмаху досягла робота   в галузі. 1 1924р. республіці 232 де   навчалося 1170 дітей. 10 Загалом в Україні на кінець 1920 -х рр. була   381  ьська (24185 Проте, 42,4 учнів   польської національності навчалися в школах із польською мовою   викладання. Згідно даних перепису населення 1926 р., грамотність   серед населення селах вищою середнього   відсотка  отності українців, саме: грамотності   українського населення складала 48,9 %, а польського  –   52,4  %.11   На   -х спеціалістів викладанням   мовою) у педагогічних, сільськогосподарських   одному  альному Значна польських   освітніх та наукових установ знаходилася у Києві. Серед них варто   назвати інститут виховання,   та технікуми Ряд приїздили   роботу до польських сел .12 Якщо у 1925р. при сільських радах було   9 50 252  -читальні, бібліотек,   пунктів неписьменності, червоних то   1926 р. кількість клубів зросла до 85, сільбудів  –  150, хат -читалень   –  441, бібліотек  –  213, пунктів лікнепу  –  930, червоних куточків  –    235. число  -освітніх в   районах збільшилась з 1322 у 1925 р. до 3974 у 1926 р. 13.   Безперечно, цій було труднощів:   вистачало учителів і культпрацівників  із знанням польської мови,   велика інтелігенції на 20 -х   виїхали України, підручників мовою,   приміщень шкіл коштів розвитку матеріальної   Давались й проблем, були с творені.   Зокрема, мірою частину польських   нацменшин радянської горезвісна кампанія,   через їх пускали школи батьки.   прирікало дітей прогули й що школах   проводи ли у релігійних Надмірна   школи завдавала великої шкоди процесу подолання неписемності й   навчанню рідною мовою.       422    Все ж, незважаючи на серйозні недоліки в роботі польських   національних рад, Україні створені  бхідні   умови для нормального існування національних меншин, розвитку   їх культури, зростання політичної й громадської активності. Нова   економічна сприяла господарської   діяльності селі, матеріального селян.   Все це  зміцнювало довір‘я нацменшин до радянської влади, яка, в   свою була зацікавлена створенні мережі   національних через вона на   більшовицьку соціалізації районів. ж   керівництво в зяло на націй створення   історичної  –   радянського необхідність   подальшому з   кінця 20 -х років, із початком масової колективізації і утвердженням   насильницьких  по соціалізму,   не часи долі національних В  -і   роки Україні залишилось польської   сільради.    Таким чином, польські національні сільські ради в 20 -ті роки   ХХ ст. переживали супере чливий період своєї історії. Утвердження   диктатури а монопартійної   системи, фундаментом, основі відбувалася   інтернаціоналізація уніфікація укладу   життя етнонаціональних  . таких будь -яка   потреба в існуванні національних інституцій, в т.ч. сільських рад,   відпала.       ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА    1.Короткі підсумки перепису населення України, 17 грудня 1926 р. -   Харків, 1928.  – С. 4; 2. Національні меншини в Україні. 1920 -1930-т і роки:   Іст.картогр. атлас.  –  К., 1996.  –  С. 52; 3 Итоги работы среди национальных   меньшинств Украине.  –   Харьков,  – С.70;  Мазур М.   Кооперативний рух у національних районах Української СРР (1921 – 1929   рр.): к. н: /  національний  -т В.   Каразіна  –   Харків,  –   173  c.  –   С.    5. Національні в   Україні,  -1930-ті Іст.картогр. атлас.  –  К.,  –   С. 54, 6.   Національні меншини України у ХХ столітті: політико -правовий аспект.  –    К.,2000.  –   С .124; Тітова Українське польське   Поділля: міжнаціональних у регіоні   УРСР  -1930-ті // дис.  –   К.,  –   С. 8.   Нестеренко А. національні на (20  –   30       423    роки ХХ століття) // Поляки на Хмельниччині. Погляд крізь віки…  –  С.   325. Огінський Г. меншини терені   округи в 20  –  30-х роках ХХ ст. / Південно -Східна Волинь: наука, освіта,   культура Матеріали науково ї конференції.  –    Хмельницький  –  Шепетівка, 1995.  –  С. 180 ; 10. Бистрицька О.Б. Розвиток   системи освіти національних меншин в Україні у 191ѐ7 -1939 рр.  –  Харків,   1998. –  С. 94; 11. Глинський А.Б. Национальные меньшинства на Украине.   –   Харьков -Кие в,  –   С. 12. І.А. культурно -  освітнього розвитку польської національної меншини в Україні в 20 -30-ті   роки століття Посвіт.  –   1996.  -  №2  –   С. 13. ЦДАВО   України.  – Ф.413.  – Оп.1 -Спр.131.  – Арк.14.          Олег Мельничук    ІНСТИ ТУТИ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ ПОЛЬЩІ НА   ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЛЯХ У 20  –  30-Х РР. ХХ СТ.       Система захисту працівників,   побудована принципах страхування, провідних   західноєвропейських була в   ч верті ХІХ ст.. Вже на кінець 1930 -х рр., за даними бюро праці при   Лізі основні соціального були   запроваджені 22 77 країн. з   держав, в якій впродовж 20  –  30-х рр. ХХ ст. відбувалося активне   становлен ня соціального була   Оскільки впродовж 20  –  30-х рр. ХХ ст. західноукраїнські землі  –    Східна Галиччина, Західна Волинь та Західне Полісся, знаходилися   у Польщі, їх діяла система   соціального захис ту найманих працівників.    Вперше загальнодержавному страхування   соціальних працюючих Польській було   передбачено  а коном 19 1920 За положеннями   застраховані тимчасової сплачували   внесків,   отримуючи  о помогу розмірі заробітної   Страховий робітника лікарняну складав   заробітку (середній заробіток становив 86 злотих на місяць  –  О.М.   ). Станом на 1925 р. страхування на випадок хвороби здійснювали   193 лікарняні кас и, які охоплювали 1 млн. 650 тис. застрахованих   та 2 млн 250 тис. членів їх сімей. В середньому на одну лікарняну   касу припадало 8500 застрахованих. Надходження всіх лікарняних   кас 143 злотих, яких млн. страхові       424    внески. Запасний  капітал на кінець року становив 33 млн. злотих,   або 20 злотих на одного застрахованого. За цей період витрати на   грошові допомоги застрахованим становили 107,3 млн. злотих, що   у розрахунку на одного працівн и ка складало 64,2 злотих на рік. За   вказані кошти  було оплачено 686 тис. випадків захворювань, 12  745   випадків пологів, 565 тис. днів непрацездатності після пологів. На   100 застрахованих 41 із   тривалістю календарних При на   застрахованого припадало  6 днів хвороби. [4, с.24].     У економічної 1929 -1933 розміри   допомоги непрацездатним були скорочені із 60 до 50% заробітку, а   час допомоги  –   з до тижнів членів   застрахованих із 26 до 13 тижнів) [6, с.31]. Допомог а у зв‘язку із   вагітністю пологами від до розміру   заробітної Вдвічі розмір на   поховання. [2, с.9].     Страхування безробіття робітників   запроваджено у Польщі законом від 18 липня 1924 р. Згідно  його   положень право на допомогу із безробіття отримували усі наймані   працівники 18 років. витрати між   робітниками, та Так,   сплачували страхові у 0,45%,   роботодавці  –  1,35%, держава  –  0,9% від заробітної плати [5,с.18].   Залежно сімейного розмір з   становив від 3,3 до 5,5 злотих на день. Допомога видавалася з 11   дня безробіття. Тривалість її виплати становила від 13 тижнів до 6   місяців.  Вже д о кінця 1925 р. від даного соціального ризику було   застраховано тис [1, Із тис   зареєстрованих на біржах праці на цей час, допомогу отримували   27,2%. Середній розмір допомоги на одного безробітного складав   40 злотих на місяц ь. При цьому застрахований сплачував страхові   внески у розмірі 2% від заробітної плати [4, с.24].     Законом 24 1927 страхування   безробіття поширене на Залежно розміру   заробітної плати усі застраховані поділялися н а 14 розрядів ( від 60   до злотих місяць). отримання безробітний   повинен був сплатити внески не менше ніж за 6 місяців[3, С.14].     За економічної 1929 -1933 чисельність   безробітних у Польщі зросла від 126 до 353 тис. осіб.  Саме тому,   частка безробітних, які отримували допомогу зменшилася до 25%.       425    З них більше половини отримували мінімальний розмір допомоги,   що становив 3,3 злотих [15, с.18].     Урядовим від березня р.   встановлені жорсткі    для допомоги   безробіття. право допомогу застрахований,   відпрацював не менше ніж 26 календарних тижнів. Страхові внески   для зросли 1,5 2% плати, для   робітників  –   від до %. цьому  озміри   безробітним були зменшені майже на 50%. Так, якщо до цього часу   тижнева страхова допомога диференціювалася в межах від 21 до 35   злотих, то згідно законопроекту лише із 10 до 18 злотих [5, с.19].    З квітня р. Польщі в нови й   страхування безробіття. передбачалося   загальнодержавного для в 100   злотих. фонду з що   стягувалися заробітної квартирного податків   ресторані в, і, навіть, з електричних лампочок. Тривалість виплати   допомоги з до місяців, її зменшився   40%. позбавлявся що з за   власним бажанням [6, с.32].     Страхування нещасних на  ії   було частково запроваджено у 1919 р. Станом на 1925 р. даний вид   обслуговували страхові що 2   675 тис. застрахованих. Всього за цей рік було зафіксовано 52  100   нещасних з 806  –   із наслід ками.   Застрахованим виплачено   097 з 45  706  –    самим 8  –   вдовам; 475  -  сиротам.   розмір такої пенсії складав 17 злотих на місяць [4, С.24].     Страхування та  а рості 1927   здійснювалося н а німецьких де   проживало тис. Всього 1925 тут   нараховувалося тис. з 51 інвалідів,   тис. престарілих, 11 тис. вдів та 33 тис. сиріт. Середня пенсія по   старості 11 на  місяць, з не   бути 50 З а законодавс т вом на   пенсію з інвалідності з 65 років сплати   страх о вих внесків не менш як 750 тижнів. Пенсія інваліда складалася   із частин:  о вної  -15% та (для   тих, був більш 200 Загальний   пенсії цьому від до заробі т ку  [2,  .       426    п о вній втраті працездатності у   розмірі 2/3 середнь ої заробітної плати за останні 52 тижні. У випадку   смерті сім‘я отримувала міся ч ний заробіток застрахованого  [6, с.31] .   Отже, кінець  -х на землях   функціонували усі основні види страхування Польської держави, що   передбачали  іальні застрахованим разі   соціальних ризиків.       ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА    1. М. страхование капиталистических   странах / М. Котляр // Вопросы страхования.  –  1935. –  №19.  –  С.15 -16; 2.   Котляр Соцстрах Пол ьш е ударами   кризиса М. //   Вопросы страхования.  –  1935. - №11.  –  С.9 ; 3. Опольский А. Новый закон   о служащих Поль ш е А. //   страхования.  –   1928.  –   №9.  –   С.14 -15;  4.Опольский Социальное   страхование в Поль ш е за 1925 г. / А. О польський // Вопросы страхования.   –  1926. –  №11.  –  С.24 ; 5. Пескин В. Наступление на соцстрах в Поль ш е /   В. Пескин // Вопр о сы страхования.  –  1932. - №16 -17. –  С.18 -20; 6. Фишер   П. страхования безработицы ухудшение видов   страхования в По ль ш е / П. Фишер // Вопр о сы страхования.  –  1933. - №7 -8.   –  С.31 -32.         Наталія Кузьмінець    УЧАСТЬ ПОЛЬСЬКОГО НАСЕЛЕННЯ У СОЦІАЛЬНО -  ЕКОНОМІЧНИХ ПЕРЕТВОРЕННЯХ В УКРАЇНІ     У 1920 -1930-Х  Р Р.       Для УСРР  -1930-ті  –   це тільки   насадження  ької й монополії   більшовиків, масових але залучення   польського до в перетвореннях   суспільного Життя польського органічно   впліталося в усі процеси і явища, що пе реживав український народ   в політики курсу», з   індустріалізацією насильницькою села,   ліквідацією класів», депортаціями,   репресіями голодоморами. даними 1926  оку,   УСРР з млн. проживало тис.   Вони третіми нацменшин республіці, росіян   євреїв, становили польського СРСР.       427    поляків, звичайно, проживала в Правобережній Україні. Незначна    кількість поляків мешкала у східних і південних округах України.   Здебільшого проживали сільській  –   80,3%,    тільки 19,7%  - у містах. 1    Особливу радянська зосереджувала роботі   селі, з боку, чинило  орсткий   насадженню режиму, з  –   у не   хліба, розгортався голод. Опорними пунктами її політики на селі,   інструментом залучення селянства до   більшовики комітети селян  НС).   неконституційні були надзвичайними   повноваженнями реалізації функції  –   збройного   придушення селян, земельної   проведення хлібозаготівель тощо. Архівні документи свідчать, що   польське  залякане акціями розправами,   насиллям та терором, досить насторожено, а здебільшого й вороже   ставилося комнезамів, від в   насильницькому поляків -поміщиків заможних   селян, маєтків  , і   унаслідок нерідко ставало свавілля. за   даними газети «Більшовик України» польські поміщики втратили в   Україні тис. землі, цукроварень,   цегелень, також заводів Крама торську,   Дніпропетровську,  2  За центру,   комнезами стали форсувати кооперативний рух, створення комун,   беручи свої і ними. в   розгортання економічної КНС важко   відходили воєнно -адміністративних насильницьких   роботи. зазначав України», 1   Всеукраїнського КНС 1920  вливання   війська служби членів, в   повіті «кавалерійської сотні на конях і сі длах куркулів» давали себе   знати і на етапі зближення із середнім селянством , коли постало   завдання «завоювати більшість у сільрадах». 3 Про участь поляків у   КНС судити даних р. губерніях, яких був   найбільший польського  я. у   губернії  –  10230 осіб (10,6 % до всіх членів), у Подільській  –  6498   (3,3%), у Київській  –  1980 (1,3 %). Усього у трьох губерніях 18708   поляків членами При намітився між   членством поляків у КНС і їхньою участю в к ерівних органах. На       428    Волині, з членів президії був   лише один поляк. 4   Стрижнем політики залучення поляків до участі в реалізації   задекларованого плану побудови соціалізму мали стати ліквідація   шляхом приватної  асності, одержавлення   виробництва, планування,    та села. ця проектувалася на   польське щоб його і   соціалістичним соціально -економічному Укр аїнські   поляки початок  -років в важкому   економічному становищі, яке особливо ускладнювалося на Волині   та Поділлі. Трагічні наслідки Першої світової, громадянської воєн,   режиму комунізму‖, економіки   безро біття, масові людські жертви. 5 Польське населення більше від   інших меншин постраждало від націоналізації землі.    Особливий селянства, тому й   викликала насильницького комун селі.   Більшовицька перебільшувал а для   польських господарств аграрному   економіки. тим, природно -географічних   Полісся Поділля, проживала поляків, звані   «куркульські не помітного  ку.   Навіть державною 61,6% господарств   Поділля мали а були будь -якого  6   Ставлення до можна зрозуміти   прикладі Мархлевського польського району, який був утворений у   1925 роц і на Житомирщині. У цьому районі проживало 42161чол.,   в тому числі 30907 (73,3%) поляків. 7 Саме Мархлевський район мав   стати розгортання у селах.   Його була полі центру, це надавалася   допомога. Бу ло   зусиллями вже 1927 вдалося понад   десятин земель. схваленням сприйнято   селянами рішення збільшення   індивідуального землекористування, для  чого додатково виділялося   ряд із державних Для по   кредитної було 5 пудів   насіння жита і пшениці. Як підготовчий крок до кооперації на селі   в Мархлевському райні у 1926 -1927 рр. бу ло відкрито 13 МТС, до   яких завезено плуги, сівалки       429    іншу  8  Але, зважаючи це, селянство   негативно до Частина   працівників Мархлевщини заявила, що в умовах району, де б агато   хуторів заболочених взагалі проводити   колективізацію. На початок 1928 р. тут не було жодного колгоспу,   що викликало занепокоєння центру. 9  У квітні 1928 р. ЦК КП(б)У   заслухав звіт Мархлевського райкому партії про перебудову села т а   визнав стан з Головною   причиною ворожий куркульських і   шкідницької замаскованих Але після   цього справи поліпшувалися. насильно   записували до колгос пів. Навесні 1933 р. у Мархлевському районі   було колективізовано лише 16,8% господарств. До кінця 1933 р. ця   цифра до %. селян   порядками до виходів колгоспів.   причини ставлення  ьшості до   колективізації як історичній селянства,   так в більшовицькій кооперації, її   здійснення. враховувалася специфіка регіонів   Поділля Полісся, з прив‘язаністю   їхніх   жителів до землі та культом приватної власності.     Особливу настороженість й опір поляків викликав курс партії   на куркульства, означав заможного   середнього Розширений Центральної   нацменшин у серпні 19 29 р. висловився за суцільну колективізацію   національних, тому польських Уся мала   підпорядковуватися створенню в польських селах у стислі строки   колгоспів, встановлені колективізації   під зриву. 10  Біль шовицькі колективізації   супроводжувалися ігноруванням   особливостей менталітету Польське та   національні були захистити   українських оскільки діяльність   спрямовув алася прискорення Заклики   польських урахувати специфіку   вогонь та з режиму. вихід   поляків розцінила ворожі зарубіжної та   куркульства.    Поряд б ільшовицькими в   секторі слід долі залишив курс на       430    форсовану індустріалізацію країни, реконструкцію промисловості.   У реалізації місце Україні, її   природні пром ислово -виробничий   кваліфіковані мали базою індустріальної   перебудови республік. повинна   змінити структуру, соціальну   збільшити прибічників як складі  нного   населення, і меншин. значною   стосувалося українських основна яких   пов‘язана сільським і в   місцевості. польський у форсованої   індустріалізації  а в вимірах.  -перше,   Польща видавалася за можливого головного воєнного противника і   претендента відторгнення СРСР а   прискорення індустріалізації забезпечити лише   економічну, й могутність  жави.  -друге,   індустріалізації були нагромадження   планувалося насамперед рахунок сектора.   По -третє, поляки виявилися вмілими робітниками.    На порах промисловою де   проживала значна  частина Правобережжя,   Київщина. із 1926 споруджувалася   електростанція, 1927 реконструйовано «Більшовик»,   «Арсенал», залізничний транспорт, трамвайні лінії. Чимало поляків   працювало на заводі «Червоний плугатар », Київській трикотажній   фабриці, обіймали інженерні посади. На спорудженні Луганського   паровозобудівного, тракторного,   машинобудівного та інших об‘єктів поряд із українцями працювали   сотні поляків. І все ж, переважна більшість ро бітників -поляків були   зайняті не у сфері важкої, а в легкій і харчовій промисловості. Ці   галузі умовах також глибоких з   огляду переозброєння,   перепрофілювання. торкнулася польськог о   Мархлевського У  -1928 було Перший   Мархлевський завод Ф.Кона,   виробничий що збільшити посуду,   поліпшити якість асортимент. реконструкцію   Мархлевського  -фаянсового в  -1932   господарському році було виділено понад 600 тис. крб. 11 Процеси   індустріалізації обійшли  -Бродский завод,       431    дрібні майстерні підприємства. роль   відводилася кустарно -промисловій коопераці ї та її товариствам, у   яких поляки становили 1,2 %, та ощадно -позичковим товариствам,   хоча  частка поляків тут становила лише 0,5 %.    Перетворення, здійснювалися рамках   сільського й країни,   супроводжувалися  помітними в структурі   польської її рівні побуті. народному   господарстві робітників -поляків з тис.   1926 до тис. 1931 в числі промисловості   будівництві з 14,3 тис.  до 31,5 тис. осіб. При цьому загальна питома   вага поляків робітництва загалом, і промисловості   зменшилася з до %, відображало   демографічних у  12  Питома поляків,   даними ЦК  (б)У, Гніванському   Бердичівській фабриці, підприємствах   Подільської, Волинської та Київської губерній досягала 70 %, але з   початку  -х вона почала Певною   мірою рівень збільши лася дитячих   ясел садочків поляків, кількість   закладів, поліпшувався санітарний стан тощо. Поряд з цим, тривога   і породжені колективізацією,   голодомором, політичними  дедалі   частіше домівки родин.   пробудження згасанню  -національного   життя.    Таким чином, українські поляки в 1920 -1930-х рр. опинилися   у всіх соціально -економічних   Особливість  кспериментів доби польської   меншини двома специфічними   підходами до боротьбою проявами   українського а політико -ідеологічною   метою «радянізації» поляків. Політика більшов иків щодо польської   меншини сфері та  -економічного   будівництва класово -диференційований і   спрямована на нищення найбільш свідомої частини її національної   еліти, верств, поляків соціально   о днорідну масу, байдужу до національного життя.              432    ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА    1. Єременко Т., Чирко Б., Калакура О. Поляки в Україні // Віче.  –    1993.  -№2.  –   С.121; Більшовик  –   1932.  -  №23 -24.  – С.80;   Більшовик  –   1927.  -  №2.  –   С.  -42; К алакура Поляки   етнополітичних процесах на землях України у ХХ ст..  –  К., 2008.  –  С. 186;   5. 1921 -1923 в Збірник і  –   К.,   1993; 6. Більшовик України.  –  1927. - №15.  –  С.50; 7. Сторонський Г. Злет   і Поль ський район Україні 20 -30-ті  –    Тернопіль, 1992.  –  С. 18; 8. Більшовик України.  –  1928. - №24.  –  С. 54; 9.   Нариси історії Житомирської обласної партійної організації.  –  К., 1980.  –    С. 85; 10. Польовий Л.П., Чирко Б.В. Національні менш ини українського   села в умовах колективізації // УІЖ.  –  1993. - №3.  –  С. 64; 11. Більшовик   України.  –   1931.  -  №1.  –   С.  -55; Народне УСРР   (Статистичний довідник).  –  К., 1935.  –  С.386.          Володимир Боровський    ЕКОНОМІЧНЕ СТАНОВИЩЕ  НА ЦІ ОНАЛЬН ИХ    МЕНШИН  ПОД ІЛ ЛЯ  У 20 -ТІ PP . XX СТ.       В національно -культурного України,   розбудови державності більшого набувають   питання дослідження історії України, особливо тих її сторінок, які   протягом тривалого часу невиправдано зам овчувалися. До них по   праву віднести національних для   українська земля стала другою батьківщиною.    Аналізуючи дані першого всеросійського перепису населення   1897 можна що чисельну   групу на Поді ллі становили євреї  - 368746 осіб або 12,2 відсотка, а   поляки  - 69984 особи або 2,3 відсотка.    Розселення євреїв у повітах було більш -менш рівномірним. У   Летичівському Ушицькому   Проскурівському та їх  ьність   коливалася в межах 23,8 тисячі  - 28,1 тисяч осіб, а у Вінницькому   Ольгопільському, і  -  30,7  -   37,1 тисяч і лише в одному Балтському повіті проживало 53 тисячі   осіб.    Середня поляків 8 становила  3-4,8   тисячі осіб, за винятком Проскурівського -14,5 тисяч, Вінницького  -   12,7 тисяч та Кам‘янецького  - 10,9 тисяч осіб.       433    Наступні населення, 1923  р.,  опис   етнічних груп районів, проведений у 1924р. на Поділлі, засвідчили,   що чисельність  єврейського населення становила 343303 або 22,1%   від євреїв, проживали Україні, поляків регіоні   нараховувалося або від населення   республіки 2. Однак ці дані про польське населення дуже приблизні   через що пол яків заявляти свою   національну Підтвердженням є   поляка  -  члена сільської Тиврівського   який що батько видавав перед   владою українця поляків  и, зараз 90   відсотків визнати поляками острах, у   випадку приходу іншої влади вони будуть зазнавати гноблення‖.    Великою в польського також   була з ―поляк‖ ―католик‖, та к   званих  -католиків‖. Проскурівському   Старосинявський райвиконком у 1924 р. показав 20 поляків і 2006   українців -католиків, в р.  -2325 Фельштинський   райвиконком  -  17 5893 Причому   визначення  аціональності районах найрізноманітніший.   Так, райвиконком поляками   уродженців Бахматовецький  -  осіб, не   володіли мовою, райвиконком   спирався на самовизнання громадян.    Поряд   з частина вважала, в   проживають українці. виконкомів   округу вважала, що у них поляків немає. Підтвердженням цього є   інформація райвиконкому 1924 У   наводиться 3716  яків, проживають районі   володіють своєю рідною мовою, але вже через півроку (січень 1925   р.) повідомляє, в немає поляка.   Довжоцький заперечуючи організації   польської сільради в с.Янчинцях, сповістив  про незначну кількість   поляків, розмовляють мовою, як   половини жителів села під час опитування записала себе поляками.   Такий підхід і Смотрицького   (квітень p.), постановило польбю ро, в   нашому нараховується 16 які   польською мовою ..., але осередок ні в якому разі не буде навчати   українців мові‖. Оринінському при       434    делегатів член намагався   п ольського  -  поляка українцем, на   протести Селянина  -  поляка, ВУЦВК   Городонського, переконанням атеїста,   райвиконком вважав українцем -католиком. Такі прорахунки стали   причиною в ажливих у роботи   серед польської національної меншини регіону.    За Раднаркому у   Проскурівський, Могилівський округи була відряджена спеціальна   урядова очолювана для роботи   сере д поляків. Вона найнегативнішим чином оцінила становище в   округах. На підставі її висновків Політбюро ЦК КП(б)У ухвалило   постанову, в якій визнало: ―... лінія III Всеукраїнської конференції   Політбюро в питанні про т. з. ―українців -католиків‖ до цього часу  в   ряді усіх округів т.   Подільської недостатньо У з   робота серед польського населення цих місцевостей утруднюється.   Нерозуміння лінії ―українців -католиків‖   парторганізацією  кругу, наявності в   округах... дали Польбюро чином   розгорнути роботу‖.    За матеріалами обстеження Центральною комісією у справах   національних були конкретні уряду   УСРР. сприяло  ленню зокрема,   реальної польського в і   Повторний на 1927 засвідчив, кількість   польського в становила тис.   Найбільше поляків проживало у Шепетів ському окрузі  - 60,2 тис.   (12,6% від усього польського населення України), Проскурівському   -  58,5 (12,3%),  -  30,2 (6,3%),   Тульчинському  - 11,1 тис. (2,3%) 8. Збільшення кількості польського   населення довірою політики  Радянської   яка спонукала залякану частину поляків відверто заявити про своє   національне походження.    Вирішуючи питання, влада   переконана, майбутнє Радянської значною   мірою залежить від того, чи зуміє вона  залучити до творчої праці   розкріпачені 1917р. У з була   розроблена обґрунтована національної яка   мала у принципи       435    рівноправності та забезпечення  ьного   розвитку національних меншин.    Вивчення матеріалів Уповноваженого   народного закордонних СРСР УСРР,   Центральної національних та   документів нацменшин виконавчих   д ають нам можливість проаналізувати економічний та соціальний   стан меншин в чергу При   цьому що становище частини   єврейського містечок міст було   важким. це   свідчать ЦКНМ у   зокрема, відзначалося:    ―1. широких які мали війн   імперіалістичної і громадянської, а також погромів, що пронеслись   по Україні, і біженства ніякої економічної бази.    2. безро біття тих і   виробництвах, в яких зосереджена більшість єврейських кустарів і   робітників (швейні, деревообробні та інші).    3. для верств, для   громадянською з колії, застосуван ня   для своїх робочих рук.    4. Особливо важке становище для підростаючого покоління,   як для дітей торгівців, які не бажають і не мають чим торгувати,   так і для дітей кустарів і робітників, які не знають куди подітися.    5. Натиск з боку різних радорганів (фіна гентури, комгоспів,   міліції), часто лінію щодо і   застосовують надто круті заходи стосовно торгівців‖ 9.   В округах єврейське населення становило особливу соціальну   структуру. у окрузі були 5 %  -   бідні 2%  -  заможні у окрузі  -   35,4% - торгівці, 26,1%  - бідні кустарі, 17,4%  - члени різних спілок,   19,6% - біднота і люди без визначених професій і 1,5%  - займалися   сільським Серед населення   Проскурівського округу 30% займалися кустарною та ремісничою   працею, 25%  - торгівлею, 20%  - жили з постійної та сезонної праці   по найму, 20%  - становило декласоване населення без визначених   професій і 5%  - залучені до хліборобської праці. Торгівці, не маюч и   змоги сплачувати величезні податки, емігрували через Румунію та   Польщу до Канади. Поодинокі випадки міграції відмічалися серед   кустарів та, ремісників.       436    Аналіз соціальної єврейського   населення відповідними інших  сів  -  українців,   поляків, росіян  - свідчить, що вони суттєво відрізнялися і, перш за   все, за їх участю у виробничій та невиробничій сферах. Ось чому   ВУЦВК для і органів місцях   напрямки цих і ст ановища   єврейських мас, у яких було передбачено:    ―1. Переселити відповідну кількість єврейського населення на   землю.    2. Залучити трудове єврейське населення, зокрема молодь, до   промислового виробництва.    3.  Покращення правового становища єврейського населе ння і   боротьба будь -якими антисемітизму радянському   апараті і з перекрученнями лінії партії і Радвлади‖ 11.   Ці та інші заходи були спрямовані на задоволення соціально -  економічних національно -культурних єврейського   населення.    Щодо поль ської меншості Поділля, то її переважну більшість   ―складало яке більшості і і   тільки обмежена частина так званої ―шляхти заградової‖ може бути   зарахована куркулів. відрізняються середняків   решти ли ше традицій, проте   економічному відношенні це ті ж дрібні землевласники, які давно   підпали процес диференціації. дуже   прошарку міщанство містах містечках, також   робітники дере вообробних, насіннєвих   суперфосфатних залізничного і   сільськогосподарської промисловості‖.    У перспективах економічного розвитку Поділля значна увага   приділялася розвитку різних форм кооперації. Пріоритет надавався   організац ії сільськогосподарських колективних об‘єднань. Це було   логічно низький землезабезпеченості незначну   кількість робочої худоби в господарствах нацменшин. Незважаючи   на у час поміщицької більшість   польських  ьних залишалися У   середньому на одного їдока припадало 0,5 десятини землі, в той час   як населення по десятини. стан   пояснювався тим, що під час розподілу землі польське населення   відмовлялося від наділу ч ерез побоювання повернення поміщиків.       437    Землезабезпечення населення регіоні   значно кращим. На одного їдока сільськогосподарського колективу   припадало по 0,9 десятини землі. Безкінні господарства становили   60-70 відсотків. Ці обставини змуш ували сільське та й містечкове   населення об‘єднуватися у різні товариства по спільному обробітку   землі та використання реманенту.    Цей простежується прикладі органів   виконавчої Шепетівського де селян   товариства    спільній землі ще 1923   Окрземвідділ майже для   впорядкування вироблення щодо   колективних об‘єднань. Та навіть незважаючи на відсутність таких   рекомендацій Поділлі    перші   сільськогосподарські У  р.  містечку   було організовано три єврейські артілі ―Відродження‖, ― Спартак ‖  і   ―Біднота‖, в Митниці району  -  артіль   Мануїльського. Єврейські сільськогосподарські  днання можна   охарактеризувати що середньому одного в   колективах від до десятини а   працюючого  - від 2,5 до 4,3 десятини.    Характерно, члени колективів, правило,   проживали відстані земельних  наділів. колективів   ―Відродження‖, ― Спартак ‖ , ― Біднота‖ мешкали у м.Острополі за 2 -5   верст земельних а артілі  -  в   с.Митинці 5 від землі.   колективів з оточуючим селянством в цілому бу ли задовільними.    Однак було не Мали факти   недоброзичливого ставлення. Пояснювалося це не тільки меншим   наділом місцевому а тим, деякі   сільськогосподарські проявляли   недбалість.    За комуною   Чемеровецького було 52,5 землі,   яких 6 десятин саду. Комуна нараховувала 35 осіб, у тому числі 23   працездатних. Лише 6 осіб проживали в селі, всі   Кам‘янці -Подільсько му. З допомогою найманих селян було засіяно   8 та  -  зорано Худобу та свиней)   доглядали два батраки, які не входили до складу комуни. Комунари   спромоглися зібрати лише врожай фруктів.       438    Безгосподарське до прац і   створювало стосунки місцевим та   комунарами, інколи до необроблених   земель і навіть спалення будівель, як це мало місце в єврейському   сільськогосподарському колективі ―Педекз‖ Дунаєвецького району.   Тут у в ересні 1925 р. місцеве населення спалило будинок, в якому   зберігався зібраний врожай та робочий реманент, а в серпні 1926 р.   спалено млин, орендований колективом в с.Січинці.    Перша Буртинська була на   Шепетівщині 1925 Об‘єднува ла 35 котрі   обробляли 109 десятин землі. Пізніше в районі утворилися ще дві   польські артілі та чотири ТОЗи, в яких нараховувалося понад 350   їдоків і оброблялося близько 600 десятин землі.    Із 49 сільськогосподарських колективів Шепетівської ок руги   майже третій єврейським польським.   виробленої на відсотків через   сільськогосподарську кооперацію.    Проскурівська округа нараховувала 16 польських колективів   (5 артілей та 11 ТОЗів), що об‘єднували 929  їдоків, котрі обробляли   1173 землі. у на десятини   розташовувалися господарства, середньому одне   господарство по десятини. дійсності   господарств мали по 1 десятині землі, 395  - по 2, 172  - до  3, 97 - до   4, 65 - до 5 і 25  - до 6 десятин. У 500 дворів не було коней, 218  -   мали одному 84  -  по В господарстві було   великої худоби. господарства по   корові і лише 68  - по дві. Селу належало 44 десятини лі су, в т.ч. 11   десятин в володінні. в   організований 1924 при 7 в   нараховувалося працездатних 31 землі.   Господарство мало двоє коней, сіялку кінну молотарку, два плуги,   пропашники  і був кредит на   п‘ять для сільськогосподарських У   діяло товариство, охоплювало чоловік.   ньому черепична та Споживче   товариство об‘є днувало 131 осіб, КНС  - 78 осіб.    У той же час у Вінницькій і Кам‘янецькій округах польських   колективних об‘єднань було лише 5, з них 2 артілі та 3 ТОЗи. У 10   районах працювало єврейських   сільськогосподарських колективів (129 родин і 675 їдо ків). За ними       439    було 641 землі. становище   колективів мірою наявністю них   худоби, Вони 51 21 35 68   борін, жниварок, культиваторів, січкарень, возів,   др апаків, 1 молотарку, 3 сівалки, 4 віялки, 3 саней.    Отже, сільськогосподарські Поділля   знаходилися надзвичайно економічному у   першу через нестачу сільськогосподарських   знарядь. спричинювалос я кредитуванням.   придбання колективи мали не вже   про господарських яких не   Економічну ускладнювали посилюючи   заборгованість перед Керівні  ргани   намагалися економічну у   сільськогосподарських вносили   здійснювати кредитування колгоспів у більших розмірах, а головне   - на більш тривалий строк.    Справа поліпшилася зв‘язку організацією  МТС.   Кам‘янецькому та округах   створені розгорнули 3  -тракторні які   числі інших обслуговували 8 польських сіл 23.   Розглядаючи становлення   кооперації єврейськог о польського краю,   необхідно що об‘єднання   найчастіше утворювалися як бурякові та насіннєві товариства.    З кооперативних у селах   працювали по дахівки,  ї   вогнетривкої чавунно -ливарні меліоративні   (Проскурівський, Шепетівський Серед   єврейського організовувалися виробничі   кооперативні шевського, бондарського   круп‘яно го напрямків. Так, за даними обстеження окрплану, у 1927   р. Кам‘янець -Подільському кооперовані  -кустарі   розподілялися металісти  -  у артілях товариствах,   деревообробники  -  відповідно 34 193;  -  17,  30;   текстильники  - 54, 138; швейники  - 147, 994; харчовики  - 82, 252;   мінеральники  - 14, 58; чинбарі  - 107, 406.   Помітне у    русі   займали   кредиті    товариства, які розвивалися як позичково -ощадні каси. У1927 р. у   Шепетівському працювали єврейських  зичкових       440    товариств, об‘єднували чоловік, та   капітал нараховував карбованці 25. польських   позичкових  -  Гречанська кооперація   Проскурівського об‘єднувала 738 членів мала на балансі   58372  карбованці. поширення споживча   кооперація. Майже в кожному селі були утворені спілки у вигляді   товариств, філій, об‘єднували 100 200 з   місячним оборотом до 5000 карбованців.    Над економічних активн о   профспілки, залучали населення профспілкових   організацій, його Серед   членів Шепетівського євреїв   2662 чоловіки або 17,4 відсотка, в тому числі 421  - безробітни й. На   постійну в промисловість направлено   чоловік, у паперову  -21, фаянсову  - 19, в інші галузі  - 33. Важливу   роль справі ліквідації серед   молоді організація курсів м.Шепеті вці,   розрахованих щорічну 40 та 4 -6   розрядів.    Підсумовуючи можна висновок: 20 -ті   роки Поділлі різноманітна спрямована   те, населення меншин себе   рівноп равним, в Протягом  -1929  pp.  в   регіоні здійснено заходів поліпшення   матеріального рівня єврейського,   населення. національних брали   участь вирішені со ціального економічного   краю, всіма підтримували   політику і вважали її справедливою.       ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА    1. В.В. і склад Поділля   наприкінці XIX ст. Наукові праці. Т.1. Істор ичний факультет Кам‘янець -  Подільського інституту.  -  Кам‘янець -Подільський,  -  1995.  -   С119 -121; Буценко Советское и на   Украине. Центральной  -территориальной   комиссии ВУЦВКа.  -Харьков,  1926.  -  С. 3.Державний   Вінницької (далі  -Ф.П.29. спр.192.  -Арк.18;   4.Центральний архів органів України   ЦДАВО України).  -Ф. 413, оп.1, спр.10.  -Арк.105 -106; 5.Там само.  -Оп.1,   спр.99.  -Арк.90;  6.Там само.  -Арк.103; 7.Там само.  - Оп.2, спр.5.  -Арк.27.       441    8. Єременко Т.І. Польська національна меншина в Україні в 20  -30-ті pp.   XX століття.  - К., 1994.  - С.10; 9. Державний архів Хмельницької області   (далі ДАХм.О.)  - Ф.Р.653, оп.2, спр.12.  -Арк.217; 10 . Там само.  - Ф.Р.653,   оп.2,  -Арк.2;  -  Ф.Р.766, спр.162.  -Арк.80;  -  Ф.П. оп.1,   спр.178.  -Арк.1;  -  Ф. оп.2,  -Арк.217;   ЦДАВО України.  - Ф. 413, оп.2, спр.5.  -Арк.122; 13.ДАХм.О.  - Ф.Р.626,   оп.1,спр.10.  -Арк.37 ;-  Ф.Р.334, спр.6.  -Арк.21;  само.  -  Ф.Р.766, оп.1, спр.258.  -Арк.400зв; 15. Там само.  - Ф.Р. 3508, оп.1, спр.28.  -  Арк.25 -26; само.  -  Ф.П.3, спр.160.  -Арк.22; само.  -   Ф.Р.653, оп.2, спр.31.  -Арк.35; 18.Там само.  -Арк.34 -36, - Ф. Р.653, оп.2,   спр.14.  -Арк.264 -266;  України.  -  Ф.413, спр.452.  -  Арк.86; Там  -  Спр.305.  -Арк.25 -26; Там  -Спр.452.  -  Арк.86; 22. ДАХм.О.  - Ф.Р. 653, оп.2, спр.31.  -Арк.118, 119; 23. ЦДАВО   України.  -  Ф.413, спр. 452.  -Арк.85; Современное   еврейских и их оздоровления.  -  Каменец -Подольский, 1929.  -С.66; 25. ДАХм.О.  - Ф.Р. 3508, оп.1, спр.28.  -  Арк.12; ЦДАВО  -  Ф.413, спр.305.  -Арк.25;   Стронський Г. Й. Польські національні сільради на Україні у 1920 -1930-ті   роки. слов‘янознавства.  -Львів.  -Вип.44.  -  1992.  -  С.51;   ДАХм.О.  -Ф. Р. 3508, оп.1, спр.23.  -Арк.72.          Петро Григорчук, Наталія Герасимова     РЕПРЕСІЇ ПРОТИ ПОЛЬСЬКОГО НАСЕЛЕННЯ     ПОДІЛ ЛЯ У 20 -30-ТІ РР. ХХ СТ.       Проблема репресій Україні 20 -30-х   зокрема, польського в історіографії   посідає місце. проблематиці загальнодержавному   масштабі присвячено чимало праць українських істориків .   Засвідчує велика кількість публікацій ряду збірників статей,   оригінальних задумом підходами Ю. В.   Даниленка, Г. Касьянова, С. Кульчицького та ін.     Не важливо питання характеру   спрямованості репресій і на регіо нальному рівні.     Після в за угрупування   наприкінці  -х відбулася методів здійсненні   політичного щодо меншин. 1923 на   з‘їзді при політики ставилас ь   мета впливу влади компартії   використання неросійських формування       442    владі кадрів з місцевого населення, розвитку культури на жорстко   обумовлених ідеологічних засадах. Про це вказувалося, зокрема, в   тезах  наради політичної Подільської   Подільської про серед схвалених   листопада р. головних невідкладних партійних   працівників «зміцнити широких   національних д о роботи, їх   політичному впливу, зробити їх сприйнятливими до комуністичної   ідеології. повинні що   радянізація нацменшин тільки їх   мові. пунктом пови нно розшарування   польського села, єврейської громади. Національна спайка, яка існує   серед національних меншин… повинна бути безумовно розбита». 1       Реалізація коренізації до   нацменшин радянського але до  урхливого   розвитку культур, кадрів   інтелігенції, явища, отримало «національного   ренесансу 20 -х років». 2   Поштовхом репресій провали здійсненні   колективізації та інших заходів сталінського керівництв а, вину за   які на і народу», також   керівництва зовнішньою і «агентів   імперіалізму» серед широких верств населення. В 20 -х роках влада   прагнула потенційних режиму числа     які брали участь, за офіційним визначенням, в контрреволюційній   боротьбі 1917 -1920 їх та які з   експлуататорських З 30 -х цілі   населення звинувачувати в антирадянській   діяльності  або в потенційних намірах до такої. Серед нацменшин в   першу чергу ворожими вважалися ті, які представляли держави, що   проводили антирадянську політику, мали спільні з СРСР кордони.     Вимога аж вищої покарання   контрреволюційних елементі в містилася в постанові ЦК ВКП(б) та   РНК від грудня р. ній при   національної розглядалися одна причин в   сільському господарстві. 3   Листопадовий пленум ЦК   Вінницький  м посилити роботу   польського німецького В  -1934 було       443    сфабриковано справу Подільського центру «Польської Організації   Військової». 4      Перші симптоми, засвідчили нового   етапу обмеженні  і національних   спостерігаються вже в 1934 -1935 рр., коли Політбюро ЦК КП(б)У,   керуючись лінією, ряд   спрямованих ліквідацію здобутків, в   період реалізації політики коренізації.     9 гр удня 1934 р. після отримання телеграми ЦК ВКП(б), ЦК   КП(б)У ухвалив рішення про організацію переселення польського і   німецького Для було комісію   високопоставлених партійних, військових   органів, служби безпек и, для підготовки необхідних заходів.    Політбюро КП(б)У обкомам   роз‘яснювати та населенню те,   осіб, які нелояльно ставляться до влади, чекає вислання.    17 грудня 1934 р. Політбюро ЦК КП(б)У   про  встановлення прикордонного режиму в 11 районах України.     20 грудня 1934 р. згідно з рішенням Політбюро ЦК КП(б)У в   24 райони направлялися комісії з членів ЦК КП(б)У, представників   НКВД УРСР та УВО для складання в тижневий строк списків осіб,   які    депортації антирадянські До   відносили, зокрема, неблагодійних колгоспників та одноосібників,   які не виконали зобов‘язань перед державою. 5   Переселенцям було що їх   виселення полягає у проявах ними нелояльності до ді й влади. Під   переселення поляки німці, направляли   Донецьку та Дніпропетровській області. 6    Докорінна торкнулася польських   національних 20 1935 Політбюро КП(б)У   схвалило якою ная вність республіці   «штучно польськими національних   шкіл». це Проскурівського,   Городоцького, районів Вінницької   області. В зв‘язку з цим, комісії, у складі М. М. Попова (к ерівник),   Затонського, Чернявського, і доручалось   «розробити пропозицій реорганізації   створених шкіл про їх українську   мову».       444    Окреме отримали М. та А.   Балицький,  кі «замінити вчителів -  націоналістів польських і колективах   українських шкіл радянськими вчителями». 7   Восени р. нова виселення   населення з Вінницької області. 16 жовтня 1935 р. Політбюр о ЦК   КП(б)У постанову переселення польських   родин з прикордонних районів». Нову постанову про переселення   Політбюро КП(б)У 25 1935 Воно   стосувалося та господарств,   розташовувались прикор донній Конкретизуючи   постанову, Політбюро ЦК КП(б)У навесні 1936 р. визначило склад   першої переселенців, якої 2250 з   Вінницької Передбачалося відправляти   Казахстану два ешелони  .   поляків вислано сіл Волиці,   Каєтанівки, Коровйого, і   Лазучина, Із Лазучина понад   чоловік. До виселення в цьому селі проживало до 1311 чоловік, а за   пер еписом 1937 року тут залишилося лише 600 чоловік. 8   Отже, щодо населення Поділлі   здійснювалась в контексті загальнополітичного курсу сталінського   керівництва в кінці 20 -х  –  30-х рр. Радянське керівництво в своїй   діяльності з  постулатів поділу   Проте звинувачення загалу   населення антирадянських призвели здійснення   заходів, які набрали характеру етнічних чисток, незважаючи на те   соціально -політичне  яке деклароване   представниками владних структур.     Щодо цієї то, підкреслюють   дослідники, перше і останнє слово у питаннях переселень та інших   репресивних спрямованих проти   населення, вищому  рівництву Москві.   Республіканські місцеві влади виконували   постанови.      ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА    1. С. Політика компартії польської   національної меншини наприкінці 20 -х -30-х рр. (на матеріалах Вінницької   облас ті) // Поляки на Хмельниччині: погляд крізь віки.  –  Хмельницький,   1999.  –   С. 2. Б. тавро:       445    Документальна розповідь про депортацію національних меншин (1930) //   Відродження.  –  1993. –  №10.  –  С. 72; 3. Голод 1932 -1933 р оків на Україні:   очима істориків, мовою документів.  –  К., 1990.  –  С. 45; 4. Нестеренко В.   Національні відносини на Поділлі в 20 -30 роки ХХ ст. // Автореф. дис…   канд.. наук.  –   Чернівці,  –   С. 5. С. Політика   керівництва компартії щод о польської національної меншини наприкінці   20-х -30-х (на Вінницької // на   Хмельниччині: погляд крізь віки.  –  «Поділля», 1999.  –  С. 340; 6. Чирко Б.   Політичне «спецпереселенці»: розповідь   депортацію н аціональних меншин (1930) // Відродження.  –  1993. –  №10.  –    С. 72; 7. Жезицький В. Й. Політичні репресії проти польського населення   Поділля другій 30 -х ХХ // на   Хмельниччині: крізь  –   Хмельницький,  –   С.  ;  8.   Стасюк І., Прокопчук П., Шептицький В. Подільських поляків виселяли у   Казахстан // Поляки на Хмельниччині: погляд крізь віки.  –  Хмельницький,   1999. –  С. 358.       Володимир Шевчук     «ОСАДНИЦТВО» У КОНТЕ КСТІ АСИМІЛЯЦІЙНОЇ   ПОЛІТИКИ II РЕЧІ ПОС ПОЛИТОЇ У 1920 -Х  - 1930-Х РР.       У дослідження та   особливостей формування, та напрямків асиміляційної політики у   процесі підготовки га реалізації концепції «осадництва» у Західній   Україні складі  міжвоєнної  Польщі, зазначити,  що   асиміляційна пройшла етапів   розвитку та безпосереднього впровадження на західноукраїнських   землях.    Досліджуючи основні етапи і складові політики асиміляції на   шляху до реалізації концепції «осадництва», необхідно зазначити ,   що  першим  який характер спрямованість   політики є анексії України   політика польської влади у регіоні у 20 -х  -30-х рр. XX ст. Даний   процес шляхом перемоги військами   Українсько ї Армії, низки   договорів, сформували зобов'язання   польської держави щодо окупованих територій. Характерним є те,   що до цих зобов'язань належали такі, які забезпечували всебічний   розвиток і захист житт євих прав та інтересів народів, що населяли   територію України, українського, найбільш   численного корінного. польського щодо       446    українського інших анексованих  з  перших   днів відвертий  вний характер,   який сформовано програмних провідних   політичних що авторитарним  режимом   Пілсудського. Анексія та шовіністична політика ІІ  Речі  П осполитої   призвела  до антагонізмів,  чного   національно  -  визвольного  руху   краю виключно   соціально -економічних і культурних наслідків.    У  контексті охарактеризованої політики  уряд  та  сейм ІІ Речі   Посполитої  активно  впроваджував та   «полонізації»  країнських  земель політика   виразилася у активному насадженні польської мови, асиміляційних   процесах ополяченні соціальної   західноукраїнських Дані торкались освіти   культури, другорядного   значення   національності кадрових державної   стимулювання українського із   західноукраїнських офіційними вживання   української у установах. було що   політику  онізації» у політичних   програмах політичні міжвоєнної   Характеризуючи «полонізації», зазначити,   вона відвертим міжнародних  зобов 'язань  та   внутрішньо законодавств а Речі та   була відвертим вираженням шовіністичної політики.    У же підготовка проведення влади   переселення «осадників» відображала,   етнонаціонального,  -економічний польської   політики  у За хідній Україні досліджуваного періоду.  Перерозподіл   земельних   угідь  та  активний заселення   колоністами західноукраїнських сільських територій здійснювався   у рамках реалізації державної концепції моноетнізацїї анексованих   територій.  При  ивній  -  економічній   польської влади, «осадники» отримали кращі українські землі , які   належали  місцевому населенню, що спричинило суттєві  соціально   е кономічні у Українське сільське   Західної опини лося стані селянства,   призвело зубожіння навпаки, ІІ Посполитій   новий соціальний прошарок  –  заможних землевласників зі «східних   кресів».Соціальний польських з       447    військовослужбовців та дрібних сільсько господарських виробників   у  Г аличині  В олині 1920 -х  -  і930 -Х  роках на   середніх і великих аграріїв.    Отже,  в  формування,  особливості напрямки   асиміляційної політики  у рамках  підготовки та  реалізації концепції   «осадництва»  у  З ахід ній  У країні характер   політики  уряду  з порушенням   національних у  II  Р ечі  П осполитої   періоду.          В асиль  Черняк     ВИХІДЦІ З ПОДІЛЛЯ  –  ВИКЛАДАЧІ ПОЗНАНСЬКОГО   УНІВЕРСИТЕТУ (1919  –  1939 РР .)       В сучасних процесів в   європейське середовище чинником співпраця   національних навчальних із   закладами країн, першу Польщі   найближчого  Це, свою  ргу, зацікавлення   історії становлення закладів, також пошуків   ―українського сліду‖ їх У   статті спробу головні віхи   вихідців з Поділля, які працювали в Познанс ькому   1919 –  1939 роках.     Велике Познанське 1815 відповідно   рішень конгресу, до Пруссії   перебувало (під назвами) 1918 Процес   онімечення, особливо після поразки Познанс ького повстання 1848   року, на сфери та   життя. майже після від   панування Познані засновано урочисте   відкриття відбулося травня року2. що   в ідкритті   наукового (мається на увазі Польський університетський колегіум)   в Францішек який уродженцем   землі у року Печері,  –   Тульчинського   району  Вінницької області)4.     Серед співзасновників університету був Антоні Перетяткович   (Peretiatkowicz), пов‘язаний Поділлям у       448    Кам‘янець -Подільській гімназії. Народився він 13 червня 1884 року   в селі Борохів на Волині (нині  –  Ківерцівський райо н Волинської   області). Гімназію в Кам‘янці -Подільському закінчив у 1902 році,   після навчався Варшаві, Львові,   Гейдельберзі Женеві. 1913 пройшов в   Ягелонському університеті на підставі праці ―Філософія права Ж. -  Ж.Руссо‖. 1914 -1918 був цього університету.   Протягом 1918 -1919 рр. працював у Львівському та Люблінському   університетах. 1919 став і деканом   правничого -економічного факультету в Познанському університеті.   У  0-1921 виконував проректора   Тоді заснував ―Рух економічний   соціологічний‖, головним редактором якого був до початку Другої   світової У  -1936 був Вищої   Торгівельної (від 1938 ро ку     –  Торгівельна Академія). В Познанському університеті також   займав посаду ректора  –  у 1936 -1939 рр. У післявоєнний час Антоні   Перетяткович діяльність в   керував державного Був багатьох   польських  укових Помер грудня року.   Найбільш працями були:   політичних ХІХ ХХ (1922), правничі‖   (1938), права  -Ж.Руссо‖ варіант,   1949) та інші5.     Багаторічним  працівником в був   Вітольд Клінґер (Klinger), який народився 28 жовтня 1875 року в   селі Проскурівського (нині  –   село   району області). у році золотою   медаллю закінчив Немирівську г імназію. Після короткого навчання   в Петербурга Кракова року на   історико -філологічний факультет Київського університету. У 1901   році отримав золоту медаль за конкурсну роботу ―Казкові мотиви в   історії (К., Від  1904 протягом   семестрів у звідки дві   експедиції до Італії. У 1908 році Клінґер стає доцентом Київського   університету,   курсах. працю в та  асному   марновірстві‖ (К., 1911) отримує ступінь магістра філології. Від 31   грудня 1914 року обіймає кафедру класичної філології в історико -  філологічному інституті в Ніжині, не полишаючи праці в Києві. В       449    1917 очолює в св.  а,   одночасно працюючи в Польському університетському колегіумі. З   утворенням Української Академії Наук очолює комісію із зібрання   та видання етнологічних матеріалів. Весною 1920 року змушений   переховуватися від переслідувань з боку більшовицької влади і пр и   нагоді Київ з військами. влітку   1920 стає звичайним   університету6.     Клінґер   роботою. У 1927/28 навчальному році та на початку 1939 року був   деканом   гуманітарного Найбільшу приділяв   старожитньому фольклору та його впливу на новітній і став одним   з сучасної фольклористики. Клінґера   належать численні статті з історії польської та світової літератури,   зокрема  л присвячених Вернигори.   був членом -кореспондентом (від 1922 р.) та дійсним членом (з 1930   р.)     Польської Наук, Познанського   Польського товариства. 1957 відзначений   командорським  естом Відродження Як   свідчили сучасники, Клінґер ―притягував до себе щирим і суворо -  невблаганним у своєму й,   мусив студентам ґрунтовними   Високого з прикрашени м пишними   вусами, й очима яскравої лазурі, мав у собі щось від великої наївної   дитини‖8. Помер Вітольд Клінґер 5 квітня 1963 року в Познані.     Професор та патології   університету Ігнаци Хоффман (Hoffman) народився 8  травня 1873   року в Ярузі на Поділлі9. Ідентифікувати цей населений пункт не   вдалося, так як сіл з такою назвою в Подільській губернії було два   –   в та повітах10. до   думки, це містечко Могилівського    (нині  –    село  -Подільського Вінницької Закінчив   Уманську після вступив медичний   Київського Ступінь здобув 1906   Працював асистентом клініки внутрішніх хвороб університету під   керівництвом одного з найкращих російських кліністів професора   Образцова11. Влітку 1912 року стажувався в клініці     професора в Габілітувався галузі   внутрішніх (1916 Окрім та праці,       450    брав участь гро мадському За участі   Хоффмана було утворено Польське медичне товариство (був його   довголітнім  -президентом). участь діяльності   Польського товариства літніх таборів для дітей13. В листопаді 1919   року виїхав     до Від    1920 жовтня року   старшим шпиталю Варшаві.   Начальника від жовтня року Хоффмана   було професором загальної   практичної Познанського З     активністю він наукову педагогічну   видрукував цілий ряд наукових робіт. Протягом 1933/34 та 1946/47   академічних був медичного Під   війни до де участь роботі   університ ету західних земель. У 1945 році повернувся до Познані,   де, похилий та здоров‘я,   працювати медичному університету. 12   грудня року. було   фундаментальний із    та патології,   який, на жаль, був втрачений під час Варшавського повстання15.     На факультеті університету   викладав звичайний Станіслав   (Kalandyk)  (1885-1940), у році Кам‘янець -  По дільську В навчався фізико -  математичному факультеті Київського університету, який закінчив   у році. асистентом фізичній   університету. 1911 габілітувався доцента. 1911 -1914   роках у  фізичних Кембриджа   Манчестера Британія). час в   Польського колегіуму у   кафедрою фізики. Захистив у 1918 році наукову роботу на ступінь   магістра був на професо ра   Таврійського університету, але від пропозиції відмовився і до свого   від‘їзду Польщі на фізики Київському   університеті17.     Постановою Начальника Держави від 16 липня 1922 року був   призначений звичайним н а   факультет університету18. автором   кількості та праць, ―Підручника       451    фізики медиків біологів‖ У академічному   році Каландик був деканом медичного факультету. Його доля     скла лася трагічно. На початку Другої   заарештований в з 29 1940 розстріляний   Форті в Станіслава одним   засновників медичної фізики.     В Підлісний Городоцького  ону   Хмельницької 14 1909 народився   польський Александр (Zakrzewski).   Середню почав в  -Подільському, від   1920 продовжив в міста   Познанського  водства. 1926 вступив медичний   факультет університету, закінчив 1933   Також диплом філософії гуманітарному   факультеті (1935). Ще в студентські роки     Закжевський працювати отоларингологічній   к лініці університеті. 1932 -1939 був   професора Лашкевича. У 1935 та 1937 роках перебував у Парижі з   метою спеціалізації. війни пропозицію   керівництва факультету організацію   отоларингологіч ної до у році призначений   професором20. 194 праць. багатьох   методик лікування, визнаних у всьому світі, багаторічний редактор   часопису Польська‖. відзначений   державними нагород ами. Адександр 2   1985 року21.     2 1885 в  -Подільському   відомий психолог релігійний Мєчислав   Дибовський (Dybowski). Після закінчення місцевої гімназії у 1904   році на фа культет в   Наступного перевівся філософський   Краківського університету, після закінчення якого в 1911 року був   призначений інспектором середніх шкіл Подільської губернії. Для   поглиблення знань з психології виїжджав у 19 14 році до Парижу,   але Першої війни повернутися на   попередню Від року перебував   Варшаві. 1925 отримав доктора у   Познанському на праці типи   Про тягом  -1950 працював психології       452    гуманітарному факультеті22. Після 1950 року  –  в Любліні. Помер   1975 року.     Відомим в економічної був   уродженець Соснівка губернії  –   у м.   Шаргорода  ицької Станіслав   (Nowakowski). 29 1887 (за ст.)23.   Навчався гімназіях  -Подільського Саратова. 1907   році до комерційного У році   інститут відрядив Новаковського  до Японії з метою вивчення стану   сільського Результатом стала   ―Сільське господарство сучасної Японії‖ (К., 1913)24. Результатом   його відрядження підготовка Київському   комерційному інституті проекту довідкового ви дання ―Вся Японія‖   під керівництвом М.В.Довнар -Запольського і читання циклу лекцій   з етнографії та географії Японії. Проект не був реалізований через   фінансові Опублікував ―Панамський та   його значення‖  -1915), п итання   російсько -японські торговельні відносини‖, ―Економічна географія   Японії‖ тощо. У 1915 році Новаковський став членом Російського   географічного Був з створення   Інституту В коли влади Києві     більшовики, перебував відрядженні США.   Приймає не до Працює   американських приватних університетах. Здобуває ступінь доктора   філософії Йєльському на праць,   присвячених кліматології (1921 )26. Новаковський двічі перебував у   відрядженнях Польщі, час налагодив з   Познанським У 1924 отримав   запрошення на  -економічному як   професор економічної Пара лельно   1926/27 академічного року став викладати у місцевій     Вищій Торгівельній28. праць   періоду виділити ―Завоювання (1926)29,   ―Економічна географія Західної Польщі‖ (1929)30, ―Східна Європа   та Аз ія‖ тощо. Станіслав   10 березня 1938 року в Познані32.     1 1885 в Пасинки повіту   Подільської (нині  –   село району   Вінницької народився польський та   архіві ст Бялковський33 який має       453    відношення Познанського Навчався І   Житомирській Вищу здобував університетах   Києва, Кракова, Парижа. Досліджував історію Поділля. Найбільш   відомі праці  –  ―Podole w XVI  wieku: rysy społeczne i gospodarcze‖34   (―Поділля ХVІ суспільні господарські та   ―Поріччя Мурахви в ХV -ХVІ століттях‖35.     В липні 1919 року Бялковського було затверджено на посаді   приват -доцента полонознавства  -Подільськ ого   державного українського університету (КПДУУ)36. 22 червня 1919   року обраний членом церковного   історико -археологічного Бялковський   працював ниві будівництва на Так,   1919 року йо го включають до спеціальної архівної комісії, метою   якої забезпечення впорядкування КПДУУ,   міста Поділля 22 1919 Л.Бялковський   поставив свій підпис під зверненням до уряду, у якому йшлося про   кричущі ни щення та старовини   пропонувалося заходів виправлення В   вересня  –   в половині перебуває відрядженні   Польщі, за Ради купує з   Польщі кафедри  ва40. кінці року   Бялковський до Певний працює   створенням архіву в Каліші. 15 лютого 1921 року був запрошений   на посаду в Познані. У році   доцентом історії Східної Європи в місцевому     універ ситеті, в навчальному працює   заступником Окрім щотижневих   викладів, годину тиждень лекціям, яких   вивчалися джерела з історії Русі. Серед них  –  ―Літопис Нестора‖,   листи до    короля, Гадяцької   угоди42 тощо.     Під час праці в Познанському університеті приймав активну   участь роботі з‘їзду істориків, проходив   Познані. З осені 1926 року та до кінця життя працював в архіві та   католицькому міста   Любліна. 22 1952   року43.     Випускницею викладачкою університету   була польська в мовознавства   літературознавства Коско яка 14   листопада року с. Могилівського  у       454    Подільської (нині  –   село  -Подільського   Вінницької області). Середню освіту здобула в Лозанні й Познані.   У році на факультет   університету. З 1933 року продовжила студії в Сорбонні. Саме там   от римала доктора В року час   працювала в рідному університеті. В роки війни брала     активну участь в русі Опору. В післявоєнний час працювала в   навчальних Канади США. 31 1965   року в Нью -Йорку44.     Протягом   1920/21-1921/22 років рільничо -  лісовому факультеті Познанського   Сведерський На ХХ він досить   відомим Вінниці  -політичним входив   складу міської думи (1918 -1919 рр.), редагував у 1917 -1918 роках   суспільно -політичний ―Життя та   ілюстрований двотижневик   рільничий‖. активним Подільського   сільського Після працював   державної ботанічно -рільничої станції у Львові47. Сведерський був   одним із засновників Польського дендрологічного товариства48. В   кінці 30 -х років був представником Польщі в Міжнародній спілці   оцінки а членом комітету   нас іння буряків49. Подальша доля невідома.     На  -економічному Познанського   університету 10 1925 по червня року   навчався економіст, діяч   Орліковський (1902 -1939), народився   в   Теплику Гайсинського повіту (нині  –  райцентр Вінницької області).   Загинув у вересні 1939 року50.     Слід що медичного   Познанського був український   діяч, письменник, поет, публіцист, авт ор української геополітичної   концепції, один з визначних діячів українського націоналізму Юрій   Липа51.     Таким в період Познанському   університеті, нашими підрахунками,   близько представників  -викл адацької   корпорації, народилися Поділлі чиє було   пов‘язане Поділлям. відзначити, більшість них   сформувалися як вчені та педагоги ще до ―познанського‖ періоду       455    свого Їх збагатила тільки а світов у   науку. Тому варто створити біографічні нариси про кожного з них.        ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА    1. историческая  –   Том  –   М.:   Издательство «Советская энциклопедия», 1968.  –  С.250 -252; 2. Uniwersytet   Poznański pierwszych swego  istnienia  (1919,  1919-20,  1920-21,   1921-22, 1922-23). –  Poznań, 1924.  –  S.73; 3. Kurjer Poznański.  –  1919. –  10   maja (№107).  –   S.2;  4. Колесник  В .  Відомі  поляки  в  історії  Вінниччини :   Біографічний   словник .  –   Вінниця :  ВМГО   « Розвиток »,  –   С .585;  5.   Kronika  Uniwersytetu  im.  Adama  Mickiewicza  w  Poznaniu  za  rok  szkolny   1956/57.  –   Poznań,  –   S.96; Uniwersytet w   latach swego istnienia … .  –  S.430-432; 7. Колесник  В . Відомі  поляки  … .  –    С .276-277; 8. Цит . за : Колесник  В . Відомі  поля ки  … .  –  С .277; 9. Kronika   Uniwersytetu za akademickie  –   1954/55.  –   Poznań,   1958.  –   S.247;  10. Див.: и Подольской Труды   Подольского епархиального историко -статистического комитета. Выпуск   девятый Под  ей Евфимия  –   Каменец -  Подольск, 1901; 11. Kronika Uniwersytetu Poznańskiego za lata akademickie   1945  –   1954/55.  –   Poznań,  –   S.247;  12.  Uniwersytet w   pierwszych swego …  –   S.285;  13.  Kronika  Uniwersytetu   Poznańskiego za lata akademickie 1945  –  1954/55. –  Poznań, 1958.  –  S.247;   14. Uniwersytet Poznański w pierwszych latach swego istnienia … .  –  S.187;   15. Kronika Uniwersytetu Poznańskiego za lata akademickie 1945  –  1954/55. –    Poznań, 1958.  –  S.248; 16. Uniwersytet Poznański w pierwszych latach swego   istnienia .  –   S.271;  17.  Там   само ;  18.  Там   само .  –   S.188; Wydział   Lekarski Oddział Uniwersytetu 1919 -1939:   Bibliografia publikacji. Materiały biograficzne / Praca zbiorowa  pod redakcją   Krystyny Karwowskiej i Anieli Piotrowicz. –  Poznań: Wydawnictwo Akademii   Medycznej  im.  Karola  Marcinkowskiego,  1997.  –   S.191;  20.  Kronika   Uniwersytetu za akademickie  –   1954/55.  –   Poznań,   1958.  –   S.308-309;  21.  Szmeja  Zygmunt. Polska   Aleksander  Zakrzewski  (1909-1985)  //  Magazyn  Otorynolaryngologiczny.  –    2005.  –   Tom  IV.  –   Zeszyt  2.  –   №14.  –   S.40-41;  22.  Kronika  Uniwersytetu   Poznańskiego rok 1934/35 rektoratu dr.   Rungego i otwarcie roku szkolnego 1935/36 w dniu 20 października 1935 roku.   –  Poznań, 1936.  –  S.190-192; 23. Державний архів Вінницької області (Далі   –   ДАВО).  –   Ф.904.  –   Оп.26.  –   Спр.101.  –   Арк.1зв -2;  24.  Kronika   Uniwersytetu za szkolny za   rektoratu  prof.  dra   Zygmunta  Lisowskiego  i  otwarcie  roku  szkolnego  1924/25  przez  nowego   rektora prof. dra Stanisława Dobrzyckiego w dniu 12 paźdzernika 1924 roku.  –    Poznań,  –   S.83;  25.  Кіктенко   В .О .  Нарис   з   історії   українського    китаєзнавства .  Х VІІІ   –   перша   половина   ХХ   ст .:  дослідження ,  матеріали ,       456    документи .  –   К .:  Вид -во   Інституту   сходознавства   НАН   України ,  2002.  –    С .87; 26. Kronika Uniwersytetu Poznańskiego za rok szkolny 1923/24 … .  –    S.84; 27. Там  само . –  S.85; 28. Kronika Uniwersytetu Poznańskiego : Otwarcie   i  sprawozdanie  za rok  akademicki  1926/27  w  czasie rektoratu  prof.  Dra  Jana   Grochmalickiego oraz inauguracja roku akad. 1927/28. –  Poznań, 1928.  –  S.34;   29.  Там   само .  –   S.72;  30.  Wielka  ilustrowana  encyklopedja  powszechna.  –    Tom XI. –  Kraków: «Wy dawnictwo Gutenberg», 1929.  –  S.213; 31. Przegląd   Geograficzny. –  1938. –  Tom XVIII. –  S.231; 32. Kurier Poznański.  –  1938. –    13 (№117).  –   S.29;  33.  ДАВО .  –   Ф .Д -904.  –   Оп .10.  –   Спр .7.  –    Арк .189зв .-190; 34. Białkowski Leon. Podole w XVI wieku: rysy sp ołeczne i   gospodarcze.  –   Warszawa,  1920.  –   213  s.;  35.  Бялковський Поріччя   Мурахви ХV -ХVІ  –   Кам‘янець Поділлю:   Кам‘янець -Под. Державного Українського Університету, 1920.  –  21 с.; 36.   Завальнюк О.М. І.І.Огієнко  –  організатор, рек тор і оборонець Кам‘янець -  Подільського українського хроніка   (1919 р.) // Освіта, наука і культура на Поділлі: Збірник наукових праць.  –    Кам‘янець -Подільський: 2006.  –  Т.6.  –   С.96; Даниленко   Телячий К ам‘янець -Подільський український   університет добу УНР  -1929 з подій   Освіта, наука і культура на Поділлі: Збірник наукових праць.  –  Кам‘янець -  Подільський: Оіюм, 2004.  –  Т.4.  –  С.10; 38. Ляхоцький В. Тільки книжка    принесе волю   та Івана (митрополита  –   К.:  -во   Олени Теліги, 2000.  –  С.228; 39. Пам‘ятки=Monuments / Головне архівне   управл. при Кабінеті Міністрів України; Укр.  держ. НДІ архівн. справи та   документозн.  –  Т.1 / Упоряд.: К.І.Климова, В.П.Ляхоцький, І.Б.Матяш та   ін.  –  К., 1998.  –  С.127 -128; 40. Черняк В.В. Леон Бялковський: польський   академік Поділля Матеріали Подільської  -краєзнавчої   конференції  18-19 2010  –   Кам‘янець -Подільський:   Абетка,  –   С.630 -631;  41.  Słownik archiwistów   Tom I: 1918-1984. –  Warszawa-Łódź, 1988.  –  S.38; 42. Kronika Uniwersytetu   Poznańskiego rok 1924/25 rektoratu  Dr.   Dobrzyckiego. –  Poznań, 1929.  –  S.40; 43. Słownik biograficzny… .  –   S.38;   44. Колесник  В . Відомі  поляки  … .  –  С .314; 45. Skład Uniwersytetu w roku   akademickim / Poznański.  –   Poznań,  –   S.28-29;   Skład w  oku 1921/2 / Poznański.  –    Poznań, 1922.  –  S.33-34; 46. Колесник  В . Відомі  поляки  … .  –  С .666-669;   47.  Dolatowski  J.,  Prokopiv  A.,  Szmit  B.  J.  Okruchy  historii  Polskiego   Towarzystwa  Dendrologicznego  //  Rocznik  Polskiego  Towarzystwa   Dendrologicznego.  –   2009.  –   Vol.55.  –   S.72;  48.  Там   само .  –   S.52;  49.   Mieczyński Zarys I Państwowego   Naukowego Gospodarstwa Wiejskiego. –  Puławy, 1937.  –  S.43; 50. Колесник    В .  Відомі   поляки   …  –   С .458-460;  51.  Пр илуцький   В .І .  Липа   Юрій       457    Іванович  // Енциклопедія  історії  України . –  Т .6. –  К .: Наукова  думка , 2009.   –  С .146-147.          Олександр Комарніцький    СТУДЕНТСТВО ПРОСКУРІВСЬКОГО ПОЛЬСЬКОГО   ПЕДАГОГІЧНОГО ТЕХНІКУМУ: ОСНОВНІ РЕЗУЛЬТАТИ   ДІЯЛЬНОСТІ       У  -1935 у П роскурів  –   м.   функціонував педагогічний Його   створено на базі польського відділу Проскурівського українського   педтехнікуму 1.   Певна увага у технікумі приділялася прийому студентів. Ряд   архівних джерел повідомляют ь про набір до закладу у 1933 р. На   шкільний мали 90 дошкільний  –   302.   Активність була Фактично   вересня них лише заяв 3. директору   залишалося іншого, відрядити ра йони для   проведення профорієнтаційної роботи агітаторів («вербовщиків») з   числа працівників технікуму 4. Цей хід і   план прийому було виконано. Крім того, на заочну форму навчання   прийняли осіб. іспити  з   польської фізики, і мов 5.   технікуму, наслідки кампанії р.,   зазначав: набору і до   року була як через укомплектуван ня   студентів. проводився запізненням до   листопаду 1933 р. при чому соціальний склад студентства ще й досі   не за в випадках   освітній набраних досить  –   одна   у комплектована з закінчивших 4 -х  –   5-ти   літку; останні з 6 -ти літки та частково з 7 -ми літки» 6.   Підготовку вступної 1934 розпочали   заздалегідь. У райони та сусідні області направили «вербовщиків»,   частину становили  денти. того, про   прийом у пресі 7.  технікумі   організували підготовчі курси на 80 осіб 8. Завдяки цьому на І курс   вдалося прийняти 120 осіб 9 (за іншими даними  –  125)10. Дирекція   закладу була  я Народним       458    комісаріатом УСРР відповідно якої   першокур 11.    Педтехнікум приймав на навчання вчителів польських шкіл,   які мали освіти Вінницької,   Дніпропетровської та  12.  о   студентів зростав. Якщо на 1 вересня 1933 р. у закладі налічувалося   138 студентів 13, у лютому 1934 р.  –  14314, то вже у вересні того ж   року  –  21515, у січні 1935 р.  –  20116.   За статевою ознакою серед молоді переважали жінки. Так, у   лютому 1934  р. вони становили 78 осіб, чоловіки  –  60, у листопаді   того року  –   відповідно і  17. стосується   цензу, наприклад, на 1934 7 -річну до   вступу осіб; 6 -річну  –   34;  5-річну  –   24;  4-  річну  –  10; 3-річну  –  1, інші навчальні заклади закінчили 8 осіб 18.   Соціальний студентства за   таблиці (табл. №1).    Таблиця №1 19   Дані про соціальний стан студентства Проскурівського     польського педагогічного технікуму (1934 -1935 рр.)    №   п/п    Соціальні   стани    Станом на    15 лютого   1934 р.    10 вересня   1934 р.    1 січня     1935 р.    1  .   Робітники   16  17  16    2  .   Селяни   114  181  178    3  .   Службовці   4  6  7    4  .   Інші   4  8  -       Досить неоднорідною була студентська молодь за віком. Так,   у 1934 р. 14 -річні становили 4  особи, 15 -річні  –  44, 16-річні  –  45,   17-річні  –  33, 18-річні  –  19, 19-річні  –  17, 20-річні  –  18, 21-23-річні   –   11,  24-25-річні  –   5,  26-27-річні  –   420. стосується   приналежності, то у вересні 1933 р. серед студентів налічувалося   18 комсомольців , у липні 1934 р.  –  5621, у січні 1935 р.  –  4122.       459    В було три шкільний,   дошкільний та позашкільний. На денному відділенні навчались три   роки, на заочному  –  два роки 23.   У діяльності надавався   ст удентів марксо -ленінською теорією та систематичними знаннями   з основних наук і педмайстерністю» 24. Особлива увага приділялася   політичному Один на проводилися   «політгодини» 25. Крім того, у навчальні плани вводилися додаткові   заняття дл я обговорення рішень Комуністичної партії і радянського   уряду, доповідей на партійних з‘їздах. Проводилися соціалістичні   змагання, індивідуальні, і у яких   визначалися «ударники» [передовики]. Так, у 1933 -1934 н.р. серед   студентів ПП Т налічувалося 47 «ударників», проводилися семінари   «ударників» 26. ж педтехнікум у   соцзмагання українським внаслідок   визначили, 30  -студентів, «цілком   виправдали себе на роботі та викона ли свої соцумови як виробничі,   так на роботі» 27. увагу директора   технікуму до редакції газети «Комсомольская правда» з проханням   включити Проскурівський польський педтехнікум до всесоюзного   змагання вузів і технікумів на 1933 -1934 навчальний рік (н.р.) 28.   Заняття технікумі за розкладом   лекційним навчання. фізики, та   проводилися семінарські заняття 29.   Навчальний проходив значними   особливо першому  і  -1934 Директор   повідомляв: студентів з   перебоями та проривами, причиною тому була кількісна та якісна   недостатність обмеженість студентів,   невизначеність плану,  я   підручників польською мовою тощо» 30.   Технікум був штатними   викладачами, звісно, додаткові у   навчального У семестрі  -1934 з   викладачів штатними були лише 6 31. Не  вистачало кваліфікованих   викладачів мови літератури; не   уявлення польський процес. з   яких до їхати категорично   відмовлялися 32. Це призводило до того, що студенти змушен і були   часто без читалися «об‘єднаним       460    курсом», чого якість  -виховної  33.   Більшість  -сумісників, представляли   педагогічний викладали навчальні   україн ською наприклад, психологію,   фізкультуру, навчання, підготовку 34, не   відповідало навчального Перед 1934 -  1935 не викладачів мови,   літератури, фіз ики, економіки,  35.   певною мірою, спричинило невиконання навчальних планів. Так, у   1933-1934 не були годин 36. першому   семестрі  -1935 виконання плану   94,37%37.   Вищезазначені позн ачилися успішності   студентів. Так, у першому семестрі 1933 -1934 н.р. на «дуже добре»   навчалося «добре»  –   27,4%,  –   53,9%,   «незадовільно»  –   11,2%38, другому  –   відповідно   31%, і  39. перший 1934 -1935  н.р.   академзаборгованість мали 73 особи 40. Дещо кращою були трудова   дисципліна студентів. Зокрема, у другому семестрі 1933 -1934 н.р.   пропуски спізнення 1,1% загальної   навчальних годин 41, у першому семестрі 1934 -1935 н.р.  –  1,02%42.   Частину студентів за певні провини відрахували з технікуму.   В із документів про що   студентів у 1931 -1932 н.р. склав 19% від загальної кількості молоді,   у  -1933  –   14%43. що подані про   польський   відділ педтехнікуму. 1933 -1934 з   ППТ вибули 18 студентів, у т.ч. через неуспішність  –  8, порушення   трудової дисципліни  –  644. Крім того, на повторний курс навчання   залишили 12 осіб 45. У першому семестрі 1934 -1935 н.р. відрахували   15  удентів, т.ч. академнеуспішність  –   846.   Г.Трушковського до відповідальності, у   червні р. затриманий садку   воєнкомату, обривав фрукти. районного   відділу міліції Авдєєв і нформував директора, що такі випадки були   непоодинокими, тому просив вжити відповідних заходів 47.   Низці студентів за такі ж провини директор оголосив суворі   догани попередження 48. того, студентів,   впродовж отримували  ні позбавили   стипендії до погашення заборгованості. Зі студентських стипендій   вираховували частину коштів за пропущені заняття і спізнення 49.       461    Цікаво, на січня р. раніше   студентів Мусюка, Жиловську  після   погашення академзаборгованості відновили у правах студентів 50.   З проводилася робота. їх   заслуховували засіданнях зборів, на   «чорну дошку», оприлюднювали їхні прізвища у стінгазеті 51.   Для  ння проводилися   консультації, гуртки мови літератури,   математики, хімії, природознавства.  -  відмінників допомогти студентам 52.   Кращих молоді  льно   Наприклад, квітня р. Міжнародного   дня солідарності трудящих преміювали 23 студентів 53.   Певна увага у закладі приділялася педагогічній практиці, яку   студентство у 5 -й і  -річній   школ ах 54, а також проведенню екскурсій. Що стосується останніх,   то у травні 1934 р. директор клопотав про виділення 2500 крб для   екскурсії випускникам до та і   забезпечення їх безкоштовними поїздом. Керівник аргументував це   тим, щ о технікум є «національним» 55.   Студенти -випускники дипломні Серед   них виокремимо такі: «Постанови Х VІІ З‘їзду ВКП(б) про школу»,   «Як Ленінські в «Методи з   суспільствознавства в початковій «Правий і   лівий ухил   справі політтехнізації школи», «Дитяче самоврядування в боротьбі   за високу якість навчання та свідому дисципліну», «Засади, форми і   методи виховання», форми методи   антирелігійного виховання» і т.д. 56    Випускників   направляли у райони   області. Так, у червні 1934 р. у Волочиський і Городоцький райони   направили 3 Дзержинський,   Томашпільський  –   по Ізяславський,   Новоушицький, Сатанівськи й,   Смотрицький, Чернівецький,   Янушпільський  –  по 1 57. Щоправда, мали місце випадки, коли через   певні студенти отримували роботи.   Випускник року писав: проскурівського   польпе дтехнікуму відрядили Лятичівського на   роботу польській Поїхавши я декади   провештався і роботи так і не       462    ледве добрався до Антонінського району. Але сидіти без роботи я   не Тому  шив до   польпедтехнікуму, мені призначення роботу   Антонінський, Старокостянтинівський Проте   цього надсилають до  -Подільського   району. Виїхати туди я не маю абсолютно ніяко ї змоги. І я тепер   через ставлення проскурівського   польпедтехнікуму примушений сидіти без роботи» 58.   Робота по організації заочного навчання розпочалась лише з   грудня р. було, виявити   учителів поль ських закладів, які не мали навіть середньої освіти і   переконати заочно Зважаючи те, польські   школи вчителі віддалені від що   певні для спілкування, викладачі   організовували для т аких студентів -заочників консультації, лекції,   прийом на  59. низьку   занять заочниками, які навчалися безпосередньо у Проскурові. Так,   у липні 1934 р. на сесію прибули лише 22 студенти із 45 60.   При функціон ували вчительські   «молодшого старшого випускники   розподілялися після випуску по районах області 61.   У певну приділяли роботі   студентів. Зокрема, у технікумі працювали осередки Міжнародної   організації  допомоги робітникам (МОДР), який налічував 69 осіб,   Українського Хреста осіб) 62, «Авіахім»,   Всеукраїнського по облаштуванню   трудящих «Озет», гурток (72   особи), гурток з надання першої  медичної   студентів входили до профспілки «Робос» 63.   Студентська молодь брала активну участь у роботі хорового,   музичного, літературного  64.   популярним стрілецький учасники складали   нормат иви отримання «Ворошилівський У   1933-1934 третю категорію 45  65.   Цікаво, що у першому семестрі 1934 -1935 н.р. нормативи здавали   35 і жінок, яких категорію   відповідно і осо бам 66. базу становили   мілкокаліберних 1 гвинтівки 67. фізкультурного   гуртка складали нормативи на значок ГПО. У 1933 -1934 н.р. з цим   завданням успішно впоралися 40 студентів 68.       463    У дні колективні    у   кінотеатри (наприклад, у першому семестрі 1933 -1934 навчального   року переглянути «Три о   «Чапаев»), студентські художньої   самодіяльності та вечори 69. Регулярно виходили стінгазети. Так, у   1933-1934 було 16 газет.   Кожний курс 2 рази на місяць публікував свою газету 70.   Студенти активну у виборів   місцевих рад: складали списки виборців, організовували агітаційні   бригади, дитяч ий у де   вибори. Одного із студентів обрали депутатом міської ради 71.   Молодь проводила шефську   Зокрема, у колгоспі с.Шаровечка студентські бригади здійснювали   культурно -масову а допомагали   під весняної   посівної кампанії та збору врожаю. У травні 1934 р. комсомольці   закладу себе для у   дитячих загонах та таборах у літній період 72.   У військовій працювали   драматичного хоров ого Студенти   червоноармійцям стінгазети, кошти   преміювання передовиків. Вони мали тісний зв‘язок і з польським   робітничим клубом 73.   Серед частини молоді були поширені антирадянські настрої.   Так, Ф.Малі шевський час на   «політгодинах» про робітників селян   «буржуазній» Польщі зазначав, що «і в нас роблять як і в Польщі,   чим виявив ворожу ідеологію до тих міроприємств, які переводили   партія та Рад[янська] влада на селі».  Крім того, він ставив одному   із питання змісту».   лютого 1935 р. на засіданні осередку ЛКСМУ йшлося про те, що   Малішевський крадіжки викрав і   простирадло гуртожитку продав). на у часники   зібрання виключити з і   директора відрахувати із  74.   політичних 1930 -х на і «куркулів».   Зокрема, цю відрахували технікуму і   Я.Квятковських 75, А.Вишневського, М.Бродовську 76, В.Процович 77,   Г.Лапінську 78,  79, Що   останнього, голова сільської даючи   нього приховав, він Взявши       464    уваги обставину,  і комуністів комсомольців   технікуму постанову виключення з   технікуму і «клопотати про зняття з роботи голови Куровечиської   сільської  80. В.Телігову як   спекулянта 81.   Згодом частину відрахова них студентів, як «класово чужих»   апеляційна комісія Вінницького обласного відділу народної освіти   відновила у складі студентства, не знайшовши вагомих фактів, які   б вину чи студента. у   1934 комісія у  авах Зендеровську,   наступного місяця  –  Лопатинську 82.   Впродовж існування складним його   матеріальне становище, а відтак і студентства.    Головний закладу розташований вул.   Остаповича, 105 83, у якому було лише 6  аудиторій  –  4 великих і 2   малі. приміщення давала як облаштувати   навчальні кабінети наочними приладами та проводити лабораторні   заняття зі студентами 84. Що стосується перших, то на серпень 1934   р. хімічний природничий  інети обладнані   лише на 40% 85.    Не кращим було становище і з гуртожитками (інтернатами),   один з яких був розміщений за адресою вул. Кам‘янецька, 4, інший   –  у Гречанах (колишній будинок Полодова) 86. У першому з них в   двох кімнатах проживали 13 осіб, в  одинадцяти  –  49 студентів та 2   курсанти. 9 гречанського мешкали   студентів 7  87. приватних керівництво   педтехнікуму розмістило 20 студентів, сплачуючи за кожного з них   по 10 крб на місяць 88. Загалом, площа г уртожитків у вересні 1934 р.   складала м 2. одного припадало середньому   3,3м 2  89. Тоді гуртожитками були забезпечені 85% студентів 90. На   початку січня 1935 р. тут мешкали 164 студенти 91.   Що стосується обладнання гуртожитків, то на початку  1934-  1935 року гуртожитках було   ліжок, матраців, простирадл, одіяла, наволочок,   100 тумбочок 92. Для їх повного укомплектування не вистачало 150   одіял, простирадл, наволочок, столів, матраців,     вішалок, 150 табуреток 93.   Для чистоти дисципліни гуртожитках   створили і комісії. щоденне   чергування  94. конкурси кращу       465    Переможці отримували право на радіофікування їхніх кі мнат. Крім   того, «одерж[ув]али кімнати кращим   обладнанням» 95, видавали 2 простирадл 96.   Траплялися випадки внутрішнього   розпорядку, Наприклад, березні р.   технікуму зв ернувся листом Славутського   районного адміністративного відділу, у якому просив розшукати і   притягнути судової студента   (походив із с.Хоровиця Славутського району) за те, що він втік з   технікуму, при з  ожитку простирадла 5   книжок 97.   Взимку гуртожитки опалювалися на задовільному рівні 98.   Молодь мала можливість за зниженими цінами скористатися   послугами пральні перукарні. на   студентство відвідувало лазню 99.   Всі з абезпечувалося розмір   залежав від успішності 100. Першокурсники отримували матеріальну   допомогу 35 на Стипендія категорії   студента ІІ курсу становила 48 крб, другої  –   58 крб, третьої  –   60   крб,  -го  –   відпо відно 68 83  101. січні р.   стипендію категорії 42 і   третьокурсники, третьої категорії  –  відповідно 11 і 9 102.   Технікум мав їдальні. харчувалися   міській У 1934 між  иректорами   Б.В.Домбровським організацій Солобою   підписано відповідну угод 103.   У 1934 у харчувалося студентів 60   курсантів 104. Калорійність їжі у грудні того ж року становила 1300   Ккал на добу, у т.ч. 645  Ккал приходилися на обід 105.    Технікум мав допоміжне господарство, яке складалось з 6 га   землі, яких зернові картопля,   тощо. пара сільськогосподарський  106.   огляду недостатність бази,  р   Б.В.Домбровський лютого р. листа   Проскурівської міськради, в якому просив «відпустити 10 га біля   кладовища районі, відпущена для   педтехнікуму, тому що технікуми польський та український ведуть   спільне   господарство, дає заощадити на   господарчі витрати» 107. На жаль, міська влада не підтримала його   подання.       466    Відсутність турботи студентів,   харчування забезпечення труднощі придбанні   необхідних  ків інших привели великого   відсіву викликало зриву кадрів   польських шкіл.    Як наслідок, 20 лютого 1935 р. вийшло розпорядження НКО   УСРР, відповідно до якого Проскурівський польський педтехнікум   передбачалось  и до Київського польського педагогічного   технікуму. припинити з лютого,   винятком 3 -го курсу, який до закінчення навчання залишався при   Проскурівському педтехнікумі 108. до   перевели 34  109. ос іб з як   таких, що «не мають відповідної академпідготовки, чим утруднює   їм в  110. особам впродовж   декількох покращити знання влітку до   Київського  111. осіб  ли навчання   педагогічні курси по підготовці вчителів для польських початкових   і неповних середніх шкіл. 3 студенти продовжили своє навчання у   Проскурівському педтехнікумі 112. до   планувався на 28 лютого 1935 р. 113   Таким чино м, у Проскурівському польському педагогічному   технікумі увага формуванню   контингенту. час перевага вихідцям   робітничого селянського В тоталітарної   системи у навчальній роботі за кладу особливе значення надавалося   політичному проводилися змагання.   навчального процесу ускладнювався нестачею штатних викладачів,   слабкою базою, негативно на   успішності частину яких  ез навчальні   показники Певна приділялася   діяльності   товариств, гуртки, брала участь   шефській Разом тим, студентському  овищі   поширювалися антирадянські Недостатнім   забезпечення навчальними   гуртожитками, харчуванням.        ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА    1. архів області  –   Ф.Р.2597.  –    Оп.1.  –   Спр.1.  –   Арк.252,  2. само.  –   Спр.2.  –   Арк.18;       467    Нестеренко  -ті роки ХХ ст.   /В.А.Нестеренко // Поляки на Хмельниччині: погляд крізь віки: зб. наук.   пр. матеріалами наукової м.Хмельницький,   23-24  вня р. А.І.Мельник Ю.І.Блажевич,   Л.В.Баженов ін.].  –   Хмельницький: 1999.  –   С.345;   Держархів Хмельницької області.  –  Ф.Р.2597.  –  Оп.1.  –  Спр.2.  –  Арк.50 -  50зв.; Алтухова Про педагогічний в   Проскурові //Поляки Хмельниччині: крізь   зб. пр. матеріалами наукової   м.Хмельницький,  -24 1999 /[редкол.: (гол.),   Ю.І.Блажевич, та  –   Хмельницький:  лля,  –    С.348; 6. ДАХО.  –  Ф.Р.2597.  –  Оп.1.  –  Спр.1.  –  Арк.128; 7. Там само.  –    Арк. 253 зв., 298; 8. Там само.  –  Арк.264; 9. Там само.  –  Спр.7.  –  Арк.9, 38;   10. Там само.  –  Арк.120; Спр.6.  –  Арк.2; 11. Там само.  –  Спр.5.  –  Арк.29;   12. Там само.  –  Спр. 1. –  Арк.58 -71; 13. Там само.  –  Арк.252, 260; 14. Там   само.  –  Арк.130; 15. Там само.  –  Спр.7.  –  Арк.104; 16. Там само.  –  Спр.10.   –   Арк.24 -25; Там  –   Спр.1.  –   Арк.121;  –   Арк.2; Там   само.  –  Спр.1.  –  Арк.67; 19. Там само.  –  Спр.1.  –  Арк.21 ; Спр.6.  –  Арк.2;   Спр.7.  –  Арк.104; Спр.10.  –  Арк.25; 20. Там само.  –  Спр.10.  –  Арк.4; 21.   Там  –   Спр.1.  –   Арк.252; Там  –   Спр.10.  –   Арк.25;   Алтухова Вказана  –  С.348;  –  Ф.Р.2597.  –   Оп.1.  –    Спр.1.  –   Арк.131;   само.  –   Арк.130;  –   Арк.2зв.; Там   само.  –   Спр.1.  –   Арк.253зв.; Там  –   Спр.6.  –   Арк.2зв.;   Алтухова Вказана  –  С.349;  –  Ф.Р.2597.  –   Оп.1.  –    Спр.1.  –  Арк.260; 30. Там само.  –  Арк.128; 31. Там само.  –  Арк.260; 32.   Не стеренко В.А. Вказана праця.  –  С.344; 33.  ДАХО.  –  Ф.Р.2597.  –  Оп.1.  –    Спр.1.  –  Арк.128; 34. Там само.  –  Спр.6.  –  Арк.19; 35. Там само.  –  Спр.1.  –    Арк.147; 36. Там само.  –  Арк.261; 37. Там само.  –  Спр.6.  –  Арк.11, 24; 38.   Там само.  –  Арк.10зв.; 39. Там сам о.  –  Арк.2; 40. Там само.  –  Арк.12 -14;   41. Там само.  –  Спр.1.  –  Арк.260; 42. Там само.  –  Спр.6.  –  Арк.11зв.; 43.   Там  –   Спр.2.  –   Арк.57; само.  –   Спр.1.  –   Арк.260; Там   само.  –  Арк.262; 46. Там само.  –  Спр.6.  –  Арк.15; Спр.18.  –  Арк.1; 47. Т ам   само.  –  Спр.2.  –  Арк.229 -230; 48. Там само.  –  Спр.1.  –  Арк.195; Спр.2.  –    Арк.63, 89; 49.  Там само.  –  Спр.1.  –  Арк.180, 194; Спр.2.  –  Арк.108; 50.   Там само.  –  Спр.18.  –  Арк.1; 51. Там само.  –  Спр.1.  –  Арк.260; Спр.6.  –    Арк.19; 52. Там само.  –  Спр.1.  –  А рк.25 -25зв., 292; Спр.6.  –  Арк.2 -2зв., 14,   19; 53. Там само.  –  Спр.1.  –  Арк.154 -154зв.; 54. Там само.  –  Арк.253, 380;   55. Там само.  –  Арк.189, 383; 56. Там само.  –  Спр.2.  –  Арк.106 -107;  57.   Там само.  –  Спр.7.  –  Арк.131; 58. Там само.  –  Арк.157; 59. Там сам о.  –    Спр.1.  –  Арк.51; 60. Там само.  –  Арк.264, 293; Спр.2.  –  Арк.239; 61. Там   само.  –  Спр.1.  –  Арк.129; 62. Там само.  –  Арк.263; 63. Там само.  –  Спр.6.  –    Арк.5зв.; 64. Там само.  –  Спр.1.  –  Арк.252, 262; Спр.6.  –  Арк.3зв.; 65. Там   само.  –  Арк.252, 262; 66.  Там само.  –  Спр.10.  –  Арк.10; 67. Там само.  –    Спр.5.  –   Арк.30; Там  –   Спр.1.  –   Арк.262; Там  –       468    Арк.252 -253;  –   Арк.5; Там  –   Спр.1.  –   Арк.253зв.,   Спр.6.  –  Арк.3зв.; 71. Там само.  –  Спр.6.  –  Арк.5; 72. Там само.  –  Спр. 1. –    Арк.148, 253; Спр.6.  –  Арк.262; 73. Там само.  –  Спр.1.  –  Арк.262; Спр.6.  –    Арк.3зв.; 74. Там само.  –  Спр.18.  –  Арк.8, 9 -9зв.; 75. Там само.  –  Спр.1.  –    Арк.225;  –   Арк.162;  –   Арк..12; Там  –   Спр.5.  –    Арк.21;Спр.7.  –  Арк.144 -144зв ., 148, 163; 77. Там само.  –  Спр.18.  –  Арк.12;   78. Там само.  –  Спр.1.  –  Арк.228; 79. Там само.  –  Спр.7.  –  Арк.229, 231;   80. Алтухова О.І. Вказана праця.  –  С.350; 81. ДАХО.  –  Ф.Р.2597.  –  Оп.1.  –    Спр.7.  –   Арк.88,  -144зв.;  –   Арк.27; Там  –   Спр.5.  –    Арк.26 -28; Там  –   Спр.1.  –   Арк.252; Там  –   Арк.130;   Спр.6.  –  Арк.19; 85. Там само.  –  Спр.7.  –  Арк.9; 86. Там само.  –  Спр.1.  –    Арк.262; 87. Там само.  –  Арк.64; 88. Там само.  –  Арк.262; 89. Там само.  –    Спр.7.  –  Арк.107; 90. Там са мо.  –  Арк.9; 91. Там само.  –  Спр.10.  –  Арк.9;   92. Там само.  –  Спр.6.  –  Арк.3; Спр.7.  –  Арк.107; 93. Там само.  –  Спр.1.  –    Арк.244зв.; Спр.7.  –  Арк.9; 94. Там само.  –  Спр.1.  –  Арк.253; 95. Там само.   –  Спр.6.  –  Арк.3; 96. Там само.  –  Арк.5; 97. Там само.  –  Сп р.1.  –  Арк.87;   98. Там само.  –  Спр.6.  –  Арк.5; 99. Там само.  –  Спр.1.  –  Арк.253зв.; Спр.6.   –   Арк.3; Там  –   Спр.1.  –   Арк.262; Там  –   Спр.6.  –    Арк.3зв., 5;  102. Там само.  –  Арк.24зв.; 103. Там само.  –  Спр.1.  –  Арк.113 -  115; 104. Там само.  –  Спр.7.  –  Арк.105; 105. Там само.  –  Спр.6.  –  Арк.5;   106. Там само.  –  Арк.3; Спр.7.  –  Арк.9; 107. Там само.  –  Спр.1.  –  Арк.33;   108. Там само.  –  Спр.18.  –  Арк.13; 109. Там само.  –  Арк.15 -16; 110. Там   само.  –  Арк.11, 14; 111. Там само.  –  Арк.15; 112. Там са мо.  –  Арк.17; 113.   Там само.  –  Арк.18.          Павло Притуляк    ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ У СКЛАДІ ІІ РЕЧІ   ПОСПОЛИТОЇ (1921  –  1939 РР.)       Західна (західноукраїнські не сталим   історично -географічним Найкраще цей   можна як укра їнські землі, які до 1939 р. не перебували під владою   Росії  і Радянського Союзу.    Метою даної є подій   відбувались на території Західноукраїнських земель у 1 921 –  1939   рр. в складі ІІ Речі Посполитої, соціальна та економічна політика   Польщі щодо українців  на цих територіях.     Тема землі складі Речі   (1921  –   1939 недостатньо Історіографія   проблематики ду же мала. Деякі матеріали з даної теми було взято з       469    видань науковців В.  1    О.  2   Я.   Грицак, 3 В. Смолій, 4 С. Томасівський. 5   Західноукраїнські землі в період з 1919 по 1939 рр. розділили   між три  –    Польща ,  Румуні я Чехословаччина. У   кожній з цих держав українці с тановили національну меншість. 5   млн. були національною у Речі   Посполитій 14 -16% населення) заселяли   третину території міжвоєнної  Польщі .   У  Румунії  і Чехословаччині чисельність українців у кожній з   цих коливалося 500 600 чол. українські   демографи твердять, що це число у  Румунії  наближалося до 1 млн.   чол.), а їхня частка серед населення  -4%. У цілому,   міжвоєнну добу на західноукраїнських землях проживало близько   6-7 млн. українців, тобто у 3 -4 рази менше від числа українц ів, які   проживали в Українській РСР наприкінці 1920 -х  –  на початку 1930 -  х років. 6                    Діставши країн і Паризької   мирної про окупацію Польща   проводила спрямовану остаточне    повне   приєднання. запроваджений окупаційний   скасований районний ліквідовані   самоврядування. заборонили назви   Україна» і «Східна Галичина», ввівши замість них «Малопольську   Всходню». Укр аїнці, німці, євреї були усунуті з адміністративних   посад, а багато хто  —  із державних установ.    Намагаючись завершити анексію Галичини, польський уряд у   1921 р. провів перепис населення, включаючи і західноукраїнське,   у 1922 р.  —  загальні парламентські виб ори. Українці бойкотували   ці розгорнувши рух почали   організовуючи партизанські загони. Створена у 1920 р. Українська   військова організація здійснила ряд терористичних актів. 7   Офіційна польська політика в українському питанні пройшл а   у своєму розвитку кілька етапів.    І  —   «невизначеності»  — 1923 Суть   невизначеності полягала в тому, що з погляду міжнародного права і   держав Антанти, влада Польщі над Західною Україною вважалася   спірною. із намагалася  свої   Польські власті і   мирній (28 1919 Польща   перед Антанти українському       470    автономію. Конституція березня року)   гар антувала право українців на рідну мову в публічному житті та   навчанні початкових Крім закон 26   1922 року надавав самоврядування трьом галицьким воєводствам:   Львівському, і І всі   закони,  гарантії права і на все вони   стали вагомими аргументами час вирішення   західноукраїнських земель радою послів великих держав. 8   Українці Галичини намагалися відстояти свої позиції шляхом   рішучих демонстрац ією Так, відмовлялися   визнати Польської своїм урядом,   бойкотували 1921 і до 1922   застосовували супротиву саботажу. в   випадків і лежали основі   цієї   українців Східної Галичини.    На межі 1922 — 1923 pp. політичний рейтинг східногалицької   української дуже Ще середині р.   польське у обґрунтувало   проникнення на  янський за   греко -католицької церкви. Це призвело до зміни політики папи Пія   XI східногалицького і фактичної від   подальшої підтримки А. Шептицького та уряду ЗУНР.    Шептицький послідовно боровся за ідею незалежної Україн и,   підтримував ті політичні сили на західних землях, які відстоювали   їх статус 1900 — 1920 Під нацистської   окупації  —   почесний Української Ради,   відкрито виступав проти масового винищення євреїв. Підтримуючи   змагання  ОУН — УПА незалежність водночас   приймав крайнощів (терору, саботажу тощо). 9   У цей період змінює акценти у своїй політиці й Англія. Так,   на початку 1923 р. англійський уряд за поступки, які йому зробила   Франція Близькому (зокрема, ра йоні  —    мосульська погодився анексію Галичини   Польщею  —   союзницею Франції. 14 березня 1923 року в Парижі   зібралася рада послів великих держав  —  Англії, Франції, Італії та   Японії, остаточно суверенітет над     Галичиною.    II етап  —  «тиску» (1923 — 1926 рр.). У цей період при владі в   Польщі народові (ендеки), в   українському відстоювали програму.       471    Суть цієї програми полягала в тому, щоб   України , і домогтися нових   кордонів а шляхом асиміляції   поневолених народів створити мононаціональну польську державу.    Економічна ендеків українських мала   меті розвитку  хідних і їх   аграрно -сировинний розвинутіших польських   земель.    Уряд офіційно поділив країну на дві господарські території:   Польщу «А», до якої входили корінні польські землі, і Польщу «Б»,   що складалася переважно із за хоплених українських та білоруських   земель. кредитами державними   промисловий розвиток Польщі «А» підтримувався і стимулювався,   в же кредитування підприємств   різко Так, р. галиць кі що   перебували підпорядкуванні органів   розпорядженням президента Польщі було об‘єднано в один «Банк   крайового який контролем фактично   став економічного західноукраїнських   з емель.    Стимульована колоніальною   наростаюча економічного Західної   дедалі набуває катастрофічності: чотири   воєводства  —  Львівське, Станіславське, Тернопільське і Волинське   —  припадало 25% терит орії та 28% населення Польщі, але тільки   16,6% промислових підприємств і 9,8% робітників. 10   Сигналом активної українських став   закон 31 1924 який що   мовою на території Польщі є польська мова. Офіц ійна влада взяла   курс на ліквідацію української школи: якщо в 1911/12 навчальному   році в Східній Галичині було 2418 українських шкіл, то в 1922/23   pp. —  вже 1859, а в 1926/27 pp.  —  лише 845.     III  —   «пошуку (1926 -1937   Прийшовши до одн оосібної влади, Ю. Пілсудський виношує плани   відновлення «від до Підготовка   широкомасштабних акцій стабілізації   внутрішнього в зокрема, території   національних меншин. Цим і пояснюється зміна акц ентів офіційної   політики українському На політиці   приходить політика поступок,       472    компромісів імітації і з   створення поневоленого ілюзії   національного  у. політика   витісняється «федералістичною» програмою пілсудчиків, відомою   в 20 — 30-ті роки як доктрина польського прометеїзму.    Суть курсу в асиміляції   національних і відмові національної  яції   (денаціоналізації), мовної, примусу.   здійснення цієї програми при міністерстві внутрішніх справ 1926 р.   створюється спеціальний відділ національностей; у березні 1934 р.   при Ради Польщі діяти   комітет і Бюро національної політики. 11   Польська політична система ґрунтувалася на конституційних   засадах. давало національним   незважаючи дискримінацію, власні через   офіційні в державної  и. саме   вже р. мали своїх партій,   представляли широкий політичний спектр.    Відповіддю західноукраїнських на   асиміляторський курс активна що   виявилася в різних формах та ши рокому спектрі засобів боротьби   за права. чинниками, забезпечили   українському збереження ознак,   легальні партії, українське представництво в польському сеймі  —    легітимні центри інтересів   народу;   кооперативний  —   знаряддя та   самозахисту; Український та  —    осередки збереження і розвитку української культури, формування   нової національної греко -католицька  —    духовни й між і народом;   робітничий селянський що не виявами   невдоволення народних а демонстрацією   потенціальних можливостей протидії антинародній політиці; ОУН   —  чинник, який дестабілізовував внутрі шню ситуацію в Польській   державі та підтримував у народі революційні настрої, готовність до   боротьби за національну незалежність.    Отже, 20 — 30-х внаслідок, політики   іноземних держав економіка Західної України перебувала в застої,   ряд  лузей занепали. криза   перепліталася з аграрною. Тяжким було не тільки економічне, а й       473    політичне становище корінного населення регіону. Незважаючи на   жорстокі дедалі розмаху його   національно -ви звольний рух на західноукраїнських землях.       ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА    1. В. Історія  -  К.,  -  С. 2.   Бойко О. Історія України.  - К., 2006.  –  С. 425; 3. Грицак Я. Нарис історії   України. Формування модерної української нації. Х ІХ -ХХ ст.  - К., 1996.  –    С. 4. України За В. Смолія  -  К.,  –   С.   5.Томашівський С. 10 літ українського питання в Польщі.  –  Львів, 1929.  –    С.  Грицак Нарис України. модерної   української нації. ХІХ -ХХ ст.  - К., 1996.  –  С. 126; 7. Білоцерківський В. Я.   Історія  -  К.,  -  С. 8. О. України.  —   К.,   2006. –  С. 425; 9. Історія України / За ред. В. А. Смолія  - К., 2000.  –  С. 130;   10. Бойко О. Історія України.  —  К., 2006.  –  С. 42 7; 11. Томашівський С. 10   літ українського питання в Польщі.  –  Львів, 1929.  –  С. 58.          Олександр Швець    ПАКТ МОЛОТОВА -РІББЕНТРОПА І ЙОГО ТРАГІЧНА   РОЛЬ В ІСТОРИЧНІЙ ДОЛІ ПОЛЯКІВ ТА УКРАЇНЦІВ    Є містичне тому, на припали які   визначили  долю багатьох народів у столітті, що минуло. "Справжнє   Двадцяте століття" (вислів А.Ахматової) почалося в серпні 1914 р.   після розв‘язання Першої світової війни (1914 -1918 рр.). У серпні   1939-го стало зрозуміло, що Друга світова війна неминуча. Атомне   бомб ардування японських міст Хіросіми й Нагасакі в серпні 1945 -  го стало початком «холодної війни» та гонки озброєнь. Радянські   танки серпні р. мрії хто на   "соціалізм людським у Серпнева   революція 199 1 р. в Москві означала кінець «імперії зла».    23 серпня 1939 р. відбулася подія, яка суттєво вплинула, хоча   й різній на європейську, й   історію ХХ століття. Йдеться про радянсько -німецький договір про   ненапад, яким с успільно -політичній історичній   закріпилася назва "Пакт Молотова -Ріббентропа". 1   Дана проблема історії слов‘янських народів досить актуальна,   оскільки на сьогоднішній день в світовій історичній та громадській   думці єдина докумен ту, 23   1939 у народним закордонних СРСР   В'ячеславом та закордонних       474    Німеччини фон строком 10   Довгий приховувався факт секретних   протокол ів, незаперечно змову диктаторів   Йосипа Сталіна та Адольфа Гітлера, які поділили між собою сфери   впливу Балтійського Чорного від до   Бессарабії, домовилися Польщу державу   політичної світ у. 2  Потрібно що   надприродного сталося, кожна переслідувала   свої цілі. Молотова -Ріббентропа "ефект   бомби, розірвалась", шок світі, його   засудив.    Цей і д оданий нього   протокол поділ по Вісла – Нарев – Сан   СРСР Німеччиною, 3  окупацію Латвії Естонії   возз'єднання Західної України та Північної Буковини з Україною,   Західної з Таким факти чно   матеріалізовано акт возз'єднання України, схвалений у січні 1919 р.   Якою було Україну  –   це інше   Звичайно, й тоталітарні керувалися   виключно геополітичними й не   про процвітаючу Польську державу чи соборну Україну.    Потрібно зазначити, Пакт   визначальну роль у розв'язанні рейхом Другої світової війни, став її   каталізатором. 4  Найголовнішим те, Гітлеру разі   нападу на Польщу гарант увався доброзичливий нейтралітет СРСР,   який виключав війну на два фронти для Німеччини. 5 Він не лише   призвів насильницького державної   Польщі, Литви, Латвії та Естонії, а й став поштовхом для масових   депортацій інших р епресій територіях,   ввійшли 1939 -1940 до СРСР, опору   радянській національно -визвольних в та   Прибалтиці, польського партизанському руху в Західній Білорусі й   мав багато інших наслідків.    Беззаперечним той  , домовленість СРСР   Третім була для ряду   держав та народів  –  особливо для поляків та українців.    Для держави Пакту   національною На підписання Польща   була  рарно -промисловою з 35 чол.,   яких млн. українці білоруси, населення  –       475    євреї. Країна знаходилась на 15 -16-му місці в тогочасному світі за   економічним потенціалом і мала 1 млн. армію. 6   У політиці  назріваючою польський   уряд відстоював ідею балансування між СРСР та Німеччиною, 7 не   хотів зв‘язувати домовленостями агресивними   сусідами. що політика могла   реальною і дієвою на певному історичному етап і, але не в умовах   загрози війни. Рано чи пізно слід було приймати одну зі сторін.    Зазначимо, Польща спокійно за   наростанням  -економічного й   Третього Після 1938 Австрії   ("Кв іткова Польща метою рядом   пред‘явила ультиматум Литві. Тобто, поляки не роблячи нічого, не   ідучи інтеграцію провідними силами, вже   почали вже світу, з отримати   для себ е якусь користь.    Розглядаючи відносини  -трьох до   підписання Польській можна що   Німеччина не розглядала Польщу як свого стратегічного партнера.   Під зустрічі з останній зрозуміти,     поляки Рейху потрібні лише як гарматне м'ясо. Тому не дивно, що   польський уряд боявся союзу з Німеччиною. Коли після підписання   пакту Молотова -Ріббентропа Німеччина розірвала договір 1934 р. з   поляками про ненапад, цілком очевидно і ясно стало зрозуміло,  що   наближається кінець польської державності.    Керівні Польщі пішли на й   Радянською Категорично відкинуто про   надання випадку Німеччини коридору   радянської На етап і, історіографія   пояснює відмову що боялись що   радянська армія, яка прийде допомагати "союзникам", на території   Польщі залишиться. показали події, все   сталось.    Таким Польща прийняла  ї сторін.   Польська однозначно пакт  -  Ріббентропа, як спеціально підготовлений четвертий поділ Польщі.   Доречно згадати й п‘ятий поділ  –  на початку 1945 р. коли відбулось   офіційне узаконення союзниками прав СРСР на Західну Укр аїну.    Все це обумовило трагічну долю Польщі, яка стала жертвою   домовленості між СРСР і Німеччиною       476    Згідно підписаним Москві вересня німецько -  радянським "Про й етнічні   землі залишалися під окупацією Німеччини,  а західні українські та   білоруські відходили до СРСР. Кордон установлювався приблизно   за Керзона"   –  Нарев  –  Західний   –  Сан,   визначеною ще 1919 р. на мирній конференції в Парижі.    До "Про і додавалося таємні   прото коли: репатріацію населення територій,   визнаних радянських про територіальні   зміни "сферах (у зону не   землі Посяння, та про   недопущення стор онами своїх ніякої   польської агітації стосовно території іншої сторони".    Після німецькими своєї Польщі   столицю було з до тим   самим Гітлер хотів показати, що такої держави як Поль ща не існує.   Почався втілення онімеччиння. населення   опинилося колоніальній Знищенню   абсолютно все, що нагадувало полякам про їх королівське коріння,   що є Було близько державної   власно сті, 90%  –   закладів науки, та   здоров‘я. 8  Польщу перетворювали плацдарм   подальшого Вермахту Схід. участь   польських Проти фашисти добре   організовану кампанію геноцид у.    Не доля на яке до   Договір початок депортаціям репресіям.   результаті пакту Молотова -Ріббентропа радянська влада виселила   сотні тисяч людей з Польщі та Західної України. В їхні спорожнілі   домівки  оселилися росіяни, радикально   етнічну багатьох і ґрунт які   тривають й нині. В результаті пакту Західна Україна опинилася під   радянською Почалися арешти розстріли.   Сотні українців   були до Після р.   мешканці України гарматним як   радянських, так і нацистських окупантів.    По -перше, позбулися віками   підприємств, кооперативів, що і   прим ножувалося По -друге, почали   від землі, створювати комуни і колгоспи, по суті, людей відучили       477    працювати землі.  -третє, людей   прав.  -четверте, знищено етнічну   Були  ані масові які   національний повертали історію. почали   відривати від національного коріння. На зміну польським школам   почали російське нав‘язали   радянську ментальність. 9   У  – 1941 із України депортовано   віддалені регіони СРСР приблизно 10% населення  –   близько 1,25   млн.  10  Більша переселенців поляками.   Насамперед, біженців  –   в масового й   нічим обмеженого  . хто втекти,   розстрілювали. органи справ що   біженці безробітні були житлом, в   непристосованих для життя приміщеннях, відправлялися на роботи   не спеціальністю. частиною  репресій й   широко розстріли офіцерів, та   інтелігенції Катині, та  –   розстріли,   радянська верхівка теж дуже довго приховувала або списувала на   німецьку армію, обманюючи світову спільноту.    Були  вані відомі владі   українського  -визвольного в Комуністи   вважали, це непримиренні Всі   проголошення у 1941 також заарештовані   гестапо й відправлені до концтаборів.    К ерівник Центру дослідження українсько -польських відносин   Інституту українознавства імені Івана Крип‘якевича НАН України   професор Литвин що, Україна   більшу своїх земель, сталося дорогою   ціною.  ька систематично нищити прояви   національної свідомості та громадського життя. Все що будувалося   поколіннями, винищене. були від   землі загнані колгоспи. знищено Людей   відривати від націо нального коріння". 11   Пакт змінив мільйонів поляків,   євреїв, вірмен, та народів, населяли   поліетнічну і поліконфесійну Західну Україну, яка перебувала під   владою 53% населення терені в   знищені, починаючи з осені 1939 року. Близько 1,5 млн. поляків з   Західної України було вислано до СРСР.       478    Загальні втрати Західної України величезні. У 1940 – 1941 рр.   українське населення областей, приєднаних до СРСР після 1939 р.,   становило 7,95 млн.  осіб, а 1970 р.  –   7,821 млн. осіб, тобто за 40   років воно не тільки не збільшилося, а й зменшилося. Це вказує на   втрату 20 осіб, з приросту   населення. 12   Отже, пакт Молотова -Ріббентропа 23 серпня 1939 р. не лише   пошматував  кордони Східної Європи, але й понищив, змінив долі   мільйонів та Українці поляки до   числа тих народів, які найбільше постраждали від гітлерівського та   більшовицького в Другої війни. цих   народів з добуття над Німеччиною   надзвичайно великий.       ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА    1. Ісаєвич Я. Українсько -польські відносини періоду Другої світової   війни: істориків політиків Історія школах  –    2003.  –   №2.  –   С. 2.  вал Пакт  -Молотова   Західна Україна: нові документи й факти // Історія в школах України.  –    2000.  –   №1.  –   С. 3. Л. Польщі: найдавніших   часів наших  –   Львів,  –   С. 4. Roszkowski.   Historia  Polski  1914-2005.  –   Warszawa,  2007.  –   S. 5. Л.   Історія Польщі: Від найдавніших часів до наших днів.  –  Львів, 2002.  –  С.   260; 6. само.  –  С. 7. Я. Українсько -польські   періоду Другої світової війни: інтерпретації істо риків і політиків // Історія   в школах України.  –  2003. –  №2.  –  С. 40; 8. Зашкільняк Л. Історія Польщі:   Від найдавніших часів до наших днів.  –  Львів, 2002.  –  С. 272; 9. Україна -  Польща: важкі питання.  –  Том 10: Матеріали ХІ міжнародного семінару   історії: "Ук раїнсько -польські відносини під час Другої світової війни".  –    Вінниця, 2006.  –  С. 212 -213; 10. Шаповал Ю. Пакт Ріббентропа -Молотова   та Західна Україна: нові документи й факти // Історія в школах України.  –    2000.  –   №1.  –   С. 11.  -Польща: пит ання.  –   Том   Матеріали міжнародного історії:  -польські   відносини світової війни".  –  Вінниця, 2006.  –  С. 212; 12.   Шаповал Пакт  -Молотова Західна нові   документи й факти // Історія в школах Ук раїни.  –  2000. –  №1.  –  С. 20.                      479          Костянтин  Могаричев     ДО ПИТАННЯ ПРО ДІЯЛЬНІСТЬ ПОЛЬСКИХ БОЙОВИХ   ГРУП НА ТЕРИТОРІЇ КАРПАТСЬКОЇ УКРАЇНИ     У 1938 -1939 РР.       29 - 30 вересня 1938р. у Мюнхені був підписаний договір,   який, ознаменував розділ  Чехословаччини   Чехословаччина Німеччині область   ставала республікою. Закарпаття, було   складі республіки 1919    автономію.  1   11 жовтня 1938 року було затверджено перший автономний   уря д Русі чолі проугорськи русофільськи   налаштованим Бродієм. через політичні   погляди  був з і   Його місце зайняв лідер  -католицький   священик Вол ошин. Він зовнішній   орієнтувався Німеччину, що тільки могла   забезпечити суверенітет Карпатській Україні.  2         Однак, української хоч автономної   сприйнято державами -сусідами, тому   Пол ьщею.     Польща домагалася там таких цілей:    1) Не допустити розвиток   на землі Польщі яким і мала   проблеми.  Жигульський  –   видний   польський діяч громадський,   міні стр культури ПНР  (1982 -1986 рр.), що жив у той час в   Львові «...Існувала загроза   можливо збройного в  -східній   Польщі, де з обох сторін ще не забулись події війни 1918   року».  3   2) Мати кордон Угорщ иною. «Ми очікували,   що польсько -угорський який   передбачався  Версальським договором, для нас, поляків,   буде настільки важливим».  4   3) Допомога в Чехословаччини  –   сама   Польща претендувала на Тешинську область у Чехії.       480           Для своїх поляки декілька   дивізій кордоні Карпатською і   використовували диверсійні групи.    Згідно редактора «Нова і   відомого громадського діяча Карпатської України  В. Ґренджа -  Донського, польські з'являються жовтня   1938 «Нападають нас тільки але   польські терористи. Нападають на Торунь, на Присліп, а навіть   відважуються зійти й нижче. Дня 28 -го жовтня поперш напали   на міст у Вічковому,  15 км від Волового в напрямі Хуста... Є це   міст Ріку, стратегічного надзвичайно   Перервати міст б цілу   Верховину, Волівщину світу. гори напрямі   Волового зійшли польські терористи і по чали шалено стріляти.   Прийшли висадити так важливий міст в повітря».  5   Вже К.Жигульский у   «Польська зреагувала диверсійних на   Закарпатській Русі, метою яких було придушення повстання ...   до справи з алучено в суворої   секретності, навіть зі мною в університеті і Академії зовнішньої   торгівлі навчався молодий курсант резерву».  6             Основними цілями польських терористичних груп було:    1)  Підрив важливих комунікацій;    2)  Напади на цивіль них та військових представників влади;     3)  Залякування  мирного українського населення;    4)   Засилання з дискредитації   українського руху і провокації конфліктів з центральною   чеською владою.      Після Віденського арбітражу частина території Карпат ської   України найбільшими Ужгород Мукачево   приєднана до Угорщини.  Але основні Західні держави, у тому   числі Німеччина,  анклаву   недоторканості  нових кордонів.  А Угорщина і Польща заявили   про невтручання у  внутрішні справи 7        Проте терористів і не   припинилися,  -  посилилися не аж   захоплення Угорщиною території Карпатської України в березні   1939.       481      Польськими командував Юзеф   Бек.   А командний  в на   Галичині.  8        Англійський Майкл який очевидцем   подій, залишив спогади «Вони намагалися   висаджувати перерізувати телефону телеграфу,   атакували  і, і пости. правило,   вони з і людей, їх   командири офіцерами армії. уніформа   складалася шкіряних хутряних Озброєння   складалося старих рушниць гра нат,   використовувалися у польській армії.  Діяли вони в групах від 10   до 50 чоловік. Пізніше вони стали нападати і на мирних жителів,   часто в будинках. Терористична давала   великий люди спати лише сотні   ж андармів вулиці» 9  . Вінча   підтверджують і інші автори. 10   Терористи активно використовували бойовиків, що добре знали   українську  Вже Гренджа -Донський   «Приходить зголошення, що 12 -го ц. м. добре озброєна польськ а   терористична з  -ох перейшла границю.   Між собою говорять по -польськи, але видаються за українців».   12   Цим інформацією Бірчака   диверсанти вносити провокувати   усередині насе лення з владою   Празі.  13   П. Стерчо  - український історик стверджує : «… поляки   надсилали добре провокаторів важливіші   центри життя. були що   поправною мовою, часто обізнані   укра їнськими справами». 14 Люди « часто не могли дізнатися  - це   польський терорист або українець, що прийшов на допомогу   будівництві української держави». 15     Відзначимо, польські загони діяли   основному 1938р.  -  на етапі  ного   будівництва, а самий пік їх діяльності доводитися на пізню осінь   -  початок цього У році стали   відбуватися все рідше і рідше.  Зменшення активності вказаних       482    груп пов'язане як успішною влади, так з   відзивом бо йовиків напередодні повномасштабного вторгнення.     Від терористів страждали в основному прикордонні села,   особливо Воліївщина (сучасний Міжгірський район).       Влада України протистояти   терористам по каналах,    ноти   протесту Польщі Угорщини. дипломатичне   рішення питання не принесло результатів. 16    Активно бойовикам чехословацькі   війська жандармерія, були центральному в   Празі. протистояли   Карпатської  -   парамілітарного створеного захисту   Карпатської Саме стали силою,   захищала населення, Карпатської   України. дивлячись деякі серед і   чеських  в проти вони   свої сили. 17     У прикордонних селах також були створені загони народної   міліції. вважалася премія у 500  -   3000 крон за кожного спійманого терориста. Гренджа -Донський    згадував: « Селя ни терористів. кільком   селянам премія те, привели на   (польських) яких зліквідували Два   робітники убили що у під   полониною  Виплачено їм три тисячі корон.». 17       Спробуємо характер польських   бойових Більшість  істориків називають   терористами. Жігульський про як   диверсантів  18. В.  -Донський їх   терористів і диверсантів.  19   У  історіографії цих не   загальноприйнятого визначення поняттю «тероризм».  Вперше в   міжнародному воно сформульоване   націй 1937 «Злочинні спрямовані держави,   мета або характер яких полягають в тому,  щоб викликати жах в   певних осіб або населення в цілому». Все подальші визначення   так чи інакше ґрунтуються на вказаному  20   Таким чином, ми виділяємо декілька ознак тероризму :    1)  Злочинні  дії    2)  Спрямовані проти держави       483    3)  Залякування населення.     З точки    польські , сумніву,   терористами.    З боку, нами явні диверсії.   «Юридичної  -  « один з особливо небезпечних   злочинів держави, полягає вчиненні метою   ослаблення держави вибухів, підпалів  чи ін. дій, спрямованих на   масове знищення людей, заподіяння тілесних ушкоджень або ін.   шкоди здоров'ю, зруйнування пошкодження   об'єктів, мають народногосподарське оборонне   значення, також з ж масових  уєнь,   поширення епідемій, епізоотій чи епіфітотій».  21     Ми знаходимо у діях цих  груп :    1) « вчинені з метою ослаблення держави вибухів».    2) « зруйнування або пошкодження об'єктів, які мають важливе   народногосподарське чи оборонне значення».    Таким польські  бойові на Карпатської   України 1938 -1939 діяли завданням за   польського  метою знищення   залякування внесення до для   ослаблення України.  діями  и   приносили  збиток даним   групам були  зроблені активні заходи а боротьба з ними стала   однією головних Карпатської Ми   припускати, що проблема терористичних груп з'явилася одній їх   причин  ння України авторитарної   держави. так повинні що можна   однозначно польські групи терористичних   або диверсійних. Дана проблема має потребу в усесторонньому   вивченні надалі.       ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА    1.В егеш Карпатська і /М.Вегеш  -   Ужгород:Карпати, 2004. - С. -118-120; 2.Так само. - С. -214.; 3.Їygulski K.   Jestem z lwowskiego etapu/K. Їygulski. -  Warszawa : Instytut Wydawniczy   PAX, : доступу  -   http://lwow.home.pl/zygulski/zygulski1.html.; само; 5.Ґренджа -  Донський С. і Карпатської Щоденник.   спогади Ґренджа -Донський та Д.   Федаки; вступна стаття В. І. Ільницького, Д. М. Федаки.  —  Ужгород:       484    Закарпаття,  —   516 іл.  -  Режим   http://litopys.org.ua/grendzha/grendzh.htm.; K. z   lwowskiego Їygulski. -   Warszawa  :  Instytut  Wydawniczy  PAX,   2004 Режим  -  http://lwow.home.pl/zygulski/zygulski1.html.;   7.Стерчо Карпато  -  Ук раїнська до визвольної   боротьби українців 1919 -1939 П.Стерчо Наукове   товариство ім. Т. Шевченка.  - Торонто : вид -во Отців Василіян ; Вільне   слово, 1965. - С. -144-14; 8.Так само. -С. -65;  9.Winch  M..  Republic  for  a   day  :  An  Eye  -  Witness    account    of  tlte  Carpatho-Ukraine    Incident/   M.Winch  ;photos  by  C.  Jakubowski.-  L.,Robert  Hale  Limited,  1939.-  P.-   260-261; П.  -  Українська до   визвольної карпатських у  -1939 П.Стерчо   ;   Наукове ім. Шевченка.  -  Торонто вид -во   Василіян Вільне 1965. -С. -64;  -Донський С.   Щастя горе України: Мої /В.С.   Ґренджа -Донський Упорядкування та примітки Д. М. Федаки; вступна   с таття В. І. Ільницького, Д. М. Федаки.  —  Ужгород: Закарпаття, 2002.   —   516 іл.  -  Режим   http://litopys.org.ua/grendzha/grendzh.htm; В.   Україна і / Бірчак в поході. -  Прага,   1939.- С. -47-48; 13.С терчо П. Карпато  - Українська держава: до історії   визвольної карпатських у  -1939 П.Стерчо   Наукове ім. Шевченка.  -  Торонто вид -во   Василіян ; Вільне слово, 1965. -С. -64-65; 14.Winch M.. Republic for a day   : An Eye - Witness  account  of tlte Carpatho-Ukraine  Incident/ M.Winch   ;photos  by  C.  Jakubowski.-  L.,Robert  Hale  Limited,1939.-  P.-  263;   15.Вегеш Карпатська і /М.Вегеш  -   Ужгород:Карпати,  -  С. -152; І.В.  і   діяльність формувань Карпатській 1938 -1939  :   автореф. дис. На здобуття наук. ступ. канд. іст. наук : спец. 20.02.22:   «військова історія» / І.В. Буковський ; нац..Унт. Львівська Політехніка   .-  Львів.  -  С -12;  -Донський  . Щастя горе   Карпатської України: Щоденник. Мої спогади /В.С. Ґренджа -Донський   Упорядкування примітки М. вступна В.   Ільницького, Д. М. Федаки.  —  Ужгород: Закарпаття, 2002.  —  516 с., іл.   .- Режим Доступу http://litopys.org.ua/gr endzha/grendzh.htm.; 18.Їygulski   K. z etapu/K.  -    Warszawa  :  Instytut   Wydawniczy 2004 Режим  -   http://lwow.home.pl/zygulski/zygulski1.html.; Ґренджа -Донський   С. і Карпатської Щоденник.    спогади   Ґренджа -Донський Упорядкування та примітки Д. М. Федаки; вступна   стаття В. І. Ільницького, Д. М. Федаки.  —  Ужгород: Закарпаття, 2002.   —   516 іл.  -  Режим   http://litopys.org.ua/grendzha/grendzh.htm.; 20.Терроризм в современном       485    мире   / ред. Шульца Центр проблем   безопасности. -  изд доп.. -  М.:Наука,  -С.13;   енциклопедія: В 6 т. /Редкол.:Ю. С. Шемшученко.  —  К.: Українська.   енциклопедія,  -  режим :   http://cyclop.com.ua/content/view/330/43/.         Світлана Корнійчук     ДЕПОРТАЦІЇ ПОЛЯКІВ З ТЕРИТОРІЇ СРСР     У 1940 -1941 РР.       Після біполярного порядку,   розпаду Союзу утворення його ряду   незалежних держав зміни  усіх   сфер суспільного життя. Ними було взято курс на демократизацію   суспільства гласність, відкриватися на   минулого та злочини радянської влади, стали висвітлюватися «білі   плями» історії соціалістичного будівництва в СРСР. Так, відкр ито   заговорили про сталінські репресії та про депортації, як особливий   вид та проти які на   Радянського Союзу, в тому числі проти поляків.    22 1941р. указі Верховної (ПВР)   Радянського «Про   військовий військовій   надавалось забороняти та з   місцевостей окремих пунктів, також в   адміністративному всіх «визнаних  -  небезпечними як за своєю злочинною діяльністю, так і  за зв‘язками   зі середовищем» чиє на де   оголошено стан, б  -13]   указом президія Верховної ради Радянського Союзу того ж дня —  «Про оголошення в окремих місцевостях СРСР військового стан у»   — військовий стан запроваджувався у всіх союзних республіках та   багатьох центрах частини аж   Красноярського краю.[2.c.30]    Хоча отримали на певних   категорій населення, але здійснення цих операцій без  участі органів   безпеки б 4 1941 наркоми   внутрішніх справ та державної безпеки Берія та Меркулов видали   спільну НКВС та СРСР «Про   заходи виселенню територій, оголошено стан,       486    соціаль но -небезпечних осіб разом з їх родинами». Передбачалось,   що та виселенню колишні   антирадянських та організацій,   також виключені ВКП(б) політичними які   проявляли  ькі кадрові і   ухильники, раніше до особи,   раніше за диверсії, шкідництво   бунтарство; перебіжчики, харбінці   вихідці з Монголії, на яких є к омпрометуючий матеріал; особи без   визначених занять і злочинці -рецидивісти.[5. c.276]    В договору гітлерівською   Радянський Союз в вересні 1939р. і в червні 1940р. зайняв східні   території Польської Ці утво рили   західні БРСР Барановичську,   Брестську Пінську) УРСР Рівненську,   Дрогобичську, і а частково   відійшли Литовської В1940 -1941рр. влада   дек ілька провели виселення глиб   великих жителів районів. цивільного   населення стали самим масовим видом радянських репресій 1939  –    1941 рр. на захоплених територіях.    В році проведені операції ма совому   виселенню, які почалися 10 лютого, 13 квітня і 29 червня. В травні і   червні року різних поступово проведена   четверта Саме кожен здійснювалося   один день. Завантаження виселенців в залізничні вагони і  відправка   ешелонів більше Як в ешелони   перебували 2 -4 а часто ще   багатоденний переїзд на гужовому, водному або автотранспорті до   місць розселень.     За даними, приблизно залізн ичних   ешелонів, якими в 1940 р. депортовані з західних областей БРСР і   УРСР вивозилися вглиб СРСР.     Фамільні ешелонні списки, на жаль, не знайдені, але, завдяки   встановленим даним  про чисельність практично кожного ешелону,   вдалось число  громадян, в   р.: в рамках лютневої операції  –  139 –  141 тисяча чоловік, в квітні  –    61 тисяча чоловік і в червні  –  липні  –  75 тисяч чоловік.[3]    В 1941 році депортації охопили, на відміну від 1940 року, не   лише території але  й Бессарабію       487    Північну 22 було виселення   «контрреволюціонерів і націоналістів» із Західної України, в ніч з   12 13 була операція Молдавській в   Чернівецькій і Ізмаїльській областях Укра їни, 14 червня  –  в Литві,   Латвії і Естонії, в ніч з 19 на 20 червня  –  в західній Білорусії.[3]    З документів вищих органів влади, а також матеріалів НКВС   СРСР видно, що в ході депортацій  1940 -1941   рр. різні громадян,  кожна в   справовиробничій мала назву і поселенні   утримувалась, окремо інших: лютому р.  –    «спецпереселенці -осадники» «осадники лісники»); квітні   1940  –   «адміністративно (члени  імей   польських поліцейських, тюремних   наглядачів, службовців, фабрикантів   учасників повстанських в   червня  –  початку липня 1940 р. (чи пізніше, але на тих же осно вах)   –   «спецпереселенці  -  біженці»   БРСР з територій , окупованих німцями); в травні  –  червні 1941 р.  –    «зсильнопоселенці».     Всі депортації 1940 року були проведені за рішеннями вищих   органів СРСР -  Політбюро ВКП(б ) Ради   комісарів. прийняття їм письмові   пропозиції а прийняття НКВД   розроблював нормативні документи і інструкції по переселенню.     2 березня 1940року були прийняті Постанови Політбюро ЦК   ВКП(б)  3/114 і РНК №289 -127   виселення трьох категорій населення : а) до 15 квітня 1940року  –    сімей польських і   представників польського держапарату, заможних землевласників і   промисловців; б) жінок легк ої поведінки; в) біженців, які прибули   на територію західних областей України і Білорусії після 1 вересня   1939 року, і виявили бажання виїхати з СРСР на територію, зайняту   німцями,  прийнятих правлінням. акти   передбачали відсе лення із  –   метрової   прикордонної смуги.    Постанова виселення і репресованих   три випередило Рішення ЦК від   березня 1940 року про розстріл польських громадян(чиї сім‘ї було   вже вислати),   воєннополонених, знаходилися       488    офіцерських і тюрмах областей і   Білорусії. Очевидно, що два рішення пов‘язані між собою.[1.c.320]    7 1940 нарком видав №00308   організацію управліннях західни х України   Білорусії трійок проведення сімей   репресованих.    10 квітня 1940 року було прийнято постанова РНК за №497 -  177сс, затвердила НКВС виселення   репресованих  –   на років Казахстан,  в  –   в   райони СРСР для розселення  в спецрайонах і в використанні, перш   за все, на лісозаготівлях.    Про в  –   червні року лише   дерективний вищих влади  –   підписаний   секретарем і Раднаркому   Сталіним з   Постановою ЦК ВКП(б) і РНК СРСР №1299  –  526 сс від 14 травня   1941 про і на в   райони Союзу на років сімей   «контрреволюціонерів», українських польських   на ціоналістичних організацій.    Таким протягом  –   1941 радянський   провів жорстокі депортації, які в основному торкнулися польських   громадян.       ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА    1. Бугай  –  И. Сталину «Согласно Вашему   …».  -  М.,    2. М.А. народов годы   Отечественной // обозрение.  -1995; Гурьянов   А.Є. ―Меморіал‖) спецпереселенцы СССР 1940 -  1941гг. htth://www.hrono.ru/sobyt/hrml; Орлов Тайная   стали нских преступлений.  –   М.,1991; Сталинские  -  1953. Состав. Н.Л.Поболь, П.Полян.  - М., 2005.          Сергій Роїк    УКРАЇНСЬКА ПОВСТАНСЬКА АРМІЯ ТА АРМІЯ   КРАЙОВА: ПРОТИСТОЯННЯ І СПІВРОБІТНИЦТВО       Період листопада року кінця  -х   бе зсумнівно, є найважчим в історії українсько -польських взаємин у   ХХ Проглядаючи історичних та       489    історіографію, нами надзвичайно картина,   цілісний образ якої можна помітити лише усвідомивши попередній   контекс т та відносин. нами   проблема Української армії Армії   Крайової досі залишається найдискусійнішою темою української та   польської та проблемою сучасних   взаєминах сусідніх народів.     Відомо, переслідувалася урядовцями   українська в Речі у період.   Досі загоїлися й тієї людності, стала   об‘єктом примусової акції р.,   відомої назво ю Ярослав наводить   польського Януша «Для поглядів   про характерним незнання, фактів   панування історичних, творами   Сєнкєвича, і найновіших, згідно з якими  українці  –  це банди УПА,   СС помічники в Варшавського   повстання». «Полякам,  –  продовжує він,  –  хотілось би не пам‘ятати   про безперервні повстання українців, починаючи з XVI ст., жахливі   умови на селі в XIX ст., польську політик у міжвоєнного періоду.   Тільки цьому можна вибух затаюваної,   сказати б, атавістичної, ненависті українських селян, які становили   головну нищівну антипольську силу...». 1    Аналіз українсько -польських періоду   світо вої війни дослідниками обох країн під час роботи міжнарод -  них семінарів, були угодою   Світовим сою зом воїнів Армії Крайової і Об‘єднанням українців у   Польщі 1996 деякою зблизив українських   польських  ців багатьох питаннях. це   стосується УПА АК рівноцінних  но -  визвольних рухів двох сусідніх слов‘янських народів, що в умовах   іно земної окупації намагалися відтворити свою державність; участі   Німеччини Радянсько го у українсько -  польських Втім те, окреслилися   прагнення сторін  ти однакового   причин міжнаціонального антагонізму.     Тим не менш, залишається чимало питань, за якими позиції   українсь кої польсь кої розходяться. них,   такі: трактування і українсько -німе цької   польсько -радянської в війни, також  теру       490    форм Опору переселенській на   території пі вденної Люблінщини у 1942 — 1943 рр. та бойових акцій   загонів проти представників інтелігенції   селянства, що були в ній задіяні; встановлення зв‘язку цих подій з   масовими виступами на оцінка   методів засобів  оротьби поляків те риторії і   Східної застосованих  ням з   виключення  -якої повернення ет нічних   українських до післявоєнної держави;   визначення та  в чи збройної   спрямованої проти цивільної людності, а також кількості жертв. 2   Передусім, увагу ту що   німецьких і радянських військ на Польщу українці по обидва боки   річок і сприйняли визволення  -пі д   польського  вання побачили цьому для   відтворення держа ви включенням її всіх   українських етнічних територій. Цей факт від са мого початку війни   розвів українців поляків протилежних  юючих   коаліціях. значення також чинник,   представники обох фрак цій ОУН до певного часу свідомо йшли на   співпрацю з німцями, намагаю чись завдяки їм озброїти українську   молодь, їй вишкіл використати   збройні  мування слушний коли воюючі   тоталітарні  —   нацистська і  —    вичерпають сили постане для за   Українську Самостійну (ці наміри   переслідувала Українського  Комітету   чолі з В. Кубійовичем, спрямована на створення у 1943 р. дивізії   «Галичина»). 3   Відзначимо в українців поляків   Генерал -губернаторстві та в Західній Україні. На Волині і Поліссі   німці поляків боротьбі    українських  -  ціоналістів, той як Генерал -губернаторстві   розправлялися поляками,  во до справи   українських націоналістів. 4   Поряд визнанням що національно -  визвольний дійсно у Укр аїні і   підстави того, розпочати проти   польського підпілля та його планів по збереженню за післявоєнною   Польщею цієї території, варто однозначно ствердити, що засоби і       491    методи ведення, застосований  -СД  до   цивільного принцип відповідальності,   ніякою не бути Вони всім   існуючим той міжнародно -правовим про   можливі форми проведення військової діяльності, і в післявоєнний   час дії  трактуватимуться «етнічні Так   підлягають засудженню акції   військових АК, призвели значних серед   української мирної людності.     По -різному оцінювати жертв,   відповідальні сть в окремому   незаперечним фактом залишається те, що у польсько -українському   конфлікті, якого на р.,   населення стороною, оборонялася. Волині другої   половини р. складі і снуючих   партизанських налічувалося 1200 Ще   близько осіб, мали діяли базах   Якщо УПА 1944 налічували 25 -30   чоловік, то на Волині і Поліссі їх у середині 1943 р. було п ринаймні   15-20 тис. 5   У 1944 р. ситуація значною мірою змінилася. На відміну від   боїв 1943 р., загони АК вели, як правило,  наступальні дії, метою   яких було знищення всіх опорних пунктів УПА. Ці дії полягали у   спаленні сіл, також проведенні  репресій   місцевих  -українців. жорстоких   зазнавали жінки, Отож, 1943 -1944 перед   постає обопільного поляків українців,   набули особливого масового характеру на Волині та Холмщині.    Зауважимо, в році безпеки   оприлюднила документи, котрі свідчать про контакти ОУН -УПА з   польським рухом Опору в 1942 -1947 рр. Йдеться про перемовини,   що із польського уряду   Армії Ці  реговори, кінцевому зупинили   збройний конфлікт і поставили за мету створити у повоєнному світі   незалежну та Польщу.  «По у   данным конце года «Провод» для   активизации против по ставил добиться   привлечения свою других сил,   частности, возник вопрос о заключении договора по этому вопросу   между и Армией  –   АК»,  –   це       492    цитата зі звіту агента Міністерства Державної Безпеки С РСР від 20   лютого 1947 року. 6 Цей документ, як і інші, оприлюднені Службою   безпеки є того, між та   польським рухами час світової   велися й часті  якщо   польсько -українського конфлікту тих часів є відомою, то   контактів» ОУН Армією практично   висвітлювалася.     Варто зазначити, у  -вересні року   Львові кілька між   Центрального Пр оводу ОУН та членами Сил Збройних Краю  –  так   називалося формування, польському   еміграційному урядові в Лондоні. Є також документи, які свідчать   про локальних ОУН Армією   восени року. имени  о УПА   переговоры вел член Центрального Провода ОУН  –  Гриньох Иван   (псевдоним «Доктор Орлив». Польськую делегацию АК возглявлял   некто Обе заключили   соглашение о прекращении внутренней борьбы между УПА и АК и   вза имном сотрудничестве»,  –  йдеться в агентурному повідомленні. 7   Результати перемовин оприлюдненні статті   стосунки», у та підпільній   пресі. місцеве еміграційного   розкритикувало д омовленості, що свідчать   документи.    Що ж ставало на заваді остаточному порозумінню УПА і АК.   Ми вважаємо, що це передусім територіальне питання: ОУН -УПА   прагнула, щоб кордон проходив по річці Сян, а польська сторона   хотіла, щоб кордон бу в таким, як між УРСР та Польщею станом на   1939 рік. Довгий час не вдавалося узгодити це питання, втім у 1946   році була і почалися   військові акції.    Отож, СБУ показують, між   українським польс ьким рухами час   світової війни було не лише протистояння, а й пошуки примирення   та домовленості про майбутнє. І НКВС, а пізніше МДБ, знало про   це та чинило перепони цьому процесу. 8   Отже, на етапі коли   ук раїнсько го польського національних   стало очевидним, не зусиллями       493    вирішуватиметься майбутньої приналежності   Західної постали можливості створення   спільного боротьби. б уло запізно. того,   україн цями поляками минулі та що   накопичувалися кількох Провідні по -  літичні так не від на   західноукраїнські землі і не змогли побачити в західн их українцях   рівноправного партнера. Перелом в таких поглядах відбувся лише   по війни. ж продовжується   міжнародному науковому рівні.    Втім, було думати, висновки   автоматично дійдуть до свідомості народів.  Усі ми свідомі того, що   для взаємного порозуміння потрібні не лише знання про минуле, а   й добра воля, бажання визнати аргументи інших, а не лише власні.   Поліпшення міжнаціональних міжлюдських   можливе лише як наслідок свідомих зусиль обо х суспільств, а не як   результат кон‘юнктурних політичних кампаній.                                                  Д ЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА    1. Ісаєвич Я. Перед 1943 роком був 1938 -ий: Трагічне протистояння   у поляків українців Часопис  -  2003.  -  №   28.   (http://www.ji.lviv.ua/n28texts/isajevych.htm); 2. І.   повстанська і Крайова. в Україні   (1939-1945 рр.).  –  К.,2009.  –  С.15.;  3.  Ільюшин І. Антипольській фронт у   бойовій діяльності ОУН і УПА (1939 -1945 рр.) // УІЖ.  –  2002. - №3. - С.96;    4. Сергійчук В. Історичні витоки волинської трагедії 1943 року // Воєнна   історія.  –   2003.  -  №3 -4.; 5. І. фронт бойовій   діяльності ОУН і УПА // УІЖ.  –  2002. - №3. - С.102;  6. Шторгін І. ОУН -  УПА   і рух // Радіо  –   2009.  –   11   квітня.  http://www.radiosvoboda.org/author/17569.html); Шторгін   ОУН -УПА і польський рух опору // Матеріали Радіо Свобода.  –  2009. –  11   квітня.  http://www.radiosvoboda.org/author/17569.html).  8.  SBU:  NKWD   podszywał o się  pod UPA // Gazeta polska. –  2007. –  30 грудня.           Тетяна Єфремова    ДОЛЯ ПОЛЬСЬКИХ ВІЙСЬКОВОПОЛОНЕН ИХ В   СПЕЦТАБОРАХ: КОЗЕЛЬСК, СТАРОБЕЛЬСК, ОСТАШКІВ       Після походу радянських військ   Україну Західну в НКВС біля       494    тисяч військовослужбовців 1. них не   кадрові але  призвані запасу. з   відпустили частину  –   передали  2.   польських військовополонених було зосереджено в трьох основних   таборах: Козельському, став як   (Смоленська в (Харківська   область),   Осташківському нині Тверська Росії).   полонених майже верхівка армії, 295   генералів, і представники   польської інтелігенції 3.   В таборі  ся 4,5   офіцерів, них  –   4,  -адмірал  –   1,   офіцерів  –  400, молодших офіцерів  –  3500, курсантів  –  5004. Також   в знаходилися 20 вищих   закладів, 300 лікарів, сотень  истів,     вчителів , більше 100 літераторів і журналістів, призваних в армію   із  запасу на початку війни 5.   Табір був організований на базі санаторію ім. Горького, тому   полякам було наказано вказувати  його назву   я к зворотну адресу.   Дружини   деяких обурювалися,  , чоловіки    відпочивають, залишивши їх з  дітьми і родичами похилого віку без   коштів для існування.    Військовополонені розташовані монастирі, в   двох  церква х , прилеглих до них корпусах, де раніше знаходилися    келії. Скит був обгороджений дерев‘яною огорожею  висотою 2,5 м   з   колючим зверху. зовнішньої знаходилася    «попереджувальна   зона», о бнесена дротом 10   рядів . Зовнішню  -й конвойний батальйон.   Вночі охорона здійснювалася із  службовим собакою 6.   Другим табором Старобельський.   розташовувався 3 від станції   в   жіночому монастирі і в двох будинках  по вулиці Володарського, де   перебували   генерали Кірова  –   полковники підполковники.   Територія табору займала 10 тис . кв. м., переважно була обнесена   кам‘яною а триме тровою  —   ще колючим   дротом. охоронявся    зовнішніми (228 -й   конвойний в час вводилися   дозори     розшуковими На території житлові   приміщення   були дві 10 і   дерев‘яних бараків, обладнаних двоярусними  суцільними нарами з       495    простінками. Приміщення  для генералів було обставлено ліжками,   столами, і для і   п ідполковників  —   двоповерховими В начальника   табору Р. зазначалося, загальна   корисна     складала кв. отже одного   доводилося  всього 1,35 кв. м. площі  будівель 7.   В таборі близько офіцерів   генералів, старших 3450 30 і   від 50 до 100 цивільних осіб 8. У Старобельськ привезли майже всіх   офіцерів, брали в Львова, в   полон   всупереч акту про капітуляції, в якому їм було обіцяно свободу 9.   Найбільший    табір створений Калінінській   області   острові озера в монастирі   Столбенська біля   міста На  даток   монастирської огорожі була побудована  огорожа  заввишки 2,5 м і   завдовжки 580 м. Додатково, навколо   табору встановили дротяну   загороду  в 2 кільця по 12 рядів   дроту і укоси завдовжки 1859  м.;   поставили 8 прожекторів, які освітлювали всю територію; створили   телефонний з   постами (вахтерської)   зовнішньої війська) Крім були   організовані «групи сприяння» з  місцевого населення 10.   Всього ж че рез Осташківський табір пройшло 15 991 чоловік,   з  них 9413 були відпущені в жовтні 1939 р. на батьківщину, 6578   склали 13 направили   Москви Луб‘янку,  –   в табори, чоловік    в   таборі ,  о до лікарні. 1   1939 року в таборі було   5963 чол., зокрема 5033 поліцейських, 150   службовців в‘язниць, 40 жандармських чинів, 41 чоловік з  корпусу   прикордонної 27  , юнаків   з  зної   молодіжної організації.  11.    Переважали в так званому запасі поліції робітники  та селяни,   які ніколи раніше в поліції не служили, а внаслідок   літнього віку   або недостатніх фізичних даних для служби в армії були приписані   до  ії. офіцерів    значна призваних   запасу, за професією вчителів , лікарів , фармацевтів. Ці люди після   закінчення школи призвані дійсну     службу і після   проходження річн ої школи підхорунжих одержали    звання підпоручиків запасу. Практично ніхто з  тих, що знаходився    в цьому таборі  не були відпущені на свободу.       496    Отже, Козельск і Старобельськ були офіцерськими таборами,   а Осташків спеціалізувався на  поліцейських.    Подальша польських що у   вказаних таборах, склалася досить трагічно  –  їх всіх розстріляли. Із   15 полонених близько вдалося від   смерті 12.   Поспішні до таборів,    яких   знаходилися військовополонені, здійснені   після на Й.Сталін що результаті   першого успішного удару в радянському полоні опиниться багато   фінських для яких знадобляться   табо ри. центрального НКВС   підготовкою документів кожного і   кримінальних справ для їх засудження. Цю роботу необхідно було   закінчити кінця 1940    Проте на її   призупинила.    У дослідників  виникають сумніви, чи дійсно з самого початку   планувалась ліквідація у в   кількості, в якій вона була здійснена згодом. Адже, П. Сопруненко   (керівник по та   який шукав можливості  для розвантаження таборів, ще 20 лютого   1940 запропонував Берії який подальшої   долі  –   1200 із і Він   пропонував 400 обласним для   розгляду справ Особливій    і 300   хворих, інвалідів і осіб старше 60 років. Це стосувалося також 400   –   500 запасу  –   жителів областей і   України, яких було матеріалів».   механізм радянської на  рівні,   припустити, П.Сопруненко таку без   розпорядження зверху, яке в даному випадку надійшло від Л. Берії.   Ці здогади підтверджуються тим, що через   заступник Берії, відповідний про   п олітв‘язнів таборів в‘язниць. дня   розпорядження доповнені інструкціями, з   початку почали Проте, березня р.   Політбюро ВКП(б), основі Л.Берії   формування із  их і пропозицій,   ухвалило про всіх військових,   знаходилися спец Це через дні       497    рішення Ради Народних Комісарів СРСР про переселення 22 тисяч   сімей які у  ницях України   Білорусії, а також сімей військовополонених із трьох спецтаборів 13.   На час спецтаборах близько   854   полонених. НКВС, розглядала польських   військовополонених, щодня підписувала списки, що містил и 1100  –    1300 Тому при  -годинному дню   розгляд справи не хвилини.   підписувалися підготовані про   смертної завірялися (за протоколу   Особливої  наради), переважно  -им НКВС.   них додавалися папки з особистими справами, які до цього часу в   архівах не знайдені.    Списки прізвищ засуджених і призначених для відправки до   місць   Старобельськ і Осташків з 1 квітня. Вказаних осіб необхідно було   без дотримуючись руху   транспорту, передати обласним управлінням НКВС: із Козельська   –   Смоленському  –   Харківському, із   Осташкова  –   Калінінському 3 вступив дію   механізм людей залізничній Козельськ  –    Гнездово, аж 20 він на   лінії  –   Осташків  –   Калінін, полонені в   Мідне. відправле ння викликало полонених   хвилювання, деякі з них навіть намагалися прискорити від‘їзд. Всіх   хвилювала кінцева подорожі: це яка   знаходилася під німецькою окупацією, нейтральні держави (це був   найбільш очікуваний варіант), чи прост о інша частина СРСР? Про   те, це відбувалося, спогади які   кривавої Найбільш подробиці в   записках полонених із Записки   знайдені під час ексгумації в 1943 році. Ці запи ски щоденникового   характеру з датовані смерті) велику   цінність з точки зору правдивості описаних в них подій.    Розстрілом похованням займалися   в‘язниць, зокрема працівники комендантської служби, охоронці та   ке рівники обласних НКВС. них сто   чоловік за виконання завдання   винагороду.       498    Про як розстріли, колишній   начальник НКВС Калінінській Токарєв.   Керував  ілом з начальник   комендантського НКВС Блохін. розроблено   технологію Одну камер кошмою, не   було чути пострілів. В‘язницю тимчасово звільняли від полонених.   «З поляків вели «червон ого тобто   Ленінську кімнату, там звіряли прізвища, імена, дати народження;   надягали вели підготовлену де із   пістолета потилицю. і  –   повідомляв   Розстрілювали із німецьких «вальтерів». За ніч страчу вали від 200   до чоловік. польських здійснювалися   лише в камерах, але й в лісах, що знаходилися поблизу таборів 14.   В розстрілювали внутрішній НКВС   вулиці куди доставляли   спе ц  –   «воронках» вокзалу. тіла   вантажівках відвозили в 6 -ий район лісопаркової зони поблизу села   П‘ятихатки, і закопували поблизу дач управління НКВС 15.   Офіцерів Козельського розстрілювали   Катинському та в Смоленські й Було 8   могил, в яких знаходилося 4200 тіл.    Протягом часу влада   заперечувала вбивство польських офіцерів органами НКВС.    13 1990 радянський на «знову   відкритих» матеріалів  іційно вину в   убивстві польських військовополонених, визначивши цю подію як   одне із тяжких злочинів сталінізму.       ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА    1. С. Осень года: вопросу польских   военнопленных // Военно -исторический журнал.  –  1990. –  № 3.  –  С. 38; 2.   Лебедева Н. С. Четвертый раздел Польши и катынская трагедия: //  http: //   www.unilib.neva.ru; Этингер О. 65 спустя:  http:  //   katyn.codis.ru; Абаринов Катынский //  http:  //   katyn.codis.ru/abarinov.htm.; Катынская //  http:  //   katyn.codis.ru; 6. Снегирев В. В. Это было в Старобельське. Эхо катынской   трагедии: Свидетели и документы рассказывают: //  http: // katyn.codis.ru; 7.   Там само; 8. Этингер Я. О. Вказ ана праця; 9. Парсаданова В. С. К истории   катынского дела // Новая и новейшая история.  –  1990. –  № 3.  –  С. 22; 10.   Снегирев В. праця; Абаринов Вказана 12.   Катынский //  http:  //  ru.wikipedia.org;  13.  Катынская       499    Козел ьск, Осташков: интернированных   военнослужащих.  –  М., 1991.  –  С.132; 14. Гребенюк Р., Лушина В. Дорога   в ад:  //  http: // katyn.codis.ru; 15. Абаринов В. Вказана праця.           Сергій Роїк , Ольга Коляструк    ВСТАНОВЛЕННЯ ОКУПАЦІЙНОГО П ОРЯДКУ В   ГЕНЕРАЛЬНОМУ ГУБЕРНАТОРСТВІ ТА ЙОГО ВПЛИВ НА   РЕАЛІЇ  ПОВСЯКДЕННОГО  ЖИТТЯ        Генеральне було 26 1939   через 3 тижні по завершенню вересневої війни. Вся його територія   була на дистрикти: радомс ький,   любельський варшавський. площа   Губернаторства 95 км², чисельність  –    11,5 осіб. червні р., наслідок на   німецькі зайняли територію Польщі,   Східна  личина приєднана ГГ один дистриктів.   цього територія вже тис. а   мешканців  –  близько 16,6 млн.осіб 1.   Генеральне не повноцінним   утворенням, верховну здійснювало  івництво   Рейху на чолі з Адольфом Гітлером. Проте не було воно й власне   частиною як, анексовані землі   Сілезії, та Між   Губернаторством анексованими була як   територіальному  ірі, і фіскальному, та   поліційному. це особливий, від   «анексованих» розвиток визначило   риси життя мешканця   адміністративного регіону.     Чимале    мало столицею   Губернаторства Пониження Варшави   провінційного центру переслідувало   завдань, одним з яких було нівелювати роль міста у майбутньому   польських Крім «перенесення » до   мало зламати між Великопольщею   Варшавою, тепер центральні мали   формуватися з акцентом на Малопольщу й Краків, відповідно. Та й   збудувати структуру й протидії       500    окуп аційній на рівні Кракові дуже   складно огляду історичні, та інших   чинників. Німецька адміністрація також сподівалася на загострення   стосунків мешканцями й з   першого столице ю. Втім усі поляки розуміли роль Варшави в таких   екстраординарних Тому честі суспільства   слід усвідомлення емоційне Варшави   міста -символу, столиці польського підпілля, нескореного міста.     У роки окупації Крак ів нараховував бл. 250  –  300 тис. жителів, з   яких 68 складали Вже 1941 єврейського   населення було лише 11 тис., інші, відповідно до політики Рейху,   опинилися в таборах смерті в Белжеці, Собіборі, Треблінці. Вже в   1943 р. в Кракові пр оживало понад 50 тис. німців, що   20% населення Генерального   Українська меншина тис. теж   помітну у окупації. дані   переписом населення від 1 березня 19 43 р., проведеним німецькою   адміністрацією 2. лише, в з   губернаторства прослідковується зростання   німецького населення, як це було у Кракові  –  з бл. 500 в 1939 р. до   50 осіб 1944 У цивільні  «тонули»   середовищі польського натомість Кракові   демонстративно виказувати німецьку   Відповідно, різниця в розвитку двох найбільших польських міст в   окупаційний була Це й   котрі прибували до Кракова: «в порівнянні з Варшавою вуличний   рух невеликий значно не стрімкий.   Вражає велика кількість людей в уніформі та цивільних на службі в   німців. На перший погляд здається, що мешкає тут більше німців,   ніж по ляків…» 3.   Зростання німецького супроводжувалося   утисками всього, що нагадувало про колишню польську   та активним онімеченням. Державна символіка, а також історичні   герби та були з публічних   Б уло заборонено носіння орденів та відзнак «колишньої польської   держави». дозволу адміністрації було   лише та ордени медалі. центрах   дистриктів почалося створення німецьких територіальних одиниць   –   німецьких   кварталів, стало виселення та   євреїв, які мали «нещастя» проживати в цих частинах міста.       501    Крім відповідно розпорядження   Губернатора, німецька мова ставала мовою офіційного діловодства.   Слід зауважити, що польська  мова дозволялася поряд з німецькою.   Так, для неурядових справ обов‘язковою була двомовність. Згідно   цього розпорядження, на місцях ухвалювалися підзаконні акти, як -  от: «Розпорядження начальника Краківського дистрикту Вьохтера   щодо німецької  ви». цим усі   публічні повинні редаговані мовою,   також переважної населення гміни.   Написи німецькою мовою належало друкувати більшим шрифтом і   вище, над польською Такого   роду   стосувалися всіх життя адже   назви вулиць, доріг, дороговказів, написів на установах та багатьох   інших Також 1 1940 по технічної   можливості магазинів були  поряд   польськими вивісками відповідники німецькою мовою 4.   Одним найбільш застосовуваних онімечення   було польських німецькою а   середини 1940 р.  –    повне перейменування окремих географічних,   топографічних    Генерального Мовні   трансформації повсюдно. акція зміни   польських назв вулиць у столиці Генерального Губернаторства на   німецькі відбулася в жовтні 1940 р., коли було перейменовано 23   вулиці. Ще до цього було змінено наз ву краківської Площі Ринок   на Гітлер Подібні відбувалися у   Любельського (Люблін), 1 1940 на   річницю вересневої Литовська також   Адольф Гітлер Плац, а більшість головних вулиць Лю бліна зазнали   перейменувань травні р., тривало надалі. Кракові   друга перейменування 21 1941 і   стосувалася 100 та Середмістя, також   західних міста. офіційному стосовно   вищ езгаданих йшлось утворення кварталу   столиці Губернаторства, призначався   для німців, а отже й «необхідністю» адаптації топоніміки міста до   нових умов 5.   Неможливо увагою те, чимало   історичн их були Наприклад,   Генерального Губернатора Ганса Франка, що знаходилася у давній   резиденції королів замку тепер       502    називалася замок». назва   вилучалася офіційного  ного Подібні   відбувалися всьому Губернаторству були   спрямовані на нищення історичної пам‘яті польського суспільства.    Німецька влада чітке   населення національною Ідентифікація  б   проводилася з метою проведення заходів з «очищення» регіону від   «небажаних» елементів, яких відносили,   передусім, та Полякам, та   окупанти приготували також не кращу долю. Як і на «анексованих»   землях, н а теренах Генерального Губернаторства розпорядженням   від жовтня р. впроваджено проте   процедура їх видачі тривала аж до 1943 р. Стосувалося це всіх осіб,   яким виповнилося 15 років. Картки ідентифікації особи видавалися   за  заявою до додавалася про   народження факультативно  –   свідоцтво шлюб,   Ідентифікаційні картки в губернаторстві відрізнялися за кольором і   літерою (це національних   «Кенкарте» поляків були сі рого кольору, євреїв та циган  –  жовтого,   українців, росіян  –   блакитного. цьому   наносилася літера « J» для євреїв, « Z» для циган, « U» для українців,   « W» білорусів,  R» росіян. примірник   кольору залишався в органа х поліції 6. Зауважимо, що   належала до розряду найбільш часто підроблюваних документів у   Генеральному На ринку легко,   хоч і на власний ризик, можна було купити фальшиві документи.   Фальшування підробка    ініціювалися   підпіллям, допомогло полякам євреям   арештів і таборів смерті.     Реєстрація карток за   алгоритмом. за видавалося оповіщення,   зразок: «Усі мають з‘явити ся в суботу 6 червня 1942 р. з доказами   працевлаштування ідентифікаційними в на   вул. з отримання «blauschein».   визначений від ранку, очікували   реєстрації атмосфері  й Комісія   гестапівців або відмовляла виданні Ні   професійна ні роботи гарантували   отримання картки. Тих, хто не отримував картки, арештовували на   місці.  -керівники та шляхо м та       503    вмовлянь намагалися своїх як   надзвичайно корисних професійних.   цієї була вироку Недарма   очевидці згадували, «природна на  ому   ліжку, вже в ті часи вважалася за щастя».     Майже період проіснувало свободи   пересування змінювалися години.   комендантська година тривала від 19  –  21 год. вечора до 4  –  5 год.   ранку. повідомленні  ого Кракова 23   1939 р. вказувалося, що цивільному населенню міста, починаючи з   24 вересня 1939 р., дозволяється пересуватися вулицями міста до   21 Для щоб на в від   години і до ранку жителі міста зм ушені були отримати спеціальний   дозвіл «легітимацію») міської заклади   громадського та магазини до   розпорядження німецької адміністрації повинні були зачинятися в   точно визначений час  –  20 год. 30 хв. 7   Ключове у німецького   порядку розпорядження Губернатора 26   жовтня 1939 р. та 14 грудня 1939 р. щодо впровадження трудової   повинності польського Генерального   Губернаторства: усі поля ки у віці від 18 (згодом  –  з 14) до 60 років   мали бути обов‘язково переведені на трудовий облік 8. Так,  молодь   від 16 до 25 років, тобто народжені від 1 січня 1915 р. до 31 грудня   1924 мала перевірку придатність виконання   трудового  ку. вони з‘явитися місцевих   управлінь праці, щоб пройти огляд. Ті, хто не пройшов огляд і не   став на облік, каралися ув‘язненням. У період окупації посвідчення   про стало не документом,   адже могло врятувати від  виселення чи перевезення на роботи до   Рейху.    У січні 1940 р. розпочалося вербування на землеробські робити   до Агітаційні наче поляків,   красномовні заклики на кшталт «Їдьте на роботи  –    вас хороша і   сумлінна та   забезпечити себе та родину  –   виїзди на роботу до Німеччини» не   викликали у Німці зламати   думку жахливі перебування Німеччині   робітників влаштування для   делегацій   представників повітів дистриктів, знайомлячи їх з умовами побуту       504    поляків ІІІ « Nowy  Gł os  Lubelski» що   заходи мали «покласти край пліткам і необґрунтованим домислам,   які стримували окремих безробітних і малоземельних в ід виїзду на   роботи до Німеччини» 9. Втім, як це не дивно, певна частина людей   все виїздила роботи Рейху добровільних   Особливо явища характерні першого   окупації. вербування роботи,   сільськог осподарські, населення, мали традиції   виїздів «на Сакси». Слід зауважити, що до весни 1939 р. існувала   навіть двостороння міждержавна угода про таку тимчасову трудову   еміграцію. у таких важко   тому шв идше за все вона була ілюзорною, а основною метою було   втекти з польських теренів, щоб знайти безпеку для себе і родини.   У разі контакти німецькими   ставали як ніколи у пригоді. До того ж «добровільна депортація для   виконання т рудових функцій» могла вберегти від онімечення.       Щомісяця з кожного дистрикту Генерального Губернаторства на   роботи німецьких зокрема Франкфурту,   відправлялися потяги з тисячами поляків. Життя в іншому, чужому   культурному середовищі, в пі дневільному становищі, без рідних та   близьких могло позначитися фізичному психічному   стані депортованих на роботи. Багатьом з них вдалося повернутися   додому. Наприклад, в січні  –  лютому 1943 р. до Любліна прибуло 9   спеціальних з  які кілька осіб,   їздили примусові з дистрикту.   вони, провести Батьківщині відпустку.   прибулих відпустку осінньо -зимовий 1942 -1943   поляків Любельського дистрикту назад  до Рейху повернулися лише   трохи більше 65%.    Полякам, вдалося переселення вивезення   роботи Рейху, важко на землях.   Протягом періоду німецька   намагалася робочу для  ких робіт   (будівництво залізниць). цією в 1940   Генеральним було Будівельну  10.   Юнаки були об‘єднані в частини, які було розміщено в казармах у   різних того іншого Створення  ої   мало велике значення для німців, оскільки крім дармової робочої   сили (юнаки отримували незначний заробіток), це мало відвернути   польську від в діяльності.       505    Будівельної можна часто на  міст,   адже вони виконували значний об‘єм робіт з викладання бруківки   на дорогах, ремонту тротуарів, перебудови міських будівель   Залучали їх до поховання жертв масових страт.     Виснажливий праці до втеч   робітників. Якщо ж вті кача знаходили, то відправляли до таборів   Будівельної Так, Кракові табір в   каменоломнях спілки «Краківські каменярі та вапнярі». Зауважимо,   що січні р. Служба понад тис.   робітників 11.   Крім Будівель ної служби створювалися й інші, менш чисельні,   робітничі які різноманітні функції   необхідності. Зокрема, наближення фронту в 1944 р. призвело   того, що німці розпорядилися сформувати бригади поляків, котрі б   будували міст ом земляні та Дані   звичайно вплинули розвиток на але ж   досить чітко відбилися у пам‘яті змобілізованих до такої трудової   повинності особливо, «Щоденно ранковій   між 6 та 8 годинам и, з залізничного вокзалу відправлялися потяги   до місцевостей, «добровольців»   копання Протягом на міста було   перебувати лише за спеціальним дозволом, адже   скрупульозно усіх.  очатку   відносилися до тих виїздів, але досить швидко віднайшли в цьому   добру Почалися не товариські   молоддю, до того часу досить ізольованою. Завжди краще поїхати   за в сонячний у товари стві   дівчатами, ніж сидіти дома. […] Робочий день «на окопах» збігав за   лінивого землі часом змучувала   хандра і серйозно брався до роботи. В обід привозили в термосах   « eintopf» або ж непоганий суп з м‘ясом, який охоче  обіді   залягали грітися на сонці чи відпочивали в кущах, часто компанію   нам дідусь -німець, приглядав нашою   повторюючи, що   він ще часів так б  я   нарешті Господарський як -от й   часто закопуючи землю змайстровані   «Сільські напевно сьогодні інвентарем   для земельних робіт» 12.       506    Отже, встановлення  порядку   Генеральному ми окремі які   визначали не лише зміни в польському суспільстві, але й впливали   на повсякденного Серед були як   політичного, і характеру. планах  ї   адміністрації цілковита всеохоплююча   окупованого населення. міст   бачили справжні жахіття гетто й відчули на собі найбільший тиск   німецької та контролю.   німецької  ції  –   1945 був в   Польщі, кардинальні внесені життя   суспільства, з умовами   залишили відбиток подальшому польського   суспільства.       ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУ РА:    1.  Historia  Polski.  –   T.9.  –   Cz.2.  –   s.72;  2.  Chrobaczyński Kraków  -  1945.  Funkcje  miasta  w  systemie  okupacyjnym  i  w  konspiracji  –   zarys   problematyki  //  Rocznik  Krakowski.  –   T.55.  –   Kraków,1989.  –   s.247;  3.   Chrobaczyń ski J. Krakó w 1939-1945. Funkcje miasta w systemie okupacyjnym   i  w  konspiracji  –   zarys  problematyki  //  Rocznik  Krakowski.  –   T.55.  –    Krakó w,1989.  –   s.248;  4.  Zarzą dzenie  o  wprowadzeniu  ję zyka  niemieckiego   jako urzę dowego na terenie dustryktu krakowskiego. // Zbió r afiszy i plakató w,   s.  1612;  5.  Obwieszczenie Szefa dla Krakowa   Przemianowania ulic i placów //  Akta miasta Krakowa, sygn. SMKr 7, s.3-5; 6.   Wybrane represji życia cechy i   historyczne. –  Warszawa, 2009. –  58s.; 7. Obwieszczenie Zarzą du Cywilnego   miasta  Krakowa  z  dnia  23  wrześ nia  1939  r.  //  Zbió r  afiszy  i  plakató w,   sygn.1628;  8.  Obwieszczenie  dot.  obowią zku pracy  ludnoś ci  polskiej  od  dnia   25 czerwca 1940 r. // Zbió r afiszy i plakató w, s. 1711; 9. Nowy Gł os Lubelski.   –  31.5.1940r. - №43; 10. Powo łanie do służby budowlanej od 1 marca 1941 r. //   Zbió r  afiszy  i  plakató w,  s.  1615;  11.  Wybrane represji życia   codziennego: cechy formalne i tło historyczne.  –  Warszawa, 2009. –  s.28; 12.   Kluczewski  M.  Bez  zaciemnienia. okupowanego w   materiałach w Archiwum Państwowego w Krakowie.  –  Kraków, 2009 .                        507    Віктор Сологуб    ФРАНЦІШЕК ЯКОВЧИК: «СВОБОДА АБО СМЕРТЬ!»       Період Світової навічно у   українців. тих боровся с вободу а   пам'яті мільйонів які на пам'яті   незчисленних жертв репресій двох   половиною українців -остарбайтерів. ж доля   спіткала Польщу, також  инилася молотом   наковальнею: Гітлером і Сталіним.     Польський зустрів з ж як   українці. Одним із таких проявів було Армії Крайової.   Головне завдання Армії Крайової   —  збройний опір гітлерівським   окупантам та пі дготовка загальнопольського повстання, так звана   операція (пол.  akcja  « Burza» ), мало у   сприятливий для того час.     Після Польщі контроль армії,   військові АК розпущені урядом   Польськ ої Народної Республіки. Після офіційного розпуску АК 19   січня 1945 значна частина вояків АК, не погодившись з рішенням   вищого керівництва, продовжувала боротьбу вже проти радянських   окупантів, у  –   45 всій довоєнної   Польщі ко мунікаціях армії і щодо   радянської сов'єтських представників   комуністичної і мирного напр.,   звірське населення Павлокома. АК   зазнавали пересл ідувань боку   комуністичного Польщі до культу   Сталіна на ХХ з‘їзді КПРС, після чого репресії було послаблено. За   роки війни втрати АК в людях становили 100 тисяч, ще 50 тисяч   військових ув'язнено території  Р.   польська історія високо цінує внесок АК до боротьби за незалежну   польську державу.      Мені унікальна поспілкуватись   учасником того Францішек народився   травня 1928 року на території Польщі. В ча си війни він воював у   рядах Армії Крайової захищаючи рідну Польщу від німців, а після   війни продовжувалося більшовиків. 1948   році винесли смерті, замінивши 25   таборів! На свободу він вийшов аж у 1969 році. За лишившись на       508    території  містечку працюючи у   державних закладах.     Навесні 1942 року юний 14 -літній Франик подався навчатись   на Час часу додому зустрів   друга Застенчика. яким спланувал и 3 -х   німців приїжджали село. провіряли разів.   кінці березня цього ж року вони вдвох убили проїжджаючих німців   на Ось пройшло хрещення   Володимировича. влившись ряди Крайової   отрим ав псевдо «Карний».  Від коменданта Копача «Врубель» він   отримував доручення, їх. розповіддю   Володимиоровича набувала розмаху.   вже готувалась до приходу більшовиків.     У 1944 році група у якій перебував наш   герой з ‘ єдналась   групою   Небезпека більш Армію почали   стравлювати націоналістичними білорусів,   також ОУНівцями. Група виконувала по   лік відації організаторів колгоспів, райкомів партії і т.п. Останньою   була в році. готували днів, детально   передбачаючи. навіть не що буде   останньою операцією. Ось як описує далі Франц Володимирович:   « К апітан Танков, два енкаведисти з молодою дівчиною під'їжджали   до місця засідки. Вона рукою зняла з голови хустку   воза. був Танков Автоматними   «Сльонзака» «Льотника» була Танков   пістолетом    край бо від пострілів   понеслися «Капітан  -  крикну в йому. різко   обернувся і  навскид  руки вистрілив. Його постріл і автоматна черга   прозвучали одночасно. Одна куля не могла змагатися з десятками,   Танков Кол и підійшли, був Наступила   тиша. Завдання виконане. Але радості на душі не було. Перед нами   лежали не а молоді У були   близькі рідні, їх У криється бо   кожен  -своєму прав.  перація  10  квітня  1948   року. Це  відбулося між  районними центрами Пяски і Мости. І ми   розуміли, цього не не нам За   нами йшло щоденне полювання. Оточені зі всіх сторін , без  хвилини   відпочинку ,  и   метались  -  то  від риваючись погоні ,  зн ов у    натикались на неї . Ми просто валилися з ніг. І 24 квітня 1948 року       509    попали в засідку під Владеієвічамі. Наша рота складалася з шести   чоловік «Владеієвського», «Литвина»,   «Тігріс» і мене. «Слензак» і «Тіг ріс» загинули відразу, а я отримав   поранення в плечі, але з боєм вийшли з оточення і на якийсь час   відірвалися переслідування. заливали одяг   намокнув, біль   різноколірні ноги хотіли  окорятися. тільки   лягти дати тілу Хоч на забутися   заснути. І підкоряючись швидше інстинкту, чим розуму, я ще брів   наугад , поки не знепритомнів. Рано вранці  25 квітня мене підібрали   у сільські і    їх на під   привезли Удома не в удосвіта,   будинок був оточений, а я арештований групою захоплення на чолі   з капітаном Жаровим і Расинським. Капітан Жаров сказав, що я був   приречений після  1 квітня, бо ка пітана Танкова нам не пробачать. І   марні наші спроби піти від них. Мене, зв'язаного по руках, кинули   в і в Волковиськ, в  Гродно.  З   миті абсолютно етап життя  –   життя   підслідного, потім  зека .  а за   стінами в'язниць і смердючих бараків таборів.     Слідство із побоїв, голодом   позбавленням сну. Били довго і уміло, відкрилася рана, а вони не   давали, щоб вона зажила. І весь час, змінюючи один іншого, слідч і   повторювали говори, мовчи». я   Скільки це продовжувалося, не пам'ятав, втратив відлік часу. Моє   тіло здавалося   чужим   і лише   біль, нестерпний біль, давав про   себе знати. По ньому я дізнавався, що ще живий. А мені тільки 20   років.  І  –   суд.  -  25  таборів. не   розстріляли? Та тому, що у той час страта була скасована. У 1948   році , восени я був відправлений до табору Комі АССР, міста Інта.   Так, поляк, повноправним  зеком   Росії. тільки   етапо м в Інту, присягнувся, що втечу, бо життя без батьківщини,   без Польщі, собі не уявляю. У грудях вирувала ненависть до всього   чужого, до неволі. Без свободи життя не потрібне. Та і який сенс   жити в табірній неволі. Але поступово почав осягати премудрощі   цьо го Виявилось, нас міцна по   підготовці масової втечі. Очолював її колишній полковник Павлов.   Вона росіян, поляків ,  і   Конспірація була досить сильною, оскільки зв'язок налагодили і з       510    іншими  ами. відчувала, щось пахло   повстанням. З наший сторони йшла інтенсивна підготовка.    Весною  1950  року вагонах шахтним з   Німеччини зброя, повинна бути в   шахті.  Наших   шість на з  ковником   було розстріляно, та організація жила, вижила в скрутні хвилини і   ніхто не став зрадником, хоча спокуса для кожного була великою.   Адже це давали свободу. І це говорить про сильний моральний дух.   Одиночні продовжувалися, декіль ка невеликими   групами. Але вони терпіли невдачі, їх ловили і привозили в табір   мертвими, для залякування живих. Я думав весь час лише про одне   - про втечу. Втечі не випадкової, а добре спланованої.     Організація теж зробила певні висновки, довго обгово рювали   і прийшли до єдиної думки  - бігти тільки  із зброєю в руках. Нашим   девізом слова або Наша що   безмежно один  -  Володимир Василь   Ганшин, Леон Терещенко і я виробили план втечі. Визначили дату і    час.     Але складалося не З нам передали   продукти і холодну зброю. Дедюнов пропонував перенести втечу.   Але більшість наполягла бігти. Якось почали вантажитись в кузов   машини. нас, сімнадцять трьох і   ст арший групи в кабіні з водієм. Везли на польові роботи. У цьому   і шанс Таке з один Чітко,   сигналу, заздалегідь домовившись, ми на ходу роззброїли охорону і   в наших руках опинилися два карабіни і автомат. До них додався    пістолет групи їх Машину з   охорону живими. з дивилися нас   ніхто не підняв руки на них. Ми не вбивці і чужа безневинна кров   не повинна  була лягти  на наші голови. Перед нами стояли вже не   солдати,  а уражені люди. запропонували   тікати. часом   за нами починалася гонитва.   солдатів, собак літак, давав Як   чекали ночі! сонце, стоїть місці. немає   темноти. праг нули і напевно. завидна   напоролися засідку, Дедюнов Терещенко. з   Ганшиним відірвались від гонитви і нарешті темрява укрила нас. За   ніч до Печори сховалися лісі. вже   тримали, на голо дні, живі втоми,   лежали, не розпалити але говорити       511    голосно. все незнайомим, ворожим.   протистояли радянська органи і   населення і влада. здійснювали  втечі тільки   політичні, і злочинці. їх більше   солдат. Це дуже жорстокий і небезпечний народ.     Харчувалися продуктами складів березі В   основному це мука і сухарі, а з підніжного корму  –  ягоди і гриби.   Якось удос віта ми перебігали луг, де колгоспники косили траву. Я   сказав Ганшину: «Все, нас засікли». Вони і вигляду не подали, що   відмітили нас. Я ж знав, відразу почнуть шукати в цьому квадраті.   Покружлявши, повернулися до річки. Утомлені до смерті, зайшли в   порожн ій лягли зморив Я прокинувся,    учувши Тихенько до за  -15   ходили а берега дві Там були   солдати. Мої побоювання збулися. Прибуло підкріплення. Там, де   ми вра нці, оточено. нас не   Небезпека була в іншому. А якщо зайдуть в барак? Але і виходити   було не можна. Означає бій і смерть.   або На мабуть, заслін, основні   кинуті оточення . вечір. спеку   прохолода. Нерви на напружені. Навіть спрага пройшла, прохолода   як напоїла Вийшли бараку, хотіли за   поворот дороги і тут як на зло, назустріч йде солдат. Побачивши   нас «З баржі ?»  -  «А  -  «Я першої»  -  «А з   другої». короткий тривав хвилин, нам   здавалося  -  вічність. обернувся не ми потрапляли   засідки, Бог рятував смерті. разу   Ганшин пішов в розвідку і наткнувс я на солдата, який йшов прямо   на Його в моя форма.   скорочувалася до мінімуму. Я тримав автомат на взводі. Потім він   обернувся і поволі пішов, неначе  розуміючи, що я не вистрілю. Він   умовчав нашу Зброя р аз нам   відірватися від гонитви, але петля оточення охоплювала все тугіше.   Ми розуміли свою приреченість. «Свобода або Смерть!» Останній   бій при місяця. вогнище ми   мізерну вечерю. І кожен  молився  про себ е. Ганшин не був людиною   віруючим, по -своєму допомоги Бога. тишу   порушив собак. що біжать усіх   Короткий бій був в нашу користь. Втративши одного пса, вони не   захотіли життям іншими  Але з       512    Ганшиним Ганшин вперед, я  -  назад.   тактика не раз рятувала нас. Адже інстинкт самозбереження гонить   людини і програє. себе назад  -  це   ризик, але він виправдовується.    Покружлявши, повернувся на мі сце нічлігу. По домовленості   чекав ще до світанку. Він не повернувся. Означає загинув. І так я   залишився з Цю випробовував   більше місяця. Страшно бути одному, а ще страшніше це самота в   чужій країні, в незнайомому краю, кожну  хвилину чекаючи смерті.   Адже ти зовсім один. Єдине, що рятувало, це відчуття свободи, що   я повними як людина. обірвана,   загнана, вільна. велике ми коли,   позбувшись знову Удосвіта,  густому я   наткнувся село. нічого залишалося як далі.   Туман заважав орієнтуванню, треба почекати.     Я крики   солдат: Я міг   автомат, мене собаки рвали і мене   скрутили, зв' язали і привезли в Інгу. А в таборах про нашу смерть   звітували ще два місяці тому.    Боже, це страшні  дні,  такі не   приснитися в кошмарних снах. Морили голодом, не давали спати і   били і Тіло на а бу в   суцільний біль і коли катували і коли не катували. Напевно, було б   легко, б при Тоді привели село,   сільраду старший що тут чоботом   ударив кістці Я корчившись болю,   «Доб ий емгебітськая А з захоплення   крикнув: «Відставити, ми його узяли живим». Може бути, вже тоді   кінчилися мої Нарешті Вирок  -   смерть. якось стало. все позаду. буде   більше    катувань. в ще надія,   упроваджена мозок змінив слідчих   адвокатом Будником. Спокійно поговоривши, він сказав, що разом   знаходитимемо шлях до життя. По -перше, все необхідно звалювати   на по -друге, кількості  атронів автоматі   кількість неможлива. те, з були   патрони, не може бути і мови. Значить, в перестрілці солдати могли   потрапити своїх. убита собака   фігурувати протоколі. моїми Будник   розірвав   попередній і що напрацьованою       513    будемо новий, я І я   питаю, змусило людину мені? як йому   повірив?     Москва на років з  -  10     тюремного У році етапували Інти м.   Володимир. я до року, мене в   Мордовську станція ІТК -196, якій був 27   серпня року  –   мені 10 У і   перебування  різувало зовнішнього Багато   до мене не доходило. Адже був договір між СРСР і Польщею про   репатріацію. раніше мої Маріан   Сороковський, Чеслав Чернецький в Польщу, а Тадей Биковський  -   до Німеччини. А я залишився  в таборі. Дізнавшись   написав до Москви і отримав відповідь від генерала Горбенко: «Не   підлягає зважаючи тяжкий перед   СРСР». Весь цей час, будучи в неволі, ставив собі питання: «А чи   Правильно вибір свої х шістнадцять І   приходив висновку  –   правильно. я бився свободу   сьогоднішньої воювали тисяч Але   розпорядилася життям  -своєму. на їй   уклін. звільнення табору в    Миколаїв   знайомому по табору. А куди їхати? До Польщі не пускають, але   жити треба. на робочим, на   хорошому фотографія висіла дошці   Написав лист мамі в Польщу і отримав запрошення в гості. І зн ову   у котрий раз відмовили. І такий смуток ліг на мою душу і разом з   тим злість і безвихідність підхльоснули моє рішення  - виїхати. Але   так, щоб Польща була не за горами. Ще в таборі познайомився з   Медведковим, він багато розповів про Довбише на Житомирщин і,   де багато що був польським   районом. познайомив сестрою дружини, заочно   переписувалися. в розшукав створили   сім'ю Франека Зофії яка молодою   залишилася  вілою маленькою на   Влаштувавшись промкомбінаті по і   ремонту машин, до року.   роботу у зв'язку з виходом на пенсію і заслужив за свою доблесну   працю у 637 Побудув али для   житла, мали невелике господарство і купу різних хвороб на додачу.   Живу надією, що Польща не забуде і мене, як я ніколи її не забував       514    і забуваю, нарешті справедливість. був   блудним її сином, а патріотом, і вона теж  пригадає про нього, що   бився за свободу із зброєю в руках. У моїй справі записано: «Армія   Крайова мала мету озброєним шляхом приєднати Західну Белорусь   до буржуазної Польщі і Західних держав...».    Я живу в Україні, а Польща знову далеко від мене. Правда,   ко ли перебудова Союзі, двічі в на   Батьківщині. переїхали я не ще   дійсність. Гостили з дружиною, вона моїм рідним сподобалася, і їй   у Польщі сподобалося.    За свою пенсію в 637 гривень часто їздити не може мо, а так   би хотілося. Адже я поляк, що ніколи не відрікався від польського   підданства і ніколи не просив радянського. Маю все навпаки. І все -  таки живу і сподіваюся. Сподіваюся живу. Нарешті у травні 2008   року отримав «Карту поляка», визнаний в польській н ародності. 14   жовтня року медаллю Меморія»   заслуги в період Другої світової війни».       ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА    Записано від села Червоноармійського   району, області Яковчика, р. в ід   10.05.2011 р.          Алла Зеленкова, Марина Савинская    КУЛЬТУРНО -ПРОСВЕТИТЕЛЬСКАЯ РАБОТА     СРЕДИ УКРАИНСКОГО И ПОЛЬСКОГО НАСЕЛЕНИЯ     ВОСТОЧНЫХ БЕЛОРУССКИХ ГУБЕРНИЙ В   СОСТАВЕ РСФСР        Историческая восточных территорий   (Витебщина, Мо гилѐвщина) так,   этот был многонациональным, вместе   коренным этносом  –   белорусами  –   проживали   русские, евреи, латыши, и   представители национальностей. переписи г.   абсо лютное большинство по   Гомельской) губерниям составляли белорусы вместе с украинцами   –  соответственно 52,9% и 82,6%, далее по численности следовали       515    русские, евреи. Польское население составляло 3,4% в Витебской   губернии, 1 ,4% –  в Могилѐвской губернии. 1   Известный учѐный  -х С.   считал, по губернии в   белорусов украинцев позволяет точное   украинского которое на   вос точного По лесья и где, по его мнению, преобладали украинцы. 2    После 1917 было несколько   включавших сведения национальному населения   (1917, 1923, гг.).   Гаврила известный   белорусский  емограф, данные переписей  -х   пришѐл к выводу, что национальный состав на селения восточного   белорусского не действительности. 3  Для   такого утверждения были все основания. Так, в отчѐте Витебского   губисполкома 192 0-1921 отмечалось, в   губернии население смешанное, «большинство русские, следующее   место евреи, идут латыши немцы». 4   Б е лорусы не В г. губком   РКП(б) что г.  –   трудны й: с  ш ей,   слухи образовании под Польши   напугали  а селение, оно своѐ   происхождение». 5    В переписях встречались   о д ного уезда количество белорусов и украинцев  колебалось от 0%   до Так, Стародубском в г. было   совсем, а в 1920 г. их доля в уезде довольно значительная, в то же   время в М а лощербинской во лости Новозыбковского уезда за 3 года   они (с до  6  Необходимо  етить, в   приграничных Россией Украиной восточных   белорусских губерний население в 25 волостях на 100% отказалось   назвать на циональность. мнению Горецкого,   «отказалась назвать национальность, данных   условиях  –   бело русы.  а селение себя осознаѐт,   считает простыми, В Витебского   губернского статистического бюро от 9 апреля 1922 г. отмечалось:   «Считаем, сообщить, при 1920   фиксировалась та н а циональность,  к которой население само себя   относило, что в большей степени зависело от того, что подсказывал   регистратор, как жители могли к       516    национальности принадлежат». 7  Это   сравнительные данные, представленные в таблице :       Национальный состав городов Гомельской губернии (по   переписям 1920, 1923 гг., в %)  8      Уезды и города   Украинцы   Поляки   Гомель   0,1  2,7  2,5  2,3   Ветка  –         Поселения городского   типа Гомельского уезда   Кли нцы           Мглин  –         Сураж  –         Поселения городского   типа Клинцовского   уезда    –          Новозыбков           Злынка  –         Семѐновка           Поселения городского   типа Новозыбковского   уезда    Речица           Поселения городского   типа Речицкого уезда   Стародуб           Поселения городского   типа Стародубского   уезда    –  –    В г. первого Беларуси уездов   Витебской Гом ельской были БССР.   Всесоюзной населения г. губерния,   оставшаяся РСФСР, составе уездов   Речицкий, Клинцовский,   сохранила характер. Гомельско м   Речицком (в второго в г.   переданы большинство составляли       517    затем евреи, поляки. украинцев   проживали сельской а  –   в   Показательно, что  в Гомельском округе и белорусы, и украинцы, и   поляки родным русский (соответственно   75,91%, 90,82%, 40,28%).9 По мнению польского исследователя П.   Эберхардта, пропорции языком определением   национальности возникли в отноше нии населения, что проживало   на языковом пограничье и было значительно русифицировано. 10   После в г. и   губерний РСФСР  -просветительская среди   населения национальностей, на   терр итории, в с   политикой государства.    осуществлять культурную работу на родном языке, представители   разных проживавших на восточных   белорусских губерний, активно  взялись за работу. На протяжении   1920  –   1921 в губернии открыты   учреждения обслуживания населения: школа   ст. 670 2 ІІ (130 39   садов коммун -интернатов 060  й).   подготовительная по в первого   России педагогического Значительная   работа и польского в   учебном году работала 41 школа І ст. (2 686 учащихся), 1 школа ІІ   с т. учащихся), детских (140 и коммуна   детей). 11  В учебном в губернии   действовали польских І и ІІ Из в   Гомельском  –   15,  –   13,  –   2,   Быховском  –   2, Рогачѐв ском  –   1,  –   1,  –   2   школы. были 1 детский 1   сад, библиотек, избы -читальни. губернской   РКП(б) оформлены и национальные   секции. секции польские  ро и   уездных РКП(б) Могилѐве, Речице,   Рогачѐве. 12    Попытка широкую среди и   украинского встретила руководства   Витебской и Гомельской губерний. Так, осенью 1921 г. У краинское   Центральное бюро НКП РСФСР после неудачной попытки открыть   при Гомельском губоно свою секцию вступило в затяжную борьбу       518    с губернии. 1925 жители населѐнных   южной подали в   губисполком  просьбой их УССР. 13  В   этого года организована секция   Гомельском На Коллегии при   Гомельском 8 -9 1925 украинский   Кульгут что среди  ого   началась, проведение для учителей   украиноведению, на которые уже записано 30 человек. С будущего   учебного планируется в вторые   Инспектор что поставить   президиумом   губисполкома об средств   мероприятия украинской что сих не   предусмотрено по бюджету. Учитывая, что губернское руководство   сдержанно к украинской, и   белорусской работы, председатель Совнацм ена Гольмшток сделал   следующие «Необходимо инспектору   выявить, где имеется почва для перевода школ на украинский язык.   В очередь намечать переводу в   пунктах, нет что украинское.  амечая   сеть школ, нужно исходить не из наличия учителей -украинцев, а из   национального населения. нужно   отдельные для работников ликвидации   неграмотности среди украинского населения, более целесообразно   ввести  урс на для В   обсуждения было решено: «Переводить преподавание в школах на   украинский язык там, где население исключительно украинское, а   там население воздержаться этом от   перевода школ  бследование населения. Указать уоно   на выделения общего средств   нацменучреждения литературы изб -читален,   библиотек т.д.). представить записку   указанием статей на  работу.   Необходимо национальный детских в   губернии организовать случае украинский   детдом». 14    В 1926 итоги за месяцев,   украинский губинспектор Кульгут сообщал, что выявлены районы   по  ернии украинским намечена школ   учреждений для на языке,       519    созданы кружки по подготовке работников просвещения на местах,   организованы губернские курсы   повышению украи нских и   на человек. аппаратах отделов   образования работников украинской не   имеется, еѐ на занимался   губинспектор и учителя. Кульгут отмечал, что в работе украинс кой   секции такие размежевание от   белорусов, в где те другие   ассимилировались уезд); украинских   районов губернского уездного (Речицкий   неподготовленность работе   мест учителей новизна   нежелание партийных советских власти   поддержать эту работу и отсутствие в уоно работников, знакомых с   особенностями языка, культуры потому   бессильных возлагаемые них  ности.   Украинский губинспектор на что «по   партийной советской из центра   указания об поддержке   просветительской работы среди украинского нацменьшинства». 15    Несмотря, прилаг аемые секцией по   развѐртыванию  -просветительской уездные   власти еѐ В документах   содержится таких Так, ходе   Гомельского украинским было  явлено,   что украинской просветительской работы в   имелась почва Краснобудской где   проведена соответствующая подготовка к наступающему учебному   году. Украинской секцией губоно была запланирована организация   культур но -просветительской в очередь   следующих пунктах с украинским населением: Веселовка, Ленино,   Усохи, Круговец. В связи с этим Кульгут просил руководство уоно   при учреждений иметь виду   указанные селения и назнач ить туда работников украинцев. Кроме   того, он обращал внимание, что в школе  II ступени с. Ленино уже в   наступающем году ввести как   предмет, вести преподавателю школы   Волобуеву. этого просил   уоно своѐ   распоряжение, при учебного были   отведены часы на украиноведение в старших группах школы, о чем       520    сообщить которая эту необходимой   литературой. ответ просьбу украинского   инс пектора Гомельского отдела   образования в следующую «Кроме   территории к Украины Городнянский   уезд Черниговской обл.) по мнению уоно нет других оснований к   переводу украински й указанных школ.   Разговорная речь населения не напоминает даже украинский язык.   Уоно что течение года изучить   возможность украинской среди   указанных пунктов. Необходимо украинск ой инспектуре выехать в   этот для имеется почва украинской   работы». 16    В организации культурно -просветительской работы польской   секции было со руководства   восточных белорусских губерний, однако и в еѐ деятел ьности было   немало трудностей.    К 1923 польская при губоно   могла подводить итоги культурно -  просветительской работы среди польского населения Гомельщины   и Так, докладе польской  секцией   губоно отмечалось, в хорошо 1   польская на учащихся, детский на детей,   детский на детей. в данных   имелись С нового  -  коммуниста,  бота школе, выражал Опольский,   «будет в духе, раньше». необходимо   было детский из ксендза   урегулировать относительно голодающих,   разосланных деревням теперь разным  нам   возвращающихся в город». В Речице  функционировали 3 польские   школы. отмечал в городах в   работе польских культурно -образовательных   серьѐзные недостатки: «В Могилѐве действовали две школы ( I и  II   ступени ) на 250 учащихся. Работа в школах хромала, ибо некому   следить ней. школьных 12 нельзя   положиться. послать Могилѐв для   польской работы. В детском доме положение ужасное, ремонта не   было, нагие босые.    последним положение,   благодаря мерам, улучшается. уезде       521    существует 4 школы. Положение школ неизвестно, ибо никто их не   проверяет. сад из -за посещаемости.   Рогачѐве единственная школа в уезде должна буде т закрыться, так   как работник положение в   неизвестно. В Быхове существует 1 школа. Точных данных нет, что   объясняется расположения Необходимо   ближайшее объездить уезды раз навсегда   обследова ть польских Губоно   ассигновать необходимые средства».    Для имевшихся в польских   культурно -просветительных учреждений, на заседании губернского   отдела образования января г. при нято   решение: Предложить Опольскому ближайшее   обследовать важные учреждения губернии.   Признать подыскать работника   (желательно для польской в   Могилѐве, на  го за вознаграждение,   обязанности уполномоченного польской секции по Могилѐвскому   уезду. 17   Позиция Гомельской по   работы нацменьшинств отличалась.   культурно -просветительская с реди   населения находила то польской   секции критиковалось за пассивность. Так, на заседании коллегии   агитационно -пропагандистского Гомельского   комитета 2 1923 был пла н   работы секции Еѐ Шмидт   отмечал,    не намеченный работы   провести в жизнь. Политическая работа в польсекции проводилась   только беженцев. расширять в для   чего уве личить работников Пока   налажена связь   сих пор не удалось выяснить количество имеющихся в Гомельской   губернии  -поляков. непроверенным   губоно в Гомельской губернии проживает  21 010 поляков, из них   47 Через партийные данные,   имеющихся поляках, собрать не удалось. В социальном отношении   большинство поляков крестьяне. В губернии действуют 21 школа,   2 детских дома и 1 очаг, но внешкольная работа не  ведѐтся. Можно   организовать в из находящихся       522    костѐле. в высказали по   организации работы губернии. Перель   утверждал, учреждения все слабые,   работники  е доверия». постановка   требует увеличение штата. Чтобы начать работу в деревне, нужно   исследовать имеющееся и работу   среди поляков, говорящих на русском языке. Главная часть работы   должна  ся губоно. факты,   русские школы именуются польскими, преподаѐтся польский язык,   и преподавание божьего. отмечал,   массовую работу следует проводить на понятном для масс языке,   что имеет большое политическое значе ние. При организации сети   школ деревнях связываться белсекцией, как   имеются случаи обращения населения в польсекцию об открытии   школ польском по польского   духовенства». Брахман подчѐркивал, что польская работа большей    частью Из -за что работала из   имеющихся коммунистов поляков на полученные места в вузы не   были найдены кандидатуры. Для ведения работы среди поляков в   первую надо поляков -коммунистов,   коммунистиче ское в Нужно в   библиотеки. имеется доставленная   агентами, еѐ изъять».   распространять (органы среди поляков,   открыть и условия рабо ты. принятом   постановлении «1. необходимым более   правильной работы установить где   поляки в массах, чего   обследования  –  учѐт при помощи сил партии и губоно, привлекая   коммунистов -поляков; Основами просветительской   работы упрочение школы. секции   установить связь школами проводить них   коммунистического в второй ввести   преподавание  моты; Польской вести   политграмоту среди школьных работников поляков в духе борьбы   с и 4. что сих   получаемая польская не и   предложить план га зет   рабочих, крестьян и школьных работников поляков; 5. Предложить   Губкому установить с секцией       523    проведения среди 6. массово -  агитационной установить более   ознакомления секци и возможностями условиями   работы польского 7. что массовым   агитациям подходить осторожно,   собрания поляков после налаживания организационных форм». 18     В 1925/1926 года поль ской   секцией Кржижановский польские  -  просветительные Гомельского В о   проделанной он что школы   польскими на процентов. уровень   средний,    детей школе многих   населѐнных безразличное. же отношение к   советской (Рудня -Шлягинская,  -Столбунская,  -  Малыничи). В школах тех мест, где проживает более зажиточное   население дети а нтисоветски. где   население или  -середняцкое  –   дети   настроены советской (Подосово). общественно -  полезной работы не ведѐт, а учителя лично работают избачами, в   ликпунктах, работу женщин. испо лкомы,   сельсоветы относятся нуждам Здания   отремонтированы, разбиты, классах Не   выделяются школам хозяйственные канцелярские   расходы. заинтересовано существовании   школы, не  тся работой. отдельных   «идѐт тихая борьба против польской школы, по указанию ксендза».   Например, Рудне -Нисимковской 40 из   школы в При польских   выяснилось, что многие дети слабо, а ме стами совсем не понимают   по -польски. дети на языке тех   местностях, где польский язык используется широко населением, а   польские начали с г.  -Малыничи,   Подосово). выступает пионерского  ния   школах, опасаясь, что дети потеряют веру. Кроме того, «крестьяне   утверждают, дети пионерах советским   которые позволяют детей, они слушаются не   выполняют им в хозяйстве.   случаи,  огда говорили что не   эксплуатировать и В обсуждения   представленного губоно принято       524    постановление: больше внимание   преподавание польском а  ский вводить   польских школах только на третьем году   польбюро РСФСР просьбой букварь   ликпункта». 19      В 1925 выступая заседании   Совнацмена при Гомельском губоно, Кржижановский от мечал, что   учителя польских школ теоретически подготовлены, а практически   не умеют работать. В школе нагрузка на одного учителя составляет   23-50 Дети не польского   Заведующий секцией что последнее   вр емя ксендзы агитируют против польской школы за белорусскую   или русскую, говоря населению, что вы не поляки, а белорусские   или католики. возглавлявший   Совнацмен необходимым изучение о   польской в  губернии, «не что в   польской говорят русском белорусском и   нужно как в случаях. же, дети   поляков -католиков, преподавание быть   польском языке, но в других местах цел есообразно было бы вести   преподавание разговорном детей, развитие   будет задерживаться. Этот вопрос нужно поставить на разрешение   Польской и вопрос тех где   высказало пожелание вести работу на белорусско м языке». С этим   мнением не заведующий   секцией утверждая, если язык   преподаваться как не быть   системы в Заведующая   уездно го народного Сушенок что   преподавание обязательно на   (материнском) учащихся в школе   создаваться колоссальные трудности при обучении.     Подводя Кржижановский    обеспокоенность,   тем, в время проведении работы   более принципом Есть   когда требует школу, мы и   агитируем польской Так не   окончательног о по сети школ,   предложено возражать организации для       525    взрослых изучения языка, имеются   соответствующие руководители и местная инициатива». 20   Культурно -просветительская среди  ьных   меньшинств в восточных белорусских губерниях в составе РСФСР   проводилась рамках Много национальная   Витебщина, Могилѐвщина в   государственных (РСФСР БССР), определяло   сочетание и  пе цифических в     н а ционально -культурной политики  на этих террыториях. В аж ным   моментом различное местного   русифицированного  -советского к   проведению  р ной среди   проживавших гу берниях, отрицательно на  процесс   формирования их национального самосознания.                ИСТОЧНИКИ И ЛИТЕРАТУРА    1. Первая всеобщая перепись населения Российской империи, 1897   г.  –  Могилѐвская, Витебская губернии.  –  1903; 2. Рудницкий С. Чому мы   хо чемо Украіни.  –   Львів,  –   С. 3.   архив Республики Беларусь (далее  –  НАРБ).  –  Ф. 4.  –  Оп. 21.  –  Д. 99.  –  Л.   31; Отчѐт губернского комитета IХ   съезду Советов (декабрь 1920  –  октябрь 1921 гг.).  –  Витебск, 1921.  –  С. 50;   5. НАРБ.  –  Ф. 4.  –  Оп. 21.  –  Д. 2549.  –  Л. 150; 6. НАРБ).  –  Ф. 4.  –  Оп. 21.  –    Д.  –   Л. 7. же.  –   Л. 8. же.  –   Л. 9.   перепись 1926 Т. БССР. I. Родной   язык.    Грамотность.  –   М.,  –   С.  -46; Эберхардт   Дэмаграфічная на 1898  –   1989: з  –    Менск, 1997  –  С. 112; 11. Отчѐт Витебского губернского исполнительного   комитета Советов рабочих, крестьянских и красноармейских депу татов ХI   съезду (октябрь  –   октябрь гг.).  –   Витебск,  –   С.   243-245; Государственный общественных   Гомельской  –   Ф.  –   Оп.  –   Д.  –   Л. 13.   Государственный архив Российской Федерации.  –  Ф. Р -1235. –  Оп. 120.  –    Д. 43.  –  Л. 6, 15; 14. Государственный архив Гомельской области (далее  –    ГАГО).  –   Ф.  –   Оп.1.  –   Д.  –   Л.  -59; Малые   Гомельщины 20 – 30-е ХХ аналитические и   документы Государственного архива Гомельск ой области.  –  Гомель, 2008.   –  С. 132 -134; 16. ГАГО.  –  Ф. 500.  –  Оп. 1.  –  Д. 887.  –  Л. 214 -214об.; 17.   Там же.  –  Ф. 60.  –  Оп. 1.  –  Д. 1536.  –  Л. 33; 18. Там же.  –  Д. 1548.  –  Л. 14 -  15; 19. Там же.  –  Ф. 500.  –  Оп. 1.  –  Д. 887.  –  Л. 64 -69об.; 20. Там же.  –  Л.   57-59.         526       Василь Горбатюк    ЇХ ПОДРУЖИЛА САТИРА : ЛИСТУВАННЯ МИКИТИ   ГОДОВАНЦЯ І СТЕФАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО       На початку 70 -х років ХХ століття тоді добре відомий байкар   із Кам‘янця -Подільського (родом із с. Вікнина Гайсинського повіту   Подільської губернії, нині Гайв оронського району Кіровоградської   області) Микита Годованець (14. 09. 1893  –  28. 08. 1874) налагодив   тісну співпрацю польським Стефаном   Хмельницьким. На той час Микита Павлович був автором близько   двох десятків книг. Одну з них  - «Байки  і приповістки», переклади   творів польського Ігнація  1,   порадою  -земляка Бєляєва, у   польське місто Ополє Стефану Хмельницькому, родом із Кам‘янця -  Подільського.    Надсилаючи книжку Стефану Хмельниц ькому, в листі від 18   лютого 1971 року Микита Годованець писав:     «Я радий дізнатися, що Ви пишете і друкуєте байки. А байка   - то мій улюблений жанр, якому я служу все своє життя, більш 50   років.    Дуже хотів би познайомитися з Вами як з байкарем ближче:   мати   збірки байок, щось свіжонадрукованих   часописах чи написаних від руки. Мав би я охоту перекласти щось   Ваше українську познайомити читачів сатирою   сьогоднішнього дня наших польських друзів»  2.    Наприкінці Микита  нець адресата,   він з польського часопису   «Шпількі» (№ 25 за 21. УІ. 70) на книгу, яку він надсилає, та з його   байкою перекладі Левіна, в ж у   числі 41 від 11 жовтня 1970 року.    Щодо  ки журналі то передрукувала   газета «Літературна Україна»:    «БІСКУП УКРАЇНСЬКОЮ МОВОЮ    Українське художньої «Дніпро»   випустило Ігнація патрона і   автографу нашого «Правдива  снота боїться   критики».    Книжка переклади байок приповісток   польського байкаря. Переклади зроблено з видання 1856 року та з       527    першого вибраних виданих видавничим   Польської наук р. нових взято   з   публікацій, робилися життя з рукописів,   що збереглись, і з першого видання Дмуховського 1802 року.    Оправа й ілюстрації чудові  - зроблені за мотивами народних   витинанок. Тираж 11  000 прим., удвічі перевищує середній тираж   сер еднього сатиричного видання в Польщі.    Усі переклав Микита друг   відомий популяризатор польської літератури в СРСР.    Я. РУТ.»  3   Після книжки Красіцького   Годованець одержав листа на адресу видавництва «Дніп ро» (Київ,   вул. 42) Центру наукових   видань Академії за директора   Клобуковського:    «Вельмишановний пане!    З вітаємо переклад і   Ігнація Красіцького.    Наш з  зповсюдження наукових   Академії не розповсюдженням   літератури, в разі відступили цього і   дали оголошення в нашому бюлетені інформації про Ваш переклад   і замовили його на наш склад для наши х клієнтів.    Інформація Ваш подана до   «Складу книжкового», який у свою чергу замовив переклад Вашої   книжки в «Міжкнизі».    Бажаємо успіхів перекладах   літератури і висловлюємо Вам своє шанування»  4.    У своїй ві дповіді М. Годованцю (6 березня 1971   Хмельницький радість одержаного і   надісланих Повідомляє, про земляка -  подолянина раніше читав лише в «Історії української літератури»,   виданій у Москві минулого 1970 ро ку.    «Вже вивченням байок прекрасних   перекладів Красіцького. дійсно робота.   конгеніальний «Пана Максима   (виданий нас перед і що Красіцький   дочекався на  раїнську Зіткнувся певними   труднощами, коли трапляються такі слова, що я забув їх значення,   але якось дам собі раду.       528    Буду старатися на перший випадок перекласти кілька Ваших   байок і помістити їх у деяких польських журналах.    Сам пишу більше фрашки,  аніж байки. (Фрашки  - у польській   літературі жартівливий сатиричний   подібний епіграми.  -  В.    5. річ: у мода   байки. тільки Людвіг друкує  -  і дуже   Надсилаю три байок і  бірку фрашок   (більше їх буде надруковано в наступному році). Разом з томиками   посилаю байок тексту збірок,   раніше, залишилося по примірнику, малі   розійшлися Коли надруковані збірки,   то   надішлю Вам.    Щодо байок, у то   зізнаюся, їх пригадую, моя має так   порядкувати у моїй кімнаті, що потім важко знайти щось потрібне.   В разі, що добрий а   «Шпіль кі» є вибагливими і друкують твори тільки високого рівня.    Сердечно вітаю, що, незважаючи на вік, Ви вправно володієте   пером сатирика. Мені теж уже стукнуло 65 років, але я також іще   тримаюся. Дуже був би вдячний, якби Ви надіслали мені Вашу 2 -  томну збірку  1968 року. Мав би ще більший вибір для перекладів, а   може, б спонукати видавництво видання   друком Вашу збірку у моїх перекладах.    Чи у Вас можна дістати словник українсько -польський, бо у   нас такого є польсько -російсь кий російсько -  польський, врешті, мову російську пам‘ятаю набагато краще» 6.    Остання листа  -  про словники  -  досить   яскраво ставлення комуністично -  імперського режиму до України, до її мови, літератури, культури.   Я к бачимо, комуністичні ідеологи намагалися сусідні український   та народи до через   імперську  - російську. До речі, автор цього дослідження, прагнучи   самостійно оволодіти польською мовою уже у 90 -х роках минулого   століття , у бібліотеці польської   мови лише базі російської. ж   дивовижне всупереч твердженню   близькість та мови: що   польською мовою українська  набагато ближча. Більше того, знання   польської відкриває дорогу вивчення, то       529    просто до розуміння інших слов‘янських мов: словацької, чеської,   словенської, хорватської тощо.    Але повернімося до теми нашої розмови. Та ж остання фраза   листа   все ту російську яку пам‘ятав   «набагато краще», змушує зупинитися детальніше на цьому.     Нагадуємо, що Стефан Хмельницький народився в Кам‘янці -  Подільському вересня року). його   чиновником казначейс тва 7. спілкувався   російською мовою, а від нього більше знав російську і син.     В біографії, Стефаном   для Микити Годованця, сказано, що під час Першої світової війни   Стефан закінчив класи поче ргово   навчаючись в Кам‘янці та в Новочеркаську, куди   евакуйовані державних  8. собою   що навчання гімназії, переїзд Новочеркаська   Донського сприяли Стефаном російської   мов и.    Щодо навчання, очевидно,   Новочеркаськ Кам‘янцю. в архіві   Хмельницької області документ, якому жовтня   1918 року  канцелярський службовець Кам‘янецького казначейства   Захарій Михайлович Хмель ницький просить директора Кам‘янець -  Подільської гімназії С. Анатолія   Антоновича  -Чикунського від за   навчання перше 1918 -1919 року   Стефана, учня 3 класу 9. На що педрада гімна зії надала згоду своїм   рішенням від 22 лютого 1919 року 10.    Далі в своїй біографії Стефан Хмельницький пише, що після   смерті батька під час епідемії тифу (мабуть, у Кам‘янці) він разом з   матір‘ю всією виїхав Польщі. склав   (іспити за  середню освіту) і з 1929 року до початку Другої світової   війни у Луцька Рівного. час   німецької перебував Варшаві, з   займаючись торгівлею харчування.   визволення посланий  на в Сілезію.   Поселився із сім‘єю в місті Ополє.    1949 заочно юридичний   університету в Лодзі. Спершу працював у сфері фінансів, потім у   Сілезькому університеті в Ополє, водночас займаючись культурно -  просвітньою, журн алістською та літературною діяльністю. В 1955       530    році членом Польських Видав   збірок байок фрашок, для театрів.   Постійно з пресою радіо,   щомісячником «Ополє» і річним «Кален дарем Опольським».     За у культури Кавалерським   хрестом ордену Відродження Польщі, Золотим хрестом Заслуги та   іншими державними і воєводськими нагородами 11.    Уже липня ж року Годованець   наступному (пи сав російською для   порозуміння  -  ось наслідки турботи про   розвиток і українського повідомляв   Стефана про перекладів байок   місцевій «Прапор  й газеті   Поділля». высокосатирические Мне   громадное удовольствие их ставить на украинский строй. Я много   басен европейских классиков   переспівав на свой язык, а Ваши, как видите, написа л   поэтическим А хорошие легко   ставить на другом языке» 12.    Микита повідомляє свого що   байками ще встиг  -  у чергу   подати читачеві Хмельн ицького. того   повідомляє, черзі байкарі: приїжджали   просили зробити їхні твори для його ж книги байок європейських   класиків 13.   Наступного дня  -  8 1971  -  Стефан   Хмельницький писав М. але  ним   відповідь на лист попередній. Вибачався за затримку і пояснював її   тим, хотів щось конкретне можливість   публікації байок Годованця якомусь   наших І сповістив, мистецько -  культурологічни й щомісячник «Ополє» запланував у жовтні цього   року кілька Годованця перекладі   Хмельницького розповіддю літературну автора.   Буде й яке в томі   байок, але якби одержати знімок  оригінальний, то кращим вийшов   би в друці.    «При перебування Варшаві,  -  продовжував   Хмельницький,  - звернуся до тамтешніх видавництв з пропозицією   видання збірки  -  найкраще коли їх       531    опублікована на сторінках «Ополє». Одну  з байок, а саме «Бджола і   змія», уже переклав з тексту російського, але ще не задоволений з   тієї зокрема відповідності текстом   Мені що на мову за і   надто байку, той як  игінал стрункішу   будову. Надсилаю Вам переклад і прошу висловити свою думку»  14.    Переклад байки сподобався Микиті Павловичу. 20 липня він   схвально оцінює й творчість Хмельницького, а також повідомляє,   що зробив близько 50 фрашок і надіслав у видавницт во як заявку   на що таких обов‘язково підготовлена.   Тому надіслати байки  -12) фрашки  -60).   фрашки основою є гра що піддається   перекладу, а мудрі вислови, сатиричні вірші 15.    Разом з лис том від 26 липня Стефан Хмельницький надіслав   Микиті російською писані   біографічний та друкованих і Він   вибачається, написав від бо друкарської   машинки з російським шрифтом. Щодо українсь кої мови, то він без   жодних читає Микити і байки   українською як вірші Шевченка, Лесі   Українки, Тадеуша» в геніальному   Рильського, з має труднощі. як  і   зовсім добре виходить і російською мовою.    «При  -  продовжує С.  -  хочу   проінформувати про у році Ополі   (передчасно, перебування німецькій після   варшавського поет Вишо мірський, якого   згадую в списку праць як про співавтора двох позицій,  - народився   теж на Поділлі, в Осташках, 1912 року.    Забувся додати, в від липня Вам на   вибір низку байок і багато фрашок»  16.    У біографічному С.  ельницький   дані, раніше. є що про   коріння  -  родом із (хутора) Кам‘янець -  Подільського повіту (нині передмістя Жовтневе.  - В. Г.). та ще про   свій дебют на сторінках польської преси  - в 1925 році.  Однак його   сатиричний талант, зазначає Хмельницький, цілковито розвинувся   після війни, під час діяльності в Опольській Сілезії 17.    Отже, у списку були такі друковані твори С. Хмельницького:       532    «1.  «Веселые советы на скверные пороки»  -  соавтор София   Сенфт  - сатирический театр марионеток, Ополе, 1954.    2. азоты»  -  водевиль  -  соавтор   Вышомирский  - издательство «Читэльник», Варшава, 1955.    3. с  -  томик стихов  -   соавтор томика Б. Вышомирский, Ополе, 1955.    4. «Ис торическая липа»  - сценические картинки, Ополе, 1956.    5. колкости»  -  томик стихов   фрашек, Литературное издательство, Краков, 1956.    6. «Возня с ухаживания»  - водевиль, Ополе, 1959.    7. «Два сюрприза»  - одноактные пьесы, Ополе, 1959.    8. Соломона»  -  соавтор  -  книга и   силезьких писателей. Издательство «Сльонск», Катовице, 1959.    9. «Явления со зловонием»  - сатирический театр марионеток,   соавтор Леонард Джевецки, Ополе, 1961.    10. «Пейзаж сатирика»  -   томик сатирических  стихав, басней   и фрашок. Издательство «Сльонск», Катовице, 1962.    11. Фрашки не только опольские»  - издательство «Сльонск»,   Катовице, 1965» 18.    Крім тут С. додавав список   рукописів, підготовлених до друку:    «а) в издательстве «Сльонск »: «Ежедневные фрашки»;    б) издательстве книжный  -  роман   молодежи «Приключения Барконаутов»;    в)  не  -  Микита  -   «Басни»  - перевод с украинского»  19.    Лист 3. 1971, його Годованець  іслав   Стефану свідчить активну   досягнення шляхом Так,   український байкар зазначає:     «Всі зауваження моєї із і   вдячністю і що було,  -  виправив.  Декілька   фрашок  -  вони мені подобалися. Вашими   чудовими байками ще попрацював і поліпшив їх. Але, друже, мені   ще потрібні дві -три байки, щоб дати бодай 25 речей. Думаю, Ваш   байкарський покаже на у красі. речі   Ваш і  -  і і  -  дуже Незручно Вам   давати поради, але, як колезі, можу сказати: працюйте над байками   на всю силу і за всіх можливостей. Любіть цей чудесний жанр. Він   - Ваш!       533    Три байки на Якщо зауваження  -   прош у написати про них. Все зроблю на Ваше побажання  - у мене   перо слухняне» 20.    В листі 5 1971 Микита   Павлович свої праці творами   Хмельницького: надіслані байки не а   переспівав, як т е робив наш геніальний байкар Крилов з байками   Лафонтена, я  -  з Езопа, Бабрія,   Флоріана, Лашамбоді, Лессінга, Красіцького, Леонардо да Вінчі та   ін.» 21.    9 1971 Стефан повідомляв   «дорогого милого  ша що переклав   польську 6 байок, над з   задоволенням і має гадки, «що всі вони і Вам у моєму перекладі, і   нашим читачам сподобаються» 22.    В листі 21 1971 Стефан   Хмельницький дякува в Микиті Павловичу за надіслані переклади і   робив зауваження. він що   байки  -міс»  -  це «Корова, багато дає   мало і перекласти аніж у   Годованця. байці  -Соло мон» замінив на   Осла, що просить залишити як бо   нього й так багато ослів у байках. Щодо байки «Лисиця і Вовк», то   автор перекладачеві рядку й не   слово «м‘ясо», яке вже двічі звучи ть у байці, замінити на «півня»  23.    У цих та інших зауваженнях бачимо характер спільної праці   авторів і перекладачів над творами одного й другого. Таким чином   і народжувалися переклади, які публікувалися в польських (байки   М. Годованця) та українських (ба йки і фрашки С. Хмельницького)   періодичних виданнях. В 1973 році видавництво «Каменяр» (Львів)   випустило Микити «Байки фрашки».   половину цієї збірки складають твори «зі Стефана Хмельницького»     24.    Уже року, листі 3 1 1974   Стефан писав свою щоб Микити   Годованця вийшли окремим книжковим виданням у Польщі 25.    На жаль, ця мрія так і не втілилась у життя.    Лист цей останнім епістолярному «М.   Годованець  - С. Х мельницький».          534    ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА    1. І. та  –   К., 2. М.   Годованця до С. Хмельницького від 18 лютого 1971 року. Машинописна   копія.  -  1  -  Хмельницький літературний (далі  –    ХОЛМ). Микити  ванця.  -  Листування.  -  Без 3.   Літературна  –   24 1970; Додаток листування   Годованця С. Машинописна  -  1  -  ХОЛМ.   Фонд Годованця. Без 5. В.   Пулинець О. С. Словник л ітературознавчих термінів.  - К.,  - 1971.- С. 451;   6. С. до Годованця 6 1971   Оригінал.  - 1 арк.  - ХОЛМ.  - Фонд Микити Годованця.  - Листування.  - Без   номера; Додаток листа Хмельницького Годованцю 6   бере зня 1971 року. Оригінал.  - 1 арк.  - ХОЛМ.  - Фонд Микити Годованця. -   Листування.  - Без номера; 8. Там саме. 9. Державний архів Хмельницької   області (далі  –  ДАХмО)  –  Р -1148. –  Оп. 1.  –  Спр. 6.  –  Арк. 93; 10. ДАХмО.   –   Р -1148.  –   Оп.  –   Спр.  –   Арк. 11.   Додаток листа   Хмельницького М. Годованцю від 6 березня 1971 року. Оригінал.  - 1 арк.  -   ХОЛМ.  - Фонд Микити Годованця. - Листування.  - Без номера; 12. Лист   М. Годованця до С. Хмельницького від 7 липня 1971 року. Машинописна   копія.  -  1  -  ХОЛМ.  -  Ф онд Годованця.  - Листування.  -  Без   номера; 13. Там саме. 14. Лист С. Хмельницького до М. Годованця від 8   липня 1971 року. Оригінал.  - 1 арк.  - ХОЛМ.  - Фонд Микити Годованця.  -   Листування.  - Без номера; 15. Лист М. Годованця до С. Хмельницького від   20 липня 1971 року. Машинописна копія.  - 1 арк.  - ХОЛМ.  - Фонд Микити   Годованця.  - Листування.  - Без номера; 16. Лист С. Хмельницького до М.   Годованця 26 1971 Оригінал.  -  1  -  ХОЛМ.  -  Фонд   Микити  -  Листування.  -  Без 17.   Биографический   очерк.  -  1  -  ХОЛМ.  -  Фонд Годованця.  -   Листування.  - Без номера; 18. Вышло из печати. Рукопис.  - 1 арк. - ХОЛМ.   - Фонд Микити Годованця.  - Листування.  - Без номера; 19. Там саме. 20.   Лист Годованця С.    від вересня року.   Машинописна  -  1  -  ХОЛМ.  -  Фонд Годованця.  -   Листування.  - Без номера; 21. Лист М. Годованця до С. Хмельницького від   5 серпня 1971 року. Машинописна копія.  - 1 арк.  - ХОЛМ.  - Фонд Микити   Годованця.  - Листування.  - Без номера; 22. Лист С. Хмельницького до М.   Годованця 9 1971 Оригінал.  -  1  -  ХОЛМ.  -  Фонд   Микити  -  Листування.  -  Без 23. С.   Хмельницького до М. Годованця від 21 серпня 1971 року. Оригінал.  -  1   арк.  - ХОЛМ.  - Ф онд Микити Годованця.  - Листування.  - Без номера; 24.   Годованець Байки фрашки.  -  Львів.  –   1973; Лист   Хмельницького до М. Годованця від 31 серпня 1974 року. Оригінал.  -  1   арк.  - ХОЛМ  - Фонд Микити Годованця.  - Листування.  - Без номера.          535       А. Р.Олещук    СУЧАСНА ІСТОРІОГРАФІЯ ПОЛЬСЬКО -  УКРАЇНСЬКИХ СТОСУНКІВ: ВІД НЕГАТИВНОГО ОБРАЗУ   ДО ТІСНОЇ СПІВПРАЦІ     (90-ТІ РОКИ XX СТ.  – ПОЧ. XXI СТ.)       У статті розглядається науковий доробок істориків Польщі   та спрямований подолання польсько -  у країнських у та найбільш   прийнятного обох формату сучасного   майбутнього.     Ключові історіографія, інтеграція,   формування польсько -українських відносин.    Історія польсько -українських стосунків  займає помітне місце   в польській  та українській  історіографії. І не дивно, адже Польща і   Україна упродовж свого існування завжди були поруч не тільки як   сусіди, але й як країни, що мають спільні кордони, спільне минуле   та хоча на ет апах, стадії   національних держав. Обидві країни  знаходяться у центрі Європи,   мають та історичне та   майбутнє.     Саме у  -XVIII мала великий   вплив розвиток й в  Як   ретроспективний через культура йшла   Україну, далі  Росію. є   повчитись у польського народу, бо саме «поляки першими в Європі   запровадили право найвищому державного   управлін ня (елекція  -  обрання короля сеймом), прийняли першу в   Європі конституцію країни (1791 р.), а потім   боролися проти окупантів за національне визволення і відновлення   державності» 1. Взаємні негативні й позитивні уявлення польського   і украї нського суспільств змінювались відповідно до інтенсивності   польсько -українських стосунків.                      Зокрема надалі місце польсько -українській   історіографії займає минуле обох народів. Так, український вчений    Хахула у праці  Стереотипи  -українських   відносин у польській пресі 90 -х рр.  ХХ  - початку  ХХІ ст.  ‖ вважає     основними української що у   польській стереотипами, відносини Русі       536    Польського у  – ХІІ  ., українських   етнічних територій у складі Польської корони та Речі Посполитої,   українців поляків Австрійській Австро -Угорській)   Російській національне українців ст.,   польсько -українські ХХ  . 1918 – 1920   українська національна меншина в міжвоєнній Польщі, військово -  політичне на та у  – 1947рр.,   акція 1947 та  2. на до   примирення, порозуміння єднання    народів,   гальмує на державному   налагодження  -українських становить   психологічний у синдрому   негативних а й ворожості,   драматичними ми нулого. різні історії   стереотипи змінювалися зникали. Понад   тисячоліття польсько -українських взаємин як   позитивні їх прояви, так і трагічні сторінки. На жаль, в історичній   пам'яті народів закарбу валися події   останньої світової війни та повоєнних років, причини яких сягають   першої ХХ часу сучасних   націоналістичних На час з сторін   необхідно докласти чимало зусиль, щоб і українці,  і поляки зуміли   перебороти стереотипи без об'єктивно ту   спільну історію, яка їх розділяє.    Перед постає питань минулого   народів. Трагедією є виселення й етнічні чистки спрямовані проти   поляків, події    у людей 3.   Кжиштоф Гавін у роботі  -  українські і зазначає, однією трагічних   сторінок історії і є етнічних   скоєна польського   хідних  4. Всупереч   окремим  твердженням (польські дослідники Ч.Партач, К.Лада), що   був злочин до в літературі,   головним націоналістичній, голоси,   заперечують  -яку української   сторони   скоєне.  дослідники Сергійчук, Сивіцький   заперечують поширений Польщі українця -  різуна і вказують на роль УПА як захисника української людності   Закерзоння). в питанні те, з     сторони думки ворожість українців       537    поляків історики Філяр, Ева Владислав   Семашки що діяльності  -УПА   знищення всіх поляків). З другого боку, мають місце й тези, що такі   протиріччя, П ольщею Україною утиском, який   поляки до  існування першої   другої Посполитої. відповідальність злочини   якоїсь частини не  звалювати   весь народ.  Потрібно  виз нати,  що польсько -українські взаємини   на Волині Другою війною   досить толерантно, тому про якусь  обопільну ненависть говорити   не Отже, польськими українськими   стоїть  оцінки  історії,   упередженості її І кроком шляху   порозуміння презентація  -публіцистичного   багатосерійного фільму ―Синдром пам‘яті‖ (яка відбулася у Києві   20.08.2009р), польсько -українським  нфліктам   Волині.    Після Україною та   демократії у Польщі, обидва народи почали по -новому дивитись на   спільні сьогодення майбутнє. запальні   суперечки, спроби діалогу була відкрита можливість до пер егляду   болючих сюжетів  історії польсько -українських відносин 5.   Літературу проблеми  -українських у   нових геополітичних умовах, можна  поділити на дві групи. Перша   група  –   це роботи і загального   характеру,   в проблеми  -українських   згадуються побіжно. цієї можна праці   проблем і політики,   зв‘язків, розвідки, яких питання   євроінтеграції, політичної т а економічної трансформації України і   Польщі, проблеми геополітичної держав в умовах   розширення і участі та в   процессах 6. Серед які проблем   відносин періоду, відзна чити роботу   українських ―Міжнародні та   політика  – 2000  7. увага в приділяється   зовнішній незалежної Її    розвитку  відносин  України з державами Центральної та С хідної   Європи, називають між та а   стосунки з Польщею визнають зразковими.       538    В роки ряд про та   діяльність в системі відносин.   роботи носять комплексний характер,  в яких поряд з оцінкою зміни   міжнародної розробляються відносин зі   світовими та регіональними державами, Польщею, зокрема. Поряд   з вони і  розвитку  -  українських в геополітичних  умовах. варто   відзначити монографії С. Лотоцького   світовому просторі‖ 8, колективу   київських під редакцією Віднянського   ―Зовнішня України умовах  9, І вченка   ―Україна в системі міжнародних відносин: історичні ретроспективи   та стан‖ 10  . присвячена участі   України світовій міжнародних у   половині XX ст. У дослідженні відтворюється картина перспектив   розвит ку України  наприкінці XX ст.  –  на початку XXI ст.    Проблеми політичної й соціально -економічної трансформації   Польщі України  українські як   Дем‘янець 11, Струтинський 12  , Зеленько 13. відзначити   монографію Г. Зеленько ― Навздогінна модернізація: досвід Польщі   та України‖ 14. У цій праці окремий розділ   розвитку  -українського у сфері.   Цікавою є робота львівських істориків Л. Зашкільняка і М. Крикуна   ―Історія Польщі: Від на йдавніших часів до наших днів‖ 15 , в якій на   основі нових та здобутків   світової наукової літератури подається історія розвитку Польщі від   найдавніших часів до сьогодення.     Друга група літератури з досліджуваної проблеми  –  ц е праці   науковців, предметом вивчення яких є власне розвиток польсько -  українських відносин періоду.    політичні, культурні українсько -польського   співробітництва 16.    В історіографії з д исертаційних   досліжень  -українських 1990 -х є   кандидатська одеського Д.Горуна 17. ній   польсько -українських розглядається трьох і,   відповідно, трьох двостороннє   співробітни цтво; економічні та в   єврорегіонах; культурні взаємини. Дисертація Д.Горуна, в цілому,   чітко структурована, містить багато фактів. Проте актуальність та       539    насиченість 1990 -х між та   вимагає уваги   на сферах   контактів, більш висвітлення,   політичного та економічного компонентів у взаємодії.    Еволюцію польсько -українських  взаємин з 1990 р. до 1995 р.   й аспекти й співробітництва   України та Польщі висвітлюють також у спільній праці В. Глібов   та Д. Горун 18.   Заслуговує уваги  вченої   Зарецької, ―Центру  -польських де   розкривається політичний польсько -українських    взає мовідносин 1991 – 2001рр. аналізує   основні у польсько -українських політичних   відносин десять незалежності Поділяє що   партнерство з сьогодні важливим   геополітичним зовні шньої України,   стверджує, концепція польсько -українських   міждержавних стосунків формувалася під впливом думок великих   постатей сучасності: видавця, літератора, журналіста і політичного    діяча Польщі  Є. Гедройця та американського п олітолога, соціолога   і державного діяча З. Бжезинського 19 .   Питання  -українських взаємин у   монографії Анджей Станіслав Кресло. На його думку, на початку   1990-х польську мало українські   Серед і снувало що в   Союзі і часом На звертали а   Україні у 1989 – 1990 рр., ―здавалося, бракувало значних подій‖ 20 .   Лише 1991 інтерес України зріс. та   економічні  аїні активно обговорювалися на шпальтах   польської У книга Кресло об‘єктивно   розкриває місця  -українських у   польській кінця  –   початку століття.   спільна Польщі України  ступає її   своєрідним сприятливим полем до перегляду взаємних упереджень   та створення світоглядних співпраці.   погодитися авторською про що польсько -  українських розпочався руйнації   стер еотипів своїй негативних) творення   образів взаємного сприйняття.       540    Цікавою і Т.  21, якій   основні формування реалізації   партнерства Польщі та України. Аналізуючи цей процес, а вторка у   розвитку польських -українських відносин виділяє декілька етапів,   показує в й основні   механізми співпраці. формування   розвитку  -українських пошуку місця   обома держа вами в нових геополітичних координатах та значення   поглиблення співпраці нашими   розглядає у своїх розвідках С. Стоєцький 22. Простежуючи ідейно -  політичні становлення відносин   сучасну роль  ї в польської   політичної століття,   важливим у непростому є   польською й елітою   Української держави. Спільна стаття Д. Васильєва і  Л. Чекаленко   ―Українсько -польські наприкінці століття‖  23   висвітлює польсько -українські взаємини сучасності за традиційною   схемою, вирізняючи політичні, економічні й культурні аспекти. Ця   праця деякий характер, автори  ють   стосунки держав міжнародними та   економічними Ними також   хронологічні етапи існуючих на сьогодні відносин між Україною і   Польщею.    Нові тенденції взаємин України та Польщі на початку XXI ст.   продовжила  досліджувати Л. Чекаленко у своїй науковій розвідці ―   Україна  –   Польща: тенденції  24. вважає,   об‘єктивна реальність вимагає від двох держав тісної взаємодії, що   гарантуватиме безпеку, політичного   розширення  івлі підтримкою інтеграційного   процесу.    Слід відзначити О.  25,   розглядає розвиток польсько -українських стосунків у трьох сферах:   політичній, культурній. увага   зосереджується полі тичних економічних у   контексті регіону Вивченням політики   західних країн на розвиток польсько -українських  стосунків  також   займались Моцок 26    та Митрофанова 27  . Моцок,   розглядаючи Заходу   в польсько -ук раїнських    відносин політичній виділяє періоди.   Перший       541    охоплює і 90 -х впродовж   зовнішньополітична діяльність впливових західних країн, на думку   автора, позначилась динаміці інтенсивності   польсько -у країнського діалогу. другому періоді,   розпочався середини  -х відбуваються зміни   розвитку спектра як Україною західним   світом, і польсько -українському діалозі. В.   розглядаючи вплив Заходу  на розвиток цих відносин, говорить про   вплив найбільш вагомих західних країн таких, як Англія, Франція,   Німеччина США, О. виокремлює   французький до України Польщі   європейському просторі. оби два   висловлюють думку, що невизначений зовнішньополітичний курс   Києва на початку 90 -х рр. та наявність ядерної зброї на її території   сприяли позиції щодо а   Польщею зовнішньополітичний курс на інтеграцію до НАТО та  ЄС   змушував Варшави свою   політику, тому і східному з   впливових країн Заходу.    Значний у досліджуваної становлять   праці польських дослідників, які розкривають основні ос обливості   формування стратегії в   розпаду співдружності. дослідження   таких робіт є зовнішньополітична діяльність Республіки Польща в   нових умовах, з вони значну   кільк ість щодо польсько -українських    відносин.     Серед досліджень відзначити В.   Малендовського 28, автор основні стратегію   напрямки діяльності порушуючи   деякі аспекти пол ьської політики щодо України.    Дослідженню проблеми вибору зовнішньополітичного курсу   Польщі, в тому числі і на східному напрямку, присвячена наукова   розвідка політика, історика, колишнього   іноземних Польщі Геремека на прямки   зовнішньої Польщі‖ 29. з бачаться   такими, мають стратегічне для   Польщі стабільності ЦСЄ, зміцненню   європейської безпеки 30. Основні завдання польської політики щодо   України  лягають поглибленні партнерства       542    одного пріоритетних зовнішньої підтримці   зближення європейськими привернення   якнайбільшої США ЄС утвердження в   європейському виборі, прямій підтр имці процесів трансформації та   внутрішніх реформ. Для створення „найкращого клімату польсько -  українських взаємин‖ виокремлюється  завдання подолання тяжкої   спадщини минулого.    Викликають інтерес також й інші роботи польських авторів,   які питання  зовнішньополітичної Польщі.   Зокрема, Стефанович  31  підкреслює прагнення Польщі   інтеграції з головними політичними та економічними структурами   Заходу. польський Я.  32  теж таку   думку, відзначає і снування України   справі формування східного вектора зовнішньої політики Польщі.   Основною особливістю усіх згаданих вище наукових досліджень є   те, що їх автори однозначно позитивно оцінюють курс польського   керівництва повну до  О ЄС головний   пріоритет політики після р.   відзначити Т. Ольшанського 33, яких   глибокий і систематизований фактів,   відчувається скептичність на  риторику   „стратегічного супроводжувана що   Київ просто зловживає нею, в тім числі й у відносинах з Польщею,   тоді насправді формула означає більшого,   „сусідське партнерство‖.    Цікавими праці авторів,  які деякі   питання польсько -українських стосунків   відносин ЦСЄ. відзначити Є.   Козакевича 34, розглядаються  зовнішньої   політики Центрально -Східної та на   поз иції та Автор тезу значний   російський вплив на політику України стосовно Європи. Позицію   України стосовно Польщі характеризує як бажаного регіонального   співлідера, зразок політичних ринкових   реформ та політ ичного мосту між Україною й Заходом.    Перше дослідження історії  -  українських сучасного було у р.   Польщі В. Н.  35  . праця   стосункам Польщі та України у 1989 – 1993 рр.  Тут систематизовано   значний фактичного з  -українських       543    взаємин, чітко виділені чотири аспекти: політичний, економічний,   культурний, питання національних меншин. Проте це дослідження   охоплює період розвитку  -україн ських    взаємин, постійна відносин глибшого   дослідження. Варто наголосити на  наявності  незначної кількості   аналітичних прогнозів на розвиток майбутніх відносин.    Важливим  історіографії дослідженні   розвитку польсько -українських взаємовідносин сучасного періоду,   стала Б.  36, вийшла 2002 в   Дослідниця політичний співпраці та   України і дає  власну періодизацію розвитку польсько -українських   відносин. виділяє  в  -українських 1992 -  2000 рр. три періоди: 1992  –  перша половина 1993 рр. (характерний   творенням інституційних основ співпраці), друга половина 1993  -   1995 (позначений зниженням взаємних   контактів) 1996 -2000 (зр остання зустрічей   державних  Проте дослідженні увага   зосереджена на розвитку відносин в першій половині 90 -х рр. XX   століття та приділяється менше уваги подіям кінця 1990 -х рр.     Польська політична, дум ка   польсько -українські йшла ХХ складним   усвідомлення того, що на українських землях українці мають право   боротися державність. фактом те, в   історіографії польсько -українських стосунків виокремлюють кілька   нап рямів: „ревізіоністський‖,   групою істориків  –   українців походженням   позанауковий де гору наукові а   політичні Проаналізувавши можна   висновок, між  іоналістами‖ „ревізіоністами‖ міру   встановлення нових фактів відбувається певне зближення поглядів.   Історики походження активно над   об‘єктивним дослідженням суперечливого минулого. У цілому ж ,   польські здебільшого  погоджуються тезою,   зовнішньополітична та незалежної відіграє   важливе як загальноєвропейської регіональної   безпеки, так і для польської національної безпеки зокрема.     Українська польсько -українських  тосунків   бере початок 90 -і ХХ після   незалежності. польсько -українських   розглядались  сторінках Спостерігається       544    різниця поглядах висвітленням проблеми львівській   пресі і київсь кій (російськомовній), але можна визначити загальну   тенденцію  –   львівські загалом Західної і   історики публіцисти проєвропейської, отже   пропольської навіть дражливі суперечливі   проблеми  ьсько -українських вони   толерантно. української свідчить   необхідність об‘єктивного, й   узагальнення формування розвитку моделі   українсько -польських у  тексті   інтеграції.      Усе в історіографії проблема   недостатньо. більшості є   інформаційний Позитивним розвитку вітчизняної,   так зарубіжної є що сьог однішній   накопичено кількість з проблеми,   основі робиться реконструювати кількарічної   давності, встановлюються чинники, які сприяли формуванню нової   моделі  -українських основні їх  озвитку   та закономірності. чином, польсько -  українських відносин  кінця  ХХ   - початку  ХХІ ст . ще не вивчена   польськими та українськими істориками настільки, наскільки вона   є актуальною.       ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА    1  Кочубей Україна Пол ьща у освітніх   //Пам'ять століть. №5,  2006. С. 32 -35;  2 Хахула Л. Стереотипи польсько -  українських відносин у польській пресі 90 -х рр.  ХХ   ст.  - початку  ХХІ ст.    // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність.  17/   2008.  С  -622;  3  Polska  –   Ukraina:  dialog  w  strefie  pogranicza  /  Jan   Kieniewicz.  Warszawa:  Jezuici,  1996.-  S  65-73;  4  Krzysztof  Gawin  .  Nie   zaleczone rany. Stosunki Polsko Ukraiсskie wczoraj i dziњ  // Konspekt. № 2 -3   -  Krakуw S  5  Хахула Зазначена   праця. -  С  -622;  6   www.nbuv.gov.ua/../Hevko.pdf;  7  Міжнародні   відносини зовнішня   політика (1980  –  2000 рр.): Підручник /  Л.Ф. Гайдуков,В. Г. Кремень, Л.   В.Губерський  та ін.  –  К.: Либідь, 2001.  –  С.624;  8Лотоцький  С., Трохимчук   С.  Україна в світовому  геополітичному просторі // Зб. наук. пр.  –  Львів:   Львівський нац. ун -т ім. Івана Франка, 2002.  –  С.192;  9Зовнішня  політика   України в умовах глобалізації: Анотована історична хроніка міжнародних   відносин (1991 – 2003 рр.) / Відп. ред.  С.В.  Віднянський  –  К.: Г енеза, 2004. –    С.616;  10Івченко  . в міжнародних історія       545    ретроспектива сучасний Монографія.  –   К.: 1997.  –    С.688;  11Дем‘янець В . Політична та соціально -економічна трансформація   в Польщі у 90 –  х роках // Людина і п олітика.  –  2000. –  № 4.  –  С. 30 – 37;   12Струтинський  В.  Україна і Польща на шляхах парламентаризму // Віче.  –    1998.  –   №  –   C.  115– 128;  13Зеленько    Україна  –   Польща:  -  владні структури в умовах модернізації // Людина і політика.  –  2000. –  №   2. –  С.  28– 34; 14Зеленько Г . ―Невздогінна модернізація": досвід Польщі та   України.: Монографія.  –  К.: ―Критика.‖  –  2003. –  С.216;  15Зашкільняк Л.,   Крикун  M.  Історія Від часів наших   Монографія  –  Львів: Львівський нац. ун -т ім. Івана Фр анка, 2002.  –  С.752;   16www.nbuv.gov.ua/../Hevko.pdf  ;  17  Горун Українсько -польські   відносини  -1997).  18Глібов Горун   Д.   Українсько -  польські взаємини в пострадянський період. Деякі аспекти політичного і   економічного співробітництва //  Політика і час.  –  1997. –  № 5 – 6. –  С. 15 –  21; 19Зарецька Т.  Українсько -польські політичні відносини (1991 – 2001 pp.)   // і стратегічне Історія.   Майбутнє.  –  К.: Вид -во Українського фітосоціологічного центру, 2002.  –    Ч.  I.  –   С.  – 12;  20Кресло С.  -українські й   України польській (1991 -2003):  -  Львів ЛНУ   Франка,  –   С.128;  21  Герасимчук    Україна  –   Польща:   партнерство Наукові Тернопільського  авного   педагогічного імені Гнатюка. Історія. –    Вип. 5.  –  Тернопіль: ТДПУ, 2002.  –  С. 168 – 174; 22 Стоєцький С.  Україна і   Польща сучасних координатах: стратегічного   вибору асиметрії //  їна Польща  –   стратегічне   партнерство. Сьогодення.  –   К.:  -во   фітосоціологічного 2002.  –   Ч.  –   С.  – 79;  Стоєцький     Незалежна в політичної XX ідейно -  політичні передумови становл ення двосторонніх відносин в сучасну добу   // Україна  –  Польща: історія і сучасність.  –  К., 2003.  –  Ч. II. –  С. 33 – 48;  23   Васильєв Д., Чекаленко Л.  Українсько -польські відносини наприкінці XX   століття політика.  –   1998.  –   №  –   С.  – 17;  24  Чекаленко  Л.    Україна  –  Польща: нові тенденції взаємин //Україна  –  Польща: історія і   сучасність.  –   К.,  –   Ч.  –   С.  – 59;  25  Pavliuk  O.  Ukrainian-Polish   relations:  a  pillar  of  regional  stability?  /  Chaillot  Paper  26.  The  effects  of   enlargement  on  bilateral  relations  in  Central  and  Eastern  Europe.–   Paris:   Institute for Security Studies of Western European Union, 1997.–  P. 43– 62;  26   Моцок   В .  Вплив   політики   західних   країн   на   розвиток   українсько -  польських  взаємовідносин  у  90- х  роках  XX століття  // Людина  і  політ ика .   –   2001.–   №  –   С .  26– 34;  27  Митрофанова   О .  Французький   підхід   до    українського   і   польського   чинників   у   європейському     просторі   //  Роль   Паризької   ― Культури ‖  в   становленні   українсько -  польського   взаєморозуміння .  –   К .,  2002.  –   С .  80– 86;  28  Malendowski  W.   Nowe  uwarunkowania  i  cele  polityki  zagranicznej  Polski  po  1989  roku  //       546    Polska i jej s№siedzi w latach dziewi кж dziesi№tych.  Polityczne i ekonomiczne   aspekty i red. Ј о miсski,M.  –   Katowice,   1998.  –   S.  147– 154;  Malendowski  W.  Polityka RP.   Uwarunkowania, kierunki,  –   Poznaс,   1998.  –   S.187;  29   Геремек  .  Основні зовнішньої Польщі Політична   думка.  –  1998. –  № 1.  –  С. 62 –  75;  30Там само.  - С62 -75;   31 Stefanowicz J.   Rzeczpospolity pole  –  Warszawa: Adam Marszaіek, 1993.  –    198 s;  Stefanowicz J. Central Europe between Germany and Russia. A view   from  Poland  //  Security  Dialogue.  –   1995. –   Vol.  26. –  № 1.  –   P.  55– 64;  32   Bratkiewicz J. Strategiczne znaczenie Ukrainy. Miкdzy polityk№ a strategi№.   Polska w њrodowisku  miкdzynarodowym / Praca zbiorowa pod red. Kuzniara   R. –   Warszawa: Fundacja Studiow Miкdzynarodowych, 1994.  –   S.  140– 146;    Bratkiewicz J. Polska koncepcja zjednoczenia Europy na szczeblu regionalnym   i  subregionalnym  //  Polska  i  Ukraina nowej Materiaіy  -  ukraiсskiej naukowej 16 – 17  listopada  1992  r.).  –    Warszawa: Instytut Miкdzynarodowych,  –   S.  19– 24;  33   Olszaсski    Przyszіoњж  ь w  polsko-ukraiсskich Lwowem   Donieckiem (uwagi polemiczne) // Ukraina a Polska –  partnerstwo strategiczne.   Historia.Czas teraџniejszy. Przyszіoњж.  –  K., 2002. –  Czкњж druga.  –  S. 53–  58; Olszaсski T., Olszaсski T.  Ukraiсska polityka bezpieczeсstwa a  NATO //   Biuletyn Ukraiсski.  –  1996. –  № 5(29).  –  S. 30– 44; 34 Kozakiewicz J. Paсstwa   Europy Њrodkowo -Wschodniej i Ukraina // Europa Њrodkowo -Wschodnia. –    Warszawa:  Instytut  Studiь w  Politycznych  PAN.  –   1999.  –   Rocznik  VI.  –   S.   205– 225;  Kozakiewicz  J.  Ukraina Europa  -Wschodnia.  –    Warszawa:  Instytut  Studiь w  Politycznych  PAN.  –   1999.  –   Rocznik  VI.  –   S.   353– 367; 35 Gill W., Gill N. Stosunki Polski z Ukrain№ w latach 1989 – 1993. –    Poznaс  –  Toruс, 1994.  –  S.123;  36 Surmacz B. Wspoіczesne stosunki polsko -  ukraiсskie. Politologiczna analiza traktatu o dobrym s№siedztwie.  –  Lublin: W-  wo Unswersytenu Marii Curi-Skіodowskiej, 2002.  –  S.267.         Олена Вальчук    ПОЛЬСЬКО -УКРАЇНСЬКІ ВЗАЄМИНИ В   ПОСТСОЦІАЛІСТИЧНИЙ ПЕРІОД       Після незалежності Україною  ла   важливих проблем, серед яких і утвердження на міжнародній арені   та визначення власного зовнішньополітичного курсу. Звичайно ж,   партнерські відносини із сусідніми державами мають дуже велике   значення будь -якої З на Україна  ає   особливого значення відносинам із Республікою   та Польща прагнуть стати стратегічними партнерами.       547    Аналіз  -польських є для   визначення основних закономірностей у взаємозв‘язках між двома   народами має  усуненню на наших   суспільств рівноправного в   співдружності.    Метою дослідження узагальнюючий,   аналіз основних форм здійснення  -польських зв‘язків   політичній, і с ферах, досвіду   співробітництва, прогнозованих щодо   підвищення ефективності співпраці між Україною та Польщею на   сучасному етапі.    Незважаючи на важливість проблеми двосторонніх взаємин,   переважна досліджень пит ання їх   історичного і в роки з'являтися   монографії та учених,   сучасному станові відносин між Україною та Республікою Польща.    Історія розпорядилась українській і польській державам жити    і розвиватися поруч; долі українського і польського народів тісно   переплетені історією, близькістю,   демографічними коренями, культурним взаємозбагаченням.    З Польщею нас єднають не лише сотні кілометрів українсько -  польського  рдону, й майже історія   взаємовідносин, у якій були різні зигзаги і повороти. Усе ж є всі   підстави що етап, почався років   тому, проголошення України, наші   відносини цілком  шлях  -  добросусідства,   вигідного для обох сторін співробітництва.    Польща однією з перших держав світу визнала незалежність   України. Це сталося 2 грудня 1991 р., а через місяць, 4 січня 1992   р., між двома країнами були встановлені дипломатичні  відносини.   Правовою  вою двох став між   Україною Республікою про дружні   відносини співробітництво 18 1992 укладеного   Варшаві підписаного обох  -  Леонідом   Кравчуко м і Лехом  1  І варто зазначити, обидві   поки не підстав незадоволеними   взаємовідно син: особливо політичній з в   прогресують. Цьому сприяє чимало чинників, насамперед, постійні   зустрічі  ів держав. документ   пріоритетний українсько -польських для       548    держав, відкрив перспективи розширення і зміцнення цих взаємин,   переводячи їх у стратегічне партнерство.    Результатом Президента Польща     Валенси Україну  -26 1993) створення   Консультаційного президентів і   Польща (ККП), діяльність якого спрямована на аналіз і підготовку   пропозицій, торкаються кола двосторонніх   відносин, а також   проблем європейського регіону та міжнародної   політики. засвідчив досвід, ККП   вплинула активізацію двостороннього   співробітництва. 2   Важливе для українсько -польських   відносин мав візит у Польщу Президен та України Л. Кучми 25 -26   червня р. констатували, українсько -польські   двосторонні відносини вийшли на рівень стратегічного партнерства   з  ним та в   економічній та гуманітарній сферах.    У    2003 в відбулася сесія   Парламентської України Республіки Її   головною став розвиток  -польських   відносин контексті ЄС 2004  3  Усвідомлюючи   ключове економічних у  роцесі   країн Центральної та Східної Європи до європейських стандартів,   Україна Республіка поглиблюють   співробітництво, у промисловості,   машинобудуванні, фармацевтичній   сільському  сподарстві переробці продукції,   зв'язку, освоєнні природних ресурсів.    Останнім значно зусилля обох   країн розвитку  -польських відносин.   Обговорювалося питання загальної  ітики   сільському використання схем   закупівлі енергетичного відпрацювання   програми з модернізації поставок ринки   третіх військової й у ч.   літакобу дування бронетанкобудування спільний   утилізації промислових відходів.    Республіка сьогодні  -  не сусід, й з   найголовніших економічних партнерів України.       549    4 1991 між України Польщі   підписана про  торгівлю економічне   Станом на 2011 рік між двома державами підписано понад 400 угод   про співпрацю. Польща на   місце основних партнерів   Незважаючи на кризу, продовжуют ь зростати польські інвестиції в   Україну.    Однак існують які розвиток   двостороннього Серед  -  ускладнене   оформлення громіздка систе ма,   невідшкодування недостатня кваліфікован их   менеджерів. ми скористатися перевагами   розширення Союзу до кордонів,   маємо їх швидше. наприклад,   принциповим бути єдиної декларації,   дасть спростити    зробити прозорою з   країнами ЄС.    Важливе відводиться лібералізації   двосторонньої торгівлі і механізмам поступової інтеграції України   до та нею асоційованого в   Європейському Лібералізація  сторонньої   пов'язана трьома економічними   перехідного  -  стабілізацією, ринку   структурною перебудовою економіки.    Для України є надзвичайно корисним польський  свід при   здійсненні ринкових реформ.     Пріо ритетним у між та   Республікою є розбудова у   європейської Польща надалі сприятиме   вирішенні стратегічного української   зовнішньої політики  - отримання У країною асоційованого статусу   в ЄС, а згодом  - членства в ньому. Польща допоможе Україні при   підготовці членства ЄС, також досягненні   європейських у та сферах.   Сьогодні Польща виступає адвокатом України в Єв ропі.    Саме про ці актуальні аспекти якнайшвидшого інтегрування в   європейські й структури під   роботи економічного «Україна -Польща»,   проходив у червні 2003 р. в Одесі. Лейтмотивом одеського форуму   став вступ  Польщі до Європейського Союзу та нові відноси ни, що       550    складатимуться нашими Адже секрет,   розширення є України тільки тому   форумі підкреслювалася необхідність звести до мінімуму негативні   наслідки, а позитивні  - зробити якомога більшими. 4    В українсько -польських відносинах почала формуватися нова   історична домінантою є   складник.     Підтримка Україною польської позиції стосовно розширення   НАТО ЄС створення загальноєвропе йської   безпеки схвалення вступу до   Європи Центральноєвропейської Польща   підтримує України системи   (Генеральної з  рифів торгівлі Організації   Торгівлі). 5 Ук раїна, як європейська держава, намагається ввійти до   Європейського Союзу та інших європейських структур.     Визнання на рівні, місія   Збройних сил і мир у Європі,   сприяють стосунків  іж  родами країнами.   Визначною подією у межах програми «Партнерство заради миру»   стало українсько -польського згідно   Договором між Міністерством оборони України та Міністерством   національної оборони  Республіки Польща,  підписано го в Києві 3   лютого 1993 р. 6   По розвивається і   співробітництво і З пропозицій   академічних України Польщі лютому р.   прийнято про у наукового   Польсь кої наук, у  –   Наукового НАН   України, сприяє творчих обох    слов‘янських народів. 7    Одна основних яка викликає в   Україні  –   це в Євро -2012. найбільший   прое кт двосторонніх Він не у   спортивному але у геоекономічному,   геотуристичному як який великий для   розвитку обох країн.    Посилену Україна Польща   взаємопізнанн ю взаєморозумінню обома З   метою час візиту Польщі Києва       551    травні 1997 р. була підписана Спільна заява президентів України і   Республіки Польща «До порозуміння і єднання». 8    Таким чином, можна констатувати ст абільний і прогресивний   характер  -польських на етапі.   Україна Польща  -  стратегічні держави -сусіди,   зацікавлені у взаємній співпраці, збереженні в регіоні стабільності і   співробітництва. толерантність    історична   достовірність обидва кордону бути   нашого подальшого діалогу.    Підсумовуючи варто що у   українсько -польських відносин можна виділити декілька етапів:    Від незалежності і  становлення   дипломатичних відносин з Польщею (кінець 1991 р.) до середини   1993 р.;    Від 1993 р. до 1995 р.;    З 1996 р. 9 до наших днів.    Перший ознаменувався двосторонніх   відносин, результатом чого було підписання Державного договору   та низки  інших документів, пошуками оптимальних форм розвитку   взаємовигідного співробітництва на   державному, і громадському Другий   відзначився певною стагнацією в розвитку двосторонніх відносин   та між  і З р.   спостерігається українсько -польських і   вихід їх на рівень стратегічного партнерства.    Питанням між і приділяється   велика увага з боку вчених, практиків, держави. Прикметно, що в   поглядах  тчизняних  -міжнародників відсутні   принципові щодо  -польських які   здебільшого спільною в   та європейській політиці. А відтак, значною мірою тотожна позиція   в загальн оєвропейської дає суттєво   прискорити Північноатлантичного та   Європейського Союзу на Схід.    Враховуючи які на рівні двох   країнах, укладені двосторонні між   слушною видає ться думка про те, що ці відносини ґрунтуються на   принципах, які закріплені в законі і які впливають на весь процес   дипломатичних між і Натомість,       552    сучасний і цієї оцінюється   надзвичайно високо.            Д ЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА    1. О. партнерство українсько -польських   відносинах:  -політичний військовий // і   політика.  –  2004. - №3.  –  С. 31; 2. Чернега П. Українсько -польський діалог   в контексті стратегічного парт нерства // Історія в школі.  –  2002. - № 5 -6. –    С. 3. Я. друзі завжди інтереси   України Європі» Голос  –   2003.  –   24  –   С. 4.   Антонюк Становлення розвиток  -польських   (1991  -  2003) Вісник національного ім.   Шевченка.  –   2004.  -  №  -76.  –   С. 5. Д., Л.   Українсько -польські наприкінці ст. Нова  –    1998. - №4.  –  С. 15; 6. Глібов В., Горун Д. Українсько -польськ і взаємини в   пострадянський період // Політика і час.  –  1997. - №5 -6. –  С. 18;  7. Лишко   В.В.  -польські в культури  –   1999 //   Автореф. канд. наук.  –   К.,  –   С. 8. Т.І.   Принципи відн осин Україною Польщею   сучасний // науки.  –   2009.  -  №1.  –   С.  -78;    9.   Васильєв Д., Чикаленко Л. Вказана праця.  –  С. 17.           Наталія Кузьмінець    ВІДРОДЖЕННЯ НАЦІОНАЛЬНО -КУЛЬТУРНОГО   ЖИТТЯ УКРАЇНСЬКИХ ПОЛЯКІВ У НЕЗАЛЕЖНІЙ   УКРАЇНІ       С еред проблем науки місце   займають питання взаємин українців із своїми близькими сусідами,   зокрема з поляками, етногенез і доля яких не тільки подібні, але й   досить переплітаються більш тисячолітньою   України .    Проблема українсько -польських зв'язків у галузі культури як   найбільш та форми завжди   викликала дослідників. через діалог   відбувається національне   взаємозбагачення взає мопроникнення Це не   найбільшій мірі відноситься до культур України та Польщі, про що   свідчить спільна цих Важливість       553    дослідження з формування 1991 нової   європейської системи міжнародних відно син, суттєвим елементом   якої стосунки галузі Проголошення   України перемога сил Польщі,   між державами відносин на рівні стратегічного партнерства стали   поштовхом для  ітних аспектів   стосунках країн основі комплексного та   аналізу на тлі оновленої Європи.    Аналіз  -польських є для   визначення основних закономірностей у взаємозв'язках між двома   народами має усуненн ю на наших   суспільств рівноправного в   співдружності. особливостей  -польських   контактів галузі також відсутністю   ґрунтовних теоретичних праць, присвячених досвіду двосторонні х   зв'язків цими у визнання становлення   України як незалежної держави на міжнародній арені.    Новий у польської як всього   українського пов'язаний горбачовською   перебудовою, продовженням  стало   суверенітету відновлення незалежності   Декларація державний України"   "всім що на республіки,   право вільного національно -культурного розвитку". 1 У липн і 1991   р. було створено урядовий комітет у справах національностей, а в   жовтні Рада Закон громадянство,   надавав статус громадян усім мешканцям України, незалежно від їх   етнічного соціального майнового расової   та   національної статі, політичних   релігійних Першочергове мав "Про   національні України" р.), заклав   базу правових гарантій національним меншинам, у т.ч. й полякам. 2   Без пер ебільшення можна стверджувати, що з відновленням   реальної України відродження   національно -культурного і громадського життя української полонії,   яка підтримала проголошення   України, Всеукраїнський референд ум 1 грудня 1991 р., прагнення   корінного побудувати демократичну,   державу. меншина поставилась позиції   історичної в питанні, Польща       554    першою зарубіжних яка в изнала   На українського Товариства  -польської   дружби рубежі  –   90 XX сформувалося  -  просвітнє товариство поляків України, яке очолив С.Шалацький. У   1990 1991 відбулися конгреси України ,   започаткували поляків на з   Невдовзі була заснована Федерація польських товариств України,   керівником стала З ініціативи 1996   проходив поляків на були   перспективн і національно -культурного   польської громади.     Ключовою для поляків   повернення рідної подолання асиміляційних   процесів, відновлення польського   За тоталіта ризму мова витіснена   лише з суспільно -політичного, культурного і громадського життя,   але майже не використовувалася  й на побутово -родинному рівні.   Щонайменше українських покоління  -х   років володіла, ще  ідше рідною   Нагадаємо, за перепису України р.,   лише 18,6 тис. поляків із 144,1 тис. назвали рідною мовою польську   (12,9 %).3   На основі Конституції України національні меншини мають   право навчання мо вою на рідної в   державних комунальних закладах через   національні культурні товариства. 4 Це відкривало перед польською   громадою відродження мови, його   наштовхнулася ряд По -перше,  в   свідомості частини поляків впливом   ідеології ізоляції історичної були   почуття належності до поляків і внутрішня потреба в знанні своєї   мови. По -друге, переважна більшість можновладців, в том у числі і   польського була на   комуністичної ідеології і тому повільно долучалася до розв‘язання   практичних питань польської освіти. По -третє, незалежна Україна   опинилася системній кризі матеріальній   що негативно у освіти культури.   Крім бракувало польської підручників,   приміщень   національно частина та       555    польського похо дження, а також поодинокі волонтери, які прибули   з Польщі. Владні структури і громадські організації Польщі також   активно можливість польської в   Україні. Вони почали направляти ксьондзів і вчителів, створювали   літні табори,  до запрошувалися та з   України.    Українська держава гарантує кожній польській дитині право   на доступність і безоплатність здобуття повної загальної середньої   освіти, тому на рідною в   школах класах, т акож національно -культурні   товариства, що створюють недільні школи або групи. У більшості   регіонів України, де компатно проживають поляки, функціонують   польські недільні школи. На зламі століть в Україні працювало 26   польських недільних шкіл, у тому  числі у Львівській області 6 (235   учнів),  -Франківській  –   3 учнів),  –   2  (220   учнів),  –   2 учнів), Рівненській  –   2, у   Дніпропетровській, Запорізькій,   Миколаївській, Сумській,  рківській,   Чернівецькій та м. Севастополі  –  по одній. 4   Помітно мережа шкільництва   системі освіти. задоволення потреб   громадян польської у   навчальному функціо нувало загальноосвітніх   закладів навчанням мовою, загальноосвітній   навчальний заклад з польською та українською мовами навчання.   Загалом навчаються польською мовою 1357 учнів. Польську мову   як вивчають учнів,  ативно в  –    3529 учнів. 5   В   рамках   укладених   між   Україною   і   Польщею   Договору ,   спільної   заяви   "До   порозуміння   і   єднання "  та   Угоди   про    співробітництво   в   галузі   науки   й   освіти   активізується   співпраця    культурно -освітніх   закладів ,  взаємообмін   фахівцям и ,  духовними   і    культурними   цінностями .  Більше випускників України   здобувають освіту Польщі, того, Київському   Львівському Дрогобицькому   створені і підготовки та   по льської мови.  6   Створити сприятливі умови для для всебічного   розвитку польської меншини в сучасній Україні органи державної   влади намагаються в рамках україно -польського партнерства через       556    проведення конференцій, конгресів ство рення   товариств. у р. створено польських   товариств в Україні, до складу якої  -просвітнє    товариство з своїх осередків,   Керівником стала Хмельова. ініціативи   зимою   1996 відбувся поляків на були   окреслені та завдання  -  культурного відродження української Полонії, відкриття польських   шкіл, установ культури, заснування засобів масової інформації. Під   егідою  ерації ряд конференцій,   «Польський шлях до Казахстану» (Житомир, жовтень 1996 р.). 6   У 1993 у на рівні    проходило культурницьких де   проаналізовано у україн ської польської   державної щодо меншин. форуму   підкреслили розв‘язання міжнаціональних   відносин для творення відкритого суспільства. Вони погодилися з   необхідністю потреб України україн ців   Польщі, тому й прийняття   законодавчих Із позицій питання   національного шкільництва, підготовки та переквалі фікації кадрів,   роботи  -культурних і їх   розвитку,    пам‘яток та національних   меншин складової загальнодержавного   комплексу, у житті і   перспективи співробіт ництва забезпечення   запитів меншин обох   країнах. прийнято   рішення відкриття культурно -інформаційного   центру у Варшаві та польського  –  у Києві. 7 На жаль, це питання для   нашої залишається дотепер: тільки   Польський у Залишаються  орядку й   інші національних про яких   Консультаційний Комітет заявив у 1993 р.    Із р. етапу партнерства‖)   особливої набуває частина  -польських   відносин, що пов‘язана з п оверненням та реституцією культурних   цінностей. до між України Урядом   Республіки про у збереження   повернення і переміщених час   світової війни цінностей (червень  р.) 14 -15 травня 1997 р. у       557    Львові перше Міжурядової  -  польської комісії.    Українська на якому тривалий   переговорний була 12 з   відомих та діячів.  ляки 10   Співголовами професор  –   голова   комісії питань в культурних   голова частини та Т.Поляк  –    Уповноважений Республіки з польськ ої   культурної за голова частини   комісії. 8   Під роботи конструктивний думками.   Члени частини приділили обговоренню   питань, із історико -культурної   Львівської   наукової ім. НАН   Центрального історичного України Львові,   музеїв Сторони з збереження   українських   держав.    У засіда ння створено  -польські   експертні (історико -архівних, художніх   цінностей) опрацювання пропозицій   взаємного повернення втрачених цінностей, визначення подальшої   долі пам‘яток культури, котрі становлять в заємний інтерес. Окрема   експертна займається питань   бібліотеки У роки також   вивчення книгозбірні капітули,   І.Огієнка, ―Стривігор‖, НТШ Варшавські й   бібліотеці. 9   На ―стратегічного фактично,   остаточно мету  -польського   співробітництва: двох держав єдиний   європейський простір. на погляд,   підтверджує  года Урядом й Республіки   Польща співробітництво галузі науки освіти   (Київ, 20 травня 1997 р.). У її преамбулі до договірно -правової бази   стосунків цими вперше включено   загальноконтинентальног о значення. Це Заключний Акт Наради з   питань і в Паризька для   нової Документ симпозіуму питань       558    культурної Європейська Конвенція 19   грудня р.   Аналізуючи угоду,  можемо і   засадничі принципи українсько -польських взаємин у гуманітарній   сфері. До них варто зарахувати:  усвідомлення етнічної і культурної   близькості і народів, також   значного внеску, який роблять ці народи у роз виток обох держав та   їх    виявлення до взаємовигідного   співробітництва галузі мистецтва, освіти   інформації;   надання значення творчим   контактам та контактам між людьми.  10    Значимість  ених підкріплюється   Протоколу співробітництво Міністерством і   мистецтв та культури національної   спадщини Республіки Польща на 2001 -2003 рр. Цей та попередній   документи визначили безпосередні завдан ня культурних відносин   між державами: обміну й   театральними та митцями рамках   міжнародних великих заходів по   запрошенню сторони; музейних та   виставок  часного підтримка між   навчальними насамперед  -мистецького   профілю; співробітництву українськими   польськими організаціями, у   кінематографічній зокрема  –   асоціаціям и і   національними безпосередня між   бібліотеками видавництвами; співробітництва   сфері збереження культурної спадщини. 11   Таким умови польської в   умовах України  онливо що   демократизація сфер розвитку, й   етнонаціональні закладають фундамент   задоволення  -культурних польської   для її відродження  ональних   традицій та культури.       ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА    1. Декларація про державний суверенітет України // Голос України.   –  1990. - 17 липня; 2. Про національні меншини в Україні. Закон України,   прийнятий 25 червня 1992 р. // Зб. Національні відносини в Укра їні у ХХ   ст.  –   К., 3. О.Я. в процесах       559    землях України у ХХ столітті.  –  К., 2007.  –  С.413; 4. Конституція України.   –  К., 1996 .  - С. 18; 4. Федорук О. Україна і Польща  –  питання спадщини //   Польська культура в житті Ук раїни. Історія. Сьогодення.  –  К.,2000.  –  С.   59; 5.  Офіційний сайт Міністерства освіти і науки, молоді та спорту. Дані   на 2011 // www.mon.  gov.  ua/index.php/ua/  -  польські взаємини  -ХХ (Збірник) Ін -т   мистецтво знання, фольклористики та етнології ім. М.Т. Рильського НАН   України; Ін -т мистецтв Польської АН; Гол. ред. О. Федорук.  - К.: Видав.   М.П. Коця, 2003.  –  С. 199; 6. Національні меншини України у ХХ столітті:   політико -правовий  –   К.,  –   С. 7.  Поточний   Міністерства і України 1993 Програма   перебування польської делегації та засідання Консультаційного Комітету   (КК) України Респуб ліки (14 -16 1993   р., Київ).  –  К., 1993; 8. Федорук О. У країна і Польща  –  питання спадщини   // Польська культура в житті України. Історія. Сьогодення.  –  К., 2000.  –  С.   59; 9. Поточний архів Міністерства культури і мистецтв України за 1999   рік. про до Польща культури   мистецт в Д. (3 -5 1999  –   К.,   1999//www.mon.  gov.  ua/index.php/ua/; Поточний Міністерства   культури мистецтв за рік. між України   Урядом Республіки Польща про співробітництво в галузі культури,  науки   і  –   К.,  www.mon.  gov.  ua/index.php/ua/; Поточний   Міністерства культури і мистецтв України за 2001рік. Проект Протоколу   про   Міністерством культури і національної  спадщини Республіки Польща на   2001-2003 рр.  –  К., 2001// www.mon. gov. ua/index.php/ua/.         Анна Стасько    СПІВПРАЦЯ ПОЛЬЩІ ТА УКРАЇНИ ЯК ЧИННИК   СТАБІЛЬНОСТІ  В СХІДНІЙ ЄВРОПІ       Вивчення країн Європи,   членів Союзу,   аналіз та   міжрегіонального співробітництва   центральноєвропейського регіону та України за період 1991  –  2011   років надзвичайно значення теорії   практики європейської інтеграційної політики України.     Стано влення утвердження інтеграції   актуалізується з періоду завершення Другої світової війни, більше   не лише політичного економічного   Західної Після системи поділу       560    «західний» і «східний» блоки , ідея «повернення в Європу» охопила   майже всі посткомуністичні і пострадянські держави. Серед таких   держав Польща і Україна відзначилися тривалими взаєминами, що   містили гострих конфліктів часи   співпраці. 1  Відповідно, лише  ідтверджує для   решти європейських країн перебіг подій.     Актуальність теми значущою, питання   стратегічного в Європі та   входять якісно історичну Республіка з   травня р оку державою -членом Союзу   (ЄС), кордони західних як  -  Атлантичний (НАТО) ЄС між та   Україною. може виникнення   конфліктних через сфер  ливу і   або сприятиме позитивних на до   плідної в  -Східній з   двосторонніх Польщі України регіоні. з   важливих місць посідають інтереси збереження стабільності і  миру   в регіоні, як запорука майбутнього розвитку та зміцнення сусідніх   держав.    2 грудня 1991 р. Республіка Польща першою у світі офіційно   визнала державну незалежність України, а вже 4 січня 1992 р. між   двома були дипломатичні  ини.   травня р. міждержавний  -польський   Договір про добросусідство, дружні відносини і співробітництво. 2   Характерними сучасного українсько -польських   міждержавних є інтенсивність   діалогу  на найвищому активна розгалуженої   постійних механізмів   співробітництва, розвиток нових та вдосконалених форм співпраці.   У році розробку та   форматів співпр аці, повинні   сьогоднішньому рівню партнерства   Україною та Польщею.     На етапі Східній наявні зон   потенційного традиційних «Сутність у   нашому безпеки  гає пересуванні з   класичних (збройне значення   зменшується, яких також для   позадержавні Дані можуть безпеки       561    наших важливих нормального  ня   держави, та Вони особливої з   нашого  3  Тому актуальним питання званої   «м‘якої» безпеки і сил, які здатні забезпечити її утримання. Процес   пошуку сил новим міждержавної   міжн ародної де розвитком засобів,   глобалізації єдиної зв‘язку Інтернет   доступність супутникових та стільникових телефонів, вимагається   об‘єднання держав народів боротьбі викликами   безпеці.     Іс нують альтернативні інтеграції вказаного   регіону  –  Європейський Союз і НАТО, або ж ЄЕП і Ташкентський   Договір. можливості Східної в   Західну інтеграційну систему та збереження миру і стабільності в її   рамках.  йський через потужність   швидке політичної є «м‘якої» а   натомість як  -політичний покликаний   гарантувати від з зброї   прямої воєнної протидії.     Стра тегічне партнерство між Україною   позитивний на в Центрально -Східної   Європи. цього зростання, послідовного   сприяння підтримки та   євроатлантичних України  и   європейських Співробітництво міністерствами   оборони та Польща у   відповідності загальнополітичного нашої у   відносинах з Польщею і визначається як пріоритетне.    Польща активним  м проектів рамках   діяльності робочої з військової   Комісії  -НАТО. проекти важливе для   успішного в комплексного сектору   безпеки створення системи  чного   цивільного над структурами: з   професійної цивільного оборонних   безпекових України Польщі  –   50 євро),   робоча група Україна -НАТО з питань цивільного демократичного   контролю се ктором Мережа Україна -  НАТО щодо підвищення обізнаності громадянського суспільства.       562    Високої заслуговує військового   співробітництва, прикладами є   діяльність  -польського бата льйону,   спільна сторін миротворчих ООН   стабілізаційній в а регулярних   навчаннях степ», миру», арка»). 4   Польська надає допомогу здійсненні   військово ї реформи у напрямі адаптації до стандартів НАТО.    Польща стати чи для   України її інтегруватися західноєвропейські   організації, насамперед НАТО і ЄС. Як зазначав на початку 1996  р.   перший Республіки  ьща Україні Козакевич,   «одним із найважливіших завдань польської зовнішньої політики є   поширення і зміцнення різноманітних двосторонніх інструментів у   наших відносинах Україною, полегшили їй   шлях до європейських інституцій». 5 Пре дставник МЗС України так   образно визначив головний напрямок співпраці з «Для   України шлях через Москву веде до Сибіру, а через Варшаву  —  до   Парижу». 6  Подібні обумовлюють польську   європейської України. і  ьна, головне,   дружня для є противагою і   амбіціям Федерації, інструментом   східноєвропейської Виступаючи березня   р.   Сеймі Польща Геремек усі   ствердж увати, «незалежна має стратегічне   значення для та безпеки, для у   регіоні. привілейованих з сприяє   зміцненню європейської безпеки». 7   Міністр Національної оборони Польщі Б. Клі х зауважив, що   «немає безпечної Польщі без безпечної України. Ми сподіваємося   на поглиблення двосторонньої співпраці між Варшавою і Києвом,   яка бути як однієї, і другої   сторони». 8  В 2008 українські  овці   взяли в з відзначення  -ї   відродження державності. рамках група   українських офіцерів ознайомилася з організацією та проведенням   урочистих із підрозділів варти   Війська  ольського. інтерес наших   викликало використання нових форм і методик, сучасних підходів   до відзначення знаменних державних дат.       563    Директор міжнародного   співробітництва оборони В. н а   початку року що 2008 основні   діяльності міжнародного   співробітництва оборони були   сконцентровані формуванні та основних   положень політики    розробці   засад та підготовці середньострокових і короткострокових програм   і планів міжнародного співробітництва у Міністерстві   Збройних Силах України. Також основні зусилля були спрямовані   на розробки підготовки  ограм планів   двостороннього співробітництва, та   координації міжнародного їх   безпосередню підготовку і проведення. 9   Таким протягом років накопичений   вагомий україно -польської  впраці військово -технічній   сфері. сприяли міжнародно -правова   співробітництва відповідній кооперація вирішенні   багатьох становлення розвитку сил,   діяльність  -польського підрозд ілу,   взаємодія в межах Організації Північноатлантичного договору.    Варто що успішній завдань,   постають перед Польщею та Україною в рамках Східного виміру   політики Союзу, забезпечити   успішну  стему стабільності Сході   Стабілізація в та перспективи   подальшої співпраці країн ЄС і «не -ЄС» дасть змістовну відповідь   на виклики міждержавної і   стабільності.       ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА    1. Биркович Т. Принципи дипломатичних відносин між Польщею й   Україною в сучасний період // Гуманітарна наука.  –  2009. - № 1.  –  С. 75; 2.   Договір Україною Республікою про   дружні і Договір   18.05.1992.www.rada.gov.ua;  3.  http:  //  www.niur.gov.ua/  ukr/publishing/   panoramal  1-2_99/sp_3ka.htm; Сидоренко Через  -  до //   Пропозиція. 2008.  - № 12.  –  С. 33; 5. Тка ч Д. Є. Кіш  –  новий погляд на   євро інтегральне співробітництво України // Зовнішні справи.  –  2008. - №   10.  –   С. 6. В.І., А. Міжнародні i       564    зовнішня політика країн Центральної та Східної Європи (сер 40 -х  —  сер   90-х рр. XX ст.) . —  Харків, 2001.  –  С. 73; 7. Геремек Б. Основні напрямки   зовнішньої політики Польщі // Політична думка.  —  1998. - №  1. –  С. 14; 8.   Офіційний Міністерства України. доступу:   http://www.mil.gov.ua/event/; 9. Там само.           Олександр Неприцький    СПІВПРАЦЯ МІСЦЕВИХ ГРОМАД ВІННИЦЬКОЇ   ОБЛАСТІ ТА СВЄНТОКШИСТСЬКОГО І   ВЕЛИКОПОЛЬСЬКОГО ВОЄВОДСТВ У 2003 -2009 РР.       Національні були гравцями   міжнародній європ ейського протягом  –    середини XX століть. Починаючи з другої половини ХХ століття,   спостерігається паралельний рух двох взаємозаперечуючих, і в той   же взаємодоповнюючих З боку  –   це   глобалізаційні інтеграційні  ,   –   явища   етномобілізації регіоналізації. національної   держави почали частково переходити на наддержавний, а частково   на регіональний рівень.     Нині увага бути контактам   громадами, самоврядува нням бізнесом, не   центральних політичних влад. У такий спосіб можливе зближення   ціннісних орієнтацій і рівня життя в різних країнах.     Значення контактів рівні громад   вже науковою (див. дисертації   М.А .Баймуратова, 1  О.В.Батанова), 2  проте, цю   істину у життя вдається досить рідко.    У даній розвідці розглянемо розвиток міжнародної співпраці   між громадами та і   Великопольського республіки  і 2003 -  2009 років. З‘ясуємо динаміку, зміст і значення цих контактів для   регіональної громадськості обох країн.     Географічні дослідження Вінницьким,   Свєнтокшистським та Великопольськими регіонами з огляду те, що   саме громадами  заних відбувається   динамічний розвиток співпраці Вінницької області. Зауважимо, що   Вінницький має міжнародні із   країнами світу. 3       565    Визначення меж із   Міжнародного «Ук раїна -Польща -Німеччина»   території області, започаткувало   контактів місцевих громад.     Спроби співпрацю спільноти   закордонними розпочалися другій ХХ   століття, до  ської та цього   процесу Комуністичної Радянським   підбиралися  -побратими дружніх країн.   основу побратимів покладено економіки,   розміри кліматичні  тощо. 1958 Вінниця   підписала із містом Три потому   відзначили  -ту підписання Окрім   Кельце, має п‘ять  –   Бірмінгем   Алабама), (Велика Бурса  а),   Липецьк (Росія), Рибниця (Молдова).    Головним міжнародної Вінниці   Вінницької була широких   контактів громадян. Все обмежувалося офіційними візитами вищих   посадових та, представників  йно -господарського   активу  –   бізнесових і колективів.   міжнародна співпраця носила, переважно, номінальний характер і   не робила істотного впливу на життя громадськості.    З року території області   діяль ність обласне Товариства  -  Польща», базі у році створено   громадську організацію «Україна -Польща -Німеччина». Організація   взялась перенести на українсько -польський ґрунт досвід польсько -  німецької  і  -французької,  -британської)   співпраці 1990 -х років.     Після від будівництва   вивчала країн Європи візитів   різнопрофільних до Франції, Британії,   Швеції, т а держав. із напрямків   вивчення досвіду європейських країн було знайомство із системою   місцевого як може своє   життя, політично владу, її   працювати громади забезпеч ити лише а   розвиток сіл, тощо. запозичення   досвіду дало позитивні результати.       566    Керівництво «Україна -Польща» за   мету аналогічну запозиченого у   польсько -українські  заємини. завдання   налагодження до якомога кількості   сільських, та голів депутатів рад   Вінницької Мета візитів виключно   показати діячам місцевого самоврядування, як  може жити місцева   громада, що вона може робити в умовах демократії, євроінтеграції і   ринкового господарства.    Для поставлених було вже   існуючі із воєводством центром   місті (до року  то столицею   воєводства, після реформи  –    Свєнтокшистського) встановлено взаємини   Великопольским Освіти Курсів   ВЦОіКС найбільшою найстарішою організацією   територі ального в Вона створена   1990 році, наразі налічує 274 члени  –  242 гміни і 32 повіти.     У налагодженні контактів між місцевими громадами можемо   чітко три еволюції діячів   місцевого н а становлення діяльності   лідерів громад. етап  –   знайомство життям   діяльністю територіальних  –   гмін. даному   етапі учасники делегацій з Вінниччини спостерігали і дивувалися.   Їх вражав рівень  ських сільських шкіл, діяльність   очисних споруд, утилізація сміття, розвиток інфраструктури тощо.   Частина із них жодного разу не була за західним кордоном, частина   –   пам‘ятала кінця  -х  –   початку  -х коли   Україна Польща под олати розвалу   соціалістичного Польща 2000 -их   відрізнялася від Польщі початку 1990 -х років.     Другий  –   налагодження контактів   сільських, міських депутатів рад   своїми  ми  –   вуйтами, маршалками   тощо. питання, задають представники   українського місцевого самоврядування, а чому у нас не так, що ми   робимо по -іншому, звідки взявся такий розрив у розвитку. У таких   роздумах активному  нні, правило, другий   етап налагодження співпраці.       567    Третій  –   активна і змін роботу   місцевих громад Вінниччини. На даному етапі ставляться питання:   «А що я можу зробити у своїй територіальній громаді?», «Що ми   можемо  нити її «Як іноземний   досвід батьківщині, жити Коли   починають у категоріях, громада   починає розвиватися, участь міжнародних   регіональних активно  застосовує   співфінансування, її починають   громадськоактивні школи тощо.     Особливостями триетапного є що   наступний період не може розпочатися без повного відпрацювання   попереднього. першому обов‘ язково, бути   зовнішній до Чим відпрацьовані   попередні два етапи  –  тим ймовірнішим є успіх на третьому етапі.     На першому етапі знайомства із життям польських місцевих   громад звучать аспекти.  вники   українських нарікають, нічого можуть себе   зробити, бо немає коштів. На третьому етапі приходить розуміння,   що можна Набагато капіталом   підготовлені люди і нові ідеї.     Напевне, із показових  проект   «Агротуризм можливість Вінницької що   розпочав реалізацію липні році. проекту  –    сприяння розвитку агротуризму у Вінницькій області за допомогою   створення платформи співпраці з іноземними партнерами. Проект   реалі зується практику та   співробітництва між мешканцями сіл, місцевими організаціями та   органами влади на рівні району та області. Проект наочно показав,   як поєднати партнерів обидва кордону,   здобути фі нансування розвинути види   діяльності на теренах місцевих територіальних громад Вінниччини.   Але участь у проекті взяли переважно ті особи і місцеві громади,   які попередньо до співпраці.   суб‘єкти, на жаль, не  бачили в цьому жодних можливостей, що ще   раз дієвість вище шляху   налагодження розвитку стосунків місцевими   громадами області Свєнтокшистського   Великопольського воєводств.       568    Протягом  -2009 за схемою   організовано понад делегацій, складу входили   представники місцевого різних   освітяни медики, та колективи,   громадських Під візитів  члени мали   нагоду з державних влади   Республіки та результати  -  територіальної вивчити досвід   польських та обмінятися роду   методи чними рекомендаціями у роботі державних органів, а також   ознайомитися роботою та закладів,   громадських їх на та   громад. Відповідно, в Україні, зокрема на Вінниччині, приймались   подібні д елегації. 300 Угод   співпрацю протоколів між громадами   України адміністративними Республіки   стали результатом цієї роботи. 4   У міжнародної місцеві   Вінницької  асті неоціненний управління   сучасною територіальною громадою. Набувають знань   поєднати влади, бізнесу,   організацій і залучити всі ці сектори до розвитку регіону.     З‘ясувавши міжнародно ї для   громад Вінниччини, можемо цілком резонно поставити запитання:   який отримують партнери співпраці   українською стороною. Польські урядові та неурядові організації і   місцеві громади беруть активну участь у міжнарод ній співпраці зі   Сходом тих мотивів, й Західної   активно співпрацювали з поляками у 1990 -х роках.     По -перше, це аспект стабільності в регіоні і питання безпеки   самої Як зазначив закордонних   країни  слав у з колегою   Франком -Вальтером 8 2008 Польща   хоче «нормальних» по боки як   Заході, так і на Сході. 5 Чого, власне, прагнула Німеччина у 1990 -х   роках. розвитку  місцевих демократичної   держави і громадянського суспільства в Україні, польська сторона   піклується про власне стабільне існування у Європі.     По -друге, існують кошти, що виділяються польським урядом   та Європейським Союзом, які призначені на міжнарод ну співпрацю       569    установ ЄС сусідами межами Без   закордонних партнерів, що знаходяться поза межами ЄС ці кошти   неможливо отримати.     Таким відбувається місцевих   локальних недержавних Поль щі   спрямовувати активність співпрацю українською   стороною у спосіб державницький   своєї країни.     Отже, співпраця рівні громад   Вінницької та і   воєводст в Польща взаємовигідним   Відбувається стабільності безпеки регіоні.   Стимулюється та розвиток   регіонів. міжкультурний А   запровадження розвитку  , була   протягом  -2004 показала результативність   практичну цінність.        ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА    1. М.А. сотрудничество   местного Украины: ...  -ра наук.  –   Одесса,   1996. –  329 с. 2. Батанов О.В. Функції територіальних громад як суб'єктів   місцевого самоврядування: Дис.... канд. юрид. наук.  –  К., 2000.  –  286 с.;  3.   97 світу у сферах Вінницькою   [Електронний  е сурс]  Оперативні Єв ро -2012:   центр  -2012.– Режим   доступу:   http://euro2012.   ukrinform.ua/news/p5076/?PAGEN_5  =231&SECTION_ID   =&ID=5076%2F%3FPAGEN_5%3D231&PAGEN_4=5. –  Назва з екрану;  4.   Звіт роботу "Україна -Польща -Німеччина" 2003 -2009   рр.  ектронний   р е сурс] Ukraine -Poland-Germany.  –   Режим   http://www.ukrpolgerm.  com/infopage.  php5?lang  =ukr&id=8  –   Назва   екрану;   5.  Polityka  zagraniczna  Polski i  Niemiec  w  Europie  Debata  ministra   spraw  zagranicznych  Niemiec,  Franka-Waltera  Steinmeiera  i  ministra  spraw   zagranicznych Radosława Warszawa, kwietnia r.    [Електронний  р е сурс ]  //  Centrum  Stosunkow  Miedzynarodowych   –  Режим    доступу :  http://www.csm.org.pl/images/rte/File/Aktualnosci/CSM-Sikorski-  Steinmeier-debata-tekst.pdf. –  Назва  з  екрану .                   570    В олодимир  Петренко    ГЕНЕЗА УКРАЇНО -ПОЛЬСЬКИХ ВІДНОСИН НА   ВІННИЧЧИНІ В ОСТАННІ ДЕСЯТИРІЧЧЯ        У р. 50 з налагодження   дружніх між областю  а   воєводством, на у адміністративно -  територіальних змін, спрямованих на укрупнення регіонів Польщі,   перебуває в складі Свєнтокшинського воєводства.    З культу Сталіна ХХ та   початком  них у СРСР,   більше делегацій, країн   табору, стали бажаними гостями України та рідного Поділля. Так,   на у р. делегації Франції,   Німецької респу бліки, Корейської   Демократичної республіки, Румунії, Чехословаччини. 1   Особливо стосунки, тривають останніх   років, у з  -поляками   воєводства.    2 квітня 1958 р. Вінницький обласний партком отримав  лист   від комітету об‘єднаної партії   Келецького (за Ф. з   встановлення взаємовідносин „підвищення   виробничих показників промисловості та сільського господарства,   покраща ння матеріального добробуту трудящих‖. 2   В також що області у   центрі республік є основному з   розвинутим Особливо поляків   технології буряка, наш  кий   славився на всю Європу, насамперед, як ‖цукровий Донбас‖. 3   Прийняти самостійно встановлення   контактів поляками секретар обласного   парткому Козир міг, як не в   компетенцію  Козир 14 1913 у   Жовтому району області,   українець, учасник Великої Вітчизняної війни, з 1955 р. по 1970 р.   –  перший секретар Вінницького обкому Компартії України). 4   У 1958 партійне  вництво   звернулося в ЦК Компартії України з офіційним листом, у якому   прохали клопотання ЦК стосовно       571    вирішення про і організації з   керівництвом ПОРП Келецького воєводства. 5   Проаналізувавши необх ідні ЦК, серпня   р. прийнята (з „Цілком   Вінницького парткому встановлення   дружніх між областю Келецьким   воєводством Народної В     наголошувалося, це рішення з   покращання стосунків полякамим, в   ідеології та культури. До 15 серпня відділу пропаганди та агітації   обкому партії доручалося розробити комплекс заходів для обміну   досвідо м роботи партійних і громадських організацій, державних і   господарських органів. 6   Вже 9 серпня 1958 р. за підписом П. Козиря був направлений   лист керівникам Келецького воєводства, в якому акцентувалося, що   Вінницький комітет з задо воленням‖   приймає пропозицію про встановлення постійних дружніх зв‘язків   між воєводством і областю   Української РСР. 7   Змістом контактів бути обмін   роботи державних, і   орг анізацій, і листування, взаємна з   використанням ЗМІ досвід та в   промисловості, аграрному секторі, науці, культурі.    Для обговорення дій обміну   думками, обком  ї запросив нас   партійну делегацію Келецького воєводства, тактовно обумовивши,   що після цього, партійна делегація з м. Вінниці у кількості 5 осіб   могла б також відвідати м. Кельци, впродовж 10 днів. 8   27 серпня 1958 р. до Вінницького облпарткому  надійшов лист   вдячності поляків рішення направлення м.   делегації та керівників   воєводства у складі: Євгеній Вуйцик (секретар партійного комітету   ПОРП воєводства, делегації),   Дома гала президії Ради Генріх   Собонь секретар міського ПОРП),   Казимір (завідуючий пропаганди, і   культури комітету Йозеф (перший   секретар  о комітету Тадеуш       572    Бартош відділом життя „Слово   люду‖). 9   16 1958 польська прибула   десятиденним до Вінниці, перебування   передбачала масштабні з аходи: день  –    ознайомлення організаційною обкому та    облвиконкому; день  –   обмін роботи обкомом   комсомолу, обласними 3  –    ознайомлення з організацією роботи Вінницького міському партії;   4-5  –   перебування делегації селах   Крижопільського району з метою вивчення господарського досвіду   аграріїв, обласного 6  –    ознайомлення структурою організацією Вінницького   Раднаргоспу, відвідування педагогіч ного і медичного інститутів; 7   день  –  обмін досвідом діяльності підприємств на суперфосфатному   заводі та швейній фабриці ім. Володарського; 8 день  –  відвідування   Гніванського цукрового заводу та школи -інтернату в селі Сутиски   Тиврівського 9  –   екскурсія музею Пирогова,   читальних зал обласної бібліотеки ім. Тімірязєва, кінотеатру ім. М.   Коцюбинського; день  –   обмін враженнями   пропозиціями подальшу на та   дружніх стосунків. 10   У зв‘язку з цими под іями, газета „Вінницька правда‖ від 19   вересня 1958 писала: „... Цим приїздом починається встановлення   близьких і дружніх між   областю і Келецьким воєводством... Незабаром група партійних та   господарських н ашої відвідає   воєводство‖. 11   Так сталося, жовтня р. бюро   Вінницького партії затверджений Вінницької   партійної для в до входили:   Слободянюк  –   другий обкому  тії,   делегації; Олійник А.Ф.  –  секретар обкому партії; Шевцов Ю.М.  –    заступник голови облвиконкому; Фурман М.К.  –  перший секретар   Вінницького партії; В.С.  –   перший   Крижопільського партії; М.С.  –   завідуючий    відділом життя газети правда‖.   Поїздка Польщі десятиденним мала 12   листопада р., була через       573    затвердження делегації ЦК отримання   вказівок, н а 10 грудня 1958 р. 12   У звіту перебувавння делегації   Вінницької в воєводстві Народної   республіки‖  -20 2008 відклалася інформація:   „Воєводство в частині    Зі   боків омивають Південно -східний, і  -  східний кордони утворює р. Вісла. На північному заході, заході й   півночі несе свої води р. Піліца.    Значну воєводства один найстаріших   Європі гірничих масивів  –  Свєнт окжиські гори. В ряді місць вони   мають родовища. місце корисних   посідають залізні руди. На базі покладів залізних руд у воєводстві   розвивається промисловість... і незначній   кількості, гори кобальт,   молібден,   Зустрічаються поклади та руд 43   великих заводи)...    Грунти воєводства можливість   зернове а вирощувати культури...   Досить кількість (22,7 в ід площі)   сприяють такої господарства, розведення   хутряних звірів.    На території воєводства проживає 1 млн. 80 тис. чол. Густота   населення квадратний  –   92 Найбільше є   Радом, де кількість населення становит ь 120 тис. чол.‖. 13   Про враження першого у   відомий завідуючий редакції   „Вінницька М. неодноразово у   статтях, „... нас вже Відкрились   п ольської застави, члени делегації   потрапили в дружні обійми. Хоч більшість з нас не знали польської   мови, слово було зрозуміло як   „дружба‖ польським товаришам. Вони підкріплювалися міцними і   по -справжньо му потисками теплими   схвильованими голосами... Дорога до Кельців в‘ється серед полів,   ховається в перелісках, мостами пролітає над ріками, до Кельців не   близько  –   більше трьохсот кілометрів... Блискуча під світлом фар   стрічка  ги вривається широкий міста.   Проносяться фасади будинків, що вкриті темрявою століть. Адже   Кельци ведуть свою історію з ХІІ віку...‖. 14       574    Одразу закінчення візитів   Келецького та області м.  ельци м.   Вінниці проведені зібрання громадських   організацій метою регіональних відділень   радянсько -польської 1958 р.)   розпочне діяльність обласне Про  це   повідомлялось у телеграмі Президії першого зібрання до столиці, а   саме: Голові правління   радянсько -польської товаришу Раді   повідомити створення обласного   Товариства  ко -польської Докладемо щоб   внести вклад зміцнення країн   табору, миру в усьому світі‖. 15   Так розпочиналася історія становлення дружніх відносин між   нашими між Україною Польщею,   народна   мудрість  –   „сусідів вибирають‖, мирі   дружбі нам Ця триває і   тільки зв‘язки були на рівні партійних делегацій, відбувався обмін   досвідом делегацій господарників, науковців, працівників освіти і   культури , майстрів спорту.    Вже травні р. обласне   товариства  -польської отримало поляків   запрошення участь урочистостях, пам‘яті   Героя Союзу Василя (батько   колишньог о ректора Київського національного університету), який   загинув у 1944 р. в боях за визволення від нацистських окупантів м.   Сандомир. з міста його Всі   пов‘язані з перебуванням нашої делегації, польська сторона взяла   на себе . І, протягом 21 -24 липня 1959 р. у Келецькому воєводстві,   окрім партійної побували   громадських, культурних та спортивних організацій нашої області:   актори, співаки, танцювальні ансамблі, спортсмени -велосипедисти,   а наша з наменита футбольна команда „Локомотив‖ 22 та 24 липня   1959 підтвердила високий у матчах   футбольними командами міст Кельци та Сандомир. 16   З кожним роком дружба тільки зміцнювалася, коли в середині   60-х минулого кіль кість членів   підприємств, і Вінницького   відділення радянсько -польської нараховувало   близько двадцяти закладів (вони систематично здійснювали дружні       575    візити до Польщі), то в 1974 р. таких закладів   в області було вже   близько Тільки м. 55 і   встановили контакти польським Так,   Вінницький тракторних співпрацював   Стараховицьким вантажних Вінницький   політехніч ний  –   із політехнічним   та вищою школою,   педагогічний  –   із вищою   школою, обласний музей  –   із   Національним Вінницька    школа 1  –   із   Тарнобжською середньою школою ім. Коперника... 17     Особливо стали зв‘язки та   келечан. нитки і культур   переплелися на Поділлі. Вінничани пишаються тим, що тут жив і   творив велики й польський поет Юліус Словацький, що наш край  –    батьківщина Северина відомого   польського Ярослава та діячів   польської культури.    З здобутками культури пов‘язані   перші в  атурі великого Михайла   Коцюбинського. Вінниччині ті жило   представників інтелігенції. неї і   фольклорист та історик Чеслав Нейман. М. Коцюбинський деякий   час проживав у нього, користувався його біб ліотекою, їх назавжди   об‘єднала міцна дружба.    Постійні зв‘язки поляками культурній   систематично у  -80 в пресі   Вінницького відділення радянсько -польської   дружби В.Г. Кавка. Наприклад, с таття 1979 р. „Перлина польської   класики‖ про в ім.   знаменитої класика драматургії   Богуславського і В статті, йшла   мова теплий поляками м. н аших   танцювальних „Подолянка‖ „Барвінок‖,   яких відвідали понад 10 тисяч келечан. 18   Темі українського польського присвятили   свої і наші  -  поет Бортняк,   письменник Григорій Усач, к омпозитор Рафаель Мархлевський та   ін.       576    Десятиріччя дружби, звичайно, давали позитивні результати,   цьому сприяли і родинні зв‘язки, адже майже 300 тисяч вінничан   мають польське і католиками греко -  католиками. 19   У р. Вінниччині  е обласне, і   районних відділень товариства радянсько -польської дружби. Вони   об‘єднували біля 300 колективних членів товариства, в тому числі   в м. Вінниці  –  80.20   Ще у Вінниці Спартаківська   перейменована на вулицю Кел ецьку, а новозбудований ресторан, в   якому і кухня, назву (до   речі, м. в  відкрився „Вінниця‖   смачними українськими стравами).    Сьогодні те, українсько -польські   міцніють. б ерезні р. нашому відбулася   підписання про  -економічне,  -  технічне і культурне співробітництво між Вінницькою областю та   Лодзьким воєводством Республіки Польща.   У ж наша   обласна перебува ла дружнім у   Свєнтокшинському воєводстві дружні   взаємозв‘язки прискорюють наші кроки до інтеграції в Європу. 21   Важливою стало у Вінниці лютому   2010 р. польського консульства. 22 Відтепер вінничанам не пот рібно   їхати у столицю за Шенгенською візою або   необхідні для приймаються консульстві.   Генеральний Республіки наголосив, це   надзвичайно також надходження інвестицій   Вінницьку  ь подальшого україно -польських   відносин.     Для сусідство дружба Польщею   збільшує європейської модернізує   співробітництво новими Євросоюзу. стратегічному   плані процес розглядати по зитивний  –   такий,   сприяє запровадженню і у нас європейських стандартів, розширяє   рамки з Необхідно відшукати   взаємоприйнятні зберегти розвинути   динаміку економічних політичних  Це   потрібно самим, першу для життєвого   рівня українського народу, кращого майбутнього нашого молодого   покоління.       577    Чималий співпраці країнами має   Вінниччина. наприкінці р. рада,   облдержадміністраці я презентацію регіону   Франції, та й в поважних   структурах, як Рада Європи та Європарламент. У Берні, Страсбурзі   та голова Сергій провів  -  презентацію Вінницької області: від  її географічного розташування   до конкретних бізнес -проектів. Серед запрошених у будинку Ради   Європи Страсбурзі 80 та   представників майже усіх країн Європи, які сприйняли Вінниччину   як своєрідне вікно в Україну. 23   Активно працюю ть в цьому напрямку громадські організації,   зокрема, обласне Товариства  -  Польща -Німеччина», якої що і   складним є шлях нашої держави до Європейської спільноти, проте   він є безальтернативним.      Продовжу ються стосунки і   Вінницького інституту колегами   «Вшехніца м. Так, березня р.   роботі Міжнародної  -практичної   «Держави світу та Україна у нови х реаліях: соціальні, економічні,   екологічні правові розвитку», відбулась ВКІ,   взяли участь келецького Зокрема,   професор Здебски  –   ректор «Вшехніца   Свентокшиска», професор Ігнатій Яновськи й, професор Станіслав   Адамчик та ін.  24   Разом з викладачами до ВКІ прибули і польські студенти, які   взяли у круглого «Соціально -економічні   проблеми століття роль у вирішенні».   зацікавленість у польської делегації  викликало відвідування музею   споживчої області, функціонує інституті.   Зокрема, для них стало несподіванкою, що «батьком» подільської   кооперації поляк  –   Август З   музею, відображений шлях  о   ознайомив польських друзів к.і.н., завідувач відділу дослідження та   сприяння розвитку кооперації ВКІ Валерій Рекрут.    Дружніми та систематичними є відносини й інституту історії,   етнології права педагогічного з   Варша вським та кардинала   Вишинського. Відбулося декілька візитів вінницьких викладачів та       578    студентів м. і до Вінниці.   проводяться  -практичні обмін в   освітянській та культур ній галузях.    Звичайно, сприятиме посиленню інтеграційних процесів між   сусідніми країнами спільне проведення футбольного турніру «Євро   –  2012». Польща та Україна готові провести це футбольне свято на   високому рівні нам побажати  нім   збірним позитивних результатів.       ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА    1. архів області  –   ДАВО.  –   Ф.П -136.  –    Оп.47.  –  Спр.6.  –  Арк.1 -9; 2. ДАВО.  –  Ф.П -136. –  Оп.47.  –  Спр.31.  –  Арк.3;   3. Там само.  –  Арк.1 -4; 4. ДАВО.  –  Ф.П -136. –  Оп.61.  –  Спр.3083 . –  Арк.1 -  45; 5. ДАВО.  –  Ф.П -136. –  Оп.47.  –  Спр.31.  –  Арк.5,6; 6. ДАВО.  –  Ф.П -136.   –  Оп.46.  –  Спр.106.  –  Арк.6,7; 7. ДАВО.  –  Ф.П -136. –  Оп.47.  –  Спр.31.  –    Арк.8,9; 8. Там само.  –  Арк.9; 9. Там само.  –  Арк.10 -13; 10. Там само.  –    Арк.14 -16; 11. Вінницька пр авда.  –  19.09.1958. - № 184; 12. ДАВО.  –  Ф.П -  136. –  Оп.46.  –  Спр.127.  –  Арк.2; 13. ДАВО.  –  Ф.П -136. –  Оп.47.  –  Спр.32.   –  Арк.1 -26; 14. Вінницька правда.  –  15.02.1959. - № 35; 15. ДАВО.  –  Ф.П -  136. –  Оп.49.  –  Спр.22.  –  Арк.1; 16. Там само.  –  Арк.9 -59; 17. ДА ВО.  –    Ф.Р -6026. –  Оп.1.  –  Спр.12.  –  Арк.1 -13; 18. ДАВО.  –  Ф.Р -6026. –  Оп.1.  –    Спр.20.  –  Арк.31 -34; 19. ДАВО.  –  Ф.П -29. –  Оп.1.  –  Спр.182.  –  Арк.44; 20.   ДАВО.  –   Ф.Р -6026.  –   Оп.1.  –   Спр.20.  –   Арк.49 -52; Вінниччина.  –    17.03.2008. - № 16; 22. Вінниччина.  –  10.02.2010. - № 11; 23.  Віче. Журнал   Верховної України.  –   К.: «Софія», 24.     П‘ятої науково -практичної «Держави та   Україна нових соціальні, екологічні правові   орієнтири розв итку».  –  Вінниця, 2012.             Андрій Куцак    РОЛЬ ТОВАРИСТВА «УКРАЇНА -ПОЛЬЩА -  НІМЕЧЧИНА»  У ЗМІЦНЕННІ УКРАЇНСЬКО  –    ПОЛЬСЬКИЙ ВІДНОСИН       Характерною сучасного соціально -  економічного розвитку є бурхлива динаміка інтеграційних процесів   у та  вропі. цьому ті які входять   складу об‘єднань  та союзів, неминуче відчувають на собі їх вплив.   На європейському континенті таким угрупованням є Європейський   Союз, після 2004 має з       579    кордон. Це від крило нові можливості для поглиблення співпраці, та   водночас поставило нові завдання перед нашою країною.     Кожна сама свої   пріоритети, орієнтуючись перш за все на найближчих сусідів  –  на   країни званого зару біжжя. ні кого   секрет, що саме Польща, як найближчий сусід, є нашим головним   протектором Європі. країна найактивнішим   України у Європейському Союзі.    Крім того, Польща зацікавлена в нашій державі перш за все   як в майбутньому  однодумцеві в Євросоюзі.  З цією країною нам   потрібно добросусідські поглиблювати   існуючі А «Україна -Польща -Німеччина»   стало що саме діяльністю,   висвітлення його історії є досить  актуальним завданням.     Діяльність досить як виміру   історичного то діяльність досліджувалася   вітчизняними зарубіжними Це розвідка   даному Мета показати напрямки   діяльност і, шляхи розвитку і форми роботи Товариства.    Вже 7 -й рік в Україні діє громадська організація, засновники   якої часу допомогти відкрити у   Європу‖. Мова йде про міжнародне Товариство ―Україна – Польща –  Німеччина‖, яке було створене  на Вінниччині у 2003 році, тоді ще   як обласне товариства  – Польща‖.   Згодом, 2007 -му, розширила своєї   діяльності, додавши до сфери своїх інтересів Німеччину, яка свого   часу локомотивом Польщі   до   Засновниками Товариства стали представники трьох держав.    Вінницьке обласне відділення товариства «Україна -Польща»   було 5 2003 на конференції.   квітня року було в   юсти ції області, Відділення Татусяк   Сергій Нині Вінницькій діє районних   осередків, 6 міських відділень ВОВТ «Україна -Польща».     Якщо про завдання то   полягають вивченні  о як  -члена   Євросоюзу, а саме особливості проведення у Польщі таких реформ,   як реформи місцевого самоврядування, територіальної, бюджетної       580    та ін.  За 7 років своєї діяльності Товариство домоглося того, що   Вінницька яка і колис кою організації,   лідером Україні встановлення зв‘язків.   Відповідно специфіки це, українсько -  польські українсько -німецькі Тим що   історію дружби з Польщею  р., коли була   укладена перша угода про побратимство з Келецьким воєводством.   На жодна нашої не такої   встановлених офіційних контактів, як Вінниччина. Це  –  співпраця   між громадами, та  ними   закладами, організаціями, та   спортивними колективами.    Основними пріоритетами Товариства є: сприяння розвиткові   місцевого та політичної в   Україні; та культурних     підтримка зв‘язків участь реалізації   проектів;   всебічна підтримка розвитку спорту.     Основні завдання Товариства: активізація плідної співпраці з   різними Польщі; практики   візитів орга нів влади,   самоврядування, громадських, релігійних, бізнесових, культурних і   спортивних вивчення запозичення та   європейського у реформ   самоврядування адміністративно -територіал ьного   сприяння культури спілкування;   розвиток зв‘язків міжнародними    організаціями по обміну досвідом і проведенню спільних заходів.    Водночас слід відмітити такий напрям діяльності товариства,   як  римка спорту. актуальним напрям   став проголошення та господарями   чемпіонату Європи з футболу у 2012 році.     Але з напрямів товариства   діяльність сприянню реформи   самоврядування в Україні.     22 2009 у за Товариства   відбулась науково -практична конференція на тему «Реформування   місцевого самоврядування України у відповідності до європейської   хартії місцевого самоврядування». Близько 500 уча сників з‘їхалися   до Вінниці з усієї України, а також із Польщі, Німеччини, Великої       581    Британії, Франції. Серед почесних гостей були перший Президент   України Кравчук, Асоціації   європарламентаріїв Балфе, Сьвєнтокшиського   в оєводства Ярубас, німецької асоціації   альтернативної Максиміліан Корф.   У   конференції придйнята яка що   система місцевого самоврядування України не відповідає основним   положенням  ї самоврядування.   Крім було   запропоновано конференції науково -  прикладні щодо адміністративно -  територіального України. говорить те, за   сприяння відбувається  й у   реформи самоврядування, конференцій   семінарів не «голою» а вирішенням   практичних завдань.     Необхідно про візити, делегаціями,   адже саме у такій формі відбувається обмін  накопиченим досвідом   у сферах. слід що «Україна -  Польща -Німеччина» співпраці західними замість   офіційних візитів до село -гміна,  -  місто,  -повіт.   З по лютого рок у   Великопольському воєводстві перебувала делегація представників   місцевих органів самоврядування та виконавчої влади Вінницької   області. Результат вагомий: 12 сіл і міст Вінниччини здобули собі   польських На автора, акцентів   офіц іозних делегаціями встановлення   стосунків польськими українськими та є   плідним варіантом співпраці між державами.     Після візиту представників   Польщі 23 -24 травня 2008 року до Вінни ці прибули представники   Сьвєнтокшиського з Вінниця дружні   зв‘язки протягом 50 років.   На спільній пресс -конференцї обидві   сторони що них є у   сферах.    Велику товариство прос вітницькій У   2009 було багато по на   ―Залучення та фондів розвитку   територіальних Варто важливість       582    напряму роботи, адже Євросоюз виділив 600 млн. євро на проек ти   співпраці сусідами. село Немирівського   району співпрацює з польськими побратимами з 2003 року.  Було   реалізовано декілька спільних проектів на загальну суму 100 тисяч   євро.     Також приділяє увагу з     Товариством курс далеку яка   втілюється діяльності Євроклуби   організуються навчальних і на   інформування виховання людей дусі   європейських цінностей, сприяючи вс тановленню гарних стосунків   із молодіжними підтримуючи   України інтеграцію європейські За   Товариства Вінниччині понад євроклубів,   тому числі у районах області.    Діяльність  убів чітке навантаження,   спрямоване поінформування щодо   євроінтеграції Адже нашій поняття   ―євроінтеграція‖ стає використовується   інструмент політичній Варто  ти   цього напрямку роботи, адже саме від молоді залежить, яким буде   поступ України у Європу, тому проведення просвітницької роботи   серед є з векторів   Товариства.     Також слід коротко охарактеризувати структурний п ідрозділ   товариства «Господарчий Дім». Підприємство   Вінницького обласного відділення Товариства «Україна  –  Польща»   створено 2005 як комерційний   метою є прямих з та   організ аціями щодо виробництва,   будівництва, розвитку сільського господарства, торгівлі та ін.    В основу взаємних контактів були покладені спільні інтереси   в налагодження зв‘язків   бізнесових з  рмами підприємствами    Республіки   Польща. є тематичних з   фахівцями галузей господарства,    як Польщі,   так і в Україні. Започатковано реалізацію спільних бізнес -проектів.   Важливим відкриття Вінниц і з   паркетної «Барлінек», є поступом       583    економічній країн. підприємство   працевлаштуванням громадян України у Польщі та Німеччині.    Звичайно, товариства  -Польща -  Німеччина»  уговує більш аналіз. завдяки   цій були поглиблені України   Польщею Німеччиною, обмін та   прогресивна у напрямках. слід   відмітити Товариства спр иянню   адміністративної інших в За   Товариства проведено науково -практичних   конференцій, ході було чималий відносно   проведення реформ. Завдяки діяльності євроклубів молодь більше   дізнаєт ься Євросоюз інтеграційні Завдяки   діяльності буди зміцнені між   країнами, постійний делегаціями, у   чергу цінним у сферах.   Майбутнє України  –  у Європі,  а значить слід і надалі поглиблювати   співпрацю з такими державами як Польща та Німеччина.           ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА    1. життєустрій добробут  –   альтернативи //   Вінницькі  –   2008.  –   17 2. «Україна  –    Польща  –  Ні меччина» у співпраці із західними сусідами замість офіційних   владних візитів зійшло до контактів село -гміна, місто -місто, район -повіт //   Вінницькі  –   2008.  –   12 3. заради   майбутнього Вінницькі  –   2009.  –   15    4.   Евроинтеграция  —   это всего европейские   жизни Україна світ.  –   2007.  –   9 5.  http://www.ukr-  pol.com/index.html;  6. місцевого думки   практиків   та // депутат.  –   2009.  –   29 7.   Резолюція науково -практичної «Реформування   місцевого самоврядування в Україні» // Вінницькі відомості.  –  2009. –  17   вересня; Товариство  –   Польща  –   Німеччина»  співпраці   західними сусідами замість офіційних владних візитів зійшло до контактів   село -гміна,  -місто,  -повіт Вінницькі  –   2008.  –   12   березня; На до Відродити примножити Вінницькі   відомості.  –   2008.  –   28  ня; Співпраця майбутнього   Вінницькі  –   2009.  –   15 11.   http://www.ukrpolgerm.com/partners.php.         584       Микола Биць    ВЗАЄМОВПЛИВИ ПОЛЬСЬКОЇ ТА УКРАЇНСЬКИХ   КУЛЬТУ Р       Складність даної теми зумовлена не лише обсягом матеріалу і   потребою осмислювати два різні народи та їх культурні традиції.   Передусім про проникнення поверхню   наявних та фактів, гущу   упереджен ь, і міркувань тим   відкрити справжні структури цих взаємовпливів.     Питання контактів між польською й українською культурами   почало систематичну вже початку   століття, але взаємовпливи між країнами та кул ьтурою розпочалися   значно починаючи часів Великого до   сьогодення, відіграють оцінку в та   політичному житті України та Польщі.    Було три брати Лях, Чех і Рус  –  говорить укорінена у нашій   свідомості легенда, к отра характеризує спільне етнічне походження   слов‘ян. Ця свідомість слов‘янської спорідненості особливо міцно   вкоренилася від найдавніших часів серед поляків і українців. Вона   знайшла відображення тільки справах але   насамперед у культ урних взаємовпливах обох народів.    З нас не сотні   українсько -польського а тривала, тисячолітня   культурно -політична української польської   Польща з держав визнала  алежність   України. вже січня року двома були   встановлені дипломатичні відносини.     Правовою відносин двох став   про дружні та від   травня року. країни  кладають для   задоволення української меншини Польщі   (300 тисяч осіб) і польської (220 тисяч осіб) в Україні.    Взаємовпливи  -українських сильно   проявилися в обох мовах. В цьому немає нічого дивного, оскільки   на д ворах польських королів часто було чути українську мову, там   були популярні українські пісні та музика. Польські письменники,   що в місцевостях вводили своїх       585    багато запозичень з української мови. Це видно в творчості Берната   з   Любліна, Рея, Ожеховського,   Кльоновича, Юзефа Бартоломея Зиморовича. А пізніше, особливо в   письменників романтизму, багато котрі   здобули собі право на існування в польській мові, наприклад, такі   слова    балакати, голубити, владика,   сурма, хащ, чуприна, вертеп.   З боку, вплив   розквіт літературної мала мова. Такий   безпосередній бачимо іншим словах:  –   moc,   обіцяти  –  obіeca c, цікавий  –  cіekawy, отримати  –  otrzymac, скриня  –    skrzynіa, перешкода  –  przeszkoda, передплата  –  przedplata. Разом з   тим українську увійшло польську багато   запозичених західноєвропейських слів, наприклад, автор, адвокат,   газета, барви,  рахунки і т.п.     Історія культурної своїми   сягає ХХ У 1917 діячі   культури Центральний охорони   старовини і мистецтва в Україні, і в Польщі 1918 -1928 років було    зосереджено на  -культурні Проводився   реєстр пам‘яток.     Ідеї охорони збудили   свідомість ХХ адже цінності  –    важливий елемент взаємозближення народів і культур.    Взаємовпли ви  -українських були   міцні в літературі. Як приклад такого пошанування можна згадати,   що класика літератури названо   одну центральних у а центрі   Варшави відкрито пам‘ятник  українському поетові Т.Г. Шевченку,   що є виявом найвищої довіри між нашими народами. Творчість А.   Міцкевича відома Україні 20 -30-х ХІХ завдяки   перекладам переспівам Гулака -Артемовського,   Л.Боровиковського.     Не натоміс ть,  -українська   на культури. з часу Елізи з   Іваном    Письменниця цікавилась   культурою, пробувала перекладати Т.Шевченка, збирала матеріали   для української В  нарисі речі   відомі―, творчості вона що       586    талантом розумом б кожна найбільш   представницьких белетристик. Тому вона пророкувала українській   літературі майбутнє. Прус    із   Сєнкевичем, викривлений у "Вогнем   мечем― народу. великою описав   український в на преси   "Волинських і з по З   українського  великі в  -українському   зближенні мають Іван Франко, Богдан Лепкий та Сидір Твердохліб.   Багатосторонні з культурою Василь   Стефаник, Пчілка, Українка. ниві   зближення представники    галузей  –    поляки та українці. Всіх згадати неможливо, варто однак звернути   увагу таких митців художників Соломія   Крушельницька, Коссак, Хелмонський,   Вичолковський, Ян Станіславський, Олекса Новаківський.    Одним н айвидатніших мови історії   Польщі Іван    Він багато   польською мовою в галицьких виданнях, брав участь у польському   науковому у істориків, українською   мовою творів  х як "Пана   Тадеуша―. Франко активним польського   суспільного Співпрацював польськими   соціалістами, і Товаришував Яном   Каспровичем, Яном Карловичем та Владиславом Орканом.      Вз аємовпливи та у культури   залежать від вступу Польщі до Європейського союзу. Для України   показник відносин сприятливим. мали   спостерігати 2004 -2005 коли «Рік в   Україні» відповідно  –   «Рік в «Рік в   Україні» для України ознайомлений   польською однією найбільший Девізом   Польщі «Польща Україна  –   разом Європі».   презентація досить  ітною  –   література,   книги. цієї багато змогли зрозуміти   традиції поляків, їхній менталітет та їх ставлення до України.     Отже, дружні стосунки між Україною та Польщею закладено   нашими та сучасниками.  І варто       587    розуміти, співпраця галузі  –   найкращий   переконати громадян у необхідності співпраці обох націй.     Загалом зазначити, співробітництво та   Польщі останніх має динамічне   значення. ві домо,  -які а культурні,   сприятимуть духовної та   взаємопорозуміння між українцями та поляками.    Узагальнюючи понад взаємовпливів   польсько -українських варто що народи   м ають великі традиції спільного минулого і майбутнього. Ці слова   в значній мірі відображають ситуацію, що існують в обох народів.   Покоління і повинні над щоб   усвідомити спільну культурну   поє днували два народи.       ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА    1.Грушевський М.С. Історія польської літератури. У 6 Т.  - К.  - 1993.   –   Т.  -  С.392; І. культура.  -  К.  -  1992.  -  С.136;   Бабинець А. Україна і Польща: разом у Європі // Урядовий кур‘єр.  - 2005.   - 13 квітня; 4. Козак. С Польсько -українське прикордоння // Універсум.  -   2000. - № 1 -2. - С.42 -47; 5. Україна і Польща між минулим і майбутнім.  -   Львів,  –   С.77; Кріль Польська  -яскрава в   європейській скарбниці // Мистецтво . - 2006. - № 7 -8. - С.47 -52; 7. Кіт С.   Україна  –   Польща: спадщиною. культурні   цінності Політика культура.  -  2002.  -  С.  -47; Пещенко   Польська місія культури // Політика і час.  - 2001. - №3.  –  С. 82 -86.         Наталія Марущ ак    УКРАЇНСЬКО  –  ПОЛЬСЬКІ КУЛЬТУРНІ ВЗАЄМИНИ    НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ       Офіційним в сфері незалежною   Україною Польщею контакти українцями   поляками польських  нях серед   найбільш  мим  о авторів часопису   «Культура». Основне   представників спільнот  –   польської Україні,   української у Польщі  –  полягає у подо ланні негативних стереотипів   минулого, можливостей  лиження і       588    польського через спільних   фестивалів, та написання для   систем та освіти, більш і   достовірної про та суспі льства   взагалі. 1   На рівні проблема  шується стосунках   між міністерствами культури та міністерствами освіти двох країн.   Протокол співробітництво  між культури   України та Польщі від 6 вересня 1991 р. став першим документ ом,   що підписаний проголошення Радою   незалежності 24 1991 В вперше   сформульовані українсько -польської   діяльності, за лишилися змін цього Це,  по -перше ,   проведення  х заходів, включає   діячів обмін колективами,   музеїв;  по -друге,   створення для культур   національних української  –   у польської  –   в   Україні;  по -третє,  співпраця безпосередньо на  рівні міст, окремих   культурних організацій та об'єднань. 2      Угода співробітництво галузі та  була   укладена 18 травня    1992 р. між міністерствами освіти України та   Польщі. її спільна  -польська   експертів  чала над змісту   підручників з історії і географії для загальноосвітніх шкіл, а також   з і для з мовою в   Україні та українською  –  у Польщі; було домовлено про сприяння   вивченню мо ви розвитку зокрема   Львівському ім. Франка Дрогобицькому   педагогічному інституті.  3   У вересні 1995 р. була підписана нова  Угода про співпрацю   між освіти і Візит Україну   березні р.  міністра Польщі Вятра його   переговори, відбулися міністром України   Згуровським, динаміку співробітництва.   Сторони вне сти в угоду   співпрацю. пропозиції збільш ення обміну   студентами, аспірантами, викладачами; створення змішаної комісії   для розробки та узгодження нормативно -законодавчої бази в галузі   освіти; прискорення процесу підготовки та підписання міжурядової   угоди визнання про всі х вчених       589    ступенів, Міністри двох також   питання  ня потреб національної   меншини в Україні та української  –  у Польщі. 4   Українці в ряд  -громадських   об'єднань,  шим яких Об'єднання у   (ОУП), налічує 7,5 осіб Об'єднання   українців Польщі на реформованого   Українського  -культурного Перший   товариства відбувся у 1990 р. 5    В  чергу, поляків Україні   (станом 1995 біля громадських що   здебільшого схожі цілі, а саме: вивчення рідної мови, відродження   національної і релігійного   поляків, захист політичн их прав польської меншини. 6        У відродженні польської культури в Україні можна виділити   два 1987 – 1991  рр. від р.  Перший     характеризувався нових за   перебудови    С PCP. цей з'являються  і  -  культурні  –   Культурно -освітнє поляків   Україні (КОТП) і Товариство польської культури Львівської землі.   У 1990 в Києві І поляків у   жовтні 1991 р. на конгресі було проголошено про ств орення нової     організації  –   Спілки України  Другий     польського починається початком   Української Польська підтримала   незалежності, що було відзначено першим президентом України Л.   Кравчуком.  Нова польська громадська організація була створена 25   січня 1992 р.  –  Федерація поляків в Україні (ФПУ), яка об'єднала   передусім поляків західних областей України. Водночас польську   мову як предмет вивчають у Львівському університеті, а також на   кафедрах  славістики Одеського в   Житомирському педагогічному інституті. Факультатив з польської   мови в Тернопільському  ім.  В.   Загалом в Україні діють три загальноосвітні польські школи, з яких   2  —   у  і  (823  учня). роботу  -польські   школи Хмельниччині  (1401  учень), також  2  українсько -  російсько -польські  —   на  -Франківщині у Львові  (2700   учнів). учнів, польську як в   окремих класа х, з  943  учнів  1993/1994   навчальному році до  1 тис.  790 школярів у  1994/ 1995 н. р. Кількість       590    вивчаючих мову гуртках факультативно   збільшилась  2  287  дітей  1993/1994  році  2  344  учнів   1994/1995  н. Функціонують  54  н едільних при   полонійних організаціях, де навчається близько  6300 учнів .7   В за міністерства країни, українську   мову вивчають  6 тис. учнів. Крім того, у  1993 –  1995 рр. з 43 вищих   навчальних України відряджено Пол ьщі  850   фахівців студентів наукової і читання   лекцій, у на педагогічну   роботу або частковий курс навчання, мовні курси для студентів та   викладачів.  28  вищих закладів плідно   спі впрацюють  36  навчальними Польщі.  1995  –    1996  навчальному в здобували за   державного  20  громадян ще  21  особа   навчалася за контрактами на компенсаційних засадах .8   З 1997 р. українсько -польські ку льтурні взаємини вийшли на   якісно новий рівень. Передусім, це стосувалось справи осмислення   минулого з позицій відповідальності за сучасний стан і розвиток в   майбутньому  -польського партнерства.  В   основу стосунків пок ладено досвід   українсько -польського спілкування, у   радянські Наприклад, Угоді співробітництво   Міністерством освіти Міністерством   України і національної Респуб ліки   Польща на 1991  –  1995 рр. та Програмі виконання у 1997 р. Угоди   про співпрацю між Міністерством освіти України та Міністерством   національної Республіки на  –   1998   наводяться такі напрями взаємин: обмін досвідом з найважливіших   на прямів й в освіти; і   вдосконалення української у закладах   Республіки і мови навчальних   України; проведення спільних наукових досліджень з пріоритетної   тематики галуз і природничих,   педагогічних підготовка перепідготовка зі   спеціальностей, викликають інтерес, допомогою   повного включеного навчання,   докторантури, наукових стажувань, підвищ ення кваліфікації, інших   видів розвиток зв‘язків співробітництва   безпосередньо дитячими установами,   професійно -технічними середніми і       591    вищими закладами,  -дослідними  овами   України Польщі; із організаціями   національних  –   української Польщі польської   Україні. 9   Значимість наведених положень підкріплюється Протоколом   про між культури мистецтв   України  Міністерством і спадщини   Республіки Польща на 2001 -2003 рр. Цей та попередній документи   дають визначити завдання   відносин між двома державами: продовження обміну художніми й   театральними та   окремими у   міжнародних великих заходів по   запрошенню сторони; музейних та   виставок мистецтва; зв‘язків вищими   навчальними насамперед  -мистецько го   профілю; співробітництву українськими   польськими організаціями, у   кінематографічній зокрема  –   асоціаціями і   національними безпосередня між   бібліотеками видавництвами;  яма між   містами, культури мистецтва, художніми   школами, спілками, а з   установами і центрами культури; взаємна повага авторських прав   та з прав і  зацій;   забезпечення для національних усебічне   сприяння діяльності їх спілок та суспільно -культурних об‘єднань у   рамках компетенцій; співробітництва сфері   збереження культурної спадщини. 10     Таким чином,  планомірне здійснення заходів у цих напрямах,   забезпечене підтримкою державних структур, сприятиме розвитку   партнерських відносин Україною   Польщею.        ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА    1. Чикаленко Л. Д., Васильєв О. О. Українсько -польські віднос ини в   контексті сучасних інтеграційних процесів  -Східній Європі   // Україна в європейських міжнародних відносинах.  –  К., 1998.  –  С. 140  –    161;  2.  Глібов В., О. Українсько -польські в   пострадянський Деякі полі тичного економічного   співробітництва Політика час.  –   1997.  –   №    –   6.  –   С.    –   21;  3.       592    Мельникова М. у з   державами  -Східної міжнародно -правових   підвалин і  ицтва  -ті // в   європейських міжнародних відносинах.  –  К., 1998.  –  С. 59  – 87; 4. Ж осан    О .  Особливості  -польських на етапі   Форум націй.  –  2009. –  № 9.  –  С. 13  –  23; 5. Мартинюк М. Перспективи   міжнародного спі вробітництва // Пам‘ять століть.  –  2006. –  № 5.  –  С. 7  –    11; Медвечук Участь організацій українсько -  польських культурних стосунках  // Пам‘ять століть.  –  2006. –  № 5.  –  С. 33   –  37; 7. Чернега П. Українсько -польський діалог в контексті с тратегічного   партнерства // Історія в школі.  –  2002. –  № 5  –  6. –  С. 1  –  4; 8. Горун Д.   Українсько -польські гуманітарні взаємини в 1991  –  2001 рр.  // Історія в   школі.  –   2002. –  № 5  –   6. –  С. 40  –  48; 9. Краснов Ю. Україно -польські   культурні взаємини на су часному етапі // Форум    націй.  –  2009. –  № 9.  –    С.  –   35; Медвечук Україно -польські перспективи   розвитку // Політика і час.  –  1998. –  № 7.  –  С. 43  –  52.         Віталій Іванчишен    ВЗАЄМИНИ КАТОЛИКІВ І ПРАВОСЛАВНИХ ТА   СПРИЙНЯТТЯ НИМИ СУЧАСНОЇ  ПОЛЬЩІ (НА ПРИКЛАДІ   С. МУРАФА ШАРГОРОДСЬКОГО РАЙОНУ ВІННИЦЬКОЇ   ОБЛАСТІ)       Східне  –   невидимий між «світами»,   утворилися в середині XI ст. Ця «Богом обдарована» земля аж до   XXI залишається до між та   імпер іями. Внаслідок перипетій, що тут відбувалися, сформувалася   особлива з православ'ям, водночас   сильним католицьким впливом. Населення краю   згаданими впливами і є дуже строкатим етнічно, а чисельність його   коливалас я від декількох тисяч (польсько -турецько -російські війни   та договори) до декількох мільйонів (за часів Радянського Союзу).   Врешті -решт, в 1932 р. на цій території  була утворена Вінницька   область сучасним на і На території   знахо диться село Мурафа.    Спочатку етнодемографічна про   пункт.  –   подільське на яке   розкинулося берегах Мурафи маленької   (Клекотини). значне площею кількістю За   статис тикою 2009 р. кількість дворів у Мурафі складала 825, у яких       593    мешкало жителів. Сьогодні Мурафської ради   входить також с.Довжок з 320 дворами та 900 особами населення.   Таким чином, у підпорядкуванні Мурафської сільради на сьогодні   3 600  іб приблизно ж Клекотині частині   Мурафи). умовно Мурафу на   окремішніх власне (Стара Клекотина   (Нова Мурафа), Заяцівка (Заячівка), Гільківка, Слобода -Мурафська   і Травна, з адміністрат ивним центром у  Старій Мурафі, духовним   у Кожна частин свою назву   відрізняється за часом розселення та складом жителів: Мурафа, як   вважають пішла переселенців слов'янської   середньовічної Моравії,  –   від з   Польщі, принесли свою Клекотина  —   від   річки, на якій лежить. 1 Тобто, як бачимо, етнічно поселення було   неоднорідним представлене та З   документів, старожилів також,  у   Мурафа (центральна частина сьогоднішньої Мурафи біля костелу)   проживала кількість У книгах   повоєнного періоду зафіксовано, що населення с. Мурафа (сільська   рада включала досліджуваний села Ст ару   Мурафу містечко було лише   етносами  –   українцями та євреями. Так, з 788 домогосподарств с.   Мурафа, були решта  –   87 При   цьому кількість членів українських родин, що проживали в одному   домогос подарстві, в середньому складалася з двох -трьох поколінь і    дорівнювала  -5 серед населення осіб   одного домогосподарства сягала 8 -9 осіб, з чого можна судити про   форми сім‘ї та етнічні норми народжуваності в кожного з етносів. 2   Що ж до сучасного  етнічного складу, то на 2009 р. у с.Мурафа не   зафіксованого жодного представника єврейської етнічної групи.     Щодо польської етнічної групи, то у  погосподарських книгах   1947-1952 є лише єдину  -поляка   (Вершковськог о Степановича). ж до   історичні що тут поляки, з   антропонімії стає що нікуди зникали.   Свідченням є кількість та польського   походження с.Мурафа,  але погосподарських вони   зафіксовані як українці. Проживали (і проживають сьогодні) вони   переважно таких села Травна, Мурафа.   прикладу наводимо тільки осіб  –  голів господарств: Травнянський       594    Петро Травнянська М иколаївна, Адам   Франків, Юзик Навроцька Казиміровна,   Байдацький Бартків, Віктор   Крушеніцький Галинський Єфимович,   Вершковський Деонисович  3  Такий речей   бути  яснений політикою   адміністрації УРСР національних  й   поляків  4  Сьогодні все мурафських   родин прізвищами походження, щоб   записували як поляків.    Один а вторитетних і Мурафи,   Йосип  що поляків цій   відбувалася під початку Великого   Литовського Польського тобто першій   XVI ст.  –  першій третині  XVII ст.    В половині ст. містечко   активно переходячи власників до   Потоцьких. Саме в руках одного з наймогутніших польських родів   містечко переживало найкращі свої роки: було відкрито ремісничі   цехи,   селітряний посаджений збудовано   центральну У  -91 відновився   козаками часів війни монастир.   кошти ченців у 1812 р. була відкрита парафіяльна школа, що дала   змогу ос віту одному В школі   намагалися католицькі підростаючому   поколінню. 5   Далі спільнота католицизм цій   розвивалися з територією що у   складі Посполитої. воєво дство, складі   перебувала а була Подільському   мала деяку специфічну «популярність» у сусідів тодішньої Польщі:   татарські не її, мирний що   підписаний то Річчю і  , то   Річчю Посполитою і Туреччиною, мав якимось чином стосуватися   цієї Ця пояснювалася чином   економічним а Кримського насамперед   людським  наслідок, були міцні   форти фікаційні які не обороною, й   надійним оплотом католицької віри в цьому регіоні, яка збереглася   тут і дотепер. 6       595    До початку XIX ст. в містечку Мурафа панували вже звичні   населенню традиції, католицьке  .   Жителі того періоду ідентифікували себе за етнічністю як поляки.   Сповідувалі віру у населення   асоціюється,  правило,   дотримувалися     польських розмовляли здебільшого   частина з них   «ла маною»   польською (через проведення мес   костелі польською мовою). Отож, місцеве культурне і громадське   життя Мурафи оберталося навколо костелу.     У ст., остаточного російського   царизму на цих територіях, влада проводила політичну лі нію щодо   повернення уніатів і   різні, з було декласованої   шляхти селянства. період імперії, початку ст.,   царат був на «українцям -католикам»,   видавши указ про віротерпимість 1905 р.     Апогеєм і католицької на   Правобережній Україні стали 20 -ті рр. ХХ ст., коли були створені   організації, які здобули певні привілеї в і в повсякденному   житті.      Проте утвердження і все сильність радянської влади 30 -х рр. і   терор  -1938 остаточно можливості що   боролися польську В час масові   арешти польської за   звинуваченням і антирадянській шпигунській  діяльності на користь   Польщі. Заборонялися зв'язки з родичами, які проживали в Польщі,   оскільки могло приводом арешту. 1939   засвідчив зменшення населення   депортацій, арештів. поляки, уник нути   репресій, свою національність. зрештою,   авторитету церкви для «українців -католиків» підірвати не вдалося.    Як  –     після режиму поступове   відродження, яке триває дотепер.    В  містечка костел,  який побачити   будь -якої в п'яти він ніби   для місцевих жителів і туристів, бо до нього «ведуть всі дороги» в   Мурафі. Будівництво цього осередку духовності західних християн   зайняло років, 1596 1626  В перипетіях   костел звичайно мав чималу кількість проблем: йому зносили дах   1655 і 1757 закривала і       596    руйнували війська, війни почали   відбудовувати. прийняттям України  тел   для свого значення. був   одним перших цій і з сіл   приходили в Мурафу.    Історично так, саме з устроєм   відіграє значення повсякденному жите лів   Мурафи. костел  –   це духовний   який формує навколо себе людей, впливає на їхній світогляд. Саме   костел тією що навколо людей   буденному зовсім але хто однакову   Віра  я пересічних є неосяжним   далеким. Саме спільна віра зуміла об'єднати   жителів містечка  в   сильну громаду, яка завжди напоготові допомагати як в духовній   сфері, так і в буденному житті.    Католицький завжди відрізнявся ін ших   установ суворими та канонами.   Проте костел, кращі класичного   костелу, внести зміни свій Так,   Мурафський максимально адаптувати   багатовікові  традиції сучасного та   суспільства. Зазвичай в костелах служба проходить латинською та   польською проте Мурафському врахували   етнічний своїх  класичних двічі   день служби  ькою Здавалося така   незначна проте має істотний на   повсякденний устрій місцевих католиків.    Костел його релігійними іноді   суворими, але справедливими правилами, залишається містком, що   ніби об'єднує д ва світи  –  Україну та Польщу. Мурафський костел   підтримує не тільки дружні, але й духовні відносини з Польщею.   Так, в костел неодноразово здійснювалося паломництво поляками.   Важко  здійснив     паломники  на містечко   чи світогляд та культура жителів Мурафи   на них. Можна напевно сказати, що через неодноразові   відвідини     паломниками   костелу   зміни   в   світогляді   місцевого населення   все ж таки відбулися. Можливо, вони не настільки яскраві, проте   досить помітні т а значущі. Вони простежуються в повсякденному,   культурному людей. вплинули світогляд   католицької Мурафи відвідини       597    костелу вищими духовними особами з Польщі, які  проводили тут   свої служби.    Домінуючу насел ення (близько %)   становлять католики. Але тут функціонують також дві православні   церкви патріархату, також     прихожан.    В православне проживає заході   Мурафи, Слободі -Мурафській Клекотині.  В   частині Мурафи  –  Клекотині  –  близько десяти -двадцяти дворів, де   проживає зі зразком Життя   насичене проблемами в своїй   суперечок релігійному немає. православний   може відвідати костел, а католик може побувати в церкві. Але все   ж існують, змінюють віросповідання   одиниці, ж залишається католиком,   православним все Так які тут   дев'яносто можуть  жодного не ні ні   церкви. Існують також компроміси, які на сучасному етапі набули   дещо більшої кількості.     На час Україні багато міжнародних   програм, за ставлять культурними та   збагаче ння підростаючого В XX   костел налагодив співпрацю з польським католиками, в рамках якої   було зв'язки польськими коледжами,   університетами, таборами відпочинку. Кожний відвідувач костелу з   польським  інням можливість навчатися,   шукати Оскільки, католики  –   це в   перважній випадків, рідше які   приймали але ж тісні зв'язки   представниками Польс ької Тому звана   «Карта для була є інструментом   співпраці з польськими закладами. Багато дітей Мурафи з початку   1990-х років вже побували у Польщі. 7   Дітьми, отримали навчатися школах   Польщі, опікувал ась католицька громада. Вона підшуковувала сім'ї   серед своїх прихожан,   які могли прийняти в свою родину ще одну   дитину. такій сімейній яку влаштовували   польські українські відчували як     швидко  и мову, та   Повернувшись батьківщину мандрівники захопленням       598    розповідають теплий прийом, їм польська   католицька  про відносини, склалися з   їхніми другими  сім'ями та про бага то добрих нових друзів, з якими   вони нетерпінням нової Молоді що   вивчали мову мали зв'язки католицькою   громадою можливість в ВУЗах   Польщі.     «Карта   своєрідним с вітлом,   допомогло багатьом українцям з польським корінням побувати на   Батьківщині пращурів. Мурафи зрілого   нерідко своє відвідати рідних   близьких і не їхньою це   залиш ається «Карта Молоді бачать своєму   польському можливість за для   більш освіти, ж на місце   проживання. наслідок  -  сьогодні можна на   вулицях Кракова    інших та Польщі   українську мову.    Але це є не одностороннім зв'язком, тобто не тільки українці   їдуть в Польщу на навчання, а й  польські студенти приїжджають   до Так, та 2009 а в 2010   Мурафу етн ологічна від   університету, яка жила та працювала в цьому мальовничому селі.    Місцева католицька  громада люб'язно  відгукнулася  на прохання    надати житло       адаптуватися людям.  ти Польщі за   поставили дослідити та зібрати інформацію про різноманітні сфери   життя українського народу. За словами самих же поляків, їм  самим    не вдалося нічого зробити без тісної допомоги    Мурафи православних, і  ків. Хоча   випадки, православні давати   польським вважаючи, вони приїхали костелу,   отже і спілкуватися їм варто з католиками («Ідіть до католиків та й   питайте в них…»).          Проблеми    співіснування та   православного ховаються глибинах   Упереджене один одного не   покоління на грунті несхожості віри, традицій та культури. Проте   історично такі де існує  оняття   «чужинець» тільки через різну віру. Однією з таких місцин стала       599    Мурафа. Населення цього селища тільки умовно може ділитись на   дві общини (католицьку та православну). Адже в Мурафі панує дух   взаємодопомоги та підтримки людей, що тебе оточують. До тог о ж   і і намагаються підтримувати   відносини, слугує зразком прихожанам.   всеодно вони залишають місце для протиставлення «свої -чужі».    Але все ж існує справжній камінь спотикання, який розділяє   населення прав ославних католиків. перехресний   тобто між і чи За   догматами такого шлюбу діти відповідно до статі мають приймати   віру: син має бути батькового віросповідання, а дочка  - віри своєї   матері. Але на побутовому р івні це практично неможливо, адже як   може бути між рідними братом і сестрою релігійні суперечності. В   більшості дівчина, виходить приймає   чоловіка, ж діти батькове а   жінка все дотримуватис я віри навіть   основну свою віру і водночас  дотримуватися   віри   чоловіка.   За     останньої можливості   має пантеон що   спричинює незручності плутанину. такі   випадки існують, думка односельц ів про жінок, що дотримуються   двох не упередженою, навіть них з   героїзмом чи самопожертвою заради своєї родини.     За словами жителів, таких шлюбів намагаються уникати, але   якщо вони є, то ця нова одиниця суспільства або виїжджає з  села,   або розлучається. Більшість   за причиною, й суспільну Бувають   випадки пізніших сварок батьків наречених між собою, що також   зумовлює розлучення.    У ст., поневірянь, і  зитивних   всі жителі села Мурафи (і католики, і православні) вважають себе,   в чергу, і розмові про   справи, своє життя. Старше покоління оповідає про свій нелегкий   пройдений і радянських і сучасн ому Тут   функціонують і школи, яких має на   католиків   не буде забувати свою віру і не матиме негараздів на її ґрунті.    Поляки для українців не є ворогами, принаймні сучасні,  хоча   історія багато на тему. слів   студентів зрозуміти, позиція майже   українській: «Тільки тісна співпраця може дати успіх». 8       600       ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА    1. Ю. и Подольской  архии.  –   Біла   Церква,  –   С.  -878;  2. Жданівської ради   депутатів  району, обл.  –   Арх.   №19.  –  Том 2. Погосподарська книга на 1947 -49 роки.  –    №45/30; 3. Там   само; 4.Єременко Польське  ональне в в  -ті   роки //  Міжнародні зв‘язки України: Наукові пошуки і знахідки: Міжвід.   зб. праць Ін -т України України; С.В.   Віднянський ред.) ін.  –   К.,  –   Вип.3.  –   С.  -96. ін.;   5.Записано  вторами жителя Мурафа Йосипа   Антоновича, р. від р.; 6. М. і   Клекоти (давнина сучасність).  –   К.,  –   300 7.   авторами від жительки села Мурафи Колесник Анни   н.,   від 07. р.; Записано від міста   Якуба Якубовські, 1989 р. н. , від 19.07.2009 р.          Марія Кічула    ПЕДАГОГІЧНИЙ НАГЛЯД ЗА ЯКІСТЮ ОСВІТИ В   ПОЛЬЩІ: ІСТОРИЧНА РЕТРОСПЕКТИВА       Оцінювання якості школи,  і   директорів шкіл у Польщі здійснюється через педагогічний нагляд.   Цей термін використовують для означення дій, які виконують певні   контрольні та відповідальні освітню   ефективність шкіл.     У державний над освітою  був   організований Комісією Національної Освіти (1773 р.) Сам процес   нагляду в від і   систем. різн і   періоди складала або   консультативна функція.     У період Варшавського Князівства (1807  –   1813  рр.) значно   розширено інституції, тим форми   виконання Тоді функціонувати і   штатний, і місцевий центральний,   безпосередній і конкретний нагляд.     В заборон польських  ях  –   1918   державний незвично став   централізованим. місцевого нагляду   контролювалася виконавчим органом державної адміністрації.       601     У незалежній Польщі (1918  –  1945 рр.) педагогічний нагляд   над  школами державна і   винятковий у сфері. період Посполитої   1945 1989 важливим нагляду   контролювання ідеологічної коректності в шкільній освіті.    В. Оконь вважає, що «педагогічний  нагляд  —  це здійснення   спостереження контролю якістю освітніх   представниками влади сфери шкіл,   інших  -виховних інспекторами,   Міністерства народної освіти)». Схоже інтерпретує  це поняття і З.   Радван, вказуючи на те, що  —   це є «сукупність взаємопов'язаних   між собою дій з боку контролюючої установи чи особи і  шкільної   адміністрації або уповноваженого представника, які напрямлені   на освітньо -виховної навчаль ного   Натомість Т.  Вілох пропонує розширити межі цього поняття поза   структуру освітніх і існування   «суспільно -педагогічного нагляду». «Очевидним прикладом такого   недержавно -адміністративного нагляду   держ авними освітніми інституціями є діяльність партії, підліткових   організацій, також суспільних визнаних   дійсних представників влади в галузі освіти».    «Широке» трактування поняття «педагогічний нагляд» часто   піддається Підкрес люється, воно включає   нагляд лише педагогічною але над   адміністративною, фінансовою і   Тому в наукових колах ведуться дискусії з приводу розмежування   поняття педагогічного нагляду в загальному (шир окому)   від нагляду в конкретному (вузькому) значенні, тобто відмежувати   звичайне  дійсного нагляду.   основі є освітніх і   осіб, працюють педагогічних і  ь   компетенції педагогічні Працівники   нагляду аналізувати оцінювати різних   процесів із позиції мети, поставленої перед системою освіти. Також   відомо, обов‘язком органу системі    надання різнопланової а, за  –    забезпечення умов реалізації перед   ним завдань.    За свого модель нагляду   постійно (по -різному, від та       602    суспільно ї ситуації, а також під впливами різних течій педагогічної   філософії концепції рухаючись зразка,   виконував  -наглядові аж концепції   яскраво вираженою консультативною функцією.     Спостерігаючи педагогічно го можна   відмітити й те, як змінювалися його мета, функції, сфера, форми і   ресурси а органи, здійснюють Це   мало вирішальний вплив на зміну характеру нагляду.    За Комісії Освіти два   б езпосереднього автономний вищого   наглядали школами ступенів) центральний   (здійснювався з відомства магістратури КНО). Також функціонував   безпосередній нагляд  —  школи були зобов'язані циклічно складати   і передавати детальні  звіти в КНО.     Підсумовуючи і польський   досвід застосуванні нагляду, що   XVІІІ першорядною стало   державного нагляду над школами. При розробці його моделі як у   теорії, так  і на практиці простежувалися наступні тенденції:    -  функціонування нагляду всіма   через державну що   владними над і   працівниками;    -  відокремлення педагогічно го від   адміністративних, пов‘язаних наглядово -консультативними   інституціями;    -  перенесення здійснення над   навчально -виховними закладами на територіальні самоврядування.    Відтак, нагляд  —   «це систем а   вимірювання якості праці школи, яка допомагає досягти найвищої   якості і  слугує реалізацією освітньої політики держави». Головною   метою нагляду, з Міністра   Народної Освіти від , є удосконалення системи освіти, а особливо   я кісний шкіл, на учня,   професійний вчителя всіх освітньо -виховного   процесу.      Початок років «революційні у   функціонуванні польської освіти від   вересня 1 991 року вперше надав школам автономії, що дає свободу   дій у плануванні і реалізації своєї основної мети.       603    Наступні децентралізували і   відповідальність освіту. 1994 нагляд діяльністю   початкових перейшов адміністрації  ін, в 1995 у   рамках званої програми» над   початкових шкіл почали здійснювати керівні органи великих міст.    У р. Польщі адміністративна   держави. результатом запровадження  в   школах теренах повіту, а зміненими   були компетенції органів адміністрації у справі відповідальності за   якість освіти. органи системі мали   створити шкіл, самим можливість   кіл ькості отримати Держава в   компетенції означення стандартів освіти і програм та контроль   якість  однотипну екзаменів. зміна   призвела до впровадження нової форми педагогічного нагляду.    За  ям Народної від квітня   2004 року, метою педагогічного нагляду є удосконалення системи   освіти, особливо розвиток і   орієнтованих на учня професійний   розвиток вчителя, на всіх етапах ос вітньо -виховного процесу. Цей   документ що за нагляду   окремих воєводствах є куратор.     На основі згаданого вище розпорядження, польська система   освіти три педагогічного Перший   виконується відпові дним міністром у справах освіти і виховання, і   безпосередньо стосується кураторів освіти. Другий здійснює відділ   освіти Міністерстві освіти, основним є   школа. діє допомозі шкіл освітніх   представництв. Його ц ентральним об‘єктом є вчитель.    Наступним юридичним актом, який описує мету, завдання й   форми педагогічного є   Міністра народної освіти від 15 грудня 2006 р. у справі конкретних   засад педагогічного списку  посад, до   педагогічних необхідних для   педагогічного а кваліфікації яким   доручати ведення досліджень і опрацювання експертиз .   Педагогічний нагляд полягає в:    -  оцінюванні і дидактичної,  вної   розвиваючої  діяльності шкіл, освітніх інституцій і вчителів;       604    -  аналізі оцінюванні дидактичної, і   розвиваючої, також статутної шкіл інших   освітніх закладів;     -  наданні інституціям вчителям    у   виконуванні їх дидактичних, виховних і розвиваючих завдань;     -  інспірації вчителів у педагогічні, методичні та організаційні   інновації.    Педагогічний реалізується  -оцінною   допоміжною в планової систематичної   співп раці які педагогічний шкіл   освітніх інституцій, директорів шкіл і вчителів.     Завданням нового педагогічного нагляду є визначення рівня   виконання перед завдань, тих,   відповідають передба ченим правом. також   конкретизація напрямів шкільної освіти з урахуванням відповідних   потреб, можливостей та сподівань учасників навчально -виховного   процесу, особливо учнів, батьків і вчителів.     Важливим є причин   нег ативних і проблемних з   удосконалення роботи При основною   рекомендацією пошук на чому сталося?   Що потрібно зробити для покращення становища школи?     Отже, педагогічного  за освіти   Польщі покращення роботи та освіти   загалом.       ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА      1.Ministerstwo Edukacji Narodowej  o nadzorze pedagogicznym / pod   kierunkiem  J.  Dzierzgowskiej  .  –     Cz.  1.  –   Warszawa:  MEN,  Biuro   Administracyjno-Gospodarcze,  2000.  -    S.  6;  2.Okoń  W.  Sł ownik   pedagogiczny. –  Warszawa: Wydawnictwo Akademickie „Ż ak‖, 1998.  –  336 s.;   3. Radwan Zbigniew  Problemy wizytacji szkoł y . –  Warszawa, 1972. –  255 s;   4. Wiloch Tadeusz  Kwalifikacje i kształ cenie kadr pedagogicznych w ś wiecie   współ czesnym / Studia Pedagogiczne - Polska Akademia Nauk. Komitet Nauk   Pedagogicznych  (Том  -   Zakł ad  Narodowy  im.  Ossoliń skich  –   Wydaw.   PAN,  1991.  –   287  s.;  5.  Ministerstwo  Edukacji  Narodowej  o  nadzorze   pedagogicznym:  Organizacja  nadzoru  pedagogicznego  /  pod  kierunkiem    Wojciech Książ ek. –  Том 2.  –  Biblioteczka Reformy (Том 29).  –  Warszawa:   MEN.  Biuro  Administracyjno-Gospodarcze,  2000.  –   S.  99;  6.  Ministerstwo   Edukacji  Narodowej  o  nadzorze  pedagogicznym  /  pod  kierunkiem  J.   Dzierzgowskiej  .  –     Том  –   Warszawa:  MEN,  Biuro  Administracyjno-       605    Gospodarcze, 2000. -  S. 99; 7. Encyklopedia pedagogiczna / pod redakcją W.   Pomykało.  –  Warszawa: Fundacja Innowacja , 1997. –  1016 s; 8. Ministerstwo   Edukacji  Narodowej  o  nadzorze  pedagogicznym:  Organizacja  nadzoru   pedagogicznego / pod kierunkiem  Wojciech Książ ek. –  Том 2.  –  Biblioteczka   Reformy (Том 29).  –   Warszawa:  MEN. Biuro  Administracyjno-Gospodarcze,   2000.  –   176  s;  9.  Pielachowski  Jó zef      Organizacja,  kierowanie  i  nadzó r   pedagogiczny  w  szkole:  poradnik  dla  dyrektoró w  szkół  oraz  pracownikó w   organó w prowadzą cych i nadzorują cych szkoł y / Jó zef Pielachowski –  Poznań,   Wydawnictwo eMPI2, 2007. –  246 s.          Діана Павлюк    ПОЛЯКИ НА ПОДІЛЛІ: ІСТОРИЧНИЙ ВИМІР       Багатовікова доля й  о   народів складалася таким чином, що на Поділлі осіло та проживало   багато поляків. Активне заселення центрального Поділля поляками   розпочинається 30 -х ХУ Внаслідок  -  литовських 1431  –   1433 Поділля розділено дві   частини.  На що до утворилося   Подільське з у  -  Подільському. 1   Східне так Брацлавщина, за   князівством Литовським. У 1566 р. тут було утворено Брацлавське   воєводство. Люблінс ької (1569 яка   Королівство та князівство в   державу  –   Річ внутрішнє Поділля   залишилося змін. воєводствах проведено всіх   вільних сюди пересел енський з   етнічних теренів. в половині ст.   представники заможної мали позиції   місцевій З внутрішнє перейшло   повністю на польську мову.    З споруд їх  що в   населених і можна цілу   оборонних Речі на Це   королівські та в містах,  -  резиденції магнатів, оборонні комплекси (т. зв. «Мури»),  що часто   включали себе монастирі, схожі фортеці.   Найвідомішими пунктами території       606    Вінниччини були: Брацлав, Бар, Могилів -Подільський, Шаргород,   Вінниця, Ямпіль, Буша, Красне, Погребище, Липовець. 2   В ст.    Поділлі діяло католицьких   чернечих зокрема домініканський   капуцинський. Оперуючи значними матеріальними можливостями   й силами, споруджували та   кляштори, при школи,  уми,   шпиталі. активній діяльності чернечі   ордени, єзуїти, до культури   церкви заможних і талановитих українців.     Попри систематичне обмеження прав польського   польські    аж початку ст. складали   32% землевласників і володіли понад 56% поміщицької землі. Вони   зробили внесок розвиток комплексу   нашого краю в ХІХ  –   на початку ХХ ст. Саме їхні латифундії на   Правобережній бул и виробниками   експортерами збіжжя.   У першій половині ХІХ ст. вони виявили на   цих чималу та у   торгівлі особливо зокрема   порцеляново -фаянсової, металургійної, з   другої   ХІХ  –   цукрової. шляхта активну у   повітових губернських комітетах поліпшення   побуту поміщицьких селян, які займалися підготовкою селянської   реформи 1858  –   1859 Попри політику   р осійського щодо землеволодіння другій   половині ст., землевласникам зберегти   свою економічну силу та вплив аж до російської революції 1917 р. 3   Велику відіграли і культурній   Поділля. Доба розк віту польського шкільництва на Правобережній   Україні припадає на першу половину ХУІІ і першу третину ХУІІІ   ст. в шкільництва єзуїти.   скасування єзуїтського ордену (1773 р.) його освітні заклади на цих   теренах частко во уніатському ордену   базиліан. Поділлі функціонувало шкіл   католицького ордену У р. навчальні   заклади України до   Віленського округу.  шкіл   Подільської Київської був відомий   історик, і діяч Чацький  – 1813   Організовуючи на йому Чацький       607    заснував гімназії в Кременці (1805 р.; перетворено на Во линський   ліцей), Києві (1812 р.) і Вінниці (відкриту 1814 р., уже після його   смерті), кількість і шкіл, також   поліпшив багато старих шкіл. Однак після розгромі Листопадового   повстання 1831 р. польське шкільництво на Правобережн ій Україні   було дощенту знищене. Діти польських дворян отримували освіту в   російських закордонних закладах, ж   польської мови відбувалося таємно.    Скільки того мешкало Поділлі   встановити Розбіжності  до в і   російських джерелах вражаючі. Так, наприклад, перші визначають   число поляків у Подільській губернії в 1897 р. в 261,1 тис., останні   –  у 69,1 тис. (за 1909 р. відповідно 288,1 і 68). 4   Традиційно -звичаєве поляків територ ії   подільського визначалося соціальною на   якій стояли. селян дрібної хоч був   подібним між так до мав деякі   відмінності.     Царський маніфест 1 травня 1905 р. відкрив нові можливості   для національного, суспільного й політичного розвитку польської   меншини українських Зокрема, з   польське почали різноманітні   культурно -освітні добродійні а суспільно   політичні к ультурні З р. вивчення   польської мови на Поділлі знову таємно опікувалося новостворене   Подільське коло жінок -польок (з центром   Ярошинською. 15 травня 1917 р. у Вінниці відбувся з‘їзд поляків,   на було  створено організацію   Мацєж на а  її   Протягом наступних на виникло   п‘ятсот польських шкіл, які в надзвичайно складних політичних й   економічних умовах діяли до  1920 р. 5   Чималим впливи в губернських   повітових земств (з 1911 р.) та в міському самоврядуванні.     Надії поляків на національне відродження посилилися після   повалення Росії ладу. в р.   відновлена  янецька Очолив єпископ   Маньковський.     Невелика частина поляків підтримала прагнення українців до   незалежності державності. кроки напрямку       608    національного поляків, і національних   меншин, були зроблені радянською  владою в 20  –  30-ті роки ХХ ст.   За даними перепису 1926 р. у Вінницькій окрузі проживало 192  408   поляків. навчальні в викладання   здійснювалося польською мовою, діяли 4 польські робітничі клуби,   видавалося районних польськ ою формувалися   польські міські сільські Поляки до   партійних, профспілкових, і   господарських Однак репресії  –   х що   охопили радянське не і  ьких   подолян. 6   І останнім на Вінниччини   відновлюється й розвивається національно -культурна самобутність   польської спостерігається католицизму.   багатьох пунктах віруючі духовенство   добил ися своїх Відбудовуються храми,   закладаються нові. У Вінниці та деяких районних центрах активно   діють товариства, провадять культурну   освітню беруть в польсько -  українських істор ико -краєзнавчих конференцій. 7       ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА    1.Колесник В. Відомі поляки в історії Вінниччини.  –  Вінниця., 2007.   – С.  -26; Л.Б. населення терені   сторінки // на погляд віки.  –    Хм ельницький,  – С.  -70; Л., М.   Польщі.  –   Л.,  –   С.  -  235; Г.В. в   адміністративно -територіального управління губернії   рубежі ХУІІІ  –  ХІХ століть // Поляки на Хмельниччині: п огляд крізь віки.   –  Хмельницький., 1999.  –  С. 118 -122; 5.Зваричук Е.О. Становище римо -  католицької церкви на Поділлі в першій половині ХІХ століття // Поляки   на Хмельниччині: погляд крізь віки.  –  Хмельницький., 1999. – С. 155 -157;   6.Лозовий  іллі в період  –  1920 рр. // Поляки на Хмельниччині: погляд крізь віки.  –  Хмельницький.,   1999.– С. 264, 267; 7.Поляки на Україні // Енциклопедія українознавства /   Гол. Ред. В.Кубійович.  –  Л., 1996.  –  Т. 6.  –  С. 2215 -2217.                     609    Тетяна   Соломонова     РОДОВА БІБЛІОТЕКА СОБАНСЬКИХ З ОБОДІВКИ   (ЗА МАТЕРІАЛАМИ ВІННИЦЬКОЇ ОУНБ ІМ. .ТІМІРЯЗЄВА)       У рідкісних цінних (далі  –   РіЦ)   обласної наукової ім.   створеному 2003 зберіга ється книг родових   особистих бібліотек Східного Поділля дореволюційного часу. Їхня   концентрація у Вінниці розпочалася у 1919 році після оголошеної   більшовиками книгозбірень, залишилися   господарів. 20 -х ХХ    їхнім   обробкою та зберіганням опікувалася Вінницька філія Всенародної   бібліотеки ВУАН, 1930 було до   Центральної бібліотеки К.Тімірязєва, цей   продовжував час у  «Мурів».   Після Другої світової війни книги було перевезено у  відновлений   основний корпус бібліотеки у 1955 році.     Вивчення книжкового відділу de   звернуло увагу значний книг однаковим   екслібрисом, т а топографічною   наліпкою, який атрибутований нами як частина родової бібліотеки   Собанських Ободівки Тростянецького  -ну   області). цього у  –   початку cт.   належали однієї найзаможніших Поділл я. старі   польські роди втратили положення   після цих до імперії, завдяки   переорієнтації наприкінці XVIII ст. на нові активні капіталістичні   способи господарювання Собанським вдалося нагромад ити в своїх   руках значні маєтності.     Відомий дослідник історії польських кресових резиденцій Р.   Афтаназі нарисі маєток с.Ободівці відомості   існування у тис. яка з ст.   майже 1870 Збірка    книги тематики,   класичні твори латиною, польською, французькою, англійською та   німецькою мовами. Цікавою була колекція ілюстрованих видань з   історії мистецтва. 1 Через загрозу окупації під час Першої світової   війни деякі найцінніші видання було  вивезено до Києва. 2 А решта,   як Р.Афтаназі, до до   бібліотеки». ми що відразу, архівні   документи що 1921 фонд       610    сільської налічував тис.  3  що  о   для книгозбірень. саме з   бібліотеки було покладено в основу сільського закладу. Наприкінці   20-х ХХ збірка до Вінницької   адже жодне з виявлених нами видань не має печатки цього з акладу   та характерних для цього часу позначок про обробку книг. Разом з   тим «Мури» «Переобліковано р.» позначено,   тобто обробку вони проходили вже у складі Центральної округової   бібліотеки К.Тімірязєва Вінницької наук ової   бібліотеки ім. К.Тімірязєва).    У фонді відділу РіЦ нами виявлено 394 примірника з цього   зібрання, з яких 265 книг та 129 томів періодики.    Найдавніші нами позначки   Міхалу  4  (1755-1832), і   діячу, власникові (з року)   Ладижинського 1808 ключів. 5  Він з   Потоцьким брав участь у створенні одного з перших акціонерних   товариств Правобережній «Польської   компанії» (1783), облаш туванні судоплавання по Дністру, активно   користувався банківськими кредитами. Займав активну громадську   позицію, був послом на Чотирирічному сеймі (1792), делегатом від   інкорпорованих до ІІ. також   донатор Крем‘янецького ліцею,  філантроп.    Його власницький напис проставлений на авантитулі 3 різних   мовних словників, укладених М.А. Тротцем: німецько -польському,   франко -польському польсько -німецько -французькому,   видавалися Лейпцизі 60 -70-х і популярними   наприкінц і ст. Міхала як   роками (наприклад у 1819 -1820, 1820-1823) не жила у маєтку, адже   дітям було освіту, залишається   питання систематичність ободівської   бібліотеки за його часів .   Серед наступного за   даними, книгами володіли Міхаліна (~1789 -?), Ґотард (1802 -1841)   та Людвік (1788 -1837). Провенієнцій, які б належали іншим дітям   Міхала, нами не виявлено.     Єдиний шрифтового Міхаліни  cheline   Sobanska на двотомної Руаю   Romaine» 1809). корінцях томів   Й.  Мюлєра universallе» 1814 -1817),   Сташиця       611    «O ziemiorodztwie Karpatow i innych gor i rownin Polski» (Варшава,    1815), Ш.  Дюпена «Voyages dans la Grande -Bretagne» (Париж, 1820 -  1824) є тиснення G S, яке ми атрибутуємо як Ґотард Собанський.   Треба що ініціали й   Собанському, Міхала, мав володіння іншу   родину, тому  малоймовірно, що книги з його бібліотеки потрапили   в Ободівку.     Набагато атрибутувано з Людвіка   Собанського, шляхти повіту,   разом дружиною уродж. (1798 -1880),   активну у  ольському житті. почали   формувати власну бібліотеку ще у Ладижині, який отримали після   одруження року садибу. 6  Книги періоду на   корінці «Ładyzyn». 1826 -1829 Людвік   знаходився під арештом  і, згодом в Санкт -Петербурзі, а   дружина  постійно його відвідувала. Заарештований мав право на   читання. виявленому фонду часу   помітно, що він надавав перевагу книгам історичного змісту. Після   поразки Листопадового повстання,  аре шту та конфіскації маєтків   його активних учасників подружжя опинилося на засланні у Пермі,   де 1831 -1833  7  Згодом на в   Ободівку. Певний час на корінцях придбаних книг продовжували   робити «Ładyzyn», нами  о Е.   «Le de 1834 друку подібною   Ймовірно книготорговця не попередили про конфіскацію садиби, і   палітурник продовжував оформлення за старим зразком.    По поверненню із заслання Роза Собанська придбала для себе   Васил івку, оселилася 1839 після чоловіка. 8  Тут   вона активну діяльність, відкрила   лікарню та школу, допомагала польським засланцям, які відбували   покарання каторзі Сибіру на службі   Спеціальному  ренбурзькому У було   перевезено впорядковано бібліотеку. неї   розроблений у власницького круглої   форми, центрі стилізовані літери а колу   «Wasylowiecka А  рники виготовленні   обкладинки нижній корінця тиснути   суперекслібрис «Wasylowka». На трьох томах Ю.Нємцевича «Zbior   pamiętnikow dawney (Варшава, зберігся   власницький Рози Ймовірно через       612    мати  якої була уроджена Текля Бєлінська (у шлюбі Лубєнська), до   збірки книги шрифтовим без   «Josephine Даний проставлений,   на Антуан Фуркруа d‘histoire et   chimie» (Пар иж, 1782) та ще на п‘яти друках кінця XVIII  –  початку   ХІХ Так від родичів твори (Париж,   1799) з власницьким підписом Лубєнської      Завдяки всіх нами що   найбільший виявлених кн иг   видання, що належали колись Розі Собанській.     Третє покоління збирачів почало проявляти себе з книг 50 -х   років ст., частина них має василівської   книгозбірні. Фелікс (1833 -1913), Рози,   власник Ободівк и, паралельно почав формувати свою бібліотеку.    1856 року Роза Собанська здійснила розподіл   дітьми, передала сину а 1861   постійно у  9  По від‘їзду   залишилася Поділлі Василів ці: палітурках книг   продовжували «Wasylowka», її вже   використовувався. Крім того, новий власник на початку 60 -х років   активно громадськими регіону, як   маршалок брав в  товці   реформи, польському житті, що   заарештований заслання Російської І по   поверненню року Поділля зайнятися   справами  10  Важко коли     бібліотеку перевезено Ободівку. факт, 24 -й   «Encyklopedia (Варшава, має   «Wasylowka» про що той місцезнаходження   бібліотеки незмінним. 1870 як   згадувалося, Р.Афтаназі д атує припинення  активного поповнення   ободівської тому що в роки   відбулася книг їхнє як   збірки в Ободівці.     Перегляд фонду de visu підтверджує інформацію Р.Афтаназі,   що бібліотека акти вно поповнювалася до 1870 року, адже пізніших   друків майже виявлено. власник   Міхал Собанський (1858 -1934), представник четвертого покоління,   репрезентований однією «Kronika   (Краків, 1904). Дарчий нап ис укладача присвячений саме йому.       613    Класифікацію на погляд, розроблено   василівській адже низку де   витиснутий корінці. на графа   Монталемберта «De l‘avenir politique de l‘Angleterre» ( Париж, 1856)   тиснено / / проставлений Рози   Собанської. окремих різних мають   подібні тиснення на корінці.    Феліксом було характерні   топографічні наліпки, адже частина виявлених в идань не має ознак   приналежності василівської але топографічні   шифри. наліпки на частині   коринця тому рукописним позначок   лівому боці форзацу. Іноді їх наклеювали навіть на супереслі брис.   Топографічна наліпка  –  8-кутовий клаптик паперу, в основі якого   вертикальний з кутами, шифр   відділу цифрами, позначку та   порядковий книги полиці. повторювався   багатомних ви дань. Описана топографічна наліпка є найпізнішою.   На корінці книги спогадів генерала Лафайета, друкованих у Парижі   1824 року, знайдено залишки двох попередніх наліпок.    Згідно топографічними родова   Собанських з Ободівки була впорядков ана за такими розділами:    І  –  ?   ІІ  –  універсальні енциклопедії, література з мистецтва    ІІІ  –  економіка, політика, право    IV  –   математика, (хімія,   зоологія…..), мілітарика     V –  ?   VI –  техніка, домашнє господарство    VII –  мовоз навство, літературознавство    VIII –  періодичні видання     IX –  художня література, мемуари,     X –  історична література     XI –  географія, мандри, статистика    XII –  бібліографія    Ми припускаємо, що невизначені нами розділи могли містити   літературу з богослов‘я, сіл ьського господарства. Видань саме цих   тематичних розділів  не виявлено у фонді відділу.    Всі власники бібліотеки притримувалися цієї класифікації. На   форзацах книг помітки зміни їхнього       614    топографічному Відділ,    залишався   незмінним, могли змінюватися позначення полиць або порядкового   номеру книги.    У виявленому історико -книжковій збірці за мовною ознакою   переважають французькою та (~30%)   мовами, хоча примірники нім ецькою,   російською, італійською та латиною. На відміну від багатьох інших   «польських» бібліотек, містила   російськомовний фонд, друкувався у   20-40-х роках ХІХ ст. Тобто інтерес до Росії виявили тільки Люд вік   і Собанські. мав характер, у   наявності навчального, та   (історичного) Так, полегшення був   придбаний «Французско -русский лексикон» за редакції І.Татищева   (СПб, 1798). Ін терес до минулого та сьогодення Російської імперії,   особливо контексті з задовольняли   книги, К.Герман исследования   Российской Ч.I. народонаселении» 1819),   П.  Муханов свид етельства взаимных   России Польши во Самозванцев»   1834), документів князя Михайловича   Курбского Литве на (К., «Труды   Высочайше при универси тете   Владимира описания Киевского округа»   (т.2, К., 1853). Для Фелікса, який навчався у Рішельєвському ліцеї   (Одеса), придбані з математики,   аналітичної Але мова, відміну   фр анцузької, і стала для родової   шляхти, хоча польська інтелігенція згодом активно користувалася   фаховою російськомовною літературою.     За друку здебільшого   брюссельські, краківські,  іленські львівські   видання.     За переважають 20 -50-х ХІХ  –    75%. на формування Розою й   припадає масив Решта таким   чином, XVII cт.  –  5 томи, XVIII cт.  –  21, до 20 -х  років ХІХ ст.  –  42,   60-початок  -х  –   6, ХХ  –   1. що   більшість книг до 20 -х років ХІХ ст. друку не має суперекслібриса   на а екслібрис Собанської. палітурки       615    було виговлено ще за попередніх власників,  що підтверджується і   відповідним їх зовнішним виглядом, характерним для кінця XVIII  –    початку ст. вони до бібліотеки   інших власників. Найдавнішою з виявлених книг є «Compendium,   to krótke wszystkich i  tucji   (Краків, Треба що слідкували   новинками літератури як художньої, так і наукової. Прагнення до   ретрокомплектування не прослідковується, що помітно з огляду на   хронологічний зібрання, також кількість   видань,   належали попереднім власникам.    За в масиві визначається   значна історичної художньої та   (14%) Можна також до що   мав характер.  ки книги   законодавчих Речі а історико -правову   літературу, наприклад Т.Чацького «O litewskich i polskich prawach»   (1843).   Історична література представлена здебільшого французькою   та мовами. інт ерес історії   зокрема до територій, «Pamiętniki   wojnach za (Вроцлав, Інтерес   польської проявлявся великій історичних   хронік та збірок документів, що укладалися у  ХІХ ст. польськими   науковцями. монографічних слід твори   Л.  Готенбійовського, Г.  Коллонтая, Ю.  Крашевського, Й.  Лелевеля,   А.  Морачевського,   Нарушевича,   Немцевича,   Паулі,   Л.  Рогальського тощо. Чимало праць висвітлювали життє вий шлях   коронованих країни видатних військових   культурних діячів.     В центрі уваги збирачів була також історія Франції, особливо   XVIII  –   XIX Особливе в дослідженнях   посідала Наполеона: біографія,  ове   політичні економічні Окрему складали   мемуари військових громадських зокрема   Талейрана, маркіза де Крекі, герцогіні д‘Абранже, мадам Кампан.    Серед представників французької романтичної історіографії  другої   половини   - середини ХІХ ст. особливе місце в бібліотеці посідали   твори Тьєрі та Гізо.     Всесвітню представляли відомого   вченого Вебера (пол. мовою, Львів, 1855), французьких  –  Буланда,       616    графа Сегюра. до гром адянами стали   Собанські, «Histoire l‘empire Russie»   Карамзіна   французькою мовою, що друкувалася у Парижі майже паралельно   до російського оригіналу у 1819 -1829 роках. Історія або географія   європейських ІспаніЇ, Швейцарії , Італії,   Америки входили кола інтересів   Поява як історії в   захопленнях що книги обряди   звичаї польського, чеського та іспанського народів. Тобто у  складі   даної відобразилася її епоха   романтизму, її увагою історії етнографії,   особливо народу. для шляхти втратою   державності це набувало особливого забарвлення.    Серед красног о можна три   великих античні Вергілій),   (Ю.  Крашевський,   Словацький) французькі   Найпопулярнішими були франкомовні книги як митців попередніх   століть Лафонтен, Расін, і ст .  –    Шатобріан,   Дюма, де Г.  Флобер, тощо.   Відзначимо, власники слідкували поточним   літературним адже твори для   того письменників. раз відданість   ідеям  му книг Скота,   Ю.  Словацького, класифіковані книгозбірні історична   література.     Р. Афтаназі згадував чималу збірку мистецької літератури у   складі бібліотеки. виявлено книги   архітектури Риму  Б.  Марл іані  « Ritratto di Roma antica» (Рим, 1689),   П.  Тотті « Ritratto di Roma moderna» (Рим, 1689).     Традиційно значної формувався і   довідкової Нами п‘ять другого   видання енциклопедії і    (Лозанна,   Берн,  -1781), томів universel   critique bibliographigue» 1810 -1812), з   економіки хімії. з не суперекслібриса   корінці, топографічною відзначені примі рники.   Тобто їхнього були представники   роду, відповідно увага до такого роду літератури була постійною.     Як вже було зазначено, нами не виявлено жодного видання   релігійної сільськогосподарської Можливо,       617    пов‘язан о особливостями долі родової   збірки. видання залишитися   Бессарабської комуни Г.І.  Котовського   (с.Ободівка), існувала селі 20 -х ХХ а   друки просто знищ или.    Слід вказати на цікаві з книгознавчої точки зору примірники   зі даної Р.Афтаназі наявність   Вуєка. Нами виявлено юридичні стародруки. Один з них це варіант   Статуту Завадського, під   «Compendium,   to krótke wszystkich i   koronnych» (Краків, 1614). Він призначений для населення теренів,   що до Великого князівства,   користувалися правом. Тільки після унії   1569 суди  інкорпорованих почали з   коронним правом. дало до   розповсюдження коментованих відомих іменами   упорядників. один таких належав, з   екслібрисом, львівському    Гвалберту   Павліковському (1793 -1852), а згодом опинився у складі бібліотеки   Рози Собанської. Як вже згадувалося, це найдавніше з виявлених   нами зі ободівської Ще   юридичний друк також представляє значний інтерес. «Constituci e y   przywileie za jego Miłosci Stefana»   (б.м., 16??) містить положення саме коронного (польського) права,   прийняті за часи правління короля Стефана Баторія.    З цієї ж бібліотеки походить рукописний конволют, названий   «Teatr  lski». складу 9 (комедії драми)   Скріба, у відомого драматурга   Яна (1777  –   1852). переписано року   Людвіка що на ймовірно,   спеціально для відправлення   у Перм, де подружжя знаходилося   засланні. п‘єса окремо так   тривалий допоки був даний До   речі, навіть його топографічне позначення охоплює 9 позицій.     Ще про один конволют з цієї бібліотек и ми вже згадували. На   його витеснено K та «Dzieła   Karninskiego». Одна з небагатьох книг цієї книгозбірні має багату   шкіряну з тисненням корінці,   тиснення верхній нижній по    та   медальон центрі. складу увійшли       618    Franciszka Karninskiego» (Варшава, 1830), рукопис поеми «Sybilla»   (107 друкованої Львові 1818 Третім   був pisania» 1781) власницьким  ом   невідомої та додатком 4 зразків   письма.     Другий том праці відомого польського письменника, історика   Юліана Нємцевича (1758 -1841) «Dzieie panovania Zygmunta III krola   Polskiego»  -ІІІ, 1818 -1819) значни й   бібліофільський дарчим автора,   Міхалу Собанському, першому власнику Ободівського ключа.     Неабиякий викликає жіночих 1852   року modeles що як до   журналу Coulur ieres Robes». кожного   докладався аркуш паперу формату ~ А1 з викрійкою у натуральну   величину. Згідно з екслібрисом збірку уклала Роза Собанська. Нею   ж окремим блоком було зібрано ілюстрації жіночих моделей 1840 -х   років з французьких журналів.     Рідкісним є згадуване вже видання «Kronika Drohojowskich»   (Краків, що коштом Дрогойовських   накладом 200 примірників. №30   подарований Міхалу Собанському (останньому власнику Ободівки)   укладачем двоюрідним  братом Яном Дрогойовським (його мати  –    сестра Фелікса Собанського). До речі, у дарчому написі згадується   розмаїття ободівської бібліотеки.     У історико -книжковому значний   складають періодичні видання, що охоплюють період від 1802 року    до року, здебільшого  –   50-х ХІХ Нами   виявлено 16 назв польською, французькою та англійською мовами.   Це комплекти «The Edinburgh review» (41 т., 1802 -1828), «Biblioteka   Warszawska» (22 т., 1841 -1859), «Novy dziennik Warszawski» (20 т. ,   1801-1805), Britannique» т.,  -1854). того,   поодинокими представлено etrangere»   «Revue «Revue contemporaine» (1854), «Annuaire   des Mondes» (1852 -1854), «Biblioteka (1824 -1825),   «P rzeglad Europejski» (1862 -1863), «Przeglad naukowy» (1845 -1848)   та Треба що примірники топографічні   позначки, значна частина з них тиснення WASYLOWKA, водночас   далеко всі екслібрисом Собанської,   однозначно виз начати того, хто передплачував видання складно. За       619    змістом часописи, гуманітарним   проблемам.     Треба що фонді РіЦ   поодинокі що іншим роду з   Хоменок Шаргородськ ого  -ну) Сумівки   Бершадського р -ну).     Питання шляхи книг доволі   Жодний виявлених не позначок   книготорговців. евристичний фонду нам   стверджувати, Собанські постій ні з   стаціонарними Адже складі багато   тогочасних новинок, та   видань, мають комплект. надходили   швидко і регулярно. Книготорговці знаходилися досить віддалено,   бо,  -п ерше, Поділлі цей не стаціонарних   книгарень, книжковий мандрівних був   випадковим фрагментарним, 11  по -друге, ми вказували,   через віддаленість книгарі не знали про ті зміни, що відбувалися у   родині.  можна що Собанська   співпрацювала київськими адже звідси   відправляла у для  12  Через   митницю один основних іноземної на   українські А мала  ий в тут   навчався Фелікс Собанський, тому логічно, що існували контакти з   місцевими книгарями. У московського купця Михайла Григорьєва   було придбано «Курс аналитической геометрии»  (1836) професора   Н. Ми також що   з на   значну французьких їх не   польські книгарі, а й французькі.     Книги бібліотеку й інших   Зокрема, вже відомого бібліофіла   Гвалберта Ймовірно  ерез  13  дружину   Ґероніма брата засновника   бібліотеки, паралельно Яна Вітте, Софії   Потоцької першого потрапили книгозбірні   книги Казімежу (1859 -1909),   по льському брату власника   ключа могла книга тисненням корінці   латинських K та топографічної   ободівської бібліотеки. Цей конволют зроблений після 1830 року.       620    Серед  одини Собанських подібні ініціали мав тільки   Казімеж. це припущення, потребує   вивчення.     Доволі складним, на наш погляд, є питання впливу зібрання   на розвиток пункту окремих   мешканців.  що книг доступ   аудиторія, більш Але припустити,   Собанські допомагали місцевій польській громаді купляти видання,   особливо для Адже відомо, 1920   парафіяльна бібліотека при костьолі нарахов увала 369 книг. 14 А за   поширеною початку ст. при   накопичувалася для освітньо -культурної   роботи серед поляків.    Рід з був на завдяки    господарській громадській  і. провенієнцій   виявлених видань існування родової   бібліотеки, формували століття покоління.   Систематичним комплектування її   василівська Ободівська цікава  м,   основний масив у половині ст.   Найпродуктивнішим її були  –   50-ті   роки ХІХ ст., епоха романтизму, що представляє неабиякий інтерес   для книгознавства історичного   Акти вними була Собанська ймовірно, син   Фелікс. зауважити, наші побудовано   вивченні частини що тому   припустити певну відносність цих висновків.    Оцінюючи бібліотеку, відзна чити, це   збірка, що складалася для читання високоосвіченими людьми, яким   притаманні любительського Читання   обмежувалося гедоністичним, розважальним характером. Художня   література важливою збірки, не  .   Аналіз наявного фонду дозволяє стверджувати, що її зміст відбивав   настрій романтизму, проявлялося в усім   індивідуально -неповторним, таємничим.   інтерес до історії, права та географії, історичної белетристики, до   ге роя особистості. ностальгія втраченою   боротьба її деяких цієї   підсилювали захоплення власної   Оригінальність свого шляхетської       621    середньовіччя нового ї ї були ґрунтом   для Тому містила багатотомні так   вузькі як польських так   маловідомих, як друковані історичні джерела, так і белетристичні   твори. даному стає  ілою  постійного   партнера союзника  –   Франції, оригінальної   особливо наполеонівського часу. А от російська тематика займала   у цій книгозбірні маргінальне положення.     Дана бібліотека створювалася не для наукового студіювання   аб о розваги, це книгозбірня   організації дозвілля та самоосвіти.        ЛІТЕРАТУРА ТА ДЖЕРЕЛА    1. Aftanazy R. Dzieje rezydencji na dawnych kresach Rzeczypospolitej.   T. 10. Województwo Bracławskie / R. Aftanazy.  –  2 wyd. –  Wrocław, W arsz.,   Kraków, 1996.  –  S.247. 2. Там само. 3. Державний архів Вінницької області   (далі  –  ДАВО).  –  Ф.  Р -254. –  Оп.  1. –  Спр. 84.  –  Арк.  27. 4. Колесник В.   Собанський // В. поляки історії :   біогр.  –   Вінниця,  –   С . 727-729. Легун Надбання   Собанськими у воєводстві 1780 -х   обставини і особливості / Ю.В. Легун // Наук. зап. Вінниц. держ. пед. ун -  ту М.Коцюбинського.  –   Вінниця,  –   Вип.  –   С.  -91.  –    (Історія). 6. Колесни к В. Собанська Роза // Колесник В. Вказ. праця.  –  С.   715-717; ж. Людвік Там  –   С.725 -726. Там   само. 8. Там само. 9. Там само. 10. Колесник В. Собанський Фелікс // Там   само.  –   С.  -735. Соломонова Книжкова на  оділлі   першої половини ХІХ ст. / Т.Р. Соломонова // Освіта, наука та культура на   Поділлі : зб. наук. праць.  –  Кам‘янець -Поділ., 2008.  –  Вип.11.  –  С.  190-197.   12. J. polska Rosji przełomie I wieku   J. Kuszłejko B -ka  Narodowa.  –   Warsz.,  1993.  –   S. 13. В.   Собанська Кароліна // Колесник В. Вказ. праця.  –  С. 711 -713. 14. ДАВО.  –    Ф.  Р -887. –  Оп.  1. –  Спр.  5. –  Арк.  48.         Алла  Ліпська    НАУКОВО -ДОСЛІДНИЦЬКА РОБОТА ВІННИЦЬКОЇ   КУЛЬТУРНО -ПРОСВІТНИЦЬКОЇ СПІЛКИ ПОЛЯКІВ       Одни м з видів роботи Вінницької культурно -просвітницької   спілки поляків є вивчення історії культури польського народу, який   проживає  на теренах Східного Поділля кілька століть. На протязі       622    останніх було науково -пошукові практичні   експедиції  по палацам, паркам, католицьким храмам та  польським   некрополям області.     Одним перших який оглянутий був    найдавніший Поділлі   парк  (  Х VІІ -ХІХ с.   Тульчинського р -ну.    Маєток кінця  VІ належав Збаразьк им   (литовсько -український  князівський  . 1682   молдавському господарю, гетьману Правобережної України Георге   III  Дука (1 620-ті  —   † 31березня   1685р.).  На   призначений турецьким султаном  Мегмедом IV  (1642— 1692) після   невдалого  ування Правобережжі  Юрія  .   Цим підтверджував тверді утвердити   Османської    в   Україні   та визнання   автономії більшої частини Правобережної України.    Прикрасою був Навколо  ної   перебудованої в роки радянської влади під лікарню, розташований   французький Про парку правильний   геометричний та алея, майже років .   Характерною особливістю французьких парків є активне втручан ня   в природне   ресурсів даному ріки Буг її  .   Наприкінці ст. парку на   Останніми власниками Печери були Потоцькі. В парку зберігається    кап лиця з криптою родини Потоцьких (1904 р.) Каплиця збудована   за архітектора Городецького  -1930).   Талановитий уродженець автор з   химерами в м. Києві, побудував каплицю в неороманському стилі   (в такому стилі  побудовані  - костьол св. Анни, м . (1811) Вінницька   обл. та , тощо ).Під вівтарем розміщена крипта.       Архітектор різноманітні граніт,   пісковик, дуб, Ліпні виконані   експериментальної той цементної  міші. радянських   часів храмі клуб. наш каплицю як  -  католицький костьол Андрія Боболи ( Св. Андрій Боболя народився   у у вступив Ісусового Після   закінчення у Академії рукоположе ння   працював серед католиків східного обряду. Загинув мученицькою   смертю травня році Янові на   видатного ХІХ Наполеона    Малюнки       623    літографії пам‘яток пейзажів   України х удожника основою вивчення   архітектури та для сучасного   архітектурних пам‘яток для членів польської громади.    З сумом фото сучасного   одного величних Правобережної    -  палацу   парку Собанських в Ободівка р -ну.   Забудову розпочато  -1832)  -   громадським політичним Первісно був  -подібний   корпус чотириярусною і з у   внут рішньому дворику. Згодом було добудовано два двоповерхові   палаці з парадними портиками, оздоблені витонченим декором. У   1900 добудували терасу видом парк ставок.   Останнім господарем цього маєтку був онук Фелікса Собанського   (1833-1913)  громадського філантропа мецената.   Старі   люди згадували, про те що в першій половині ХХ ст. на парадних   дверях палацу була мармурова дошка, де був напис: «1800. Dom ten   zbudowal Sobanski» Дом Михаил   Собанский), а нижче пові домлення про реставрацію палацу у 1890   році Собанським. біля був   видатним пейзажним архітектором Діонісієм Міклером, ірландцем   за походженням. Парк 17 га  був створений на основі лісу. В 70 -ті   роки ст. парку    палацем розбили   клумби, побудували басейн з фонтаном, оранжереї, парники, поряд   створили фруктвий сад, виноградник. На при кінці XIX ст. в парку   посадили екзотичні рослини: софора японська, дуб червоний, павія   жовта, тощо. В родині був звичай п ри народжені сина садити дуб.   В ростуть як про Собанських.   На   сьогоднішній палац руїнах, ставок занедбаному   стані.       Серед сакральної католицької архітектури Вінниччини, яка   репрезентує стилі бароко і модерн, запа м‘яталися руїни сільського   костьолу, який відвідали як паломники перед пасхальними святами   та дослідники храмової члени   громади.  Костьол Трійці у році в   стилі бароко, чудовий  онтон, орган,   унікальну дзвіниці. однонефний   сільський католицької яка 2373   прихожанина у Х VІІІ ст., знаходиться  в селі  Пикові Калинінського   р -ну, де   народився видатний вчений, письменник, авт ор праць, які       624    поклали вивченню  Волині,    Херсонщини  Ян   Потоцький (08.03 1761 -23.12.1815). Колись це село було містечком,   яке ділилося на Старий Пиків та Новий Пиків, мало 24 магазина, 42   ремісника, пошту, 14 ярмарок на рік, два православних  храми, один   костьол.. в  VІІІ зі сторін закрито   мало один самих заїздів Правобережній    Україні. сьогоднішній в знаходиться непоганому   стані цвинтар, в школі, ро зміщено   стенд, розповідає життя творчий видатного   земляка Потоцького. припущеннями науковців   біля з зруйнованого похований Потоцький.   Учасники також в де земне   житт я Потоцького  -  с. Літинського  -ну.   матеріалами цієї експедиції був надрукований буклет, проведений   тематичний круглий стіл присвячений ювілею видатного земляка.    Займаючись минулого, оминути   досить тему  –   до слідження Існує   історична  –   некрополістика, предметом   вивчення якої є кладовища, їх опис і збереження. Кладовище або   некрополь, в з дослівно місто   мертвих, своєрідним інформації    тільки особу   померлого, й духовний людей, підтримували   поховальну Кладовища теми роздумів   соціально -демографічну генеалогію. широкому   науковому, розумінні некрополь, об‘єкт   дослідження  –   то одне з най красномовніших свідчень   чи іншої місцевості, населеного пункту, країни.  Ставлення людей   до некрополів однією головних культури.   Подолянам вдалося повному зберегти своїх   предків. рев олюції кладовища. місцях   некрополів радянські розміщували стадіони,   будували садки. більшості області   католицькі цвинтарі. Однією з провідних задач перед товариством   є вивчення та розчищення польських нек рополів.     На сьогодні проводиться очищення від бруду та від кущів   самих кладовищ. Один з некрополів яким громада займається два   роки знаходиться в селі Ободівка Тростянецького р -на. На старому   польському знаходяться значних Поділля   р одини та  .  Місцеві давно   перетворили цвинтар у сміттєзвалище, попередньо скориставшись       625    надгробними та з родинних   для своїх та запитів .   Кожний рік члени польс ького товариства очищають від чагарників   склепи  які наростають з неймовірною швидкістю. Значну роль по   збереженню та очищенню цих пам‘яток взяли на себе працівники   місцевого музею. ініціативі на кошти   Собанського у 2011році встано влені металеві двері в один з склепів   цього цвинтаря.    У в місяці польської   прийняли в польського в Ямпіль   разом молодіжною з Вроцлава Польща.    Р озпочата з докум ентами встановлення   історії розміщення цвинтарів громади   Вінниччини.  На для нашої   головними є письмові джерела:    а) рукописні (метричні книги, заповіти.);    б) друковані (некрологи, надгробні слова );    в) епі тафіі     Вони бувають досить короткі, де містяться лише прізвище, ім‘я, по   батькові дата і з роду   зазначенням освіти, титулу, чину. Ми маємо надію, що в цій роботі   н ам допоможуть фахівці -науковці, працівники архівних установ.    В роботі плануємо з   про встановлення пам‘ ятного знаку в селі, де народився видатний   подолянин Ян Потоцький та провести міжнародну конференцію з   нагоди 200 -ї річ ниці його смерті, видати буклет з фотографіями та   історичними нарисами зруйнованих католицьких храмів та палаців   Вінниччини.          Алла Ратинська    РОЛЬ ПОЛЬСЬКИХ НАЦІОНАЛЬНО -КУЛЬТУРНИХ   ТОВАРИСТВ  У РОЗБУДОВІ  СУЧАСНИХ      УКРАЇНСЬКО -ПОЛЬСЬКИХ ВІДНОСИН         Україна,  к багатонаціональна в   проживають більш 130 За   нормами права, згідно положенням   Рамкової конвенції Ради Європи про захист національних меншин,       626    а також відповідно до законодавства  України, кожній особі надано   право національну ідентифікацію. різних   національностей, що проживають на території України, мають своє   історичне традиції, Активно наполегливо   відроджують етнічну З агальновизнано,   одним із найвагоміших здобутків Української держави за час її 20 -  ти незалежності збереження миру   злагоди, потенціальних міжнаціональних   конфліктів.      Вінниччина в контексті національного розмаї ття є краєм  на   території якого з давніх часів проживали та проживають й надалі   представники етносів. даними 2001 в   області представлено 107 національностей, серед яких 17 найбільш   активних само у націон ально -  культурних головною яких збереження   етнокультурних особливостей.       Серед спільнот однією найбільш   активною  у відродженні  та збереженні своєї етнічної культури є   польська За останнього  ису, не   відобразив достовірної представників   спільноти, поляки  посідають 2 місце за росіянами (3,7 тис. осіб) та   перше кількістю товариств сьогодні  -  20   об‘єднань). Більшість цих організацій  активною діял ьністю сприяє   сучасній розбудові польсько -українських відносин.      Створення громадських організацій   припадає на       І -шу половину 90 -х років минулого століття що.   Безумовно, пов‘язано з проголошенням Україною Незалежності та   прийняттям  жливих актів врегулювання   міжнаціональних Це, першу такі   документи Конституція Декларація   національностей (1991р.),  «Про   національні в (1992р.) ряд   інших.   важливою складовою чинного вітчизняного законодавства стали й   міжнародні правові документи, до яких приєдналася наша держава.   Це, Рамкова Ради  захист   національних та Хартія мо в   або мов меншин.      З днів існування організації   спрямували роботу відродження мови,   літератури історії. товариствах створюватись       627    гуртки, недільні з мови різновікових   груп.  но, дуже питань проблем. було   підручників, методичних тощо,   головною проблемою з вивчення польської мови  –  було відсутність   викладачів. вирішенні важливого з   мови велику допомогу н адала Польща через громадські організації,   благодійні фонди, державні установи та приватних осіб. Крім того,   урядом Польща направлено Україну на   Вінниччину зокрема, певну кількість  вчителів -полоністів, створено   ряд безоплатн их для польського   походження отриманні вищої у Польщі.   Крім для місцевих створено   педагогічні з вивчення мови,   культури та  традицій.     Ця та  ропітка надала позитивні   результати. Сьогодні при товаристві   курси мови використанням вчителів  -   полоністів, забезпечені навчальною   мультимедійною апаратурою тощо. Крім тог о, польські громадські    товариства сприяють польської до   програм середньо -освітніх закладів. Так, сьогодні польську мову як   предмет або факультатив вивчають 355 учнів у 14 школах  області.   З 2009 року рішенням ради національно -кул ьтурних товариств при   Вінницькій польська включена   обласних предметних олімпіад. Також, управління освіти та науки   облдержадміністрації з громадами   обласні конкурси учнівських творчих робіт, читців  польської поезії   тощо. того, активної польських велика   кількість як походження і   навчаються найкращих та навчальних   Польщі.    Особливу  роботу польські громади проводять по  вивченню    спільної  -української долучаються проведень   історично -наукових а виступають самі   організатором міжнародних науково -практичних конференцій. Так,   у 2004 році за участю Вінницької культурно -просвітницької спілк и   поляків було проведено конференцію на тему   резиденції на Україні», а у 2009 році Барським товариством поляків    проведено  -наукові «Словацький Поділля».   Активну участь  взяли у святкуванні 200 річниці з Дня народжен ня       628    видатного політичного громадського   композитора віртуоза, земляка Яна   Падеревського. активній громадських м.   Вінниці за підтримки м. у році   було відкрито пам‘ятну  дошку видатному польському політичному   діячу, за Польщі України   Пілсудському.    Важливим діяльності національно -  культурних є  -пошукова пов‘язана   вшануванням місць,  щенням відродженням   історичних  пам‘яток польської історії на теренах Вінниччини. Так,   у Барі смт. знайдено за польської   сторони пам‘ятні воїнам -легіонерам,   загинули час українсько -польської   визвольної   боротьби  -му році минулого століття. У області за   польських студентів із Вроцлава третій рік поспіль реалізовується   проект від наші до щорічно   приєднуються все  Ця робота   пов‘язана розчищенням відновленням цвинтарів   ХІХ - ХХ століть.    Велику польські приділяють    відродженню, розвитку та збереженню своєї культурної спадщини.   Традиційними області Дні культури м.     обласний польської «Єднаймося,   співаймо!» м. Польськими проводиться   велика кількість музично -літературних вечорів, зустрічей, виставок   присвячених діячам науки З   роком  стає тільки творчих художніх   але їх рівень. зразкового мають   Гніванський польського «Подільські   Барський хор листя» вокальний   «Кантіка Найк ращі беруть у   Всеукраїнських та Міжнародних фестивалях. З особливою радістю   їх зустрічають на польських сценах малих та великих міст.     Вагомим місцевих громад розвиток   українсько -польських є ї х створенню   дружніх та партнерських контактів між українськими і польськими   закладами освіти та культури, органами місцевого самоврядування,   громадськими об‘єднаннями.       629    Так, велику роль у підписанні спільних українсько -польських угод   про    між місцевого   польські мм. Бара, Тульчина   Хмільника. товариство проводить   благодійну по найкращим   медичним місцеві  рні такій   наша є та серед областей   України щодо практичної співпраці з містами побратимами.      Активно долучилися польські товариства Вінниччини й до   того наша стала дипломатичним   цент ром Завдяки зусиллям гілок   влади навіть залученням міст -побратимів 2010   році довгої унісон  – у  відкрито   Генеральне Республіки Дипломатичне   представництво  инально культурно -мистецьке   області тільки польської але усіх   мешканців. Генеральне консульство бере активну участь у багатьох   культурно -мистецьких, науково -освітніх, торгово -представницьких   проектах заходах . найголовнішим те, полонійні   організації мають підтримку допомогу   вирішенні багатьох культурно -освітніх проблем з боку польського   дипломатичного представництва.    Ще цікавого перераховувати життя та   діяльності міс цевої польської спільноти, її небайдужого ставлення   до сучасних українсько -польських які   будуються на засадах взаємоповаги та взаєморозуміння, шанування   спільної та національних створення   дружніх  их між прогресивно   налаштованими громадянами  ХХІ століття.       Анатолій Войнаровський, Юрій Зінько, Павло  Кравченко    ВОЛОДИМИР В’ЯТРОВИЧ. ДРУГА ПОЛЬСЬКО -  УКРАЇНСЬКА ВІЙНА 1942  –  1947. –  К., ВИД. ДІМ «КИЄВО -  МОГИЛЯНСЬКА АКАДЕМІЯ». 288 с.       В  ї  -українських чимало   періодів, зі протистоянням. з   сторінок боротьба українцями поляками роки   світової війни та по її завершенню. Висвітлення її в історіографії   має ем оційний та обопільними       630    звинуваченнями польських та українських істориків   та ескалації конфлікту, який був насичений не лише військовими   конфліктами УПА АК, супроводжувався знищенням   мирного Даній  мі присвячена   Володимира В‘ятровича, яка, як зазначає автор, «не претендує на   всеохоплююче проблеми  -української   війни чи докладний хронологічний виклад… а має на меті викласти   концепцію протистояння війни обґрунтув ати   посилаючись джерела, місце роль   конфлікту в загальній історії українського визвольного руху 1940 -х   років, у стосунках між українцями і поляками».     Книга з п‘яти У вступній,   автор пояснення  ичин даного та   обґрунтовує назву. стверджує, Друга  -  українська війна була, по суті, продовженням першої, що тривала з   1918 1919 Фактично вживається   визначення конфлікту як Другої польсько – української війни. Така   дефініція аргументується юридичним визначенням за положеннями   Гаазької бійців формацій легітимних   сил. це наявність програм,   військової ієрархії тощо.    У здійснено  ґрунтовний історіографії   проблеми, яка з особливо активно почала вивчатись з початку 90  – х   років ХХ ст. і на сьогодні є достатньо розлогою.      Особливістю війни була відсутність офіційної дати початку   військових та закінчення,що знаменувалося   підписанням   капітуляції укладенням У здійснюється   порівняльний українсько – польської з  –  хорватською. Відзначено, зокрема, що у названому вище першому   була менша релігійного у з   балканс ьким Автор, правомірність   назви, свою висловлюваннями   американських істориків, зокрема,  Ярослава Дашкевича, Ярослава   Грицака, Девіда Сінгера, та відомого дослідника української історії   італійця Андр еа Граціозі.    Частина друга розглядає події, що мали місце у відносинах   між поляками та українцями у період між двома війнами. Тут автор   ґрунтовно витоки причини що   накопичувалися двох років   періоду.  підкреслив, мало не особливістю       631    існування народів тривала в і   поляків держави. особливість наслідком   першої: національне самоусвідомлення двох народів було справою   окремих а  народів. «у формування   модерних українці поляки без сфер   національного впливу на суміжних територіях, які в майбутньому   стали джерелом Кожна вважала   Галичину і Волинь своєю одвічною тери торією, і вже це не могло   не стати причиною зіткнення.     Боротьба відновлення у  –   1919   завершилась українців перемогою і   одним чинників, зумовив протестного   потенціалу Пацифікація   та відсутність   обіцяної активізували сили   суспільства. Втім, дослідник характеризує боротьбу українців не як   антипольську, а як боротьбу з окупантами. Як підтвердження своєї   думки він наводить слова листівки К райової екзекутиви ОУН 1931   р.: «Українська нація бореться з поляками за право бути паном на   рідній та своїй роз собою власній   Українській  –   проти ворожої польської   нації поневолити не свої українські землі» .    Звісно, автор, польської було   бачення та вирішення. кінцевому   перемогла зору, якої у національній   асиміляції, на означало зникнення   української А  це, свою сприяло   польсько -українського протистояння.    Карально -репресивні польського проти   напередодні остаточно нормалізацію   українсько – польських стосунків. Заради справедливості зазначимо,   що  тичні українських проти   властей теж робили навіть спроби примирення нездійсненними. У   цій ситуації прихильники польсько -українського зближення з боку   українців Мудрий, керівник національно -  демократичного об ‘єднання) не мали ніяких шансів на успіх.    Авторський висновок до цієї частини книги такий: «важка   пам‘ять міжвоєнне була із   джерел посилення конфлікту».    Центральна частина книги  –  третя  –  «Війна під час війни».       632    Для поляків  боротьба з українцями часто ставала у їхньому   сприйнятті елементом громадянської війни, адже пакт Молотова  –    Ріббентропа, наслідком стала польської   сприймався незаконний, в поляків   залишалися громадянами  Другої Речі Посполитої.    Період 1939  –  1942 рр. визначено як переддень війни, хоча   наголошено перших українців поляками з   початком нацистського вторгнення. Окремі села, в яких українські   націоналісти встановлення влад и,   каральних з поляків. включенням   західноукраїнських земель до СРСР поляки були усунені з владних   посад, ж з що   уявлення громадській польської про   зраду.  аким сформувався про в від   українців». Автор наголошує на тому, що НКВД розпочав боротьбу   не лише з польськими патріотичними силами, але й з українськими   націоналістами. той час суперечністю   відзначалась поль ського та   Задекларувавши рівність прав всіх національностей з одного боку,   велася активна підготовка до винищення українців, у першу чергу   ворогами представники з   Панівною середовищі політич ної залишалась   позиція можливість Української на   теренах  питання переговори   представниками земель обурення.   Загалом, в окреслений період, що передував розгортанню бойових   д ій, справедливо автор, провалом   переговорних між та на   боротьбу.    Розгортання автор з і   датує 1942 Наявність кількості в   окупаційних  іністраціях різко реакцію   польського підпілля. Зі свого боку, залучення поляків на службу до   Третього спричинила антипольських   серед Автор документи, свідчать   початок по  енню інтелігенції. окремих   випадках співпраця підпілля   радянськими у з   націоналістами. того, книзі на   кримінальних угруповань, дії яких ворогуючі сторони п риписували       633    своїм супротивникам. Сторони, як зазначається, вдалися до звичної   для періодів «практики   окупанта у протистоянні з суперником».  Конфлікт було посилено в   результаті нацистів у яко ї місця   проживання українців переселяли німців, українців  - на території,   де мешкали поляки, яких, у свою чергу, депортували до таборів.     Поширення на Волині Східної   Галичини пояснює червоних   Влітку  942 відбулась переговорів польським   українським підпіллям з приводу врегулювання конфлікту, які де -  факто не змінили ситуації, оскільки українці вимагали визнання їх   незалежності, для поступки   західноукраїнських б ули Особливістю   конфлікту його локалізація трьох  –    Холмщині, Галичині. у   розв‘язання конфлікту мирними засобами, обидві   вдаватися до насильницьких дій, які і вилил ись у війну на названих   територіях. 1943 конфлікт а акції   більшій мірі почали стосуватися мирного населення. Пік збройної   боротьби припадає на 1944 р.    В. детально тезу, існує   польських  про української «остаточно»   вирішити питання, здійснити Автор   переконливо доводить, що навіть фізично, зважаючи на територію,   що ніколи не була повністю підконтрольною українському рухові,   цю ніколи вдалося  реалізувати. того, сьогодні   нема документальних існування про   знищення всіх поляків. Окремі твердження на користь такої тези не   витримують критики, оскільки при перевірці архівів автором книги   вони зфальшованими . В.В‘ятрович що   можна про керівництва підпілля   усунути населення західноукраїнських шляхом   переселення.       Автор основі фактів що   збройних підрозділів ворогуючих сто рін, які на початковому етапі   боротьби стихійний поступово в   організоване з боків. на великої   кількості розглянутий подій Волині,   Холмщині та Галичині, звернена увага на спільні та в ідмінні риси   протистояння різних Зауважено, жорстокі       634    боротьби були характерними для всіх ворогуючих сторін. Перш за   все цивільне було масово   покидати проживання, перед   фізичног о знищення.       Наводяться дані активізацію   польського підпілля та АК з  радянськими партизанами на початку   1944 р., що, в свою чергу, у більшості випадків тільки посилювало   українсько -польське протистояння. Проте співпраця припинилась,   я к полякам зрозуміло, радянська не   збирається Західну польською а   головною метою боротьба українським   підпіллям.          У четвертій частині «Війна після війни» В.В‘ятрович вказує   на з меншення активного протистояння між поляками й українцями   на території Волині і Галичини в 1945 р. та розгортанні бойових дій   на Закерзоння. поразки своїй   представників підпілля українського, і   польсько го) спонукало їх до налагодження співпраці та припиненні   взаємного З боку, початку р.   території проходила фронту, тут   дислокована велика кількість військових частин Червоної Армії та   НКВД, в чер гу, ОУН  –   УПА свою   активність. Позиції УПА на території Польщі були послаблені і за   рахунок радянсько -польського та   ускладнення зв‘язків із керівництвом.       У  –   1947 польське підпілля   згортає  ойні проти більше УПА ВіН   (Вільність і незалежність) організовують кілька акцій проти НКВД   та польських Карально -репресивні   проти здійснює міліція. намагається   ініціювати  ровільні українців УРСР, ці   заходи були і розпочинає   депортації. У відповідь УПА активізує партизанські дії наприкінці   1945  -  на 1946 які назву   повстання.      Автор у вагу на факт, влітку р.   боротьба українцями поляками припинилась.   Ворогуючим стало що винищення   лише посилює радянський режим, і тільки співпраця українців та   поляків протидіяти Хоча,  ауважує співпраця       635    не повсюдною. у чи мірі   продовжувалось.      У висвітлено акції яка   підірвала боротьбу ОУН  –  УПА на теренах Польщі та розпорошила   українську Війна,  -  завершує ча стину   В.В‘ятрович,  - «…зібрала кривавий урожай жертв з українського та   польського боку. Вона закінчилась   капітуляцій, само, і в році  –   без   оголошень».         Важливою є шоста частина книги ««Вій на» довкола війни»,   в дослідник дискусії середовищі   науковців, яких передусім прагненні   об‘єктивну спільного двох Розглянуто   також організовані керівництвом  країни   Польщі по вшануванню пам‘яті жертв тих трагічних подій в історії   близьких за своєю історичною долею держав.    Дане є перш все що ньому   вперше таємні з які   зберігалися в архівах КГБ, о собисті документи діячів українського   підпілля, архіву наукового   Гарвардського університету.     Книга цінним здобутком, якій засадах   об‘єктивності неупередженості реконструює   сторінки  сько -польських На погляд,   слугуватиме спільного та   налагодженню дружніх добросусідських відносин двох народів.           Наукове видання             Україна і Польща: історичне сусідство             Матеріали міжнародної наукової конференції    17 –  18 травня 2012 р.                   Відповідальний редактор Зінько  Ю.А.    Відповідальний секретар  Войнаровський  А.В.    Технічний редактор  Усатюк  О.А.                Формат 60х84/16. Папір офсетний.     Друк  різографічний . Ум . друк . арк . 38,82.    Г а рнітура  Times New Roman. Замовлення  №  3115   Наклад  300 прим .